Posibniki.com.ua Менеджмент Міжнародні організації 7.2. Міжнародні організації як інститути глобального управління


< Попередня  Змiст  Наступна >

7.2. Міжнародні організації як інститути глобального управління


Глобальне управління — це масштабний соціальний механізм, потреба в якому перш за все зумовлена глобалізацією потужною трансформаційною силою, відповідальною за «всебічне ворушіння» суспільств та світового порядку. Глобальна безпека, глобалізація політики, глобалізація торгівлі, глобалізація бізнесу, фінансова глобалізація, культурна глобалізація, глобалізація довкілля, глобалізація міграційних потоків тощо — всі ці природні процеси мають як позитивні напрямки розвитку, що свідчить про розширення, поглиблення та прискорення міжнародної співпраці, так і негативні тенденції, що за відсутності керування ними можуть призвести до всеосяжної кризи сучасної цивілізації.

Такі складні питання планетарного масштабу, як масова матеріальна незабезпеченість, нестатки, брак засобів для існування, бідність у країнах, що розвиваються, деградація особистості й суспільства, організована злочинність і воєнні конфлікти, потоки біженців — усе це несе із собою серйозні транскордонні загрози. І хоча процеси глобального характеру неможливо ні

Глобалізація викликає потребу в загальнообов’язкових міжнародних регламентаціях, міжнародних конвенціях та інститутах для трансакцій, що долають допустимі норми дозволеного. Тому управління глобалізаційними процесами за допомогою таких норм та інститутів може привнести пріоритети співпраці і взаємодопомоги, сприяючи введенню цього процесу в цивілізаційні й демократичні рамки міжнародної спільноти. Таким чином, глобальне управління за певних умов може стати формою соціального регулювання, спроможною забезпечити правильний і справедливий розподіл благ у сучасному, дедалі більш глобалізованому, світі.

Глобальне управління, на думку американського вченого Джеймса Розенау, — це не тільки діяльність офіційних інституцій (державних установ, структур міжурядової співпраці тощо), зусиллями яких створюються й підтримуються правила та норми, що регулюють світовий порядок. Це також і всі ті організації та групи впливу (від багатонаціональних корпорацій, транснаціональних соціальних рухів до окремих неурядових суспільних об’єднань), що мають цілі й завдання, задані транснаціональними владними та правлячими інститутами. За останні десятиліття інституційна структура глобального управління збільшилася як кількісно, так і якісно.

У широкий обіг категорію «глобальне управління» ввів В. Брандт і його колеги з Комісії з глобального управління (КГУ), створеної 1992 року за сприяння ООН, що об’єднувала 28 індивідуальних представників від різних країн. Головною метою створення КГУ як міжнародної інституції було виявлення й аналіз рушійних сил глобальної економіки, формування висновків та прогнозів щодо перебігу глобальних процесів, моделювання адекватної сучасним глобалізаційним процесам структури світоустрою, підготовка рекомендацій щодо його вдосконалення.

Управління в широкому сенсі означає керування діяльністю об’єкта, управління формальними й неформальними суспільно-політичними структурами з причин наданих їм владних повноважень; цілеспрямоване управління певними процесами з метою досягнення поставлених цілей, що набуває певного інституційного оформлення; функція організаційної системи, яка

стримати, ані запобігти їм, однак слід пам’ятати, що це не автоматичний і не самовідтворювальний процес, і тому особливого значення набуває політичне регулювання сучасних процесів глобалізації, поглиблення інституціалізації такого регулювання на всіх рівнях.

Паралельно з дефініцією «глобальне управління» в наукових колах уживають схожі за змістом терміни-синоніми, зокрема: вплив (спорадичні чи постійні спроби цілеспрямованого коригування окремих параметрів об’єкта); впорядкування (форма часткової трансформації параметрів об’єкта на основі дво- або багатосторонніх зв’язків); контроль (використання ресурсів одного або кількох учасників для запобігання хаотичному розвитку локальних чи глобальних процесів); регулювання (впорядкування зв’язків або відносин на основі підпорядкування об’єкта встановленим правилам і нормам).

У звіті Комісії з глобального управління за 1995 p. «Наше глобальне сусідство» аналітики й науковці здійснили спробу оцінити ефективність системи глобального управління та запропонували теоретико-методологічні засади її подальшого формування. На їхню думку, майбутня система глобального управління повинна спиратися на стійкі зобов’язання й демократичні принципи, спрямовані на захист фундаментальних прав людини, підтримку миру і стабільності в міжнародних відносинах. Серед пріоритетних функціональних компетенцій такої системи, на формуванні яких слід зосередити першочергові зусилля міжнародної спільноти, є:

• розроблення спільної політики та практичних методів розв’язання всесвітніх проблем сучасності;

• контроль за розподілом та мобілізацією світових природних, фінансових і людських ресурсів, необхідних для досягнення фундаментальних цілей;

• залучення до глобальної управлінської системи впливових гравців (акторів), спроможних досягати вагомих результатів за рахунок використання інструментів, інституцій та людських умінь на різних рівнях прийняття рішень;

• формування партнерських мереж між тими учасниками управлінського процесу, які мають бажання і здатні координувати свої зусилля;

• побудова системи глобального управління на основі принципу субсидіарності, що передбачає делегування владних повноважень на ті рівні прийняття рішень, на яких проблему буде розв’язано найбільш раціональним і дієвим способом;

• реформування глобального фінансового порядку з формуванням стабільної монетарної системи, що вчасно передбачатиме й запобігатиме економічним кризам на світових ринках;

гарантує збереження організаційної структури й надає підтримку режиму діяльності.

• встановлення правових механізмів урегулювання міждержавних спорів у сфері торгівлі товарами й послугами, трансферту технологій та інвестицій;

• запровадження спільної інфраструктури та глобальних інституцій уніфікації та стандартизації загальноприйнятих норм і правил, наприклад, ваги, часу, системи вимірювання технічних специфікацій, мережі морського, авіаційного, залізничного й автомобільного транспорту тощо;

• створення й запровадження механізмів стійкого економічного розвитку та захисту навколишнього середовища.

Загалом у сучасній парадигмі розвитку сформувалося кілька концепцій імовірної організації глобального управління (регулювання), які передбачають або утворення нових інституцій, або еволюцію і трансформацію наявних функцій.

На нашу думку, можна виокремити два потенційні варіанти вдосконалення інституційної архітектури світу:

1) перехоплення ініціативи одним з учасників системи;

2) створення нового наднаціонального інституту глобального регулювання — певний світовий центр із прийняття стратегічних рішень.

У цьому контексті актуалізується так звана проблема розпливчастості кордонів між співробітництвом суверенних держав і самостійною наднаціональною функцією міжнародних організацій. Еволюція ЄС і тенденції у структурі ООН підтверджують складність ідентифікації моменту переходу до глобального управління, якщо абстрагуватися від «теорій змов», яка завжди присутня в аналізі мотиваційних передумов глобального управління.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
7.2.2. Місце й роль регіональних міжурядових інститутів у глобальному управлінні
7.2.3. Міжнародні неурядові організації як гравці глобального управління
7.3. Формування фінансової архітектури: основні питання й можливі наслідки для України
7.3.1. Доктрина «вашингтонського консенсусу» — основа світової фінансової архітектури
7.3.2. Необхідність перегляду концептуальних засад світової фінансової архітектури
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)