Posibniki.com.ua Менеджмент Міжнародні організації 6.6.2. Основні умови та специфіка діяльності Клубів кредиторів


< Попередня  Змiст  Наступна >

6.6.2. Основні умови та специфіка діяльності Клубів кредиторів


Реструктуризація заборгованості країни може проводитися в рамках Лондонського клубу (реструктуризує борги перед комерційними фінансовими установами) або Паризького клубу кредиторів (реструктуризує борги перед іноземними державамикредиторами). Ці клуби є міжнародними організаціями, неформальними за статусом, але вельмишановними у світових фінансових колах.

Під реструктуризацією боргу розуміють прийняття за згодою боржників і кредиторів заходів, спрямованих на підтримку платоспроможності боржників у середньо- й довгостроковій перспективі.

У чинній системі управління зовнішнім боргом, яка має інтернаціональний характер, використовуються різноманітні моделі реструктуризації, що реалізуються залежно від типів кредиторів та боржників і можуть здійснюватися на базі однієї або комбінації таких схем (рис. 6.4).

країн-боржників погоджуються на умови МВФ не тому, що вірять у їх економічну доцільність, а через те, що перебувають у відчайдушному становищі. Проте держави-кредитори наполягають на тому, щоб країна-боржник обіцяла МВФ проводити певну економічну політику, як попередня умова проведення переговорів у Паризькому клубі.

Рис. 6.4. Основні моделі та схеми реструктуризації боргів

Залежно від типів кредиторів і боржників розрізняють декілька варіантів реструктуризації зовнішнього боргу. Один із цих варіантів — реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Вона базується на так званому меню, що передбачає вибір між зменшенням боргу (шляхом списання частини основного боргу) чи скороченням його обслуговування за рахунок зниження ставок поточних платежів. Важливою умовою реалізації цих схем є узгодження країною-боржником з МВФ програми економічного розвитку й наявність достатньо переконливого платіжного балансу, який би підтверджував, що в майбутньому реструктуризація заборгованості проводитися більше не буде.

Держави-кредитори, що є членами Паризького клубу, зіграли певну роль у зменшенні тягаря зовнішньої заборгованості країн третього світу, а також низки країн Центральної та Східної Європи. Для країн, що йдуть по дорозі перетворень і реформ, перегляд умов погашення кредитів Паризьким клубом став одним із джерел фінансових ресурсів.

Перші умови переоформлення заборгованості в рамках Паризького клубу були прийняті главами держав і урядів великої сімки в червні 1988 року й називалися Торонтськими. Торонтські умови, що лягли в основу реструктуризації офіційного зовнішнього боргу країн із низьким доходом і надмірною заборгованістю в рамках Паризького клубу, передбачали зниження відсоткової ставки на 3,5 відсоткового пункта нижче від ринкової, або до ? ринкової, значне продовження пільгового періоду й періоду погашення (за комерційними ставками), або часткове списання зобов’язань щодо обслуговування боргу (на /

3 ) в період консолідації разом із переглядом умов погашення решти суми за комерційними ставками й на коротший термін, а також поєднання зазначених заходів.

У грудні 1991 року Торонтські умови замінено Лондонськими, які дозволяли боржникам 50-процентне списання боргу або зниження відсоткової ставки таким чином, щоб обслуговування боргу скоротилося на 50 %.

Сучасний варіант програми, що пропонується в рамках Паризького клубу країнам із низьким рівнем доходу, регламентується Неапольськими умовами, що вступили в дію в січні 1995 року. Ці умови дозволяють суттєво зменшити борговий тягар найбідніших країн шляхом списання основного боргу або відсоткових виплат на 67 %. З 1996 року в рідкісних випадках практикуються Ліонські умови, що передбачають списання боргових зобов’язань на 80 %.

У 1990 році відбулися радикальні зміни в політиці Паризького клубу стосовно країн із середнім доходом і надмірною заборгованістю. Прийняті того року Х’юстонські умови допускають можливість погашення країнами-боржниками консолідованих позик у рамках офіційної допомоги розвитку упродовж 20 років, ураховуючи 10-річний пільговий період. Консолідовані експортні кредити й офіційні позики, отримані в рамках офіційної допомоги розвиткові, підлягають погашенню впродовж 15 років із періодом відстрочення платежів до восьми років.

Другий варіант — реструктуризація комерційного боргу в рамках Лондонського клубу приватних кредиторів. Переоформлення заборгованості комерційним кредиторам здійснюється двома основними способами:

— скороченням заборгованості в результаті викупу боргових зобов’язань із дисконтом із вторинного ринку країнами з низьким рівнем доходу за рахунок коштів Фонду скорочення заборгованості Міжнародної асоціації розвитку (МАР) (це положення

Програми переоформлення заборгованості по лінії Фонду скорочення заборгованості МАР мають безповоротний разовий характер, тобто шляхи подальшої реструктуризації не розглядаються. Розмір коштів, що виділяються Фондом, обмежений 10 млн дол. США (у деяких випадках більше), а операції вважаються доцільними, якщо вони дають можливість погасити не менше 85 % заборгованості приватним кредиторам. Кошти Фонду використовуються для викупу лише основного боргу у формі середньо- й довгострокових державних зобов’язань приватним кредиторам, а відсотки, нараховані за боргом, погашаються боржником. Кошти Фонду МАР можуть використовуватися на конверсію боргу у програмі розвитку національної економіки;

— зниженням боргу та його обслуговування в рамках «плану Брейді», запропонованого адміністрацією США в 1989 році, чи конверсії боргів для країн із середнім рівнем доходу (Додаток 3).

Суть «плану Брейді» полягала в тому, щоб урізноманітнити форми фінансової підтримки країн, що розвиваються, розробити схеми, які дозволять зменшити борг комерційним банкам і платежі щодо його обслуговування. Передбачаються такі форми: а) викуп боржником певної частини своїх боргових зобов’язань із знижкою (дисконтом) на вторинному ринку; б) обмін зобов’язань на цінні папери з меншим номіналом чи під більш низькі відсотки (облігації Брейді) з довшим (більше 10 років) періодом обертання та пільговим періодом виплати відсотків; в) обмін частини боргових зобов’язань і відсотків на національну (неконвертовану) валюту або на акції національних компаній країн-боржників.

Операції підтримуються коштами, отриманими з офіційних джерел (кредитами МБРР, МВФ та іншими міжнародними організаціями, коштами, отриманими на двосторонній основі від країн-донорів). Як невід’ємний елемент плану Брейді передбачається прийняття країною-боржником ухваленої МВФ та Світовим банком (МБРР) національної програми економічного розвитку, що, як правило, включає такі заходи: контроль за грошовою масою, скорочення бюджетного дефіциту й темпів інфляції; приватизація; в зовнішньоекономічній діяльності — лібералізація торгового й валютного режимів.

Наступний варіант — списання боргів. Ця практика — досить відоме явище в теорії валютно-фінансових відносин. Од-

стосується лише кредитів, отриманих по лінії МАР); чи конверсії боргів.

Серед конверсійних операцій найбільшу питому вагу має схема викупу боргу із вторинного ринку за ціною, нижчою від ринкової (40 % усіх операцій) і конверсія в акції корпоративних підприємств (34 % усіх операцій). Розглянемо докладніше зазначені механізми.

Викуп боргу. Деякі країни-боржники мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів або можуть достатньо швидко їх нагромадити за рахунок стимулювання експортних галузей. Водночас борги цих держав на ринку продаються зі значним дисконтом, що свідчить про настороженість інвесторів щодо платоспроможності позичальника. У такій ситуації можна дозволити позичальникові самостійно викупити власні борги на відкритому ринку. Це дозволило б на ринкових умовах скоротити загальний обсяг державного боргу без прийняття кредиторами будь-яких узгоджених рішень. Через наявність дисконту за боргами подібна стратегія в чомусь аналогічна частковому списанню боргу.

нак найчастіше подібні механізми застосовуються відносно найменш розвинених країн, нездатних погасити свої зобов’язання навіть у віддаленій перспективі. При цьому за певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам. Так, за незначних обсягів запозичень очікуваний обсяг виплат за боргом збігається з обсягом зобов’язань, тобто очікується, що борг буде погашено повністю. Але після певного часу величина боргу починає перевищувати обсяг очікуваних виплат за ним. Наростаюча ймовірність дефолту призводить до падіння вартості боргу. З подальшим зростанням обсягів запозичень разом із ринковою ціною падає і сумарна вартість боргу. Дестимулюючий вплив, який чинить надмірний борговий тягар на економіку країни та її фінансову систему, стає надзвичайно сильним. У цьому випадку, очевидно, необхідне списання частини боргу. Із середини 80-х років ХХ ст. поширилися ринкові методи регулювання заборгованості, серед яких провідне місце посідає конверсія боргів. Під конверсією розуміють усі механізми, що забезпечують заміну зовнішнього боргу іншими видами зобов’язань, менш обтяжливими для боржника (наприклад, конверсія боргу в акції, інвестиції, погашення товарними поставками, зворотний викуп боргу самим позичальником на вторинному ринку на особливих умовах, обмін на боргові зобов’язання третіх країн, взаємозалік та інше). Пік популярності схем конверсії боргів припадає на початок 90-х рр. ХХ ст.

Обмін державного боргу на акції національних підприємств. Однією з найбільш відомих ринкових схем реструктуризації державного боргу є надання кредиторам права продажу боргів із дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компанії, що перебувають у державній власності.

Вважається, що такий своп дозволяє одночасно вирішити дві проблеми — зменшити державний борг і забезпечити приплив капіталу в реальний сектор економіки. З одного боку, така схема передбачає зміну графіку виплат і зменшує короткостроковий тиск на бюджет. А з іншого, якщо до свопу потік виплат за боргом був жорстко заданий у номінальному вираженні, то після нього потік доходів від компанії стає залежним від економічного стану країни, рівня внутрішньої та зовнішньої інфляції та інших факторів. Таким чином, виплати за боргом прив’язуються до економічного становища країни-позичальниці, що розширює можливості досягнення компромісу.

Конверсія боргу в національну валюту (борг для розвитку). В останні роки поступово зростає (хоча і продовжує залишатися помірним) інтерес кредиторів до конверсії боргів у розвиток національних економік боржників. Ця операція фактично відображає безкоштовну допомогу. Держави-кредитори розробили програми конверсії боргів у національні валюти з метою довгострокового фінансування проектів розвитку. Вирізняються три види подібних програм: борг на охорону природи, борг на охорону здоров’я, борг на освіту.

Механізм операції полягає в тому, що міжнародна неурядова організація купує борг на вторинному ринку зі значним дисконтом. Пізніше борг обмінюється на національну валюту, найчастіше щоб уникнути інфляційних коливань національної валюти, на отриману суму боргу випускаються спеціальні облігації в національній валюті, які потім використовуються для фінансування програм розвитку.

Сек’юритизація. Основна ідея сек’юритизації полягає в тому, що країна-боржник емітує нові боргові зобов’язання у вигляді облігацій, які або безпосередньо обмінюються на старий борг, або продаються. У випадку продажу отримані кошти використовуються на викуп старих зобов’язань. Якщо нові цінні папери торгуються на ринку з меншим дисконтом, така операція призведе до скорочення загального обсягу заборгованості. Подібна схема реструктуризації реалізується на добровільній основі лише у ви-

Останнім часом найбільшого поширення набула сек’юритизація банківських боргів, тобто обмін зобов’язань перед банкамикредиторами на облігації.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
РОЗДІЛ 7 ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
7.2. Міжнародні організації як інститути глобального управління
7.2.1. Міжурядові організації світового рівня як інститути глобального управління
7.2.2. Місце й роль регіональних міжурядових інститутів у глобальному управлінні
7.2.3. Міжнародні неурядові організації як гравці глобального управління
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)