— ухвалення міжнародної політики та програм, спрямованих на підтримку основних прав людини, поліпшення умов праці й життя, розширення можливостей зайнятості;
— ухвалення міжнародних трудових норм, підкріплених унікальною системою контролю за їх додержанням. Норми слугують орієнтиром для національних органів у здійсненні такої політики;
— великомасштабних програм міжнародного технічного співробітництва, які розробляються й реалізуються за активної взаємодії з національними партнерами з метою допомогти країнам в ефективній реалізації цієї політики;
— професійної підготовки й навчання, досліджень та видавничої діяльності в підтримку цих зусиль.
Однією з найважливіших та особливих функцій МОП є скликання тристоронньої Міжнародної конференції праці за участі представників роботодавців, трудящих та урядів країн і ухвалення на ній конвенцій та рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові норми. Механізм міжнародної ратифікації цих конвенцій передбачає неухильне їх додержання та виконання країнами-членами МОП. Так, основними конвенціями МОП є:
— № 29 — Конвенція про примусову працю (1930 р.);
— № 87 — Конвенція про свободу асоціації та захист прав на організацію (1948 р.);
— № 98 — Конвенція про право на організацію та ведення колективних переговорів (1949 р.);
— № 100
— Конвенція про рівноправну винагороду (1951 р.);
— № 105
— Конвенція про заборону примусової праці (1957 р.);
— № 111
— Конвенція про дискримінацію у сфері праці й зайнятості (1958 р.);
— № 138
— Конвенція про мінімальний вік для приймання на роботу (1973 р.);
— № 105
— Конвенція про найгірші форми дитячої праці (1999 р.).
Висока актуальність механізму міжнародних конвенцій у справі врегулювання соціальних асиметрій глобального рівня підтверджується постійним зростанням кількості держав, що їх
принципів і прав у сфері праці; розширення можливостей жінок і чоловіків для одержання гідної зайнятості; розширення охоплення та ефективності соціального забезпечення для всіх; зміцнення трипартизму та соціального діалогу. Ці та інші цілі в рамках МОП досягаються різноманітними способами і з використанням широкого спектра методів, зокрема за допомогою:
За умов глобальних трансформацій, пов’язаних зі швидким науково-технічним прогресом і радикальними інноваційними зрушеннями в економіці країн, фінансовою й торговельною глобалізацією, інтеграцією ринків робочої сили, за негативного впливу суттєвих дисбалансів світової фінансової системи, відповіддю на такі вагомі виклики з боку МОП стали розроблення та впровадження концепції «Гідна праця для всіх» (1999 р.) та заснування Всесвітньої комісії із соціальних аспектів глобалізації. Так, стрижневим компонентом концепції гідної праці є боротьба з бідністю в різних країнах світу за допомогою політики поліпшення умов праці. Завдяки національним та міжнародним програмам гідної праці МОП активно взаємодіє зі своїми тристоронніми партнерами на різних рівнях, з тим щоб гідну працю було покладено в основу їхньої економічної та соціальної політики. За сучасної глобальної економічної рецесії посилення програмних засад концепції гідної праці за активної участі МОП, інших світових організацій-партнерів та їх інтенсивне просування в економічне життя суспільства сприятиме створенню нових робочих місць, переорієнтації потоків капіталу в реальні сфери економіки та в цілому соціальній деполяризації у світі.
У цьому контексті актуалізується роль Всесвітньої комісії із соціальних аспектів глобалізації, що була створена у 2001 році та є консультативно-дорадчим органом Міжнародної організації праці щодо виявлення й дослідження соціальних наслідків глобалізації. Результати своїх розробок Комісія щороку подає в доповідях. У доповіді 2004 року фахівці цієї інституції акцентують велику увагу на сучасних вадах системи глобального управління, які «посилюють нерівний характер соціальних та економічних наслідків глобалізації», і наголошують, що основними причина-
ратифікують. За наявними даними, на початку 2008 року за вісьмома ключовими конвенціями МОП було зареєстровано в цілому 1293 ратифікації урядами різних держав. Для порівняння: їх кількість у 1998 році становила лише 859 одиниць. Отже, нині більше ніж 70 % держав-членів МОП ратифікували всі вісім базових конвенцій, і не вистачає лише 155 підписів, аби оголосити про їх всесвітню ратифікацію. Тобто високі рівень і динаміка міжнародних ратифікацій конвенцій МОП свідчить про загальносвітове їх визнання й очевидний прогрес Організації в цій галузі, сильне її занепокоєння сучасними глобальними трансформаційними процесами та велике бажання консолідувати зусилля всіх країн у розв’язанні сучасних численних «провалів ринку», передусім у гуманітарній та соціальній сферах.
До інших істотних чинників неефективності глобального управління експерти відносять: упередженість системи багатосторонніх угод і правил у постановці пріоритетних завдань на користь заходів із розширення ринків; збереження значних торговельних бар’єрів у тих секторах світової економіки, які мають життєво важливе значення для розширення експорту із країн, що розвиваються; брак глобальних механізмів і політики, спрямованих на гарантування соціально-економічної безпеки; несправедливість основних правил торгівлі й фінансів та їхній асиметричний вплив на багаті й бідні країни, брак належних правил у таких сферах, як глобальна конкуренція, інвестиції та міжнародна міграція.
Проте, незважаючи на свою унікальну легітимність, універсальність членства країн в ООН, статус Організації Об’єднаних Націй як основного учасника багатосторонньої системи регулювання соціальних асиметрій глобального масштабу останнім часом послаблюється у зв’язку з недостатньою концентрацією зусиль на досягненні конкретних і помітних результатів, що сприяли б зменшенню соціальної поляризації, скороченню бідних верств населення. Саме тому об’єктивною необхідністю стало проведення у 2005 році у Нью-Йорку Всесвітнього саміту ООН, на якому розглядались актуальні заходи щодо реформування цієї організації. Так, авторитетні світові експерти визнали, що «…часто зусилля Організації Об’єднаних Націй у сфері розвитку й охорони навколишнього середовища бувають розпорошеними та неефективними. Слабкість і неефективність управління та непередбачуваність фінансування породжують неузгодженість у політиці, дублювання зусиль і зумовлюють неефективність функціонування всієї системи. Співробітництву між організаціями перешкоджає суперництво в боротьбі за засоби фінансування, зростання кількості місій і застарілі методи роботи». Безумовно, реформування потребують і соціальні ініціативи та механізми ООН, серед яких особливо наголошується на вдосконаленні фінансування Цілей розвитку, що були сформульовані у згадуваній раніше Декларації тисячоліття.
ми такої ситуації є: по-перше, «сформована система правил, які визначають функціонування глобальної економіки, але завдають шкоди інтересам більшості країн, що розвиваються, особливо їх бідних верств населення»; по-друге, «брак успіху в розробленні злагодженої системи міжнародної економічної та соціальної політики, спрямованої на формування такої моделі глобалізації, що слугуватиме на благо всіх людей».
Так, спеціально сформована при ООН експертна Група високого рівня з питань злагодженості в системі Організації Об’єднаних Націй щодо розвитку, гуманітарної допомоги й навколишнього середовища наполягає на вдосконаленні наявних фінансових механізмів для досягнення Цілей розвитку тисячоліття, аби забезпечити багаторічне фінансування покраїнових програм ООН. Для цього пропонується передусім модернізувати порядок управління донорським фінансуванням із боку фінансових партнерів ООН, адже нинішні фінансові партнери (приватні й державні компанії, організації у складі ООН) значною мірою розрізнені у своїх діях, непередбачувані та обмежені надмірною кількістю цільових показників, що призводить до дублювання їхніх функцій і неефективності загалом. Пропонований оновлений механізм фінансування національних (регіональних) програм ЦРТ для фінансових донорів передбачає добровільне здійснення донорських внесків на засадах багаторічної співпраці урядів країн і структур ООН із фінансовими партнерами, що сприятиме досягненню стратегічних пріоритетів у співробітництві між ними, більш ефективному використанню коштів.
Серед інших заходів, спрямованих на реформування соціальних та економічних інститутів ООН, варто згадати пропозиції щодо вдосконалення фінансового моніторингу національних програм розвитку, що реалізуються за ініціативи Організації, з метою ефективного контролінгу їх реалізації та вчасного внесення раціональних коректив. Для підвищення прозорості й посилення підзвітності всієї діяльності ООН пропонується до розроблення та практичного впровадження система тотального оцінювання Організації Об’єднаних Націй. Також важливого значення набуває поліпшення координації між ООН і безпосередньо підзвітними їй структурами, Світовим банком та Міжнародним валютним фондом. Удосконалення координаційного механізму дозволить уникати значного дублювання функцій та концентрувати зусилля на розв’язанні першочергових і глобальних завдань.
Базовим міжнародним актом, який започаткував інституціональні засади функціонування цілісної системи захисту соціальних прав людини в Європі, стала Європейська соціальна хартія (Турин, 18 жовтня 1961 р.), яка була ухвалена Радою Європи з урахуванням раніше імплементованої Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (підписана в Римі 4 листопада 1950 р.). Держави, що підписали цю Хартію, офіційно підтверджували свої зобов’язання поважати основні соціальні принципи, такі як право на працю, право на справедливі, здорові
У наступні періоди цей документ було неодноразово змінено з метою його модернізації у відповідь на об’єктивні зміни в національному та міжнародному соціально-економічному просторі, зокрема в 1988 році (було запроваджено захист чотирьох нових прав), 1991-му (удосконалено чинну систему моніторингу), 1996-му (відбулося підписання Переглянутої Європейської соціальної хартії, яка уніфікувала юридичні норми в галузі захисту соціальних і економічних прав людини з урахуванням новітніх досягнень у трудовому та соціальному праві, підвищила рівень захисту прав, закріплених у Хартії від 1961 року, регламентувала нові права, розширила коло обов’язкових для ухвалення статей Хартії, посилила дієвість наглядового механізму за виконанням положень Хартії через розмежування компетенції між контрольними органами ЄСХ та запровадження системи колективних скарг). До речі, зауважимо, що Європейська соціальна хартія (переглянута) була ратифікована й Україною 14 вересня 2006 р. і набула чинності 1 лютого 2007 р. Наша держава, приєднавшись до 27 статей та 74 пунктів Хартії, підтвердила свій європейський вибір і взяла на себе зобов’язання сприяти забезпеченню надійних передумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах. Необхідність ратифікації цього міжнародного документа зумовлена як участю України в Раді Європи, так і намірами нашої держави набути в майбутньому членства в Європейському Союзі.
Водночас європейські соціальні стандарти життя населення, на які орієнтована Переглянута хартія, чітко виписано в Європейському кодексі соціального забезпечення (ухвалений у Страсбурзі 16 квітня 1964 р. і переглянутий у 1990 р.), ініційованому Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Хартія вимагає, щоб соціальне забезпечення в державах, що її підписали, відповідало вимогам Європейського кодексу соціального забезпечення. Цим Кодексом передбачено базові соціальні стандарти для населення, до досягнення й забезпечення яких повинні прагнути країни європейського регіону, зокрема у сферах медичної допомоги, грошової допомоги у зв’язку із хворобою, допомоги з безробіття, пенсійного забезпечення за віком, допомоги в разі виробничої травми та професійного захворювання, допомоги сім’ї, допомоги у зв’язку з материнством, допомоги з інвалідності тощо. Україна поки що лише висловила на офіційному рівні свій намір приєдна-
та безпечні умови праці, право на справедливу винагороду, право на проведення колективних переговорів, право на соціальний захист і одержання коштів із системи соціального забезпечення та інше.
Важливим стратегічним документом Європейського Союзу у сфері соціального забезпечення та збереження високих життєвих стандартів населення є Лісабонська стратегія — стратегія перетворення Євросоюзу до 2010 року на найконкурентоспроможнішу й найдинамічнішу у світі економічну зону. Перший варіант цієї стратегії, який датується 2000 роком, за головні стратегічні орієнтири вважав забезпечення високих темпів економічного зростання ЄС, соціальне єднання в регіоні й захист навколишнього середовища. Однак, як відомо, у 2005 році, у зв’язку із суттєвим регресом і подальшою неможливістю досягти раніше поставлених і широких соціальних та природоохоронних цілей розвитку, Лісабонську стратегію було переглянуто. Її оновленими основними пріоритетами стали більш інтенсивне та стійке економічне зростання, створення нових робочих місць, боротьба з бідністю, надання всім членам суспільства рівних можливостей тощо. При цьому було істотно посилено національний рівень лісабонських цілей. Безпосередньо соціальні цілі розвитку в оновленому документі подано у вигляді таких двох (із восьми наявних) «вимірів» Лісабонської реформи: посилення соціальної інклюзії (залучення людей до робочої сили, вдосконалення навиків і модернізація соціального захисту) та поліпшення сталого розвитку.
Варто також зауважити, що Лісабонська стратегія суттєво доповнює Оновлену стратегію сталого розвитку Європейського Союзу, окреслюючи конкретні політичні орієнтири для соціалізації економіки європейських країн та розвиваючи економічні механізми досягнення соціальних цілей і пріоритетів суспільного розвитку.
Заслуговують на окрему увагу інституційні механізми соціального регулювання на субрегіональному європейському рівні, які застосовуються в ЄС для згладжування диспропорцій соціально-економічного розвитку. Як відомо, соціальна політика Європейського Союзу за своїм характером є поєднанням національних і наднаціональних складових: з одного боку, базовим залишається національний рівень, а з іншого, координація та гармонізація окремих державних соціальних політик забезпечується через міжнародний діалог країн за посередництва спеціально вповноважених інституцій наднаціонального масштабу, до основних
тися до Кодексу, для чого запланувала до виконання низку заходів щодо оновлення національного законодавства та вдосконалення системи управління соціальною сферою, а також поліпшення соціальної політики загалом.
Визначальними інструментами соціальної політики ЄС є його структурні фонди, основні з яких — Європейський соціальний фонд, Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський фонд з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, Фонд згуртування (солідарності). Основні цілі структурних фондів та відповідне їх фінансове забезпечення впродовж 2007—2013 рр., як показують оцінки науковців і розрахунки експертів Європейської комісії, передбачають: конвергенцію регіонів ЄС (81 % від сумарних фінансових ресурсів структурних фондів ЄС); забезпечення регіональної конкурентоспроможності та зайнятості (16 %); стимулювання європейської територіальної кооперації (3 %). При цьому в рамках кожного фонду відбувається диференціація загальних цілей, їх уточнення та поглиблення, а також формуються механізми й умови фінансування певних структурних ініціатив.
Найстарішим зі структурних фондів ЄС, заснованим у 1958 р. згідно з Римським договором, є Європейський соціальний фонд, основна місія якого — надавати підтримку, зокрема фінансову, ініціативам Європейського Союзу, спрямованим на скорочення безробіття в регіонах, розбудову галузей, які переживають спад, розвиток людських ресурсів за допомогою перепідготовки кадрів, професійно-технічного навчання молоді, надання допомоги у працевлаштуванні іммігрантам та жінкам тощо. Фонд реалізує свою допомогу через стратегічні семирічні програми, які сприяють удосконаленню й модернізації національних та загальноєвропейського ринків робочої сили. Окремо варто згадати ініційовану Європейським Союзом та фінансовану Європейським соціальним фондом програму міжнародного співробітництва EQUAL, спрямовану на боротьбу проти дискримінації та нерівноправності на ринках праці, підтримку соціальної інклюзії населення, людей, для яких характерні високі ризики соціальної відчуженості.
Важливу роль відіграють структурні фонди ЄС, що передбачають цілісну розбудову соціальної сфери європейських країн за допомогою економічних механізмів стимулювання ділової активності в різних регіонах. Серед них слід виокремити Європейсь-
функцій яких належать також освоєння й перерозподіл фінансових коштів для реалізації загальноєвропейських соціальних проектів. При цьому основні соціальні права громадян у країнахчленах ЄС регламентує Хартія з основних прав у Європейському Союзі, імплементована 7 грудня 2000 р. у Ніцці та підписана практично всіма країнами-учасниками ЄС.
Разом із тим дієвість структурних фондів ЄС та міра досягнення ними накреслених цілей по-різному оцінюються аналітиками, які на підставі широкого емпіричного матеріалу, передусім відповідних статистичних даних, досліджували позитиви й негативи цих інститутів сприяння соціально-економічному прогресу. Конкретизуємо результати цих досліджень: економетричні оцінки, одержані італійськими економістами С. Бусолетті та Р. Еспості, виявляють позитивний вплив структурних фондів у вирівнюванні розвитку найменш розвинених регіонів ЄС; економетричний аналіз регіональної конвергенції в ЄС та впливу на неї структурних фондів не продемонстрував вагомого статистично значимого зв’язку між останніми й регіональними темпами економічного зростання (дослідження здійснено американським та французьким економістами С. Даллерба і Дж. Ле Галло на матеріалах 145 європейських регіонів за десятирічний період 1989—1999 рр.); витрати структурних фондів, пов’язані з інвестуванням фінансових коштів в освіту й людський капітал, виправдовують себе в середньостроковій пер-
кий фонд регіонального розвитку, який фінансує заходи з вирівнювання регіональних соціальних та економічних диспропорцій у країнах та окремих регіонах Європейського Союзу, зокрема, підтримує національні ініціативи з поліпшення якості бізнессередовища, нарощування конкурентоспроможності підприємств, розвитку місцевих, регіональних і транс’європейських транспортних сполучень, інфраструктури телекомунікаційних мереж, охорони навколишнього середовища, сприяє розвитку й модернізації села, розбудові інфраструктури сільського туризму тощо. Інший структурний фонд — Європейський фонд з управління й надання гарантій для сільськогосподарського виробництва — також підтримує всебічні заходи, пов’язані з розвитком села та переструктуруванням сільськогосподарського виробництва. Нинішня політика Фонду передбачає фінансування для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, лісового господарства, розширення номенклатури й асортименту продукції, що виробляється, та поліпшення її якості. Ще один фонд — Фонд згуртування (солідарності) — сприяє скороченню відмінностей та диспропорцій економічного розвитку між країнами ЄС, виділяє фінансові кошти на створення сучасної інфраструктури для підприємницької діяльності, розвитку транспортної мережі тощо. Про неабияке значення інституту структурних фондів ЄС щодо регулювання соціальних дисбалансів у європейських країнах та регіонах додатково свідчить висока — понад третину — частка «структурних» видатків у загальному бюджеті ЄС.
Отже, як частково підтверджують наведені дані, однозначних оцінок щодо прямого позитивного впливу структурних фондів ЄС на вирівнювання регіонального економічного розвитку не існує. Утім подібну соціальну модель можна вважати ефективним інструментом реалізації політики подолання соціальних асиметрій субрегіонального рівня, зокрема у сфері інвестування в людський капітал, переваги й потенційні економічні вигоди якого можуть стати успішним прикладом для наслідування і в інших частинах та державах світу. Принаймні держави ЄС та його наднаціональні інститути докладають чимало зусиль для розв’язання актуальних питань функціонування соціальної сфери, важливих завдань із подолання бідності, стимулювання розвитку окремих територій тощо.
Тож, узагальнюючи викладене, можемо констатувати, що сучасні глобальні інститути регулювання соціальних асиметрій використовують диверсифікований інструментарій різноманітних важелів впливу на соціально-економічне становище громадян різних країн як із боку національних урядів, так і регіональних та світових інституцій. Найавторитетнішими серед них є нині підрозділи ООН (зокрема Економічна й Соціальна Рада ООН, Комісія з соціального розвитку, МОП) та структурні фонди Європейського Союзу (передусім Європейський соціальний фонд та Європейський фонд регіонального розвитку). Що стосується інституційних механізмів соціалізації глобальної економіки, то найбільш прогресивними з них є Загальна декларація прав людини, Глобальна стратегія сталого розвитку, Декларація та програми цілей Розвитку тисячоліття, Глобальний договір, міжнародні конвенції МОП, Європейська соціальна хартія, Європейський кодекс соціального забезпечення та Лісабонська стратегія.
Багаторічне функціонування цих інститутів дозволило розв’язати низку найгостріших соціальних проблем, зокрема, щодо поширення високих соціальних стандартів із розвинутої зони світу на решту країн, правового та соціального захисту іммігрантів, регіональної уніфікації рівнів доходів певних соціальних груп і категорій тощо. Проте сучасні інститути регулювання соціальних асиметрій потребують суттєвої організаційно-функціональної реорганізації. Її пріоритетними напрямами мають бути: встановлення регіональних стандартів доступу населення до соціальних послуг (освіти, охорони здоров’я, соціальної інфраструктури та
спективі, а підтримка сільського господарства виявляє свій позитивний вплив на темпи економічного зростання лише в короткостроковому періоді, за розрахунковими даними англійського дослідника А. Родригеса-Поуза та італійського У. Фратесі. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА ПИТАННЯ
ДЛЯ ДИСКУСІЇ
1. Якою, на вашу думку, повинна бути політика державного регулювання економічного розвитку з метою посилення позитивних наслідків вступу України до СОТ?
2. Які джерела компромісу та їхню роль у розвитку міжнародних відносин ви можете визначити?
3. Оцініть місце та роль глобального управління в розвитку глобальної інституціональної системи.
4. Чому на сьогодні знизилась ефективність діяльності ООН у глобальному середовищі?
5. Який вплив матиме регулююча соціальна держава на майбутній розвиток економіки, що глобалізується?
6. Які ви можете назвати сучасні заходи для підвищення результативності глобального управління?
7. Визначте сучасні особливості кредитних механізмів міжнародних інститутів глобального фінансового менеджменту щодо врегулювання фінансових дисбалансів. Наведіть приклади.
8. Оцініть місце ООН у процесах регулювання соціальної асиметрії.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ
1. Місце ООН у сучасній моделі регулювання міжнародних відносин.
2. Міжнародні неурядові та урядові організації у процесах глобальної інституціональної взаємодії: роль та сучасні особливості.
інших), подолання дискримінації за національною, расовою, релігійною та статевою ознаками, посилення соціальної та економічної відповідальності глобального бізнесу, регулювання глобального ринку людського ресурсу, міжнародної солідаризації національних профспілкових рухів, посилення ролі неурядових організацій у суспільному житті, розбудови громадянського суспільства в різних країнах світу та інше. У сукупності ці заходи сприятимуть подальшій розбудові глобальних інститутів соціального регулювання та забезпечать більш злагоджену міждержавну координацію спільних дій, зорієнтованих на ефективне реагування на виклики глобального середовища.
3. Оцінка можливих наслідків вступу України до СОТ.
4. Сучасні компромісні форми та механізми взаємодії в різних сферах господарського життя.
5. Формування інституційних передумов системи глобального управління.
6. Процес створення та напрями діяльності Комісії з глобального управління.
7. Значення міжнародних інститутів у сучасній фінансовій глобалізації.
8. Поняття, наслідки та перспективи формування світової фінансової архітектури.
9. Порівняльна характеристика «вашингтонського консенсусу» та «пекінського консенсусу».
10. Участь міжнародних фінансових організацій у заходах із реформування світової фінансової архітектури: характеристика, завдання та особливості.
11. Вплив міжнародних організацій на процеси регулювання соціальної асиметрії.
ТЕСТОВІ ВПРАВИ
1. Комісію глобального управління було створено у … році з метою виявлення й аналізу рушійних сил глобальної економіки, формування висновків і прогнозів щодо перебігу глобальних процесів, моделювання адекватної сучасним глобалізаційним процесам структури світоустрою, підготовки рекомендацій з його вдосконалення: а) 1995 році; б) 1992 році; в) 2000 році; г) немає правильної відповіді.
2. У 1972 році про початок формування глобального управління охороною довкілля свідчить проведення: а) конференції «Саміт Землі»; б) конференції в Кіото; в) Стокгольмської конференції з питань міжнародного навколишнього середовища; г) світового саміту зі сталого розвитку; ґ) Засідання міжурядової групи експертів зі зміни клімату.
3. Конституція ЄС набула чинності у: а) 2009 році; б) 2007 році; в) 1993 році; г) 1995 році; ґ) 2000 році.
4. Що включає в себе поняття міжнародного режиму? а) політика в межах національних кордонів; б) зовнішня політика уряду; в) управління без кордонів; г) відкритість міжнародних відносин; ґ) немає правильної відповіді.
5. У доповіді якої міжнародної організації було представлено нову глобальну архітектуру? а) СОТ; б) ПРООН; в) АТЕС; г) НАТО; ґ) НАФТА.
6. До найчастіше вживаних механізмів фінансування країн із боку МВФ, у тому числі й України, належать: а) кредити «стенд-бай»; б) механізм компенсаційного фінансування; в) механізм фінансування з метою скорочення бідності та сприяння соціальному розвитку; г) механізм фінансування для подолання зовнішніх шоків; ґ) механізм фінансування додаткових резервів.
7. Принципи «вашингтонського консенсусу» передбачають використання: а) плаваючого валютного курсу; б) фіксованого валютного курсу; в) компромісного валютного курсу.
8. Доктрина моделі економічної регіоналізації «пекінський консенсус» відводить важливу роль державі, а не міжнародним фінансовим організаціям: а) так; б) ні.
9. Статут Міжнародної організації праці було ухвалено у: а) 1959 році; б) 1944 році; в) 1919 році; г) 1946 році; д) немає правильної відповіді.
СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ «Вашингтонський консенсус» — ідеологічна доктрина монетарно-ліберальної моделі.
Глобальне управління — це масштабний соціальний механізм, потреба в якому перш за все зумовлена глобалізацією, цією потужною трансформаційною силою, відповідальною за «всебічне ворушіння» суспільств та світового порядку.
Конвенція
— це добровільна угода, якою держава демонструє компроміс, обмежуючи внутрішню політику чи погоджуючись на зовнішній моніторинг із боку міжнародних організацій.
Новий регіоналізм — модель, яка не повторює європейського регіоналізму та яку можна вважати важливим кроком до інституціалізації співпраці в питаннях колективної безпеки, розширення вільної торгівлі та лібералізації економічної діяльності в межах регіону.
Принципи глобальної політики — це передусім колективне ухвалення рішень урядами й неурядовими організаціями, а також пошук консенсусу як способу такого колективного рішення.
Світова (міжнародна) фінансова архітектура — це сукупність визнаних міжнародних стандартів і принципів функціонування фінансового сектору, а також засобів діагностики його ефективності.ского развития / А. Х. Мелцер // Экономические перспективы. Электронный журнал Госдепартамента США. — Т. 6.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ
1. Аллан X. Мелцер. Реформирование международных финансовых институтов: план обеспечения финансовой стабильности и экономиче
— 2001. — № 1 (февраль).
2. Глазьев С. Антикризисные меры: просчеты, выводы, предложения // [Електронний ресурс] : Web-сайт. — Режим доступу: http://www.glazev.ru.
