Posibniki.com.ua Статистика Кількісний аналіз та моделювання аграрних ринків Розділ 4. ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛІ ЧАСТКОВОЇ РІВНОВАГИ ДЛЯ ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ: ТОВАРНА ПОЛІТИКА


< Попередня  Змiст  Наступна >

Розділ 4. ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛІ ЧАСТКОВОЇ РІВНОВАГИ ДЛЯ ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ: ТОВАРНА ПОЛІТИКА


 

Аграрна політика здебільшого асоціюється з набором заходів стосовно певних видів продукції (товарна політика), у результаті чого внутрішні ціни на агарну продукцію відрізняються від відповідної світової ціни. Розуміючи те, що агровиробники у своїх виробничих рішеннях реагують на прибутки та ціни на продукцію, більшість урядів також використовують інструменти, щоб вплинути на вартість ресурсів, наприклад палива та мінеральних добрив. Політики й уряд можуть здійснювати ефективнішу політику, якби вони безпосередньо в процесі прийняття рішень брали до уваги макроекономічні ціни – обмінний курс та ціни на ресурси виробництва (відсоткові ставки, заробітна плата та земельна рента). У цьому розділі розглядаються основні інструменти аграрної політики – вплив на ціни аграрної продукції та ресурси.

 

Уряд використовує цілий ряд інструментів з метою впливу на ціну продукції. Більшість урядів мають доволі чіткі економічні цілі щодо аграрного сектору – стимулювання економічної ефективності сектора (а відтак і вищих доходів), розподіл доходів, забезпечення цінової стабільності на продовольство, продовольча безпека, створення умов для адекватного харчування, підтримка фіскальної стабільності державного сектора. Отже, вплив товарної політики можна оцінювати стосовно до її впливу на кожну з цих цілей.

 

4.1. КЛАСИФІКАЦІЯ ТОВАРНИХ ПОЛІТИК

 

Роль товарної політики можна оцінювати зробивши при цьому ряд припущень. Оскільки увага приділяється діям уряду на національному рівні, то зручно зображати вплив різноманітних товарних політик за допомогою діаграм із ціною та кількістю певного товару на національному ринку — моделі часткової рівноваги. Припускається, що продукція бере участь у міжнародній торгівлі. Питання того, чи є країна імпортером чи експортером і скільки вона експортує чи імпортує, адресується в процесі аналізу, але ми припускаємо, що міжнародні транспортні витрати є достатньо малими, щоб прибутково вести міжнародну торгівлю. Насправді задля спрощення ці витрати прирівнюються до нуля і, отже, світові ціни являють собою ціну CIF для імпорту і ціну FOB для експорту. Внутрішня маркетингова маржа, ринкові провали та зміни попиту і пропозиції на іншу продукцію не враховуються, знову ж таки, для спрощення. Додатковим припущенням є те, що країна досить мала на світовому ринку, тобто її міжнародні закупівлі або продаж не впливають суттєво на світові ціни. Припущення щодо маленького розміру країни не є визначальним, але це дозволяє спростити графічне зображення. За таких обставин країна може імпортувати та експортувати будьяку кількість продукції за постійних світових цін, що можна зобразити у вигляді горизонтальної лінії.

 

Класифікацію товарних (або ще кажуть цінових) політик наведено в табл. 4.1 з метою деталізації впливу політичних змін. Таблиця відображає десять типів товарних політик, що розрізняються відповідно до трьох інструментів (субсидування або торговельна політика), бенефеціара (виробники або споживачі) та типу товару (експортний або імпортний).

 

4.2. ТИП ІНСТРУМЕНТА

 

Перший критерій розрізняє субсидування та торговельну політику. Субсидія — це платіж із бюджету країни. Податок, який є платежем до бюджету, таким чином, є від’ємною субсидією. Рівень субсидування — це величина субсидії в розрахунку на одиницю субсидованої продукції, а сукупний обсяг субсидії обчислюється шляхом добутку рівня субсидування на обсяг субсидованого виробництва або споживання. Метою та наслідком субсидії є створення внутрішньої ціни, що буде відрізнятися від відповідної світової ціни. Інколи політики створюють окремо внутрішні виробничі та споживчі ціни на додаток до різниці, що створюється маркетинговою націнкою (або маржею).

 

Торговельна політика є обмеженням імпорту або експорту продукції. Обмеження застосовується або до ціни продукції (наприклад, у вигляді податку) або до його кількості (наприклад, у вигляді квоти ) задля зменшення торговельного обсягу та розвести світову і внутрішню ціни. Щодо імпорту, то торговельна політика запроваджує або імпортний тариф (податок на імпорт), або квоту, але збільшити чи то імпорт, чи то експорт не можна використовуючи торговельні важелі. Країни можуть і насправді субсидують імпорт або експорт з метою збільшення їх обсягу. Але будьякий із цих заходів уже класифікується як політика субсидування.

 

Обмеження імпорту (імпортна квота) обмежує обсяг імпортованої продукції та збільшує внутрішню ціну порівняно зі світовою. Торговельна політика щодо експорту обмежує обсяг експорту продукції через накладання податку на експорт або квотуванням експорту, що знижує внутрішні ціни порівняно зі світовими.

 

Існує три основні відмінності між торговельною політикою та субсидуванням. Перша відмінність стосується наслідків для бюджету країни. Торговельні обмеження або ж поповнюють бюджет, або не мають впливу на нього. Із від’ємними субсидіями бюджет виграє, а з додатними — втрачає . Деякі субсидії змінюють ціни для внутрішніх виробників, у той час як споживачі можуть купувати продукцію за світовими цінами. Інші субсидії дозволяють виробникам отримувати світову ціну, але змінюють ціни для споживачів. Деякі субсидії змінюють як споживчі, так і виробничі ціни . Як наслідок, вплив субсидій на бюджет дуже різноманітний за величиною.

 

Друга відмінність стосується кількості альтернативних торговельних політик і політик субсидування. Існує вісім типів політики субсидування, оскільки субсидування виробників або споживачів може стосуватись як експорту, так і імпорту. У кожному з випадків субсидія може бути додатною або ж від’ємною. Проте, існують тільки два основних типи торговельної політики — обмеження імпорту та контроль експорту. Торговельні потоки імпорту або експорту можна обмежити або торговельним податком, або квотуванням, якщо, звичайно, уряд має ефективні засоби боротьби з контрабандою. Протилежного ефекту — збільшення імпорту або ж експорту не можна досягнути торговельними важелями.

 

Остання відмінність між торговельною політикою та субсидуванням полягає в ширині застосування. Усі товари або послуги класифікують як міжнародні (тобто ті товари, що беруть участь у міжнародній торгівлі) або неміжнародні (тобто ті товари, що не беруть участі в міжнародній торгівлі) залежно від співвідношення внутрішніх витрат на виробництво та міжнародних транспортних витрат. За визначенням, торговельна політика може застосовуватись тільки до міжнародної продукції, оскільки обмеження можна застосувати у випадку, коли існують міжнародні торговельні потоки. Проте субсидування можна застосувати до всіх товарів і послуг — як до міжнародних, так і до неміжнародних. Спочатку обговорення політичних впливів обмежується тільки міжнародною продукцією, що експортується та імпортується, в основному, щоб порівняти наслідки запровадження торговельної політики із субсидуванням.

 

4.3. БЕНЕФЕЦІАРИ

 

Другим критерієм класифікації політики є те, на кого вона спрямована — на виробників чи на споживачів. Субсидування або торговельна політика спричиняють трансферти між виробниками, споживачами та бюджетом країни. Якщо бюджет не повністю сплачує трансферт, то у разі, якщо виробник отримує вигоду, споживач втрачає, і навпаки. Є спокуса описати таку ситуацію як гру з нульовою сумою, в якій вигоди однієї групи просто компенсують втрати іншої. Але ці трансферти відбуваються із втратою ефективності, тож переможці отримують менше, ніж втрачають переможені. Отже, вигоди однієї групи (виробників, споживачів або бюджету країни) менші за суму втрат інших груп.

 

4.4. ТИП ТОВАРУ

 

Третьою ознакою класифікації є розрізнення товарів на імпортні та експортні. За відсутності цінової (товарної) політики ціна, що складається на внутрішньому ринку, є світовою ціною: ціна CIF — для імпортної продукції і ціна FOB — для експортної продукції. Таким чином, країни імпортують певну кількість товарів (а частину виробляють самі), та експортують певну кількість своєї продукції, якщо при цьому не втручається уряд. Виробники виграють, а споживачі втрачають від політики, що підвищує внутрішню ціну або на імпортний, або на експортний товар ; однак споживачі отримують вигоду, а виробники втрачають від політики, що зменшує внутрішню ціну на імпортну або ж експортну продукцію.

 

У табл. 4.1 наведено три критерії класифікації з відповідними скороченнями, що подаються в дужках у кожному із записів таблиці. Перша літера кожного скорочення, що складається з трьох символів, означає чи є політика, власне, політикою субсидування (S), чи торговельною політикою (Т). Верхній індекс (+ ) додається до S, щоб позначити додатну субсидію, а верхній індекс ( ) означає, відповідно, від’ємну субсидію (податки). Друга літера означає, чи політика спрямована на виробників (Р), чи на споживачів (С). Третя літера визначає тип продукції — імпортна (І) або експортна (Е). Наприклад , політика, що обмежує імпорт, позначається як ТРІ, оскільки така політика надає вигоду виробникам через підвищення внутрішніх цін на імпортну продукцію.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ТОВАРНИХ ПОЛІТИК

Примітки: S — субсидування (+ — додатна субсидія. — оподаткування); Т — торговельна політика; Р — політика, спрямована на виробника; С — політика, спрямована на споживача; І — політика щодо імпортної продукції; Е — політика щодо експортної продукції.

 

4.5. ПРИКЛАДИ ВИКРИВЛЯЮЧИХ ТОВАРНИХ (ЦІНОВИХ) ПОЛІТИК

 

Рис. 4.1 містить графічне зображення наслідків чотирьох типів позитивного субсидування.

 

Політика додатного субсидування

 

 

Чотири типи від’ємного субсидування мають протилежний до позитивного субсидування вплив і, отже, не демонструються. Рис. 4.2 унаочнює два типи торговельної політики. Будьяку товарну політику щодо міжнародних товарів можна класифікувати як одну з базових десяти типів, при цьому прогнозуючи типи та напрямки впливу таких політик. Три категорії впливу товарної політики є головними питаннями аналізу аграрної політики: 1) обсяг виробництва, обсяг споживання та торгівлі (імпорт та експорт); 2) трансферти доходів до або від виробників, споживачів та державного бюджету; 3) втрати ефективності в процесі виробництва або споживання. Імовірні величини змін залежать від розміру зміни ціни та від еластичності попиту і пропозиції, що порівнюють відсоткову зміну обсягу продукції за відсоткової зміни ціни. Через брак необхідних даних часто дуже важко отримати достовірні оцінки значень еластичностей. Але напрямок змін абсолютно прогнозований, якщо крива попиту нахилена донизу, а крива пропозиції — догори.

 

Торговельна політика

 

 

4.5.1. Політика стосовно імпортної продукції

 

Позитивна субсидія виробнику на імпортну продукцію, S+PI, аналізується на рис. 4.1а. Припустимо, що уряд бажає збільшити обсяг внутрішнього виробництва певної аграрної продукції і обирає стратегію субсидування його виробництва за рахунок коштів бюджету країни. Така політика зумовлює підвищення платежів виробникові (Рр) до рівня вищого за світову ціну (Pw) що збільшує обсяг внутрішнього виробництва з Q1 до Q2, а внутрішнє споживання Q3 залишається незмінним. У випадку S+PI політики внутрішня ринкова ціна PD залишається рівною світовій (Pw). Величина доходу виробників у розрахунку на одиницю продукції Р перевищує PD на величину субсидії від уряду. Дана схема субсидування є доступною у разі, якщо виробники та споживачі розділені достатньою економічною дистанцією, трансформацією продукції або адміністративним контролем, щоб товар не можна було потім перекупити за нижчою ринковою ціною та перепродати за вищою виробничою ціною. Величина імпорту зменшується з Q3Q1. Величина імпорту за відсутності політики до рівнювала Q3Q2.

 

Величина субсидії на одиницю продукції (PPPW) сплачується на виробництво Q 2. Отже, сукупний трансферт з державного бюджету дорівнює Q2 · (PPPW), тобто площі фігури PPABPW. Такий бюджетний трансферт призводить до втрат ефективності в економіці, оскільки обирає напрям дій, що не дозволяє розподіляти обмежені ресурси економіки відповідно до світової ціни PW — рівня конкурентної рівноваги. Уряд має вибір отримати додатковий обсяг (Q2Q1), просто імпортуючи його. Альтернативні витрати такого вибору дорівнюють витратам на імпорт — Q1СВQ2. Втрати ефективності від такої політики S+PI дорівнюють різниці між витратами на ресурси для виробництва більшої кількості продукції (Q1САQ2) та альтернативними витратами, (Q1СВQ2) тобто площі трикутника САВ.

 

Додатну субсидію на споживання імпортної продукції, (S+СI) зображено на рис. 4.1в. Вона відрізняється від S +PI тим, що створює єдину внутрішню ціну і для виробників, і для споживачів (PD), на рівні нижчому від світової (PW). Уряд надає субсидію на одиницю продукції величиною PWPD. Обсяг виробництва зменшується з Q1 до Q2 , споживання зростає з Q3 до Q4, а імпорт зростає з (Q3Q1) до (Q 4Q2). Трансферт, спричинений політикою S+С I, складається з двох частин. Сукупний обсяг субсидії (PWPD) · (Q4Q 2), або AGHB, надходить з державного бюджету . Оскільки субсидований імпорт зменшує ціну для виробників та споживачів, то виробники передають PWABPD споживачам. Втрати ефективності тепер присутні як з боку виробництва, так і з боку споживання. У виробництві зменшення продукції з Q1 до Q2 означає втрату доходів величиною PW · (Q1Q2), або Q2AFQ1. Через зменшення величини продукції економіка заощаджує ресурси. Вартість таких ресурсів дорівнює площі фігури, що розташована під кривою пропозиції (Q2BFQ1). Чисті втрати для економіки представлені площею AFB.

 

Як і у випадку з виробництвом, втрати ефективності на боці споживання виникають у результаті прийняття рішення урядом встановити ціну споживання нижче світового рівня. Обґрунтування такої споживчої втрати відрізняється від випадку з виробництвом . Через субсидування імпорту та зниження споживчої ціни уряд спричиняє зростання рівня споживання з Q3 до Q4. Альтернативні витрати (або вартість) зростання споживання вимірюються у світових цінах — PW · (Q4Q3) або площа Q3EGQ4. Сукупна готовність сплачувати за таке зростання величини споживання приблизно дорівнює площі фігури, що знаходиться під кривою попиту, аналогічно як сукупні виробничі витрати були представлені площею фігури під кривою пропозиції. Споживчі втрати ефективності за політики S+СI, таким чином, дорівнюють різниці між альтернативною вартістю додаткової величини споживання (Q3EGQ4), та готовністю споживачів сплачувати за це додаткове споживання (Q3EHQ4), тобто трикутнику EGH. Оскільки споживчі втрати ефективності визначаються в одиницях готовності сплачувати, то це не є втраченим доходом.

 

Обмеження імпорту ТРІ схематично подано на рис. 4.2а. Проведення такої політики надає вигоду виробникам, оскільки вона підвищує внутрішні ціни як для виробників, так і для споживачів (PD), вище світового рівня P W, що дозволяє збільшити обсяг внутрішнього виробництва з Q 1 до Q 2. Наслідком для торгівлі буде зменшення обсягу імпорту з Q3Q 1 до Q4Q 2, що фактично відображає збільшення величини внутрішнього продукту та зменшення величини внутрішнього споживання. Така політика запроваджується через стягнення мита (тарифу), PDPW, з одиниці імпортованої продукції або через еквівалентне кількісне обмеження , що дозволяє імпорт у країну на рівні Q4Q2, та має такий самий обмежуючий вплив на торгівлю, як і мито PDPW. На відміну від політики S+PI, що не зачіпає споживачів, ТРІ спричиняє зменшення споживчого попиту з Q3 до Q4.

Через вищі ціни така політика змушує переміщувати дохід величиною (PDPW) · Q4, або PDABPW, виробникам — (PDPW) · Q2, або PDЕFPW, та до державного бюджету — (PDPW) · (Q4Q2), або FEAB. Споживчі втрати ефективності знову ж таки вимірюються як різниця між альтернативною вартістю зміни величини споживання, PW · (Q3Q 4), або Q4BCQ3, та готовністю сплачувати за ту саму додаткову величину споживання, Q4 АС Q3. Таким чином, споживчі втрати ефективності вимірюються площею трикутника АСВ. Втрати ефективності виробництва (EFG) вимірюються аналогічно до випадку із політикою S+PI.

 

4.5.2. Політика стосовно експортної продукції

 

Три щойно обговорені типи політики впливають на імпортні товари. Аналогічне деталізоване обговорення для експортної продукції не обов’язкове, оскільки три типи політик, що впливають на експортну продукцію, обернені за своєю дією до політик щодо імпортної продукції. На рис. 4.1 S+PI є оберненою політикою до S+СЕ, а S+СI відповідає політиці S+РЕ. На рис. 4.2 ТРІ та ТСЕ протилежні. Усе, що потрібно зробити для того, щоб застосувати приклад політики щодо імпорту до аналізу політики щодо експорту, так це поміняти імпорт на експорт — зменшення на збільшення, більше на менше і т. д. І дійсно, можна отримати діаграму для кожного члена пари через зображення діаграми для партнера пари на тонкому аркуші паперу, потім перевернути його так, щоб низ паперу опинився вгорі, та дивитися на папір на світлі зі зворотного боку паперу. Міра втрат ефективності для експортної продукції також позначається відповідно. Така вправа демонструє абсолютно симетричний зв’язок між кожним елементом пари політик.

 

4.5.3. Політика стосовно міжнародних ресурсів виробництва

 

Політику щодо міжнародних ресурсів визначають класифікаційною системою додаванням літери І (англ. Inputs) до другого критерію класифікації. Політика щодо міжнародних ресурсів має безпосереднє значення тільки для виробників продукції. Тому верхній індекс (+) для першого критерію описує політику щодо ресурсу, що стимулює використання ресурсу і дає вигоду виробнику. А верхній індекс () описує ресурсну політику, яка знеохочує використання ресурсу і є витратною для виробників. Наприклад, субсидія на закупку мінеральних добрив для виробників пшениці класифікувалась би як S+II, або S+IE, оскільки така ресурсна політика зменшила б витрати на виробництво певного обсягу пшениці. Негативна субсидія на мінеральні добрива (податок) збільшує виробничі витрати, і позначається як SII, або SIE. Торговельні політики позначаються як Т+І або ТІ.

 

Вплив на ефективність у результаті запровадження ресурсної політики на певному ринку зображено на рис. 4.3.

Ресурсна політика

Рис. 4.3а зображує вплив податку на ресурс, що використовується для виробництва імпортної продукції. Для кожного рівня продукції збільшуються виробничі витрати. Величина такого збільшення залежить від частки цього ресурсу у виробничих витратах та здатності виробника замінити оподатковані ресурси іншими ресурсами. Наприклад, оподаткування фосфату натрію не матиме значного впливу на витрати виробництва пшениці, якщо виробники пшениці можуть замінити його альтернативними мінеральними добривами, наприклад сечовиною або ж суперфосфатом. Оподаткування всіх мінеральних добрив матиме більший вплив, оскільки в такому разі виробник пшениці не зможе уникнути оподаткування. Єдиною можливою реакцією буде зменшити обсяг використання мінеральних добрив та зменшити виробництво продукції.

 

На рис. 4.3а величина виробництва зменшується з Q1 до Q2, тобто це точка перетину нової кривої пропозиції S' зі світовою ціною. Величина втрат ефективності для економіки вимірюється трикутною площею АВС. Ця площа являє собою різницю між вартістю втраченого виробництва (Q2CAQ 1) та витратами на виробництво цієї продукції (Q2ВAQ1). Якщо ресурс використовується на більше ніж одному ринку, то відбуваються аналогічні втрати ефективності й на інших ринках. Підсумувавши ці втрати за всіма ринками, можна оцінити валові втрати ефективності в результаті запровадження такого податку.

 

Рис. 4.3б демонструє вплив ресурсної субсидії на виробництво імпортної продукції. Витрати на виробництво будьякої кількості продукції зменшуються і тому менші ціни на ресурси стимулюють до їх інтенсивнішого використання. Крива пропозиції на товарному ринку зсувається донизу, відповідно величина виробництва збільшується з Q1 до Q2. Втрати ефективності в результаті такої політики дорівнюють площі трикутника АСВ — різниця між витратами на виробництво додаткового обсягу (Q2ACQ1) та вартістю додаткового обсягу виробництва (Q1ВQ2). Як і в попередньому випадку, сукупні втрати ефективності можна оцінити шляхом розгляду всіх ринків продукції, що використовують цей субсидований ресурс.

 

4.5.4. Політика стосовно неміжнародних товарів

 

Політика щодо неміжнародних товарів (N) є останнім класом товарних цінових політик. За визначенням торговельна політика не може впливати на неміжнародні товари. Таким чином, усі політики щодо неміжнародних товарів позначаються як політика субсидування (S). Але на відміну від політики щодо міжнародних товарів , субсидії неміжнародним товарам впливають і на виробників, і на споживачів. Весь обсяг виробленої неміжнародної продукції споживається всередині країни. Отже, будьяка політика, що заохочує виробництво (наприклад, позитивна субсидія виробникам), призводить до нижчих споживчих цін. Нижчі споживчі ціни необхідні для того, щоб очистити ринок. Аналогічно політика, що стримує виробництво, приводить до вищих споживчих цін. Оскільки обидві групи або отримують вигоди, або потерпають від втрат ефективності, другий критерій класифікації в цьому разі не обов’язковий. Натомість, достатньо лише верхнього індексу (+) або () біля першого критерію для того, щоб відобразити, чи політика субсидування заохочує виробництво та споживання (S+), чи стримує їх (S).

Рис. 4.4 унаочнює вплив політики щодо неміжнародних товарів на споживчу та виробничу ефективність.

 

Політика стосовно неміжнародних товарів

 

 

На рис. 4.4а запроваджений податок (дорівнює РСРР) на певний товар. Не має особливого значення чи цей податок стягується з виробників, чи зі споживачів. У точці нової рівноваги обидві групи поділяють вантаж такого оподаткування, оскільки тільки один обсяг виробництва Q2 відповідає ставці оподаткування РСРР. Спроби перенести повний обсяг оподаткування (РDРР′) на виробників, наприклад, спричинить зменшення величини виробництва нижче за Q2, до точки Q3. У цій точці споживчі ціни будуть значно перевищувати рівень РР′. Унаслідок цього величина виробництва продукції зростатиме, а споживчі ціни спадатимуть до рівня , коли ставка податку дорівнюватиме різниці між споживчою та виробничою ціною.

 

Порівняно із ситуацією без оподаткування споживчі ціни зросли (до рівня РС), а виробничі — зменшилися (до РР). Втрати ефективності вимірюються порівнюванням готовності споживачів сплачувати і витрат виробництва на ресурси до вартості втраченого продукту (Q2BAQ 1). Втрати споживчої ефективності вимірюються площею фігури ВСА, а втрати виробничої ефективності — площею фігури GBA.

 

Аналіз позитивного субсидування неміжнародних товарів розглянуто на рис. 4.4б. Обидві групи обов’язково отримують вигоду від субсидії. Величина продукту зростає з Q1 до Q2. Відносно початкової ціни PD споживча ціна менша , а виробнича — вища . Втрати ефективності вимірюються через порівняння вартості додаткового виробництва за початкової ціни Q1ABQ2 до додаткових виробничих витрат та додаткової готовності споживачів сплачувати. Сукупні втрати ефективності дорівнюватимуть АСВ.

 

Аналіз впливу політики субсидування ресурсів для виробництва неміжнародних товарів відбувається за аналогічним сценарієм, як уже було показано на рис. 4.3. Позитивна субсидія на ресурс (S+IN) спричиняє зміщення кривої пропозиції неміжнародного товару донизу. Оподаткування ресурсів SIN спричиняє зміщення кривої догори. Але на відміну від міжнародних товарів (де тільки виробники відчували вплив ресурсної політики), у даному випадку змінюються виробничі і споживчі ціни. Таким чином, втрати ефективності мають форми, схожі до тих, що зображені на рис. 4.4.

 

4.6. ОДНОЧАСНІ ВТРУЧАННЯ

 

До цього часу аналіз впливу товарної та ресурсної політик стосувався лише окремо взятих втручань. Але уряди можуть і часто запроваджують одночасні втручання за допомогою кількох політичних заходів. У таких випадках вплив кожної з компонент такого одночасного втручання на товарні ринки додається, і отже, визначаються групи, що отримують певні вигоди та які зазнають втрат. З такими одночасними втручаннями виробники та споживачі можуть одночасно як отримувати вигоду, так і зазнавати втрат.

 

Рис. 4.5 демонструє можливість субсидування міжнародного товару. На рис. 4.5а і споживачі, і виробники отримують позитивну субсидію. Ця діаграма є комбінацією двох політик, що демонструвалися на рис. 4.1а та 4.1в. Субсидування імпортної продукції окремо зменшує внутрішнє виробництво з Q1 до Q2 та збільшує споживання з Q4 до Q3. Але за політики S +PI для виробників виробництво зростає з Q1 до QZ. Сукупна величина імпорту Q3Q2 може бути більшою або меншою за попередню (до запровадження одночасної політики) величину імпорту. Трансферти з бюджету споживачам дорівнюють PWABPC, а виробникам — PPEFPW. Уряд сплачує дві субсидії для внутрішнього виробництва, одну виробникам, а іншу — споживачам. Втрати ефективності спостерігаються як з боку споживання (GAB), так і з боку виробництва (HEF).

Одночасні втручання: політика субсидування товарів

На рис. 4.5б обидві групи оподатковуються відносно світової ціни. Уряд запроваджує податок на споживання товару (наприклад, податок з продажу), що підвищує споживчі ціни з PW до PC. Загальне споживання зменшується з Q4 до Q3. Окремо така політика (ТРІ) надавала б вигоду виробникам. Але припустимо, що уряд запроваджує виробничу ціну PP, меншу від світової (SPI), що спричиняє зменшення обсягу внутрішнього виробництва з Q1 до Q2. Як і в попередньому випадку, наслідком такої подвійної політики може бути як збільшення, так і зменшення обсягу торгівлі. Але у цьому разі бюджет країни отримує надходження FEBC від імпорту, PWPCEF — від споживання та PPPWFG — від оподаткування виробництва. Внутрішнє виробництво зазнає подвійного оподаткування, внаслідок чого уряд отримує надходження до бюджету від внутрішніх виробників та від споживачів. Втрати ефективності дорівнюватимуть площам фігур АВС (споживачі) та FGH (виробники).

 

У цьому прикладі одночасні втручання підтримують або збільшують джерела втрат ефективності. Як виробник, так і споживачі зазнають таких втрат. Однак можливе запровадження подальших втручань для компенсації частини втрат ефективності, спричиненої початковими втручаннями. Рисунок 4.6 унаочнює такий вплив. Рис. 4.6а репродукує політику S+CI, зображену на рис. 4.1в. Спочатку як виробники, так і споживачі зазнавали втрат ефективності внаслідок субсидування імпортної продукції. Але на рис. 4.6а припускається, що уряд запроваджує політику цінової підтримки, відповідно до якої виробникам пропонується світова ціна. У такому разі величина виробництва залишається на рівні Q1 — рівень продукції, що диктується світовими цінами. Таким чином, економіка уникає втрати ефективності виробництва BAF. Залишається тільки втрата ефективності платників податків — EGH. Оскільки програма підтримки виробничої ціни не субсидує виробників відносно світової ціни, то такий крок класифікується як пом’якшуючий трансферт.

 

Рис. 4.6б репродукує політику S+PE, зображену на рис. 4.1б, де позитивна політика субсидування спричиняє втрати ефективності споживання і виробництва. У цьому разі пом’якшуючою трансфертною політикою буде субсидування внутрішнього споживання таким чином, щоб споживачі сплачували світову ціну і лише виробники отримували вищу внутрішню ціну. Комбінація політичних заходів дає змогу уникнути втрат ефективності споживання (GHE) та залишає економіку тільки зі втратою ефективності виробництва AFB.

Одночасні втручання: товарна політика плюс трансфертна політика

 

4.7. ІНШІ ПРИКЛАДИ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНОГО ВПЛИВУ ТОВАРНИХ ПОЛІТИК

 

4.7.1. Вплив системи мінімальних виробничих цін та споживчих субсидій на ринок

 

Нижче розглянемо економічний аналіз наслідків запровадження системи мінімальних виробничих цін на зерно. Наприклад, урожай зернових культур в Україні зазвичай набагато перевищує внутрішні потреби країни, що зумовлює необхідність експортування зерна протягом наступного маркетингового року. Більше того, більшість виробників зерна потерпають від обмежених можливостей зберігати зерно на токах і тому вони змушені продавати зерно одразу після жнив за низькими цінами або зберігати своє зерно на елеваторах, якими володіють великі компанії, що ще мають певний монопольний статус у регіоні . Як наслідок, ці елеватори здатні встановлювати вищу плату за зберігання виробникам і трейдерам, що, у свою чергу, збільшує маркетингові витрати на зерно. Такі типові факти трапляються майже щороку1 та слугують виправданням політикам для запровадження програм цінової підтримки, наприклад системи мінімальних цін.

 

Щоб показати, яким чином цінова підтримка впливає на ринкову ситуацію, пропонується розглянути модель ринку зерна на рис . 4.7. Система мінімальних цін впливає на ринковий попит та пропозицію через підвищення внутрішніх цін, як це показано на рис. 4.7. Запровадження мінімальних цін робить загальну криву попиту DDC абсолютно еластичною за ціни підтримки PM, оскільки уряд (принаймні теоретично) готовий купувати нескінченну кількість зерна задля підтримки встановленого рівня ціни. Крива загального попиту стає DDG. У короткотривалій перспективі загальна пропозиція Ss (нееластична в короткотривалій перспективі) представлена вертикальною лінією.

 

У період після низького врожаю, який характеризується низькою ринковою пропозицією SS*, ринкова ціна PD* перевищує рівень підтримки ціни, відповідно, роблячи інтервенційні закупівлі абсолютно непотрібними. З іншого боку, після хорошого врожаю (див. SS), наприклад, це трапилось у 2004 році, уряду необхідно закупити зерно обсягом (QDQM), щоб запобігти зниженню ціни нижче встановленого урядом рівня. Відповідно, споживання зменшиться на величину (QCQM), оскільки в ситуації чистого експортера за умови вільного ринку споживачі будуть споживати QC зерна. Отже, споживачі зазнають втрат добробуту відображених площами фігур b та a (зменшення надлишку споживачів). Платники податків (бюджет країни) змушені витрачати, щоб профінансувати державні закупівлі — площа трапеції з основою (QD –– QM) та висотою (PMPW). Тож якщо уряд має намір підняти внутрішню ціну вище за світовий рівень, йому потрібно викупити навіть більше зерна, ніж якби він експортував за рівня ціни PW, тобто (QDQC). Більше того, якби ціна підтримки була встановлена вище за ціну CIF, то країну наповнив би імпорт майже в необмеженому обсязі, що зашкодило б державі досягнути поставлених цінових цілей. З іншого боку, завдяки зростанню ціни виробники мають вигоду, що позначена площею (b + a + c + d) на рис. 4.7. Тим не менше, для всіх груп разом узятих маємо чисті втрати добробуту, що дорівнюють площі трикутника a.

Товарний ринок (у короткотривалій та довготривалій перспективі)

 

Наведений вище аналіз стосується лише короткострокового періоду . У довготривалій перспективі пропозиція починає реагувати на ціну. Важливим моментом у цій ситуації є те, що деякі ресурси виробництва є незмінними в короткостроковій перспективі (наприклад капітал), але вони можуть змінюватись у довгостроковій перспективі. Зростання ціни означає, що господарства в середньому мають надприбутки, які представлені затемненим прямокутником на рис. 4.8. Присутність надприбутків у секторі приваблює нові господарства з вищими довгостроковими середніми та граничними витратами (відповідно криві LAC та LMC господарства 2), у той час як існуючі в секторі господарства інвестують задля нарощування виробництва. У результаті короткострокова крива пропозиції нахиляється праворуч, спричиняючи довгострокову пропозицію бути праворуч нахиленою (крива SL на рис. 4.7). Виробництво зростає до рівня QL. У цьому випадку відповідна чиста втрата добробуту є більшою, а саме — дорівнює площі фігури s . У період, коли нові підприємства входять у галузь, а існуючі господарства нарощують обсяги виробництва зерна, буде зростати попит на обмежені ресурси, які потрібні для виробництва зерна : обладнання, земля, мінеральні добрива тощо. Підвищений попит на ці ресурси збільшить довгострокові граничні та середні витрати на виробництво зерна від LMC1 до LAC1 (див. рис. 4.8), що зменшує економічні прибутки середнього виробника в галузі знову до нуля. Оскільки господарства знову не мають ніяких надприбутків у довгостроковій перспективі, усе це довготривале зростання у виробничому надлишку переходить назад до ресурсів виробництва, таких як земля або капітал. Зростання попиту на ресурси виробництва має тенденцію до збільшення цін на них, що є додатковим прибутком для постачальників цих ресурсів , ніж вони мали б за відсутності цінової підтримки. Отже , далі надлишок виробника частково розподілений у формі вищих рент на фіксовані ресурси (наприклад, земля, патент тощо). Розподіл цих рент залежить від цінової еластичності ресурсів та еластичності заміни, а також від відносної важливості ресурсів у рослинництві.

Репрезентативні господарства (у короткотривалій та довготривалій перспективі)

 

Звідси випливає, що система мінімальних цін або цінова підтримка є найменш ефективним політичним інструментом для збільшення доходів виробників. Наприклад, як показує досвід ЄС , тільки близько 40 % обсягу цінової підтримки доходить до сільськогосподарських виробників та власників землі. Решта 60 % підтримки потрапляє до рук або постачальників ресурсів виробництва, або у вигляді адміністративних та інших витрат.

 

Можна й далі продовжити цей загальноприйнятий аналіз статичної рівноваги в часі . Наприклад, MIRANDA ТА HELMBERGER (1988) дослідили модель раціональних очікувань ринку сої США, в якій уряд намагається стабілізувати ціни через відкриті ринкові закупівлі та продаж. Автори показали, що хоча цінова підтримка підвищує ринкові ціни в короткостроковому періоді, за певних умов вона може привести до зниження ціни в довгостроковій перспективі, ставлячи під знак запитання прийнятність такої системи . Більше того, хоча цінова підтримка може суттєво стабілізувати ціни, вона може водночас дестабілізувати прибутки виробників, особливо за умови нестабільних урожаїв.

 

Стосовно до попиту мінімальні ціни виробників будуть призводити до підвищення споживчих цін , що найбільше позначиться на найбідніших верствах населення. Через те, що така ситуація може виявитися просто політично неприйнятною, уряд може вдатися до контролю роздрібних цін, вимагаючи встановлення адміністративного контролю (обмеження на рівень націнки) або додаткових бюджетних витрат (субсидії переробному сектору) . За умови конкурентного переробного сектора аж до роздрібних хлібобулочних магазинів, будьякі штучні обмеження на націнку, яку встановлюють переробники, не спрацюють, оскільки за умов конкуренції величина цієї націнки не буде значно відрізнятись від нуля.

 

Урешті решт, це означає , що уряд буде змушений використовувати споживчі субсидії задля того, щоб не зменшити активність переробників. Пропонуємо розглянути сектор, що знаходиться нижче у виробничому ланцюжку, та наслідки одночасного запровадження системи мінімальних цін і споживчих субсидій. Як уже зазначалося, система мінімальних цін спричиняє додаткові витрати для сектора, що знаходиться нижче у виробничому ланцюжку у вигляді більших витрат на ресурси виробництва, що зміщує криву пропозиції S0 униз до S1 (рис. 4.9). Як наслідок, споживачі мають вищу ціну P*. Для того щоб компенсувати витрати споживачам, уряд запроваджує адвалорну субсидію (певний відсоток від ціни), яка була б достатньою для встановлення вихідного рівня споживання Q, пересуваючи криву попиту від D0 до D1.

Вплив споживчої субсидії

Таким чином, виробники отримують ціну Pp, а споживачі — початкову ціну Pc. Для того щоб виплатити достатню кількість субсидії для встановлення попереднього рівня споживання Q, уряд має використати бюджетні кошти обсягом, представленою площею (a + b + c + d + f) на рис. 4.9. Рис. 4.10 вказує на те, що вищі ціни на ресурси виробництва підвищують криві граничних та середніх витрат переробних підприємств до нового рівноважного стану (P*, q*). Споживча субсидія дозволила б репрезентативному підприємству переробної галузі заробити додаткові прибутки (затемнена площа на рис. 4.10). Хоча виробники та споживачі мають додаткову вигоду у вигляді площ (b + c) та (a + d) відповідно, уся економіка залишається з чистими економічними збитками ( площа f, рис. 4.9), і це додатково до чистих втрат, спричинених однією системою мінімальних цін , як показано вище на рис. 4.7. Величина цих втрат, безумовно, залежить від еластичності пропозиції та попиту. Тим не менше, звідси випливає дуже важливий висновок. Оскільки кожна точка на кривій попиту показує, наскільки людина оцінює певний рівень споживання , субсидія просто змушує їх споживати товари, ціна на які встановлена на рівні, нижчому від ресурсних витрат на неї. Було б ефективнішим виплати субсидії споживачам (площа a + d на рис. 4.9), економлячи бюджетні кошти на інші цілі, та повною мірою підвищити доходи споживачів.

 

4.7.2. Контроль виробництва

 

Програми контролю виробництва регулюють кількість продукції, що її можна виробити або поставити на ринок. Такий контроль важко адмініструвати для товарів з розвиненою ринковою структурою, та, напевне, неможливо для продукції рослинництва, що використовується на відгодівлю тварин на підприємствах, де вона виробляється. Проте, Україна, наприклад, має квоти на виробництво цукру, а відтак і на виробництво цукрового буряку. Квотування виробництва існує також у Канаді та Гривеньпейському Союзі.

 

Кількість продукції, яку постачає виробник, регулюється через отримання права на продаж («квоти») обмеженої кількості продукції. У результаті крива ринкової пропозиції має верхню межу, що вміщається в криву пропозиції за відсутності такої програми, як це зображено на рис. 4.11. Виробництво обмежене кількістю QQ, меншою від величини продукції QE, якби такої програми не існувало, хоча виробники бажають продавати більше за вищої ціни PQ. Вигоди та втрати неважко визначити. Виробники отримують ціну PQ замість PЕ за кількість продукції QQ, яку вони і так би продавали за відсутності програми. Такі вигоди позначені прямокутником PQADPE. Проте виробники змогли б продати більше за відсутності програми. Оскільки крива пропозиції вимірює граничні витрати галузі, то сума збережених витрат через зменшений обсяг виробництва (площа фігури QQCBQE) менша від втрачених доходів через те, що неможливо реалізувати обсяг виробництва QЕ. Різницею є трикутна площа CDB. Отже, дійсний виграш виробників становить PQADPEСDB.

Маркетингова квота

Споживачі товару втрачають площу АBD, оскільки вони сплачували вищу ціну за кількість Q Q і вони також втрачають від того, що більше не мають доступу до обсягу продукції QEQQ. Вартість таких втрат споживачів дорівнює площі, розташованій під кривою попиту між QQ та QE (QQABQE), але вони повинні були сплачувати лише ціну РЕ, коли не було такої програми . Таким чином, споживачі втрачають ділянку PQABPE. Сумуючи вигоди, отримуємо PQADPEСDBPQABPE = –ABCD. Отже, трикутна ділянка ABCD вимірює чисті втрати.

 

4.7.3. Квотування експорту

 

Квотування — це переважно інтервенція на ринку через запровадження кількісного контролю з метою здійснення впливу на внутрішні ціни. У разі запровадження експортних квот уряд намагається знизити внутрішні ціни нижче рівня світових, які здебільшого вважаються еталоном, особливо коли йдеться про зерно. Якщо дотримання встановлених квот є обов’язковим, то внутрішні ціни мають знизитися на користь вітчизняного споживача зерна. Проте виробники зерна (та підприємства, які опікуються експортом зерна, оскільки Україна є одним із потужних експортерів зерна) при цьому втрачають. Як порівняти ці позитивні та негативні моменти? У цьому розділі за допомогою простої діаграми доводиться, що введення квот спричиняє лише втрати, інакше кажучи, втрати виробників переважають над вигодами споживачів.

 

Рис. 4.12 ілюструє пропозицію та попит на пшеницю у просторі «ціна—кількість». Крива пропозиції є вертикальною, тому що зерно — це однорічна культура, пропозиція якої не може бути водночас змінена політичними заходами. До запровадження квот крива попиту йде в низхідному напрямку (чим нижча ціна, тим більший попит), але прив’ язується до світової ринкової ціни РW. Це відбувається тому, що у разі існування світової ціни, виробникам байдуже, де продавати зерно: на внутрішньому чи міжнародному ринку, і крива попиту стає кривою світового попиту. Точка а означає внутрішнє споживання економіки, а ае — загальний обсяг її експорту.

 

Якщо уряд запроваджує експортну квоту ab, вітчизняні виробники створюють внутрішній попит а, потім експортують обсяг, дозволений квотою ab, і після цього змушені продавати залишки врожаю на внутрішньому ринку. Тому після точки b крива попиту знову йде вниз до перетину з кривою пропозиції у точці d. У цій точці виникає рівновага внутрішньої ціни РD на рівні нижче світової ринкової ціни. Ефект квотування розраховується дуже просто. Унаслідок запровадження квоти споживчий надлишок (площа фігури нижче кривої попиту та вище рівня внутрішньої ціни) збільшується на abcd. Утім надлишок виробника (площа фігури ліворуч від кривої пропозиції та нижче рівня внутрішньої ціни) скорочується на acdе. Чиста втрата виникає внаслідок запровадження квоти, що дорівнює bde. Тут потрібно зазначити, що розмір простору bde залежить від різниці, що існує між внутрішньою та міжнародною ціною на зерно, яка, у свою чергу, залежить від обсягу квоти на експорт в умовах вільної торгівлі та еластичності попиту (який графічно зображується низхідним положенням кривої попиту).

Квотування експорту — короткостроковий період

 

Проте слід зауважити що запровадження системи квот призводить також і до додаткових суспільних втрат. Вони виникають унаслідок існування різниці між внутрішньою та світовою ціною. Саме ця різниця і створює потужний стимул для отримання експортних квот. Кожний експортер стає зацікавленим витратити додаткові ресурси для отримання квоти, і ці додаткові ресурси являють собою чисту суспільну втрату.

 

Розмір суспільної втрати залежить від порядку розподілу квот. Якщо квоти надаються через конкурентні та прозорі аукціони, то такі суспільні втрати зводяться до мінімуму. Однак зазвичай домінують інші схеми (кумівство, патронаж, свавілля тощо), і розмір витрат на хабарі на практиці може набагато перевищувати загальну вартість квоти, унаслідок чого суспільні втрати збільшуються.

 

4.7.4. Квотування імпорту

Імпортна квота — це кількісне обмеження імпорту, що накладає верхню межу на кількість продукції, котру можна ввозити до країни. Імпортні ліцензії часто, але не завжди, використовуються з метою запровадження системи імпортних квот і дають трейдерам певну ступінь упевненості, що будьяка поставка буде прийнята на кордоні країни. На рис. 4.13 кількість імпорту, що задається різницею між попитом та пропозицією на внутрішньому ринку, дорівнюватиме (QD0QS0 ) за відсутності будьяких інших торговельних бар’ єрів. Тепер припустимо, що імпортна квота запроваджується, і що обсяг імпорту не може перевищувати розміру квоти. Обмеження квотою імпорту, що задається відстанню між вертикальними лініями, підвищує внутрішні ціни вище світових, до PD. У той час, як зростання внутрішньої ціни вигідне виробникам, це не вигідно споживачам. Зокрема, вигоди виробничого надлишку складають тільки а1 грн, у той час як втрати споживчого надлишку дорівнюють а1 + ... + а4.

Імпортна квота

Кожна імпортна ліцензія створює ренти, оскільки вона дозволяє її власнику купувати одиницю продукції за ціною PW, а продавати за PD. Отже, вартість імпортної ліцензії дорівнює (PDPW), а сукупна вартість усіх ліцензій дорівнює а3 грн. За присутності таких «обмежувальних торгівлю рент» величиною а3 грн, можна розрахувати зміну сукупного надлишку на цьому ринку, що дорівнюватиме втраті ефективності а2 + а4 грн.

 

4.7.5. Квотування імпорту – тарифні квоти

 

Тарифні квоти (TQ) являють собою інший вид обмежувальних заходів щодо імпорту продукції. За своєю суттю тарифні квоти є гібридом імпортної квоти і тарифу (мита). Весь імпорт до певного кількісного ліміту за пільговим доступом до внутрішнього ринку відомий як тарифна квота (TQквота) і обкладається малим митом — митом «у межах квоти», у той час як додатковий імпорт обкладається вищим , «понад квоти», митом. У деяких випадках мито в межах квоти може дорівнювати нулю. Наприклад, в Україні існує тарифна квота на імпорт цукрусирцю, відповідно до якої до України можна імпортувати 260 тис. т цукрусирцю за 2відсотковим імпортним митом. До решти цукрусирцю, що імпортується понад квоти, застосовується комбіноване імпортне мито — 50 %, але не менше ніж 300 грн/т. Після вступу України до СОТ мито понад квоти дорівнюватиме просто 50 %.

 

За тарифної квоти імпорт може обмежуватися митом, що діє понад квоти , самою тарифною квотою або митом у межах квоти. На рис. 4.14 імпорт обмежений митом, що діє понад квоти, AQT. Це, зокрема, видно на рис. 4.14б , що демонструє криву попиту на імпорт (MD). На цьому рисунку внутрішня ціна PD дорівнює світовій ціні PW плюс мито понад квоти. Внутрішнє споживання за тарифної квоти дорівнює QD1, внутрішнє виробництво дорівнює QS1, сукупний імпорт дорівнює (QD1QS1 ). Тарифна квота дає можливість першим MQ одиницям імпорту надійти на внутрішній ринок величиною WQT з митом у межах квоти, решта надходить з митом понад квоти.

 

Зростання внутрішньої ціни через запровадження тарифної квоти приводить до зростання виробничого надлишку на a1 + b1 грн та до зменшення споживчого надлишку на a1 + … + a5 + b1 + … + + b5 грн. Уряд отримує b3 грн доходу від мита в межах квоти та a4 + b4 грн від мита понад квоти. Також існують додаткові а3 грн ренти від обмеження торгівлі, що надходить до власників імпортних ліцензій, оскільки вони можуть купувати продукцію за ціною PW, а продавати за ціною PD. Отже, існують втрати сукупного надлишку у розмірі a2 + b2 + a5 + b5. Це є втрати ефективності через запровадження тарифної квоти. Слід зазначити, що тарифні квоти, як і імпортні, не такі прозорі й, ймовірно, дискримінаційніші, ніж просто імпортні мита. Підприємства мають нести додаткові трансакційні витрати, щоб придбати ці ліцензії, і ліцензії можуть довільним чином розподілятися між країнами та підприємствами. Водночас тарифні квоти переважають над імпортними, бо вони надають більше захисту ніж мита внутрішнім підприємствам та маркетинговим компаніям, які мають ринкову владу.

Тарифна квота в дії

 

 

Рис. 4.15 демонструє різні варіанти попиту на імпорт. Якщо крива попиту відповідає кривій MD5, то імпорт обмежений митом понад квоти, як це було показано на рис. 4.14. У цьому випадку внутрішня ціна дорівнює PW + AQT. «Рівень наповнюваності», тобто частка використаної тарифної квоти, дорівнює 100 % і додатковий імпорт надходить до країни за митом понад квоти. Якщо ж попит на імпорт відповідає положенню MD3, то імпорт обмежений тарифною квотою і внутрішня ціна дорівнює PD3. У той час як рівень наповнення дорівнює 100 %, не існує імпорту понад квоти і мито понад квоти не обмежує імпорт, оскільки воно не має впливу на нього. Тепер припустимо, що крива попиту відповідає MD1. У цьому разі сукупний імпорт М1 обмежений митом усередині квоти. Рівень наповнення — менше 100 % і внутрішня ціна дорівнює PW + WQT. Як тарифна квота, так і мито поверх квоти не є обмежувальним чинником у даному випадку. Якщо попит на імпорт відповідає кривій MD4, то тарифна квота обмежує імпорт і мито поверх квоти знаходиться на рівні, щоб обмежувати імпорт. Якщо попит на імпорт відповідає кривій MD2, то мито всередині квоти — обмежувальне, і тарифна квота знаходиться на рівні, щоб обмежувати імпорт. Як з MD2, так і MD4, подібно до MD3, рівень наповнення дорівнює 100 % і не має імпорту поверх квоти. Наостанок, якщо крива попиту відповідає кривій MD0, то імпорт взагалі не матиме місця за тарифної квоти. Мито всередині квоти знаходитиметься на заборонному рівні.

Тарифна квота в дії

 

4.7.6. Захист прав інтелектуальної власності

 

Проектування та використання нових технологій і нових продуктів є центральним моментом розвитку аграрного сектору та економіки в цілому. Технологічний розвиток порушує питання щодо того, чи можна володіти аналогічно до фізичних активів ідеями, інформацією, отриманими в результаті проведення науководослідних та конструкторських робіт (R&D, англ. research and development) або іншої креативної діяльності. Значення терміна «інтелектуальна власність» розширює визначення власності з метою охопити ідеї, винаходи та креативну діяльність. Уряди часто діють з метою підтримки власності на нові ідеї, винаходи через обмеження прав інтелектуальної власності. Патенти, авторські права та торгові марки — це три найвідоміші засоби захисту інтелектуальної власності. Патенти захищають нові продукти або виробничі процеси через запобігання неліцензованому виробництву або використанню іншими виробниками протягом терміну дії патента. А


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Розділ 6. МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Частина 3. СУСПІЛЬНА ОЦІНКА В МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ
Розділ 8. СУСПІЛЬНА ОЦІНКА РЕСУРСІВ
Частина 4. РЕАЛІЗАЦІЯ МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ
Розділ 10. БЮДЖЕТУВАННЯ ТА АНАЛІЗ НА РІВНІ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)