Posibniki.com.ua Економіка Глобальна економіка Частина 2. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 2. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку


Ще однією проблемою є ігнорування, компрометація іні ціатив, демаршів, програм антиглобалістів. Отже, і стратифікація ідей стійкого розвитку, і руху антиглобалістів у багатьох рисах є аналогічними. Оскільки вони позбавлені політичного, адміністративного і фінансових ресурсів, реалізація ідей є можливою ли

121ше через настрій мас. Саме тому прибічники стійкого розвитку повинні разом з антиглобалістами сформувати єдиний політичний рух, відмовляючись від ідеологічних кліше і реалізуючи прагматичний проект моральної глобалізації. Проте навіть моральна глобалізація має власні обмеження, про це, зокрема, пише Н.А.

Косолапов: «Мені здається некоректним підходити до аналізу майбутнього світового розвитк у, виходячи з припущення, що якийсь варіант стійкого розвитку може бути реалізованим. Не може! Окремі параметри можуть і будуть виправлені на краще.

Але встановлення довгострокового нового балансу у стосунках людини і природи вимагає принципових змін у всьому суспільноекономічному ладі і, перш за все, — переходу до суспільства з гранично низькою чи навіть ну льовою статусною мобільністю» [40, с. 52].

Уразливість цього твердження полягає в тому, що воно є не пов’язаним з реалізацією матеріального інтересу, що воно буде мати серйозних опонентів, а реалізувати його можливо буде тільки за умов певної температури суспільства і солідарної суспільної думки.

Анархія. На думку Е. Азроянца, перехідний період від одн ого циклу до іншого завершиться визріванням зовнішнього імпульсу, що спровокує новий виток історії, початок якого слід визначати фазою дезорганізації. Потенціал зовнішнього імпульсу буде формуватися за рахунок таких факторів: якісна зміна характеру історичного часу. Ряд подій зростає з такою швидкістю, що в межах життя одного покоління проходит ь як би 2—3 епохи. Іншими словами, швидкість змін зростає, а час стискається. Проте очевидним є те, що є межа стискання, за умов досягнення якої повинен відбутися фазовий перехід від одного стану до іншого, від старої якості до нової; штучне середовище існування людини має антиномічну структуру, а її складові — культурна і цивілі заційна — володіють різними швидкостями і векторами розвитку. Швидкість цивілізаційних змін, особливо в галузі технологій у багатьох аспектах є вищою, аніж консервативний розвиток культури. І якщо цивілізаційні процеси є в основному інтернаціональними і не потребують будь-яких кордонів, то основи традиційної культури у багатьох народів є здатними пробу джувати швидке і потужне зростання національної самосвідомості, що в деяких випадках набирає форми різного роду ксенофобії. Час, про який йшлося вище, буде поглиблювати цю суперечність і посилювати напругу в Мегасоціумі;

122 зі зміною характеру історичного часу пов’язана і демографічна криза. Це є, в принципі, прогнозованим фазовим переходом стану динаміки популяції людини. До того часу відбудуться зміни в структурі Мегасоціуму, які спричинять якісно новий його стан. Принципово іншою буде вікова структура за рахунок зростання частки людей похилого віку. Невп инний процес урбанізації в Китаї, Індії, в країнах мусульманського світу і в Африці значно змінить співвідношення міського і сільського населення. Процес урбанізації виштовхне на ринок праці мільйони вільних робітників. Вони є потенційними пасіонаріями, здатними на надзвичайні заходи; відмічається стійка тенденція, що дозволяє говорити про майбутнє як про період катастроф: приро дних, екологічних, технологічних і гуманітарних; завершення другого циклу історії передбачає досягнення мети і виконання програми розвитку людства в історії.

Можна вважати, що, вичерпавши власний історичний потенціал, соціальні, політичні і економічні структури, які були сформовані за принципом ієрархії, почнуть слабшати, розпадатися і відмирати. Вже з’явився і показав власну ефекти вність якісно новий принцип — мережевий, який достатньо активно втілюється в практику організації бізнесу, неурядових і цивільних структур. Вичерпала власний ресурс і демократія. Тенденція розмивання суверенітетів стає все більш помітною, а для слаборозвинутих країн трагічною. Послаблення і руйнування соціальних інститутів посилює процеси асоціалізації населення.

Руйнування соціальних об олонок, які організують і стабілізують суспільство, йде за напрямом від більш складних до менш складних. Це означає, що останнім кордоном соціальних структур і зв’язків стануть найбільш прості, закладені в архетипі людини, — етнічні, національні та релігійні. Національні конфлікти, прояви фундаменталізму і релігійна нетерпимість, нарощення яких можна зараз спостерігати, є до статнім тому підтвердженням. Таким чином відбуватиметься руйнування і хаотизація архітектури соціального простору: спрощення, нівелювання, розпадання. Це є етапом неминучим і необхідним задля генерування соціальної енергії для наступної фази історичного циклу.

Саме тому, на думку Ю. Яковця [265, с. 253], песимістичні сценарії, які пророкують більшість вчених, є актуальними лише на етапі руйнування традиційної архітектури глобальної систе

123ми. Так, наприклад, технологічний переворот, що розгортається нині, який після перехідного періоду зниження темпів зростання

5-го укладу і освоєння 6-го, дасть новий поштовх підвищенню ефективності виробництва, дасть можливість залучити у виробництво нові природні сили, зменшити виснаження невідтворюваних природних ресурсів. Відповідно до тенденції падіння темпів приросту населення і переглянутого де мографічного прогнозу ООН, до середини XXI ст. очікується значне скорочення темпів приросту чисельності населення, що позитивно вплине на середньодушові економічні показники. Отже, саморозпад глобальної економіки і перехід до постіндустріального суспільства, на думку Ю. Яковця, є не кроком до прірви, а новим ступенем прогресивного розвитку світової економіки, що відкриває додатков і можливості для економічного зростання, підвищення рівня і якості життя більшості населення в демографічних, екологічних і технологічних умовах, що змінилися.

Саме тому, стверджує Ю. Яковець, правомірно розглядати анархію як шлях до реалізації оптимістичної програми майбутнього устрою глобальної системи. Згідно з програмою її реалізації майбутнє глобальної економіки можна уявити як ефек тивно діючий механізм узгодженої, рівноправної взаємодії інтегральних союзів у межах окремих цивілізацій та міжцивілізаційних об’єднань, що забезпечує більш високі темпи економічного зростання, колективну допомогу відсталим країнам і цивілізаціям, поєднання зусиль задля пом’якшення і подолання економічних, екологічних, технологічних, соціально-політичних криз та конфліктів, що періодично виникають.

За умо в реалізації песимістичних сценаріїв (як-то апокаліпсис, неоколоніалізм) загрозливою є зростаюча кількість суперечностей і конфліктів, використання інтеграційних зв’язків ТНК у власних корисних цілях більш сильними країнами і ТНК. Вони також передбачають продовження тенденцій, які полягають у використанні переваг глобалізації та інтеграційних механізмів в інтересах більш розвинутих цивілізацій за умов з береження чи навіть поглиблення їх відриву від відстаючих цивілізацій і можливому розподілі економічного простору євразійської цивілізації, що розпадається. Вирішальну роль при цьому відіграватиме глобальна мережа ТНК. Проте ці тенденції неминуче наштовхнуться на зростаючу економічну міць мусульманської і китайської цивілізації, на спротив латиноамериканської і індійської ци вілізації, що нарощують власний потенціал. Екстраполяція основних тенденцій і суперечок індустріального суспільства, що

124відходить до минулого, але у модифікованому і гіпертрофованому вигляді, призведе до формування економічної основи для майбутнього зіткнення цивілізацій — спочатку в локальному, а потім — у глобальному масштабі.

Оптимістична ж програма майбутнього устрою глобальної системи повинна ґрунтуватися на: по-перше, розробці глобального довготермінового плану з альтернативними варіантами розвитку економіки країн і цивілі зацій світу на першу половину XXI ст. і оцінці наслідків кожного з варіантів. По-друге, на виробленні і прийнятті на вищому державному і міждержавному рівнях основних положень глобальної довготермінової економічної стратегії, що могла б стати фундаментом для формування нового світового устрою, який ґрунтувався би на принципах взаємовигідного співробітництва, взаємодопомоги і партнерства локальни х цивілізацій і країн. По-третє, на розробці дієвого економічного механізму реалізації глобальної стратегії нового порядку, яка б включала як існуючі інститути за умов зміни характеру їх діяльності, так і ті, що створюються за прикладом ЄС. По-четверте, на умові реалізації програми розповсюдження глобальної економічної свідомості серед ділової і по літичної еліти. Йдеться не про відмову від приватних інтересів підприємців і фінансової еліти, національні інтереси держав, а про модифікацію цих інтересів, визнання принципово нових завдань їх реалізації в умовах зростаючої глобалізації.

Глобалізація свідомості. На думку Е. Азроянца, метою третього циклу історичного розвитку є глобалізація свідомості і на ці й основі підвищення духу людини. Підтвердженням даної тези є той факт, що людина зараз знаходиться на порозі межі власних фізичних, психологічних і інтелектуальних можливостей.

Вона нездатна перероблювати і засвоювати увесь обсяг хвилеподібно наростаючої інформації, незважаючи на вузькість спеціалізації [4, с. 346]. Індивідуалістична свідомість майже повністю вичерпала власний твор чий ресурс і призвела до утворення «індивідуальної культури», яка характеризується відмовою від суспільної моралі і етики. Духовність, як гадав Е. Азроянц, у масовому порядку ще є не затребуваною ані людиною, ані суспільством, тобто не виступає для них актуальною і нагальною потребою. Можна сказати, що рівень духовності відстає від ха рактеру і масштабів всепроникаючих проблем. Людина весь час відстає від духовної інтерпретації подій, проте іншої альтернативи як зростання духовнос

125ті, на думку Е. Азроянца, немає. Вирішення всіх проблем майбутнього корениться в самій людині, в її внутрішньому світі і в суспільстві, яке будується нею.

Вихід до меж індивідуальних можливостей людини і вичерпаність потенціалу світоглядної парадигми (криза наукової свідомості), а також неможливість нарощувати ефективність структур управління на базі ієра рхічних систем, зокрема, для розвитку форм колективної свідомості, стануть внутрішнім імпульсом другої фази третього циклу історичного розвитку.

Природі глобалізації повинні відповідати і форми свідомості, зокрема глобальна, які є необхідними для суспільства і його еліти, для того, щоб сприймати процеси, що відбуваються, як єдине ціле.

Глобалізація працює над завд анням, яке пов’язане з подоланням економічної розділеності світу, вирішення якого утворило б умови для виходу з цілої низки складних економічних і соціальних проблем, а також наблизило б реальність ідеї виходу за межі превалюючої економічної системи мотивації. Зокрема можна передбачити, що традиційні організаційні структури, які використовуються на сьогодн і, в існуванні яких зацікавлений великий бізнес, найімовірніше вичерпають потенціал власної ефективності і поступляться сітьовому принципу організації, коли формування управління здійснюється не тільки на засадах комерційного інтересу, а й на ідейно співпадаючій мотивації учасників.

У принципі сітьова організація визначатиме і архітектуру наднаціональних структур, необхідних для управління на рівн і внутрішньоглобальних відносин. Інформаційні технології і сітьові структури дадуть змогу розв’язати віковічний конфлікт між індивідуалізмом, який руйнує суспільство, і колективізмом, що руйнує особистість. Сітьова організація суспільства і виробництва дозволить позбутися конфлікту суперечностей і активно розвивати обидва суперечливих начала, перешкоджаючи їх руйнуванню.

На нашу думку, хоча з деяки ми з виділених Е. Азроянцем сценаріїв можна не погоджуватись (так, зокрема, наївним нам вбачається перехід до етапу глобалізації свідомості), проте їм був заданий вірний курс розгляду і прогнозування процесів глобальних трансформацій. У будь-якому разі ліберальний проект глобалізму, що втілюється зараз, так чи інакше призведе до певного глобального потрясін ня, що в свою чергу викличе необхідність перегляду магістрального шляху розвитку світової системи і роз

126

127 робку нового сценарію приборканої глобалізації, на чому правильно наполягав Е. Азроянц.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.2. Діапазон і характер критики глобальних економічних процесів
3.3. Глобальні економічні парадокси: зміст і об’єктивна природа
3.4. Передумови, принципи і програми альтерглобалізму
Частина 1. Розділ 4 ІНСТИТУТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Частина 2. Розділ 4 ІНСТИТУТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki