Posibniki.com.uaМенеджментУправління розвитком компаніїСУЧАСНІ МОДЕЛІ ТА УПРАВЛІНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ


< Попередня  Змiст  Наступна >

СУЧАСНІ МОДЕЛІ ТА УПРАВЛІНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ


Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете ЗНАТИ:

9 сутність та еволюцію моделей життєвого циклу організації;

9 напрями розвитку концепції життєвого циклу економічної організації;

9 генеричні моделі розвитку компанії (діловий та організаційний розвиток, зовнішній та внутрішній розвиток);

9 типологію управлінських технологій розвитку компанії; а також УМІТИ:

9 визначати етапи життєвого циклу компанії за різними моделями та на цій основі формулювати загальні рекомендації щодо її розвитку;

9 виявляти взаємозв’язок та взаємозумовленість генеричних моделей розвитку компанії;

9 визначати сфери застосування різних управлінських технологій розвитку компанії.

4.1. Моделі розвитку організації на основі концепції життєвого циклу

4.2. Системний підхід до визначення моделей розвитку компанії

4.3. Управлінські технології розвитку компанії

Ключові положення

Основні терміни та поняття

Запитання та завдання для самоконтролю

4.1. МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ОСНОВІ КОНЦЕПЦІЇ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ

Список використаних джерел Важливою проблемою для вітчизняних управлінців залишається вибір адекватної умовам господарювання підприємства моделі розвитку та формування ефективної технології її впровадження з вимогою досягнення визначених цілей підприємства. Тому особливої актуальності на цьому етапі розвитку економічних відносин в Україні набуває пошук шляхів вирішення проблеми забезпечення «поновлюваної відмітності та прибутковості» підприємства [19, с. 23].

Оскільки розвиток підприємства відбувається завдяки прагненню досягти в майбутньому певного бажаного стану, серед різних способів визначення такого стану організації на особливу увагу заслуговує ситуаційно історичний підхід.

Не секрет, що деякі організації розвиваються швидше та дина- мічніше за інші, деякі — нібито стоять на місці, а треті переживають постійну кризу. Тому виникає питання: якою мірою на розвиток організації впливає природний перебіг історії її діяльності?

У 1960-х роках виникла ідея розглядати організацію в термінах «особистості», а розвиток організації зіставляти із розвитком людини. У 1965 році Дж. Гарднер писав: «Як люди і рослини, організації також мають свій життєвий цикл. Вони переживають період зеленої та гнучкої юності, розквіту та сучковатої старості… Організації можуть долати час від юності до старості за два чи три десятиліття, а можуть жити століттями». Якщо продовжувати таку логіку, можна припустити, що організації в своєму розвитку долають кризи, переходячи на нові етапи розвитку, досягають свого розквіту і зрештою вмирають.

У західній літературі в межах цього підходу розглядають життєві цикли організації («organizations life cycles»). Стадії розвитку організації — це періоди життя організації в межах однотипних ціннісних установок, що фіксують особливості управлінських завдань, які перебувають в центрі уваги керівництва. Періоди, в які організація принципово змінює цінності й орієнтації, називають циклами, або фазами розвитку організації.

Отже, життєвий цикл організації (ЖЦО) — це період, упродовж якого організація проходить такі стадії свого функціонування, як створення, зростання, зрілість і занепад. Скільки організацій, стільки й різних типів життєвого циклу.

Концепція життєвого циклу організації Кожен етап ЖЦО має свої особливості. Етап створення — це етап підприємництва, якому притаманні творчий процес, формулювання місії, дерева цілей і функцій. Етап зростання — етап формування колективу, розвитку комунікацій, час активних контактів і високих зобов’язань. Етап зрілості, стабілізації — етап формалізації правил, зростання ролі вищого керівництва, ролі в ієрархії системи: структура відносно стабільна, організація стала, починає збільшувати випуск продукції, з’являються нові резерви розвитку. Структура ускладнюється, з’являються нові елементи в системі організації. Через швидке врізноманітнення елементів система втрачає свою цілісність. Децентралізація прийняття рішень може тимчасово виправити ситуацію, але система вже близька до наступного етапу. Етап занепаду пов’язаний зі зменшенням попиту на продукцію та послуги організації, зі скороченням ринку. Керівництво компанії активно шукає вихід із кризи. Механізм вироблення й прийняття рішень знову централізований. Але на етапі занепаду вивести організацію на новий етап зростання надзвичайно складно.

Дослідники виокремлюють чимало оригінальних моделей розвитку організацій, створених у різні часи. Автори моделей життєвого циклу розставляють різні акценти при визначенні набору унікальних характеристик окремих стадій розвитку організації (табл. 4.1). Однак незалежно від кількості стадій у висновках більшості дослідників життєвого циклу організацій є спільне. По-перше, послідовність стадій найчастіше визнається закономірною. По-друге, кожна стадія — наслідок попередньої, тож повернутися назад непросто, а іноді взагалі неможливо. По-третє, всі моделі передбачають урахування доволі широкого спектра організаційних характеристик та змінних. Проте останнім часом дедалі частіше виникають сумніви у нездоланності й абсолютності цих тверджень.

Слід визнати, що життєвий цикл — це радше узагальнена інтерпретація топ-менеджерами внутрішнього середовища організації. Більшість фірм не переходять від однієї стадії розвитку до іншої в традиційному «біологічному» розумінні. Стадія життєвого циклу являє собою широкий набір різноманітних характеристик організаційної діяльності. Таким чином, розуміння сутності стадій життєвого циклу можливе через усвідомлення змін цих характеристик у часі.

Основні фази розвитку організації 1) боротьба за автономію; 2) стрімке зростання; 3) уповільнення 1) народження; 2) юність; 3) зрілість 1) неформальна організація; 2) формалізована бюрократія; 3) промисловий конгломерат 1) розвиток на основі творчості; 2) розвиток на основі керівництва; 3) розвиток на основі делегування; 4) розвиток на основі координації; 5) розвиток на основі співпраці 9 стадій (від індивідуальності і дифузності груп до відчуття належності і прихильності до колективу) 1) проблема адаптації до навколишнього середовища; 2) придбання ресурсів; 3) досягнення цілей; 4) підтримання зразків поведінки 1) стадія простих систем; 2) стійка стадія організації; 3) стадія розроблення структур
1) зародження; 2) «дитинство»; 3) швидке зростання; 4) «юність»; 5) розквіт; 6) стабільність; 7) аристократизм; 8) рання бюрократизація; 9) бюрократизація; 10) смерть 1) набуття ресурсів та формування майбутньої ідеології; 2) вибір «головних схем переміщення», найм персоналу; 3) формування організаційної ідентичності; 4) «консервація» організації Чотири стадії розвитку 1) становлення; 2) виживання; 3) успіхсвобода; 4) успіхріст; 5) злет; 6) зрілість ресурсів 1) піонерна фаза; 2) фаза диференціації; 3) фаза інтеграції; 4) асоціативна фаза

83 Деякі дослідники стверджують, що топ-менеджери звертають більше уваги на зовнішні проблеми розвитку на ранніх стадіях циклу життя, а дехто, навпаки, на внутрішні проблеми — на стадіях зростання і зрілості. До того ж організація здатна не тільки тривалий час залишатися на одній стадії розвитку, а й повертатися на більш ранні стадії, або збанкрутіти на ранніх стадіях, іноді швидко рухаючись до стадії занепаду і загибелі.

Найчастіше серед основних перепон на шляху вивчення життєвого циклу організації дослідники називають невизначеність та багатоваріантність критеріїв, за якими можна ідентифікувати окремі стадії розвитку організації. Тривалий час найважливішими параметрами, на основі яких проводили класифікацію етапів ЖЦО, залишалися вік та величина організації. Деякі дослідники намагалися розширити склад визначальних критеріїв.

У 1972 році професор Гарвардської школи бізнесу Л. Грейнер в опублікованій у «Harvard Business Review» статті стверджував, що при аналізі розвитку організації панує певний емпіризм та акцент на кількісних дослідженнях. Проаналізувавши багато кейсів та публікацій у науковій періодиці, він дійшов висновку, що найважливішими параметрами, які визначають модель розвитку організації є: її вік, величина, етапи еволюції та революції, темпи росту галузі.

На підставі цього висновку Л. Грейнер виокремлює п’ять еволюційних етапів розвитку, які змінюються внаслідок революцій, що виникають в організації під час відповідних криз (рис. 4.1).

Попри оригінальність запропонованого Л.Грейнером підходу до ідентифікації стадій ЖЦО його модель не позбавлена певних дискусійних моментів та обмежень. Як зазначає С.Р. Філонович [22, с. 61

—62], уважне вивчення запропонованої Л. Грейнером моделі дозволяє робити такі висновки. По-перше, незважаючи на застереження автора, визначальним параметром розвитку організації залишається її величина. У невеликих (зокрема малих) організаціях, у стратегії розвитку яких не передбачено зростання масштабів, деякі кризи взагалі не можуть трапитися, що накладає певні обмеження на прийнятність моделі Л. Грейнера. По-друге, модель описує розвиток не організації загалом, а її системи управління. По-третє, модель слід визнати незавершеною: сам автор не певен, якою кризою завершується п’ятий етап еволюції. Інтуїтивно вочевиднюється, що успішні компанії розвиваються

Проблеми діагностування стадій життєвого циклу організації по спіралі, одначе вмонтувати цю ідею в модель Грейнера непросто, оскільки вона від початку є лінійною.

Велика

Невелика

Величина організації

Молода Зріла

Молода Зріла

Вік організації

Рис. 4.1. Модель життєвого циклу організації за Л. Грейнером

Чималий внесок у розвиток теорії ЖЦО зробив американець Айзек (Ісак) Адізес. Основні постулати його моделі такі.

Розвиток організації подібний до еволюції живої істоти (звідси назва деяких етапів — див. рис. 4.2). Проте на відміну від живої істоти для організації смерть — не обов’язковий етап існування.

На кожній стадії розвитку організація стикається з проблемами, які поділяються на проблеми зростання (що подібні до дитячих інфекційних хвороб) та організаційні патології, з якими організації самостійно впоратися не сила.

Зародження я

На відміну від Грейнера Адізес описує ширший спектр характеристик організації, більшою мірою відповідає моделі організації як відкритій системі. Проте в разі застосування моделі Адізеса необхідно пам’ятати про обмеження, притаманні всім моделям у теорії організації. Передусім, стан реальної організації рідко можна віднести до якогось одного «чистого» етапу. До того ж у великих і складних організаціях їхні окремі підрозділи можуть перебувати на різних етапах життєвого циклу. Зародження я

Смерть

Афера

Рис. 4.2. Модель життєвого циклу організації за І.Адізесом

Хоча згадані моделі ЖЦО ґрунтуються на різних контекстуальних змінних організації (наприклад, на структурі, індивідуальних менталітетах, функціональних проблемах), цікавим є те, що всі вони пропонують розвиток через схожі стадії життєвого циклу.

Порівнюючи різні моделі ЖЦО, можна помітити, що кожна з них має певні стадії: 1) становлення (ранні інновації, формування ніші, креативність); 2) накопичення або колективності (високе єднання, зобов’язання); 3) зрілості чи формалізації і контролю (стабільність й інституціоналізація); 4) диверсифікації, або розроблення структури й адаптації (розширення ринків та децентралізація). Деякі моделі мають стадію занепаду (5), що може бути перетворена на стадію оновлення. Окремі автори розподіляють перші стадії на низку підстадій (наприклад, у Адізеса стадії «давай-давай» і «юність» відповідають стадії накопичення); деякі автори не включають у свої моделі останні стадії диверсифікації та занепаду. З цієї точки зору піонерною стала стаття І. Адізеса [26], в якій він презентував першу модель із чотирма стадіями ЖЦО, котрі відповідали занепаду й вели до смерті організації. Останнє можна пояснити тим, що в зрілих організаціях (після стадії зрілості) організаційні практики розвиваються вже не так передбачувано, як на стадіях зростання. Стадії від зародження до

Схожості та відмінності моделей життєвого циклу організації зрілості організації набагато простіше піддаються аналізу, тому більшість досліджень у сфері ЖЦО присвячено саме цьому періоду життя компаній.

Для порівняльного аналізу різних моделей доречно використовувати п’ятиетапну модель, яка набула поширення в сучасному менеджменті на основі синтезу згаданих вище моделей (табл. 4.3).

Слід зазначити, що жоден з авторів не конкретизує інтервал часу, впродовж якого організації залишаються на певній стадії розвитку. Виняток становить модель Лестера, Парнелла і Каррагера, автори якої висловлюють припущення стосовно часового періоду перебування організації на першій стадії — існування — протягом 10 років. Разом із тим у деяких дослідженнях демонструється, що організації можуть рухатися стадіями життєвого циклу з різною швидкістю.

Емпіричні дослідження показали, що хоча стадії ЖЦО за контекстуальними характеристиками дуже відрізняються одна від одної, вони у жодному разі не пов’язані в детермінованій послідовності. Зокрема, стадія зрілості може передувати занепаду, відтворенню і навіть зростанню, та навпаки, за стадією зростання може наставати занепад і навіть смерть. Ці дослідження доводять хибність більшості розроблених раніше моделей, ґрунтованих на припущенні про існування причинно-наслідкових зв’язків між різними стадіями розвитку організації (наприклад, [10].

Неможливо не визнати цінності моделей ЖЦО для практики і теорії менеджменту. Керівник має знати про закон циклічного розвитку організації й ухвалювати рішення відповідно до особливостей того етапу, на якому перебуває організація. Кожна компанія в процесі свого розвитку постійно змінюється, але ці зміни передбачувані. Виграють ті, хто зможе передбачити системну поведінку організації.

Моделювання процесу розвитку організації за допомогою теорії життєвих циклів неодмінно пов’язане зі спрощен- ням модельованого об’єкта, але не може описати його в усій складності. Основна цінність моделювання — простота застосування в пізнавальних і практичних цілях. Описання стадій розвитку організації допомагає наблизити вивчення менеджменту до реальності, продемонструвати відмінності в реалізації функцій менеджменту залежно від стадії розвитку ком- панії [13].

Нововведення і стратегія • багато виробничих нововведень; • стратегія виходу на ринок та пошуку власної ніші; • готовність до ризику • розширення ринків продажу; • збільшення виробництва; • стрімке зростання • усталення сфери присутності в ринковому просторі; • консерватизм; • зниження темпів зростання • вихід на суміжні ринки; • високий рівень ризику; • міцні інновації; • стрімке зростання • низький рівень інновацій; • уникнення ризику; • помірне зростання (переважно через злиття) або стабілізація

88 Вельми актуальною для вітчизняної науки є проблема прийнятності моделей ЖЦО у практиці українського бізнесу. Деякі вчені та консультанти адаптують модель І. Адізеса та з успіхом використовують її в консультаційній діяльності [12]. Деякі українські компанії напряму співпрацюють з Інститутом Адізеса й демонструють позитивні результати розвитку впродовж кількох років. Яскравим (до того ж майже єдиним) прикладом такої компанії є концерн «Європродукт» [5].

Модель життєвого циклу організації може виступати важливим та ефективним інструментом подолання поточних проблем та своєчасного здійснення стратегічних перетворень для забезпечення циклічності й «нескінченності» розвитку.

На сучасному етапі теорія життєво- го циклу очікує на подальше розвинен- ня з системно-інтеграційних позицій, що дасть змогу відповісти на питання: як і чому еволюціонує організація? що саме змінюється в орга- нізації?

Розуміння організації як системи є аксіомою сучасної управлінської теорії. Одначе при розробленні еволюційних підходів принцип системності не реалізується повною мірою. В теорії життєвого циклу організація постає як умовно первинний елемент аналізу, динаміка її внутрішньої структури системно не вивчається.

Останнім часом з’явилася низка підходів, у межах яких цілеспрямовано досліджується трансформація внутрішнього середовища організації у просторі та часі. Назвемо дослідження Г. Мінцберга, присвячене організаційним структурам [16], модель еволюції організаційних можливостей К. Крістенсена [12], концепцію еволюції культури і лідерства Е. Шейна [24].

Визнання складності й неоднорідності внутрішнього середовища організації дає підстави для сумніву в доцільності дослідження її розвитку в загальноприйнятому розумінні життєвого циклу, оскільки необхідно враховувати системний принцип полідинамічності, згідно з яким різні елементи внутрішнього середовища організації характеризуються не тільки специфічними «змістовими вимірами», а й специфічною еволюцією, швидкість якої неоднакова а не збігається з термінами присутності організації на ринку.

Напрямки розвитку теорії життєвого циклу організації Зрозуміло, що хоч би який би підхід до здійснення змін в організації брати за основу, доведеться визнати можливість різ

Діловий та організаційний розвиток компанії


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.3. УПРАВЛІНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ
КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
РОЗВИТОК КОМПАНІЇ У СТРАТЕГІЧНОМУ КОНТЕКСТІ
5.2. ВІЗІЙНІСТЬ ТА СТРАТЕГІЧНА ОРІЄНТАЦІЯ КОМПАНІЇ
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki