Posibniki.com.uaЕкономікаЕкономіка аграрних підприємств - Андрійчук В. Г.Тема 5. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 5. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ


5.1. Мікросередовище функціонування аграрних підприємств

Кожне аграрне підприємство здійснює свою діяльність не ізо-льовано, а в певному контакті із зовнішнім середовищем, яке пре-дставлене відомими силами, що діють за його межами. Ці сили з різним ступенем активності, безпосередньо або опосередковано, швидко чи повільно, передбачувано або не передбачувано впли-вають на життя підприємства, зачіпають його інтереси. На одні сили підприємство може до певного ступеня впливати, намагаю-чись скорегувати їх дію в своїх інтересах, проте інші є повністю неконтрольованими. Незважаючи на неоднаковий характер дії зо-внішніх сил, підприємство не може не рахуватися з ними в процесі своєї діяльності, бо інше призводитиме до негативних наслідків.
Складність зовнішнього середовища визначається такими фа-кторами:
  • кількістю зовнішніх сил, що впливають на підприємство і на які воно повинне реагувати;
  • ступенем впливу відповідних зовнішніх сил на діяльність підприємства та їх взаємозв’язком: посилюючим, коли зміна сту-пеня впливу однієї з ланок (сил) зовнішнього середовища поси-лює вплив іншої (інших) ланки; нейтральний; послаблюючий, за якого посилення (послаблення) впливу однієї ланки зменшує вплив іншої (інших) ланки зовнішнього середовища;
  • варіативністю зовнішніх сил та швидкістю, з якою можуть проходити зміни в ступені їх впливу на діяльність підприємства;
  • ступенем невизначеності зовнішнього середовища для під-приємства. Вона зменшується із збільшенням кількості достовір-ної інформації, якою володіє підприємство, і навпаки. Велику роль тут відіграє і кваліфікація персоналу підприємства, який аналізує й оцінює дану інформацію. Для прийняття обґрунтова-них рішень важливо здійснювати прогнозування зовнішнього се-редовища, тобто передбачувати можливі зміни його і виникнення вірогідних подій під впливом такої зміни.
Рельєфно виражена неоднорідність зовнішнього середовища, що оточує аграрні підприємства, дає змогу визначити дві його складові: мікросередовище і макросередовище.
Мікросередовище являє собою сукупність зовнішніх щодо підприємства суб’єктів і сил, які безпосередньо впливають на його діяльність і які, в свою чергу, перебувають під впливом цієї ді-яльності. Іншими словами, мікросередовище — це партнерське середовище, суб’єктами якого є підприємства, організації й уста-нови, що мають безпосереднє відношення до підприємства і з якими воно вступає в певні виробничі, економічні, фінансові та організаційно-господарські стосунки. Ці стосунки оформляються через відповідні ділові угоди, які не обов’язково повинні бути юридично оформлені. В умовах розвинутого ринку, де партнерс-тво будується на довірі, ділові угоди часом укладаються усно і виконуються партнерами не менш ретельно, ніж угоди письмові.
 
Зміни, що відбуваються в мікросередовищі, безпосередньо за-чіпають економічні інтереси аграрних підприємств, оскільки са-ме завдяки партнерським зв’язкам вони отримують прибуток. Бі-льше того, без таких зв’язків не змогли б одержати прибутку і партнери підприємства. Ця взаємозалежність партнерів в умовах розвинутих ринкових відносин призводить до того, що відбува-ється конкуренція не просто між окремими однопрофільними підприємствами, а між комплексами підприємств, які поєднані між собою партнерськими зв’язками. В кожному з таких компле-ксів будь-яке підприємство заінтересоване в тому, щоб його пар-тнери працювали ефективно. Тому, наприклад, аграрному під-приємству невигідно, щоб збанкрутувала страхова компанія, яка його обслуговує, так само як і останній невигідно, щоб збанкру-тувало підприємство, оскільки завжди постраждають обидва пар-тнери.
 
Відносини між партнерами повинні бути чесними і відверти-ми, оскільки порушення договорів без поважних на те причин, інтриги, намагання обдурити партнерів призведуть до того, що в майбутньому ніхто з таким підприємством не укладатиме ділові угоди, а в умовах ринку це означатиме його повний крах як юри-дичної особи, суб’єкта господарської діяльності.
Складовими мікросередовища, в якому функціонують аграрні підприємства, є:
 
— споживачі сільськогосподарської продукції;
— посередники;
— постачальники необхідних аграрним підприємствам ресурсів;
— агросервісні підприємства й організації, що надають певні виробничі послуги аграрним підприємствам;
— фінансово-кредитні установи;
— юридичні контори;
— найближчі конкуренти.
 
Споживачі сільськогосподарської продукції (клієнтура) — ті суб’єкти ринку, які придбають у аграрних підприємств сільсько-господарську продукцію для подальшого виробничого чи особи-стого споживання чи для наступного перепродажу іншим спожи-вачам з одночасним одержанням для себе прибутку. В Україні тепер головними споживачами сільськогосподарської продукції є переробні підприємства — цукрозаводи, льонозаводи, підприєм-ства елеваторної і борошно-круп’яної промисловості, комбікор-мові заводи, масло- і молокозаводи, м’ясокомбінати, спиртові за-води тощо. Аграрні підприємства укладають з названими партнерами договори (контракти), в яких передбачають умови продажу і відповідальність сторін за невиконання договірних зо-бов’язань.

 
Аграрні підприємства частину своєї продукції реалізують насе-ленню на сільськогосподарських ринках або прямо на місці (пра-цівникам господарства, соціальної сфери села, іншим громадянам — для особистого споживання). Цим каналом реалізують переваж-но овочі, баштанні, фрукти, молодняк тварин. Через відсутність у більшості аграрних підприємств власної торговельної мережі, пере-робних виробництв (консервних, ковбасних цехів, пунктів первин-ної переробки молока й т. ін.) частка продукції, яка реалізується ни-ми для особистого споживання населенню, в загальному обсязі продажу поки що невелика. Проте вже зараз є підстави для виснов-ку, що сільськогосподарські товаровиробники збільшуватимуть об-сяг реалізації продукції населенню для особистого споживання. В цьому переконують практичні кроки низки аграрних підприємств, що спрямовані на розвиток у себе агропромислового виробництва з повним циклом: виробництво сільськогосподарської продукції — переробка — реалізація кінцевого продукту споживачам.
 
Споживачами сільськогосподарської продукції можуть бути і закордонні покупці, які придбають її для виробничого й особис-того споживання або ж для перепродажу.
 
Посередники — це такі підприємства чи організації, які за до-рученням аграрних підприємств продають їх продукцію або зна-ходять клієнтів для такого продажу. В умовах ринкової економі-ки важливими посередниками є товарні біржі, головне завдання яких — сприяння торгівлі великими партіями окремих товарів шляхом надання посередницьких послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції, вивчення, впо-рядкування і здешевлення пов’язаних з цим торговельних опера-цій. На Заході товарні біржі обслуговують 25 % валового націо-нального продукту. Для реалізації сільськогосподарських товарів (у вигляді великих партій однакових за величиною та якістю) тут створені спеціалізовані товарні біржі. Наприклад, у Чикаго (США) одна з товарних бірж спеціалізується на продажу окремих видів продукції рослинництва, інша — на продукції тваринництва.
 
В Україні біржова діяльність для обслуговування аграрного сектора була започаткована у 1992 р. завдяки створенню першої товарної біржі для реалізації сільськогосподарських товарів. У середині 2001 р. існували вже 43 агротоварних біржі, 28 з яких мають право реєстрації експортних контрактів на реалізацію сільськогосподарської продукції. Вони розташовані в усіх регіо-нах України й об’єднані в єдину електронно-інформаційну мере-жу. На початку функціонування бірж більшість операцій в них здійснювалася у вигляді спотових угод з реальним товаром у ко-роткий термін (до 15 днів), що свідчило про низький рівень орга-нізації їх діяльності. В даний час істотно збільшується частка фо-рвардних угод з терміном поставки від трьох до 12 місяців. На товарних сільськогосподарських біржах у країнах з розвинутою економікою переважають форвардні й особливо ф’ючерсні угоди, а частка спотових операцій тут невелика.
 
Діяльність аграрних бірж істотно активізувалася після виходу в світ Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невід-кладні заходи щодо прискорення реформування аграрного секто-ра економіки» і здійснення реструктуризації КСП у приватні аг-роформування. Біржі як основний суб’єкт інфраструктури організованого аграрного ринку забезпечують прозорість опера-цій купівлі-продажу, створюють умови для продажу продукції за реальними цінами , дають змогу аграрним підприємствам відмо-витися від бартерних операцій, які перважно є економічно неви-гідними для них. Така діяльність бірж позитивно впливає на по-долання диспаритету цін.
 
До посередників-суб’єктів інфраструктури організованого аг-рарного ринку відносяться, крім бірж, і агроторгові дома. На по-чатку 2001 р. їх функціонувало 388, в тому числі на районному рівні — 327 і на обласному — 61 ( в 2000 р. діяло всього 92 агро-торгових доми). Ці ринкові структури формують великі партії товарів (лоти) для подальшого продажу на біржах, по інших ка-налах, здійснюють посередницькі послуги щодо укладання спо-тових і форвардних контрактів, через них здійснюється продаж ресурсів тощо. Подальше збільшення кількості агроторгових до-мів очікується і в майбутньому.
Водночас збільшується кількість інших суб’єктів інфраструк-тури аграрного ринку. На вказаний період уже діяли 291 оптовопродовольчий ринок, 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16389 за-готівельних пунктів. Започатковані аукціони живої худоби, 90 з яких діють на постійній основі.
 
Для поліпшення діяльності посередників-суб’єктів інфраструк-тури аграрного ринку, особливо на районному та обласному рівнях, важливо забезпечити функціонування дієвої системи цінового моні-торингу, завдяки якій аграрні підприємства матимуть змогу своєча-сно одержувати й аналізувати інформацію про рівень цін на сільсь-когосподарську продукцію, попит і пропозицію на неї тощо.
Характерною особливістю мікросередовища 90-х років і су-часного періоду (2002 р.) є те, що виникло багато суто посеред-ницьких структур, яких партнерами можна назвати умовно. Вони закуповують в аграрних підприємствах сільськогосподарську про-дукцію, яку потім від свого імені і на своїх умовах продають ін-шим споживачам, нерідко закордонним, маючи на цій посередни-цькій операції значний зиск. Аграрні підприємства при цьому втрачають значну частину свого прибутку, тому їх зусилля мають бути спрямовані на встановлення ділових стосунків із посередни-ками як суб’єктами інфраструктури організованого аграрного рин-ку та покупцями, які були б кінцевими споживачами їх продукції.
 
До посередників відносять також підприємства, що спеціалі-зуються на переміщенні (перевезенні) товарів з одного місця в інше, де є можливість реалізувати сільськогосподарські товари з більшим економічним зиском.
 
Постачальники — це підприємства, окремі ділові особи, що забезпечують усі організаційні форми господарювання на селі необхідними для них матеріальними ресурсами — паливом, мі-неральними добривами, отрутохімікатами, технікою, запасними частинами тощо.
 
З розвитком ринкових відносин у нашій державі динамічно стали розвиватися оптова торгівля цими ресурсами, які здійсню-ють багато підприємницьких структур. Це посилює конкуренцію між ними і водночас розширює можливості вибору аграрними під-приємствами саме тих партнерів, які пропонують більш прийнятні умови ділового співробітництва. Серед постачальників в АПК ви-никли досить потужні приватні структури, які постачають селу не-обхідні ресурси. Так, серед постачальників мінеральних добрив найбільшу частку в ринку в середині 2001 р. займало ВАТ Агрохім-центр, яке має свої представництва в усіх областях України. Ос-новними постачальниками отрутохімікатів, крім названої структу-ри, є закрите акціонерне товариство «Украгробізнес», спільне підприємство «Райз Агросервіс — інвест», ТОВ «Об’єднана агро-технічна компанія», ТОВ АПФ «Агромир», ВАТ «Украгросервіс».
 
Основними постачальниками техніки на початку 2002 р. були такі державні відкриті акціонерні товариства, як «Украгротех» (Українське державне підприємство по матеріально-технічному забезпеченню), «Украгротехсервіс» (Український державний концерн по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню АПК), «Украгротранс» (Український державний конструкторсь-кий технологічний інститут транспорту). У квітні 2001 р. сто від-сотків акцій цих структур було передано до статутного фонду новоствореної національної акціонерної компанії «Украгролі-зинг», однією з головних функцій якої є постачання вітчизняної техніки аграрним підприємствам на умовах фінансового лізингу.
 
Слід зазначити, що постачальники — це переважно посеред-ницькі структури між промисловими підприємствами, що вироб-ляють необхідні для села ресурси, і сільськогосподарськими то-варовиробниками, які купують ці ресурси. На операції Г – Т – Г1 завдяки нерідко істотному підвищенню ціни на ресурси ці струк-тури одержують значні прибутки, а аграрні підприємства несуть невиправдано великі витрати. В цих умовах окремі такі підпри-ємства намагаються самостійно вирішувати питання забезпечен-ня своїх потреб матеріальними ресурсами через укладання пря-мих договорів з промисловими підприємствами.
 
Аграрні підприємства повинні постійно стежити за динамікою цін на матеріальні ресурси, оцінювати можливості й обсяги їх придбання. Це необхідно у зв’язку з тим, що будь-які зміни в се-редовищі постачальників (зростання або зниження цін, нестача відповідних матеріалів) безпосередньо позначаються на масшта-бах і собівартості виробництва сільськогосподарської продукції, а через них — і на прибутковості господарства в цілому.
 
Агросервісні підприємства та організації надають аграрним підприємствам необхідні виробничі послуги і завдяки цьому створюють нормальні умови для функціонування сільськогоспо-дарського виробництва.
 
За роки економічної кризи через брак коштів в аграрних під-приємствах для оплати виробничих послуг їх сервісне обслугову-вання значно скоротилося. Відбулися в зв’язку з цим істотні ор-ганізаційні зміни в даній ланці мікросередовища. Так, перестала існувати колись потужна структура «Укрсільгосптехніка», яка надавала, крім інших, і ремонтні послуги. Необхідність у наданні новоствореним підприємствам таких послуг, зважаючи на вкрай зношений їх основний капітал, є більш ніж очевидною. Тому важливо, що у 2001 р. була створена Українська корпорація з ремо-нтного, сервісного і матеріально-технічного забезпечення АПК «Украгроремтехзабезпечення». Крім ремонтних, ця структура надаватиме і такі послуги, як прокат техніки, виконання механі-зованих робіт, технічне обслуговування, механізація та електри-фікація трудомістких процесів.
 
Зважаючи на звужені можливості сільськогосподарських то-варовиробників щодо придбання техніки, проблема механізації виробництва сільськогосподарської продукції в них стала вирі-шуватися і шляхом використання послуг створених регіональних приватних та державних машинно-технологічних станцій (МТС). Вони здійснюють на договірних засадах агротехсервісне обслу-говування аграрних підприємств шляхом надання їм допомоги у виконанні найбільш трудомістких і складних робіт (оранки, зби-рання зернових і коренеплодів, внесення добрив, боротьби з шкі-дниками і хворобами тощо). Крім того, МТС надають техніку на-прокат і в оренду, проводять ремонти, здійснюють інші види технічного обслуговування.
 
Особливо важливо розвивати на сучасному етапі державні МТС, сто відсотків акцій яких передано до статутного фонду на-ціональної акціонерної компанії «Украгролізинг». У кожному адміністративному районі бажано мати хоча б одну таку МТС. Ці підприємства стали реально впливати на зниження цін на механі-зовані сільськогосподарські роботи, беручи плату за їх виконання нерідко майже вдвічі меншу порівняно з аналогічними комерцій-ними структурами. Зрозуміло, що в таких умовах ефективність діяльності державних МТС значно нижча за приватні. Але це не повинно бути причиною згортання їх діяльності, оскільки така дія істотно послабить конкурентне середовище на ринку агросер-вісних послуг, призведе до його монополізації приватними МТС, а отже, і до збільшення витрат аграрних підприємств.
 
Для аграрних підприємств важливо, щоб вартість агросервісних послуг була низькою, а їх якість — високою. Виходячи з цих кри-теріїв, вони повинні вибрати, якими саме виробничими послугами доцільно користуватися, залучаючи агросервісні підприємства, а які економічно вигідніше здійснювати власними силами. Цей ви-бір залежатиме від конкретних умов діяльності аграрних підпри-ємств. Якщо, наприклад, середній ремонт трактора в майстерні го-сподарства обійдеться дорожче, ніж ремонт на агросервісному підприємстві, то воно скористається послугами останнього. Вод-ночас в іншому аграрному підприємстві ситуація може скластися інакше, а тому господарство здійснюватиме ремонт самотужки.
 
Фінансово-кредитні установи — банки, страхові компанії, кредитні та інші установи, з якими аграрні підприємства вступа-ють у ділові стосунки при збереженні готівки, фінансуванні своїх угод, страхуванні себе від ризику, одержанні довгострокових кре-дитів тощо. Взаємовідносини з фінансово-кредитними установа-ми є дуже важливими для аграрних підприємств, оскільки зміна процентних ставок на кредит, скорочення (збільшення) можливо-стей його одержання істотно впливають на їх господарську дія-льність і економічне становище. Тому з цими партнерами госпо-дарства повинні встановлювати міцні зв’язки.
 
Юридичні установи (контори) є також важливими партнерами підприємств, у тому числі й аграрних. Адже для ринкової економі-ки характерні множинність і складність економічних взаємо-зв’язків, що виникають з різними суб’єктами ринку. Тому при укладанні ділових угод, їх виконанні, виникненні спірних питань підприємства змушені вдаватися до послуг юридичних установ. Такі послуги дають змогу підприємствам уникнути невиправданих втрат, досягти кращого зиску від здійснюваних ними ділових опе-рацій.
 
Найближчі конкуренти — це ті сільськогосподарські товаро-виробники, які виробляють на продаж однакову з даним підприєм-ством сільськогосподарську продукцію. Проте в умовах її дефіци-ту конкуренти виступають лише потенційними носіями зовнішньої загрози для підприємства. З насиченням ринку сільськогосподар-ськими товарами на діяльність аграрного підприємства істотно впливатимуть насамперед його найближчі конкуренти, тобто такі сільськогосподарські формування, які реалізують свою продукцію тим самим споживачам і посередникам, входячи в ту саму сиро-винну зону. Якщо найближчі конкуренти починають виробляти більше продукції, ніж здатний використати відповідний споживач, то останній орієнтуватиметься на тих виробників, які пропонують продукцію кращої якості і в найбільш прийнятні строки. З цієї причини в аграрному підприємстві може виникати проблема збуту його продукції, якщо воно своєчасно не вживатиме необхідних за-ходів щодо підвищення її конкурентоспроможності.

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.3. Банкрутство підприємств та їх санація
5.4. Особливості банкрутства аграрних підприємств
Тема 6. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
6.3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями. Поняття валових витрат
6.4. Класифікація витрат
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki