Posibniki.com.ua Статистика Кількісний аналіз та моделювання аграрних ринків Розділ 5. ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛІ ЧАСТКОВОЇ РІВНОВАГИ ДЛЯ ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ: РЕСУРСНА ПОЛІТИКА


< Попередня  Змiст  Наступна >

Розділ 5. ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛІ ЧАСТКОВОЇ РІВНОВАГИ ДЛЯ ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ: РЕСУРСНА ПОЛІТИКА


 

Ресурсною політикою називають різноманітні втручання, які безпосередньо впливають на вартість праці, капіталу та землі. Оскільки ресурсна політика впливає на всі товарні ринки одночасно, то наслідки запровадження такої політики можуть бути більшими за ті, що існують у випадку з товарною політикою. У цьому розділі розглядаються головні причини відхилень на ринку ресурсів та питання, яким чином ресурсні політичні заходи змінюють прибутковість певної продуктивної системи. Спершу розгляд цих політик відбувається в статичному контексті. Однак ціни, забезпеченість ресурсами та технології виробництва змінюються з часом, спричиняючи тим самим зміни у виробництві та доходах. Політичні заходи на ринку ресурсів і ціни мають певну важливість для економічного зростання, оскільки вони впливають на процес технологічної зміни, а також на прибутковість продуктивних систем. Отже, у наступних параграфах розглядається динамічна взаємодія між політичними заходами на ринку ресурсів, державними інвестиціями та технічними змінами. В останньому параграфі цього розділу розглядаються результати МАР у контексті оцінки ресурсних політичних заходів.

 

 

5.1. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕСУРСНИХ ПОЛІТИЧНИХ ЗАХОДІВ

 

 

Якби превалювали умови конкурентного ринку , то МАР використовувала б однакові ціни для оцінки приватних і суспільних витрат. Але такий збіг дуже рідко спостерігається в реальному житті. Викривлення на товарних ринках опосередковано впливають і на ринки ресурсів, оскільки зміни цін на товари змінюють граничну вартість ресурсів. Важливішими є наслідки безпосереднього втручання уряду в ринок ресурсів. Ресурсні політичні заходи можуть запроваджуватись у відповідь на незадоволення розподілом доходів у результаті ефективного існування ринку тощо. За рахунок зміни цін на ресурси політики сподіваються змінити частку сукупного доходу, який отримують на ці ресурси. Ресурсна політика також може бути компонентою певної макроекономічної політики. Наприклад, кредитна політика часто використовується з метою регулювання розподілу фінансового капіталу між приватним і державним секторами. Або ж, з іншого боку, приватні та суспільні ціни на ресурси можуть не збігатися через неконкурентні умови, у цьому разі запроваджується ефективна політика з метою прирівняти приватну вартість до суспільної.

5.2. ВИКРИВЛЯЮЧА ПОЛІТИКА – РЕГУЛЬОВАНІ ЦІНИ

 

Аналізуючи наслідки запровадження регулювання цін, варто розглянути два загальні випадки: а) «високі» ціни , тобто регулювання вимагають вищих від умов вільного ринку цін; б) «низькі» ціни , тобто існуючі ціни на ресурси знижуються відносно суспільно ефективних значень. На рис. 5.1 унаочнено вплив законодавчо закріпленого зростання ціни певного ресурсу. Припустимо, що відповідно до законодавства встановлюється мінімальна заробітна плата для некваліфікованої робочої сили. Початковий стан рівноваги визначається точкою перетину кривої попиту на працю, DD, та кривої пропозиції праці, SAS. Якщо припустити, що в економіці більше не існує інших відхилень, то рівноважний рівень заробітної плати, wS, становитиме суспільну вартість праці. Уряд вважає, що такий рівень заробітної плати занизький і постановляє збільшити заробітну плату до рівня wP.

 

Законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата на ринку праці

 

Якщо буде можливість забезпечення державою такої заробітної плати, то виробники візьмуть її до уваги у виборі ресурсів для виробництва і використають меншу кількість одиниць робочої сили, які даватимуть вищу граничну вартість продукту, що дорівнює w P. Така відповідь працедавця матиме наслідком зменшення сукупного попиту на працю з LS до LP. Завдяки такій політиці збільшиться дохід зайнятих робітників і міг би збільшитись сукупний дохід робочої сили, якби величина w P × LP була більшою за w S × LS. Таким чином, запроваджена політика змінила розподіл доходів на користь зайнятих робітників. Витратами такої політики є рівень безробіття, що буде зростати залежно від збільшення еластичності попиту на некваліфіковану робочу силу. Додатковими витратами такої політики є забезпечення відповідно до законодавства поведінки працедавців. Якщо такі витрати настільки великі, що саме забезпечення неефективне, то рівень приватної заробітної плати не матиме зв’язку із wP, а натомість дорівнюватиме wS.

 

Законодавча ініціатива щодо зниження цін на ресурси здебільшого стосується ринку капіталу. Можна визначити три причини, чому контролюють відсоткові ставки. Поперше, низькі відсоткові ставки вважаються вигідними для економічного зростання, оскільки це стимулює збільшення інвестицій. По-друге, контроль наявності кредитів може бути головним інструментом монетарної політики . За допомогою зменшення сукупного попиту через кредитний контроль відповідальні за монетарну політику сподіваються обмежувати інфляцію. У багатьох випадках занепокоєння політиків стосовно того, що обмежений обсяг кредитів призведе до їх подорожчання, має наслідком одночасне встановлення низьких відсоткових ставок та розподіл кредитів. Потретє, відсоткові ставки можуть знижувати з метою заохочення позичальників з невеликими доходами, наприклад, дрібних фермерів інвестувати та освоювати нові технології.

 

Рисунок 5.2 демонструє вплив контролю за цінами на кредитному ринку. Попит на капітал відображає граничну вартість продукту інвестування. Внутрішня пропозиція капіталу забезпечується заощадженнями. Крива пропозиції має додатне значення еластичності, що відзначає можливість споживачів зменшити поточну величину споживання зі зростанням дохідності заощаджень. Початковий стан рівноваги представлений ціною rS та кількістю KS. Якщо не існує інших відхилень, то rS є суспільною вартістю капіталу. Встановлене на законодавчому рівні зменшення відсоткової ставки має два наслідки. Попит на капітал зростає до KPD , оскільки існує більша кількість інвестицій за меншої вартості капіталу. Пропозиція капіталу зменшується до рівня KP S, оскільки постачальники кредитних ресурсів заохочуються на користь поточного споживання, а не заощадження.

 

Нижчий рівень відсоткової ставки спричиняє надлишок попиту на кредитні ресурси, який дорівнює KPDKPS. Уряд має три шляхи вирішення проблеми надлишкового попиту. Поперше, він може обрати шлях, відповідного до якого не буде забезпечуватись виконання законодавчого акта . У такому разі обсяг інвестицій та рівень дохідності капіталу повернуться до рівноважних рівнів.

 

Другою можливістю є збільшення наявної пропозиції кредитів для інвестування. Такого збільшення можна досягти за рахунок запозичень на зовнішніх кредитних ринках або за рахунок отримання зовнішньої допомоги, спрямовуючи податкові надходження на внутрішній кредитний ринок, або за рахунок підвищення внутрішніх відсоткових ставок на заощадження за допомогою субсидій. Коли обсяг пропозиції зростає для задоволення попиту на кредитні ресурси, то приватний рівень дохідності становить rP.

 

Якщо уряд не може собі дозволити витрати на субсидування або бюджет занадто обмежений, щоб спрямувати фінансові ресурси на кредитні програми, існує третій спосіб вирішення проблеми. Цей спосіб полягає в розподіленні певним чином наявних кредитних ресурсів. Наявна пропозиція кредитних ресурсів дорівнює K P S, і уряд запроваджує певний механізм розподілу пропозиції між користувачами кредитами. За таких обставин приватна дохідність може перевищувати або ж бути нижчою за суспільну дохідність. Крива попиту засвідчує, що граничний приватний рівень дохідності сукупних інвестицій KPS може досягати рівня r ′. Така ставка буде превалювати у разі застосування програми розподілу капіталу між користувачами, які пропонують найвищий рівень дохідності ресурсу.

Контроль відсоткових ставок на ринку капіталу

Успішний хабар також матиме наслідком аналогічний високий рівень приватної дохідності капіталу. Різниця між рівнем дохідності та витратами на запозичення являє собою надлишковий прибуток, і потенційні інвестори можуть бути готовими використати цей надлишок для отримання доступу до кредитних ресурсів. Оскільки інвестори з найвищою дохідністю мають найбільшу можливість хабарництва, то граничні приватні рівні дохідності можуть досягати рівня r. Але якщо відповідальні за розподіл кредитних коштів держслужбовці не корумповані, то використовуватимуться інші процедури розподілу. Приватний рівень дохідності варіюватиме в інтервалі rРr.

 

5.3. ВИКРИВЛЯЮЧА ПОЛІТИКА – ПОДАТКИ ТА СУБСИДІЇ

 

Друга група викривлень охоплює оподаткування або субсидування ресурсів. Коли пропозиція ресурсів є доволі нееластичною, то пряме оподаткування власників цих ресурсів — це відносно ефективний спосіб збільшення бюджетних надходжень. Наприклад, якщо пропозиція праці абсолютно нееластична, то податок з доходів фізичних осіб можна стягувати без зменшення пропозиції робочої сили. Проте політики зазвичай, не можуть або не хочуть поповнювати бюджетні потреби за рахунок прямого оподаткування доходів власників цих ресурсів. Витрати на моніторинг та адміністрування є розповсюдженим обмежувальним чинником на зростання бюджетних надходжень. Іншим способом оподаткування ресурсів є стягування податку з тих, хто наймає (орендує) ці ресурси. Напевне, найпоширенішим прикладом такої політики є відрахування до Пенсійного фонду, тобто податки із соціального забезпечення. У цьому разі вимагається, щоб і працедавець, і найманий робітник робили внески до певного фонду, що надає страхування з безробіття , страхування від нещасного випадку, або пенсію. Оскільки такі податки збільшують витрати працедавців на працю, то рівень зайнятості зменшується до точки, коли гранична вартість продукту дорівнюватиме заробітній платі враховуючи податок. Наслідок такої політики зображено на рис. 5.3а. Рівень приватної ринкової заробітної плати перевищує суспільну заробітну плату на величину податку.

 

Проте за певних обставин податок може повністю лягати на ресурс, стаючи схожим, таким чином, на податок з доходу. Якщо пропозиція ресурсу абсолютно нееластична, то працівники бажатимуть виконувати ту саму роботу за рівня заробітної плати нижче wS. Заробітна плата може зменшуватись до рівня, представленого сегментом лінії SA (прожитковий рівень), перед тим, як зменшиться пропозиція праці. У цьому разі податки з працедавця опосередковано сплачуються найманими працівниками, оскільки конкуренція за робочі місця спричиняє зменшення рівня заробітної плати до величини податку. Після оподаткування працедавці все ще сплачують wS у сукупній величині компенсації, а приватні та суспільні витрати залишаються рівними . Проте нині цей обсяг спрямовується до бюджету країни. Повна зайнятість зберігається, але за нижчого рівня компенсації найманим працівникам (хоча вони можуть отримати і майбутні вигоди від цих податків у вигляді програм зі страхування або пенсійного забезпечення).

Програми оподаткування та субсидування працедавців на ринку праці

На рис. 5.3б зображено зв’язок між приватною та суспільною вартістю у разі субсидування ресурсу . Попит на працю, як це зображено на рисунку, не достатній для того, щоб абсорбувати всю пропозицію заробітної плати на рівні прожиткового рівня. Дотування заробітної плати, що дорівнює wSwP на одиницю праці, збільшує попит на працю до рівня повної зайнятості. Цей приклад підкреслює потенційний диспаритет між ціною ефективності та оптимальною економічною політикою. Заробітна плата на прожитковому рівні та повна зайнятість є метою більшості урядів. Оскільки суспільна вартість праці за повної зайнятості дорівнює тільки wP, то політика, що створює відхилення приватних цін від суспільних, може сприйматись політиками за бажану.

 

5.4. ЕФЕКТИВНА ПОЛІТИКА – КОРИГУВАННЯ РИНКОВИХ ПРОВАЛІВ

 

Монопсонія та олігопсонія є загальноприйнятими прикладами провалів ринків ресурсів, які часто існують у межах локальних ринків праці. За таких обставин існує тільки один працедавець (або група працедавців у змові) на ринку праці. Ринкові умови в даному разі стимулюють працедавця платити за працю менше від граничної вартості продукту праці. Тож фактична (приватна) заробітна плата менша за суспільну вартість праці.

Монопсонія та заробітна плата на ринку праці

 

На рис. 5.4 подано графічне зображення ринку праці для двох регіонів. Початковий рівноважний рівень дорівнює w1*, а сукупна пропозиція праці дорівнює L1 + L2. Крива пропозиції праці зображується з позитивним нахилом. Зі зростанням рівня заробітної плати в регіоні 1 вище за w1* (зростання може бути спричинене, наприклад, правостороннім зсувом кривої попиту), робітники мігруватимуть з регіону 2 до регіону 1 і зайнятість зростатиме в регіоні 1. Міграція спричинятиме лівосторонній зсув кривої пропозиції праці в регіоні 2 і це триватиме доти, доки заробітна плата не зрівняється в обох регіонах. Хоча загальна зайнятість фіксована (L1 + L2), розподіл праці змістився до регіону 1. Проте, коли в регіоні є лише один покупець (працедавець), то одна крива пропозиції вже не достатня для прийняття рішень щодо найму. Тепер розглядають граничні витрати на робітника і ці витрати перевищують заробітну плату. Найом робітників, більше за кількість L1, вимагатиме від працедавця сплачувати заробітну плату вищу за w1* усім робітникам. Отже, граничні витрати на працю більші за заробітну плату за кожного рівня зайнятості. Такий зв’язок представлений для регіону 1 кривою граничних витрат МЕ. Рівень зайнятості, що максимізуватиме прибуток, буде на рівні, де гранична вартість продукту, позначена попитом на працю (D), дорівнюватиме граничним витратам на працю. Ця точка представлена на діаграмі рівнем зайнятості L1 та заробітною платою w1′. Чисельність робочої сили L1L1 мігрує з регіону 1 до регіону 2, тим самим крива пропозиції праці для другого регіону зсувається із S2 до S2 і, відповідно, зменшується заробітна плата в цьому регіоні. Працедавець у регіоні 1 отримує надлишковий прибуток величиною L1*(Zw1′), що є добутком різниці між граничною вартістю продукту, заробітною платою та рівнем зайнятості.

 

Результати обчислень на основі рис. 5.4 свідчать, що недостатньо одного покупця в одному регіоні для того, щоб зробити монопсонію ефективним знаряддям експлуатації робочої сили. Або робоча сила має бути не гнучкою стосовно до руху між регіонами, або ж регіон із монопсонією повинен мати значну кількість робочої сили, щоб зменшення зарплат усередині регіону спричинило відплив робочої сили, достатній для зниження зарплат в іншому регіоні. Якби, натомість, регіон 1 був дуже малим порівняно з регіоном 2, то зусилля спрямовані на зниження зарплат у регіоні 1, спричинили б відплив робочої сили, що навряд чи вплинуло б на зарплати регіону 2. Пропозиція робочої сили в регіоні 1 продовжувала б зменшуватись (крива пропозиції S1 змістилась би ліворуч) до точки рівності зарплат обох регіонів, що в певному сенсі руйнує монопсонію.

 

Друга основна категорія провалів ринку ресурсів стосується обмежень міжрегіональної мобільності внутрішніх ресурсів. Ці обмеження, вони ще часто називаються інституціональними провалами ринку, спричиняють відхилення приватних цін від суспільних, незважаючи на рівень конкуренції між покупцями на ринку ресурсів. На ринках капіталу рівень дохідності інвестицій значно варіюється залежно від регіону, величини інвестора, виду діяльності. Деякі з цих відмінностей існують через відхилення, що утворюються в результаті запровадження певних політичних заходів. Ринкові провали виникають тоді, коли відсутні інституції через недогляд з боку держави або за недостатньої кількості державних інвестицій на подолання таких провалів. Як наслідок, одних доріг та комунікацій не достатньо для того, щоб банки та інші фінансові установи прийшли в певні регіони. Недостатнє законодавче забезпечення або відсутність можливостей страхування перешкоджає запозиченням, кредитуванню та заощадженням. Такі обставини можуть спричинити необов’язкову фрагментацію ринку капіталу.

 

Наслідки фрагментації зображено на рис. 5.5, де унаочнено фрагментовані між двома географічними регіонами ринки капіталу. Інші види фрагментації ринку капіталу можна розглянути на прикладі розміру позичальника (великий фермер проти дрібного) або на прикладі діяльності (аграрне виробництво проти промисловості). Криві попиту для двох регіонів, D1 та D2, зображують зв’язок між дохідністю та сукупним обсягом інвестицій (K). Крива пропозиції зображує ресурси інвестиційних фондів плюс трансакційні витрати, пов’язані з рухом коштів від фондів до позичальників. Регіон 1, якщо порівняти з регіоном 2, характеризується значними інвестиційними можливостями і обмеженою кількістю фондів, унаслідок чого приватна відсоткова ставка в регіоні 1 (r1) вища за ставку в регіоні 2 (r2). Через провали ринку приватна прибутковість у регіоні 1 перевищує свою суспільну вартість . У регіоні 2 маємо протилежну ситуацію — приватна дохідність менша за її суспільну вартість. Якби ринок капіталу був інтегрованим, капітал вільно переміщувався б з одного регіону в інший. Кожен позичальник у такій ситуації мав би одну й ту саму криву пропозиції. Ринкова рівновага та суспільний рівень дохідності був би r*, тобто, на перетині S1 + S2 та D1 + D 2 (не показано на рис. 5.5). Сукупний рівень інвестицій у такому разі зріс би в регіоні 1 (з K1 до K*1) та зменшився б у регіоні 2 (з K2 до K*2).

Дохідність капіталу на фрагментованому та інтегрованому ринках

 

 

 

5.5. ДИНАМІЧНІ НАСЛІДКИ РЕСУРСНОЇ ПОЛІТИКИ

 

 

Відхилення цін на ресурси набувають особливого значення в динамічному контексті, оскільки це має вплив на технологічні зміни. Технологічні зміни мають тенденцію до зменшення залежно від рідкісних та відносно дорогих ресурсів. Для виробників приватні ціни, а не суспільні є індикаторами рідкісності ресурсів, і відхилення можуть спричинити такий технологічний вибір, який збільшуватиме приватний дохід, але зменшуватиме дохід у суспільному вимірі. Аналогічна можливість виникає, коли розглядаються технологічні трансферти, практика виробництва яких імпортується зза кордону, де спостерігалась абсолютно інша відносна рідкісність ресурсів. Важливі відхилення в динамічному контексті можуть відрізнятися від тих, які домінують у статичному аналізі. Викривлення ринку капіталу, наприклад, зазвичай не настільки важливі в оцінці аграрних систем, що інтенсивно використовують працю. Однак це стане дуже важливим у процесі структурних змін та майбутнього розвитку, освоєння виробничих технологій з інтенсивним використанням капіталу.

 

Рішення щодо державних інвестицій також є критичним елементом у процесі технологічних змін. На плечах державного сектору лежить значна частка відповідальності за створення або запровадження багатьох інновацій та за здійснення додаткових інвестицій для технічних змін, оскільки багато з цих видів діяльності враховують суспільні блага. Дороги до ринків ресурсів та продукції, інфраструктура для доставки води та електроенергії, інституційна підтримка розширення фінансових систем для сільських територій, освіта (школи, дорадництво) є прикладами послуг, що приносять вигоду сільському господарству, проте постачання їх приватним сектором перебуває не на адекватному рівні. Наукові дослідження та розробка нових технологій рідко виконуються приватним сектором, якщо тільки технологічна зміна не міститься в одному ресурсі, який важко відтворити (наприклад, поліпшені гібриди насіння) . У міру того, як на державні інвестиційні рішення впливають радше приватні, а не суспільні стимули, то відхилення на ринках ресурсів і продукції, знову ж таки, впливають на технологічні зміни та зростання.

 

5.5.1. Технологічні зміни

 

Технологічні зміни задають можливість зменшувати мінімальні витрати на виробництво за постійних цін на ресурси. Вплив технологічних змін ілюструється на рис. 5.6. За умови наявності тільки двох ресурсів — праці (L) та капіталу (K) виробнича ізокванта Qпродво показує комбінації праці та капіталу , які можна використати для виробництва одиниці продовольства. Для того щоб виробити дану продукцію, виробник розглядає вигоди та витрати від додаткових витрат на капітал та зростаючих витрат на працю. На рис. 5.6а рух вздовж виробничої ізокванти з точки а в точку б збільшує витрати на капітал на величину ∆K · r та зменшує витрати на працю на величину ∆L · w. Коли виробник досягне точки, в якій подальші зміни в комбінації ресурсів більше не зменшуватимуть сукупні витрати, тобто ∆K · r = –∆L · w, або ∆ K/∆L = – w/r, то це буде виробництво з мінімальними витратами. Нахил ізокванти дорівнює від’ємному значенню відносних цін. Точка б дає комбінацію ресурсів з мінімальними витратами. Технологічна зміна відбувається через запровадження нової виробничої ізокванти, Qпродво. Менша кількість ресурсів потрібна для того, щоб виробити даний обсяг продукції (Kb та Lb зменшуються до Kc та L c). Оптимальна комбінація ресурсів буде представлена точкою с. За фіксованої пропозиції праці в економіці потенційне виробництво продовольства збільшується. На рис. 5.6 технологічна зміна спричиняє зсув назовні кривої виробничих можливостей, з EF до EF′. Обсяг виробництва збільшується з точки В до точки С. На цьому рисунку виробництво обох товарів збільшується. Збільшення сукупного доходу в економіці можна виміряти в одиницях будь якого товару. Коли, наприклад, забезпечення продовольством є основною метою, то вигода вимірю

ється PF(XY).

 

Певні аналітичні ускладнення розпочинаються наявністю відхилень та можливістю заміни ресурсів. Такі ускладнення також зображено на рис. 5.6а. Якщо w та r являють собою не викривлені суспільні ціни праці та капіталу, і якщо ці ціни на ресурси викривлені політикою таким чином, що праця стала відносно дорожчою, а капітал став відносно дешевшим, то виробник розпочинає пошук найменш витратної комбінації ресурсів. Заміна ресурсів практикується в межах наявної технології виробництва. Дешевший капітал замінює дорожчу працю і виробник опиняється в точці d. Відносно точки b обсяг праці на одиницю продукції зменшився, як і у випадку технічної зміни, але збільшилось використання капіталу. У загальних термінах, економіка переміщується в точку виробництва з максимальною межею виробничих можливостей (точка D на рис. 5.6б), оскільки нова технологія дає неефективний спосіб абсорбування сукупної кількості наявних ресурсів.

Дохідність капіталу на фрагментованому та інтегрованому ринках

 

 

 

Вплив ресурсних викривлень може накопичуватись із часом унаслідок того, що технічна зміна наділена таким зміщенням. У викривленій ситуації, первісні інвестиції в дослідження та додаткову інфраструктуру розпочинаються підприємством, і економіка розміщена в точках d та D на рис. 5.6а та 5.6б відповідно. Якщо інвестиції мають успіх, то виробнича ізокванта переміститься всередину, щонайменше до точки d. Потім крива виробничих можливостей робить зсув назовні відносно точки D. Якщо тільки нова виробнича точка не робить зсув поза (в північносхідному напрямку) межею лінії YB, інвестиційні ресурси в такому разі даремно витрачені. Інвестиції витрачалися для того, щоб перемістити економіку в точку з доходом, який можна було б отримати і без технологічної зміни (натомість дозволити виробникам реагувати на суспільні ціни на ресурси).

Далі вплив інвестицій на ізокванту не однаковий. Імовірно, що інвестиції мають більший вплив відносно первісної точки та початкових стимулів, які задавалися цінами на ресурси. Інвестиція, котра здійснювалася за цін на ресурси, що відображаються точкою d, генерує нову технологію (ізокванту), що матиме інший вигляд порівняно з ізоквантою, зображеною як Q′продво на рис. 5.6а. Витрати на техніку з інтенсивним використанням капіталу мають бути меншими, ніж витрати на техніку з інтенсивним використанням праці, і в такому разі точка С не буде розміщуватись на новій ізокванті. За таких обставин межа виробничих можливостей не досягне поверхні ECF′ на рис. 5.6б. Економіка могла б досягнути більшого зростання, зосереджуючи інвестиції на зменшення витрат у технологіях з інтенсивним використанням праці.

 

 

5.5.2. Динамічні екстерналії

 

Сектори економіки формуються та зростають, вони можуть генерувати нові технології або покращувати певні ресурси, від яких отримуватимуть користь інші сектори економіки. Такі приклади динамічних екстернальних вигод, у тому числі й покращення навичок робочої сили та доступ до міжнародних ринків, можна отримати від співпраці між секторами економіки. З іншого боку, можна розглядати певну множину секторів як головного генератора технічних змін та міжсекторальних екстерналій, що створює розбалансований підхід до економічного зростання. Політичні заходи на ринку ресурсів та державні інвестиції в цьому разі, ймовірно, відіграватимуть критичну роль (хоча товарні політики також можуть бути важливими), оскільки вони заохочуватимуть розвиток та використання певних типів капіталу або праці.

 

У аграрному секторі дуже рідко можна спостерігати міжтоварні екстерналії. Більшість технічних змін генерується зовні цього сектору і обов’язково стосується певного товару. Більшість динамічних екстерналій, таким чином, виникає з міжсекторальних впливів (наслідків). Аргумент щодо молодої галузі (англ. infant industry argument) є загальноприйнятим прикладом такого типу динамічних екстерналій. На початковому етапі становлення галузь має відносно високі ціни на продукцію і середні витрати, але часом практика та досвід спричиняють зниження таких витрат. Виробники знаходять ефективніші шляхи своєї діяльності і продуктивність праці зростає зі зростанням виробничого досвіду працівників. У майбутніх періодах середні витрати стають уже нижчими за світові ціни. Статична перспектива в першому періоді діяльності мала б оцінюватись як неефективна та суспільно збиткова. На противагу цьому, за динамічної перспективи можна спостерігати чисті вигоди та суспільно прибуткову діяльність. Короткострокові втрати в першому періоді є необхідним наслідком діяльності сектору, але чиста поточна вартість цих втрат та наступних вигод може мати додатне значення.

 

У аграрному секторі такий феномен, як зростання ефективності протягом певного періоду часу, спостерігається, коли запроваджується нова технологія виробництва. Рідко трапляється, що фермери наперед знають оптимальні обсяги та час використання мінеральних добрив. Але після кількох сезонів спроб та помилок вони починають краще розуміти фізичні взаємозв’язки і, отже, приймають ефективні економічні рішення. Аналогічно можна судити і про маркетинг та переробку. Дуже рідко наперед відомо, яким чином працювати на новому обладнанні, розробляти оптимальні методи контролю якості продукції та адаптувати характеристики продукції до вимог певної групи споживачів. З цієї причини оцінки прибутковості не мають великого значення на початковій стадії виробництва.

 

Проблеми ж з аргументом на користь галузі, що розвивається, виникають, коли вигоди ефективності стають менш помітними, ніж очікувалось. Держава на підтримку запровадження нових технологій залучає пряме субсидування виробників, захист від імпорту (або субсидування експорту) та субсидування ресурсів, що використовуються технологією. Проте захист сектору, що розвивається, може створити ситуацію тривалої позитивної приватної прибутковості (D > 0), але негативної суспільної прибутковості (H < 0). Якщо ефективність не зростає з часом, то сектор залишається залежним від державної політики. Потім лобісти сектору використовуватимуть не аргумент на підтримку молодої галузі, а якісь інші аргументи, намагаючись таким чином зберегти підтримку неефективної діяльності з боку держави.

 

5.6. МАР ТА ОЦІНКА ЦІНИ НА РЕСУРСИ

 

На деякі питання ресурсної політики можна повністю відповісти за допомогою МАР. На питання щодо зміщення політики в бік певної технології, наприклад, можна відповісти через порівняння приватної та суспільної прибутковості альтернативних технологій виробництва певного виду продукції. Результати МАР дають оцінку витрат ефективності технологій (якщо суспільний прибуток Н менший від нуля або менший від аналогічного показника альтернативної технології), а також необхідні цінові стимули задля запровадження цих технологій (приватний прибуток D має додатне значення і більший за приватний прибуток за альтернативної технології виробництва). Якщо D > 0 та H < 0, то політика стимулює неефективну технічну зміну. Ситуація з D < 0 та H < 0 відображає умови, коли політика знеохочує ефективну технічну зміну.

 

У більшості випадків витрати, вигоди й додаткові аспекти, пов’язані з цілями неефективності, будуть центральними компонентами суджень стосовно ресурсної політики. Порівняння приватних і суспільних вартостей для цільових груп у МАР дає змогу аналітику протиставити відповідність цілей розподілу доходів із виробничими стимулами. Вплив політики на розподіл доходів між ресурсами можна знайти способом поділу витрат кожного елементу ресурсу на доходи кожного ресурсу. Приватну вартість ресурсів С можна розбити на доходи капіталу (СК), доходи праці (СL), доходи землі (СТ). Аналогічно суспільну вартість ресурсів можна розбити на GK, GL та GT, після чого можна обчислити відношення суспільних і приватних витрат для відповідних ресурсів. Якщо досліджувана система має лише незначну частку зайнятих сукупних ресурсів, то вона не матиме значного впливу на розподіл доходів. Але якщо система має позитивну приватну прибутковість, то можна сказати, що це впливає на розподіл доходів.

 

Оцінка чистого впливу на зайнятість потребує додаткової інформації про потенційний сукупний обсяг виробництва або про кількість виробників, присутніх у системі. Для того щоб розширити результати дослідження товарної системи до національних масштабів, обирається оцінка потенційного сукупного виробництва відповідно до одиниць вимірювання в МАР. Якщо результати МАР вимірюються на одиницю площі (на гектар), потрібно оцінити потенційну площу системи та помножити її на величину використання праці на одиницю площі, щоб отримати загальну зайнятість, що генерується системою. Чистий вплив на зайнятість можна виміряти, порівнюючи зменшення рівня зайнятості в альтернативних системах. Різниця між новим значенням сукупної зайнятості зростаючої досліджуваної системи та аналогічним показником альтернативної системи дасть чистий вплив на попит на працю. Число матиме додатне значення, якщо зростаюча система інтенсивніше використовує працю, ніж система, що скорочується.

 

Оцінку політики державного інвестування можна виконувати разом із МАР. Застосування нових технологій у нових регіонах подеколи потребує постачання суспільних благ. Дослідження адаптації та модифікації товарної системи будуть необхідними за зміни агрокліматичних умов. Можливо, знадобиться інфраструктура для транспортування, збуту та інформаційної підтримки. Концептуально розгляд суспільних благ у контексті МАР виглядає доволі просто. Аналітик оцінює витрати інвестиційної політики, які є додатковими до розширення суспільно прибуткової системи. Розрізняють витрати на міжнародні ресурси (F) та витрати на внутрішні ресурси (G). Якщо різниця між додатковим суспільним прибутком (Н) та витратами на інвестиції державного сектору (F + G) має додатний знак, то можна обґрунтувати зусилля з підтримки розширення товарної системи в заданих одиницях ефективності.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

 

  1. Охарактеризуйте поняття про ресурсну політику.

 

  1. Наведіть класифікацію ресурсних політичних заходів.

 

  1. Охарактеризуйте особливості політики регулювання цін.

 

  1. Охарактеризуйте взаємозв’язок між попитом на працю та мінімальною заробітною платою.

 

  1. Який механізм здійснення контролю відсоткових ставок на ринку капіталу?

 

  1. Назвіть причини контролю відсоткових ставок.

 

  1. Які особливості викривляючої політики у сфері податків та субсидій?

 

  1. Проаналізуйте графічну залежність між попитом на працю та оподаткуванням і субсидуванням праці.

 

  1. Наведіть механізм формування ринку праці за монопсонії та олігопсонії. 

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 3. СУСПІЛЬНА ОЦІНКА В МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ
Розділ 8. СУСПІЛЬНА ОЦІНКА РЕСУРСІВ
Частина 4. РЕАЛІЗАЦІЯ МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ
Розділ 10. БЮДЖЕТУВАННЯ ТА АНАЛІЗ НА РІВНІ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА
Розділ 11. ПОСТАГРАРНІ БЮДЖЕТИ ТА ЇХ АНАЛІЗ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)