Posibniki.com.uaЕкономікаБюджетно-податкова політика11.8. Зовнішня заборгованість держави: сутність та управління в умовах боргової кризи


< Попередня  Змiст  Наступна >

11.8. Зовнішня заборгованість держави: сутність та управління в умовах боргової кризи


Важливе місце під час дослідження проблематики бюджетноподаткової політики посідає проблема зовнішньої заборгованості й управління зовнішнім боргом.

Зовнішнє запозичення виникає в разі перевищення імпорту товарів і послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, зумовлений несприятливим торговельним балансом, фінан-сується за рахунок чистого припливу капіталу. Чистий приплив капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів і комерційних банків, міжнародних валютно-фінансових організацій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам, прямих іноземних інвестицій у певну країну використання валютних резервів держави.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввезення до країни капіталу (у грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов’язань.

Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають унаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Приплив зовнішніх приватних і державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов’язання перед нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дають змогу країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряд) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова відсоткова ставка нижча.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти за боргом. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, необхідних для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями та державними доходами й видатками, а й проценти за боргом.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути так, щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

• частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу за товарами й послугами і накопиченням боргу);

• процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість застосування зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому істотно обмежують можливості держави щодо проведення економічної політики, тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом [39].

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими складовими макроекономічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже — і розмір зовнішніх позик безпосередньо залежать від зовнішньоекономічної політики держави, а саме торговельної, валютної, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішніх позик значною мірою визначають характер макроекономічної політики в країні.

Уряди країн-боржників застосовують сукупність заходів, щоб не потрапити у стан безнадійних боржників, оскільки це обмежує доступ до зарубіжних фінансових ресурсів. Для цього існує кілька способів, кожен з яких має бути пристосований до певної економічної ситуації. Світовий досвід розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості свідчить про те, що в кожної країни-боржника є три можливі сценарії: 1) оптимістичний; 2) песимістичний; 3) нульовий.

Дуже актуальною наприкінці 90-х рр. ХХ ст. для України стала проблема скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи.

Боргова кризаце криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод, що призводить до дефолту — визнання країни безнадійним боржником. Неспроможність країнборжників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів і зміну структури заборгованості, відстрочення сплати боргу або перегляд інших умов його повернення [39].

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. За реструктуризації зовнішнього боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнамборжникам з метою полегшення боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження процентів за обслуговування боргу.

В сучасних умовах загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набувати таких форм:

викуп боргу;

капіталізація боргу;

конверсія «борг — борг».

Викуп боргу — надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх ціни.

Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та інших корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

Конверсія «борг — борг», тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У цьому разі змінюються умови боргових зобов’язань: процент доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, за збереження номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т. ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає останнє погашення її зобов’язань перед кредиторами. Утім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
11.10. Боргова безпека: сутність і стандартні індикатори заборгованості
БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА:
12.2. Бюджетне законодавство як основа бюджетної політики в країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)
12.3. Бюджетно-податкова політика в зарубіжних країнах у другій половині ХХ ст.: загальне та специфічне
12.4. Загальні особливості функціонування податкового механізму розвинутих зарубіжних країн
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki