Posibniki.com.uaЕкономікаБюджетно-податкова політика12.3. Бюджетно-податкова політика в зарубіжних країнах у другій половині ХХ ст.: загальне та специфічне


< Попередня  Змiст  Наступна >

12.3. Бюджетно-податкова політика в зарубіжних країнах у другій половині ХХ ст.: загальне та специфічне


Особливої уваги заслуговує проблема безпосередньої реалізації бюджетно-податкової політики в розвинутих ринкових країнах у другій половині ХХ ст., виокремлення й аналізу її етапів та особливостей.

За останні півстоліття розвинуті ринкові країни пережили два переломні періоди, у процесі яких істотно змінилися модель господарювання, характер економічної політики, масштаби та методи державного втручання в економіку. Насамперед ідеться про повоєнний період (1946—1950 рр.), коли відбувся широкомасштабний перехід до мирної економіки. Саме в цей період сформувалася змішана система господарювання з великим сектором державних фінансів, які відігравали головну роль у кон’юнктур-ній, структурній і соціальній політиці, що будувалася на кейнсіанських рецептах. Бюджетно-податкова політика, що реалізувалася в цей період, характеризувалась активним субсидіюванням розвитку національних економік, оскільки вже в перші післявоєнні роки уряди цих держав володіли неабиякими фінансовими ресурсами завдяки перерозподільчій системі, що була створена в той період. Значна частка цих ресурсів була використана для субсидіювання пріоритетних галузей господарства (паливної, енергетики, суднобудування, металургії), а також спрямована в інфраструктуру — житлове й дорожнє будівництво, комунальне господарство. Держава фінансувала в цей період від 30 до 40 % валових інвестицій.

Значні бюджетні витрати потребували відповідних податкових надходжень. Доходи були ще низькими, а від дефіцитного фінансування, що породжує інфляцію, уряди, як правило, утримувалися.

Тому податкова політика була жорстка, відрізнялася широким діапазоном прогресивності прибуткового податку. Крім цього, за високого рівня податку на прибуток існували різні стимулювальні пільги, що сприяли нагромадженню капіталу в пріоритетних галузях. Отже, цей період є періодом бюджетної активності держав.

Наступний 20-річний етап — до початку 70-х років — для індустріально розвинутих країн став періодом економічного зростання. Бюджетно-податкова політика держави була підпорядкована головній меті — створити «трансфертну державу», державу добробуту з високим рівнем соціальних витрат. Доходи й витрати держави широко використовувалися для проведення кейнсіанського антикризового регулювання.

Подальший переломний період — друга половина 70-х років — характеризується нафтовою кризою та виникненням стагфляції. Ця ситуація спричинила кризу попередньої моделі розвитку, банкрутство кейнсіанських методів управління економікою. Змінилися цільова спрямованість і методи макроекономічної політики, у тому числі бюджетно-податкового регулювання. Крім цього, неможливо вже було не враховувати постійно зростаючу інтернаціоналізацію економіки, підсилення взаємовпливу та взаємозалежності країн у межах світового господарства. Бюджетно-податкова політика на цьому етапі зі знаряддя стабілізації та економічного зростання перетворилася на джерело гальмування, головний чинник інфляції. «Трансфертна держава» вийшла за оптимальні межі: 1) державні бюджети були гігантськими; 2) перерозподіл національного продукту на користь держави досягав великих розмірів (питома вага державних витрат у ВВП в Японії становила 27 %,ФРН — 49 %, Франції — 43 %, Великобританії — 47 %, США — 35 %); 3) при цьому понад 50 % державних витрат становили допомоги та субсидії, пов’язані з соціальним страхуванням і забезпеченням; 4) високі податки не розв’язували проблеми, тому з’явилися та почали зростати бюджетні дефіцити, які набули стійкого структурного характеру. Тож виникла необхідність радикальних змін у бюджетно-податковій політиці.

Бюджетно-податкова політика у 70—80-ті роки в розвинутих ринкових країнах здійснювалась у межах нового курсу економічної політики взагалі, що змінився у зв’язку з переходом влади від сил реформістських, що застосовували принципи кейнсіанства, до консервативних, монетаристів, пріоритетами яких були грошово-кредитне регулювання та зміцнення ринкових засад. Кожна держава в цей період мала національні особливості проведення економічної політики, у тому числі її складової — бюджетно-податкової. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновків, що нові орієнтири бюджетно-податкового регулювання принесли свої результати. У 80-ті роки темпи зростання витрат уповільнилися. Питома вага державних витрат у ВВП дещо стабілізувалася. Відбулося також скорочення бюджетних дефіцитів, а головне — зміна джерел їх фінансування завдяки монетарним заходам, а отже — істотно скоротилися темпи інфляції. Крім цього, скорочення податкового тиску стимулювало інвестування. Було створено умови для розвитку дрібного й середнього підприємництва. За рахунок приватизації скоротився державний сектор економіки країн і створилися можливості структурної перебудови та стимулювання НТП. Такі зміни відбулися на основі нової моделі змішаної економіки, в якій було покладено край екстенсивному розширенню державного втручання, тобто бюджетно-податкова політика використовувалась у поєднанні з монетарними засобами регулювання.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
12.5. Податкові реформи в країнах ЄС
Податкова координація та гармонізація в країнах ЄС. Частина 2.
Додатки
Додатки
Додатки
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki