Розділ 2. ВСТУП ДО МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ

Цей розділ пояснює принципи побудови моделі аграрних ринків та визначення одиниць (мір) ефективності й політичних трансфертів, що використовуються в політичному аналізі. Вивчення аграрної політики охоплює три рівні – мікроекономічну поведінку виробників, маркетинг та торгівлю, макроекономічні зв’язки. Зазвичай аграрні економісти приділяють не однакову увагу цим трьом аспектам. Виробництву на мікрорівні приділяється найбільша увага, маркетингу та торгівлі менша, а макроекономічним зв’язкам –мало уваги або й зовсім ігноруються. Ми дотримуємося думки, що надмірна спеціалізація заважає успішному політичному аналізу. Слід розуміти всі ці компоненти і зв’язки між аграрними системами, внутрішніми й зовнішніми ринками та макроекономічною політикою. Аналітики повинні оцінювати впливи, витрати та вигоди в сукупності.

Підхід МАР є системою подвійного обліку. Аналітики, які користуються МАР, повинні надавати відповідну оцінку всім політичним впливам на витрати та доходи аграрних виробників. За цим методом, наприклад, можна аналізувати функції реакції на внесення мінеральних добрив, запровадження кількісних обмежень торгівлі та зміни реального обмінного курсу національної грошової одиниці. Основною прикладною задачею є побудова матриць обліку доходів, витрат і прибутків. МАР будується для вивчення певної вибраної аграрної системи, використовуючи дані аграрного виробництва, просування продукції від виробника до переробника, саму переробку та маркетинг від переробника до оптовика кінцевої продукції. Вплив товарних і макроекономічних заходів можна виміряти порівнюючи із ситуацією, коли такі заходи відсутні.

2.1. ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ, ЩО ВИРІШУЮТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДУ

За допомогою моделі аграрних ринків досліджують такі основні питання:

а) вплив політики на конкурентоспроможність та доходи виробників;

б) вплив інвестиційної політики на економічну ефективність та відносні переваги;

в) вплив аграрних науковоприкладних досліджень на зміну технологій.

Результати можна використовувати з метою визначення типів господарств відповідно до виду продукції, що вони виробляють, типу використаної технології та агрокліматичної зони, в якій розміщене дане господарство, є конкурентоспроможними за поточної політики , що впливає на ціни на продукцію та ресурси виробництва, і як їх прибутки змінюються зі зміною політики. Питання аграрної політики, яким чином ціни на сільськогосподарську продукцію впливають на прибутки господарств, має першорядне значення для аграрного блоку уряду. За підходу МАР, дані щодо бюджетів господарств ( виручка від реалізації та витрати на ресурси) збираються для основних аграрних (продуктових систем). Визначення прибутку, що його насправді отримує господарство, є простим, але важливим початковим результатом аналізу. Він показує, які господарства є конкурентоспроможними на даний час і як їхні прибутки можуть змінитися залежно від зміни політики.

Друге питання стосується економічної ефективності (або відносних переваг) аграрних систем, і яким чином додаткові державні інвестиції можуть змінити поточну ефективність. Які продуктові системи, визначені певною технологією виробництва та агрокліматичними зонами, мають значні та незначні відносні переваги, і яким чином нові інвестиції з боку держави та приватних структур можуть покращити ситуацію. Інвестиційна політика є одним з першочергових завдань уряду, що розподіляє фінансові ресурси, у тому числі й іноземну допомогу, для збільшення ефективності та прискорення зростання національного доходу.

За допомогою методу МАР аналітики обчислюють доходи, витрати та прибутки, що містяться в бюджетах господарств та маркетингових бюджетах. Оцінка ефективності виробництва продукції та ресурсів дозволяє забезпечити найвищий можливий рівень національного доходу. Різниця між доходами та витратами для систем, оцінених за суспільними цінами, є суспільним прибутком, що і є мірою економічної ефективності. Нові інвестиції, що зменшують суспільні витрати, також збільшують суспільні прибутки та покращують ефективність. Розуміння сукупності суспільної прибутковості агарних систем значно зменшує кількість деталізованих аналізів витрат та вигод, потрібних для оцінки інвестиційних альтернатив.

Третя група питань — оптимальний розподіл коштів на аграрні дослідження. Яким чином економічний аналіз може визначити найперспективніші напрями фундаментальних та прикладних досліджень для підвищення врожайності культур та продуктивності худоби , зменшення суспільних витрат, і, отже, збільшити суспільні прибутки. Це питання постає перед управлінцями міжнародних аграрних науководослідних центрів, міжнародних організацій та аграрних наукових закладів окремих країн, а також задається урядовцям, котрі розподіляють кошти на наукові дослідження.

Підхід, який використовується в МАР, розпочинається з підрахунку фактичних рівнів приватних (ринкових ) та суспільних (ефективних) доходів, витрат та прибутків. Таке обчислення показує рівень прибутку, що утворюється внаслідок політичних трансфертів, а не економічною ефективністю. Далі аграрним науковцям потрібно змоделювати зміни продуктивності та ресурсів виробництва, спричинені альтернативними науководослідними програмами . Ефективність таких змін можна виміряти через дослідження того, яким чином змінюються приватні та суспільні прибутки від застосування існуючих технологій виробництва.

2.2. МОДЕЛЬ АГРАРНИХ РИНКІВ

Модель аграрних ринків є продуктом двох облікових тотожностей. Перша тотожність визначає прибутковість як різницю між доходами та витратами, друга вимірює вплив відхилень (викривляючої політики та провалів ринку) як різницю між фактичними параметрами та параметрами, які б існували у разі усунення цих відхилень. Через заповнення елементів МАР для аграрних систем аналітик може виміряти як розмір трансфертів, що виникають унаслідок проведення певних політичних заходів, так і економічну ефективність системи.

Прибутки визначаються як різниця між валовими (або на одиницю) доходами від реалізації продукції та витратами на її виробництво. Це визначення утворює першу тотожність облікової матриці. У МАР прибутковість вимірюється горизонтально — за всіма колонками матриці, як це демонструється в табл. 2.1. Прибутки, у правій колонці, визначають відніманням витрат, що містяться у двох центральних колонках, від доходів, що містяться в лівій колонці. Отже, записи в кожному рядку колонки є компонентом прибуткової тотожності — доходи мінус витрати дорівнюють прибутку.

Позначення: Приватні прибутки D дорівнюють А мінус С . Суспільні прибутки Н дорівнюють Е мінус G. Трансферти виробництва І дорівнюють А мінус Е. Трансферти міжнародних ресурсів J дорівнюють В мінус F. Трансферти внутрішніх ресурсів K дорівнюють С мінус G. Чисті трансферти L дорівнюють D мінус Н. Вони також дорівнюють І мінус J мінус K.

Коефіцієнти співвідношення між різними видами продукції:а) коефіцієнт приватних витрат на внутрішні ресурси (PCR) = C/(A – B); б) коефіцієнт суспільних витрат на внутрішні ресурси (DRC) = G/(E – F); в) коефіцієнт суспільних витрат та вигод SCB = (F + + B)/E; г) номінальний коефіцієнт захисту (NPC) виробництва продукції (NPCO) та ресурсів (NPCI), що беруть участь у міжнародній торгівлі: А/Е та В/F відповідно; д) ефективний коефіцієнт захисту (EPC) = (A – B)/(E – F); є) коефіцієнт прибутковості (РС) = (А – В – С)/(Е – F – G) або D/H; ж) коефіцієнт субсидування виробників (SRP) = L/E або (D – H)/E.

Наступний приклад ілюструє процес розподілу проміжних вхідних товарів і послуг. Мінеральні добрива практично для всіх країн світу є проміжним міжнародним виробничим ресурсом. Якщо окрема країна є чистим імпортером мінеральних добрив, то суспільна вартість певного виду мінеральних добрив для аграрної системи задається ціною імпорту CIF¹ цього виду мінерального добрива плюс суспільні витрати на переміщення цього ресурсу до репрезентативного місця розташування в системі. Ціну імпорту знайти не важко. Але суспільний облік внутрішніх маркетингових витрат — це вже інша історія. У даному випадку необхідно вивчати транспортний сектор та розподіляти витрати на працю, капітал, паливо і т. ін. Кожну з таких статей витрат потім потрібно ще розбивати використовуючи відповідну світову ціну та оцінку внутрішніх транспортних витрат.

2.2.1. Приватна прибутковість

Дані, що містяться в першому рядку табл. 2.1, вимірюють приватну прибутковість. Сам термін «приватні» позначає фактичні доходи та витрати, що відображають фактичні ринкові ціни . Таким чином, приватні або фактичні ринкові ціни містять у собі інформацію про економічні витрати та вартість плюс вплив усіх політичних заходів та ринкових провалів. У табл. 2.1 приватні прибутки D дорівнюють різниці між доходами (А) та витратами (В + С). Усі чотири записи у верхньому рядку відображені у фактичних цінах. Підрахунок розпочинається зі складання окремих бюджетів для аграрного виробництва, збуту та переробки. Компоненти цих бюджетів зазвичай ураховують вартість (у внутрішній валюті) одиниці товару, хоч аналіз можна виконувати і в іноземній валюті.

Розрахунок приватної прибутковості показує конкурентоспроможність аграрних систем за певної технології, цін на продукцію, витрат на вхідні ресурси та політичних трансфертів. Витрати на капітал, визначені як дохідність, яку вимагають до оподаткування власники капіталу, віднесені до витрат на внутрішні ресурси (С). Якщо приватні прибутки мають від’ємне значення (D < 0), це означає, що оператори недоотримують дохід до рівня нормального і тому можна очікувати, що вони припинять свою діяльність, якщо щось не зміниться та не дозволить збільшити їх прибутки щонайменше до нормального рівня (D = 0). В іншому випадку, коли D > 0, тобто прибутки мають додатні значення, оператори отримують наднормальні прибутки і в майбутньому це має привести до розширення системи, якщо, звичайно, можна розширити площу земель або конкуруючі культури є менш прибутковими за ринкових цін.

2.2.2. Суспільна прибутковість

Другий рядок облікової матриці використовує суспільні ціни, як це зазначено в табл. 2.1. Зазначені оцінки вимірюють відносну перевагу або ефективність аграрної продуктивної системи. Ефективний результат досягається тоді, коли ресурси економіки використовуються в діяльності, що дає найвищий рівень продукції та доходу. Суспільні прибутки Н є мірою ефективності, оскільки продукція Е та ресурси виробництва F + G вимірюються в цінах, що відображають вартість рідкісності або суспільні альтернативні витрати . Суспільні прибутки, аналогічно до приватних, є різницею між доходами та витратами, виміряними в суспільних цінах H = (E – F – G).

Для продукції (Е) та міжнародних вхідних ресурсів (F) відповідна суспільна вартість задаватиметься світовими цінами: CIF, якщо товари або послуги імпортуються, або FOB¹, якщо товари та послуги експортуються. Світові ціни відображають вибір уряду щодо надання можливості споживачам та виробникам імпортувати, експортувати або ж мати власне виробництво товарів і послуг. Отже, суспільна вартість додаткової одиниці внутрішнього продукту є заощаджена валюта внаслідок зменшення імпорту та збільшення експорту (на кожну одиницю виробленої продукції). Через глобальне коливання обсягу виробництва або викривляючих політичних заходів інших країн світу, відповідна світова ціна не обов’язково буде стабільною протягом вибраного для дослідження базового року. Натомість, очікувані довгострокові значення можуть слугувати індикатором суспільної вартості продукції та ресурсів на міжнародних ринках.

Внутрішні ресурси — праця, капітал та земля — не мають відповідних світових цін, оскільки ринки для них вважаються внутрішніми для кожної країни. Суспільну вартість кожного внутрішнього ресурсу визначають способом оцінки втраченого чистого доходу від того, що ресурс не задіяний у найкращому альтернативному використанні. Такий підхід вимагає того, щоб певна продукція була вилучена із суспільного визначення ціни на відповідний ресурс. Наприклад, якщо земля використовується під посіви озимої пшениці, то на ній, відповідно, не може вирощуватись ячмінь протягом одного й того самого сезону. Таким чином, суспільна альтернативна вартість землі для системи, що виробляє пшеницю, дорівнюватиме чистим втратам доходу, який можна було б отримати від виробництва ячменю. Аналогічним чином праця та капітал, які залучені на виробництво пшениці, не можуть використовуватися в інших галузях аграрного сектору або економіки. Їх суспільна вартість вимірюється чистим втраченим доходом, який можна було б отримати у випадку альтернативного використання цих ресурсів.

Практика суспільної оцінки внутрішніх ресурсів розпочинається з розмежування мобільних та фіксованих ресурсів. Мобільні внутрішні ресурси, зазвичай праця та капітал, можуть переходити до інших секторів економіки. Ціни мобільних ресурсів визначаються через сукупний попит та пропозицію. Оскільки для праці та капіталу в економіці існують альтернативні шляхи використання, то їх суспільна вартість визначається на національному рівні, а не виключно в рамках аграрного сектору. Фактичний рівень заробітної плати та дохідність капіталу залежать від великої кількості чинників, деякі з них можуть безпосередньо впливати на ціни ресурсів . Наприклад, законодавчо забезпечена мінімальна заробітна плата збільшує фактичну заробітну плату вище рівня, який би існував за відсутності такого мінімального рівня зарплати, тобто вище рівня суспільної вартості праці. З іншого боку, викривлення цін на продукцію може спричиняти розширення або скорочення відповідних видів діяльності, що, у свою чергу, змінює попит та ціни на мобільні внутрішні ресурси.

Фіксовані або немобільні ресурси є тими ресурсами виробництва, суспільна вартість яких визначається в межах певного сектору економіки. Вартість сільськогосподарської землі, наприклад, визначається її вартістю використання під альтернативними культурами. Оскільки земля є фіксованим ресурсом, то безпосередньо на її вартість не впливають події в промисловому секторі або в секторі послуг. Але суспільну вартість землі сільськогосподарського призначення часто дуже важко оцінити. У межах певної агрокліматичної зони дуже рідко можна спостерігати абсолютну спеціалізацію у виробництві окремої, найприбутковішої культури. Натомість, агропідприємства використовують сівозміну задля зменшення ризику втрат доходів через коливання цін, утрат врожаїв або через погоду чи хвороби рослин. Тож суспільна вартість землі неточно вимірюється чистою прибутковістю якоїсь однієї найкращої альтернативної культури. Натомість, вона вимірюється середньозваженою суспільною прибутковістю певного набору культур. Оскільки точна суспільна прибутковість окремої культури, правду кажучи, не відома, то зручно інтерпретувати прибутки, одержані від культур як земельні ренти або ренти інших фіксованих ресурсів на гектар землі. Таке трактування враховує приватну (або суспільну) дохідність землі як частину D (та H). Таким чином, прибутковість на гектар трактується як здатність аграрної діяльності покрити довгострокові змінні витрати, виміряні або в приватних, або в суспільних цінах.

2.2.3. Впливи відхилень

Друга тотожність облікової матриці відображає різницю між приватною та суспільною вартістю доходів, витрат та прибутків. Для кожного запису матриці будьяке відхилення приватних (фактичних ринкових) від оцінених суспільних (ефективних) цін має пояснюватись впливом політики або присутністю провалів ринку. Цей критичний взаємозв’язок походить безпосередньо з визначення суспільних цін. Суспільні ціни коригують впливи викривляючих заходів, тобто заходів, що призводять до неефективного використання ресурсів. Такі заходи часто запроваджуються, оскільки уряд (політики) згоднен прийняти певну неефективність (а відтак мати менший валовий дохід) задля просування цілей неефективності , наприклад перерозподіл доходів або покращання продовольчої безпеки країни. За таких обставин оцінка втрат і вигод між цілями ефективності та неефективності стає центральною проблемою аграрної політики.

Проте не всі політичні заходи викривляють розміщення ресурсів. Деякі з них запроваджуються з метою покращання ефективності у випадках, коли монополії або монопсонії (продавець або покупець контролюють ринкові ціни), екстерналії (витрати, які неможливо стягнути з того, хто спричиняє ці витрати, та вигоди, за які постачальник цих вигод не може отримати компенсацію) чи певні негаразди на ринку ресурсів виробництва (неадекватний розвиток інституцій задля конкурентного постачання послуг та повної інформації) не дозволяють ринку створити ефективний розподіл продукції та ресурсів виробництва. Отже, потрібно розрізняти викривляючі політичні заходи, які спричиняють втрати потенційного доходу, та ефективні, які протидіють впливу провалів ринку і, таким чином, створюють більший дохід. Оскільки ефективні політичні заходи коригують відхилення, вони зменшують різницю між приватною та суспільною вартостями.

Трактування впливу відхилень можна пояснити на прикладі розширеної МАР, яка має шість рядків, як це показано в табл. 2.2. У цій розширеній моделі, де кожен із записів, що вимірює впливи відхилень (I, J, K та L ), розбитий на три категорії — провали ринку (четвертий рядок), викривляючі заходи (п’ятий рядок) та ефективні заходи (шостий рядок ). Запровадження ефективних заходів з метою протидії провалам ринку змінить записи в першому та третьому рядках. Задля досягнення абсолютної ефективності уряду потрібно запровадити ефективну політику компенсації негативного впливу ринкових провалів та уникати викривляючих заходів, таким чином забезпечуючи рівність приватних та суспільних цін.

За відсутності провалів ринку всі відхилення приватних цін від суспільних цін на продукцію та ресурси, що беруть участь у міжнародній торгівлі, спричинені викривляючими урядовими заходами. Оскільки підходи однакові для всіх товарів, що беруть участь у міжнародній торгівлі, записи моделі для доходів (виробництва продукції) та ресурсів можна розглядати разом. Трансферти продукції I = (A – E) та ресурсів J = (B – F) утворюються в результаті запровадження двох типів політик, що спричиняють відхилення фактичних цін від світових, — політики, що застосовується стосовно певного виду товару (товарна політика) та політики обмінного курсу.

Позначення: Приватні прибутки — D = А – С. Суспільні прибутки — Н = Е – G. Трансферти виробництва — І = А – Е, або M + Q + U. Трансферти міжнародних ресурсів — J = В – F, або N + R + V . Трансферти внутрішніх ресурсів — K = С – G, або O + S + W. Чисті трансферти, L = D – Н, або P + T + X, або ж І – J – K.

Політики, що застосовуються щодо певних видів продукції, охоплюють широке коло інструментів — субсидії, податки та торговельну політику. Наприклад, доходи виробника на одиницю продукції можна збільшити використовуючи виробничі субсидії, тарифи (імпортні мита) та імпортні квоти (підвищується внутрішня ціна), або підтримка внутрішньої ціни через державні закупівлі (що вимагає додаткового обмеження торгівлі). Товарна політика щодо ресурсів також впливає на приватну прибутковість. Наприклад, витрати виробника на одиницю виробленої продукції можна зменшити за рахунок субсидування ресурсів (наприклад, часткова компенсація вартості ресурсів) або виплат на імпортовані ресурси.

Зазвичай , облік у МАР здійснюється у внутрішній валюті, але світові ціни котуються в іноземній валюті. Отже, щоб перетворити світові ціни у внутрішній еквівалент, потрібно використовувати обмінний курс валют. Суспільний обмінний курс може відрізнятись від фактичного. Занижений обмінний курс відображає надлишок пропозиції іноземної валюти, що акумулюється у вигляді надлишкових резервів і тим самим зменшує потенційний дохід. Завищений обмінний курс відповідає умовам, коли існує надлишковий попит. Цей попит утворюється внаслідок додаткових зовнішніх запозичень, надлишкового зменшення валютних резервів або нормування іноземної валюти серед внутрішніх користувачів.

Завищений обмінний курс є прихованим податком для виробників продукції, що бере участь у міжнародній торгівлі, оскільки замала кількість внутрішньої валюти надходить від експорту або сплачується за імпорт. За відсутності товарної політики, світова ціна на товар, що бере участь у міжнародній торгівлі, визначає внутрішню ціну на цей товар. У випадку, коли обмінний курс завищений, внутрішня ціна є меншою за її ефективний рівень і внутрішні виробники оподатковуються. Занижений обмінний курс має протилежний ефект. Коригування в МАР такого викривлення здійснюється через перетворення світових цін (E та F), використовуючи суспільний обмінний курс, а не фактичний. Оскільки обмінний курс впливає на ціни продукції і ресурсів, його коригування обмежується спеціальними обставинами — наявністю багатьох режимів обмінного курсу або нездатністю уряду скоригувати обмінний курс достатньо, щоб протидіяти впливу внутрішньої інфляції.

Суспільні витрати на внутрішні ресурси (G) відображають попит та пропозицію на ринку внутрішніх ресурсів. Ціни на ресурси, таким чином, визначаються наявними макроекономічними та товарними заходами. На додаток, уряд може впливати на вартість ресурсів через оподаткування або субсидування одного або більшої кількості ресурсів (капітал, праця або земля), що спричиняють відхилення приватних витрат (С) від суспільних витрат (G).

Насамкінець, ринкові недосконалості, спричинені недосконалістю інформації або недорозвинутими інституціями, також впливають на ціни на ресурси. Якщо існує недосконалий ринок ресурсів разом із викривляючою ресурсною політикою, то обидва О та S, а можливо і W, є додатними компонентами K. Чистий трансфер L, таким чином, поєднує вплив викривляючої політики (I, J та частина S від K), провали ринку ресурсів (частина О від K) та ефективну політику, що протидіє їм (частина W від K).

Чисті трансферти спричинені політичними заходами та ринковими провалами (L у моделі) є сумою окремо взятих впливів з ринків продукції та ресурсів — L = (I – J – K). Додатні значення двох витратних категорій J та K означають негативні трансферти, оскільки вони зменшують приватні прибутки, у той час як від’ємні значення L та K означають позитивні трансферти. Тому то J та K віднімаються від позитивного трансферту І в обчисленні чистого трансферту L. Чистий трансферт, спричинений викривляючими політичними заходами, є сумою заходів щодо продукції, ресурсів, обмінного курсу (окремо від ефективних заходів, що протидіють ринковим провалам).

Чистий трансферт можна також порахувати порівнюючи приватні та суспільні прибутки. Ці значення чистих трансфертів мають за визначенням дорівнювати в моделі подвійному обліку, L = (I – J – K) – (D – H). Розбиття валових трансфертів показує, чи надають викривляючі заходи позитивні або негативні трансферти системі. Отже, за допомогою МАР можна порівнювати впливи ринкових провалів та викривляючих заходів для всієї множини товарних політик та політик щодо макроцін. Таке порівняння можна здійснити для всієї аграрної системи, окремих видів продукції та ресурсів.

2.3. ПОРІВНЯННЯ АГРАРНИХ СИСТЕМ, ЩО ВИРОБЛЯЮТЬ РІЗНІ ВИДИ ПРОДУКЦІЇ

Записи МАР дозволяють порівнювати аграрні системи, що виробляють однакові види продукції в межах однієї країни або між країнами. У моделі всі величини задаються в грошових одиницях в розрахунку на фізичну одиницю певного товару. Якщо, наприклад, потрібно порівняти одну систему з вирощування та збуту пшениці з іншою, то записи матриці надають усю необхідну інформацію для виконання такого аналізу. Можна виконати порівняння за допомогою побудови МАР для двох або більше систем, що виробляють пшеницю однакової якості. За потреби можна використати премії та дисконти для врахування різниці в якості пшениці. Далі можна виконати такий аналіз між системами різних країн, що вирощують пшеницю. Суспільні обмінні курси, що враховують інформацію про різну величину інфляцій між країнами, використовуються для переводу іноземної валюти у вітчизняну.

Проте порівняння між пшеницею та ячменем, або виноградом та яблуками — це вже інше завдання. Для того, щоб можна було порівнювати системи, що виробляють різні види продукції, потрібно мати якийсь спільний знаменник. Один зі способів — приведення всіх значень до спільного знаменника відносно обмеженого внутрішнього ресурсу, як, наприклад, землі. Поширенішим методом є використання коефіцієнтів (співвідношень). Чисельник і знаменник кожного зі співвідношень є записами МАР, визначеними у вітчизняній валюті на фізичну одиницю товару. Тому співвідношення є чистим числом без будьяких одиниць виміру.

2.3.1. Приватна прибутковість

Для порівняння систем, що виробляють однакові види продукції, приватні прибутки (D = (A – B – C)) відображають конкурентоспроможність за існуючої на ринку політики. Побудова співвідношень потрібна задля можливості порівнювати системи, що виробляють різну продукцію. У даному випадку не достатньо порівнювати безпосередньо дані щодо приватних прибутків. Прибутковість є залишковою величиною і може визначатися системами з різною інтенсивністю використання ресурсів виробництва для виробництва продукції зі значною варіацією цін. Таке ускладнення не дуже показове для прикладу із пшеницею та кукурудзою, але така проблема постане для порівняння пшениці та високовартісної культури, наприклад полуниці. Така неоднозначність присутня в порівняннях приватних прибутків систем, що виробляють різну продукцію з різною інтенсивністю використання капіталу.

Проблема вирішується шляхом побудови коефіцієнта приватних витрат на внутрішні ресурси (PCR, англ. Private Cost Ratio) — співвідношення витрат на внутрішні ресурси (С) та доданої вартості в приватних цінах (А – В), тобто PCR = C/(A – B). Додана вартість дорівнює різниці між вартістю продукції та витрат на ресурси, що беруть участь у міжнародній торгівлі. Цей коефіцієнт показує, скільки система може заплатити за внутрішні ресурси (ураховуючи нормальну дохідність капіталу) і при цьому все ще залишатись конкурентоспроможною, тобто бути беззбитковою після отримання нормального прибутку — (A – B – C) = D = 0. Підприємці системи віддають перевагу надлишковим прибуткам (D > 0), і вони можуть досягнути цього, якщо їхні приватні витрати на внутрішні ресурси (С) менші за додану вартість у приватних цінах (А – В). Таким чином, вони намагаються мінімізувати коефіцієнт приватних витрат за рахунок зменшення витрат на внутрішні ресурси та ресурси, що беруть участь у міжнародній торгівлі, максимізуючи в такий спосіб надлишок прибутку.

Коли системи, що виробляють різну продукцію, порівнюються на предмет відносної ефективності, то коефіцієнт суспільних витрат на внутрішні ресурси (DRC, англ. Domestic Resource Cost Ratio), що дорівнює DRC = G/(E – F), є приблизно рівнем суспільних прибутків. Для обчислення DRC не потрібно використовувати іншу інформацію поза суспільними доходами та витратами. DRC виконує аналогічну роль замінника для суспільних прибутків як і PCR для приватних прибутків. В обох випадках коефіцієнт дорівнює одиниці, якщо рівень прибутковості дорівнює нулю. Отже, мінімізація DRC еквівалентна максимізації суспільних прибутків. Порівняно з різними видами продукції коефіцієнт DRC замінює рівень суспільного прибутку як індикатора відносного показника ефективності.

2.3.3. Політичні трансферти

Трансферти відображаються у другому рядку МАР. Якщо ринкові провали є неважливими, то ці трансферти переважно вимірюють вплив викривляючої політики. Ефективні системи мають надлишкові прибутки без будьякої допомоги з боку уряду, і політика субсидування (L > 0) збільшує рівень кінцевих приватних прибутків. Оскільки субсидування дає змогу виживати неефективним системам, потрібно обґрунтовувати марне використання ресурсів у одиницях цілей неефективності.

Ефективний коефіцієнт захисту (EPC, англ. Effective Protection Coefficient) є іншим показником стимулів та відображає співвідношення доданої вартості в приватних цінах (А – В) до доданої вартості у світових цінах (E – F), або EPC = (A – B)/(E – F). Цей коефіцієнт вимірює інтенсивність політичних трансфертів виробництва продукції та політичних заходів , спрямованих на ринок міжнародних ресурсів. Але аналогічно до NPC, ЕРС не враховує вплив трансфертів політичних заходів, спрямованих на ринки внутрішніх ресурсів. Тобто він не є повним індикатором стимулів. Розширеним варіантом ЕРС, що враховує трансферти внутрішніх ресурсів, є коефіцієнт прибутковості (PC, англ. Profitability Coeficient) — співвідношення приватних та суспільних прибутків, PC = (A – B – C)/(E – F – G) або D/H . РС вимірює вплив на стимули з боку всіх політичних заходів і, отже, є приблизним індикатором чистих політичних трансфертів, оскільки L = (D – H). Корисність цього індикатора обмежується у разі, якщо приватні або суспільні прибутки мають від’ємні значення, тому потрібно знати знаки обох показників для подальших чітких пояснень.

Останнім індикатором стимулів є коефіцієнт субсидування виробників (SRP, англ. Subsidy to Producer Ratio), що відображає чистий політичний трансферт як частку валових суспільних доходів, SRP = L/E = (D – H)/E. SRP показує частку доходів, виміряних у світових цінах, якби вся множина товарних та макроекономічних політичних заходів була замінена одним єдиним податком або субсидією. SRP дозволяє порівнювати розмір підтримки аграрних систем усіма політичними заходами. SRP можна також розбити на компонентні трансферти, щоб окремо показати вплив товарних (продуктових) та ресурсних політичних заходів.

2.4. ДИНАМІЧНА ВІДНОСНА ПЕРЕВАГА

Здатність аграрної системи конкурувати без державної підтримки можна підсилити або зруйнувати змінами економічних умов. Динамічна відносна перевага означає зміну в конкурентоспроможності системи протягом певного періоду часу зважаючи на зміни трьох економічних параметрів:

а) довгострокових світових цін на продукцію та ресурси, що беруть участь у міжнародній торгівлі;

б) суспільних альтернативних витрат на внутрішні ресурси (праця, капітал та земля);

в) технологій, що використовуються в аграрному виробництві та маркетингу. Разом ці три параметри визначають суспільну прибутковість та відносну перевагу. Відповідними світовими цінами для вимірювання ефективності або відносних переваг є довгострокові рівноважні рівні, що дають найкраще наближення очікуваних майбутніх цін. Якщо ж рішення країни купувати чи продавати на світових ринках не матиме будьякого впливу на світові ціни , то такі світові ціни можна вважати екзогенними та даними для внутрішніх агарних систем. Світові ціни є правильними індикаторами суспільної вартості для товарів, що беруть участь у міжнародній торгівлі, навіть якщо рішення країни щодо купівлі чи продажу насправді впливає на світові ціни на продукцію. Проте якщо велика країна має ринкову владу, тобто вплив на світові ціни, потрібно зважати на вплив політичних рішень такої.

За відсутності інформації про майбутні ціни більшість аналітиків проектують постійні довгострокові реальні ціни, а не ціни, що коливаються. Якщо нова порція інформації впливає на припущення щодо постійних цін або на прогнозування надалі зростаючих або спадних майбутніх цін, то ці зміни можна легко врахувати в МАР. Окремі МАР можна будувати для кожного року, і кожна таблиця може мати різні припущенні щодо світових цін.

Зміни цін на ресурси та товари в часі також можуть залежати від аграрних технологій, які постійно вдосконалюються. Дуже часто це відбувається знаходженням нових способів використання меншої кількості ресурсів , які є відносно дорожчими (зазвичай працю), та більшої кількості інших ресурсів. Успішні технологічні зміни дозволяють виробляти продукцію з меншими витратами одного або кількох ресурсів. Емпіричні дослідження змін усередині системи можна проводити через часткове бюджетування, тобто техніку, в якій окремі зміни, що стосуються економії витрат або збільшення доходів, можна проаналізувати в МАР для початкової системи.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Поняття про принципи побудови моделі аграрних ринків.

2. В чому полягає сутність системи подвійного обліку у моделі МАР?