КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ОЗДІЛ VІ КРАЇНИ ЯК ІНДИКАТОР ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

6.1. Конкурентоспроможність національної економіки і місце країни в глобальному середовищі

6.2. Методологія багатовимірної статистичної оцінки конкурентоспроможності країни

6.3. Система міжнародних рейтингових оцінок конкурентоспроможності країн

297Р

6.1. Конкурентоспроможність національної економіки і місце країни в глобальному середовищі

Сучасні умови розвитку економіки України вимагають ґрунтовної та комплексної оцінки можливостей інтеграції країни до світового господарського простору. Стратегічною метою України проголошено її інтеграцію до Європейської Економічної Спільноти. Перспективи такої інтеграції значною мірою залежать від місця і ролі країни в глобальному економічному просторі, які у свою чергу визначаються поточними конкурентними поз иціями країни та, що більш важливо, її здатністю забезпечувати умови для довгострокової конкурентоспроможності національної економіки.

Найбільш вагомий внесок у розвиток концепції конкурентоспроможності зроблено американськими та західноєвропейськими науковими інститутами, зокрема, науково-дослідним центром Гарвардського університету (США) під керівництвом М. Портера та Інститутом розвитку менеджменту (Лозанна, Швейцарія). Саме в цьому інституті, на наш погляд, науковця ми було найбільш точно сформульовано визначення конкурентоспроможності національної економіки, згідно з яким, конкурентоспроможність країни — це її здатність успішно конкурувати на національному і світовому ринках з іншими країнами, виробляючи в умовах вільної конкуренції товари і послуги, які мають попит на світовому ринку і реалізація яких підвищує фінансове становище країни, її національну безпеку та доброб ут громадян.

Таке визначення конкурентоспроможності національних економік є основою для статистичного вивчення, макроекономічного моделювання та факторного аналізу конкурентоспроможності країн, а також створення системи міжнародних рейтингових оцінок країн за рівнем конкурентоспроможності їх національних економік.

При цьому, як вже було сказано у попередніх розділах монографії, аналіз факто рів конкурентоспроможності має враховувати не тільки вплив класичних матеріальних та людських факторів виробництва, а й таких, що характеризують конкурентне середовище через відкритість економіки, її макроекономічну стабільність, розвиненість та якість національних інституцій, відсутність корупції, бюджетну прозорість та ін.

Концепція національної конкурентоспроможності може бути заснована на використанні порівняльних та/чи конкуре нтних переваг національних економік.

Порівняльні переваги — це дешева робоча сила, багаті природні ресурси, сприятливі географічні, кліматичні, інфраструктурі фактори і т. д.

298 Конкурентні переваги ґрунтуються на застосуванні науковотехнічних досягнень та інновацій на всіх стадіях життєвого циклу продукту.

Порівняльні переваги країна одержує від природи, вони статичні, слабо відтворюються. Конкурентні переваги динамічні, пов’язані з інноваціями, розвитком людського капіталу, інтелекту. В ідеалі конкурентоспроможність країни має формуватися завдяки поєднанню порівняльних і конкурентних пере ваг. Але, враховуючи закон зменшення порівняльних переваг, на сучасному етапі можна говорити про цілеспрямоване зростання конкурентоспроможності країн за рахунок більш інтенсивного використання переважно конкурентних переваг.

Саме за рахунок використання конкурентних переваг постійно підвищується значення Індексу конкурентоспроможності саме тих країн, що розвиваються високими і сталими темпами, і як наслі док — займають найвищі сходинки за результатами міжнародної рейтингової оцінки конкурентоспроможності країн світу, які щорічно, починаючи з 1979 р., здійснюються експертами Світового економічного форуму. Результати цієї рейтингової оцінки публікуються у «Глобальному звіті про стан конкурентоспроможності», де конкурентоспроможність визначається як «набір інституційних та економічних заходів держави, що підтримують високі те мпи економічного зростання у середньостроковій перспективі» [198, 75].

Таким чином, на сучасному етапі розвитку економічна політика країни трансформується в політику підвищення конкурентоспроможності національної економіки як на національному, так і на міжнародному рівнях. Вибір цілей і напрямків цієї економічної політики, спрямованої на підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки, потребує глибокого аналізу багато гранного впливу факторів, що формують рівень та динаміку конкурентоспроможності країни. Іншими словами, недостатньо аналізувати лише видимі відображення конкурентоспроможності, тобто темпи економічного зростання, ефективність функціонування економіки. Необхідно також аналізувати такі аспекти як структурні зміни в економіці, рівень її залежності від іноземного капіталу, ефективність трансформації національних інститутів і т. д. При цьо му, реалізуючі курс на підвищення рівня конкурентоспроможності країни, держава має переслідувати не лише тактичні цілі зміни конкурентної позиції країни, але, в першу чергу, — стратегічні завдання, що передбачають довгострокову спроможність країни конкурувати в мінливому міжнародному конкурентному середовищі.

299Такий підхід вимагає розробки та реалізації довгострокової програми з підвищення рівня конкурентоспроможності країни, що, в свою чергу, вимагає створення системи статистичного забезпечення реалізації такої національної програми, концептуальна схема якої зображена на рис. 6.1.

Як показано на рис. 6.1, однією з найважливіших складових методології статистичного забезпечення національної програми підвищення конкурентоспроможності економіки України має стати си стема показників, за допомогою якої можна було б коректно оцінити рівень конкурентоспроможності країни та вплив факторів, що формують цей рівень, рівно як і поясняють місце

України в системі міжнародних рейтингових оцінок країн за рівнем конкурентоспроможності їх економік.

У попередніх розділах монографії вже згадувалося, що у міжнародній ста тистиці при оцінюванні стану і перспектив розвитку національних економік використовується система макроекономічних показників, в якій центральне місце посідає валовий внутрішній продукт — узагальнюючий показник, який характеризує масштаб національних економік. Беручи до уваги, що реальний ВВП, який обчислюється у доларах США на основі паритету купівельної спроможності валют, широко за стосовується у міжнародних порівняннях, ми вважаємо, що є всі підстави розглядати його як основу системи статистичних показників конкурентоспроможності країни.

При цьому варто було б підкреслити, що в 1970-ті роки, коли став очевидним рівень змін стереотипу споживання, швидке збільшення його ірраціональних форм, гострою постає проблема збереження навколишнього середовища, інакше кажу чи, — коли виявилися небезпечні й негативні ефекти економічного зростання, універсальне значення ВВП було поставлено під сумнів. У дискусії навколо валового внутрішнього продукту опоненти оперували такими аргументами:

• ВВП не може бути мірилом добробуту суспільства, яке визначається не лише обсягом вироблених (і спожитих) товарів та послуг, але й такими аспектами життя, як кіл ькість і способи проведення вільного часу, стан довкілля, можливості соціального просування, реалізації особистості тощо.

• До валового внутрішнього продукту включаються споживчі витрати, які не мають прямого відношення до вимірювання життєвого рівня населення (витрати на утримання армії, державного апарату тощо). З іншого боку, ВВП не враховує проду кцію натурального господарства.

• Обсяг і структура ВВП у сучасних умовах ринкового ціноутворення спотворені діяльністю монополій, імпортними митами і непрямими податками, експортними та іншими субсидіями.

300

301

Усі наведені аргументи стосовно адекватного відображення макроекономічними показниками економічних процесів переконливі. ВВП і будь-яку його складову не можна виміряти з такою ж точністю, як тонни вугілля чи кіловати електроенергії. Але, програючи в точності, показники ВВП мають безперечні переваги універсальності.

Від показника не можна вимагати більшого, окрім тієї інформації, як у в нього закладено. За допомогою ВВП не можна виміряти ні «матеріальний добробут суспільства», ні «якість життя», ні «соціально-економічне становище». Валовий внутрішній продукт показує лише сумарну величину вироблених товарів і послуг за рік незалежно від їхньої соціальної цінності і форм розподілу. Поки що це єдина форма аг регування різних споживних вартостей, які постійно оновлюються і збільшуються з розвитком суспільства.

ВВП у розрахунку на душу населення певною мірою відображає досягнутий рівень економічного розвитку, він корелює зі ступенем добробуту, хоча кореляція і не має лінійного характеру. За своєю узагальнюючою властивістю, інформативністю, доступністю розрахунку і простотою у використа нні цей показник поки що незамінний як для оцінювання рівня розвитку виробничих сил, так і для порівняльного аналізу.

Валовий внутрішній продукт перебуває у центрі нині діючої системи національних рахунків (СНР-93), яка описує найважливіші процеси і явища економіки: виробництво, дохід, споживання, нагромадження, капітал, фінанси. Система взаємозв’язаних показників СНР дає ціл існу картину макроекономічної ситуації в країні.

Система національних рахунків — це своєрідна економічна модель, яка задає загальні координати сучасного макроекономічного аналізу на зразок сітки меридіанів і паралелей у географії, таблиці Менделєєва в хімії чи класифікації видів у зоології. Методологічною основою аналізу економічних процесів у СНР слугують класифікації форм еконо мічної діяльності, інституційних секторів та економічних операцій, продуктів та послуг. Гармонізація національних класифікацій з європейськими стандартами уможливлює міжнародні порівняння структури економіки і джерел доходу.

Відповідно до концепцій економічної теорії ВВП можна визначити трьома методами: а) як суму валової доданої вартості (виробничий метод); б) як суму первинних д оходів (розподільний метод); в) як суму компонентів кінцевого використання (метод 302

Відповідно структурні зрушення в економіці відображаються зміною пропорцій у структурі ВВП: у виробництві змінюються пропорції між секторами економіки і видами економічної діяльності; у споживанні зм інюється співвідношення приватного і державного споживання, валового нагромадження капіталу і т. д.

Методи розрахунку ВВП, що забезпечують зіставність обсягів

ВВП у різних країнах, подані на рис.6.2.

Рис. 6.2. Методи розрахунку валового внутрішнього продукту і валового національного доходу

На стадії виробництва ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості * усіх галузей чи секторів економіки, тобто тієї частини валового випуску, яка спрямовується на приватне споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. На рівні секторів і галузей економіки валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням. Оскільки ВДВ окремих секторів економіки визначається в основних цінах, то пр и обчисленні ВВП сумарну додану вар *

Термін «валова» означає, що показник включає спожиту в процесі виробництва вартість основного капіталу. За методологією СНР споживання основного капіталу включає амортизацію, визначену за відновною, а не первісною вартістю, та недоамортизовану вартість вибулих основних засобів. Якщо вартість спожитого основного капіталу виключити, отримаємо чисту додану вартість.

303 кінцевого використання). Кожен з цих трьох методів застосовується як на національному, так і на міжнародному рівнях, що забезпечує повну зіставність ефекту, досягнутого різними країнами в результаті економічного зростання.

А 1 2 3 = 1 – 2 4 – 363,5 – 4,3 + 27,1) = 267,3 млрд грн.

За функціональним призначенням кінцевого продукту розглядається другий підхід до вимірювання ВВП: ураховується особисте споживання населення, прямі поточні витрати держави, включаючи військо ві (державне споживання), і валові капіталовкладення, включаючи амортизацію. Сума цих трьох елементів дає власне не ВВП, а так зване внутрішнє поглинання продукту. 304 тість секторів необхідно скоригувати на сальдо податків і субсидій на продукти та імпорт (чисті податки).

У табл. 6.1 наведено структуру ВДВ за секторами економіки України у 2003 р. Як свідчать дані, визначальну роль в економічному процесі відіграють нефінансові корпорації (66,3%).

Таблиця 6.1

РАХУНОК ВИРОБНИЦТВА ЗА СЕКТОРАМИ ЕКОНОМІКИ у 2003 р. млрд грн (в основних цінах)

Сектор економіки

Валовий випуск

Проміжне споживання

Валова додана вартість

ВДВ сектору у % до підсумку

А 1 2 3 = 1 – 2 4

Нефінансові корпорації 463,7 34,4 159,3 66,4

Фінансові корпорації 14,9 5,6 9,3 3,9

Загальне державне управління

51,7 16,5 35,2 14,7

Домашні господарства 69,0 31,4 37,6 15,7

Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства

4,5 1,3 3,2

Оплата послуг фінансових посередників

— 4,3 – 4,3 – 0,7 *

Економіка загалом 603,7 363,5 240,2 100,0

Ураховуючи, що чисті (за винятком субсидій) податки на продукти та імпорт у 2003 р. становили 27,1 млрд грн, а послуги фінансових посередників

— (– 4,3) млрд грн, ВВП дорівнює (603,7 – 363,5 – 4,3 + 27,1) = 267,3 млрд грн.

За функціональним призначенням кінцевого продукту розглядається другий підхід до вимірювання ВВП: ураховується особисте споживання населення, прямі поточні витрати держави, включаючи військо ві (державне споживання), і валові капіталовкладення, включаючи амортизацію. Сума цих трьох елементів дає власне не ВВП, а так зване внутрішнє поглинання продукту. *

На рівні економіки в цілому статус проміжного споживання має також умовно визначена вартість послуг фінансових посередників (банків). Вартість цих послуг визначається як різниця між процентами, які банки отримали і виплатили, і враховується окремою позицією. Воно може бути більшим чи меншим за ВВП, через те до схеми розрахунку ВВП методом кінцевого використанням вводяться статті сальдо — експорт, імпорт і зміна товарних запасів. Коли імпорт перевищує експорт, а товарні запаси зменшуються, внутрішнє використання перевищує ВВП. І навпаки, коли перевищення експорту над імпортом і товарні запаси зростають, вн утрішнє використання менше виробництва.

Структура ВВП, визначеного методом кінцевого використання, показує, як підприємства, домашні господарства та уряд використовують валовий внутрішній продукт на приватне споживання, інвестиції та експорт. У 2003 р. (рис. 6.3) значна частина

ВВП України припадала на кінцеві споживчі витрати — 75,4%, з них на витрати домашніх господарств — 54,7%. Валове нагромадж ення капіталу становило близько 20,6% ВВП. За 2001—2003 рр. на 1,6 п. п. зменшилася частка споживчих витрат, натомість зросла частка валового нагромадження. Частка чистого експорту відносно стабільна.

19

0,2

2

Рис. 6.3. Структур ВВП за компонентами кінцевого використання 2003 р.: чистий експорт; валове нагромадження капіталу; споживчі витрати сектору державного управління; споживчі витрати некомерційних організацій; споживчі витрати домогосподарств

За розподільним методом, ВВП відтворює процес розподілу доходу на оплату праці найманих працівників, доходи індивідуального бізнесу, доходи підприємств та податки. Структура ВВП за категоріями доходу дозволяє проаналізувати вартісний його склад, виявити структурні зрушення, оцінити інтенсивність змін окремих складових.

305Як показано на рис. 6.4, найвагомішою складовою ВВП є оплата праці (45,7%), на другому місці — валовий прибуток, далі

— змішаний дохід (42,8%). У вартісній структурі ВВП відбуваються певні зрушення: за 2001—2003 рр. зросли частки оплати праці найманих працівників і валового прибутку/змішаного доходу; коефіцієнт структурних зрушень становив 4,3 п. п.

44,9

17,5

Рис. 6.4. Структура ВВП України за компонентами доходу у 2003 р.: оплата праці найманих працівників; чисті податки на виробництво та імпорт; валовий прибуток, змішаний дохід

Окрім внутрішніх первинних доходів резиденти країни отримують доходи від «Іншого світу» (зовнішні). Це оплата праці найманих працівників та доходи від власності (проценти, дивіденди, рента, реінвестовані доходи від прямих іноземних інвестицій). Водночас частину своїх доходів резиденти передають «Іншому світу».

Суму всіх внутрішніх і зовнішніх первинних доходів, одержаних резиден тами країни за певний період, називають валовим національним доходом (НД). Валовий національний дохід відрізняється від ВВП на сальдо доходів, отриманих від іншого світу/переданих «Іншому світу» (див. рис. 6.2). На рівні економіки в цілому сальдо доходів значною мірою залежить від суми процентів, що підлягають виплаті нерезидентам по зовнішнім боргах та

ов’язаннях. Для розвинених країн НД >

ВВП, для країн з перехідною економікою, навпаки, НД < ВВП. В

Україні у 2003 р. національний дохід був менший за ВВП на 3,6 млрд грн.

ВВП, для країн з перехідною економікою, навпаки, НД < ВВП. В

Україні у 2003 р. національний дохід був менший за ВВП на 3,6 млрд грн. інших фінансових зоб ов’язаннях. Для розвинених країн НД >

ВВП, для країн з перехідною економікою, навпаки, НД < ВВП. В

Україні у 2003 р. національний дохід був менший за ВВП на 3,6 млрд грн.

306 Національний дохід, скоригований на сальдо поточних трансфертів — валовий наявний дохід, — характеризує розмір матеріальних і грошових ресурсів, які нація може використати на кінцеве споживання (домашніх господарств, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства та державні установи) або спрямувати на заощадження. Якщо заощадження є величиною додатною, то невикористаний дохід можна спрямувати на придбання економічних активів або зменшення пасивів. Від’ємна ве личина заощадження, навпаки, означає зменшення активів або збільшення пасивів.

Чисте заощадження (за винятком споживання основного капіталу) є одним із джерел фінансування капітальних витрат: одна його частина спрямовується на приріст капіталу та запасів (чисті інвестиції), друга — на відновлення зношеного капіталу. Додатна вели чина чистих інвестицій слугує індикатором піднесення економіки, розширення її виробничих потужностей.

За даними СНР, у 2003 р. в Україні на кінцеві споживчі витрати було спрямовано 201,6 млрд грн, або 73,0% валового наявного доходу, а чисте заощадження становило 35,4 млрд грн.

Балансувальна стаття рахунка операцiй з капiталом показує

перевищення (+) або нестачу (–) власних дже рел фінансування капітальних витрат і називається «чисте кредитування — чисте запозичення». На рівні економіки в цілому чисте кредитування означає придбання фінансових активів у нерезидентів, а чисте запозичення — фінансові зобов’язання перед нерезидентами.

Отже, збалансованість доходів і витрат у країні забезпечують зовнішньоторговельні та фінансові операції з «Іншим світом». Сектор «Інший світ» має три раху нки. Один із них характеризує результат взаємовідносин країни з іншим світом за поточними операціями, другий балансує операції з капітальними трансфертами і невиробленими нефінансовими активами, третій

— операції з фінансовими активами і зобов’язаннями. Балансувальною статтею кожного з цих рахунків за аналогією з внутрішніми рахунками нагр омадження є перевищення (+) або нестачу (–) власних дже рел фінансування капітальних витрат і називається «чисте кредитування — чисте запозичення». На рівні економіки в цілому чисте кредитування означає придбання фінансових активів у нерезидентів, а чисте запозичення — фінансові зобов’язання перед нерезидентами.

Отже, збалансованість доходів і витрат у країні забезпечують зовнішньоторговельні та фінансові операції з «Іншим світом». Сектор «Інший світ» має три раху нки. Один із них характеризує результат взаємовідносин країни з іншим світом за поточними операціями, другий балансує операції з капітальними трансфертами і невиробленими нефінансовими активами, третій

— операції з фінансовими активами і зобов’язаннями. Балансувальною статтею кожного з цих рахунків за аналогією з внутрішніми рахунками нагр омадження є «чиста сума наданих позик (+) / чиста сума одержаних позик (–)». «чиста сума наданих позик (+) / чиста сума одержаних позик (–)».

Розкриваючи взаємозв’язки економічних процесів, СНР створює інформаційну базу для оцінки макроекономічної ситуації і обґрунтування управлінських рішень щодо економічної політики. Аналіз взаємозв’язків макроекономічних показників дає підстави стверджувати, що ВВП був і поки що залишається основним ін

307дикатором масштабу національної економіки, а вимірювання змін в обсягах і структурі ВВП за певний період часу дає уявлення про темпи і характер економічного зростання і, таким чином, може бути базою для міжнародних порівнянь економічного зростання країн та рівня конкурентоспроможності їх економік.

Опоненти ВВП піддають сумніву ефективність його використання у по рівняльному аналізі — при порівнянні рівнів розвитку різних країн і різних історичних етапів розвитку однієї країни. Це пов’язано з істотними відмінностями в структурі економіки, яка змінюється нерівномірно і диспропорційно, з відмінностями в методології обліку, з різним ступенем охоплення однієї і тієї діяльності, з особливостями ціноутворення в різних країнах, зі складностя ми перерахунку цін різних країн, приведення їх до порівняльного виду.

Безперечно, добре обґрунтована, ієрархічно організована і опрацьована система показників спроможна дати більш точну і детальну картину, але ключовим елементом будь-якої системи буде ВВП на душу населення, оскільки саме цей показник характеризує (хоча і непрямо) досягнуту продуктивність прац і у суспільстві в цілому. Навіть та обставина, що валовий продукт співвідноситься із загальною кількістю населення, а не з кількістю зайнятих, має свої переваги, оскільки відображає ступінь залучення населення країни у сферу праці.

У 70-ті роки, коли модифікації піддавалося саме поняття «економічний розвиток», для його характеристики, окрім темпі в зростання ВВП, закладалися якісні ознаки: зміни в структурі виробництва і зайнятості, співвідношення добувної і обробної галузей, структура експорту. На додаток до економічних показників вводилися соціальні, з-поміж яких рівень освіти населення, стан охорони здоров’я і культури, структура споживання населення, забезпеченість житлом та ін.

Спроби доповнити традиційні індикатори еко номічного розвитку соціальними показниками були реалізовані Програмою розвитку ООН (ПРООН). Розвиток суспільства, на думку авторів

ПРООН, неможливий, якщо не реалізуються три головні цілі людини:

• прожити довге і здорове життя;

• набути, розширити і поновити знання;

• отримати доступ до засобів існування, забезпечити достойний рівень життя.

Як комп лексну оцінку розвитку суспільства відповідно до окреслених цілей запропоновано індекс людського розвитку

308 (Humаn Dеvelopment Index), який розраховується як середня арифметична стандартизованих значень трьох показниківстимуляторів: ? очікувана тривалість життя при народженні; ? інтелектуальний потенціал, який складається з середнього рівня грамотності дорослого населення (2/3) і середньої тривалості навчання у роках (1/3); ? величина ВВП на особу з поправкою на паритет купівельної спроможності національної валюти (ПКС).

Фор мула індексу людського розвитку ІЛР має вигляд де х ij — значення і-го показника у j-й країні; (x max – х min ) — теоретично можливий діапазон варіації; за міжнародною методикою визначено такі діапазони показників: для тривалості життя (років) — (85 – 25); для рівня освіти (%) — (100 – 0), для ВВП на душу населення ($)

— (40000 – 100) значень показника. Індекс людського розвитку набуває значень у межах від 0 до 1.

У світовій практиці за цим показником застосовують таку градацію країн:

• високий рівень людського розвитк у (0,8 і більше);

• середній рівень (0,5 – 0,799);

• низький рівень (0,499 і нижче).

З 1990 р. індекси людського розвитку публікуються в щорічниках Human Development Reports. Україна, за даними звіту ПРООН

2004 р., посідає 70-те місце у світі, при цьому спостерігається позитивна тенденція до зростання значення індексу і відповідно, міжнародного рейтингу країни: 1995 р. — 0,751; 2000 р. — 0,762;

2002 р. — 0,777. У табл. 6.2 наведено значення індексів людського розвитку в окремих пострадянських країнах.

Указані в табл. 6.2 країни проранжовані за значеннями ІЛР і за показником ВВП на душу населення, різниці рангів наведено в останній графі таблиці. Для семи країн із 10 ранги збігаються.

Додатне значення показує, що ранг країни при переході від критерія душового ВВП до ІЛР підвищується (Білорусія, Україна), а від’ємне, навпаки, що ранг країни зменшується (Казахстан). Коефіцієнт кореляції рангів становить 0,964. Це дає підстави стверджувати, що ключовим показником соціально-економічного розвитку країн є душовий рівень ВВП.

309Таблиця 6.2 ІНДЕКСИ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН у 2002 р.

Країна	Індекс людського розвитку	ВВП на душу населення за ПКС, дол. США	Ранг країни		Різниця рангів
			за ІЛР	за ВВП на душу населення
Естонія	0,853	12 260	1	1	0
Литва	0,842	10 320	2	2	0
Латвія	0,823	9210	3	3	0
Росія	0,795	8230	4	4	0
Білорусія	0,790	5520	5	6	+ 1
Україна	0,777	4850	6	7	+ 1
Казахстан	0,766	5870	7	5	– 2
Грузія	0,739	2260	8	8	0
Молдова	0,681	1470	9	9	0
Таджикистан	0,671	980	10	10	0

Джерело: Людський розвиток в Україні: 2004 рік (колектив авторів)/ Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Е.М.Лібанової. — К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2004.

— С. 8.

Для повноти характеристики рівня життя населення поряд з макроекономічними показниками доходів та індексом людського розвитку використовуються показники диференціації населення за рівнем його добробуту. Серед них у міжнародній соціальній статистиці найширше застосування має коефіцієнт концентрації доходів Джині К G , який показує розмір відхилень фактичного розподілу доходів (витрат) за пропорційно рівними (децильними або квінтильними) групами населення від їх рівномірного розподілу. Для децильних груп коефіцієнт К G розраховується за формулою m m де x j — частка населення в j-й децильній групі; y j — частка витрат, сконцентрованих у j-й децильній групі; cum y j — кумуляти310

+?= jjj jG yxyxK

11 cum21 , ?? +?= jjj jG yxyxK

11 cum21 , Значення коефіцієнта Джині змінюється у межах від 0 до 1: при рівномірному розподілі доходів наближається до нуля, чим вища поляризація доходів у суспільстві, тим ближче цей коефіцієнт до одиниці.

Коефіцієнт децильної диференціації V D показує, у скільки разів мінімальний дохід 10% найбагатшого населення перевищує максимальний дохід 10% найменш забезпечених верств населення:

1 де D

1 і D

9 — відповідно перша і дев’ятадецилі розподілу населення за доходами.

Значення коефіцієнтів концентрації доходів Джині і децильної диференціації наведено у табл. 6.3.

Таблиця 6.3

НЕРІВНОМІРНІСТЬ РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ У ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇНАХ

Країна	Коефіцієнт концентрації доходів Джині	Коефіцієнт децильної диференціації сукупних витрат населення
Болгарія	0,27	3,90
Грузія	0,37	5,69
Латвія	0,34	4,54
Молдова	0,41	6,14
Польща	0,34	4,29
Росія	0,47	8,06
Угорщина	0,28	3,49
Україна	0,34	5,20

Джерело: Making Тransition Work for Everyone. Poverty and Inequality in Europe and Central Asia. — Washington, 2000.

За міжнародними стандартами, Україна належить до країн з високим ступенем нерівності у розподілі доходів серед населення за доходами та споживанням, причому ця нерівність посилилася протягом останніх років. За ступенем нерівності в розподілі доходів Україна поступається лише Росії, Молдові та Грузії.

Напрямки, за якими відбувається диференціація країн світу, надзвичайно різні і різноплано ві, а зміни часом носять такий гли

311бокий характер, що навряд чи можна створити універсальну класифікацію цих країн.

Країни, що розвиваються, відрізняються від центрів світового господарства не відсталістю, а розтягнутою шкалою ступенів відсталості. Істотно різні об’єктивні (економічні) можливості і ресурси, які б сприяли подоланню відсталості в історично стислі терміни.

Кількісною мірою існуючих відмінностей — певною мірою умо вним, але синтетичним і достатньо презентабельним — виступає розрив у рівнях ВВП на душу населення. В останні роки фіксують приблизно 10—11-кратний розрив між основними групами країн. Ще більша диференціація у доходах між багатими і бідними всередині країн, особливо це стосується країн, що розвиваються.

Тому в порівняльному аналізі соціального-еко номічного розвитку країн та рівня конкурентоспроможності їх економік поряд з показником ВВП на душу населення необхідно використовувати індекси людського розвитку та характеристики нерівномірності розподілу населення за добробутом — коефіцієнт концентрації доходів Джині і коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації, а також інші статистичні показники, що можуть стати основою системи міжнародних рейтингових оцінок кр аїн за рівнем людського розвитку, інвестиційної привабливості, екологічного стану, конкурентоспроможності тощо.

При цьому слід відмітити, що при розробці та застосуванні такої системи, виникає низка суто методологічних проблем, пов’язаних з необхідністю здійснення багатовимірної статистичної оцінки складних соціально-економічних явищ взагалі та конкурентоспроможності країн зокрема.