Posibniki.com.uaЕкономікаАктуальні питання розвитку агробізнесу в УкраїніОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВИХ ФОРМУВАНЬ


< Попередня  Змiст  Наступна >

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВИХ ФОРМУВАНЬ


В аграрній сфері економіки у процесі реалізації перебуває модель товарно-грошових відносин, яка була передбачена низкоюзаконодавчих актів України. Для її здійснення потрібне подальшеформування не тільки організаційного й економічного, але й ефективного правового механізму. Юридичні нормативи, якими нинірегулюють аграрні відносини, не охоплюють увесь комплекспроблем, що з них випливають, і мають фрагментарний характер.Як наслідок, частина правових нормативів і механізмів або не дотримується, або діє обмежено і викривлено. Такі дії призводятьдо того, що у значній кількості регіонів земля так і не знайшласвого справжнього господаря, а нові аграрні формування і даліпрацюють зі збитками.

Відзначимо, що інституційними механізмами створюються всінеобхідні умови для формування ефективного господарявласника. На сучасному етапі відносини підприємницької діяльності та процеси реструктуризації сільськогосподарських підприємств регулюються Господарським Кодексом України.

Незважаючи на певні досягнення у розвитку аграрної сфери, вУкраїні ще багато питань її організації та управління чекають на вирішення. Для того, щоб сільське господарство в нашій країні розвивалося і процвітало, потрібні суттєві зміни у податковій, митній, ціновій політиці. Сільському господарству необхідні стабільні ціни,орієнтуючись на які товаровиробники могли б визначати оптимальний обсяг виробництва продукції, платоспроможний попит на сільськогосподарську техніку, садивний матеріал. Ціновий механізмповинен стати головною ланкою стабільного аграрного виробництва, збалансованого продовольчого ринку на перспективу.

Важливу роль відіграє утворення у сільському господарствікластерів. Кластерні локальні мережі територіально-виробничихсистем є джерелами і факторами забезпечення ефективності агропромислової діяльності, високого рівня та якості життя населення, економічного зростання й сталого розвитку території. Уцентральних, південних і східних областях України формуютьсязерново-олійні, м’ясо-молочні кластери, які мають високу ефективність [1, с. 3–11].

Щодо земельних відносин, в Україні ще не в повній мірі вирішені питання формування ринку землі. Зокрема, не визначеномісце землі в системі економічного обігу; не створено належнихумов для реалізації громадянами права власності на землю; потребує удосконалення інфраструктура ринку землі. Механізморенди, особливо короткострокової, не відповідає завданням раціонального землекористування [2, с. 3–49].

Сьогодні фінансово-економічна підтримка аграрного сектораздійснюється переважно через комплекс цільових програм, кожназ яких має на меті підвищення ефективності виробництва та дохідності товаровиробника. При цьому, через брак коштів Державного бюджету України, ця підтримка на 80 % відбувається зарахунок сприятливої податкової політики, активних зборів, що єнепрямою формою субсидіювання галузі.

Значну роль у розвитку сільського господарства повинна відігравати інноваційна діяльність. Пріоритетним напрямом інноваційної діяльності в аграрному секторі є впровадження найперспективніших агротехнологій, новітньої техніки, селекція, насінництво і, націй основі, підвищення продуктивності виробництва з метою зниження витрат на одиницю продукції та зміцнення її конкурентоспроможності на внутрішньому і світовому ринках.

У питаннях розвитку сільського господарства найгострішою єпроблема прискорення земельної реформи. Основний принципреформування земельних відносин полягає в тому, що земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря.Україна пройшла значну частину шляху до утвердження приватної власності на землю. Селяни стали власниками земельних паїв,однак отримані ними сертифікати не забезпечують реалізаціюправа володіння, користування та розпорядження приватноювласністю на землю в повному обсязі.

Удосконалення управління агропромисловим комплексом ірегулювання економічних відносин на ринкових засадах включаєрозмежування функцій державного управління (форми власностіі господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структура управління, розвиток інфраструктури аграрного сектору тощо) та функцій господарського управління (ресурсне забезпечення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кредитнезабезпечення тощо). У сучасних умовах відбувається на рівніцентральних органів виконавчої влади подальше об’єднання функціонально споріднених інститутів, переведення на корпоративне управління галузевих й господарських структур. Важливо також реорганізувати на місцевому рівні управління сільськогогосподарства в підрозділи (агентства) з дорадництва та сприяннярозвитку сільських територій (з покладенням на них вирішеннякомплексу завдань виробництва, земельної реформи, розвиткувиробничої інфраструктури та інфраструктури продовольчогоринку, ринку праці на селі).

Список використаних джерел

1. Кириленко І. Г. Про хід реформування та заходи щодо поліпшенняситуації на селі / І. Г. Кириленко // Економіка АПК. — 2013. — №1 (9).

— С. 3—11.

У результаті агропромислової інтеграції утворюються агропромислові формування, які являють собою сукупність технологічно,економічно та організаційно взаємопов’язаних сільськогосподарських і промислових підприємств та організацій, що здійснюють виробництво, зберігання, переробку та доведення до споживача продуктів з сільськогосподарської сировини. Агропромисловіформування відрізняються різноманіттям форм, а саме: за характером діяльності інтегрованих формувань, за галузевим складом, заформами власності, за організаційними формами управління.

В умовах інтеграції концентрація і спеціалізація здійснюютьсяу ширших масштабах, ніж в умовах автономних сільськогосподарських і промислових виробництв. Завдяки створеннюоб’єднань межі землекористування, що включаються воб’єднання господарств, можуть змінюватися. Це веде до укрупнення (концентрації) масивів сільськогосподарських культур, раціональнішого розміщення сільськогосподарського виробництва,кращої організації території, наближенню джерел сировини домісць їх переробки, дозволяє використовувати передову техніку,покращувати меліоративний стан земель, проводити селекційнуроботу з урахуванням вимог промислового виробництва. Все це,в свою чергу, сприяє підвищенню врожайності основної сільськогосподарської культури в порівнянні з автономними господарствами та призводить до збільшення обсягу виробництва профілюючої продукції; поліпшення якості сільськогосподарської тапромислової продукції; підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці в агропромислових об’єднаннях відбивається на зниженні собівартості продукції, збільшенні прибутку та рентабельності виробництва. Скорочення витрат виробництва обумовлено раціональним розміщенням сільськогосподарського виробництва та закріпленням сировинних зон за промисловими підприємствами.

Поряд з економічною ефективністю виробничих агропромислових об’єднань слід враховувати також соціальну ефективністьстворення цієї форми організації основної ланки агропромислового комплексу. Одним із соціальних показників ефективностівиробничих агропромислових об’єднань може служити зростання відрахувань у фонди економічного стимулювання, що припадають на одного працюючого в розрахунковому році порівняно збазовим. Додатковими до цього показником є зростання середньорічної заробітної плати на одного працюючого [2].

Соціальна ефективність характеризує соціальний стан, ступіньдосягнення нормативно встановлених показників рівня розвитку

сільського населення та вимірюється показниками рівня життянаселення.

У результаті вдосконалення організаційної структури управління економічний ефект досягається за рахунок: зниження трудомісткості виконання функцій управління в результаті усуненнязайвих, невластивих і дубльованих функцій, зв’язків, документації; економії витрат внаслідок визначення найраціональнішогоспособу виконання функцій управління; зниження трудомісткостівитрат управлінського персоналу на передачу інформації у процесі її обробки в підрозділах підприємства; збільшення продуктивності праці управлінського персоналу, що досягається в результаті ліквідації втрат робочого часу на непродуктивну роботу

В умовах соціально орієнтованої ринкової економіки великезначення має саме соціально-економічної ефективності, яка виступає головним критерієм оцінки рівня соціально-економічногорозвитку. Згідно багатьої досліджень, цей вид ефективності відходить від виробничо-економічної ефективності та характеризуєне тільки ефективність роботи підприємства, а й відбиває рівеньрозвитку соціальної інфраструктури, продуктивності та мотиваціїпраці. Ця категорія в сучасних умовах може виступати узагальнюючим критерієм ефективності, який на основі системи показників дозволить врахувати при оцінці як економічні, так і соціальні результати діяльності суб’єкта господарювання.

Список використаних джерел

1. Региональная экономика: Учебник для вузов/ Т. Г. Морозова,М. П. Победина, Г. Б. Поляк и др.; Под ред. проф. Т. Г. Морозовой. —2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 472 с.

2. Экономика предприятия. — профессор Н. А. Сафронов. — М.:Юристъ, 1998. — 584 с.Зубрейчук А. І.,Ткаченко Н. В.,науковий керівникСадовник О. В., к.е.н., доцент,ДВНЗ «Київський національний економічний університетімені Вадима Гетьмана», м. Київ


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ОСОБЛИВОСТІ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ
ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ
ПОРІВНЯННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ (КЛАСИЧНА ТА НУЛЬОВА ТЕХНОЛОГІЇ)
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР
НАПРЯМИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki