Помітним вкладом у глобальне управління можна також вважати й регіональні міжурядові інститути, які слугують механізмом співпраці між країнами-членами в різних царинах суспільного життя, інструментом концентрації інтелектуальних та матеріальних ресурсів у досягненні загальних цілей. Створюючи форму так званого соціального плюралізму у світовому масштабі, регіональні інститути та блоки безпосередньо підтримують політичну глобалізацію, сприяють формуванню ефективнішого глобального управління.
По-перше, наявність впливових і великих за обсягом регіональних структур, що об’єднують великі, середні й малі держави, сприяють досягненню компромісу у процесі ухвалення рішень на глобальному рівні.
По-друге, збільшуються можливості для опосередкованої участі малих держав у глобальному управлінні, підвищуються їхні
У ЄС постійно відбувається процес удосконалення офіційних міжурядових інституційних меж, розширюється склад членів. 29 жовтня 2004 р. керівники 27 держав, що входять до Європейського Союзу, підписали в Римі нову європейську Конституцію, зміст якої засвідчує подальше поглиблення європейської інтеграції, перш за все стосовно питань формування тіснішою політичного союзу. Згідно з Конституцією, у структурі Ради ЄС має бути введено посаду президента. На сьогодні пост глави Ради ЄС за принципом ротації кожні півроку передається від однієї країничлена до іншої. Президент призначатиметься строком на 2,5 року. У ЄС також має бути введено посаду міністра закордонних справ, який представлятиме на міжнародній арені єдину європейську зовнішню політику.
Однак у документах наголошується, що країни-члени ЄС, як і раніше, можуть виробляти власну позицію з будь-якого питання, і очільник МЗС Європи зможе говорити від імені ЄС тільки в разі досягнення консенсусу.
Відповідно до Конституції ЄС розширюються повноваження Європарламенту, який зможе не тільки затверджувати бюджет, а й займатися проблемами громадянських свобод, прикордонного контролю та проблемами імміграції, співпраці судових і правоохоронних структур усіх країн ЄС.
Більш оперативним і демократичним має стати і процес ухвалення рішень. Сьогодні в Раді Європи рішення досягаються тільки за умови згоди всіх країн, що іноді затягує їх прийняття. До Конституції ЄС вводиться поняття «подвійної більшості»: для того щоб закон було утверджено, за нього повинні проголосувати 55 % країн, у яких мешкає не менше 65 % населення ЄС.
шанси на реалізацію національних інтересів. Піонером у сфері транснаціонального управління по праву можна вважати Європейський Союз — найбільш глибоко інтегровану регіональну структуру. Держави-члени Союзу, створивши співтовариство з необмеженим терміном дії та інститутами, наділеними реальною владою, тим самим обмежили власні суверенні права. «Що становить відмітну ознаку Європи — то це створення відносно стійкої інституційної мережі для міжурядових переговорів із приводу узгодження загальних інтересів, що складає доволі значний список, і ... наявність загальних традицій, історії, культури й політичних цінностей, до яких можуть апелювати політичні лідери та представники інститутів, демонструючи легітимність тих правил, які вони погодилися впроваджувати в життя, і долаючи труднощі, які вони погодилися розділяти».
Окремі країни не володіють правом вето, однак якщо в ухвалі Ради ЄС висловлюється в будь-якій формі незадоволеність однієї зі сторін, вона зможе призупинити дію постанови за умови, що її підтримають іще як мінімум три інші держави.
Конституція ЄС набула чинності з 2009 року, але не всі країни ЄС ратифікували її. Проте, як відомо, весною 2005 року Франція та Нідерланди провалили ухвалення Конституції, що спричинило кризу в цьому процесі. Категорично проти Конституції ЄС виступали ліві та крайні праві політичні сили. Але вже зараз очевидно, що внутрішні проблеми, такі як високий рівень безробіття, страх його збільшення через масову міграцію, що можлива в результаті вступу в дію Конституції ЄС, а також побоювання щодо втрати соціальних гарантій, стали основною причиною негативного результату голосування. Ураховуючи традиції, історію та досвід інтеграції ЄС, а також рівень демократичного вирішення проблеми ухвалення Конституції у структурі ЄС, можна вірити, що країни-члени Європейського Союзу гідно, хоча й не без перешкод, вийдуть зі складної ситуації.
За межами Європи — на Американському континенті, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Центральній Азії та меншою мірою в Африці — отримає подальший розвиток модель нового регіоналізму, що не повторює європейського регіоналізму, і це можна вважати важливим кроком до інституалізації співпраці в питаннях колективної безпеки, розширення вільної торгівлі і лібералізації економічної діяльності в межах регіону. Прикладом нового регіоналізму на Тихоокеанському узбережжі слугує економічне співробітництво країн Азійсько-Тихоокеанського регіону — Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), що входить до повноважень Асоціації держав ПівденноСхідної Азії (АСЕАН). Регіональний форум є консультативною угодою, що розвивається між азійсько-тихоокеанськими державами та ключовими глобальними силами, такими як США та ЄС, із питань регіональної безпеки.
Разом з АТЕС і ARF функціонують і елітні організації — Тихоокеанська економічна рада співпраці (ТЕР), Рада Тихоокеанського економічного співробітництва (РТЕС), Рада співпраці й захисту Азійсько-Тихоокеанського регіону, що суттєво впливають і на поглиблення співпраці між неурядовими асоціаціями та громадськими рухами. Створення 1991 року Південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР) у відповідь на підписання Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (NAFTA) — це демонстрація засобів нового регіоналізму у країнах Латинської Америки.
Регіональні ініціативи мають місце й на Близькому Сході. Це, наприклад, Об’єднана Рада країн Перської затоки, Арабська рада економічної співпраці. Можна стверджувати, що новий регіоналізм матиме місце й на пострадянському просторі серед членів СНД. Результатом дискусій у рамках Співдружності держав стали впровадження Єдиного економічного простору (ЄЕП), укладення Договору про колективну безпеку, створених з метою реальної інтеграції. Дедалі частіше нагадує про себе таке впливове регіональне антитерористичне угруповання, як Шанхайська організація співпраці (ШОС), до складу якої входять Китай, Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан і Таджикистан, а постійними спостерігачами є Монголія, Індія, Пакистан та Іран. Так звані старі й нові регіональні структури активно співпрацюють, прагнучи консолідувати свої відносини.
Динаміка глобалізації, яка неминуче веде до створення нового економічного та соціального простору, безумовно, сприятиме процесу подальшої регіональної інтеграції.
