Частина 2. УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОЇ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК 332 РОЗДІЛ VІІ

05 р.

На сьогодні, незалежно від причини уповільнення темпів економічного зростання, необхідна відповідна макроекономічна та структурна політика з метою пом’якшення чи запобігання спаду.

По-перше, уряд і Національний банк України повинні проводити розумну податково-бюджетну та грошово-кредитну політику, щоб зберегти досягнуту макроекономічну стабільність. Точне визначення «ста більності» може варіюватися, однак допущення серйозного дефіциту бюджету чи високої інфляції, безсумнівно, підірвуть основи економічного зростання. Один із останніх і дуже несподіваних прикладів цього — ситуація в країнах ЦСЄ (Угорщина та Польща), де пом’якшення податково-бюджетної політики останніми роками створило значно більше економічних проблем, аніж їх вирі шило.

У короткостроковій і середньостроковій перспективі українській владі доведеться визначитися в двох ключових питаннях макроекономічної політики. Першочергово це стосується переходу до більш гнучкого режиму обмінного курсу — щоб уникнути відомих ризиків, пов’язаних із утримуванням протягом занадто тривалого часу фактично фіксованого курсу.

По-друге, дуже швидке зростання обсягів ба нківських кредитів (рис. 7.4) останніми роками хоч і відбивало частково процеси здорової ремонетизації, проте може викликати нагромадження неповернутих кредитів у разі суттєвого уповільнення зростання економіки чи дії негативного шоку.

Для усунення цієї небезпеки необхідні зміни структурного характеру, такі як:

• подальше посилення нормативів банківського регулювання та нагляду;

• підвищення капіталізації комерці йних банків;

1

Автор не вдається до аналізу тих дискусій, які мали місце у засобах масової інформації і спеціальній економічній літературі щодо реальності даних про темпи зростання

ВВП у 2004 р.

347 цію не 2005, а 2004 року, коли в Україні насправді були зафіксовані досить високі темпи економічного зростання .

• удосконалення систем адекватної оцінки якості кредитного портфеля комерційних банків та їхнього внутрішнього контролю.

Пожвавлення темпів інфляції у 2005 р. і особливо у 2006 р. теж заслуговує пильної уваги, оскільки подібні процеси можуть підірвати конкурентоспроможності, а отже, внутрішню та зовнішню фінансову стабільність. До речі, протягом кількох останніх років інфляція вимірювалася малими однознач ними числами в більшості країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою, у тому числі в Китаї та Південній Кореї. Ці дві країни деякі українські автори наводили як приклад «успішного інфляційного стимулювання економічного зростання», проте дані цих же країн про темпи економічного зростання й інфляції за більш ніж десятирічний період св ідчать також і про те, що високі темпи економічного зростання цілком можуть співіснувати і з дуже низькою інфляцією. Очевидно, істинні причини високих темпів економічного зростання лежать в іншій площині і є значно складнішим.

4

4

35

30

2

2

15

10

20002001200220032004Рис. 7.4. Динаміка основних показників діяльності банків України, % до

ВВП [3, с. 75]: зобов’язання банків; кредитний портфель; ? балансовий капітал

Цей висновок знаходить своє підтвердження в останніх емпіричних дослідженнях, присвячених аналізу основних причин економічного зростання в усіх країнах світу. Їхні автори сходяться в тому, що за інших рівних умов існує позитивний взаємозв’язок між еко348 номічним зростанням і якістю системи освіти, ефективним дотриманням верховенства закону, розвитком фінансової системи та ринкових інституцій, що забезпечують прозорість, і певними якісними показниками інвестицій, такими, як внутрішні приватні та прямі зовнішні інвестиції. Водночас існує негативний взаємозв’язок між економічним зростанням і змінними, які є результатом занадто високої час тки державного сектору в економіці, торгових і валютних обмеженнях, політичній нестабільності і т. д.

Для країн з перехідною економікою, як і для країн, що розвиваються, економічне зростання є одним з пріоритетів макроекономічної політики, досягнення якої забезпечує випереджальне зростання обсягів виробництва порівняно зі зростанням населення задля підвищення життєвого рівня. Політика ст абільного зростання, структурної «раціоналізації» та інтенсифікації виробництва стає важливою складовою державного регулювання економіки.

Модель розвитку, спрямована на покращення конкурентоспроможності, вимагає структурування діалогу між державним та приватним секторами. У зв’язку з цим треба відмітити, що експерти Світового економічного форуму приділяють розвитку бізнес-середовища в країні. На перший погляд результати оцін ювання цього фактора економічного зростання і конкурентоспроможності національної економіки досить непогані (рис. 7.5). Так, за значенням індексу конкурентоспроможності бізнесу (ІКБ) Україна посіла у 2005 р. 69 позицію. При цьому значення субіндексу ефективності функціонування компаній виняткового значення вищий, що дало змогу у загальному рейтингу піднятися на 5 позицій і посісти 64 місце серед 117 країн (дод. П).

349

Індекс конкурентоспроможності бізнесу

Субіндекс ефективності функціонування компаній

Субіндекс бізнессередовища

Рис. 7.5. Динаміка складових індексу конкурентоспроможності бізнесу в економіці України за 2003—2005 рр.

Утім насторожує той факт, що за оцінкою бізнес-середовища позиція України набагато гірша, а саме — 71. У першу чергу це пов’язано з неефективність діючих на Україні норм регулювання ринків. Особливо проблемним є оподаткування, в першу чергу — ефективності та флуктації податкового навантаження — 110— 111 місця поміж 117 країн, «витонченість» фінансового ринку та законодавство, яке регулює зал учення прямих іноземних інвестицій та інші обмеження на бізнес-діяльність іноземних осіб. На додаток маємо низький рівень дисципліни постачальників, відносно слабкий маркетинг, невміння передавати повноваження, нерозділеність власників та топ-менеджменту компаній, не замкненість виробничих ланцюжків та недостатній обсяг зовнішніх ринків, навіть регіональних.

Значний практичний інтерес має оцінка ризиків веден ня бізнесу, результати якої характеризує рис. 7.6. 350

Процент відповідей

05101520

Податкове регу

К

Доступ до фінансових

Податкове навант

Політична нестабі

Неефективни

Неадекватний стан інфраст

Урядова нестабіл

Невідповідність характробочої сили потребам ринк

Кримінальна

Неадекватне трудове законо

Неефективне валютне регу

Низька корпоративна ку

Рис. 7.6. Характеристика ризиків ведення бізнесу в Україні у 2005 р.

Бізнес в Україні стикається з вкрай високими процентними ставками, що збільшують вартість капіталу та стають гальмом розвитку нового бізнесу. Високі ставки поєднуються з браком кредитів на розвиток приватного сектору та дефіцитом довіри до банківського сектору. При цьому складається враження, нібито уряд витрачає ресурси неефективно. Рейтинг за цим показником —

94 місце в загальному заліку 117 країн, що демонструє в загальному вигляді неефективний розподіл ресурсів в українській економіці (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

РЕЗУЛЬТАТИ SWOT-АНАЛІЗУ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЗИЦІЇ УКРАЇНИ у 2005 р.

351

Закінчення табл. 7.3

352 Отже, можна дійти висновку, що конкурентоспроможність української економіки до цього часу базується переважно на деяких національних порівняльних перевагах і дешевизні робочої сили. Однак дія останнього фактора досить часто істотно нівелюється, наприклад, невисокою продуктивністю праці. Зокрема, надзвичайно низькою є продуктивність праці в металургійній галузі — провідній у забезпеченні експортної виручки Ук раїни.

Наприклад, кількість працівників у цій галузі в Бразилії, яка виробляє приблизно стільки ж сталі, як і Україна, що становить близько третини зайнятих металургійною справою в Україні. Обсяг виробництва сталі на одного робітника в Україні становить чверть аналогічного показника ЄС.

Але і в тих випадках, коли внутрішній потенціал українських підпр иємств-експортерів відповідає категоріям міжнародної цінової конкуренції, на заваді ефективного виходу цих підприємств на зовнішні ринки стають недолуге національне оподаткування, бюрократичні процедури, неякісна робота митних служб, банків тощо. Так, за підрахунками експертів, операційні витрати експортерів у 2004 р. становили в Україні близько 40% їхнього прибутку, тоді як у розвинених країнах та кі витрати становлять 3

—5%.

Разом з тим, виходячи з сучасних теорій і досвіду багатьох країн, можна стверджувати, що держава в умовах сучасної глобалізації спроможна забезпечити підвищення конкурентоспроможності своєї національної економіки, маючи незначні, а то навіть і не маючи більш-менш відчутних початкових порівняльних переваг. Теоретично це було доведено свого часу ан алітичними узагальненнями конкретних факторів розвитку конкурентоспроможності економік деяких країн у повоєнний період, виконаними М. Портером.

Урахування існуючої сукупності об’єктивних внутрішніх і зовнішніх щодо України факторів дає змогу передбачити, що для економічного зростання України нині ключовою є проблема забезпечення насамперед традиційної факторної конкурентоспроможності національної економіки. Одночасно необхідно розробит и чітку державну стратегію поступу конкурентоспроможності національної економіки, яка відповідала б не тільки її ресурсному, але й науково-технологічному рівню. Ключовою ознакою цієї стратегії має бути можливість трансформування факторних початкових порівняльних переваг у переваги інвестиційні та науковотехнологічні. Показовими у цьому контексті є висновки експертів

ООН про те, що економічне зростання дер жав обумовлене нині людським і соціальним потенціалами на 64%, природними ресур

353Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що певне поліпшення міжнародної рейтингової позиції України пояснюється не поліпшенням макроекономічної ситуації в країні, покращенням умов ведення бізнесу та більш суттєвим впливом інноваційної складової економічного зростання, а відносним погіршенням ситуації у країнах, які конкурують з Україною в тій групі за рівнем конкурентоспроможності, в якій вона на це й період перебуває. Крім того, що вже зараз існують симптоми як кількісного, так і якісного характеру, які об’єктивно вказують на зниження потенціалу зростання української економіки в найближчій перспективі. Серед цих симптомів найбільш важливими, на наш погляд, є такі.

По-перше, на думку автора, роль деяких факторів, котрі на п очатковому етапі забезпечили підвищення продуктивності та ефективності, знижується в процесі зростання. Більшість з них можна розцінювати як екстенсивні фактори економічного зростання. Це стосується одномоментного ефекту від поновлення використання старих виробничих потужностей, ліквідації бартерних та інших негрошових розрахунків, а також від досягнення певної макроекономічної стабільності.

По-друге, з агальний обсяг, а особливо структура капіталовкладень, потребують удосконалення. Останніми роками надходження інвестицій значно пожвавилося, а їхній сумарний рівень

— близько 20% ВВП за 2003—2004 рр. — уже не здається низьким порівняно з іншими країнами. Ці інвестиції, безсумнівно, повинні були збільшити обсяг і поліпшити якість основних фондів (капіталу) в економіці, ти м самим підвищуючи потенціал її зростання.

Однак такий важливий компонент інвестицій, як прямі іноземні, до цього часу залишається на низькому рівні. Прямі іноземні інвестиції відіграють важливу роль у зв’язку з технологічними й управлінськими ноу-хау, котрі вони генерують. Більше того, відчувається необхідність інвестицій в інфраструктуру. За відсутності інвестиц ій виникатимуть «вузькі місця» у виробничому процесі, створюючи перешкоди подальшому економічному зростанню.

Таким чином, інтенсивні фактори економічного зростання, вплив яких відчувається через підвищення ефективності суспільного виробництва, були задіяні в значно меншій мірі, ніж того вимагає конкурентне середовище.

З цього зовсім не обов’язково випливає висновок про те, що упо вільнення зростання української економіки та її продуктивності відбудеться миттєво. Економічне зростання певний час

354 може тривати за рахунок запасу міцності, забезпечуваного конкурентоспроможності українських витрат виробництва, а також за рахунок упровадження нових виробничих процесів на мікроекономічному рівні. Так, низькі витрати виробництва можуть дозволити економіці України зростати високими темпами через ймовірне підвищення витрат у основних східноєвропейських конкурентів, пов’язаних із їхнім вступом до ЄС. Можна, зв існо, помилятися щодо точних строків перелому в динаміці, однак збереження високих темпів зростання продуктивності в довгостроковій перспективі не можна сприймати як щось саме собою зрозуміле. Рано чи пізно українській економіці доведеться стикнутися або з циклічним, або зі структурним уповільненням економічного зростання, котре спостерігають в усіх країнах із ринковою ек ономікою.

Досвід країн, що в різні часи вийшли на перші позиції за ІКЗ, а перш за все тих країн, які спромоглися досягти найбільш серйозних успіхів у справі підвищення рівня конкурентоспроможності національних економік, тобто рік від року займають все більш високу місця в рейтингу за показником ІКЗ, — це Ірландія, Данія,

Тайвань, Сінгапур, Китай, Індія тощо, свідчить про те, що саме активізація державної політики в напрямку підвищення конкурентоспроможності економіки стала рушійною силою цього процесу. Саме досвід цих країн свідчить про те, що Україна має все необхідне для того, щоб, проаналізувавши досвід країн, які розвиваються, найбільш динамічно, знайти свій шлях у підвищенні конкурентоспроможності своєї економіки.

Активізації зусиль цих країн у напрямку підвищення конкурентоспроможності їх національних економік передувало прийняття відповідних урядових програм, реалізація яких стала ядром макроекономічної політики, спрямованої на реалізацію прогресивних моделей економічного зростання та перетворення на цій основі економік цих країн у найбільш конкурентоспроможні. Особливо корисним для України є досвід тих країн, які розвивалися із

орієнтацією на інтенсивні фактори зростання, спромоглися випередити такі країни, які традиційно посідали високі місця за показником ІКЗ.

Так, наприклад, уряд Фінляндії, яка у 2005 р. випередила

США за цим показником, ще на початку 1990-х років із залученням науковців дослідив слабкі та сильні сторони конкурентоспроможності своєї економіки і розробив програмні заходи по її підвищенню. Вже через 5 років Фінляндія ввійшла до першої

355США й зайняла вищу сходинку серед 117 країн світу. При цьому основними сегментами економіки, на яких було зосереджено першочергову увагу, були фактори інституційного розвитку. Країна досягла вражаючих результатів в управлінні макроекономічною ситуацією, дуже високі оцінки одержують її суспільні інститути.

Більш того, приватний сектор легко засвоює нові технології й активно впроваджує інновації.

Якщо розглядати інші країни ЄС, то деякі з них також домоглися вражаючих успіхів, посівши провідні позиції в міжнародних рейтингах конкурентоспроможності. Відповідно до індексу міжнародної конкурентоспроможності Швеція та Данія посіли відповідно третє і п’яте місця.

В Ірландії протягом кількох років підвищується як рівень зайнятості, та к і продуктивність праці. Особливої уваги заслуговує досвід проведення в країні політики в сфері освіти і зайнятості.

Однак, якщо порівнювати Ірландію зі Скандинавськими країнами, то вона відстає в сфері промислового впровадження наукових розробок, що є одним із факторів її відставання за загальним рівнем конкурентоспроможності.

В Україні наявні власні слабкі скла дові економічної системи, що гальмують її розвиток та вимагають розробки та реалізації стратегічних системних заходів. При цьому підвищення конкурентоспроможності економіки України має стати ключовим завданням державної економічної політики. Реалізація цієї стратегічної мети має відбуватися через формування інноваційної моделі економічного розвитку, створення ефективної ринкової системи, адаптованої до світових ринків чере з подальше якісне трансформування економічних відносин, яке має привести до завершення перехідного періоду, реального та формального визначення економіки України як економіки ринкового та інноваційного типу (дод. Р).

Унаслідок того, що стратегічним курсом України є європейська інтеграція, Україною у забезпеченні конкурентоспроможності національної економіки мають бути взяті до вик онання не тільки власні орієнтири, але й програмні орієнтири ЄС. Відповідно

Україна має своєчасно долучитися до програм підвищення конкурентоспроможності ЄС. Отже, однією із передумов виходу України на конкурентоспроможний шлях розвитку є вивчення та сприйняття досвіду країн ЄС, а також інших країн у реалізації політики підвищення конкурентоспроможності економіки.

Підсумовуючи, слід заз начити, що Україна зараз вже в котре стоїть перед проблемою вибору подальшого шляху розвитку. Ви

356

357 бирати прийдеться між інтенсивною чи екстенсивною моделлю економічного зростання. Попри наявність симптомів, що акценти почали зміщуватися на користь екстенсивного шляху, ми залишаємося оптимістично налаштованими стосовно можливості країни здійснити необхідні реформи й закріпитися на стабільнішій, а саме інноваційній, траєкторії зростання, оскільки нинішній уряд задекларував зобов’язання приступити до вирішення складних питан ь.

Додаток Б-1 ТЕХНОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ ПО РЕ

ГІОНАХ (у % до загального обсягу інвестицій в основний капітал у фактичних цінах)