Моделі саморегулювання
Зараз у світі склалися чотири основні моделі, які передбачають різну міру поєднання державного регулювання та саморегулювання на фінансовому ринку.
Перша модель. На ринку функціонує незалежна СРО, статус, повноваження якої визначені національним законодавством про цінні папери, стандарти якої є обов’язковими для членів, а членство є обов’язковим для відповідних учасників ринку. Така система функціонує у США (дві національні СРО: FINRA для брокерів/дилерів цінних паперів, NFA
— для учасників ринку похідних фінансових інструментів), Канаді (одна національна СРО IIROC для всіх учасників ринку цінних паперів), Японії, Бразилії, Китаї, Колумбії.
Друга модель. Функціонує незалежний орган з регулювання ринку цінних паперів, який створювався шляхом злиття органу державної влади та СРО в одну особу публічного права (як правило, мегарегулятор). Має місце в таких країнах, як Велика Британія (FSA ), Німеччина (BaFin), Франція (AMF), Нідерланди (AFМ) та більшості країн ЄС.
Третя модель. Ринком керує державний орган регулювання та біржа як СРО, яка має право тільки встановлювати правила лістингу й торгівлі. Модель поширена в Індії, Ізраїлі, Омані, Швейцарії, Сінгапурі й Тайвані.
Четверта модель. Регулювання здійснює відповідний державний орган, а незалежна асоціація учасників ринку, яка створюється на добровільних засадах, не має реальних повноважень (Туреччина) 2 .
Роль та місце саморегулівних та самоврядних організацій у регулюванні фінансового ринку України
На фінансовому ринку України існує кілька форм самоорганізації:
1) саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку (далі
— СРО);
2) самоврядні організації, створені як об’єднання, що здійснюють координацію діяльності своїх учасників без права втручання в їхню діяльність та без реальних повноважень щодо регулювання та нагляду.
Самоврядні організації передусім спрямовують свою роботу на розроблення внутрішніх нормативно-правових актів, лобіювання своїх інтересів в органах законодавчої та виконавчої влади, а також заохочують своїх учасників до дотримання стандартів поведінки на ринку. Самоврядні організації не здійснюють нагляду за діяльністю своїх учасників.
1
У квітні 2013 р. здійснено перехід до моделі створення регулятора на базі Банку Англії.
2
Доклад Минэкономики РФ «Об итогах анализа практики применения законодательства РФ о СРО в отдельных сферах и отраслях экономической деятельности» // Официальный сайт Минэкономразвития России // economy.gov.ru
Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» та нормативними документами НКЦПФР визначено порядок функціонування об’єднань професійних учасників фондового ринку. Зокрема, таке об’єднання, яке може об’єднувати учасників, що здійснюють різні види професійної діяльності на фондовому ринку, отримати свідоцтво про реєстрацію в НКЦПФР. Одержати реєстрацію можуть лише об’єднання, котрі відповідають таким вимогам:
— включають не менш, як 35 % професійних учасників фондового ринку за кожним із видів професійної діяльності, які воно об’єднує;
— мають затверджені правила та стандарти професійної діяльності на фондовому ринку, які є обов’язковими для виконання всіма членами об’єднання;
— мають статус неприбуткової організації;
— мають в наявності у власності активи не менш, як 600 тис. грн для забезпечення статутної діяльності.
Об’єднання професійних учасників фондового ринку може набувати статусу саморегулівної організації (далі — СРО) за певним видом професійної діяльності на фондовому ринку лише після надання йому такого статусу НКЦПФР. При цьому одне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів може набути статус СРО одночасно за кількома видами професійної діяльності на фондовому ринку.
Згідно із законодавством України саморегулювання на ринку цінних паперів серед професійних учасників здійснюється за принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку, причому така СРО на момент реєстрації в НКЦПФР має репрезентувати понад 75 % професійних учасників за одним із видів діяльності.
Важливо, що після надання об’єднанню професійних учасників фондового ринку статусу СРО за певним видом професійної діяльності професійні учасники, які є членами інших професійних об’єднань за цим видом діяльності, мають упродовж трьох місяців стати членами такої СРО й бути її членами протягом усього терміну наявності в неї статусу СРО.
Саморегулювання учасників фінансового ринку сприяє пристосуванню функцій регулювання та нагляду до бізнес-середовища, яке швидко змінюється. У разі саморегулювання норми поведінки розробляють самі учасники фінансового ринку, які добре знають особливості цього ринку й можуть зробити переваги від регулювання та нагляду якомога ефективнішими (тобто впорядкований ринок, захист інвесторів та споживачів фінансових послуг, зниження системних ризиків, зменшення витрат на ведення бізнесу).
Зокрема, СРО на фондовому наділяються такими повноваженнями:
• упровадження норм професійної етики в практичній діяльності учасників об’єднання, в тому числі шляхом розроблення й ухвалення кодексу професійної етики та здійснення контролю за його дотриманням членами організації;
• розроблення і затвердження методичних рекомендацій щодо провадження відповідного виду професійної діяльності на фондовому ринку;
• впровадження ефективних механізмів розв’язання спорів, пов’язаних з професійною діяльністю учасників об’єднання, у тому числі шляхом представлення інтересів членів СРО в органах державної влади, судах, інших організаціях та захист їхніх інтересів;• моніторинг дотримання Статуту та внутрішніх документів об’єднання його учасниками;
• розроблення і затвердження обов’язкових для виконання членами СРО Правил (стандартів) провадження відповідного виду професійної діяльності на фондовому ринку;
• розроблення заходів, спрямованих на запобігання порушенням з боку членів СРО норм законодавства та внутрішніх документів СРО та застосування заходів дисциплінарного впливу до членів СРО у разі виявлення порушень .
НКЦПФР у встановленому нею порядку може делегувати СРО функції та повноваження з регулювання фондового ринку, покладені на НКЦПФР законодавством. Для цього СРО має подати до регулятора відповідну заяву із зазначенням повноважень, які СРО просить їй делегувати.
У кожному виді професійної діяльності НКЦПФР може делегувати СРО такі повноваження, як:
• збирання, узагальнення й аналітичне опрацювання даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;
• проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;
• подання до НКЦПФР обов’язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;
• сертифікація фахівців фондового ринку;
• видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.
Наприкінці 2014 р. на українському ринку цінних паперів функціонували три СРО: Асоціація «Українські фондові торговці (АУФТ)», Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв.
• Асоціація «Українські фондові торговці (АУФТ)» об’єднує професійних учасників — торговців цінними паперами. АУФТ створена 12.03.2009 шляхом консолідації трьох СРО («Регіональний Фондовий Союз», ВАТ «Київська Міжнародна Фондова Біржа», ЗАТ «Українська фондова біржа»). Метою діяльності цієї Асоціації є забезпечення високого професійного рівня провадження діяльності на фондовому ринку та захист прав і законних інтересів учасників фондового ринку України, які здійснюють торгівлю цінними паперами. На початок 2013 р. АУФТ об’єднувала 680 членів.
• Українська Асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) об’єднує професійних учасників, що здійснюють діяльність з управління активами інституціональних інвесторів (на кінець 2014 — 351 член). УАІБ заснована у квітні 1995 р. з метою забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів, представництва членів СРО та захисту їх професійних інтересів.
1
Рішення НКЦПФР № 1925 від 27.12.2012 «Про затвердження Положення про об’єднання професійних учасників фондового ринку».Важливо, що УАІБ нині є єдиною в Україні саморегулівною недержавною організацією, якій держава делегувала частку своїх повноважень, визначивши їх у Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001, а також у новому Законі України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012, що набрав чинності з 01.01.2014.
• Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД) — об’єднує всіх професійних учасників, що здійснюють депозитарну діяльність (зберігача та реєстратора). Асоціація заснована 1996 р. й об’єднувала на початок 2013 р. 460 членів.
Також у 2014 р. в Україні здійснювали діяльність 7 Об’єднань професійних учасників фондового ринку, зокрема: Асоціація «Фондове партнерство» (за видом професійної діяльності — депозитарна діяльність), Асоціація «Фондове партнерство» (за видом професійної діяльності — діяльність з торгівлі цінними паперами), Асоціація «Українські фондові торговці» (за видом професійної діяльності — депозитарна діяльність), Асоціація «Українські фондові торговці» (за видом професійної діяльності — діяльність з торгівлі цінними паперами), УАІБ (за видом професійної діяльності — діяльність з управління активами інституціональних інвесторів), ПАРД (за видом професійної діяльності — депозитарна діяльність), ПАРД (за видом професійної діяльності — діяльність з торгівлі цінними паперами).
Що стосується інших сегментів фінансового ринку та ринку фінансових послуг в Україні, то самоорганізація його учасників здійснюється через участь у самоврядних організаціях. Наприклад, самоврядною організацією для банків в Україні є Асоціація українських банків, для недержавних пенсійних фондів — Національна асоціація НПФ України та адміністраторів НПФ, для ломбардів
— Всеукраїнська асоціація ломбардів, для страхових компаній — Ліга страхових організацій України. Самоврядування кредитних спілок здійснюється через Національну асоціацію кредитних спілок України, лізингових компаній — через Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг».
Загалом фінансовий ринок України є вагомим чинником стабілізації економічного розвитку. Його подальший розвиток можливий лише завдяки консолідації зусиль усіх гілок влади, інвесторів, споживачів фінансових послуг та самих фінансових установ як безпосередньо, так і через саморегулівні та самоврядні організації.
Резюме за змістом теми
Регулювання фінансового ринку — це цілеспрямований вплив на систему, учасників та взаємовідносини між учасниками фінансового ринку шляхом встановлення вимог, правил, обмежень та контролю. Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення стабільності фінансової системи та належного рівня захисту інтересів споживачів фінансових послуг.
Світова фінансова криза 2008—2009 рр. багато в чому посприяла зміні світогляду регуляторів фінансового ринку стосовно можливості фінансової системи самостійно, без державного втручання опиратися кризовим явищам та відновлюватися після них. У світовій практиці відсутня загальноприйнята модель побудови системи регулювання фінансового ринку. Кожна з країн шукає і знаходить свої, часто дуже різні підходи, утім існують загальні Принципи регулювання ринку цінних паперів які розроблені Міжнародною організацією комісій з цінних паперів, та впроваджуються в національне законодавство країн — членів цієї організації.
Регулювання фінансових ринків у різних країнах світу здійснюється, як правило, двома категоріями учасників: державою (в особі органів державної влади та регуляторів окремих сегментів фінансового ринку) та саморегулівними організаціями, що є об’єднанням професійних учасників ринку. Тенденцією кількох останніх десятиліть був перехід багатьох країн до моделі єдиного регулятора (модель мегарегулятора), коли відбувалася концентрація всіх наглядових функцій щодо різних сегментів фінансового ринку в єдиному наглядовому органі. Проте фінансова криза похитнула впевненість учасників ринку в деяких країнах у можливості мегарегулятора вживати адекватні регуляторні антикризові заходи.
Структура державних органів, що регулюють фінансовий ринок, залежить від моделі ринку, прийнятій в тій чи іншій країні (банківської, небанківської), та рівня централізації управління в країні. Наприклад, система регулювання ринку цінних паперів в ЄС має два рівні: на нижньому перебувають національні регулятори ринку цінних паперів, на верхньому — європейське управління з цінних паперів та ринків як панєвропейський регулятор, а також Європейська рада з фінансових ризиків як консультативний орган. Натомість регуляторна реформа у Великій Британії передбачає створення трьох нових регуляторних органів та концентрацію найбільших повноважень щодо здійснення фінансового нагляду в Банку Англії, причому як у плані макро-, так і щодо мікропруденційного нагляду.
Великі міжнародні організації та асоціації, що об’єднують регуляторні органи різних країн та професійних учасників ринку цінних паперів, відіграють важливу роль у процесі гармонізації нормативно-правової бази різних країн. Співпраця з такими профільними міжнародними організаціями є неодмінним кроком для європейської інтеграції внутрішнього фінансового ринку.
Основні терміни та поняття до теми: регулювання фінансового ринку, принципи регулювання фінансового ринку, пряме регулювання, опосередковане регулювання, моделі регулювання фінансового ринку, мегарегулятор фінансового ринку, наднаціональний регулятор, міжнародні стандарти регулювання ринку цінних паперів, міжнародні стандарти банківського регулювання та нагляду, адміністративне регулювання НБУ, індикативне регулювання НБУ, валютне регулювання, валютний контроль, саморегулівна організація, професійний учасник ринку цінних паперів, модель саморегулювання.
Запитання для самоконтролю
1. У чому полягає необхідність регулювання відносин на фінансовому ринку? 2. Які види регулювання відносин існують на фінансовому ринку? 3. Назвіть міжнародні стандарти регулювання фінансового ринку, дайте їм стислу характеристику. 4. Які моделі регулювання фінансового ринку склалися у світі? 5. Якими є особливості регулювання фінансового ринку в ЄС? 6. Якими є основні аспекти регулювання фінансового ринку у США? 7. Якою є роль міжнародних організацій у регулюванні фінансового ринку у світі? 8. Які міжнародні організації беруть участь в розробленні принципів та стандартів регулювання фінансового ринку? 9. З якою метою створено міжнародні норми банківського регулювання та нагляду? Чи всі країни їх дотримуються? 10. На які органи покладено функції державного регулювання ринку цінних паперів в Україні? 11. У чому полягає адміністративне регулювання банківської діяльності з боку НБУ? 12. У чому полягає індикативне регулювання банківської діяльності з боку НБУ? 13. Якою є сфера регулювання відносин на фінансовому ринку Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг? У чому полягає специфіка цього регулятора? 14. Які нормативно-правові документи визначають основи валютного регулювання та контролю в Україні? 15. Назвіть причини появи та розвитку саморегулівних організацій. У чому полягають основні функції СРО?
Тестові завдання
1. Існують такі форми регулювання фінансового ринку: а) пряме та непряме; б) секторне та цільове; в) інституціональне та функціональне; г) усі відповіді правильні.
2. Модель єдиного регулятора фінансового ринку є різновидом: а) інституціональної моделі; б) функціональної моделі; в) альтернативної моделі.
3. Система регулювання ринку цінних паперів в ЄС: а) складається із двох рівнів;
б) є однорівневою, з єдиним наднаціональним регулятором.
4. Система регулювання банківської діяльності в ЄС складається з: а) Європейського Центрального Банку та Європейського банківського управління; б) філій Європейського Центрального Банку, представлених в усіх країнах-членах; в) Центральних банків країн-членів ЄС; г) правильні відповіді а) та б); д) правильні відповіді а) та в).
5. Директива Європарламенту та Ради ЄС є законодавчим документом, який: а) зобов’язує країни — члени ЄС упродовж зазначеного терміну вжити заходи, спрямовані на досягнення зазначених у Директиві цілей; б) автоматично імплементується до національного законодавства країн ЄС і не вимагає затвердження національних законодавчих органів; в) містить рекомендації до законодавчих органів країн — членів ЄС упродовж зазначеного терміну вжити заходи, спрямовані на досягнення зазначених у Директиві цілей.
6. До адміністративної форми регулювання банківської діяльності, що здійснює НБУ, відносять: а) реєстрація банків та ліцензування банківської діяльності; б) встановлення обов’язкових економічних нормативів; в) визначення норм обов’язкових резервів.
7. До індикативної форми регулювання банківської діяльності, що здійснює НБУ, відносять: а) нагляд за діяльністю банків; б) встановлення обов’язкових економічних нормативів; в) ліцензування банківської діяльності.
8. Завданнями Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) є: а) розроблення стандартів регулювання на ринку цінних паперів; б) визначення повноваженнь органів нагляду за банківською діяльністю, критеріїв допуску до банківської справи; в) питання спільного контролю й координації дій національних органів, що здійснюють фінансовий нагляд.
9. Саморегулівні організації на фондовому ринку створюється з метою: а) одержання прибутку та захисту інтересів учасників; б) захисту інтересів держави; в) захисту інтересів своїх членів, власників цінних паперів, інших учасників ринку цінних паперів.
10. Ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів України видає: а) Міністерство фінансів; б) Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; в) Антимонопольний комітет;г) Національний банк; д) Держфінмоніторинг.
11. Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання діяльності таких учасників фінансового ринку, як: а) страхові компанії; б) кредитні спілки; в) недержавні пенсійні фонди; г) депозитарії; д) правильні відповіді а) — в); е) правильні відповіді а) — г).
Тематика рефератів
1. Регуляторна реформа фінансового ринку в США, спричинена світовою фінансовою кризою. Наслідки прийняття у США Закону Дода
—Франка (The Dodd—Frank Act) у 2010 році.
2. Державне регулювання фінансового ринку у світі: еволюція концепцій.
3. Державне регулювання фінансового ринку в Україні: актуальні проблеми.
4. Саморегулівні організації, їхні функції та роль на фінансовому ринку. Розвиток саморегулювання на фінансовому ринку України.
5. Розвиток регулювання відносин на фінансовому ринку у країнах з розвиненою ринковою економікою (за вибором студента).
6. Міжнародні стандарти регулювання фінансового ринку.
7. Розвиток законодавства у сфері функціонування фондового ринку в Україні.
8. Захист прав інвесторів в Україні.
9. Правові засади розвитку інфраструктури фінансового ринку в Україні.
10. Органи регулювання ринку цінних паперів у США. Діяльність Комісії з цінних паперів та бірж (SEC).
11. Особливості регулювання фінансового ринку в країнах ЄС.
12. Сутність і значення для розвитку фінансового ринку впровадження в ЄС системи «єдиний паспорт».
13. Особливості валютного регулювання та контролю в Україні.
14. Принципи Базельського комітету з регулювання. Особливості впровадження в Україні стандартів Базель І, ІІ та ІІІ. чення матеріалу
Література для поглибленого вив
1. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 № 448/96-ВР, зі змінами та доповненнями.
2. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III, зі змінами та доповненнями.
3. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-IV, зі змінами та доповненнями.
4. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV, зі змінами та доповненнями.
5. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III.
6. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, зі змінами та доповненнями.
7. Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затверджене Указом Президента України від 23.11.2011 № 1070/2011.
8. Положення «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку», затверджене Указом Президента України від 23.11.2011 № 1063/2011.
9. Науменкова С. В., Міщенко В. І. Системи регулювання ринків фінансових послуг зарубіжних країн : навч. посіб. — К. : Центр наукових досліджень НБУ, Університет банківської справи НБУ, 2010. — 170 с.
