Активніше беруть участь у глобальному управлінні міжнародні неурядові організації (МНУО), яких називають транснаціональними силами — новими гравцями, гравцями поза суверенітетом. Згідно з даними, наведеними у щорічнику Global Civil Society, у 2008 році налічувалося понад 39 тисяч глобальних неурядових організацій проти 31 тисячі в 1990-му. Близько 9,6 тисячі з них концентрують діяльність у галузі економічного розвитку та соціальної інфраструктури; близько 8 тисяч спеціалізуються на дослідній діяльності. Більш організацій виявляють активність у сфері соціальних послуг, охорони здоров’я та освіти (відповідно 4,2 і 1,8 тисячі), а також правозахисної діяльності й екології (3,9 тисячі). Кількість постійних членів глобальних МНУО зросла від 148 тисяч (1990 р.) до 255 тисяч (2000 р.), тобто більш ніж на 70 %.
Міжнародні неурядові організації стурбовані поглибленням проблем, які загрожують виживанню й гідності людини. Якщо раніше основним об’єктом дії громадянських рухів та об’єднань була держава, то тепер це ТНК й ті організації та структури, що встановлюють вигідні для них правила гри. Підтримують неолі-
Глобальні неурядові організації прагнуть, щоб бізнес дотримувався тих самих правил поведінки й тих самих принципів розподілу влади та соціальної відповідальності, якими керуються й інші гравці глобального громадянського суспільства. Слід наголосити, що збільшення кількості організацій глобального громадянського суспільства й підвищення їхнього впливу змушує корпоративні та фінансові кола, і навіть не на тому рівні, на якому хотілося б, пом’якшувати свої позиції та звертати увагу на концепцію соціальної відповідальності й корпоративного громадянства.
Свої цілі неурядові гравці реалізують у різний спосіб: чинять тиск на міжурядові організації, перш за все на ООН; формують відповідну власним цілям громадську думку; проводять одночасно з офіційними структурами паралельні саміти; ініціюють і беруть участь у створенні нових міжнародних режимів, у формуванні нового порядку денного з вирішення глобальних проблем і демократизації світу.
Ефективність діяльності міжнародних неурядових організацій багато в чому стримується відсутністю статусу, необхідного для безпосередньої участі у процесі ухвалення рішень на глобальному рівні, для виконання головної місії — вплив на поведінку та принципи діяльності ТНК й інших бізнес-структур. «Якщо громадянське суспільство, — писав британський соціолог Е. Гідденс, — є фундаментальним фактором, що обмежує владу і ринку, і уряду, і якщо ринкова економіка чи демократична держава будуть неспроможними ефективно функціонувати без цивілізованої діяльності громадських асоціацій, тоді постає питання: і в який спосіб ця урівноважувальна роль (balancing act) допоможе реалізувати можливості на глобальному рівні? І чи зможе концепція глобального громадянського суспільства дати на це адекватну відповідь?»
Нормативно задовільні перспективи для неурядових гравців, імовірно, відкриються, якщо найближчим часом буде сформовано двопалатну Генеральну Асамблею ООН, у складі якої крім держав могли б бути представлені також інститути громадянського суспільства. Інституціональна участь неурядових організацій у процедурах глобального управління підвищила б і легітимацію даних процедур.
беральний вектор глобалізації такі організації, як МВФ, СОТ, різні з’їзди економічної та політичної еліти на зразок Давоського форуму, зустрічей глав держав Великої вісімки, Європейського економічного саміту і т.д.
Діяльність цих нових гравців, активних членів громадянського суспільства, що виходить за національні межі, свідчить про імовірну перспективу виникнення такого «транснаціонального громадянського суспільства», для якого характерна космополітична солідарність, така необхідна для провадження глобальних ефективних інституційних інновацій у суспільстві.
Як наголошує німецький соціолог Ю. Хабермас, «вирішальне питання полягає в тому, чи зможе в цих громадянських суспільствах і політичному суспільстві єдиної системи, що охоплює території багатьох країн, сформуватися свідомість щодо необхідності космополітичної солідарності. Лише за такого тиску ефективної для внутрішньої політики зміни суспільної свідомості зможе змінитись і саморозуміння гравців, здатних до глобальних дій, у тому напрямі, що вони дедалі більше усвідомлюватимуть себе в рамках міжнародного співтовариства як його члени, що безальтернативно змушені співпрацювати між собою, а отже, враховувати взаємні інтереси. Подібних змін перспектив від міжнародних відносин до світової внутрішньої політики не можна чекати від правлячих еліт доти, доки громадяни окремих країн, виходячи зі зрозумілих корисливих інтересів, не сприймуть такі зміни настанов».
Разом із державами й міжурядовими інститутами неурядові організації активно беруть участь у формуванні міжнародних режимів — цієї нової форми глобального управління. На відміну від традиційної форми тут не передбачено наявність будь-яких центрів суверенної політичної влади. Її визначають як «неявні або явні принципи, норми, правила та процедури ухвалення рішень, з приводу яких у таємній сфері міжнародних відносин передбачається згода». Це фактично система «управління без уряду».
Міжнародні режими — це поширене явище в сучасній світовій спільноті. Вони охоплюють широкий спектр проблем (глобальні й регіональні режими безпеки, глобальні режими міжнародної транспортної системи, режим нерозповсюдження ядерного зброї, рибальство в міжнародних водах, розподіл орбіт штучних супутників і т.д.), різні географічні області та різну кількість учасників. Що стосується членства, то кількість учасників режимів коливається від двох-трьох, якщо йдеться про ловіння риби в екстериторіальних водах, за міжнародною угодою про правила рибальства в північних районах Тихого океану, до 100 й більше, як у режимі нерозповсюдження ядерної зброї.
Нова глобальна архітектура: перспективи реформ
Незважаючи на певні позитивні результати й тенденції, діяльність інститутів і гравців глобального управління виявилася ма-
У той же час намітилися певні перспективні заходи, реалізація яких, безумовно, сприятиме ефективності глобального управління. Першочергово це стосується реформи ООН. Генеральний секретар ООН К. Аннан іще 1998 року запропонував введення реформи структури та функцій цієї міжнародної організації. Зокрема, йшлося про перерозподіл низки повноважень між окремими органами ООН, переважно про передання деяких питань із ведення Ради Безпеки ООН на прямий розгляд Генеральної Асамблеї. Однак, як відомо, реформа ООН до сьогодні не розпочалася.
У наукових колах ставлення до реформування ООН неоднозначне. Так, П. Сенарклен переконаний, що комплексна структура цієї організації, політична, економічна й демографічна різнорідність її країн-членів не сприяє реалізації послідовних стратегій розвитку. «Проблематика реформи системи ООН, — підкреслює Сенарклен, — залишається актуальною, але малоймовірно, що виллється найближчими роками в ґрунтовні інституційні зміни. Навряд чи виглядає реалістичним той факт, що великі держави можуть надати цій системі нових повноважень і відмовитися від контролю за інституціями, в яких їхні внески становлять левову частку бюджету». Інші дослідники стверджують, що «хоча в ООН і багато недоліків», але вона утворилася порівняно недавно і, будучи структурою, сприйнятливою до інновацій, може бути перебудована. Структура ООН із незліченною кількістю організацій, що входять до її складу, віддзеркалює всі її слабкі місця та слугує гарним прикладом того, як нації могли б краще взаємодіяти в розв’язанні (та успішному вирішенні) загальних проблем».
Обнадійливим щодо якості глобального управління є те, що в діяльності ПРООН (Програма розвитку ООН) поставлено на порядок денний питання введення моделі глобального управління,
лоефективною. Вони не в змозі провадити позитивну координацію та виконувати регулятивну функцію у сферах безпеки, економічної, соціальної політики й політики зайнятості на тому рівні, на якому гостро постає питання. Ефективне глобальне управління неможливе в короткостроковій перспективі, враховуючи той факт, що основні політичні одиниці світу, як і раніше, складаються з національних держав (хоча деякі потужні соціальнополітичні сили виходять за рамки цих одиниць), а також зважаючи на дійсні зовнішньополітичні орієнтири США, структурну слабкість ЄС, внутрішні проблеми, з якими стикаються держави Південної півкулі.
Аналіз тенденцій формування й функціонування інститутів глобального управління дозволяє зробити висновок, що в найближчій перспективі цілком імовірне створення представницьких структур глобального масштабу, кожна з яких протистоятиме конкретним викликам сучасної глобалізації.
Реформи орієнтирів основних інститутів та гравців глобального управління реалізовуватимуться мірою виявлення суперечностей, загрози криз і конфліктів, а реалії сьогодення незворотно підштовхуватимуть до пошуку механізмів вирішення життєво важливих питань.
Формуванню й реалізації нової парадигми глобального управління сприятимуть тільки результати повсякденної практичної діяльності всього людства. А для цього буде «потрібним вихований дух співпраці, заснований на принципах узгодженості, прозорості та підзвітності... Іншої альтернативи, крім працювати спільно й застосовувати колективну владу, побудувати демократичний світ, — не існує».
