Posibniki.com.ua Макроекономіка Статистика економічного зростання та конкурентоспроможності країни УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОЇ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК 332 РОЗДІЛ VІІ


< Попередня  Змiст  Наступна >

УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОЇ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК 332 РОЗДІЛ VІІ


Продумана, виважена і зрозуміла методика розрахунку індексу конкурентоспроможності країн дозволяє оцінити відповідність урядових програм економічного розвитку і розмірів їх фінансування реальній макроекономічній ситуації. Аналіз сучасного стану факторів, що впливають на конкурентоспроможність економіки України, показує, що перед економікою України стоять складні завдання, серед яких головними є стабілізація економічного розвитку та інтеграція у світову економі чну систему як рівноправного члена. Вирішення останнього завдання багато в чому залежить від того, яке місце посяде Україна в міжнародному розподілі праці, що, в свою чергу, залежить від конкурентоспроможності української продукції на світових ринках, обсягу та структури експорту продукції та капіталів, пов’язаних з виро бництвом продукції.

Рівень конкурентоспроможності нації визначається такими основними факторами:

• наявність природних багатств, вигідність географічного положення;

• кількісні характеристики людських ресурсів, їх відповідність світовому рівню з позицій якісних характеристик;

• наявність капіталу та його сучасна технологічна структура;

• рівень технології;

• характер та динаміка зовнішньої торгівлі.

Слід тако ж додати, що конкурентоспроможними можуть бути лише відкриті економіки, організовані на принципах вільної та справедливої конкуренції. Відкритість економіки — це, з одного боку, можливість використовувати зовнішні джерела та ринки для національного розвитку, а з другого — здатність ефективно функціонувати в конкурентному середовищі, протистояти часом несприятливій міжнародній кон’юнктурі. Як показує досвід, таку відкритість забезпе чують структурно-збалансовані національні економіки з ефективно функціонуючим фінансовим сектором економіки, оптимальними пропорціями між різними складовими економіки, зокрема, співвідношенням державного і приватного секторів тощо.

Дослідження вказаних факторів конкурентоспроможності економіки України говорить про надзвичайну складність ситуації, в якій країна опинилася на сьогодні.

По-перше, Україна не належить до країн ба гатих на природні ресурси. Україні необхідно щороку імпортувати близько 40—50 млн т нафти, 80

—90 млрд куб. м газу, 35 млн т коксівного вугілля, 75%

333вини. Негативно впливають на ситуацію структурні диспропорції, обумовлені переважаючою часткою енерго- і ресурсомістких виробництв. Більше 60% промислового виробництва припадає на такі енергомісткі галузі, як металургія, хімічна та нафтохімічна, паливна промисловість і електроенергетика. Виробництво кінцевої продукції становить 15

—17% обсягів всієї промисловості. Приблизно чверть з них становить частка продукції харчової, легкої, деревообробної, паперової промисло вості та промисловості будівельних матеріалів, здатних забезпечувати швидкий обіг капіталу.

Демографічна ситуація протягом останніх п’ятнадцяти років призвела до зменшення загальної чисельності населення, а також чисельності населення працездатного віку. Погіршуються й якісні характеристики трудового потенціалу країни.

Основою української економіки залишаються морально і фізично застарілі технології. Ступінь спрацювання основних засобів досяг 60% -ї межі. Щорічно відновлюється усього 4

—5% основних фондів. Нормою стало технічне відставання виробництва. Понад 90% продукції, що виробляється промисловістю України, не має сучасного рівня науково-технічного забезпечення.

Отримані Україною на основі міжурядових і міжбанківських угод іноземні кредити в більшості використовувались на закупівлю готових товарів країн-кредиторів замість вк ладання коштів в експортно спроможні галузі економіки, такі як машинобудування, хімічна промисловість, зв’язок тощо.

Така структура економіки не відповідає сучасному рівню індустріального виробництва розвинутих країн. Не відповідає критеріям розвиненого суспільства та інфраструктура України, зокрема, недостатня розгалуженість, низька якість і незадовільний стан транспортних та інформаційних комунікацій.

Невиважена політ ика щодо приватизації і реструктуризації провідних підприємств, потенційно конкурентоспроможних і експортно спроможних галузей української економіки призводить до їх занепаду. Ставка на розвиток малого і середнього бізнесу без функціонування потужних національних підприємств, здатних породжувати кластери, себе не виправдовує.

Сукупність згаданих вище факторів призвела до глибокої кризи економіки, спричинила катас трофічний спад виробництва, суттєво погіршила умови життя населення. Але починаючи з 2000 р. ситуація змінилася на краще і, як результат, протягом 2000—2005 рр. економіка України характеризувалася досить високими темпами зростання, низьким дефіцитом бюджету, неве334 ликим рівнем інфляції та поліпшенням позицій платіжного балансу. Таке поєднання факторів можна визначити як сприятливе макроекономічне середовище.

Більш того, до 2005 р. економіка України була одною з найбільш динамічних серед країн СНД. Так, протягом 2000—2004 рр. темпи економічного зростання в країні становили в середньому понад 7% на рік, реальний щорічний приріст інвестицій теж перевищ ував 7% (табл. 7.1). Інфляція вимірювалася однозначними числами, а курс обміну гривні залишався стабільним; при цьому країна зберегла власну конкурентоспроможність експорту. У результаті позитивне сальдо платіжного балансу дозволило нагромадити валютні резерви, що в свою чергу сприяло монетизації економіки.

Таблиця 7.1

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ДЕЯКИХ КРАЇН у 2002

—2004 рр. (% до попереднього року) [244]

Рік н ВВП (у порівяльних цінах) Обсяг промислової продукції (у порівняльних цінах) Ціни виробників промислової продукції Споживчі ціни Дефіцит (–), профіцит (+) державного бюджету, % до ВВП Курс національної валюти щодо долару США (кінець періоду)
США
2002 101,9 99,9 97,7 101,6 – 3,8
2003 103,0 100,0 105,3 102,3 – 4,6
2004 104,4 104,4 108,6 102,7 – 5,1
Країни ЄС
2002 100,9 100,2 99,6 102,3 – 2,4 0,9536
2003 100,5 100,3 101,4 102,1 – 2,7 0,7918
2004 101,8 101,9 102,3 102,1 – 2,9 0,7342
Росія
2002 104,7 103,8 117,1 115,1 1,4 31,7844
2003 107,3 107,1 113,1 112,0 1,7 29,4545
2004 107,1 106,1 123,8 110,9 3,2 27,7487
Україна
2002 105,2 107,0 105,7 99,4 0,7 5,3324
2003 109,6 115,8 111,1 108,2 – 0,2 5,3315
2004 112,1 112,5 124,1 112,3 –3,4 5,3054

335

Сукупність позитивних тенденцій дозволила відчутно підвищити доходи населення, попри дуже низьку точку відліку. З початку 2000 р. номінальна заробітна плата збільшилася майже вдвічі — як у гривневому, так і доларовому еквіваленті. Рівень реальної заробітної плати стабілізувався 2000 р., збільшувався майже на 20% на рік у період 2001

—2002 рр. і продовжував суттєво зростати протягом 2003—2005 рр. Зростання супроводжу валося значним прогресом у скороченні та погашенні простроченої заборгованості по виплаті зарплат і пенсій.

Рівень безробіття, як офіційний, так і за методологією Міжнародної організації праці, також знизився (рис. 7.1).

14

12

12

12

10

10

8

8

6

6

4

4

2

2

0

0

20002001200220032004

Рис. 7.1. Динаміка окремих показників ринку праці України [2, с. 38; 3, с. 41]: офіційний рівень безробіття; рівень безробіття за методологією МОП, до економічно активного населення у віці 15—17 років; навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду), чисельність осіб

Прогрес був незначний порівняно з тим, яким міг би бути, оскільки середні показники обсягів промислового виробництва і рівня життя в інших країнах із перехідною економікою продовжують залишатися вищими, і на їхньому тлі показники України 336 не вражають. Наприклад, дохід на душу населення в багатьох країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) досі перевищує український показник у 3—7 разів. Таке відставання, а також нерівномірний розподіл економічного зростання, викликає сумніви в проваджуваній політиці, тим самим підштовхуючи до пошуку шляхів більш радикального поліпшення ситуації.

За минулі кілька років Україна за певн ими параметрами суттєво наблизилася до згаданих вище країн. З 1999 р. її реальний ВВП зріс на 32%, тоді як ВВП Угорщини чи Румунії збільшився на 15%, а аналогічний показник для Польщі чи Чеської Республіки на 10

— 12% (рис. 7.2). Крім того, не слід забувати про значну різницю в рівнях доходів України та інших країн Центральної та Східної Єв ропи, що спостерігалася на ранніх етапах перехідного періоду. і Східної Європи

П роц е н ти

П роц е н ти

Рис. 7.2. Темпи приросту ВВП в Україні і деяких інших країнах, % до попереднього року [2, с. 38; 3, с. 35]:

337

337Також слід взяти до уваги той факт, що обсяги тіньової економіки в Україні вищі, аніж у країнах Центральної та Східної Європи. Це опосередковано підтверджується достатньо високими показниками відношення обсягу експорту до ВВП і обсягу оподаткування до ВВП: їхнє тривале збільшення свідчить про те, що оцінка зростання ВВП, яка спостерігається ос таннім часом, навряд чи могла бути занижена. Крім того, мало місце прискорення темпів зростання кількості малих і середніх підприємств, які, за даними ЄБРР, представлені в Україні в значно більшій кількості, чим в інших країнах СНД.

На нашу думку, економічний підйом спирається на дві основні групи факторів. По-перше, економічна політи ка після 1999 р. значно поліпшилася, що й у відповідь на ринкові стимули підготувало підґрунтя для зростання продуктивності праці і підвищення на цій основі темпів економічного зростання. Зокрема, досягнення та підтримка макроекономічної і регуляторної стабільності забезпечила більш прогнозоване середовище для виробничої діяльності. В усіх секторах економіки з’яв илися передумови для вдосконалювання і підвищення ефективності роботи підприємств у рамках системи ринкових стимулів і механізмів.

По-друге, фактори виробництва — праця та капітал — були і залишаються дуже «дешевими» (принаймні це стосується праці), а отже, — конкурентоспроможними. Про це свідчить низький рівень заробітної плати, а на початку економічного підйому п’ять років то му — і наявність значних надлишкових виробничих потужностей, хоча ці сумнівні переваги можна пов’язувати з незавидною спадщиною глибокого падіння обсягів виробництва і дезорганізації виробництва попереднього десятиліття. Такі низькі витрати, за інших рівних умов, створили для підприємців і інвесторів стимули скористатися виробничими можливостями України і у так ий спосіб сприяли зростанню ВВП та експорту.

Протягом останніх п’яти років зростання продуктивності в

Україні, попри його нерівномірність, було досить високим, для того щоб виправдати підвищення вартості праці й капіталу. З огляду на це зростання виробництва і доходів не призвело до формування значного тиску на ціни чи зовнішньоторговельний баланс, а зрос тання податкових надходжень дозволяло не допускати надмірного бюджетного дефіциту.

Однак досвід країн, які розвиваються, і країн із перехідною економікою рясніє прикладами того, як зростання може несподівано припинитися через макроекономічні проблеми — скажімо, підвищення інфляції чи втрату валютних резервів унаслідок «пе

338 регріву» економіки, впливу зовнішнього шоку. Через певний час уповільнення зростання продуктивності в Україні порівняно зі збільшенням заробітної плати і доходів може завадити випереджальному зростанню економіки, причому зниження конкурентоспроможності негативно позначиться одночасно на темпах економічного зростання, рівні інфляції та платіжного балансу (що ми і відчули у 2005 р.).

За таких умов країна в кращому разі випаде зі сприятливого макроекономічного середовища, а в гіршому — розвиток може піти екстенсивним шляхом, у якому одна проблема буде загострювати іншу. Здається, що уряд, ретельно проаналізувавши ситуацію, має зробити все, щоб подальше економічне зростання продовжувалось, і продовжувалось виключно за рахунок інтенсивних факторів розвитку, і в першу чергу підвищення її конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність економіки, методи її вимірювання та її зв’язок з різними показниками зростання перебувають у центрі уваги економістів та політиків передусім тому, що від якості аналізу залежить урешті-решт ефективність рішень стосовно напрямків стратегії та тактики розвитку економіки.

Отже, можна зробити виключно важливий висновок, що на сучасному етапі розвитку економічна політика країни має трансформуватися в політику, спрямовану на підвищення конкурентоспроможності національної економіки та зміцнення економічної безпеки.

Сучасна методологія розрахунку інтегрованого показника конкурентоспроможності базується на спробі синтезувати широкий спектр економічних характеристик розвитку різних країн і здійснити їх кор ектне зіставлення. Незважаючи на те, що результати рейтингових оцінок країн світу на основі індексу конкурентоспроможності зростання носять дискусійний характер, вони мають аналітичну цінність та практичну значимість, у першу чергу тому, що на основі їх результатів уряди можуть брати до уваги досить аргументовані висновки стосовно сильних та слабких складових національних економік та розробл яти стратегію реформ, реалізація яких може дати змогу підвищити рівень конкурентоспроможності економіки, ефективності її функціонування, реалізувати більш продуктивну модель економічного зростання.

За рейтингом індексу конкурентоспроможності зростання, у

2005 р. Україна посіла 84 місце серед 117 країн (табл. 7.2). Ця по

Субі ндекс інститу ційного роз витк у Оцінка 6,19 5,77 5,82 6,35 5,47 4,63 5,15 4,55 4,14 3,55 3,56
Рейтинг 5 18 17 2 26 48 34 50 64 91 90

340 р. Україна займала 86 місце із 104 обстежених країн, у 2003 р. — 84 зі 102 країн, у 2002 р. — 77 з 80 країн (дод. Н). Таким чином, не існує чітко вираженої тенденції, яка могла охарактеризувати зміну позиції України у системі міжнародних рейтингових оцінок національних економік за рівнем їх конкурентоспроможності. А беручи до уваги, що перелік країн, характеристики яких підлягають дослідженню, розширюється переважно за рахунок бідних та відносно неконкурентоспроможних, досить сумнівними є висновки стосовно бу дь-якого підвищення рейтингу України за рівнем конкурентоспроможності її економіки.

Аналіз варіації значень трьох складових індексу конкурентоспроможності зростання (ІКЗ) дозволяє зробити висновок, що варіація рейтингових оцінок, які отримала Україна за значеннями трьох субіндексів конкурентоспроможності, дуже невелика. Так, у 2005 р. Україна посіла 78 місце за значенням індексу макроекономічного ро звитку, 85 місце за індексом технологічного розвитку і 90 — за індексом державних інституцій. У 2003 р. така варіація була значно вищою (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Динаміка складових індексу конкурентоспроможності зростання в економіці України у 2003—2005 рр.

Рис. 7.3. Динаміка складових індексу конкурентоспроможності зростання в економіці України у 2003—2005 рр.

Усі наведені вище дані, які містяться у звітах Світового економічного форуму щодо конкурентоспроможності національних економік та вважаються світовою спільнотою як виключно авторитетні, свідчать про те, що оцінка конкурентоспроможності економіки України за всіма складовими інтегрального індексу конкурентоспроможності є невтішною. Зауважуючи, що

342 зовнішньоекономічні зв’язки України розвиваються досить інтенсивно, це по суті, означає, що Україна значно більше втрачає, ніж виграє в своїх економічних стосунках із більшістю держав світу.

Як наслідок, економіка України гостро відчуває на собі дію майже всіх негативних економічних факторів глобалізації. Це проявляється у відпливі кадрів за кордон, «втечі» капіталу, хронічно му дефіциті торговельного балансу і майже катастрофічному погіршенні умов формування загального платіжного балансу країни і державного бюджету. Вплив цих негативних факторів обов’язково треба враховувати в першу чергу маючи на увазі курс України на євроінтеграцію та ті міжнародні зобов’язання, які Україна має виконати, реалізуючи цей стратегічний вибір. І тільки ретельно ви важивши всі переваги та недоліки цього курсу, можна розробити насправді ефективні стратегію і механізм його імплементації.

Світова практика розробила досить ефективний механізм комплексного аналізу переваг та недоліків тих чи інших стратегічних рішень. У практиці прикладних досліджень стратегії розвитку бізнесу він зветься Swot-analysis, тобто аналіз сильних і слабких сторін стратегії, що розр обляється, можливостей, що відкриваються у разі її реалізації, та небезпек, пов’язаних з її імплементацією. Термін «Swot-аналіз» походить від скорочення перших літер англійських слів «сильні та слабкі сторони, можливості та загрози» (Strengths, Weaknesses, Opportunities, Threats). Swot-аналіз являє собою групування факторів розвитку та конкурентного середовища на зо внішні та внутрішні — стосовно об’єкта дослідження; порівняльні та конкурентні — відносно типу ресурсів та факторів, які застосовуються (чи можуть застосовуватися) для реалізації вибраної стратегії, з позиції визначення позитивного чи негативного впливу певних факторів на ефективність розвитку.

Концепція національної конкурентоспроможності має бути заснована на використанні порівняльних та/чи конкуре нтних переваг національних економік.

Порівняльні переваги

— це дешева робоча сила, природні ресурси, географічні, кліматичні та інфраструктурні фактори і т. д.

Конкурентні переваги засновані на застосуванні науковотехнічних досягнень та інновацій на всіх стадіях життєвого циклу продукту.

Порівняльні переваги статичні, слабо відтворюються. Конкурентні переваги динамічні, пов’язані з інноваціями, розвитком

343людського капіталу, інтелекту. В ідеалі конкурентоспроможність країни має формуватися завдяки поєднанню порівняльних і конкурентних переваг. Але, враховуючи закон убування порівняльних переваг, на сучасному етапі можна говорити про цілеспрямоване зростання конкурентоспроможності країн за рахунок більш інтенсивного використання переважно конкурентних переваг. Як і в який спосіб чином при цьому можна досягт и максимального результату і має відповісти Swot-аналіз.

Для ефективного застосування Swot-аналізу в цілях визначення переваг та недоліків діючої в Україні моделі економічного зростання недостатньо даних таблиці (див. табл. 7.2) і графіка (див. рис. 7.3). Для більш глибокого аналізу необхідно розглянути окремі складові інтегрального і субіндексів конкурентоспроможності взагалі і у пор івнянні з середніми значеннями цих індексів, розрахованих для різних груп країн. Це дає можливість, окрім аналізу узагальнюючого індексу конкурентоспроможності зростання та трьох його складових, що функціонально з ним пов’язані, провести статистичне вивчення впливу показниківфакторів нижчого порядку, що формують значення субіндексів конкурентоспроможності країни.

Беручи до уваги, що се ред трьох складових індексу конкурентоспроможності зростання, найгіршим є значення субіндексу, що характеризує інституційний розвиток (90 позиція у 2005 р. і 110 у

2003 р.), очевидно, що Україну роблять слабкою не стільки макроекономічна нестабільність, слабка здатність до адаптації нових технологій, погане бізнес-середовище, високий рівень корупції тощо, але скоріше — низька якість суспільних інституцій.

У першу че ргу це пояснюється тим, що розвиток базисних інституцій у державі відстає навіть від країн, що ще десять років тому за класифікацією ООН належали до найбідніших. Ще й зараз вони є набагато біднішими за Україну. Це відбувається передусім завдяки дії таких факторів:

• корумпованості бізнесу та слабкому зах исту міноритарних акціонерів — по обох показниках — 110 позиція у міжнародному рейтингу серед 117 країн;

• корумпованості судів — 103 позиція;

• слабкості законів та контрактів — рейтинг захисту прав власності — 101;

• ненадійності органів правопорядку та марнотратству уряду —

96 позиція.

За ефективністю законодавчої бази та антимонопольної політики, кількістю та міцністю банків, розвитком фондового ринку

344 та доступом до місцевого ринку акцій, рівнем протекціонізму та зовнішньоторговельними обмеженнями Україна також належить до найбідніших країн світу.

Звідси можна зробити висновок, що саме реформування інституційного середовища і є основним фактором підвищення конкурентоспроможності України. Отже, уряду України необхідно докласти зусиль, спрямованих на подолання у найкоротший термін слабких сторін складових ко нкурентоспроможності.

Україна досі не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання і дотепер посідає 85 місце у рейтингу з технологічного розвитку. На думку міжнародних експертів, інноваційний потенціал України можна вважати порівняно сильною стороною країни. За розвитком інноваційного потенціалу україна посідає 33 місце у підрейтингу інновацій. Це досить хороший показник порівняно з п оказниками країни за значенням інших субіндексів цього рейтингу, який, зокрема, визначається високим «прохідним» відсотком абітурієнтів, котрі бажають здобути вищу освіту (понад 43%), а також витратами компаній на проведення НДДКР. Останні порівняно високі, враховуючи етап розвитку країни і загальний рейтинг конкурентоспроможності.

За індексом трансферу технологій Україна посідає 99 позицію і також ві дстає навіть від країн, які перебувають на початкових стадіях розвитку. Хоча Україна й демонструє певний рівень інноваційного потенціалу, вона не має вигоди з придбання технологій за кордоном. Країна посідає нижчі місця списку за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій (97 місце у рейтингу). Ліцензійні угоди так ож не є істотним джерелом адаптації іноземних технологій. Здається, що інтенсивніше придбання й використання іноземних технологій справді може допомогти Україні підвищити потенціал конкурентоспроможності.

За рівнем інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) Україна займає 79 позицію. Представники бізнесу не вважають уряд досить агресивним у просуванні цих технологій, і показники їхнього «прон икнення» залишаються вкрай низькими. Це особливо точно для мобільних телефонів, персональних комп’ютерів і використання мережі Інтернет. Ці інструменти забезпечують істотний потенціал для зростання продуктивності в економіці, і наше дослідження припускає, що їхнє використання необхідно розглядати як пріоритетне.

За умов, коли на сьогодні праця і наука є головними факторами, які відтворюють добробут для усіх громадян держави і забезпечують конкурентоспроможність національного розвитку, неприпустимим є те, що в Україні до цього часу не створено умов

345ані для належного фінансування вітчизняної науки, ані для стимулювання інвестицій у технологічні інновації. Достатньо зазначити, що нині вартість наукомістких технологій, комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо у національному багатстві нашої країни становить лише 0,1%. Серед найбільших компаній України чільні місця посідають, як і раніше, представники винятково традиційних гал узей.

Подальший розвиток цих галузей дуже гостро ставить ще одну проблему розвитку. Незважаючи на обмежені можливості України використовувати власні енергетичні ресурси, вітчизняна промисловість характеризується значною енергозатратністю. Питомі витрати енергоносіїв на виробництво основних видів продукції в Україні в

1,5—3,5 раза вищі, ніж у розвинених країнах світу, а енергетична ефективність економіки України (ве личина, обернена до сукупних витрат на виробництво одиниці реального ВВП) значно нижча за показник сусідніх держав із перехідними економіками.

Трохи більш привабливою виглядала макроекономічна ситуація в Україні у 2005 р. Як вже зазначалося, за значенням субіндексу макроекономічного розвитку Україна посіла 78 місце.

Перш за все, за оцінкою міжнародних експертів, це є результа т досягнутого рівня макроекономічної стабільності — 69-та позиція у міжнародному рейтингу. В зв’язку з цим автор бере на себе сміливість не погодитися з позицією авторитетних міжнародних експертів і висловити особисту думку.

Беручи до уваги, що протягом 2005 р. було зафіксоване значне зменшення темпів економічного зростання (2,4% приросту ВВП порівняно з 12,1 протягом 2004 р.), підвищен ня рівня інфляції, за рахунок чого досить суттєво знецінились заощадження населення і значно зменшився рівень його добробуту, така досить висока оцінка макроекономічної стабільності значною мірою пояснюється певним запізненням офіційних статистичних даних, на основі яких вона і була зроблена. Як відомо, офіційні дані Держкомстату України за попередній рік пу блікуються у квітні-травні поточного року. Таким чином, оцінки Світового економічного форуму, які були вже опубліковані в жовтні 2005 р., могли бути зроблені тільки на основі офіційних статистичних даних 2004 р. Іншими словами, вони характеризують макроекономічну ситуа

346

Таким чином, на думку автора, оцінюючи масштаби зниження темпів економічного зростання у 2004 р. і погіршення характеристик макроекономічного розвитку, необхідно в котрий раз ретельно розраховувати показники субіндексу макроекономічного розвитку

України на основі офіційних даних Держкомстату, які мають щойно з’явитися і тільки після цього робити остаточні висновки стосовно реального рівня конкурентоспроможності країни у 20


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 3. УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОЇ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК 332 РОЗДІЛ VІІ
Частина 4. УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОЇ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК 332 РОЗДІЛ VІІ
Частина 5. УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОЇ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК 332 РОЗДІЛ VІІ
6.2. Методологія багатовимірної ст атистичної оцінки конкурентоспроможності країни
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ОЗДІЛ VІ КРАЇНИ ЯК ІНДИКАТОР ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Частина 2. 5.3. Міжнародна інвестиційна позиція України
5.3. Міжнародна інвестиційна позиція України
5.2. Роль держави в залученні прямих іноземних інвестицій
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)