трохи нижче тих, що були досягнуті при приватному розміщенні. Фактично Comdisco використовувала більш розумну оцінку з боку приватного ринку для репозиціонування на недружньому публічному ринку. Це вможливило успішне рефінансування і одночасне зниження вартості капіталу. Крім того, щоб забезпечити безперебійність процесу фінансування, компанії довелося сформувати навколо себе мережу організацій, які підвищують її вартість. Такі мережі називають стратегічними альянсами. Партнерами тут можуть виступати інші компанії, що прагнуть отримати фінансування, наприклад університети, інвестори і навіть конкуренти. Стратегічні альянси дають їхнім учасникам можливість домогтися ефекту масштабу, що зменшить необхідні обсяги інвестицій і ризики, а також сприятиме досягненню більш вигідних позицій на ринку. Не дивно, що подібні альянси найпоширеніші в галузях з інтенсивними дослідженнями та розробками, такими як біотехнології, електроніка та напівпровідники, де компанії мусять в ногу зі стрімким розвитком технологій.
Тема 6 ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА І ВАРТІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА Знати: ? засади, теорії, моделі та види дивідендної політики; ? як обґрунтовується дивідендна політика і який порядок виплати дивідендів. Уміти: ? практично застосовувати теорії та методи дивідендної політики; ? розраховувати вартість підприємства, враховуючи дивідендну політику.
Ключові поняття і терміни:
• дивіденди;
• дивідендна політика;
• методи нарахування дивідендів;
• моделі та види дивідендної політики;
• порядок виплати дивідендів.
Структурно-логічний конспект
А
Теоретичні аспекти визначення дивідендної політики підприємства
Дивіденди (від лат. dividendus
— те, що слід поділити) — дохід, який отримує власник акції за рахунок прибутку акціонерного товариства; частина прибутку, яка щорічно розподіляється між акціонерами залежно від кількості придбаних акцій. Дивіденд зі звичайних акцій залежить від суми прибутку акціонерного товариства. Дивіденд зі привілейованих акцій сплачують у заздалегідь установленому розмірі як твердий процент від їхньої номінальної вартості.
Види дивідендів: річний дивіденд — який виплачується за підсумками діяльності за рік, він включає всі попередні види виплати дивідендів, що мали місце протягом року; проміжний дивіденд — це дивіденд, що включається в річний дивіденд і виплачується як авансовий платіж;
Дивідендна політика — керована діяльність підприємства, спрямована на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав.
Дивідендна політика формується як системна сукупність цілей і завдань у сфері участі власників у прибутках підприємства. Дивіденди виникають у тих фірмах, де існує розподіл управління та володіння, і є механізмом обслуговування розподілу згенерованого бізнесом чистого прибутку на власне споживання та реінвестування.
Більшість українських інвесторів вважає дивіденди одним із найважливіших індикаторів ефективності функціонування бізнесу.
Дохід акціонера (інвестора) традиційно складається з двох важливих складових: власне дивідендних виплат і прибутків чи збитків, пов’язаних зі зміною капіталізаційної вартості фірми
Зростання дивідендів пов’язується з успішною діяльністю компанії і зазвичай призводить до збільшення цін акцій. Навпаки, спадання дивідендів ринком розцінюється як недостатність прибутку, а отже, невдала діяльність; тому, як правило, малі дивіденди призводять до зменшення ринкової капіталізації. З точки зору ринкової взаємодії величина дивідендів впливає на ринкову капіталізацію.
До дивідендної політики посадові особи корпорацій не мають жодного стосунку.
Величина дивідендів конкретної компанії має відповідати ринковій величині
Не виключена виплата дивідендів на рівні нижче ринкового
— корпорація здійснює значні інвестиції, які в наступних періодах приведуть до зростання дивідендів. Більші за ринкову величину дивіденди зазвичай розцінюються ринком як свідоцтво успішної діяльності, що відображається в зростанні курсу акцій. У будь-якому разі акціонери прийматимуть рішення про дивіденди на підставі наявної в них інформації про поточну дохідність, перспективність бізнесу та стан фондового ринку. Завдання топ-менеджерів — правдиво звітувати перед акціонерами.
Найпоширеніші теорії дивідендної політики підприємства наведено в табл. 6.1.
підсумковий дивіденд — це останній виплачений дивіденд за звітний період.
Таблиця 6.1
ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЙ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ
| Теорія |
Величина виплат |
| Теорія іррелевантності (Модільяні—Міллера) |
Будь-який розмір дивідендних виплат є ефективним |
| Синиця в руках (Гордон, Лінтнер) |
Максимізація поточних дивідендних виплат |
| Теорія податкових переваг |
Мінімізація поточних виплат |
Практична діяльність вітчизняних підприємств у галузі дивідендної політики повністю вписується в рамки гіпотези Ла Порта: менеджери підприємства мало приділяють уваги дивідендній політиці, не відчуваючи при цьому тиску акціонерів, або реалізують таку політику дивідендних виплат, яка визначена контролюючим акціонером (їх групою), за відсутності реального впливу на корпоративні відносини з боку дрібних акціонерів.
Б
Методи нарахування дивідендів
Згадані вище теоретичні моделі обґрунтування величини грошових дивідендних виплат (табл. 6.1) визначають особливості формування дивідендної політики з позицій ринку, однак менеджери, приймаючи управлінські фінансові рішення щодо дивідендної політики, використовують певні методи нарахування грошових дивідендів (рис. 6.1).
Рис. 6.1. Методи нарахування грошових дивідендів
Залишковий метод дивідендних виплат. Грошові дивіденди виплачуються підприємством лише за умови дотримання таких принципів визначення абсолютної величини грошових дивідендних виплат: дивіденди виплачуються після фінансування всіх інвестиційних проектів із позитивною чистою приведеною вартістю; на реінвестування спрямовується та частина чистого прибутку підприємства, яка дає змогу профінансувати згадані інвестиційні проекти із дотриманням цільового значення фінансового левериджу (дотримання цільової структури капіталу).
Метод стабільних дивідендів. Абсолютна величина грошових дивідендів не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період і відповідає встановленому рівню дохідності корпоративних прав, що забезпечує найбільшу інформаційну впевненість акціонерів щодо очікуваного рівня своїх доходів.
Метод гнучкої дивідендної політики (метод стабільного дивідендного виходу). На відміну від попередніх підходів до визначення абсолютної величини грошових виплат підприємства цей метод прив’язує розмір грошових дивідендних виплат до абсолютної величини фінансових результатів підприємства у звітному фінансовому періоді, за який виплачуються дивіденди, шляхом затвердження незмінного коефіцієнта дивідендних виплат. Метод ураховує, що, на відміну від облігацій, корпоративні права є ризикованими вкладаннями, тому винагородою за ризик має бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства.
Метод стабільних дивідендів та екстравиплат (як і метод залишкових дивідендних виплат) можна рекомендувати суб’єкту господарювання, структура власності якого стабільна, а акціонерів можна кваліфікувати як стратегічних інвесторів (інвесторів, що активно реалізують політику корпоративного контролю над підприємствами).
Метод стійкого приросту дивідендів. Як свідчить світова практика, новостворені суб’єкти підприємництва (особливо представники новітніх галузей економіки) у перші роки свого функціонування реалізують політику стабільного приросту дивідендів, що дає змогу менеджерам названих суб’єктів підприємництва досягти таких цілей: 1) формування позитивного іміджу на ринку капіталу; 2) спрощення доступу до фінансових ресурсів шляхом розміщення наступних емісій корпоративних прав.
Метод компромісу передбачає, що щорічні рішення щодо грошових дивідендних виплат розглядаються та приймаються, зважаючи на такі чинники:
• потреба в капіталі для фінансування інвестиційних проектів із позитивним NPV;
• уникнення рішення про скорочення абсолютної величини
• уникнення емісії нових корпоративних прав;
• підтримання цільового рівня фінансового левериджу;
• забезпечення цільового рівня коефіцієнта дивідендних виплат (DPR).
В
Чинники дивідендної політики
У західній літературі вирізняють певні різні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивідендну політику суб’єктів підприємництва (рис. 6.2).
Перша група. Умови дивідендних виплат обмежені відповідними законами. Корпорації під час укладання контракту мають визначати максимальні суми дивідендів за звичайними акціями. У низці випадків у договір включають умови, які забороняють платежі дивідендів у тому разі, якщо сума прибутку або чистих активів нижча за встановлений рівень.
Рис. 6.2. Групи чинників дивідендної політики
В Україні виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у термін не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства
Друга група. Корпорація планує економічний розвиток на кілька років уперед. Відповідно складаються плани фінансування нових капітальних проектів. Для суб’єктів підприємництва з високими темпами зростання головна проблема — поєднати поточні інтереси акціонерів із планами економічного розвитку, які зрештою мають забезпечити подальше зростання дивідендів. У цьому зв’язку важливо переконати акціонерів у
грошових дивідендних виплат;
Фінансові аналітики надають великого значення бюджетуванню капітальних вкладень, тобто процесам, у яких визначаються джерела і напрями використання фінансових фондів. У фінансових відділах товариства вивчаються її оперативні грошові потоки, очікувані майбутні капітальні інвестиції в будівлі, споруди, устаткування, а також інвестиції, пов’язані з приростом обігових коштів. Метою цього вивчення є визначення грошових потоків і фінансової позиції корпорації за незмінних коефіцієнтів дивідендних виплат, з урахуванням підприємницького і фінансового ризиків. Особлива увага приділяється очікуваній прибутковості капітального проекту з метою визначення майбутніх грошових потоків.
У разі фінансування проектів через емітування боргових зобов’язань товариство має бути здатним позичати гроші на стислі терміни, тобто мати певну ліквідність. Емісія довгострокових фінансових інструментів передбачає наявність високого кредитного рейтингу товариства. У цьому разі зовнішнє фінансування може сприяти підтриманню стабільності коефіцієнта дивідендних виплат.
Виплати дивідендів мають бути забезпечені ліквідністю корпорації. Дивідендні платежі пов’язані з відпливом коштів, тому чим вища ліквідність і стійкіше фінансове становище товариства, тим вища здатність сплачувати дивіденди у встановлені терміни
Третя група. Прийняття рішень щодо фінансування капітальних вкладень пов’язане з проблемами збереження контролю над капіталом суб’єкта підприємництва. У випадку, коли менеджери товариства прийняли рішення про стабільне зростання дивідендів і про фінансування нових інвестицій за рахунок емісії акцій, може виникнути проблема «розводнення» капіталу і втрати контролю над корпорацією. Акціонери віддадуть перевагу рішенню змінити таку політику, знизити коефіцієнт дивідендних виплат і основним джерелом фінансування інвестицій залишити нерозподілений прибуток. Менеджери малих і середніх суб’єктів підприємництва вважатимуть за краще взагалі не виплачувати дивіденди впродовж певного терміну, побоюючись скорочення грошових потоків. У вели-
обґрунтованості рішень менеджерів про скорочення коефіцієнта дивідендних виплат і спрямування основної суми чистого прибутку на рахунок нерозподіленого прибутку. У тих випадках, коли внутрішніх джерел недостатньо для фінансування нових проектів, розробляють плани емісії корпоративних цінних паперів.
Г
Моделі та види дивідендної політики
Розрізняють три моделі дивідендної політики: консервативна — згідно з якою пріоритетною метою розподілу прибутку є виробничий розвиток, а не поточне споживання у формі дивідендних виплат (зростає вартість чистих активів підприємства, а відповідно й ринкова вартість); компромісна — згідно з якою в процесі розподілу прибутку поточні інтереси акціонерів щодо дивідендних виплат стабільно збалансовані з потребами формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства; агресивна
— передбачає постійне зростання дивідендних виплат незалежно від результатів фінансової діяльності. Забезпечує високу ринкову вартість акцій та формує позитивний імідж підприємства серед потенційних інвесторів, проте може призвести до фінансових ускладнень, оскільки можливості самофінансування підприємства за рахунок прибутку стають обмеженими.
Залежно від власних стратегічних цілей акціонерна корпорація може застосовувати такі види дивідендної політики.
1. Політика фіксованого дивіденду часто застосовується у практиці акціонерних товариств. Вона полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду характерна для привілейованих акцій, проте декотрі товариства можуть застосовувати її і до простих акцій.
2. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами. Така політика передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще й додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такі преміальні виплати, як правило, — позитивний чинник для курсу цінних паперів корпорації, оскільки відповідно до деяких
ких товариствах може виникнути загроза введення зовнішніх менеджерів.
3. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку. Ця політика є найпоширенішою. Метод вирахування суми дивідендів, що належать виплаті з розрахунку на одну акцію за цієї дивідендної політики, відносять до класичних, оскільки його наводять у більшості підручників із корпоративного управління та фінансів. Сутність цієї дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку можна виділити на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення цієї частки чистого прибутку. Це і буде сума, виділена на виплату дивідендів за акціями. Щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплату дивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу.
До позитивних моментів цієї дивідендної політики варто віднести її простоту та зрозумілість у застосуванні, прозорість механізму нарахування. Зважаючи на те, що чистий прибуток корпорації переважно має тенденцію до зростання у часі, акціонери часто очікують і зростання дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Чистий прибуток та сума, призначена для дивідендних виплат, виступають тісно пов’язаними величинами з продажем компанії, тобто вони переважно коливаються відповідно до сезонності продажу. Як результат, сезонні аномалії продажу відображаються в сезонних аномаліях дивідендів, коли здійснюється політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку.
4. Прогресивна дивідендна політика. Вона є найпопулярнішою серед акціонерів, передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію, увиразнюється постійним темпом приросту дивідендних виплат.
5. Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з цією політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії.
6. Політика «100 %» дивіденду. Вона відносно рідко трапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає у виділенні 100 % нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Виділення 100 % чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбу-
теорій поведінки інвесторів на фондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивідендній політиці.
7. Регресивна дивідендна політика передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від’ємним темпом. Застосування цієї політики часто призводить до того, що акціонери вирішують продати акції товариства. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна — до падіння. Тим не менш акціонерні товариства часто мусять застосовувати цю політику внаслідок об’єктивних обставин. Зростання конкуренції майже завжди веде до зменшення величини чистого прибутку.
8. Політика негрошових виплат. У цьому разі замість прямих грошових дивідендних виплат використовують найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад акцій чи облігацій.
9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів. За цієї політики дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.
Д
Проблеми контролю над корпорацією впливають на дивідендну політику
Корпорація, в якої з’являються її «поглинальники», має проводити виважену дивідендну політику, їй небажано знижувати коефіцієнт дивідендних виплат. Акціонери можуть віддати перевагу контролю аутсайдерів, які вливають нові фінансові фонди в корпорацію і підтримують у такий спосіб дивідендні виплати. Аутсайдери можуть переконати наявних акціонерів корпорації в тому, що корпорація погано веде фінансові справи й не може забезпечити підвищення їхнього добробуту. Небезпека злиття чи поглинання корпорації може стимулювати зростання дивідендів для задоволення бажань акціонерів.
Четверта група. Дохідність акціонерного капіталу, тобто ставка чистого прибутку на акціонерний капітал, є суттєвим чинником у визначенні дивідендної політики. Стабільна ставка доходу корпорації може сприяти підвищенню коефіцієнта дивідендних виплат навіть під час прийняття інвестиційних рішень.
вається збільшення власного капіталу компанії, а отже, не закладається фінансова база для подальшого зростання курсу акцій. Така політика може бути виправдана суто для підприємств, обмежених у зростанні специфікою своєї діяльності. У будь-якому разі цей тип політики не можна вважати особливо раціональним.
Західні дослідники виокремлюють чотири основні чинники, пов’язані з дохідністю акціонерного капіталу, що впливають на дивідендну політику:
1) відстрочення сплати податку на приріст капіталу;
2) акціонери зазвичай віддають перевагу отриманню поточного доходу, а не майбутнього;
3) дивіденди більшою мірою піддаються ризику, ніж доходи від приросту капіталу;
4) дивіденди є джерелом інформації про фінансове становище корпорації. Фінансові менеджери зобов’язані брати до уваги думки й побажання своїх акціонерів у перебігу вироблення дивідендної політики товариства Є
Виплата дивідендів
Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями ухвалюють загальні збори акціонерного товариства (рис. 6.3). Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначено в статуті акціонерного товариства. Для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і термін їх виплати. Дата складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, не може передувати даті ухвалення рішення про виплату дивідендів.
Товариство повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і термін їх виплати. Упродовж 10 днів після ухвалення рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок і термін виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство
У разі відчуження акціонером належних йому акцій після дати складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної в такому переліку. У разі реєстрації акцій на ім’я номінального утримувача товариство в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, самостійно виплачує дивіденди власникам акцій або перераховує їх номінальному утримувачу, який забезпечує їх виплату власникам акцій, на підставі договору з відповідним номінальним утримувачем.
Рис. 6.3. Порядок виплати дивідендів
Корпорація виплачує дивіденди всім акціонерам, які зареєстровані на встановлену дату. У тому разі, якщо акція продана іншій особі до дати реєстрації, дивіденди будуть виплачені першому власникові
Дату початку продажу акцій без дивідендів визначають брокерські компанії та фондові біржі. Вона встановлюється за чотири робочих дні до дати реєстрації. Установлення дати забезпечує порядок під час виплати дивідендів. Особи, котрі купили акції на вторинному ринку за чотири робочі дні до реєстрації, отримують право на дивіденд. Якщо особа купує акцію після цієї дати, вона не одержує дивіденду, бо акція придбана без нього (ex-dividend). Чотири робочі дні в цьому разі визначено для переміщення платіжних документів з продажу акцій. У день виплати корпорація телеграфом або в інший спосіб розсилає дивідендні чеки акціонерам.
Вибір дивідендної політики — справа акціонерів. Завдання топменеджерів — довести до них наслідки цього вибору для ринкової акціонерної вартості
Особливу увагу слід звернути на те, що з точки зору фінансової математики розмір дивідендів (а також їх відсутність) не впливає на вартість підприємства. За ситуації, коли дивіденди малі і після задоволення корпоративних інвестиційних потреб залишаються вільні гроші, відбувається зменшення статутного капіталу —компанія не може, використати вільні гроші, а отже, повертає їх акціонерам шляхом викупу у них акцій. У підсумку ?????????? ??? ???????????? ???????? ???? ? 1. Грэхем Б. Разумный инвестор: инвестирование с учетом реальной стоимости / Пер. с англ. — СПб.; М.; К.: Изд. дом «Вильямс», 2008. — 670 с. ? 2. Ли Ч. Ф, Финнерти Дж. И. Финансы корпораций: теория, методы и практика / Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — ХVIII. — 686 с. ? 3. Мендрул О.Г. Управління вартістю підприємства. — К.: КНЕУ, 2011. — 538 с. ? 4. Модильяни Ф., Миллер М. Сколько стоит фирма? Теорема ММ / Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 272 с. ? 5. Тьюлз Р. Дж., Брэдли Э. С., Тьюлз Т. М. Фондовый рынок / Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997. ? 6. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 року № 514.
акціонери одержать малі дивіденди + гроші за викуплені акції. акціонери одержать малі дивіденди + гроші за викуплені акції.
Тестові завдання для самоперевірки знань
1. Розмір дивідендів визначають: a) акціонери; b) посадові особи корпорацій; c) працівники; d) кредитори.
2. Якщо величина дивідендів конкретної компанії не відповідає ринковій величині, необхідно: a) випустити додаткові акції; b) краще вилучити свої інвестиції; c) перевести інвестиції в інші дохідніші ринкові цінності; d) зменшити ціну акції.
3. Більші за ринкову величину дивіденди зазвичай розцінюються ринком: a) як свідоцтво рівня поточного споживання; b) як свідоцтво зростання курсу акцій; c) як свідоцтво успішної діяльності; d) як свідоцтво зменшення курсу акцій.
4. Акціонери приймають рішення про дивіденди на підставі: a) інформації про майбутню дохідність; b) інформації про поточну дохідність; c) інформації про стан фондового ринку; d) інформації про історію бізнесу.
5. Вибір дивідендної політики здійснюють: a) іноземні інвестори; b) акціонери; c) топ-менеджери; d) ДКЦПФР.
6. Залежно від ситуації в конкретній компанії акціонерам виплачують: a) дивіденди, що зростають відповідно до темпів розвитку фондового ринку; b) змінні дивіденди, які напряму залежать від розміру компанії; c) дивіденди як залишок після здійснення необхідних підприємству інвестицій; d) дивіденди, які напряму залежать від розміру взятих кредитів.
7. Сутність виплати дивідендів полягає у: a) встановленні величини дивідендів є виключним правом акціонерів; b) встановленні величини дивідендів є виключним правом керівництва; c) виплати здійснюються в термін, що не може перевищувати 6 місяців після закінчення звітного року; d) акціонери одержують дивіденди у будь-якій бажаній формі.
8. Заборонено виплачувати дивіденди за простими акціями, якщо: a) поточні дивіденди за привілейованими акціями виплачено повністю; b) корпорація немає зобов’язання із викупу акцій в акціонерів; c) власний капітал компанії більший ніж сума статутного капіталу; d) на момент проведення загальних зборів емісія акцій не завершена.
9. Заборонено виплачувати дивідендів за привілейованими акціями, якщо: a) власники акцій мають переваги щодо черговості отримання виплат; b) не виплачені поточні дивіденди за привілейованими акціями класу; c) власний капітал компанії більший, ніж сума статутного капіталу; d) на момент проведення загальних зборів емісія акцій не завершена.
10. Порядок виплати дивідендів передбачає, що: a) дивіденди проголошуються в процентному розмірі в розрахунку на 1 акцію; b) дивіденди проголошуються в абсолютному розмірі в розрахунку на 1 акцію; c) акціонери одержують дивіденди будь-якими активами; d) величина дивідендів за привілейованими акціями не фіксується у статуті.
11. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається: а) загальними зборами акціонерного товариства; b) ревізійною комісією акціонерного товариства; c) наглядовою радою акціонерного товариства.
12. За який період виплачуються дивіденди за акціями: а) один раз на півроку; b) один раз на рік за підсумками календарного року; c) за підсумками звітного періоду, визначеного акціонерами?
Навчальні завдання для аудиторної роботи
Приклад 1. Публічне АТ «Консис» оголосило про виплату дивідендів; акціонерам запропоновано 10-відсотковий дивіденд у вигляді акцій підприємства. У цей період в обігу перебуває 1 000000 акцій. Номінальна вартість однієї акції дорівнює 10 грн. Акції, отримані у вигляді дивідендів, продаються за ціною 15 грн за одну акцію. Складіть рахунки корпорації за акціонерним капіталом після виплати дивідендів.
Акціонерний капітал корпорації до виплати дивідендів:
Звичайні акції (1 000000 номіналом 10 грн) = 10 000 000 грн.
Додатковий капітал (надлишок над сумою 5 000 000 номіналу) = 15 000 000 грн.
Нерозподілений прибуток = 30 000 000 грн.
Розв’язання
1. Визначаємо кількість акцій в обігу після виплати дивідендів:
1 000 000 + 100 000 = 1 100 000, 100 000 (10 %)
— нові акції, отримані акціонерами у вигляді дивідендних виплат.
2. Визначаємо вартість акцій в обігу після виплати дивідендів:
1 100 000 ? 10 = 11 000 000.
3. Визначаємо вартість нових акцій за поточною ціною на фондовому ринку:
100 000 ? 15 = 1 500 000. Вартість нових акцій за номіналом (100 000 ? 10) становитиме 1 000 000. Приріст додаткового капіталу (1 500 000
— 1 000 000) становить 500 000.лу) = 15 000 000 грн.
Нерозподілений прибуток = 30 000 000 грн.
Розв’язання
1. Визначаємо кількість акцій в обігу після виплати дивідендів:
1 000 000 + 100 000 = 1 100 000, 100 000 (10 %)
— нові акції, отримані акціонерами у вигляді дивідендних виплат.
2. Визначаємо вартість акцій в обігу після виплати дивідендів:
1 100 000 ? 10 = 11 000 000.
3. Визначаємо вартість нових акцій за поточною ціною на фондовому ринку:
100 000 ? 15 = 1 500 000. Вартість нових акцій за номіналом (100 000 ? 10) становитиме 1 000 000. Приріст додаткового капіталу (1 500 000
