Незважаючи на велику різноманітність операційних витрат, багато з них характеризуються певною економічною однорідніс-тю. Сукупність економічно однорідних витрат називають елементом витрат. Відповідно до стандарту 16 «Витрати» виділяють такі елементи операційних витрат:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація;
- інші операційні витрати.
До матеріальних витрат відносять продукцію промислового і сільськогосподарського походження, що використовується агра-рними підприємствами в процесі агропромислового виробництва при створенні нових споживних вартостей. Це, насамперед, витра-ти на насіння, корми, паливно-мастильні матеріали, добрива, отру-тохімікати, підстилку, запасні частини, придбання інструменту, пристроїв й інших засобів і предметів праці, на забезпечення пра-цівників спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами.
До матеріальних витрат також відносять будівельні матеріали, тару і тарні матеріали, купівельні напівфабрикати та комплекту-ючі вироби, допоміжні та інші матеріали.
Специфічним видом матеріальних витрат є витрати підприємств на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами та організаціями. Найчастіше аграрні підприємства користуються такими видами послуг сторонніх орга-нізацій, як капітальний ремонт тракторів та іншої складної техніки, внесення добрив і отрутохімікатів, культурно-технічні роботи, транспортні послуги щодо перевезення вантажу на території під-приємства. Набуває поширення і такий вид послуг, як здійснення окремих технологічних операцій при виробництві відповідних видів сільськогосподарської продукції, контроль за якістю продукції то-що.
У процесі виробництва аграрні підприємства багато коштів витрачають на оплату праці. Найбільша частка припадає на основ-ну і додаткову заробітну плату (включаючи її індексацію) пра-цівників, обчислену за відрядними розцінками, тарифними став-ками та посадовими окладами згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. В роки економічної кризи значно поширилася натуральна оплата праці. Вона включається в основну оплату в межах, що не перевищують її тарифної части-ни.
Для підвищення матеріальної заінтересованості працівників на кожному підприємстві (відповідно до чинного законодавства) встановлюються надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів за роботу в нічний час, роботу в шкідливих і важких умовах, за понаднормову роботу та ін. Ці доплати є важливим чинником ефективної організації праці. З метою закріплення кадрів аграрні підприємства виплачують також одноразові винагороди за вислу-гу років (надбавки за стаж роботи за фахом на даному підприємс-тві). Такі винагороди, як і оплата за роботу у вихідні та святкові дні і за понаднормову роботу, розглядаються як складові витрат на оплату праці. До цього елемента витрат відносять виплати за так званий неявочний час: оплата щорічних відпусток, оплата пе-рерв, пов’язаних з виконанням державних обов’язків або прохо-дженням обов’язкових медичних оглядів, тощо. Потрібно також пам’ятати, що оплата праці працівників соціально-культурних закладів, які перебувають на балансі підприємства, витрати на проведення оздоровчих заходів не включаються в собівартість продукції, а покриваються за рахунок прибутку підприємства.
Значну частку в структурі витрат підприємств займають відраху-вання на соціальні заходи. Вони здійснюються переважно за встанов-леними законодавством нормами. До таких витрат включають відрахування на пенсійне забезпечення і на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та на інші соціальні заходи.
Елемент «Амортизація» формується за рахунок амортизацій-них відрахувань основних засобів, нематеріальних активів та ін-ших необоротних активів.
Досить широке коло витрат включається в елемент «Інші опе-раційні витрати». За своїм економічним змістом вони не можуть бути віднесені до жодного з розглянутих елементів витрат, а тому через свою різнорідність об’єднуються в самостійну групу витрат. Це, — наприклад, витрати на послуги зв’язку, на відря-дження, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Групування витрат за економічними елементами має велике значення для аналізу операційної діяльності підприємства. Якщо розрахувати абсолютну величину кожного елемента цих витрат на одиницю продукції та їх питому вагу в загальних витратах у дина-міці і простежити за їх змінами, то можна зробити досить ґрунто-вні висновки про ефективність менеджменту на всіх його рівнях.
З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собі-вартості по кожному виду продукції всі операційні витрати гру-пують за статтями. Перелік і склад статей калькулювання вироб-ничої собівартості продукції (робіт, послуг) кожне підприємство встановлює самостійно. Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями (табл. 6.1).
Таблиця 6.1
ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ
| Статті витрат |
У рослинництві |
У тваринництві |
У допоміжних виробництвах |
У підсобних промислових виробництвах |
| Витрати на оплату праці із соціальними нарахуваннями |
+ |
+ |
+ |
+ |
| Насіння і садивний матеріал |
+ |
|
|
|
| Добрива |
+ |
+ |
|
|
| Засоби захисту рослин і тварин |
|
+ |
|
|
| Корми |
|
|
|
+ |
| Сировина і матеріали (без зворотних відходів) |
+ |
+ |
+ |
+ |
| Роботи і послуги |
+ |
+ |
+ |
+ |
| Витрати на ремонт необоротних активів |
+ |
+ |
+ |
+ |
| Інші витрати на утримання основних засобів |
+ |
+ |
+ |
+ |
| Загальновиробничі витрати |
+ |
+ |
+ |
+ |
| Інші витрати |
+ |
+ |
+ |
+ |
| Непродуктивні витрати (в обліку) |
|
+ |
|
|
Аналіз витрат за статтями дає змогу виявити резерви їх скорочення і досягнення за-вдяки цьому вищої ефективності виробництва.
Поняття валових витрат. Крім обліку витрат, передбачених стандартом бухгалтерського обліку 16 «Витрати», підприємства з метою визначення прибутку для оподаткування обчислюють і так звані валові витрати. Механізм такого визначення передбачений Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 22.05.1997 р.).
Валові витрати виробництва та обігу визначаються цим зако-ном як будь-які витрати платника податку у грошовій, матеріаль-ній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вар-тості товарів (робіт, послуг), які придбаються або виготовляються таким платником податку для їх подальшого ви-користання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду в зв’язку з під-готовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією про-дукції (робіт, послуг) і охороною праці. Це — основна складова валових витрат будь-якого підприємства, в тому числі й аграрного.
Слід зазначити, що валові витрати розглядаються з позиції майбутнього оподаткування прибутку підприємства, тому до їх складу включаються і такі окремі види витрат, що не мають нічо-го спільного з продуктивними (корисними) витратами, передба-ченими технологією і організацією виробництва продукції. При-кладом таких витрат можуть бути суми безнадійної заборгованості у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення цих боргів не дали результату, а також суми заборгованості, по яких закінчився строк позовної давності. Як бачимо, це — непродук-тивні витрати, але їх включення до валових витрат зменшує ва-ловий дохід підприємства, а отже, й об’єкт його оподаткування — прибуток.
До складу валових витрат включають і витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів у межах, що не перевищують 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, а також суми перевищення балансової вартості цих фондів і нематеріальних активів над вартістю їх реалізації. Відо-мо, що витрати на поліпшення основних засобів пов’язані безпо-середньо з їх поточним і капітальним ремонтом, а отже, вклю-чення їх до валових витрат є виправданим, оскільки в іншому разі не можна було б своєчасно виконати весь комплекс робіт, передбачених технологією виробництва. Проте, навряд є виправ-даною норма Закону, коли витрати на поліпшення основних за-собів, що перевищують 5 % сукупної вартості груп основних фо-ндів, не включаються до валових витрат, а відносяться на підвищення вартості цих фондів. Такі витрати мають відшкодо-вуватися виручкою від реалізації продукції, а тому вони повинні розглядатися як елемент поточних витрат.
Економічно виправданим з позицій платника податку є вклю-чення до валових витрат сум перевищення балансової вартості основних засобів і нематеріальних активів над вартістю їх реалі-зації. Пояснюється це тим, що за описаного випадку виручка від реалізації не відшкодовує певної частини вартості цих ресурсів, на придбання або виготовлення яких підприємство свого часу понесло витрати. Ці витрати повинні бути відшкодовані або за-вдяки нарахуванню амортизації, або через продаж цих засобів чи нематеріальних ресурсів. Якщо цих двох джерел за певних обста-вин (продаж до завершення строку амортизації) недостатньо для відшкодування їх балансової вартості, то логічно частину невід-шкодованої вартості відносити на збитки підприємства, що рів-ноцінно їх включенню до валових витрат, оскільки це призводить до зменшення прибутку підприємства. Проте з позиції виробника невідшкодована вартість указаних ресурсів є непродуктивними витратами, а точніше, втратами, і звичайно, не повинна включа-тися до собівартості продукції.
До валових витрат відносять і суми витрат, не врахованих через допущені помилки у минулому податковому періоді, але виявлених у звітному податковому періоді. До їх складу включають і деякі ін-ші витрати, передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».
Отже, склад витрат, що облічується згідно з вимогами станда-рту бухгалтерського обліку 16 «Витрати» для визначення собіва-ртості продукції і кінцевих фінансових результатів, дещо відріз-няється від складу валових витрат, що вимагає організації ведення на підприємствах, по суті, подвійного обліку. В зв’язку з цим актуальною залишається проблема уніфікації бухгалтерсько-го обліку, який відповідав би виробничим і податковим цілям.
