1. Розвиток як багатоаспектне явище і кросдисциплінара категорія активно використовують у філософській, історичній, біологічній, економічній, управлінській науці, що зумовлює багатоманіття поглядів на його змістовне наповнення. Найпоширенішими підходами й тлумаченнями сутності розвитку є: 1) прогрес, ускладнення систем, процес переходу від нижчого стану системи до вищого стану, з новими якостями, 2) властивість системи; 3) спрямовані, незворотні якісні, зміни організації; 4) процес адаптації до нових умов функціонування; 5) програма вдосконалення, оновлення компанії; 6) формування нових характеристик, які забезпечують новий рівень ефективності діяльності компанії; 7) багатовимірний процес удосконалення, прогресу системи, її трансформацій.
2. Розвиток будь-якої системи являє собою якісну зміну її складу, зв’язків (тобто структури) та функціонування, або, стисло, будь-яку якісну зміну системи. Серед ключових рис розвитку найчастіше вирізняють спрямованість, закономірність, незворотність, єдність якісних і кількісних змін, взаємозв’язок прогресу і регресу, суперечливість, циклічність та розгортання в часі.
3. З позицій економічної та управлінської науки під розвитком компанії слід розуміти перехід системи господарювання в новий стан унаслідок незворотних, спрямованих, закономірних змін техніки, технології, організації праці та управління. Причому необхідно відрізняти процеси розвитку, функціонування та зростання компанії. Процес функціонування відображає реалізацію в часі та просторі її функції (призначення, ролі), що задається оточенням системи. На відміну від функціонування зміни, що зумовлюють розвиток компанії, є незворотними, спрямованими та зако-номірними. Процес функціонування є частиною процесу розвитку. Зростання полягає в кількісних змінах складу і взаємозв’язків системи, а отже, зростання не завжди є проявом розвитку.
4. Джерелом розвитку системи є суперечності, що нагромаджуються і потребують розв’язання. Виникнення суперечностей пов’язане із різноманітними збуреннями, що супроводжують систему впродовж усього життєвого циклу ? від моменту зародження до моменту розпаду. Основні види суперечностей, розв’язуваних у процесі розвитку компанії, описуються такими дуальностями: зовнішні та внутрішні, прості та складні, мікрорівневі та макрорівневі, вирішувані і невирішувані, термінові та нетермінові, адаптаційні та дисипативні.
5. Рушійними силами розвитку компанії виступають суперечності між: функцією (призначенням) і метою системи; потребами в ресурсах та можливістю їх задоволення; «новою» кількістю та «старою» якістю (що загострюється в точці біфуркації); старим і новим; прагненням порядку та хаосом; прагненням системи досягти сталого та засобами її досягнення, які обов’язково призводять до зростання несталості системи; цілями системи та цілями її компонентів; процесами функціонування і розвитку (особливо в точці біфуркації); між функціонуванням і структурою (в момент стрибка структура змінюється швидко, а функціонування відстає); аналогічні суперечності компонентів системи, що, накопичуючись, позначаються на рівні системи загалом.
6. У сучасній управлінській теорії є три відомі концепції першопричин, що обумовлюють зміни в організаціях: екстерналістська, теорія іманентної зміни, інтегральна теорія.
7. За критерієм обсягів і темпів трансформаційних змін у часі розрізняють дві форми розвитку — еволюційну і революційну. Основними видами розвитку прийнято вважати прогрес та регрес. Широкий спектр різновидів розвитку можна звести до двох основних типів: інноваційного та стратегічного.
8. Проблема вимірності розвитку залишається невирішеною. Основними перешкодами в оцінюванні розвитку є: 1) складність доведення чіткої взаємозалежності поліпшення або погіршення значень інтегрованих фінансових або ринкових показників з реалізованими заходами з розвитку компанії, елімінування дії зовнішніх чинників, виокремлення впливу розвитку окремих елементів системи або зв’язків між ними, які не є очевидними; 2) наявність часових розривів між здійсненням заходів з розвитку підприємства й отриманими результатами, та покращенням обраних інтегрованих результатів; 3) можливість елімінування окре-мих заходів у процесі розвитку підприємства внаслідок протилежної дії їх на різні елементи системи підприємства.
9. Для досягнення ефективності управлінських зусиль, спрямованих на забезпечення розвитку таких складних відкритих систем, якими є сучасні підприємства та компанії, необхідно розробляти вимірники розвитку у тріаді «критерії — індикатори — показники».
