Posibniki.com.uaЕкономікаЕкономіка аграрних підприємств - Андрійчук В. Г.Тема 6. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 6. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ


6.1. Суть собівартості продукції і характеристика її видів

Собівартість як економічна категорія являє собою відокрем-лену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість — це грошо-вий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію про-дукції (робіт, послуг).
Собівартість — один з найважливіших показників господар-ської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.
Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємс-тво тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і змі-цнюються позиції підприємства на товарному ринку.
Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знахо-диться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зрос-тає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матері-альної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важли-вим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення роз-міщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.
У сільськогосподарському виробництві розрізняють кілька видів собівартості.
Індивідуальна собівартість визначається на кожному під-приємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від мі-сцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.
Суспільна собівартість розраховується за сукупністю під-приємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональ-на і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу — по району, області.
За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комер-ційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспорту-ванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеле-ної маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.
Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.
Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за гос-подарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.
Фактична собівартість визначається за результатами госпо-дарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низь-кої доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.
Очікувана собівартість визначається протягом року на осно-ві як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

6.2. Склад витрат за всіма видами діяльності підприємств

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства не-суть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також до-тримання однакових підходів до визначення складу витрат і від-несення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Поло-ження (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання. В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіта-лу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умо-ви, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За харак-тером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:
  • операційні витрати, що виникають в процесі операційної ді-яльності підприємства;
  • фінансові витрати;
  • витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;
  • надзвичайні витрати.
Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції (рис. 6.1).
Склад операційних витрат
До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (продукції, робіт, послуг або виду діяльності підприємства). У промисловості — це сировина й ос-новні матеріали, що утворюють основу виробленої продукції, ку-півельні напівфабрикати, допоміжні матеріали тощо. В сільсько-господарському виробництві — це вартість насіння, кормів, добрив, отрутохімікатів, пального тощо.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заро-бітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайня-тим на виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що мо-жуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Найбільш важливими серед них у сільськогосподарському вироб-ництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахування на соціальні заходи. В промисло-вості до цих витрат, крім останніх двох видів витрат, відносять ви-трати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку за вирахуванням оста-точно забракованої продукції за справедливою вартістю тощо.
Загальновиробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата пра-ці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату, витрати на службові відрядження персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію основних засобів загальновиробничого при-значення, орендну плату за основні засоби та інші необоротні ак-тиви зазначеного призначення, витрати на вдосконалення техноло-гії й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати. Загальновиробничі витрати між окремими об’єктами витрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини).
Адміністративні витрати — це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування. Вони займають досить велику питому вагу серед операційних витрат, що не включаються до виробничої со-бівартості продукції. До складу адміністративних витрат відно-сять витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; загальнокорпоративні витрати (представницькі витрати, витрати на проведення річних зборів тощо); витрати на утримання основних засобів, нематеріа-льних активів загальногосподарського використання; оплату юри-дичних, аудиторських та інших послуг; витрати на зв’язок, на відрядження апарату управління підприємством; витрати на вре-гулювання спорів у судових органах і деякі інші витрати.
Витрати на збут продукції (робіт, послуг). В умовах ринко-вої економіки ці витрати набувають особливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне — не виробити товар, а його продати. Тому сума цих витрат тепер формується за раху-нок не лише традиційних витрат, таких як наприклад, витрати на пакування і затарювання готової продукції, на її транспортуван-ня, перевалку і страхування, на утримання основних засобів, пов’язаних з реалізацією товару, а й витрат, що відіграють велику роль у просуванні готової продукції на ринок: витрат на рекламу і дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та ін.
До інших операційних витрат, що не включаються у вироб-ничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторсь-кої заборгованості, втрати від операційної курсової різниці (зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, пов’язаними з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення, собівар-тість реалізованих виробничих запасів і деякі інші витрати.
Для свого нормального функціонування підприємства вдають-ся до залучення позикового капіталу. В зв’язку з цим у них вини-кають так звані фінансові витрати. До них належать, насампе-ред, витрати на виплату процентів за користування кредитами і процентів за випущені облігації та витрати за фінансовою орен-дою. Фінансові витрати беруться до уваги при визначенні прибу-тку підприємства від звичайної діяльності до оподаткування. При цьому на їх суму зменшується операційний прибуток.
Багатогранність діяльності багатьох підприємств спонукає їх до понесення таких витрат від звичайної діяльності, які не пов’язані безпосередньо з виробництвом і реалізацією продукції і які водночас не є фінансовими. До таких інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних ак-тивів за їх залишковою вартістю та реалізованих майнових ком-плексів. Від таких операцій реалізації підприємство може отри-мати прибуток, якщо ціна продажу буде вищою за собівартість цих активів, або ж збиток — за зворотного співвідношення ціни і собівартості. До складу інших витрат відносять також втрати від переоцінки курсових різниць, суми уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій та деякі інші витрати звичайної діяльності.
Надзвичайні витрати виникають у результаті появи надзви-чайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очі-кується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному наступному періоді. Ці витрати враховуються при визначенні чи-стого прибутку і включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяль-ності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.
При визначенні прибутку підприємства беруться до уваги втрати від участі в капіталі. Вони розглядаються як своєрідні витрати, хоч за своїм економічним змістом являють собою збит-ки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6.4. Класифікація витрат
6.6. Співвідношення фактор-продукт та його аналіз
6.7. Визначення максимального прибутку. Неявні витрати
6.8. Послідовність і методи визначення собівартості сільськогосподарської продукції
6.10. Досягнутий рівень собівартості та методика її аналізу
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki