P A CEP E (зниження ціни) і на площу ACE (зменшення обсягу виробництва); суспільний надлишок TS знижується на площу ABE, що свідчить про втрату економічної ефективності: . ABEACEABCPSCSTS ACECEPPPS ABCCEPPCS EA EA -=--=?+?=? --=? -+=?
Проблематика соціалізації економіки та економічного розвитку
— це питання поліпшення якості людського життя. Добробут людини, зрозуміло, формується не тільки завдяки абстрактному способу перерозподілу доходів у суспільстві. Він включає дуже багато аспектів, одна частина з яких задається економічною сферою, а інша прямо з економікою не пов’язана. Тому варто подивитися на основні ідеї та концепції, що розкривають найважливіші аспекти поліпшення сучасного життя людини. Ми не зможемо охопити увагою всі такі концепції і достатньо повно розкрити кожну з них. Але загальне розуміння змісту кількох ключових ідей розкрити необхідно. До таких ідей належать права людини, правова держава і громадянське суспільство, людський і соціальний капітал, людський розвиток.
Одним із основних якісних індикаторів рівня соціального розвитку держави є конституційне закріплення і практична реалізація прав і свобод людини. Завдяки наявності політичних прав громадяни підпорядковують і контролюють державу, адже за принципом народного суверенітету (зафіксованим і в Конституції України) народ є єдиним джерелом і носієм влади у суспільстві. Тому проблематика прав людини варта уваги.
Права людини визначають мінімальні умови людської гідності та стерпного життя. Вони є особливим видом невідчужуваних моральних прав, що однаковою мірою належать кожній людині тільки завдяки тому, що це людина. Поняття прав людини вперше сформульоване у чинній по сьогоднішній день і вкрай цікавій за змістом французькій «Декларації прав людини і громадянина» 1789 року, хоча до цього ідея природних прав пройшла довгий історичний шлях, відображений в англійській Великій хартії вольностей («Магна Карта», лат. Magna Carta Libertatum, англ. The Great Charter, 1215 р.), англійському (1689 р.) та американському (1791 р.) Біллях про права (англ. Bill of Rights). Основним сучасним міжнародним документом, що визначає права людини, є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.
За аналогією до девізу Великої французької революції «Свобода, рівність, братерство» прийнято розглядати три покоління прав людини.
1. Перше покоління прав людини
— «свобода». Особисті та політичні права, що обмежують те, що інші особи і держава можуть заподіяти людині. До особистих прав належать право на життя, право на свободу, право на повагу до честі і гідності, право на свободу совісті, свободу від тортур, особисту недоторканність, недоторканність особистого життя, свободу переміщення, свободу вибору національності і мови спілкування, право на презумпцію невинуватості. Більшість цих прав належить людині від народження і не має підлягати будь-яким обмеженням.
Політичні права належать громадянам певної держави і починають діяти у повному обсязі з моменту досягнення громадянином повноліття. До політичних прав відносять право на участь в управлінні державними справами, виборчі права, свободу слова, право на мирні зібрання, право на утворення союзів та об’єднань та ін.
2. Друге покоління прав людини
— «рівність». Це права, що стосуються умов соціально-економічного і культурного життя людини, визначають її становище на ринку праці, соціальну захищеність і добробут. До цих прав належать право на соціальний захист, вільну працю, захист від безробіття, недискримінацію (рівну оплату за рівну працю), відпочинок, належний життєвий рівень, доступну освіту, житло, охорону здоров’я тощо. Реалізація цих прав забезпечує людині свободу від страху і свободу від нужди (див. тему 7 посібника). Різні країни та міжнародні організації по-різному конкретизують зміст соціальних, економічних і культурних прав людини. У цьому сенсі одним із найбільш комплексних документів є Європейська соціальна хартія (укладена у 1961 р., переглянута у 1996 р.; Україна підписала Хартію у 1999 р. і ратифікувала її у 2006 р.).
Реалізація прав другого покоління потребує активної підтримки, свідомої діяльності держави і суспільства зі створення необхіднх культурних, соціальних, економічних умов.
Пострадянське суспільство, за даними соціологічних досліджень, схиляється до розуміння під правами людини передусім прав другого покоління. Ідея особистих громадянських прав, так само як розуміння того, що передумовою реалізації прав другого покоління є забезпечення першого покоління прав, не близька нашій суспільній свідомості.
3. Третє покоління прав людини
— «братерство». Колективні права, що стосуються спільнот людей та людства в цілому і є більшою або меншою мірою проголошеними та визнаними на міжнародному і національному рівні. Це право на безпечне нав-
Друге та третє покоління прав людини стосуються прав на рідкісні економічні та позаекономічні ресурси. Тому вони розглядаються не як абсолютні, а як такі, доступ до яких у різних людей в різних суспільствах може бути різним.
Очевидно, права людини є гуманістичною декларацією, яка стає частиною повсякденного життя тією мірою, якою розвивається громадянське суспільство і людська свідомість, якою приймаються і визнаються демократичні цінності, якою набувають цивілізованого вигляду суспільні та політичні відносини. Визнання, закріплення в міжнародних договорах, конституції і національному законодавстві, дотримання прав людини є складним, суперечливим і тривалим процесом. Максимальною мірою права і свободи людини та громадянина реалізуються громадянським суспільством у правовій державі.
Доктрина «правової держави» (нім. Rechtsstaat) була висунута наприкінці XVIII ст. І. Кантом. Він пов’язав існування правової держави із верховенством конституції країни і підпорядкуванням їй дій держави. При цьому конституція повинна ставити метою держави забезпечення мирного щасливого життя її громадян за умови забезпечення прав їх власності.
Тут варто одразу пояснити, що конституція за своєю сутністю є системою обмежень державної влади шляхом проголошення і законодавчого забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Себто вона стримує державу від учинення дій, які порушують права людини. По-друге, правовій державі характерні різні принципи правової поведінки державної влади і громадян: органи державної влади можуть учиняти лише ті дії, які прямо дозволені законом, тоді як громадяни можуть учиняти будь-які дії, що не заборонені законом.
Отже, правова держава
— це держава, в якій панує право, а діяльність усіх органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.
Правова держава реалізує такі принципи:
— конституційне закріплення прав і свобод людини, визнання непорушності її честі та гідності;
колишнє середовище, право на доступ до інформації, право на самовизначення, спілкування, економічний і соціальний розвиток, культурну спадщину тощо. Останнім часом окремі країни (Фінляндія, Естонія, Франція, Коста-Ріка) визнали доступ до інтернету одним із громадянських прав людини.
— рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;
— поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, їх взаємна урівноваженість і відкритість;
— незалежність судів і суддів, ефективна система правового захисту;
— обмеженість сфери діяльності державної влади, невтручання держави у справи громадянського суспільства, чітке розмежування функцій держави і суспільства;
— відповідність внутрішнього законодавства загальноприйнятим нормам і принципам міжнародного права;
— соціальна захищеність і справедливість.
Правову державу не можна проголосити. Правова держава повинна скластися як результат економічних, політичних реформ, правових інтересів, реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою, особою. Стійкість правової держави залежить від сприйняття законності як культурної цінності, від довіри між людьми, від рівня соціального капіталу в суспільстві. Становлення правової держави тісно пов’язане з розвитком громадянського суспільства.
Формування громадянського суспільства є невід’ємною складовою демократичного поступу країни. Цей термін, що виник на межі XVII
—XVIII ст., у найширшому розумінні означає контроль суспільства за діями влади, заперечення вивищення держави над людьми. Це поняття нині вживається у двох значеннях:
1. У вузькому сенсі громадянське суспільство уособлює особливу позадержавну сферу соціуму, а в широкому є певним видом соціуму, що ідентифікується із державою загалом.
2. В аналізі стану розвитку громадянського суспільства у певній країні під ним прийнято розуміти сукупність громадських організацій, що складають недержавний і непідприємницький, себто так званий «третій» сектор.
Згідно з другим визначенням, громадянське суспільство утворює «третій сектор»
— сферу соціальної активності неурядових неприбуткових організацій (сукупність різноманітних форм об’єднань та діяльності громадян, які не є ні сім’єю, ні державними органами, ні бізнесом). Інституціями громадянського суспільства і третього сектора є громадські, благодійні організації, асоціації домовласників, торгові палати, спортивні клуби, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування, політичні партії, окремі медичні та освітні організації, аналітичні центри, різноманітні спілки й інші форми добровільних об’єднань громадян.
Неурядові організації виконують деякі важливі соціальні функції краще, ніж органи влади, державні та комерційні підприємства. Вони:
— забезпечують надання якісних соціальних послуг, у тому числі тих, які не можуть забезпечити держава та комерційні організації;
— надають адресну та оперативну благодійну допомогу, привертають увагу населення до важливості розвитку благодійної діяльності;
— беруть участь в ухваленні рішень, пов’язаних з інтересами різних соціальних груп, і в такий спосіб підвищують їх ефективність;
— представляють інтереси громадян і соціальних груп перед органами влади і суб’єктами політичних відносин;
— здійснюють громадський контроль за владою та сприяють боротьбі із корупцією.
Отже, важливість розбудови громадянського суспільства зумовлена тим, що воно:
— захищає приватне життя людини від безпідставної регламентації держави;
— виступає основним важелем, що обмежує прагнення політичної влади до абсолютного панування;
— забезпечує примат права, реальні гарантії захисту прав і свобод людини;
— допомагає рівному доступу громадян до участі у вирішенні суспільних і політичних проблем;
— сприяє підвищенню рівня громадянської культури, вільному формуванню суспільної думки та ідеологій;
— знижує соціальну напруженість і конфліктність суспільства.
Розвиток третього сектора в світі дає помітний економічний ефект. Так, неурядові організації (НУО) створюють 3
—9 % ВВП розвинутих країн, у громадському секторі країн
—членів ЄС зайнято від 4 % до 14 % працездатного населення (в Україні
— лише близько 1 %), громадські організації країн Центрально-Східної Європи залучають у соціальну сферу утричі більше інвестицій, ніж державні та комунальні установи, громадянське суспільство створило у світі понад 25 млн оплачуваних робочих місць .
Соціально-економічну базу громадянського суспільства утворює середній клас. Головною передумовою його становлення є
1
Про стан розвитку громадянського суспільства в Україні : аналіт. доп. / А. В. Єрмолаєв, Д. М. Горєлов, О. А. Корнієвський та ін.
— К. : НІСД, 2012.
— С. 3
—5.
Рівень розвитку організацій громадянського суспільства в Україні оцінюється як середній. Так, одним із авторитетних рейтингів є Індекс сталості НУО, що розробляється Агентством США з міжнародного розвитку USAID за участі місцевих партнерів у різних країнах світу. За ним стан розвитку громадянського суспільства оцінюється за шкалою від 1 (максимальний розвиток громадянського суспільства) до 7 (відсутність громадянського суспільства), де 3 визначено як поріг консолідації, що відповідає мінімальному стану громадянського суспільства у розвинутих ліберальних демократіях. За цим рейтингом рівень розвитку громадянського суспільства в Україні поступово поліпшується й у 2012 р. оцінюється у 3,4 бала. За рейтингом Nations in Transit організації Freedom House розвиток громадянського суспільства в Україні у 2006–2012 рр. оцінюється у 2,75 бала (шкала така ж
— від кращого 1 бала до гірших 7), тоді як у 2005 р. Україна мала 3 бали, у 2004 р.
— 3,75, у 1998 р.
— 4,75 бала. Рейтинг України є кращим на пострадянському просторі, за винятком країн Балтії.
На 1 січня 2013 р. в Україні за даними Держстату було зареєстровано (включно з філіями, осередками та відокремленими структурними підрозділами) 91 317 громадських об’єднань, 14 798 благодійних і 76 749 профспілкових організацій. У структурі громадських організацій найбільша питома вага (16,4 %) припадає на оздоровчі та фізкультурно-спортивні об’єднання. Об’єднання професійної спрямованості та молодіжні організації становлять відповідно 10,3 % та 9,6 % від загальної кількості громадських організацій, об’єднання ветеранів та інвалідів
— 8,4 %, освітні та культурно-виховні організації
— 5,2 %, науковотехнічні товариства та творчі об’єднання
— 1,4 % .
За питомою часткою НУО Україна значно відстає від інших європейських країн. На 10 тис. мешканців України у 2010 р. було легалізовано 32,1 НУО, із них громадських організацій та благодійних фондів
— 17,6. Натомість, в Македонії створено близько 50 асоціацій громадян та фондів на 10 тис. населення, тобто май
1
Кількість зареєстрованих політичних партій і громадських організацій в Україні на 01.01.2013 року. Експрес-випуск Державної служби статистики України від 05.03.2013 р. [Електронний ресурс].
— Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/express/expr2013/ 03_13/53.zip
виникнення у громадян економічної самостійності на основі гарантій недоторканності та ефективного захисту приватної власності. Недостатня реалізованість цих передумов в Україні ускладнює виконання недержавними організаціями ролі посередника між інтересами суспільства і держави.
— близько 250 НУО .
Українська влада починає приділяти більше уваги розвитку сектора громадянського суспільства. При органах виконавчої влади різних рівнів та органах місцевого самоврядування формуються дорадчо-консультативні структури, у роботі яких беруть активну участь представники громадських організацій. У січні 2012 р. створена Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України. На міжнародній арені Україна приєдналася до Партнерства «Відкритий Уряд» (Open Government Partnership) і затвердила План дій із підвищення прозорості та підзвітності влади.
Вдосконалюється законодавче регулювання третього сектора. У 2012 р. прийнято закони «Про громадські об’єднання» і «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (обидва документи набрали чинності з 1 січня 2013 р.). Цими законами спрощується процедура реєстрації громадських організацій. Їм дозволяється здійснення комерційної діяльності, що відповідає їх меті, усуваються територіальні обмеження щодо діяльності громадських організацій, легалізуються нові інструменти благодійництва, такі як ендавменти. Затверджено Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та заходи з її виконання. Протягом 2012 р. дев’ять областей України ухвалили регіональні програми, спрямовані на розвиток громадянського суспільства.
Велике різноманіття напрямів діяльності організацій третього сектора ускладнює розуміння узагальненої результативності їх діяльності в Україні. Можемо говорити про окремі приклади та тенденції, які характеризують практичні результати діяльності третього сектора. Скажімо, такі організації забезпечують достатньо ефективний контроль за проведенням місцевих і загальнодержавних виборів, завдяки чому Україна за прозорістю виборчих процедур, маючи очевидні проблеми, залишається лідером пострадянського простору. Зростає популярність утворення ОСББ (об’єднань співвласників багатоквартирних будинків), які у багатьох випадках успішно захищають прибудинкову територію від незаконного будівництва, забезпечують вищу якість комунальних послуг і ремонтних робіт. Наприкінці 2011 р. організації чорнобильців влаштували низку мітингів по всій країні, завдяки
1
Красносільська А. Європейські мірки. Показники розвитку громадянського суспільства України у європейському контексті / А. Красносільська // Громадянське суспільство.
— 2012.
— № 1 (19).
— С. 4
—6.
же утричі більше, ніж в Україні. В Угорщині цей показник становить близько 65 НУО, в Естонії
Розвитку організацій громадянського суспільства заважає низка чинників. Фінансування цього сектора є здебільшого короткостроковим, здійснюється «від проекту до проекту». Тому лише 24 % організацій мають постійний персонал, решта має труднощі, пов’язані із залученням виконавців до проектів, їх навчанням, пошуком волонтерів. Частка державного фінансування у бюджетах недержавних організацій становить близько 8 %. Для багатьох організацій основним джерелом коштів є міжнародні гранти. Наявні в законодавстві можливості для фінансування цього сектора з боку комерційних підприємств, індивідуальних і корпоративних донорів (такі як податкові знижки) майже не використовуються через складну процедуру їх оформлення. Чимало організацій третього сектора потребує юридичних консультацій, навчання персоналу за такими темами, як стратегічне планування, менеджмент проектів, проведення інформаційних заходів, співпраця з органами влади, але не мають бажання чи можливості оплачувати такі послуги. Ще однією проблемою розвитку громадянського суспільства в Україні є низький рівень соціального капіталу, що виявляється у недовірі громадян до органів влади, соціальних інститутів, політичних партій, неурядових організацій.
Економічні показники розвитку організацій громадянського суспільства:
— за відсотком економічно активного населення, працевлаштованого в НУО, Україна перебуває на рівні Румунії та Польщі. За оцінкою експертів, близько 1 % економічно активного населення України працює у НУО. У Чехії та Угорщині цей показник є майже вдвічі більшим (1,7 % та 2 % відповідно), у Німеччині
— майже у 7 разів більшим
— 6,8 %;
— частка доходів від продажу послуг у загальних доходах НУО України становить 18,7 %, натомість у Чехії цей показник дорівнює 47 %, в Угорщині
— 55 %, а в Польщі
— 60 %;
— частка НУО у ВВП України становить 0,73 %. У Чехії цей показник становить 1,3 %, у Франції
— 4,2 %, у Бельгії
— 5 %, у Канаді
— 7,9 %. У країнах, де ведеться таке спостереження, з 2002 по 2007 р. частка НУО у ВВП зростала у середньому вдвічі швидше, ніж власне ВВП. Аналогічної тенденції в Україні не спостерігається.
чому добилися від уряду суттєвого підвищення пенсій інвалідамліквідаторам. Поліпшується співпраця НУО зі ЗМІ. Наближається до реалізації ідея створення громадського телебачення, про необхідність чого говорилося протягом багатьох років.
Отже, за економічними показниками розвитку громадянського суспільства Україна відстає від країн Центрально-Східної Європи та загалом від країн ЄС . Таким чином, якщо за політичною роллю інституцій громадянського суспільства Україна випереджає інші країни
—члени СНД і наближається до розвинутих країн, то низка податкових і законодавчих обмежень заважає поліпшенню економічної стійкості цього сектора.
