Ринковій економіці притаманне таке явище, як банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності. Умови і порядок віднов-лення платоспроможності таких суб’єктів (боржників) або ви-знання їх банкрутами, порядок задоволення претензій кредиторів та інші питання, пов’язані з санацією та банкрутством, регулю-ються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (від 30.06.1999 р.).
Під банкрутством розуміють визнану арбітражним судом неспроможність боржника — суб’єкта підприємницької діяльно-сті — відновити свою платоспроможність та задовольнити ви-знані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. При цьому боржником вважається такий суб’єкт підприємницької діяльності, який неспроможний ви-конати свої грошові зобов’язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом за за-явою кредиторів, якщо безспірні вимоги їх до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітних плат, які не були задоволені протягом вказаного терміну — три місяці. Зако-ном передбачено також, що боржник може звернутися до арбітраж-ного суду з власної ініціативи в разі його фінансової неплатоспро-можності або загрози такої неплатоспроможності, за якої він не в змозі виконати свої зобов’язання перед кредиторами, в тому числі і по заробітній платі, сплатити податки, інші обов’язкові платежі не інакше, як через відновлення платоспроможності.
У світовій практиці банкрутом вважають таке підприємство, неплатоспроможність якого має не тимчасовий, а тривалий харак-тер. Наприклад, у Швеції процедура визнання банкрутства ого-лошується тоді, коли підприємство не може протягом шести мі-сяців оплатити пред’явлені йому вимоги.
Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадові-льного управління підприємством, нехтування впливом різноманіт-них факторів макро- і мікросередовища, а тому правомірно розгля-дається як плата за економічну свободу у виборі напряму господарської діяльності, партнерів, найму робочої сили, ринків збуту тощо.
Суб’єкт підприємницької діяльності в разі загрози його непла-тоспроможності ще до порушення справи про банкрутство може здійснити досудову санацію. Це — важливий захід, що нерідко дає змогу підприємству уникнути банкрутства. Здійснює досудову санацію власник майна або інвестор шляхом прийняття систе-ми заходів — організаційно-господарських, інвестиційних, техніч-них, фінансово-економічних, правових щодо відновлення платоспроможності боржника. Одним із найбільш радикальних заходів досудової санації є надання боржнику фінансової допо-моги з боку власника майна, засновників, кредиторів боржни-ка, інших суб’єктів для погашення його боргових зобов’язань. Це, в свою чергу, зобов’язує боржника взяти на себе відповідні додаткові зобов’язання перед особами, які надали таку допомогу.
При порушенні справи про банкрутство до боржника можуть бути застосовані такі судові процедури банкрутства: розпоря-дження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності) боржника, ліквідація банкрута. В ухвалі ар-бітражного суду про порушення провадження справи на банкрутство вказується на введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна на строк не біль-ше шести місяців. Це — перший радикальний захід процедури банкрутства, що стосується контролю за діяльністю боржника. Мета цього заходу — забезпечити майнові інтереси кредиторів. Розпорядник майна призначається на період від порушення про-вадження справи про банкрутство до моменту укладання мирової угоди чи прийняття рішення про санацію або ліквідацію боржни-ка. Він має право скликати збори кредиторів, аналізувати фінан-сове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо його фінансового оздоровлення. В обов’язки розпо-рядника майна входить розгляд з посадовими особами боржника копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, здійс-нення реєстру вимог кредиторів, своєчасне вжиття заходів щодо захисту майна боржника, аналіз його господарської, фінансової та інвестиційної діяльності і становища на товарному ринку, ви-явлення ознак фіктивного банкрутства.
Керуючий майном боржника не має права втручатися в опера-тивно-господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень органу управління під-приємства-банкрута. Проте останній не має права після призна-чення розпорядника майна приймати рішення щодо реорганізації і ліквідації боржника, створювати нові юридичні особи, філії і пре-дставництва, виплачувати дивіденди, здійснювати емісію цінних паперів. Важливо, що керуючий майном боржника сприяє укла-данню мирової угоди між боржником і кредиторами, яка означає досягнення домовленості між ними про відстрочку платежів або їх розстрочку, або припинення зобов’язань, коли має місце прощення боргів. Якщо мирової угоди не було досягнуто і за час проведення процедури розпорядження майном боржнику не вдалося задоволь-нити вимоги кредиторів, то арбітражний суд за клопотанням комі-тету кредиторів має право винести ухвалу щодо проведення сана-ції боржника строком не більше 12 місяців1. Ним призначається керуючий санацією за наявності в нього відповідної ліцензії.
Санація — це система заходів, здійснюваних під час прова-дження справи про банкрутство, що спрямовані на запобігання ви-знання боржника банкрутом та його ліквідації. Вона здійснюється шляхом кредитування підприємства, його реорганізації, реструк-туризації боргів і капіталу, зміни виробничої структури. В результаті санації має бути досягнуто фінансове оздоровлення боржника і задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.
З дня винесення ухвали про санацію припиняється повнова-ження керівника боржника і його органів управління, а керівниц-тво підприємством переходить до керуючого санацією. Він має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від його імені мирову угоду, відмовлятися від виконання догово-рів боржника у передбачених законом випадках. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією повинен розробити і подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, в якому передбачаються за-ходи щодо відновлення його платоспроможності, строк такого відновлення, умови участі інвесторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні умов кредиторів.
Серед заходів відновлення платоспроможності боржника, що відображаються в плані санації, можуть бути реструктуризація (реорганізація) підприємства, перепрофілювання виробництва і відмова від збиткових виробництв, відстрочка або/та розстрочка платежів, списання (прощення) боргів, продаж частини майна, лік-відація дебіторської заборгованості, зобов’язання інвестора про погашення боргу боржника або його частини, продаж майна бо-ржника як цілісного майнового комплексу тощо. Інвестори мо-жуть набувати прав власності на майно боржника за умови вико-нання ними зобов’язань згідно з планом санації. Якщо комітет кредиторів схвалив план санації, то останній подається на за-твердження арбітражного суду. В іншому разі комітет кредиторів звертається до арбітражного суду з клопотанням про призначен-ня другого керуючого санацією або ж про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При затверджен-ні арбітражним судом плану санації керуючий санацією здійснює передбачені планом заходи. За умови їх практичної реалізації він складає звіт і подає його на затвердження в арбітражний суд. Та-ке затвердження є підставою для винесення вказаним судом ух-вали про припинення провадження у справі про банкрутство.
На основі викладеного можна зробити висновок, що вітчизняне законодавство про банкрутство, як і законодавство ряду розвину-тих країн, надає пріоритетність санації над ліквідацією підприємс-тва. І це не випадково. Для кредиторів найчастіше невигідно закін-чувати справу про банкрутство ліквідацією боржника. З міжнародної практики відомо, що кошти, отримані в результаті лі-квідації підприємства-боржника, коливаються переважно в межах 30 % від вимог кредиторів. Отже, є велика ймовірність того, що такі вимоги можуть бути далеко не повністю або ж цілком не за-доволеними. І це підтверджується вітчизняною дійсністю, коли за останні роки (1998—1999) кошти від ліквідації підприємств-банкрутів покривали лише 1,5—2 % їх боргових зобов’язань.
За умови відмови арбітражного суду затвердити звіт керуючо-го санацією або ж неподання такого звіту в установлений строк арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника бан-крутом і відкриває ліквідаційну процедуру, термін якої не може перевищувати 12 місяців. За рішенням указаного органу цей строк може бути продовжений ще на шість місяців. Ліквідація боржника означає припинення діяльності суб’єкта підприємни-цької діяльності (банкрута) з метою здійснення заходів щодо за-доволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процеду-ри припиняється його підприємницька діяльність і нарахування штрафів, пені, процентів та інших економічних санкцій, припи-няється також повноваження органів управління банкрутом (як-що цього не було зроблено раніше). Арбітражний суд призначає ліквідатора (ним може бути розпорядник майна або керуючий санацією) і членів ліквідаційної комісії.
Ліквідатор виконує всі процедури, пов’язані із збереженням і розпорядженням майном, здійсненням його вартісної оцінки то-що. Він організує повернення дебіторської заборгованості і, що дуже важливо, формує ліквідаційну масу. До її складу включа-ють усі види майна і майнових прав банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, а також виявлені в процесі її здійснення (за винятком об’єктів соціальної сфери та об’єктів комунальної інфраструктури). Ліквідатор здійснює продаж май-на, що включене в ліквідаційну масу, на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу вказаного майна. Кошти від продажу майна використовуються для задоволення вимог кредиторів у такій черговості:
- в першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заста-вою; виплати вихідної допомоги звільненим працівникам; витра-ти, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбіт-ражному суді та роботою ліквідаційної комісії;
- у другу — вимоги, що виникли із зобов’язань підприємства-банкрута перед його працівниками, за винятком їх внесків до ста-тутного фонду, та зобов’язань, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян;
- в третю — вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язко-вих платежів);
- у четверту — вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;
- в п’яту — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;
- у шосту чергу — задовольняються всі інші вимоги.
При задоволенні претензій кредиторів витримуються такі пра-вила: 1) вимоги кожної наступної черги задовольняються лише тоді, коли забезпечується повне задоволення претензій попере-дньої; 2) в разі недостатності коштів для повного задоволення вимог кредиторів наступної черги вимоги задовольняються про-порційно сумі вимог кожного кредитора даної черги; 3) вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Справа про банкрутство припиняється після затвердження арбіт-ражним судом звіту ліквідатора.
