Posibniki.com.ua Менеджмент Організація праці менеджера 12.2. Вимоги до якості управлінських рішень


< Попередня  Змiст  Наступна >

12.2. Вимоги до якості управлінських рішень


Успішні організації не лише виживають у складних умовах конкурентного середовища, а й розвиваються завдяки умілому керівництву, яке здатне передбачати і прогнозувати, працювати на випередження небажаних ситуацій та обставин, вправно використовувати всі доступні ресурси, насамперед людські. Поступальний розвиток успішних організацій забезпечується підготовкою, ухваленням та реалізацією ефективних управлінських рішень.

Коли кажуть, що «риба гниє з голов и», то насправді мають на увазі не відомого представника іхтіофауни, а бездарне чи навіть злочинне керівництво конкретної організації, яке своїми не завжди шляхетними діями підриває економіку організації, а отже, й суспільства, працівників залишає без роботи, проте при цьому суворо пильнує власні меркантильні інтереси.

Отже, управлінські рішення мають вирішальне значення для діяльн ості будь-якої організації, тому дуже важливо мати чітке уявлення про вимоги до їх якості. На жаль, у фаховій літературі до цього часу відсутня єдина загальновизнана класифікація чи хоча б перелік таких вимог.

Узагальнивши напрацювання інших авторів (М.Д.

Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шкапова, В.М. Колпаков,

В.Ску тер, В.Г. Шипунов, О.М. Кишкель) та власний досвід управління, автор пропонує таку сукупність вимог до якості управлінських рішень:

• цілеспрямованість (адресність);

• законність (легальність);

• економічність;

• соціальна доцільність;

• наукова обґрунтованість;

• директивність;

• своєчасність;

• стислість;

• повнота;

• доступність;

• забезпеченість.

Цілеспрямованість, або адресність, слід розуміти як сп рямування прийнятого рішення на розв’язання конкретної проблемної ситуації, досягнення чітко визначеної мети з наперед заданими параметрами бажаного результату. Звичайно, це пов’язано з конкретним об’єктом управління (відділ, лабораторія, цех або завод тощо), з прізвищами відповідальних за виконання рішення осіб.

Законність, або легальність. Будь-яке управлінське рішення не повинно суперечити нормам чинного законодавства, підзаконних актів, відомчих інструкцій та внутрівиробничих нормативних документів. В організаціях мікрорівня ця вимога забезпечується шляхом погодження проектів наказів, розпоряджень, деяких інших організаційно-розпорядчих документів юрисконсультом. Нормативні документи органів державного управління в обов’язковому порядку передаються для контролю та реєстрації в Міністерство юстиці ї України. Без погодження з

Міністерством юстиції нормативні документи органів державного управління не мають юридичної сили, не визнаються чинними.

Економічність. Для кожного економіста, для кожного керівника ця якість управлінського рішення має бути аксіомою, адже немає сенсу витрачати час, гроші, інші ресурси на підготовку рішення, виконання якого не дасть окупності затрат і не принесе пе вного прибутку чи принаймні гарантованого соціального ефекту.

Соціальна доцільність. У ринкових умовах деякі керівники організацій, користуючись слабкістю чи взагалі відсутністю громадського контролю, намагаються запроваджувати рішення, позбавлені соціальної доцільності (ефективності), тобто такі, що або не мають жодної користі для персоналу, або навіть завдають шкоди працівникам, зате вигідні адміністрації разом з влас ником.

Запобігти виникненню подібних ситуацій можна лише через посилення ролі профспілкового органу найманого персоналу в управлінні організацією. Принципово важливі управлінські рішення, які торкаються інтересів трудового колективу підприємства або окремого структурного підрозділу, слід погоджувати з представницьким органом найманих працівників.

Наукова обґрунтованість. Прості, шаблонні рішення оперативного характеру жодного наукового обґ рунтування не потребують, навпаки, відповідальні, з елементами ризику рішення стратегічного характеру потребують ретельного і всебічного наукового обґрунтування та навіть наукового супроводу у процесі їх виконання. Це пояснюється вагомістю таких рішень для подальшої долі організації, необхідністю пошуку та аналізу великих обсягів різноманітної інформації, застосування складних методів підготовки рішень, оцінювання кількох альтернативних варі антів рішення. Часто виникає потреба у проведенні експеримента на вужчій базі, перш ніж застосовувати його широкомасштабно.

У певних випадках доцільним є залучення до підготовки складних проектів зовнішніх експертів, консультантів, наукових працівників, які мають досвід підготовки таких проектів.

Директивність. Кожне рішення готується з метою практичного застосування та отримання конкретного позитивного результату. Щоб цей намір не залишився тільки на папері, невід’ємною частиною рішення має бути вказівка, оформлена у наказові й, директивній формі, із зазначенням на якому об’єкті впроваджується рішення, в які строки, хто відповідальний, який порядок контролю, яка форма і періодичність звітності про виконання тощо.

Своєчасність. Відомі випадки, коли з різних причин, найчастіше суб’єктивних, наказ, розпорядження чи інший директивний документ подано посадовій особі, відповідальній за його виконання, у то й день, коли вже треба звітувати про виконання, або навіть і пізніше. Відправник документа заздалегідь знає, що термін виконання не буде дотримано, бо це не можливо зробити з об’єктивних причин. Таке ігнорування принципу своєчасності управлінського рішення дратує виконавців, не сприяє вихованню розуміння важливості дотримання виконавської дисципліни.

Своєчасно підготовлений і дове дений до виконавців документ є важливою передумовою його виконання у намічені строки.

Стислість. Це важлива якісна характеристика будь-якого службового документа. У сфері управління промисловими підприємствами обертається величезна кількість різноманітної інформації. Керівники не мають часу на ознайомлення з довгими текстами документів. Кожне зайве слово в документі забирає час керівника та відволікає увагу, а ча сто й ускладнює сприйняття основного змісту. Чим стисліше сформульовано директивну частину управлінського рішення, тим краще.

Повнота. Ця вимога є зворотним боком щодо вимоги стислості управлінського рішення. Документ, до якого входить директивна частина управлінського рішення, повинен містити всю необхідну інформацію для успішного його виконання, але без шкоди для стислості. Певн ою мірою це досягається через використання заготовлених трафаретів (бланків), в яких умовно постійна інформація наноситься друкарським способом, а змінна інформація доповнюється ручним або машинним способом.

Доступність. Управлінське рішення незалежно від того, в якій формі воно надійшло до виконувача, має бути доступним для сприйняття, зрозумілим, не містити двозначності.

Забезпеченість. Цілеспрямованість управлінського рішення вимагає обов’язкового досягнення поставленої мети. Складні рішення називають такими тому, що для їх реалізації потрібні різноманітні та значні за обсягами ресурси: часу, матеріалів, енергії, праці робітників, коштів тощо. Документація з управлінського рішення повинна містити повну інформацію про те, які конкретно ресурси потрібні, яких якісних характеристик, в яких обсяга х, хто кожен вид ресурсів постачає, в який час та в який спосіб. Також важливою є інформація про строки виконання завдань, якісні параметри, форму звітності та порядок контролю.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
12.4. Організація виконання рішень і звітність виконавців
СЛУЖБОВЕ СПІЛКУВАННЯ МЕНЕДЖЕРА
13.3. Спілкування менеджера з підлеглими
13.4. Ділова бесіда і переговори
13.5. Організація підготовки та проведення ділових нарад
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)