10. Рот А., Захаров А., Миркин Я., Бернард Р., Баренбойм П., Борн Б. Основы государственного регулирования финансового рынка. Зарубежный опыт : учебное пособие для юридических и экономических вузов. — М. : Юридический дом «Юстицинформ», 2002. — 411 с.4.1. Поняття фінансового посередництва та фінансових послуг.
4.2. Фінансові інституції та класифікація їх.
4.3. Фінансові посередники фондового ринку. Професійна діяльність на фондовому ринку
України.
4.4. Банки на фінансовому ринку.
4.5. Небанківські депозитні фінансові установи.
4.6. Фінансові компанії. Компетентності, яких має набути студент:
• засвоєння базових знань щодо змісту фінансового посередництва та його ролі на фінансовому ринку;
• здатність класифікувати фінансових посередників та розуміти їх відмінності;
• сформувати дослідницькі навички та вміння щодо аналізу сучасного стану фінансового посередництва в Україні;
• сформувати фінансову грамотність з питань надання послуг фізичним та юридичним особам фінансовими посередниками.
4.1. Поняття фінансового посередництва та фінансових послуг
Фінансові посередники
Сучасний фінансовий ринок неможливо уявити без фінансових посередників та розмаїтого спектра фінансових послуг, що ними надаються. Нерозривний зв’язок між діяльністю фінансових посередників та процесами руху капіталу на фінансовому ринку змушує звернути особливу увагу на роль та значення фінансового посередництва. Формально потреби у залученні додаткових ресурсів або розміщенні заощаджень (вільних фінансових фондів) для різних економічних агентів можуть задовольнятися двома шляхами: через безпосередню взаємодію різних економічних агентів (з надлишком або дефіцитом фінансових фондів), яка опосередковується шляхом випуску та купівлі-продажу фінансових інструментів; через використання економічними агентами різноманітних послуг фінансових посередників (що, втім, як правило, також передбачає випуск та купівлюпродаж фінансових інструментів).
Загалом причини виникнення фінансового посередництва як окремого напряму діяльності на фінансовому ринку визначаються такими чинниками (рис. 4.1). І самостійне здійснення операцій, і використання послуг фінансових посередників мають і переваги, і недоліки. Зрозуміло, що назагал відмова від використання послуг фінансових посередників має свої переваги, передусім пов’язані: по-перше, із потенційним розміром трансакційних витрат (будь-який посеред-
ник калькулює вартість своїх послуг); по-друге, зі зменшенням агентського конфлікту, який апріорі виникає, якщо власник капіталу (принципал) передає свої повноваження (або їх частину) агентові (фінансовому посередникові).
Рис. 4.1. Проблеми індивідуальних інвесторів, що зумовлюють виникнення фінансового посередництва
Разом із тим прямі відносини власників заощаджень та суб’єктів — кінцевих об’єктів інвестицій порівняно з використанням послуг фінансових посередників ускладнюються такими причинами:
• значною тривалістю періоду самостійного пошуку оптимального об’єкта інвестування власником заощаджень. Моніторинг ринку об’єктивно пов’язаний з пошуком, відбором й аналізом певної інформації, і цей процес передбачає певні затрати часу та ресурсів власника заощаджень;
• бар’єрами на фінансовому ринку, що унеможливлюють самостійне вкладення заощаджень. Подібні бар’єри мають або об’єктивний характер (наприклад, коли максимальний обсяг інвестиційних ресурсів, наявний у власника заощаджень, значно менший, ніж ціна фінансового інструменту, що є об’єктом інвестування на ринку); або встановлюються законодавством (зокрема, через використання поняття «кваліфікований інвестор» );
• територіальними диспропорціями в розташуванні інвестиційних активів. Зауважимо, що з розвитком різноманітних електронних систем торгівлі фінансовими інструментами ця перевага фінансового посередництва поступово втрачає своє значення;
• необхідністю контролю за кількісними та якісними параметрами інвестування з боку власника заощаджень, що зрештою призводить до збільшення трансакційних витрат та зменшення дохідності.
З першого погляду від вибору власником заощаджень одного зі шляхів руху капіталу на фінансовому ринку кінцевий результат не відрізнятиметься — заощадження економічних агентів будуть перетворені на інвестиції через купівлю відповідних фінансових інструментів. Проте у разі прямої взаємодії безпосереднім власником фінансових інструментів будуть інвестори, а взаємні права та зобов’язання виникатимуть між ними та кінцевими об’єктами інвестування.
1 http: //www. sec.gov/ [Defining the Term «Qualified Purchaser» under the Securities Act of 1933].У другому випадку власники заощаджень володітимуть фінансовими інструментами, емітованими фінансовими посередниками, які, своєю чергою, на наступному етапі спрямовують отримані кошти на ринок, а взаємні права та зобов’язання виникнуть на рівнях «інвестор — фінансовий посередник» та «фінансовий посередник — кінцевий об’єкт інвестування». Утім слід розуміти, що посередництво може передбачати й інші форми взаємодії в ланцюгу «власник заощаджень — фінансовий посередник — об’єкт інвестицій».
Отже, фінансове посередництво можна визначити як діяльність, за якої фінансові посередники отримують капітали у власників заощаджень та спрямовують їх у різноманітні активи для задоволення потреб інвесторів та інших економічних агентів.
