Вплив глобальних криз на світову економіку викликав потребу в перегляді концептуальних основ побудови світової фінансової системи й зумовив пошук підходів до формування нової фінансової архітектури.
В умовах нинішньої фінансової кризи серед провідних фахівців у галузі фінансів і науковців світу все частіше лунає думка про те, що нинішня світова фінансова архітектура не відповідає сучасним вимогам і потребує коригування. З огляду на це необ-
яка в першу чергу має орієнтуватися на адекватну реалізацію потреб особистості. У зв’язку з цим у доповіді ПРООН 1999 року, присвяченій людському вимірюванню глобалізації, було представлено нову глобальну архітектуру, адекватну сучасному світові. Новими глобальними інституціями пропонувалися Всесвітній центральний банк із функціями кредитора за умов кризових ситуацій; Всесвітня екологічна організація; Всесвітній інвестиційний фонд із перерозподілом функцій; Міжнародний кримінальний суд із ширшим мандатом у дотриманні прав людини; двопалатна Генеральна Асамблея ООН, у якій були б представлені, крім держав, інститути громадянського суспільства.
Термін «світова фінансова архітектура» з’явився в 1990-х роках в умовах посилення кризових явищ і потреби в підвищенні ефективності контролю за ситуацією на фінансових ринках.
Світова (міжнародна) фінансова архітектура — це сукупність визнаних міжнародних стандартів і принципів функціонування фінансового сектору, а також засобів діагностики його ефективності. Ідеться насамперед про низку правил, які використовують для оцінювання стабільності фінансових ринків та їхніх секторів.
Отже, світова фінансова архітектура становить [11]:
1) сукупність певних процедур регулювання фінансових ринків і фінансових установ (наприклад, розроблення відповідних стандартів і правил — облікових процедур, порядку банкрутства фінансових установ, контролю за ефективністю менеджменту, валютної та фіскальної політики тощо);
2) моніторинг ефективності застосування загальновизнаних міжнародних правил тією чи іншою країною.
У регулюванні глобальних фінансових дисбалансів разом із національними механізмами пом’якшення їхнього негативного впливу на економіки країн світу важливу роль відіграють інститути наднаціонального регулювання, серед яких, відповідно до їхнього статусу, провідне місце посідають Міжнародний валютний фонд (МВФ) і група Світового банку, котрі й покликані відповідати за стабільність і рівновагу глобальних фінансів.
Що стосується МВФ, то він, будучи інституційною основою сучасної міжнародної валютної системи, повинен у кризові періоди насамперед ефективно виконувати головну місію — скорочення тривалості та зменшення нерівноваги в міжнародному балансі розрахунків країн-членів, а також забезпечення стабільності валютних курсів. Для досягнення цієї стратегічної мети МВФ повинен посилити нагляд за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют держав-членів, а також оперативно надавати кредити країнам, які потрапили в найважчу економічну ситуацію, на реорганізацію їхніх національних економік, підвищення міждержавного співробітництва у фінансовій сфері, а також для пом’якшення негативного впливу на платіжні баланси країн і тимчасового погіршення умов зовнішньої торгівлі.
хідно уточнити зміст і концептуальні засади побудови нової світової фінансової архітектури в контексті останніх дискусій, що відбуваються на міждержавному рівні, а також можливі наслідки й виклики для України.
На відміну від інших міжурядових організацій МВФ одночасно виконує функції регулювання, фінансування, нагляду й консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. При цьому особлива увага приділяється функціям забезпечення на національному рівні макроекономічної та фінансової стабільності, згладжування коливань ділової активності, а також елімінування негативних наслідків кризових процесів, котрі призводять до скорочення обсягів національного виробництва, рівня доходів населення й ліквідації робочих місць.
Крім реалізації наглядової функції на рівні країн і регіонів МВФ здійснює також моніторинг стану світової економіки загалом, ефективності економічної політики країн світу у глобальному середовищі та змін на міжнародних ринках капіталу. Це дає змогу експертам МВФ регулярно оцінювати глобальні наслідки найбільш значущих перетворень у національних економіках та фінансових системах країн світу, що відображається в таких виданнях МВФ, як «Перспективи розвитку світової економіки» і «Доповідь з питань глобальної фінансової стабільності», що слугують аналітичною базою формулювання пропозицій та ідей щодо напрямів реформування інституційного забезпечення світової фінансової системи.
Нині МВФ являє собою своєрідний міжнародний фінансовий кооператив, котрий за рядом ознак своєї діяльності схожий на кредитну спілку. Кожна країна — учасниця даної організації сплачує внесок згідно з квотою, яка розраховується на основі її макроекономічних показників (обсягу ВВП, поточних зовнішніх операцій та офіційних резервів), що і визначає кількість її голосів. Зокрема, права голосу перебувають у діапазоні від майже 17 % у США до менше ніж 1,5 % колективної квоти 23 держав Африки. У свою чергу, квоти й ліміти можливих сум позик визначаються внесками держав-членів у капітал МВФ, а їх консолідована сума формує фонд ресурсів, які організація використовує для надання фінансової допомоги країнам, зокрема, фінансування їхнього платіжного балансу, реалізації програм стабілізації та реформування національних економік.
Глобальна криза повною мірою сьогодні випробовує на дієздатність регулятивні механізми МВФ, безпосередньою функцією яких є пом’якшення впливу світових фінансових криз на економіки країн-учасниць, забезпечення їх фінансової стабілізації та оптимізацію показників платіжного балансу. І хоча МВФ застосовує впродовж багатьох років свого існування, як доводять його адепти, доволі диверсифікований інструментарій амортиза-
Справді, як показує світовий досвід, ефективність подібних інституційних механізмів фінансування національних економік країн-членів за умови управління зовнішньою заборгованістю з боку національних урядів неодноразово доводилася на практиці. Так, першою в історії країною, яка скористалася кредитами МВФ, стала Франція в 1947 pоку, приклад якої того ж року повторили Нідерланди, Мексика й Велика Британія. Остання в 1976 році черговий раз одержала кредит МВФ, коли в умовах світової нафтової кризи, вичерпавши національні валютні резерви, була змушена скористатися кредитними ресурсами МВФ для підтримки національної банківської системи й курсу фунта стерлінгів. Кредит МВФ у розмірі 21 млрд дол. США, наданий Республіці Кореї у грудні 1997 pоці, сприяв відновленню фінансової стабільності у країні ще до початку 1998 року та динамічному економічному зростанню наступного року. Більше того, ця держава, достроково виплативши кредит, змогла в найкоротші терміни подолати руйнівні наслідки азійської фінансової кризи та вийти на траєкторію стабільного економічного розвитку. Подібна практика прямих фінансових ін’єкцій МВФ підтвердила свою ефективність і в інших країнах, зокрема, в Мексиці в 1995 році, в Індонезії і Таїланді в 1997 році, у Бразилії в 1998 році, у Туреччині та Аргентині у 2001 році.
Одним із найчастіше вживаних механізмів фінансування країн з боку МВФ є надання їхнім урядам так званих резервних кредитів, або кредитів «стенд-бай», які з’явились у 1952 році (табл. 7.2). За чинними кредитними правилами, угоди про резервні кредити дають країні можливість узяти іноземну валюту в МВФ в обмін на національну в межах суми, про яку було досягнуто домовленості, за умови виконання державою положень, обумовлених в угоді. Такого роду кредитування терміном на 12—18 місяців призначено переважно для врегулювання проблем платіжного балансу країн, які виникають у разі тимчасового погіршення умов їхньої зовнішньої торгівлі.
ції кризового розвитку національних економік, котрий реалізується на практиці через пряму фінансову підтримку, важелі бюджетно-податкової політики, нарощування урядами держав обсягів золотовалютних резервів, розбудову ефективних і диверсифікованих національних фінансових систем, а також забезпечення гнучкого валютного курсу та впровадження результативних методів соціального захисту населення, говорити про високу результативність цих заходів сьогодні навряд чи можна.
Джерело: МВФ in Focus. Приложение к обзору МВФ. Т. 35 (Сентябрь) — Вашингтон: Международный валютный фонд, 2006. — С. 25.
Після 1974 р. МВФ перейшов також до реалізації нового міжнародного кредитного інструменту — так званого розширеного фінансування з метою забезпечення довгострокової підтримки структурних реформ у країнах і врегулювання пов’язаних із цим проблем їхніх платіжних балансів. Основними умовами одержання розширеного кредитування є ухвалення урядами країн трирічної програми структурних перетворень та їх щорічне звітування за чинними стандартами. Із 1963 р. Міжнародний валютний фонд надав чинності ще одній, спеціальній, програмі міжнародного кредитування — механізмові компенсаційного фінансування. Кредити компенсаційного фінансування надаються країнам-виробникам сировини для покриття дефіцитів платіжних балансів, пов’язаних з падінням цін на сировинні товари через уповільнення економічного зростання промислово розвинених країн чи внаслідок таких природних явищ, як посуха або заморозки. Механізм компенсаційного фінансування з 1980 року передбачає надання продовольчих пільг для країн, котрі мають труднощі із зовнішніми платежами та у зв’язку з потребою збільшення імпорту зернових. Фінансу
вання надається лише тим країнам, які мають укладені домовленості щодо кредитування економіки на умовах «стенд-бай» чи в разі вкрай незадовільного стану платіжного балансу. Із 1962 року функціонують програми МВФ, спрямовані на надання екстреної допомоги країнам у разі стихійних лих, а з
На особливу увагу заслуговують механізми фінансування МВФ, призначені для держав-членів із низьким рівнем доходів. Зокрема, механізм фінансування з метою скорочення бідності та сприяння економічному зростанню, який практикується з 1999 pоку, орієнтований на сприяння стійкому економічному зростанню країн і скороченню в них бідності. Умовою надання такого кредиту є обов’язковість розроблення національними урядами офіційної стратегії скорочення бідності.
Однак, зважаючи на відомі проекти реформування системи ООН та окремих профільних міжнародних організацій, важливо уникнути позитивної ейфорії стосовно нової інституційної архітектури, де домінуватимуть традиційні суб’єкти — транснаціональні корпорації та держави, що діють немовби під егідою міжнародних організацій. На перший погляд діяльність міжнародних організацій концентрує світову регулятивну волю, дає змогу розв’язувати глобальні проблеми глобально інституційованими засобами.
Проте навіть із фінансовими кризами, далеко не планетарного характеру, такий могутній світовий уніфікатор світогосподарського розвитку, як МВФ, фактично не впорався. Спекулятивноприватні фінансові дестабілізатори виявилися могутнішими або, іншими словами, їхня дія потребувала якісно нових регулятивних протидій, правильніше — випереджень.
