Posibniki.com.ua Економіка Глобальна економіка 3.4. Передумови, принципи і програми альтерглобалізму


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.4. Передумови, принципи і програми альтерглобалізму


155Суб’єктивний метод та його категорії не можуть на сьогодні бути основним засобом вивчення глобальних процесів. Головними завданнями є, виходячи з уявлень носіїв протестної свідомості, реконструкція їх бачення глобалізації в цілому, і в першу чергу їх розуміння альтернативності цього процесу; співставлення цих уявлень із тими, що вже вироблені глобалістикою, і тим са мим перевірка як «науковості» поглядів цих агентів, так і «практичності» академічних узагальнень цієї тематики. За умов такого співставлення особливо важливо з’ясувати, наскільки контрсуб’єкти і науковий загал розділяють уявлення про глобалізацію. Іншими словами, йдеться про те, щоб відтворити образ глобалізації, який створюється контрсуб’єктами, і порів няти його з тим образом, який пропонується сучасною глобалістикою. Протестна свідомість контрсуб’єктів (антиглобалістів), що осмислюють глобалізацію, має декілька шарів чи рівнів: на першому з них предметом є глобалізація в цілому, на другому — пошук її антитези і подолання. Якщо перший шар утворює свого роду ґрунт протесної свідомості чи галузь його підсвідомості, то на друго му рівні ми маємо справу з артикульованими формами уявлень про глобалізацію. На першому рівні глобалізація ототожнюється з хаосом чи катастрофою, які несуть не тільки виклики, але і загрози самому існуванню людства. В подібних репрезентаціях глобалізація розчиняється за сутністю в усіх суперечливих феноменах загальнолюдського і світового ро звитку, розчиняється настільки, що створюється уявлення, наче буття є тотожнім цьому процесові.

У протесній свідомості всі негативні сторони глобалізації цілком пояснюються її власною природою, адже глобалізація розуміється як процес, який саме і породжує ці суперечності. Наукова ж свідомість передбачає відділення того, що створюється глобалізацією, і того, що генерується не нею, перебуває поза її контекстом. Суперечливість само ї глобалізації, що може відігравати роль власного роду транківілізатора, скажімо, створюючи можливості для деполяризації центро-периферічного відношення і збалансованості так званого глокального відношення, випускається з поля зору її критиками радикального кшталту, які схильні бачити сучасні процеси і структури як однозначні. М. Чешков під креслює, що внутрішню суперечливість глобалізації не можна виводити в дусі філософії ессенсіалізму з її деякої незмінної сутності.

156Альтерглобалізм таким чином являє собою не менш органічне породження глобалізації, ніж світове чи телекомунікаційне суспільство. Його без перебільшення можна назвати «оберненою стороною» процесу глобалізації. Більш того, ця ідеологія і рухи, що її представляють, є свого роду вбудованим стабілізатором технологічного і соціального розвитку світової системи. Подібно тому, як лівацький те рор 1970-х рр. XX ст. в Європі привернув увагу суспільства до проблеми денаціоналізації і сприяв не тільки її постановці, а і вирішенню, а рух зелених при всьому екстремізмі своїх проявів сприяв усвідомленню значущості проблем екології, антиглобалісти вже змусили уряди розвинутих країн звернути увагу на зростання нерівномірності багатства і, найголовніше, заг роз, що провокуються глобалізацією. Суттєвим є також і той факт, що парадоксальне зародження альтерглобалізму саме в розвинутих країнах сприяло якщо не усвідомленню, то, принаймні, відчуттю владними структурами цих країн наявності аналогічних проблем не тільки на екстернальному ринку, але і на інтернальному.

Отже, альтерглобалізм є новим типом базової демократії, метою якої є п резентація і втілення нових принципів функціонування світової системи, які ґрунтуються на засадах соціального партнерства, соціального захисту і інституті соціальної держави та реальних демократичних цінностях. Характерними виразниками ідеології альтерглобалізму є різноманітні антиглобальні рухи і організації.

Антиглобальний рух є загальною назвою суспільних організацій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непри миренному конфлікті з наслідками глобальних трансформацій. Сама назва «антиглобальний рух» не є загальновизнаною. Часто також використовують назви — «альтерглобальний рух» (рух за альтернативну глобалізацію), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо.

Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають формування суспільної думки, яка б не тільки поз итивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів антиглобалістів на глобальний рівень. Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глобального управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою. Як заявляють самі антиглобалісти їх ціллю є «навчат и, мобілізовувати і надихати людей на активні дії».

Основними видами діяльності антиглобального руху є зустрічі, демонстрації проти проведення офіційних саммітів міжнарод

157них інститутів. Учасники руху проводять власні «соціальні форуми», де аналізується процес глобалізації, обговорюються способи опору та альтернативні пропозиції. В цілому, етапність дій антиглобалістів може реалізовуватися:

1) у короткостроковій перспективі — шляхом зриву конференцій, зустрічей, заходів наднаціональних організацій та концернів поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим корпораціям, підприємствам через бо йкот, пошкодження майна, хакерських атак на системи управління;

2) у середньостроковій перспективі — анулюванням або реорганізацією та демократизацією конференцій існуючих наднаціональних організацій, та таких, як СОТ, ВМФ, Світовий банк;

3) у довгостроковій перспективі — розробкою альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей між державами.

У відповідь на ма теріалізацію світу альтерглобалізмом висуваються широкі гуманні, соціальні, культурні, екологічні гасла

— скасування боргів країнам, що розвиваються, демократичний контроль над фінансовими ринками та їх інститутами, надання права на працю і гідну заробітну плату, вимоги до екологізації виробництва, рівноправ’я між статтями, заборона на примусову та дитячу працю, захист прав етнічних меншин і багато інших.

Ці лком закономірним з цього приводу є заклик Європейського соціального форуму (ЄСФ) до суспільних рухів цього континенту: «Ми зібралися разом, щоб обговорити альтернативи, але ми повинні розширювати мережу наших зв’язків і планувати компанії і боротьбу, які зроблять можливим інше майбутнє.

Великий рух і велика боротьба починаються в Європі: європ ейські соціальні рухи демонструють нову і конкретну можливість побудувати нову Європу для іншого світу... Ми продовжимо роботу:

— проти неолібералізму;

— проти війни;

— проти расизму;

— проти сексизму і гомофобії;

— за права і «іншу Європу» [44, с. 13].

Демократичні вимоги антиглобалістів спрямовані на збереження і змі цнення громадського контролю над проблемою вирішення долі людей в країні, регіоні, суспільстві, світі. Саме тому ключовими пунктами їх програми є соціальні питання. Показовими з цього приводу є погляди американського економіста та громадського діяча Ліндона Х. Ларуша і словенського філософа

158Слави Жижока. Якщо Ларуш просто протиставляє віртуальній економіці, що, на його думку, є сучасною парадигмою розвитку, реальну, яка виробляє відчутні блага, то Жижок йде дещо далі.

Головним сучасним протиріччям він вважає протиріччя між ідеологією прав людини, рівності, світової держави та ідеологією споживання, яка орієнтує людину на отримання задоволення.

Основна критика Жи жока поширюється на основи глобалізму як ідеології — принципи пацифізму, мультикультуралізму та толерантності. Він у дусі «старих лівих» обвинувачує Захід не в чому іншому, як у переході до «прихованого фашизму» під вивіскою лібералізму [44, с. 12].

Основні принципи антиглобального руху розраховані на реалізацію в умовах сітьової соціальної організації, яка володіє такими риса ми:

— неієрархічність, децентралізація, переважно горизонтальна і/або функціональна кооперація учасників;

— гнучкість, швидка зміна форм і конфігурацій;

— легкість і швидкість створення і розпаду структур, їх абсолютна відкритість для входу і виходу;

— загальнодоступність сітьових ресурсів (у першу чергу, інформаційних);

— рівні права учасників мережі, незалежно від їх ролі, масштабу, рес урсного потенціалу;

— антиринкове спрямування;

— унікальність конструктивних властивостей мереж.

Антиглобальний рух керується сукупністю правил, принциповими з яких є:

— інтернаціоналізм руху;

— інтеркласовість і інтерідеологічність;

— антигегемоністський характер.

Звідси витікають і основні принципи антиглобалістів:

1) солідарність, співробітництво і відповідальність;

2) організація на принципах вільної, добровільної і ефективно діючої асоці ації;

3) самоорганізація і самоуправління.

Міжнародний антиглобальних рух зорганізований у вигляді відкритої мережі, яка ґрунтується на альянсі соціальних структур і не має керівної ланки. У широкому спектрі руху представлені такі категорії громадських організацій та верстви населення: організації, що займаються вирішенням проблем відносин

Північ

—Південь, а також вислов люють солідарність і симпатії до

159 об’єднання безробітних, представники руху за права жінок; захисники тварин та довкілля; представники лівих, антифашистських кіл; представники анархо-синдикалістських кіл; представники кіл «чистих антиглобалістів».

Таким чином, загальну множину антиглобальних рухів можна представити наступними чином, як це з ображено на

160Рис. 3.2. Композиційне поле антиглобальних рухів

Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов’язаних напрямів — трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади корпоративного капіталізму). При цьому зазвичай пріоритетним

161

визнається перший напрям. На практиці ж друге спрямування поки що домінує, адже альтернативні пропозиції, що ставлять за мету організацію нового типу поселень, ідеалізацію архаїчних форм самоврядування, не можуть претендувати на універсальність і однозначно сприйматися суспільством.

Трансформістський напрям антиглобального руху очолюється АТАКК, завданням якої є обмеження впливу фінансового капіталу і тим са мим оздоровлення сучасної капіталістичної системи. Вона виступила на підтримку ідеї, висунутою американським економістом Джеймсом Тобіним, який запропонував введення податку на фінансові трансакції у розмірі 0,1—0,2% (так званий податок Тобіна). Прихильники такого заходу не тільки розраховують тим самим заохотити капіталовкладення в сферу виробництва, але і пропонують своєрідний варіант неокейнсіанської теорії — су ми, виручені за рахунок «податку Тобіна», будуть направлятися на соціальні потреби і на розвиток країн Третього світу. Для їх акумулювання пропонується використання потенціалу реорганізованих міжнародних інститутів (як потенційні кандидати пропонуються ООН і Світовий банк).

Крім того, ця структура виступала за рішучу протидію «Багатосторонній угоді про інвестиції», яка, на думку керівника комітету з проблем світової торгівлі руху «Громадянське супільство», є таємно укладеною між розвинутими країнами з метою координації інвестиційної політики стосовно країн Третього світу. Саме тому навколо АТТАК об’єдналися екологічні, жіночі організації, профспілки.

Заклики до зміцнення суверенітету і влади національних держав на про тивагу транснаціональному контролю лунають з боку організацій з країн Третього світу, а також з боку поміркованого крила антиглобалістів країн світового авангарду. Неолібералізм руйнує національні держави і національні культури, заявляє, наприклад, лідер сапатистського руху субкоманданте Маркос, наголошуючи на необхідності зміцнення національного суверенітету і національної єдності [44, с. 12]. Європейські ж неокейн сіанці, в свою чергу, протиставляють сучасну форму неоліберального капіталізму регульованому його варіанту і також вбачають у державі головний центр такого регулювання в інтересах всього суспільства. З ідеєю зміцнення національного суверенітету нерідко також пов’язується уявлення про активізацію підтримки національного виробництва на противагу створенню сприятливого режиму для функціонування транснаціональних стру ктур. Неодноразово такі гасла (а саме, вимоги вжи

162ти протекціоністських заходів з боку уряду США) висувалися з боку американських профспілок, дії яких проти механізму дії

СОТ набули нечуваного масштабу у 1999 р.

Такі ж позиції є найбільш впливовими і у Франції, де місцева

Селянська конфедерація домагається все більшого стимулювання національного сільськогосподарського виробництва всупереч інтересам спільного європейського ринку.

Досить популярним серед рефор містського крила антиглобалістів є гасло «зміцнення громадянського суспільства» або «нової громадськості». Його прихильники пропагують активну участь громадян у процесі прийняття політичних рішень. Згідно таким баченням, громадяни мають бути добре інформованими і свідомими, що дає їм можливість правильно використовувати наявні механізми представницької демократії і завдяки цьому контролювати процеси глоб альних трансформацій. Суспільні (неурядові) організації, що складають основу антиглобального руху, повинні, на думку прихильників «нової громадськості», стати головним суб’єктом активного цивільного суспільства.

Таку точку зору особливо відстоюють АТТАК, Селянська конфедерація, соціал-демократи, комунітаристи і троцькісти. Їх основною ідеєю є так звана «партіціпативна демократія» (демократія участі). «Національний су веренітет є дуже ослабленим, — пояснює бразильський соціолог Емір Садер, один з організаторів

Всесвітнього соціального форуму в Порту-Алегрі (2001 р.) — вихід на сьогодні повинен бути знайдений у посиленні самовизначення населення як процесу вираження національного суверенітету. Це означає демократизацію влади і держави в стилі проведення політики участі… Необхідно шляхом процесу політичної демократизації обмежити влад у капіталу у відповідних суспільствах» [41, с. 53].

Пропонована модель покликана об’єднати систему представницької демократії із широким залученням громадян до прийняття політичних рішень. Передбачається навіть створити суспільні ради з консультативними і дорадчими функціями. За приклад пропонується діюча в бразильському місті Порту-Алегрі система «бюджету участі», ініційована троцькістською фракцією Партії

Праці. Вона з ініціативи місцевої влади передбачає проведення консультацій і переговорів з цивільними ініціативними групами, неурядовими організаціями і суспільними асоціаціями на предмет розподілу бюджетних статей витрат.

Представники руйнівного крила антиглобалістів вважають плани АТТАК та інших поміркованих альтерглобальних структур

163реформістськими, утопічними і нездійсненними, оскільки їх реалізація буде суперечити інтересам правлячих кіл і груп всередині глобального суспільства. Вкрай лівий альтерглобалізм, значним чином наслідуючи анархістські традиції, відмовляється бачити в державі нейтральний інститут регуляції і стимулювання розвитку національного добробуту. Він закликає до демонтажу державних структур на користь самоорганізованого суспільства.

Широку популярність серед представників ру йнівного крила набула книга шотландського соціолога Джона Холлоуея «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.), центральна ідея якої полягає у створенні соціальних просторів, автономних відносно держави і капіталу. Хеллоуей доводить, що як реформізм, так і революційний марксизм зазнали невдачі, покладаючись на зміну суспільства за допомогою державної і урядової влади.

Ставка на державу — це пастка, стверджує він, оскі льки держава була і залишається суто авторитарною структурою. Серцевина влади, на його думку, корениться не в державі, як такій, а в самих капіталістичних соціальних відносинах, що перейняті несвободою, фетішизмом, відчуженням. Оскільки ці відносини зберігаються, проста зміна влади нічого не змінює в су спільстві [207, с. 36].

На думку Холлоуея, капіталістичні й авторитарні суспільні відносини можуть бути змінені лише шляхом альтернативної соціальної практики, що буде розвинута самими ар’єргардними шарами світової спільноти в процесі опору і самоорганізації у боротьбі за звільнення людського потенціалу і творчих сил. «В процесі боротьби проти системи створюються зв’язки, що не слугу ють відображенням владних відносин, проти яких точиться боротьба, — відносини кооперації, солідарні зв’язки, відносини любові, зв’язку, що знаменують собою початок формування такого суспільства, за яке ми боремось» [207, с. 35].

Холлоуей бачить реалізацію принципів самоорганізації і взаємодопомоги на місцевому і квартальному рівні тільки насильницьким шляхом — у зах опленні фабрик і заводів трудящими, що в подальшому буде сприяти самозабезпеченню суспільної контрвлади.

Недивним є і те, що на лівому фланзі антиглобального руху переважать настрої традиційного антиімперіалізму з одночасною симпатією до так званих національно-визвольних рухів, при цьому зазвичай ігноруються факти насильства і тероризму, які є ключовими спос обами досягнення сумнівних політичних цілей.

164Достатньо показово і рельєфно цю тезу розкриває уривок з агітаційної листівки Іспанської спілки студентів (SE) проти капіталістичної глобалізації: «Протести проти МВФ і інших імперіалістичних установ є ознакою міжнародної опозиції їх політиці; але якщо ми бажаємо покласти край цій несправедливості, необхідною є більш широка міжнародна боротьба з участю робітничого класу, що при веде до революційного перетворення суспільства. Протести не повинні обмежуватися вимогами закрити світові фінансові установи… Наша мета повинна полягати у знищенні капіталізму, націоналізації банків і ТНК, конфіскації багатства, що було накопиченим ними, і використання всього цього задля утворення світової економіки, яка управлялась би демократичним плануванням за участю усіх пригноблених. Метою цієї еко номіки планування будуть потреби всіх, а не прибуток небагатьох. Справжнє соціалістичне суспільство… — от альтернатива! Це є не тільки можливим, а й необхідним! Ця радикальна програма може бути виконаною тільки революційним рухом робітничого класу» [41, с. 53].

Полемізуючи з традиційним антиімперіалізмом, деякі з лівих учасників антиглобального руху схиляються до теорії «І мперії», що була висунутою європейськими теоретиками соціальних рухів Майклом Хардтом та Тоні Негрі. У своїй праці «Імперія» (2000 р.) вони стверджують, що на сьогодні система протистояння національних імперіалістичних держав добігає кінця, цей процес супроводжується нівелюванням кордонів між Першим та Третім світом. Новий глобальний капітал за допомогою власного інституційного механізму (ОО

Н, ВМФ, Світового банку, Великої вісімки) створює, як їм видається, новий глобальний імперський суверенітет, до складу якого залучені правлячі кола як центру, так і периферії глобальної системи [41, с. 53].

Заперечуючи тезу антиамериканізму, Негрі та Хардт вважають, що Імперії, яка виникає, бракує єдиного центру, на роль якого ці лком може претендувати США. Проте такі погляди були піддані критиці, особливо під час американської агресії проти Іраку в 2003 р.

Серед сильних сторін як трансформістського, так і руйнівного крила антиглобального руху більшість науковців визнає швидке реагування на будь-які політичні події і можливість одночасного проведення досить потужних акцій протесту. Головним ж недоліком йог о стає непродуктивність у довгостроковій перспективі, а також наявність зовнішніх і внутрішніх протиріч, що несуть небезпеку маргіналізації і навіть розколу руху.

165До найбільш явних зовнішніх протиріч належать:

протиріччя між антиглобалістською природою руху і його включеністю до структури глобального капіталізму;

протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю використовувати у власній діяльності фінансові і політико-правові механізми. Як правило, таке протиріччя вирішується таким чином, що функції професійної діяльності, фінансового забезпе чення, політичного представництва приймають на себе діючі неурядові та громадсько-політичні організації, які проявляють симпатії до антиглобального руху, тоді як власне рух у власних діях є відносно незалежним від жорстких обмежень і претендує на відкритість, гнучкість тощо;

протиріччя між соціально-економічною нерівністю учасників руху та їх рівноправним діалогом і солідарністю. Це протиріччя не тільки створю є напругу всередині руху, але й лежить в основі фактичного відторгнення від багатьох антиглобальних дій значної частини потенційно найактивніших учасників. Одним з засобів зняття цього протиріччя стала підтримка з боку представників країн авангарду у вигляді фінансування розвитку руху, забезпечення солідарності з предста вниками країн Третього світу;

протиріччя між сітьовим принципом організації руху і необхідністю взаємодії з структурами влади, участю в політичних процесах. З найбільш помітних проявів цього протиріччя слід виділити: а) залежність багатьох учасників руху від суб’єктів і провідників глобальних трансформацій; б) протиріччя між лівими політичними партіями і антиглобальним р ухом як таким, яке виявляється як в емпірично очевидній боротьбі за включення партій до числа організаторів соціальних форумів, так і у вигляді менш очевидної протилежності між масовістю, відкритістю сітьових структур антиглобалістів з відносною жорсткістю, фіксованістю членства, ієрархічністю структур політичних партій; в) протиріччя між необхідністю збереження рухом власної специфіки як відкритої ме режі та набуття традиційних організаційноінституційних форм задля участі у житті громадянського суспільства та в політичній боротьбі.

До внутрішніх протиріч належать:

— сітьовий принцип побудови руху, який одночасно є його сильною і слабкою стороною;

— єдність і протилежність руйнівної і творчої сторін діяльності;

— протиріччя між со ціальною творчістю унікального суб’єкта (особи, спільноти) і єдиним процесом спільної, узгодженої діяльності;

166— протиріччя антиглобалізму як боротьби проти світу відчуження в цілому та сучасними формами влади капіталу (як особливого виду відчуження). Це в свою чергу породжує дві тенденції. Перша набуває виразу в діяльності чисельних громадських рухів та організацій, які наголошують у власному протесному портфелі на достатньо загальних формах відчуження (які, як правило, кореспонду ють з глобальними проблемами). Друга реалізується у наголошенні саме на класовій проблематиці боротьби проти експлуататорської сутності капіталу. Звісно, ці дві лінії є тісно пов’язаними, адже саме глобальна гегемонія капіталу є «відповідальною» за нинішню гостроту глобальних проблем. Однак, і протилежність тут є очевидною — інтеркласовість та інт ерідеологічність антиглобалізму як загальної платформи, несхвалення значною частиною учасників руху крайніх форм соціалістичної ідеології суперечить антикапіталістичному змісту дій цих громадських утворень.

Отже, як це випливає з вищезазначеного, антиглобалізм не є цілісною ідейно-політичною концепцією, яку розділяють представники всіх суспільно-політичних кіл, що прямо чи опосердковано виступають як про ти нинішніх форм глобалізації, так і проти окремих її аспектів, методів, що використовуються основними її суб’єктами. Слабкість антиглобалізму як ідеологічної платформи не лишилася непоміченою і серед ідеологів глобалізму, які звертають увагу на два достатньо вагомих аргументи:

— антиглобалізм існує, тому ще реально працюють демократичні інститути глобального су спільства;

— економічна модель, яку сповідує сучасний глобалізм, є насправді ефективною.

Незважаючи на те, що в засобах масової інформації і навіть у наукових публікаціях все частіше говорять про «ідеологію антиглобалістів», насправді цілісна ідеологічна система, яка могла б бути визнана усіма представниками конгломерату антиглобалістів, на сьогодні відсутня. За умов відносної близь кості ідеологічних установок розрізнених груп і організацій (наприклад, боротьба з неоліберальною версією глобалізації та її суб’єктами) між ними існує досить глибока прірва, подолання якої є малоймовірним.

Лише у разі надзвичайної зацікавленості сил, що стоять за цими групами, і певного роду консолідації, могло б відбутися злиття різних за генезою та сист емою пріоритетів організаційних утворень антиглобального спектру до єдиної ідеологічної платформи. Подібна зацікавленість може виникнути лише у відповідь на дії репресивного характеру з боку спільних для всіх антиглобалістів полі

167тичних опонентів. Але в даному разі гострої необхідності взаємопроникнення різних версій антиглобалізму і формування об’єднуючого їх базису не могло б бути поза наявністю узгодженого організаційного механізму. Для розробки дієвої системи цього механізму виникає, в свою чергу, необхідність існування інституціональної основи — якісно нового, більш складного у порівнянні з попередніми організаційними фо рмами соціального суб’єкту, який у подальшому на спільній ідеологічній платформі міг би абсорбувати значну частину раніш існувавших протесних груп. На такий статус може претендувати лише політична організація міжнародних масштабів діяльності. До нещодавна на роль такої організації не знаходилося претендентів. Проте останнім часом на такий статус ста в претендувати Всесвітній соціальний форум (ВСФ). Історія створення ВСФ, політичні орієнтири його організаторів і учасників, зміст прийнятих ним документів дозволяють охарактеризувати його як соціал-реформістську, помірно соціал-демократичну структуру. Тут, мабуть, найбільш адекватним є запропоноване Н. А. Косолаповим поняття «соціалглобалізм». Об’єктивно, одна з найжиттєздатніших форм ідейнополітичного феномену глобалізац ії, носіями якої були достатньо розрізнені групи і рухи, отримує більш організованого носія, який зможе їх об’єднати та інтегрувати. Його виникнення в подальшому не може не викликати зворотного впливу як на дану форму ідейнополітичного феномену антиглобалізму, так і на всі інші майбутні ідеологічні конфігурації. Носії інших антиглобальних ідейнополітичних систем будуть змушені визначати власну позиц ію відносно такого великого і, можливо, в майбутньому надзвичайно впливового громадського політичного утворення, як ВСФ. У випадку подальшого розвитку ВСФ у більш виражений і організований суб’єкт міжнародної політики, соціал-глобалізм, ставши системоутворюючою для ВСФ ідейно-політичною доктриною, буде підштовхувати останній до еволюціонування до все більш ск ладних і внутрішньо менш суперечливих форм. Фактично йдеться про можливість утворення цілісної соціал-глобальної ідеології, носіями якої можуть стати громадські рухи, що беруть участь у ВСФ.

У появі реально діючого інституту у вигляді хоча б ВСФ не можуть бути незацікавлені ті сили, що стоять за антиглобальними р ухами, а саме — сегменти національних, а можливо, і транснаціональних політичних еліт, які з тих чи інших причин не можуть задовольнитися протіканням процесів глобальних трансформацій. Адже часто задля тестування суспільного сприй

168няття власних потенційних стратегійних дій вони вдаються до їх початкової обкатки в середовищі антиглобальних рухів.

Для актуалізації власних позицій державні і недержавні утворення можуть ефективно використовувати саме виступи останніх, дії яких активно висвітлюються в засобах масової інформації та стають предметом серйозних громадсько-політичних дискусій. Чим більше уваги звернуть на себе виступи і га сла антиглобалістів, чим у більш експресивних формах вони будуть відбуватися, тим обґрунтованішими будуть підстави у зацікавлених еліт використовувати їх для тиску на найвпливовіших суб’єктів глобалізації задля можливого корегування нинішньої неоліберальної моделі розвитку економіки. Є непрямі докази того, що масові виступи антиглобалістів у 1999 р. у Си етлі, коли їм вдалося зірвати сесію СОТ, проходили не без підтримки напівофіційних кіл ряду держав

—учасниць самміту, що були невдоволені позицією США з приводу вирішення деяких фінансових питань.

А активність у антиглобальному русі відомої у Франції структури АТТАК навряд чи пояснюється тільки її ідеологічними переконаннями. Адже у Фран ції достатньо сильними є націоналістичні і антиамериканські настрої, які за умов необхідності можна завжди повернути у потрібне русло. Окрім цього, як і будь-який значущий фактор політичного життя, антиглобальний рух активно використовується учасниками глобальної конкурентної боротьби. Ця експлуатація часто має прихований характер і саме тому про її результати мо жна дізнатися тільки через певний проміжок часу, коли наочними стають її результати. Так, наприклад, легко уявити, як одна з фундаментальних ініціатив альтерглобалізму — введення податку Тобіна використовується як інструмент глобального протистояння між міжнародними фінансовими спекулянтами і сучасними високотехнологічними корпораціями. Питання про місце антиглобальної ідеології у сучасній глобальній системі є настільки тонким та делікатним, що точну ві дповідь на нього слід визнати недосяжною для сучасного ступеня розвитку аналітичного суспільства. Проте, як це не видається парадоксальним, точні відповіді на подібні питання й не є потрібними, оскільки реальний розвиток суспільних рухів в основному відбувається протилежним чином. Не їх використовують як інструмент тієї чи іншої «великої гри», а вони масово шукають її учасників, які дотримуються близьких цілей.

Знайшовши таких гравців, суспільні рухи конкурують за можливість стати інструментом здійснення їх заповітних ідеалів. Згід

169но з цим правилом, антиглобальний рух сам активно розшукує спонсорів — і коли останні знаходяться, вони, звісно, починають здійснювати вплив на розвиток цього руху, пристосовуючи його дії до власних потреб та стратегічних цілей. Враховуючи певну строкатість антиглобального руху, спектр фінансуючих його структур є досить широким. До основних категорій прямих спонсорів варто, ймо вірно, віднести: ? пов’язані з наркопартизанами лівацькі угруповання Латинської Америки (в першу чергу, Колумбії); ? ісламські (переважно, арабські) благодійні фонди; ? уряди країн-периферії (як правило, вони надають не стільки пряме фінансування, скільки організаційну підтримку в проведенні форумів антиглобального спрямування); ? великі ТНК, які вирішують за допомогою антиглобалістів власні проблеми макроекономі чного характеру.

Проте, на сьогодні бурхливі масові виступи радикалів є малоефективними, до них поступово звикають опоненти, вони можуть викликати лише черговий політичний скандал та ненадовго сколихнути громадську свідомість. Інша справа — коли голоси антиглобалістів будуть монополізовані респектабельною та впливовою структурою ВСФ. Створення ВСФ як постійно діючої організації нав ряд чи розходиться з інтересами значної частки сил з так званого табору глобалістів, адже її поява полегшить можливість моніторингу та прогнозування поведінки раніш розрізнених груп, які об’єднуються у певну стабільну структуру.

За умов наявності відповідних механізмів та гнучкої внутрішньої архітектури, подібна структура може бути не тільки пере дбачуваною у власних діях, але і керованою. Якщо б на місці ВСФ з’явилася структура більш радикального чи навіть екстремістського спрямування, глобалісти мали б набагато більш небезпечного противника. За іншого сценарного варіанта, коли б, наприклад, вільну нішу зайняли ліві радикали (а цей сценарій розвитку подій був можливим ще донедавна), ко нфронтація між неоліберальними глобалістськими та ліворадикальними антиглобальними силами могла набути форм вкрай жорсткого протистояння. Можливо, саме цим пояснюється й те, що ВСФ був фактично визнаний впливовими ЗМІ, підконтрольними великим ТНК, легітимним громадсько-політичним утворенням [44, с. 14].

Діяльність ВСФ та АТТАК, трансформація їх у міжнародні політичні організації являє собою якісно но вий етап політико

170ідеологічних процесів всередині антиглобального руху. Квінтесенцією цих процесів є ідейно-політична боротьба, яку найбільш помірне соціал-глобалістське крило веде з радикальними течіями в надрах руху. Мета такої боротьби — політичне домінування у всьому русі, витіснення з даної політичної ніші своїх безпосередніх сусідів, а отже, і збільшення впливу на громадську свідомість тієї помірно ї та пом’якшеної версії ідеології антиглобалізму, носіями якої є АТТАК, ВСФ та організації, які входять до його структури. Історія знає багато прикладів ідеологічного протистояння між близькими, але не тотожними за своїм ідейнополітичним характером угрупованнями всередині цілісного політичного феномену. Проте майже завжди таке внутрішнє суперництво бу ло контрпродуктивним для досягнення спільних цілей.

У цілому ж формальна і сутнісна сторони діяльності антиглобалістів свідчать про те, що: ? антиглобальний рух як суттєвий політичний феномен буде існувати до тих пір, аж поки повноцінні політичні партії і профспілкові організації не вийдуть із стану кризи і не завершать період власної реорганіза ції; ? антиглобальний рух спромігся істотно підірвати авторитет традиційних суспільних організацій (партій і профспілок), тим самим значною мірою послабивши останні; ? антиглобалісти не мають чіткого уявлення про цілі і завдання власного руху; ? ті групи антиглобалістів, які на сьогодні є достатнім чином організаційно оформленими, в ідеологічному плані тяжіють до вже відо мих політичних течій; ? антиглобалісти в організаційному плані опинилися у залежності від власного головного організатора — Інтернету, який є підконтрольним глобальному капіталізму.

Таким чином, за багатоплановістю проявів протесту, за політичною «всеядністю антиглобалізму» приховується найголовніша його проблема — відсутність ясно зрозумілої кінцевої мети боротьби. Адже у виступах антиглобалістів очевидни м є тільки те, проти чого (чи кого) є спрямованим їхній протест. А ось формулювання того, чого вони бажають досягти, як вони планують перебудувати світ, — відсутнє. І не тому, що вони цього не бажають, а тому, що вони не можуть це зробити. У кожної групи антиглобалістів є власний об’єкт бо ротьби. Діапазон цих об’єктів настільки широкий, що охоплює майже всі (а може і всі) аспекти сучасного життя. Так участь у протестній акції вже вважається

171самодостатнім політичним актом, а участь у колективній міжнародній акції — тим більше.

Певним чином противниками тієї моделі глобалізації, яка є зараз загальновизнаною, можна вважати широке коло людей. До антиглобалістів почали себе відносити ті прошарки населення, які відчули можливість виразити власний протест самостійно поза межами профспількових традицій і партійної дисципліни. Отже, між політичними стру ктурами держав і традиційними суспільними (опозиційними) організаціями опинився цілий шар населення, для якого в можливості виявити власні ліві переконання і погляди головним є незалежність від «системи» у всіх її проявах. Тому слід визнати, що програма альтерглобалізму є розпорошеною між різноманітними організованими і неорганізованими рухами, є безс истемною, не має чітко сформованих цілей, засобів реалізації і поки що не може претендувати на абсолютну безапеляційність і універсальність.

До того ж слід визнати, що свідомість антиглобалістів істотно артикулюється, коли глобалізація не просто відкидається в цілому, а відбувається пошук або альтернативи цьому процесу, або варіанта, який є альтернативним пан івній моделі глобалізації. На сьогодні протесна свідомість у власному артикульованому вигляді перебуває у пошуку і альтернативи глобалізації, і «іншої глобалізації», що є рівнозначним і провокує якісні трансформації світової системи. Ці ідеї покликані подолати кризу традиційного альтернативного мислення, і в якійсь мірі це подолання намічається, коли «якісна трансформація» ро зглядається як цивілізаційний зсув чи відбивається у термінах теологічних. Перше з цих напрямів протесної свідомості потребує не тільки поглиблення власне «цивілізаційних досліджень», а і розробки цілісного бачення світу. Другий напрямок — теологічний, потребує зусиль методологічного порядку для прив’язки до умов секулярного світогляду. Проте, за словами М. Чешкова, найчастіше якісна трансформація світу набуває в цій сві домості вигляду все тієї ж ідеї соціальної революції, яка живиться не в суперечній позиції капіталізму взагалі, а в капіталізмі у зв’язці з глобалізацією [249, с. 25].

Той же М. Чешков відстоює думку про те, що система світових взаємозв’язків, яка склалася, є настільк и складною, що її розвиток внаслідок соціальної революції може бути катастрофічним (адже, якщо соціальна революція була адекватним способом розвитку за умов переходу від аграрного до індустріального ладу в умовах відносної автономності частин світоцілісності, то на сьогодні цей спосіб не є ефективним і продуктивним). Одночасно

172

Отже:

— Протесна свідомість взагалі, увесь спектр критики глобалізації народжуються в умовах так званої глобальної кризи, яка має два виміри: криза в еволюції людства і криза глобалізаційних механізмів і структур як необхідного компонента даної еволюції.

— Перший вимір кризи являє собою, на думку М. Че шкова, збій універсальної еволюції, який проявляється вичерпанням соціальної стадії цієї еволюції і, відповідно, — необхідністю реконструкції соціальної, біологічної і небіологічної її гілок.

— Виходи з цієї кризи розгортаються по траєкторіях: або шляхом відтворення цивілізації без людини, або народження людини без цивілізації.

— Друга криза глобалізації як такої, а не тільки її неоліберального варіанта, озна чає перехід цього процесу з фази розвитку екстенсивного і стихійного до фази, де глобалізація стає інтенсивним, керованим процесом, що відбувається знизу; затримка під час зміни фаз цього процесу характеризується відкатом глобалізації, але не її фінальністю.

Протесна свідомість у контексті першої — еволюційноантропологічної кризи не може бути сп рийнятою чи зведеною до нової соціальної революції, адже планка розвитку піднялася з вибору між різними соціальними порядками на рівень універсальної еволюції людства. Поєднуючи до єдиного цілого різнорідні і різночасові протесні рухи, механізми глобалізації надають їм рис не гомогенності, а синхронності і тим самим втягують ці ру хи до загального процесу розвитку [249, с. 30].

Виходи (рішення) з кризи глобалізації є і можливими, і реальними (що підкреслюють А. Вебер і С. Перегудов). Слід також зазначити, що в кризовому стані перебуває не тільки певний варіант чи модель (стратегія) глобалізації, а і глобальність як така [249, с. 30].

Виходи з кризи мож на уявити у вигляді зміни відносно примітивних сучасних форм глобалізації на нові — організовані і соціально орієнтовані. Саме цю мету переслідує процес ймовірної реінституціоналізації світової системи.

173 надскладність цієї системи і особливо активність індивіду відкриває широкі можливості для пошуку суб’єктами і контрсуб’єктами глобалізації її найнеочікуваних варіантів — і емерджентних, і суб’єктивістських, і волюнтаристських. Якщо міркування про складність глобальних зв’язків і людського мегасоціуму є цілком обґрунтованими, то ідеї альтернативи глобалізації і альте рнативної (іншої) глобалізації видаються утопіями.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 2. Розділ 4 ІНСТИТУТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Частина 1. 4.2. Новітні форми корпоративної організації і управління
Частина 2. 4.2. Новітні форми корпоративної організації і управління
4.3. Функціональна специфіка і проблеми незалежного статусу держав і міжнародних організацій
3.2. Діапазон і характер критики глобальних економічних процесів
Розділ 3 ДУАЛІЗМ І СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
Частина 2. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку
Частина 1. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку
Частина 2. 2.2. Перспективи і потенціал локальних цивілізацій
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki