Зв’язки між людьми мають самостійну економічну цінність. На цьому твердженні ґрунтується ідея соціального капіталу. «Соціальний капітал,
— пише відомий французький філософ П. Бурдьє,
— є сукупністю реальних або потенційних ресурсів,
1
БО «Шлях до майбутнього» [Електронний ресурс].
— Режим доступу: http:// mecenatstvo.org/pres-tsentr/novyny/306-5-veresnia-svit-vpershe-sviatkuie-mizhnarodnyi- denblahodiinosti.
танська благодійна організація Charities Aid Foundation. Основою цього рейтингу є міжнародне соціологічне дослідження, що проводиться компанією Gallup у більшості країн світу. Респонденти надають відповіді на три питання про благодійну поведінку:
— іншими словами, з членством у групі. Остання надає своїм членам підтримку у вигляді колективного капіталу, репутації, що дозволяє їм одержувати кредити в усіх сенсах цього слова». Обсяг соціального капіталу у розпорядженні певного суб’єкта відповідає, на думку П. Бурдьє, розміру мережі зв’язків, які суб’єкт може задіяти, і обсягу капіталу (економічного, культурного, символічного), наявного у кожної із пов’язаних з цим суб’єктом осіб.
Під соціальним капіталом можна розуміти інвестиції в соціальні зв’язки, пов’язані із очікуванням майбутніх економічних вигод (Н. Лін), норми, неформальні цінності, які роблять можливими колективні дії у групах людей (Ф. Фукуяма), здатність спільнот до колективних дій заради досягнення спільних цілей (Р. Патнем). Американський соціолог та економіст Дж. Коулман підкреслює, що різновиди соціального капіталу мають два спільних елементи: вони уособлюють певну частину системи соціальних зв’язків і полегшують дії учасників цих зв’язків. Подібно до інших форм капіталу соціальний капітал є продуктивним. Він сприяє досягненню певних цілей, реалізація яких за його нестачі неможлива. Тобто соціальний капітал
— це будь-що, що полегшує індивідуальні або групові дії. Він виражається у «тріаді» довіри, просоціальних норм поведінки (відображують не дише особистий, а й суспільний інтерес) і мережевої діяльності (мережевих зв’язків) (рис. 2.6).
Соціальний капітал є сукупністю відносин, пов’язаних з очікуванням того, що інші економічні агенти виконуватимуть свої зобов’язання без застосування санкцій. Це поєднання очікувань і зобов’язань охоплюється категорією «довіра». Звідси
— узагальнення американського політолога Р. Патнема (нар. у 1941 р.), на думку якого поняття «соціальний капітал» вміщує сукупну цінність всіх соціальних мереж та спричинене цими мережами прагнення людей щось робити один для одного.
В Україні достатньо відомі дослідження соціального капіталу американського політолога, філософа і політеконома Ф. Фукуями (нар. у 1952 р.). Вчений вказує, що соціальний капітал формується у державах, де діє верховенство права. Він є важливою передумовою успішного економічного розвитку, розбудови демократії та громадянського суспільства. Важливим продуктом соціального капіталу є довіра .
1
Проблемі соціального та економічного дослідження феномену довіри присвячено тематичний випуск журналу «Економічна теорія» (№ 3 за 2010 р.).
пов’язаних із володінням сталою мережею… відносин взаємного знайомства і визнання
Мережеві зв’зки
Довіра
С О Ц І А Л Ь Н И Й
Норми поведінки
К А П І Т А Л
— поширення донорства, благодійності, волонтерства;
— кількість об’єднань громадян, членство у громадських організаціях;
— участь у виборах;
— осуд оточуючими небажаної поведінки (наприклад, паркування на газоні);
— рівень злочинності, корупції, ухилення від сплати податків;
— повага до закону, правова свідомість і культура;
— консенсусні спільні дії людей;
— залучення громадськості до процесу прийняття політичних рішень;
— поширення практики допомоги стороннім особам;
— релігійність у суспільстві;
— соціальна згуртованість, взаємодія у сім’ї та громаді
Рис. 2.6. Структура та показники соціального капіталу
У своєму виступі в Києві у жовтні 2006 р. проф. Фукуяма зазначав: «Якщо люди є чесними, вони користуються певною взаємністю та не діють безпринципно, коли мають таку можливість. Це суттєво знижує рівень так званих операційних витрат. Через це загальні витрати на ведення бізнесу знижуються. Також це позитивний вплив на економіку та покращує здатність людей співробітничати у якості підприємців для вирішення проблем i для життя в цілому... У політичному житті ця можливість співробітничати у рамках правового суспільства, знов-таки, має вирішальне значення для того, щоб демократія насправді була дієвою. Я вважаю, що тут, в Україні, ми можемо знайти свідчення цього явища, оскільки саме така здатність співробітничати у політичних об’єднаннях, групах, що об’єднані спільними інтересами, неурядових організаціях, засобах масової інформації, профспілках та інших формах організацій забезпечує чесність уряду. Якщо демократичний уряд не контролюється зовнішніми групами та зовнішніми державними структурами, у нього насправді немає мотивації для того, щоб не бути корумпованим, відгукатися на побажання громадян тощо».
Фукуяма пояснює проблеми з розвитком соціального капіталу в Україні державною політикою за радянських часів: «Мені здається, що в усіх посткомуністичних країнах існує особлива проблема, пов’язана із соціальним капіталом та довірою, через спадщину марксизму-ленінізму. Марксизм-ленінізм був політичною системою,
Індикатори довіри і просоціальної поведінки:
— родині. Таким чином, ви можете пригадати Павліка Морозова... [Його] вшановували за те, що він здав свою родину НКВС. Отже, це ще один повчальний приклад того, що лояльність по відношенню до правлячої верхівки є більш важливою, ніж будь-який різновид вертикальної лояльності. На жаль, більшовики мали можливість культивувати такі норми протягом 70 років» .
У різних суспільних групах можливі дві різні форми існування та функціонування соціального капіталу, пов’язані з пріоритетом особистих і групових або ж суспільних інтересів:
1. Відкритий («bridging», англ. bridge
— міст) соціальний капітал функціонує у «групах Патнема», учасники яких мають на меті досягнення суспільних вигід, співпрацю і координацію дій, підвищення прозорості влади, поліпшення загального добробуту. Тут краще задовольняються потреби в самореалізації. Цей вид соціального капіталу є основою розвитку громадянського суспільства.
2. Закритий («bonding», англ. bond
— узи зв’язку) соціальний капітал функціонує у «групах Олсона», члени яких переслідують власні цілі, створюючи та розподіляючи блага виключно всередині свого клубу. Ці групи спрямовані передусім на задоволення потреб своїх членів у матеріальних ресурсах. У них надаються та розподіляються клубні суспільні блага, що спричинює суспільну неефективність розподілу, яку ми досліджували у третьому питанні цієї теми.
Відмінність між цими видами соціального капіталу полягає в тому, що вони обидва мають на меті досягнення особистої вигоди, а проте у першому випадку також виникає і суспільний виграш (створюється нове благо), тоді як в другому випадку здійснюється перерозподіл благ 2 . Домінування закритих соціальних мереж
— «груп Олсона», що спостерігається у суспільствах із невисокими стандартами життєвого рівня та вузьким «радіусом довіри», сприяє посиленню розшарування в суспільстві, дискримінації, виник
1
Фукуяма Ф. Що таке соціальний капітал? / Ф. Фукуяма // День.
— 17.10.2006 р.
2
Див.: Полищук Л. Экономическое значение социального капитала / Л. Полищук, Р. Меняшев // Вопросы экономики.
— 2011.
— № 12.
— С. 54.
навмисно пристосованою для виснаження соціального капіталу. Теорія полягала у тому, що партія та держава є центральною організаційною структурою всього суспільства і що держава потім буде навмисно порушувати тодішні зв’язки, які утримують разом профспілки, підприємства, церкви, різноманітні приватні організації, та замінювати ці горизонтальні зв’язки між звичайними людьми вертикальним зв’язком між громадянами та самою державою, торкаючись навіть зв’язків у головному осередку суспільства
Групи Патнема Групи Олсона
Відкритий соціальний капітал
Закритий соціальний капітал
Рис. 2.7. Основний напрям трансформації форм соціального капіталу
Скажемо і про такі особливості соціального капіталу:
— він не вичерпується у процесі свого використання, навпаки, він скорочується, якщо не використовується (подібну властивість мають й людський капітал та інші нематеріальні ресурси);
— соціальний капітал поточного покоління населення сприяє зростанню людського капіталу у наступному поколінні людей;
— існують протилежні оцінки щодо того, чи пов’язане зростання соціального капіталу зі збільшенням або зниженням нерівності людей: з одного боку, більш егалітарні суспільства мають вищий рівень соціального капіталу, з іншого, соціальний капітал сприяє відтворенню класової структури, а також надає окремим особам або «групам Олсона» можливість перейти із середнього класу в елітарну верству суспільства, що посилює соціальне розшарування;
— як джерело «клубних благ» соціальний капітал не розподіляється у суспільстві рівномірно, доступ до нього обмежується географічними, соціальними, груповими бар’єрами;
— якість соціального капіталу
— один із важливих сучасних чинників забезпечення економічного розвитку;
— джерелом соціального капіталу є посилення взаємодії людей, тому важливою передумовою його формування в соціумі є
1
Длугопольський О. В. Інституційний вимір розвитку соціального капіталу: теоретико-методичні та прикладні аспекти / О. В. Длугопольський // Економіка України.
— 2012.
— № 12.
— С. 26
—27.
ненню екстремістських рухів, зниженню якості державного управління. Якщо ефективне функціонування «груп Патнема» потребує постійних організаційних та інформаційних інвестицій у розвиток соціального капіталу, а вигоди від узгоджених дій економічних агентів відтерміновані у часі, то «групи Олсона» досягають цілей і розподіляють блага зі значно меншими витратами ресурсів. Тому індивіди мігрують переважно з «груп Патнема» у «групи Олсона» (рис. 2.7). Протилежний напрям руху характерніший для розвинених економік із усталеними цінностями демократії, правової держави та громадянського суспільства .
— концепція соціального капіталу наголошує на важливості посилення довіри між членами спільноти і водночас збереження свободи особистого вибору для формування згуртованого суспільства.
Через соціальний капітал у суспільстві підтримується порядок на основі довіри, взаємоповаги, врахування індивідами не тільки приватних, а й суспільних інтересів. Від запасів соціального капіталу залежать ефективність функціонування формальних інститутів та якість державного управління: достатній запас соціального капіталу помітно скорочує потребу в державному регулюванні та контролі. Соціальний капітал знижує витрати безладу в економіці та соціумі, що виникають через надмірні витрати на захист контрактів і безпеки, нестачу суспільних благ та послуг, занепад соціальної сфери, нерозвинені ринки, проекти, нереалізовані внаслідок недовіри між їх учасниками. Соціальний капітал розповсюджує інформацію, зміцнює довіру між партнерами, мобілізує ресурси для реалізації громадських проектів, підтримує благодійність та інші форми альтруїстичної поведінки тощо. За нестачі соціального капіталу економічна діяльність стає примітивнішою, а можливості економіки залишаються повною мірою нереалізованими.
У постіндустріальній економіці основним виробничим ресурсом є знання, здібності, навички й таланти, унікальні якості людини. Американські вчені Теодор Шульц (1902
—1998), Гарі Беккер (1930
—2014), Якоб Мінсер (1922
—2006) дослідили вплив особистих якостей людини на ефективність виробництва та на початку 1960-х років заклали основи теорії людського капіталу.
Людський капітал, за О. Грішновою, тлумачиться як сформований і розвинутий в результаті інвестицій та нагромаджений людиною запас здоров’я, знань, мотивації, навичок, розумових і фізичних здібностей, який застосовується у певній сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці, доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу.
Традиційна економічна наука розглядає вкладення грошей у поліпшення названих якостей людини як чисті витрати, що не приносять прибутку. Натомість теорія людського капіталу обґрунтовує, що:
— збільшення наявного в країні людського капіталу потребує інтелектуальних та матеріальних інвестицій в освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, а також, оскільки носієм людського капіталу є людина, значних витрат її зусиль та вільного часу на розвиток власних здібностей;
розширення третього сектора, адже останній забезпечує розвиток мереж людської взаємодії;
— в цьому відіграє чільну роль «освіта протягом усього життя», оскільки у процесі отримання нових знань формується основна частина людського, інтелектуального капіталу;
— відповідні капіталовкладення є найефективнішою формою інвестицій, адже вони дають змогу збільшити продуктивність праці, ефективність виробництва, майбутні доходи працівника і підприємства та рівень розвитку економіки й суспільства в цілому;
— зростає важливість галузей соціальної сфери, які забезпечують розвиток людини (освіта, медицина та ін., див. тему 6), а отже, вони стають пріоритетними об’єктами державної підтримки.
Ці положення було своєчасно враховано в економічній політиці розвинутих країн. В результаті ми маємо приклади успішного розвитку країн, не наділених природними ресурсами (Південна Корея, Японія, Тайвань, Сингапур), виключно завдяки продуманій економічній політиці, що обрала своїм пріоритетом розвиток високотехнологічних галузей промисловості. За розрахунками Світового банку, сьогодні національне багатство цих країн на три чверті складається з накопиченого людського капіталу і лише на чверть
— із основних виробничих фондів, устаткування та природних ресурсів.
Загалом теорія людського капіталу не тільки по-новому підходить до ролі людини в соціально-економічних відносинах, а й підкреслює зростаюче значення інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя. Проте ця теорія має обмеження. Вона пропонує суто економічний підхід до людини. Індивідуальні якості особи розглядаються як об’єкт та результат інвестування, який має певний рівень капіталізації, а отже, грошову та ринкову оцінку. Водночас нині загальновизнано, що в аналізі проблем соціально-економічного розвитку країн та регіонів світу не можна обмежуватися тільки економічною площиною. Адже високий рівень ВВП на душу населення, значний розмір національного доходу країни ще не гарантують високого рівня життя для всіх мешканців країни. Натомість економічне зростання може посилювати майнове розшарування. Воно не означає автоматичного дотримання прав і свобод людини, не забезпечує високого рівня особистої безпеки, подолання злочинності, інфекційних захворювань чи забруднення навколишнього середовища.
Виникла потреба звернути увагу на неекономічні чинники суспільного розвитку, і на основі теорії людського капіталу з’явилися ідеї людського розвитку та людської безпеки (рис. 2.8).
Зародження теорії людського розвитку пов’язують із іменами індійського економіста, лауреата Нобелівської премії Амартьї Сена (нар. у 1933 р.) та пакістанського економіста Махбуба уль-
—1998), а її популяризація завдячує роботі експертів Програми розвитку ООН (ПРООН).
1960-і роки:
Теорія людського капіталу
Людський капітал
— сукупність характеристик, що визначають здатність людини до творчої праці з метою створення та послуг. Людський капітал належить до інтенсивних продуктивних факторів розвитку сім’ї, економіки та суспільства.
Поява теорії людського капіталу пов’язана із визначенням важливості набутих людиною знань, вмінь та навичок для підвищення конкурентоспроможності економіки її зростання. Витрати на одержання освіти, на поліпшення здоров’я розглядаються не як марнотратство, а як інвестиції, що здатні підвищити майбутні доходи людини.
Людський капітал
— домінуюча складова сучасного національного багатства. Він формує від 50 % національного капіталу в країнах, що розвиваються, до 80 % у високорозвинених економіках
1980-і
— 1990-і роки:
1994-й рік:
Модель людського розвитку
Концепція «Людська бепека»
Модель описує умови, необхідні для розкриття потенціалу індивіда, досягнення бажаного рівня добробуту. Для цього людина повинна мати три ключові можливості: довго жити і не хворіти; отримувати освіту і доступ до накопичених людством знань; вести гідний спосіб життя
Ця концепція описує комплекс економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних умов забезпечення стабільного розвитку людського капіталу.
Основними загрозами є бідність, нерівні можливості, хвороби, етнічні конфлікти, порушення прав людини
Визначає умови розширення людських можливостей, себто шляхи збільшення людського капіталу
Визначає основні загрози людському розвитку, що призводить до скорочення людського капіталу
Рис. 2.8. Тріада основних західних концепцій сталого соціального розвитку
Вихідне питання цієї теорії сформульовано А. Сеном так: «Яким є зв’язок між нашим багатством та нашою можливістю жити так, як ми бажаємо?». Відповідь: «Реалізація наших бажань залежить від доступних нам варіантів вибору нашої долі». У цьому суть категорії «людський розвиток», що визначається як процес підвищення здібностей людей, їх свобод та можливостей
Хака (1934
1. Гідний рівень життя людей, завдяки якому вони можуть брати активну участь у суспільній діяльності та в прийнятті рішень, які впливають на їх життя.
2. Люди мають одержати освіту і мати доступ до нагромаджених людством знань.
3. Люди мають прожити довге і здорове життя.
За відсутності цих умов дуже важко надати кожній людині базові життєві можливості (здоров’я, освіта, якість життя, рівень доходів, суспільна реалізація), адже саме вони дають змогу реалізувати інші потреби та інтереси (рис. 2.9).
Завдання та принципи людського розвитку
Справедливість: виграш від економічного зростання та людського розвитку мають отримувати всі члени суспільства
Економічне зростання має сприяти зниженню нерівності в суспільстві та покращувати рівень людського розвитку
Суспільний розвиток: кращий доступ до освіти та знань, більш якісне харчування та медичне обслуговування
Людська безпека: захист у повсякденному житті від голоду, безробіття, суспільних конфліктів, злочинності тощо
Ефективність: природні ресурси мають використовуватися для прискорення економічного зростання та підвищення ефективності виробництва, але за умови, що економічне зростання поліпшить умови життя для бідних, жінок та інших груп знедоленого населення
Участь і свобода: реалізація (в першу чергу для маргіналізованих прошарків суспільства) політичних принципів впливу на владу, демократичного урядування, гендерної рівності, культурної свободи, забезпечення прав і свобод людини і громадянина
1
Рис. 2.9. Ключові засади людського розвитку
Фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень наголошують на двох особливостях концепції людського розвитку. По-перше, метою розвитку в ній визначається не збільшення на
1
Джерело: Origins of the Human Development Approach.
— http://hdr.undp.org/en/ humandev/origins/
вибору ними свого життєвого шляху. Цей процес спрямований на досягнення трьох ключових цілей:
Оцінка рівня людського розвитку в різних частинах світу здійснюється фахівцями ПРООН, які щорічно готують глобальну «Доповідь про людський розвиток». Також за підтримки ПРООН публікуються регіональні та національні доповіді про людський розвиток. Ознайомлення із цими доповідями є цікавим та корисним як з погляду загальної оцінки процесу гуманізації людського життя в світі, так і в контексті знайомства із проблемами, які стають на шляху піднесення рівня людського добробуту. Тексти доповідей можна знайти в інтернеті за адресою http://hdr.undp. org/.
Важливим елементом людського розвитку є людська безпека
— модель, що визначає комплекс умов, необхідних для поліпшення людського розвитку, розкриття життєвого потенціалу людини, суспільства, держави та міжнародної спільноти в цілому (див. детальніше у темі 7).
