Частина 3. СУСПІЛЬНА ОЦІНКА В МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ

Розділ 7. СУСПІЛЬНА ОЦІНКА ТОВАРІВ

Світові ціни є стрижнем суспільної оцінки та аналізу ефективності аграрних систем. У першому параграфі цього розділу використовується проста модель загальної рівноваги, щоб показати, яким чином економіка досягає найвищого рівня виробництва та доходу за світових цін. У процесі максимізації визначаються ціни на ресурси, що дає основу для суспільної оцінки нової товарної системи. Якщо нова товарна система не в змозі сплачувати суспільну вартість внутрішніх ресурсів за світових цін, то національний дохід можна було б збільшити, використовуючи внутрішні ресурси в інших товарних системах.

Оскільки світові ціни відображаються в іноземній валюті, потрібно використовувати обмінний курс, щоб їх конвертувати в національну валюту. Зазвичай записи клітинок МАР виражаються в одиницях національної валюти, оскільки дані про доходи та витрати в приватних цінах збираються в національних грошових одиницях і коригування ринкових провалів та оцінок суспільних цін зручніше виконувати в національній валюті, а не в іноземній. Оцінка МАР в одиницях іноземної валюти не дасть ніяких переваг, оскільки потрібно буде використовувати обмінний курс, щоб конвертувати національну валюту в іноземну. Далі виникає питання, чи офіційний обмінний курс, якщо він зафіксований урядом та адміністрований центральним банком, – є адекватним вибором коефіцієнта конверсії? У другому параграфі цього розділу розглядаються обставини, за яких інші величини обмінного курсу можна використовувати для визначення суспільної ціни. В останньому параграфі розглядається неміжнародні товари. Оскільки цим товарам не вистачає світових ринків (за визначенням), то суспільна оцінка неміжнародних товарів базується на розрахунках суспільних виробничих витрат.

7.1. СУСПІЛЬНІ ЦІНИ В МОДЕЛІ ЗАГАЛЬНОЇ РІВНОВАГИ

Модель міжнародної торгівлі з двома товарами та двома ресурсами надає найпростіші рамки, у межах яких встановлюється базис для визначення суспільної ціни. Рис. 7.1 свідчить, що можна виробляти два продукти, Q₁ та Q₂, за постійних двох внутрішніх ресурсів праці та капіталу . Обидва ресурси необхідні для виробництва кожного продукту і обидва можна переміщувати з одного сектору в інший. Виробництво обох товарів відбувається за постійної віддачі від масштабу. Наприклад, подвоєння використання ресурсів у секторі призводить до подвоєння величини виробництва продукції. Ці два припущення забезпечують те, що крива виробничих можливостей знаходиться від центру щонайменше на відстані лінії EZF. Якщо весь обсяг праці та капіталу використати в секторі Q₁, то виробництво дорівнюватиме Е, тоді як повне використання всіх ресурсів у секторі Q₂ дає обсяг виробництва F. Використання тільки половини кожного з ресурсів у кожному секторі дає комбінацію виробництва в точці Z, що є половиною максимальних величин обсягів виробництва Q₁ та Q₂.

7.1.1. Світові ціни та максимальний рівень споживання

Імовірно, що економіка здатна краще функціонувати, ніж це відображено лінією EZF. Якщо ресурси мають різну продуктивність у секторах, то можна досягнути зростання обсягу виробництва через різне розміщення ресурсів між двома товарами. Коли ресурси перерозподіляються між двома секторами, продукцію Q₁ можна залишати на попередньому рівні, а продукцію Q₂ можна збільшувати, що дає комбінацію продукції в точці Y. Припущення про спадну граничну віддачу кожного ресурсу означає, що така множина точок з максимальним рівнем виробництва матиме вигнутий відносно центру вигляд. У разі, якщо економіка повністю спеціалізується на виробництві першого товару (точка Е), ресурси праці та капіталу можна вилучити з відносно незначним впливом на рівень виробництва товару 1 і з відносно суттєвим впливом на виробництво товару 2. Проте за умови спадної граничної продуктивності додаткові вигоди та витрати стають дедалі привабливішими. Усе більшою кількістю товару 1 потрібно жертвувати задля одиничного зростання виробництва товару 2. Таким чином, межу максимальних виробничих можливостей представлено кривою EBYF.

Рух уздовж кривої виробничих можливостей дає можливість порівняти альтернативну вартість одного товару в одиницях виміру іншого. Криву можна розуміти також, як криву споживчих можливостей для повністю самозабезпеченої (самодостатньої) економіки. Проте запровадження міжнародної торгівлі розширює множину споживчих можливостей поза EBYF. Якщо країна занадто мала для того, щоб впливати на ціни на товари, то торговельні можливості економіки можна представити прямою лінією, що перетинає відповідну точку виробництва. Такою лінією є ABGC. Усі точки вздовж цієї лінії являють комбінацію товарів 1 і 2, що мають однакову вартість на міжнародних ринках. Отже, ∆Q ₁ · P₁ = – ∆Q₂ · P₂ . Унаслідок перетворення отримуємо: ∆Q₁/∆Q₂ = – P₂/P₁. Такий результат засвідчує, що нахил лінії торговельних можливостей ∆Q₁/∆Q₂ можна також виразити як від’ємне значення відношення світових цін, – P₂/P₁. Вибір щодо того, який товар імпортувати, а який експортувати, у такому разі залежить від преференцій споживачів. Споживання в точці G означає, що рівень експорту Q₁ дорівнює НІ, а імпорту Q₂ — JK. Вибір точки вздовж сегмента АВ визначав би обсяг імпорту Q ₁ та експорту Q₂.

Лінія ABGC є межею максимальних споживчих можливостей для економіки. Жодна інша лінія торговельних можливостей (із нахилом P₂/P₁) мала б точку на кривій виробничих можливостей і все ще мати такий великий обсяг споживання двох товарів. Оскільки виробничий дохід дорівнює витратам на споживання, цей максимум можна виміряти або споживанням за світових цін, або виробництвом за світових цін . Оцінка виробництва враховує унікальну точку В. Але економіка може обрати обсяг споживання в будьякій іншій точці на ABGC, оскільки ці точки мають однакову вартість.

7.1.2. Ціни на вхідні ресурси

Світові ціни є суспільними цінами для міжнародних товарів, оскільки їх використання (цін) дає можливість економіці досягнути межі максимальних споживчих можливостей. Решта суспільних цін, котрі потрібні для простої моделі — це рента (відсоткова ставка плюс амортизація) на капітал, r, та заробітна плата для робочої сили. За припущення фіксованої наявності ресурсів, ціни на них визначатимуться цінами на продукцію та виробничою технологією. Припущення про постійну віддачу від масштабу означає, що оскільки обидва товари виробляються, то зовсім не обов’язково знати кількості Q₁ та Q₂ для оцінки суспільних цін. Лише світові ціни та технологія мають значення.

Якщо конкуренція на внутрішні ресурси ліквідує надлишкові прибутки, то сукупні витрати та сукупні доходи можна виразити як рівність.

wL₁ + rK₁ = P₁Q₁;

wL₂ + rK₂ = P₂Q₂ ,  

де L і K є обсяги праці та капіталу відповідно. Ділення на Q₁ та Q₂ дає рівняння 7.2.

Рівняння 7.2:

Відношення L/Q та K/Q являють собою використання ресурсів на одиницю продукції. Рівняння 7.3 переформульовує рівняння 7.2, використовуючи l і k як коефіцієнти ресурси — продукція.

Рівняння 7.3:

wl₁ + rk₁ = P₁ ;

wl₂ + rk₂ = P₂ .

Рівняння 7.3 називається умовою нульового прибутку. Це означає стан, в якому б знаходилась економіка, якби ціни та технологія не змінювалися з часом. Насправді ж, галузі економіки дуже рідко мають нульовий прибуток. Натомість ціни на продукцію та технології виробництва зазнають частих змін, що має наслідком більші або менші витрати порівняно із сукупними доходами. Використання умови нульового прибутку як основи для визначення суспільної ціни вимірює стимули за умови довгострокової рівноваги, за припущення продовження існування умов, що мають місце в певний відрізок часу.

Перегрупування умови нульового прибутку (рівняння 7.4) демонструє те, яким чином ціни на ресурси залежать від цін на продукцію та коефіцієнтів ресурси — продукція.

Рівняння 7.4:

Ці витрати на ресурси являють суспільну альтернативну вартість ресурсів, що використовуються новою товарною системою Q₃. Якщо виробництво товару Q₃ не може прибутково компенсувати вартість внутрішніх ресурсів за цін w та r, то в такому разі не можна збільшити національний дохід від запровадження товарної системи Q₃. Економіка мала б більшу вигоду щодо максимальних споживчих можливостей, залишаючись з виробництвом товарів Q₁ та Q ₂ . Розрахунки МАР зазвичай приймають досліджувану систему як нову товарну систему, тож суспільна альтернативна вартість ресурсів визначається іншими товарами в економіці. Отже, суспільний прибуток являє собою чистий внесок товарної системи до національного доходу.

7.2. ОБМІННІ КУРСИ ТА СУСПІЛЬНА ОЦІНКА

У багатьох країнах обмінні курси контролюються та зазнають впливу з боку урядової політики і, отже, можуть відрізнятись від тих курсів, які б мали місце за умов суспільного ціноутворення. Тож викривлений обмінний курс може впливати на ціну міжнародних товарів у одиницях національної валюти. На рис. 7.2 зображено короткостроковий та довгостроковий вплив зміни обмінного курсу на ринок міжнародних товарів. Початкові умови представлено кривою пропозиції S та внутрішньою ціною P_D. За таких обставин внутрішнє виробництво Q_P перевищуватиме внутрішнє споживання Q_C, і тому обсяг (Q_P – Q_C) експортуватиметься. Внутрішня ціна визначається світовою ціною, що вимірюється в іноземній валюті P_W, помноженою на відповідний обмінний курс е.

Припускається, що цей обмінний курс викривлений (наприклад , значним дефіцитом бюджету), і, отже, він не може залишатися на такому рівні в довгостроковій перспективі. Потрібна девальвація національної валюти, тим самим збільшуючи обмінний курс до е′. Як наслідок, ціна товару в національній валюті підвищується до P_D′. Водночас крива пропозиції також зазнає впливу, оскільки зростають витрати на міжнародні ресурси. Оскільки на ці ресурси припадає лише частка всіх виробничих витрат, то зміщення кривої пропозиції не буде настільки великим, як зміна ціни на продукцію. На рисунку крива пропозиції зміщується вгору до S′. У короткостроковому періоді ціни на міжнародну продукцію та ресурси зростають, але фізична величина виробництва продукції не змінюється. Таким чином, виробники продукції мають надлишкові прибутки. Ціна продукції дорівнює P_D′, граничні витрати С_D′, а надлишок прибутку (P_D′ – С_D′) · Q _P, або P_D′ABC_D′. Реакцією виробників на надлишок прибутків буде пошук можливостей щодо збільшення виробництва і, отже, збільшення використання міжнародних і внутрішніх ресурсів. Але виробники на всіх інших ринках міжнародної продукції будуть намагатися зробити те саме. Оскільки зміна обмінного курсу створює надлишкові прибутки на всіх експортних та імпортних ринках, то намагання залучити у виробництво більше внутрішніх ресурсів пошириться в усій економіці. Ціни на внутрішні ресурси зростуть і продовжуватимуть зростати до моменту, коли конкуренція на ринках ресурсів знищить надлишкові прибутки. Таким чином, у довгостроковій перспективі, обмінний курс впливатиме на ціни на ресурси так само, як і ціни на продукцію.

Такий вплив відображено у наведених нижче формулах розрахунку цін на ресурси. Ціни приватного ринку ресурсів позначені верхнім індексом Р, а ціни приватного товарного ринку — верхнім індексом D:

Суспільні ціни на ресурси мають верхній індекс S, а суспільні ціни на товари мають верхній індекс W:

Якщо відсутня різниця , то внутрішні ціни на товари дорівнюють світовим (P^D = P^W), а внутрішні та суспільні ціни на ресурси також рівні. Якщо внутрішні ціни підвищуються вище світових на величину знецінення обмінного курсу, то рівняння цін на ресурси на приватному ринку праці можна переписати як:

Винесення за спільний множник (1 + t) дасть таке:

Схожий результат можна отримати для ціни на капітал, таким чином демонструючи, що суспільні ціни на ресурси можна отримати з приватних ринкових цін, коригуючи їх на величину викривлення обмінного курсу. Якщо ціни на продукцію нижчі за світові через переоцінений обмінний курс, то те ж саме стосується і цін на ресурси. Ідентичні результати можна отримати і для загальної моделі.

Зі зростанням цін на ресурси крива пропозиції на рис. 7.2 намагатиметься зміститись угору (з S′) у напрямку до перетину з точкою А. Але ця точка не може являти нову ринкову рівновагу. Оскільки зростання внутрішніх цін на ресурси збігається зі (і залежить від) збільшенням залучення ресурсів, то ринкова пропозиція має зміщуватись назовні, щоб виробництво перевищувало Q^P. На рис. 7.2 рівновага представлена зміщенням назовні до S′′ та збільшенням виробництва до Q^P. Імовірно, що експорт також зростатиме, хоча величина його зростання залежить від зміщення кривої внутрішнього попиту, що спричинене зміною обмінного курсу (не показано на рис.). Якщо внутрішні ресурси не залучені, то необхідні для збільшення виробництва міжнародної продукції вхідні ресурси мають надійти з неміжнародного сектору.

В оцінці системи з міжнародним товаром розрахунок суспільної ціни для іноземної валюти може спричинити зовсім непотрібні ускладнення. Якщо уряд викривляє обмінний курс для економіки, то в довгостроковій перспективі цей курс впливатиме на всю міжнародну продукцію, ресурси та внутрішні ресурси в однакових пропорціях. Суспільна прибутковість системи відрізнятиметься від приватної прибутковості на таку саму пропорцію. Оскільки коригування обмінного курсу не може змінити знак прибутковості або ранжування прибутковостей різних систем міжнародних товарів, то викривлення обмінного курсу часто ігнорується в розрахунку суспільних цін.

Проте в деяких випадках політичний аналітик буде зацікавлений у величині зміни обмінного курсу. Поперше, аналітик, можливо, спробує пояснити причини відхилення приватних цін від суспільних. Як зазначалося в розд. 6, товарна політика та макроекономічна політика тісно пов’язані. Подруге, ступінь коригування витрат на різні ресурси, імовірно, відрізнятиметься . Ціни на міжнародні ресурси зазнаватимуть швидкого впливу, як тільки внутрішні ціни на імпорт та експорт зміняться через новий обмінний курс . Але ціни на працю, капітал та землю адаптовуються повільніше, лише після того, як почне відчуватися вплив підвищеного попиту на ресурси з боку секторів міжнародних товарів. У короткостроковій перспективі зміни обмінного курсу збільшують прибутковість систем міжнародних товарів, а аналітики, котрі використовують МАР і зацікавлені в короткострокових стимулах, можуть коригувати лише суспільну вартість міжнародних товарів на величину зміни обмінного курсу.

Аналітикам може також бути цікаво продемонструвати зміну реального доходу, який отримують на внутрішні ресурси в результаті повернення до рівноважного обмінного курсу. Якщо, врештірешт, ціни на ресурси змінюються в однакових пропорціях з обмінним курсом, то власники ресурсів потенційно отримують вигоду. Обмінний курс впливає також на ціни міжнародних товарів і вартість споживчого кошика також зростає для кожного з ресурсів. Проте ціни на неміжнародні товари не зазнають безпосереднього впливу. Для власників внутрішніх ресурсів, котрі споживають певну кількість неміжнародних товарів , збільшення витрат сукупного споживчого кошику буде меншим від зростання цін на ресурси. Як наслідок, реальні ціни на ресурси будуть вищими і реальний дохід власників ресурсів збільшуватиметься після зміни обмінного курсу, хоча й пропорційно менше від зміни обмінного курсу.

Запровадити в МАР короткострокові впливи не складно . Суспільні вартості міжнародної продукції та ресурсів (E та F) множаться на відношення рівноважного обмінного курсу (e′) до існуючого обмінного курсу (е). Проте оцінка e′ потребує багато емпіричної інформації. Рис. 7.2 засвідчує, що внесок міжнародних товарів до поліпшення валютного балансу залежить від нахилу і зміщення кривих пропозиції та попиту: від власної цінової еластичності пропозиції, перехресної цінової еластичності пропозиції (особливо відносно неміжнародних товарів), власної та перехресної еластичності попиту та еластичності попиту за доходом . На рис. 7.2 ці зміщення спричиняють зростання експорту з (Q_P – Q_C) до (Q′_P – Q′_C). З агрегуванням цих впливів за всіма товарами можна порівняти зміни обмінного курсу зі змінами агрегованого балансу іноземної валюти і, отже, визначити рівновагу. Проте через значну потребу в інформації наближені значення рівноважного обмінного курсу будуть сумнівними. Напрями змін можна буде визначити з упевненістю, а от величину, імовірно, буде важко виміряти.

7.3. РЕЖИМИ МНОЖИННИХ ОБМІННИХ КУРСІВ

Складніші коригування суспільних цін на товари потрібні за наявності множинних обмінних курсів. Уряд може встановлювати кілька обмінних курсів, що відрізняються залежно від товару. Такого результату можна досягти безпосередньо із множинним курсом або опосередковано через запровадження кількісних торговельних обмежень на певні види експортних або імпортних товарів. Квоти дають змогу торгувати за ефективного обмінного курсу , що відрізнятиметься від офіційного, які використовується для незахищених або захищений за допомогою тарифу товарів. Альтернативно разом з офіційним урядовим ринком можуть існувати паралельні валютні ринки. За таких обставин ефективний обмінний курс для внутрішніх цін на ресурси може відрізнятись від окремих обмінних курсів, що використовуються для міжнародних товарів певної продуктивної системи.

У простій моделі загальної рівноваги, наприклад, заробітна плата є зваженим середнім значенням різних обмінних курсів:

де е₁ та е₂ є обмінними курсами, що використовуються для двох товарів.

Середній ефективний обмінний курс дорівнюватиме е₃, де:

e₃ (P₁^W k₂ − P₂^W k₁) = P₁^W e₁k₂ − P₂^W e₂k₁.

Якщо коефіцієнти перетворення знаходяться в межах інтервалу мультиплетних обмінних курсів, то приблизні значення можна обґрунтовувати на відносній важливості різних обмінних курсів. Якщо в трансакціях домінує певний обмінний курс, то більшість елементів формули матимуть один обмінний курс, а інші — не зможуть суттєво впливати на результативне середнє значення. Якщо ж більшістю товарів торгують за курсу е₁, і тільки незначною кількістю — за нижчого курсу е₂, то середній обмінний курс е₃ буде трішечки меншим за е₁. Отже, для вартості міжнародних товарів у одиницях національної валюти, якими обмінювалися за курсу е₁, суспільні значення вартості зменшаться на величину е₃/е₁. Суспільна вартість міжнародних товарів, якими обмінювалися за обмінного курсу е₂, зросте на е₃/е₂.

7.4. НЕМІЖНАРОДНІ ТОВАРИ ТА СУСПІЛЬНА ОЦІНКА

Розв’язок загальної моделі для суспільних цін ґрунтується на припущенні, що всі товари мають світові ціни. Але майже в усіх економіках існує великий клас товарів, які не беруть участі в міжнародній торгівлі. Такі неміжнародні товари, як електроенергія та вода мають значні міжнародні транспортні витрати. Неміжнародні послуги, як наприклад маркетингові послуги та послуги юриста, майже неможливо постачати з іноземних джерел. Для оцінки суспільних цін на ресурси ці товари вважаються залишковими товарами. Оскільки неміжнародні товари не мають міжнародних конкурентів, то внутрішні ринкові ціни змінюватимуться на будьяку величину, тільки щоб покрити витрати. Ціни на ресурси, що сплачуються сектором з виробництва міжнародних товарів, також повинні сплачуватись у неміжнародному секторі.

Проте суспільні ціни на неміжнародні товари залишаються залежними від впливу зсувів внутрішнього попиту. Для міжнародних товарів зміщення внутрішнього попиту зазвичай ігноруються, оскільки вони впливають тільки на величину імпорту та експорту, але не на світову ціну. Для неміжнародних товарів зсуви попиту безпосередньо впливатимуть на суспільні ціни виробництва та виробничі витрати залежно від зміни доходу або відносних цін, у свою чергу спричинених закриттям товарного ринку або відхиленнями валютного курсу.

Рисунки 7.3 та 7.4 унаочнюють такий результат для випадку знецінення обмінного курсу. На рис. 7.3 виробництво спочатку представлено в точці А. Початковий обмінний курс дорівнює е. Це не є сталою точкою виробництва, оскільки обмінний курс переоцінений. Споживання неміжнародних товарів дорівнює виробництву, але споживання міжнародних товарів (точка С) перевищує виробництво. Щоб розв’язати такий нерівноважний стан, обмінний курс знецінюється до e′, що підвищує внутрішню ціну на міжнародні товари. Виробництво зміщується в точку В. Якщо дифляційна політика одночасно зменшує сукупні витрати, що стають рівними виробничому доходу (через зменшення урядових витрат, вищі податки або вищі відсоткові ставки, які зменшують споживання), то ця точка є станом сталої рівноваги для економіки. Виробництво міжнародних товарів збільшилося з Q до Q′, тоді як виробництво неміжнародних товарів зменшилося з Q_NT до Q′_NT.

На рис. 7.4 дається пояснення впливу зміни обмінного курсу на ринок неміжнародних товарів у контексті моделі часткової рівноваги. Початковий стан рівноваги в точці А асоціюється з ціною P_D та Q _D. Зміна обмінного курсу з викривленого значення до суспільного спричинить зростання цін на міжнародні ресурси, зміщуючи криву пропозиції догори в короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді крива пропозиції повинна зміститись угору ще більше, тим самим відображаючи зростання витрат на внутрішні ресурси, і ліворуч, через зменшення ресурсів у секторі. Нова довгострокова крива пропозиції стає S′. Оскільки відносні ціни неміжнародних товарів повинні зменшитись у новому рівноважному стані, зменшення сукупних витрат має змістити криву попиту більше, ніж просто компенсувати зміщення кривої пропозиції. Нова рівновага , точка В, має нижчу ціну P_S та менший обсяг виробництва Q_S, порівняно з початковим станом. Нова ціна являє суспільну вартість неміжнародних товарів. Через вплив зміщень попиту, не достатньо оцінювати ресурси досліджуваних систем у суспільних цінах. На рис. 7.4 така процедура має наслідком суспільну ціну продукції P′′, тобто вищу за справжню суспільну вартість P_S.