1. Розвиток підприємства відбувається завдяки прагненню досягти в майбутньому певного бажаного стану. Серед різних способів визначення такого стану організації на особливу увагу заслуговує ситуаційно історичний підхід, в межах якого прийнято розглядати життєвий цикл організації (ЖЦО).
2. Кожен етап ЖЦО має свої особливості. Етап створення — це етап підприємництва, якому притаманні творчій процес, формулювання місії, дерева цілей і функцій. Етап зростання — етап формування колективу, розвитку комунікацій, час активних контактів і високих зобов’язань. Етап зрілості, стабілізації — етап формалізації правил, зростання ролі вищого керівництва, ролі в ієрархії системи: структура відносно стабільна, організація стала і починає збільшувати випуск продукції, з’являються нові резерви розвитку. Етап занепаду пов’язаний зі зменшенням попиту на продукцію і послуги організації, зі скороченням ринку. На етапі занепаду вивести організацію на новий етап зростання надзвичайно складно.
3. Дослідники вирізняють низку оригінальних моделей розвитку організацій, створених у різні часи: модель організаційних криз Л. Грейнера, модель організаційних хвороб та проблем зростання І. Адізеса тощо. Найважливішими параметрами, на основі яких проводиться класифікація етапів ЖЦО, залишаються вік та величина організації. Незалежно від кількості стадій у висновках більшості дослідників життєвого циклу організацій є три спільні риси: 1) послідовність стадій найчастіше визнається закономірною; 2) кожна стадія — наслідок попередньої і повернутися назад непросто, а іноді взагалі неможливо; 3) усі моделі передбачають урахування доволі широкого спектра організаційних характеристик та змінних. Проте останнім часом дедалі частіше виникають сумніви у нездоланності й абсолютності цих тверджень.
4. На підставі порівняльного аналізу та синтезу різних моделей життєвого циклу організації розроблено п’ятиетапну модель, що набула поширення в сучасному менеджменті. Основними етапами розвитку компанії вважаються такі: 1) зародження; 2) зростання; 3) зрілість; 4) розквіт; 5) занепад.
5. З метою систематизації й узагальнення поглядів і підходів до трактування розвитку економічної організації та виходячи з постулатів системного підходу пропонуємо визначати дві пари основних (або генеричних) моделей розвитку: «бізнесрозвиток — організаційний розвиток» та «внутрішній розвиток — зовнішній розвиток». В основу дуального підходу до систематизації моделей розвитку компанії покладено два постулати. По-перше, стратегії розвитку організації мають реалізовуватися в руслі стратегій розвитку бізнесу. По-друге, існує два джерела розвитку компанії: 1) внутрішнє, що передбачає впровадження якісних змін за рахунок накопичених компанією знань, навичок, активів, а також залучених ресурсів, що спрямовуються на вдосконалення матеріально-технічної бази, створення нових продуктів, трансформацію внутрішніх систем і процесів, проникнення на нові ринки тощо; 2) зовнішнє, що передбачає якісну зміну складу і взаємозв’язків системи підприємства через залучення й використання компетенцій і підсистем сторонніх організацій (цільових підприємств — підприємств незалежно від їх організаційно-правової форми, галузевої належності, місця розташування тощо), що є об’єктом зростання, тобто викликає зацікавленість з боку зростаючого підприємства своїми активами, компетенціями, можливостями) для здійснення певних (уже засвоєних чи принципово нових) видів діяльності або комбінування їх, результатом чого може бути створення нової бізнес-системи (неоструктури). Зазначені моделі розвитку доцільно розглядати як взаємодоповняльні.
6. За умов поліваріантності розвитку підприємства виникає необхідність у визначенні основних вимог щодо вибору управлінської технології розвитку, яка являє собою сукупність прийомів упровадження конкретної моделі розвитку організації. Технології розвитку підприємства можна розглядати в контексті трьох підходів: 1) інженерного, в межах якого компанія розглядається як технічна система; 2) гуманітарного, в межах якого компанія розглядається як соціальна система; 3) емпірич-ного, в межах якого компанія розглядається як аналог успішної економічної організації. Кожен із підходів є ефективним при розв’язанні обмеженого кола завдань, тому для здійснення суттєвих перетворень в бізнес-організаціях бажано використовувати різні комбінації кількох технологій. Одним із найперспективніших підходів щодо розвитку сучасного підприємства є проектний підхід.
