Posibniki.com.ua Економіка Глобальна економіка Розділ 3 ДУАЛІЗМ І СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Розділ 3 ДУАЛІЗМ І СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ


3.1. Теоретичні моделі і сучасна практика глобальних трансформацій

На сьогодні під глобалізацією розуміють іноді принципово різні речі: загальний хід історичного дослідження, процес гомогенізації світу, зростаючу взаємозалежність, поглиблення соціальних зв’язків тощо.

Навіть у кількісній оцінці цього явища не простежується одностайності. Американський економіст А. Керні на основі досліджень (табл. 3.1) стверджує, наприклад, що на початку XXI ст. найбільш глобалізованими стали такі країни, як Си нгапур, Голландія, Швеція, Швейцарія. А США посіли в «шкалі глобалізації» тільки 12 місце, Китай — 53 [135, с. 49].

Таблиця 3.1

НАЙБІЛЬШ ГЛОБАЛІЗОВАНІ КРАЇНИ У 2002 р. [13, с. 93]

Економічна інтеграція Персональні контакти Рівень розвитку технологій Залучення до світової політики
1.Сингапур 2.Ірландія 3.Панама 4.Малайзія 5.Нідерланди 6.Угорщина 7.Хорватія 8.Словаччина 9.Швейцарія 10.Австрія …. 39.Україна …. 46.Російська Федерація … 62.Японія 1.Швейцарія 2.Ірландія 3.Сингапур 4.Чехія 5.Австрія 6.Хорватія 7.Данія 8.Канада 9.Ізраїль 10.Швеція …. 41.Україна …. 53.Російська Федерація … 62.Іран 1.США 2.Канада 3.Нова Зеландія 4.Австралія 5.Данія 6.Фінляндія 7.Швейц арія 8.Нідерланди 9.Швеція 10.Великобританія …. 42.Російська Федерація … 45.Україна … 65.Бангладеш 1.Португалія 2.Австрія 3.Франція 4.Надерланди 5.Великобританія 6.Італія 7.Словаччина 8.Німеччина 9.Греція 10.Канада … 36.Російська Федерація … 41.Україна … 62.Тайвань

125

Така диспозиція стає очевидною, якщо за основні критерії глобалізованості приймати не розмір національних господарств (ВВП) і частку їх у світовій економіці, а подушний дохід чи рівень економічної інтеграції, де провідні позиції посідає, наприклад, Ірландія. Інший результат можна одержати, якщо за критерій взяти розвиток інформаційних технологій. У цьому разі лідеро м стане, безумовно, США.

Одні автори виступають радикальними (ідеологічними) адептами глобалізації, стверджуючи, що сама система національних держав добігає власного кінця. Інші вчені, які виступають з традиційних позицій, просто не бажають бачити зміни, які відбуваються в світі, наголошуючи, зокрема, що «світопорядок, утворений у 40-х роках XX ст., й досі володіє потенціалом розвит ку. Завдання полягає не в тому, щоб намагатися будувати нову його конструкцію, а в тому, щоб ствердити і поновити стару» [124, с.78].

Полярні точки зору на глобалізацію безперечно є вразливими, що тим не менше аніяк не знижає значущості самої проблеми. З одного боку, радикально-ідеологічні декларації про всесвітню глобалізацію можуть дискред итувати реальну проблему. З другого — очевидне небажання бачити реальні зміни в сучасному світовому господарстві не повинне відкидати резони тих, хто є виразником настільки ж радикально-ідеологічних аргументів про те, що домінуючою тенденцією майбутнього є політична фрагментація світу і нео-автаркізація світової економіки.

Наголосимо на тому, що, незважаю чи на те, що глобалізація відбувається за дещо іншою сценарною картою, ніж було визначено її ідеологічною платформою, тим не менш абсолютно очевидно і реально (перш за все, як загальний вектор розвитку світу) свого роду рівнодіюча різноманітних сил та тенденцій. Вона все сильніше визначає досить важливий і впливовий клас політичних і інших процес ів на різних рівнях, а також формує нові інститути і міжнародні режими.

Поряд з цим глобалізація в сучасному світі є не лінійним та рівномірним процесом. У феномені сучасної глобалізації простежується, зокрема, множина неоднозначних, у тому числі негативних, моментів.

Перш за все, глобалізація виявилася не настільки уні версальною, як це уявлялося раніш (тобто, тим процесом, що охоплює, з одного боку, усі країни і регіони, а з другого — усі галузі: економіку, соціальні відносини, культуру тощо). Саме тому абсолютно необґрунтованим є твердження про географічну глобальність ринків. Так країни світового центру залишаються

126орієнтованими на внутрішній ринок. У США майже 90% працюючих зайняті в економіці та сфері послуг, які орієнтовані на задоволення потреб власного споживання. В трьох найважливіших економічних блоках: США, ЄС та Японії експортується лише 12% ВВП [239, с.44].

Таким чином вплив глобалізації поширюється на групу країн, які вступили до постіндустріальної епохи розвитку і на магаються обмежити власні економічні зв’язки з іншим світом, претендуючи на статус самодостатності за винятком ресурсноенергетичного забезпечення власних економічних систем.

Не охопленими глобалізацією залишилися Африка, майже вся Латинська Америка, увесь Близький Схід (за винятком Ізраїлю), значні простори Азії. Велика кількість країн, через ті чи інші причини залишилася на периферії г лобальних процесів. Ця дисгармонія розвитку, в свою чергу, породжує нові виклики та загрози світу: так, наприклад, відбувається масова міграція населення до більш стабільних і сприятливих в економічному плані регіонів, об’єднання низькорозвинутих країн, розвиток у них неконтрольованих конфліктів тощо. Результатом стає поява «нових незадоволених»: з одного бо ку, за лінією «Північ

—Південь», з другого — за лінією стратифікації населення в розвинутих країнах, де формується, в першу чергу з числа іммігрантів, неінтегрований до соціальної системи новий нижчий клас.

Навіть палкі прибічники неоліберальної моделі глобалізації фактично визнають, що вона не створює гомогенної системи держав.

Якщо розглядати галузеву специфіку глобальних процесів, то найбіл ьшої активності останні набули на міжнародному ринку капіталів, а не товарів і послуг. Це в свою чергу може провокувати чи різко поглиблювати фінансові кризи, і, як наслідок, політичну нестабільність. В цьому зв’язку Дж. Сорос правильно зазначав, що «замість простого пасивного віддзеркалення дійсності фінансові ринки активно форму ють реальність, яку вони, в свою чергу, і віддзеркалюють» [218, с. 15].

По-друге, неоглобалізація є не настільки гомогенною (тобто тією, що має єдині, перш за все європейські та американські норми, стандарти, цінності) Навіть загальна «зовнішня оболонка» в різних культурах практично завжди має власне наповнення, оскільки культурні архетипи змінюються досить повільно, а нерідко й чинять активний опір зовнішньому тиску. В результаті нові елеме нти доповнюють старі, вживлюючись до

127традиційних стереотипів, створюючи досить своєрідні симбіози. Ці культурні симбіози, які узгоджують архаїку і модерн (постмодерн), також є досить неоднозначними, суперечливими, іноді навіть створюючи бар’єри на шляху до глобального порозуміння.

З іншого боку, слід мати на увазі, що далеко не завжди одержує поширення саме західна «зовнішня оболонка» культури. Існу є і зворотний процес, який, проте, є не настільки всеосяжним і руйнівним.

На особливу увагу заслуговує ще одна ознака глобалізації, яка пов’язана з тим, що предметом праці стає, в першу чергу, знання, а об’єктом — свідомість. Таким чином виникає ситуація, коли глобалізація пояснюється з позицій інтересів тільки провідних західних країн. Але проведення до життя ци х інтересів розвиває процеси, які набувають насправді глобального масштабу, чинячи вплив на периферію — об’єкт глобалізації.

Найбільш відверто тезу про глобалізацію як всесвітню експансію західного лібералізму показав в 1989 р. американський соціолог Френсіс Фукуяма в статті «Кінець історії». Він зазначив, що рушійна сила процесу глобалізації, як це було завжди в історії

— етноце нтризм сильних. У зв’язку з цим непозбавленим логіки є твердження про те, що ідеї Фукуями викликали значне зростання націоналістичних антизахідних настроїв.

Почали з’являтися і публікації, зміст яких не вписується у оголошену «глобалізацією» тезу про універсалізацію культур.

Серед таких публікацій виділяється аргументацією ст аття німецького юриста Фрідріха фон Халема. Автор виводить складності порозуміння між християнськими країнами Заходу і державами ісламсько-буддистського Сходу з юридичної форми відносин

Бога і людини в католіцизмі, що була ще розробленою Тертулліаном. Автор пише про «Абендланд», території країн Західної Європи, де панує римське правове і політичне ми слення. Він вказує на докорінну різницю Заходу і Сходу, яка полягає, зокрема, в тому, що в межах «Абендланда» фактор влади є витісненим з суспільного життя фактором права. За його думкою, через слабку розробку міжнародного права у міждержавних відносинах досі переважає влада. Все це викликає безліч непорозумінь у контактах За ходу і Сходу, аж до різного розуміння суті одних і тих саме явищ. Отже, висновком Халема є теза про те, що «глобалізація» всіх сторін життя поза «Абендландом»

128Фінансові потоки, які є ознакою технологічної експансії західної цивілізації, що надходять до відсталих регіонів світу мають стимулювати наукове, технологічне і культурне зростання країн, що розвиваються. Проте, практично будь-які технології, котрі виникають у ході розвитку цивілізації, є продуктом певного типу мислення, яке реалізується в межах певної культури. Будь-яке штучне втіл ення способів виробництва в середовище, яке не є пристосованим для цього, може дати лише частковий результат.

При цьому якість культурного середовища обов’язково буде зазнавати певних змін, вектор яких може бути спрямований не в позитивному руслі. Слід відмітити, що саме вади цивілізації, своєрідний наочний фон «прогресу», найчастіше і сприймаються як сам прогрес. Окрім того, досягнення в сфері нових і новітніх технологій практично завжди використовують як підґрунтя попередні розробки в цих галузях. Якщо регіон, що зазнав експансії нових технологій, мав аналогічні виробничі традиції раніш, проблема стає не настільки гострою.

З часом культурне середовище адаптується до умов, які змінилися, виникають нов і традиції, що не будуть вступати в антагоністичні суперечки зі старими, і регіон вийде на новий виток розвитку.

Яскравим прикладом щодо цього може слугувати Японія і низка інших країн Південно-Східної Азії. Вони чудово адаптувалися до нових технологічних інформаційних реалій, зберігаючи при цьому власну культуру і самобутність. Якщо регіон, що зазнав техноло гічної експансії західної цивілізації, не мав подібних традицій (Африка), або ці традиції відрізнялися від запропонованих як взірець (Росія), ситуація стає досить напруженою і призводить до загострення соціальних конфліктів.

Незважаючи на виникнення нових видів виробництв і приведення до оптимального рівня традиційної виробничої структури, наслідки такої технологічної експа нсії можуть бути катастрофічними, тому що її первинна настанова спрямована не на розвиток регіону в цілому, а на одержання доступу до його ресурсної складової. Розвиток у даному сенсі набуває статусу непрямого ефекту з усіма негативними наслідками. Отже, завдяки прогресу в галузі технологій на межі вимирання опиняються цілі етнічні групи (малі наро ди Крайньої Півночі, багаточисельні етнічні групи в басейні Амазонки тощо).

Глобалізація в її сьогоднішньому вигляді означає також і консервацію соціально-економічного укладу, який, за визначенням і за внутрішньою глибинною суттю, поділяє суспільство на бага

129тих та бідних, на власників капіталу, засобів виробництва і тих, хто може запропонувати тільки працю і інтелектуальні можливості, а отже на еліту і плебс.

Так званий «середній клас» — є досить умовною, розпливчастою ідеологемою, оскільки, по-перше, ніхто не може назвати межі, які визначають належність до нього, і, по-друге, на його внутрішньому рівні існу є також власна майнова диференціація.

У духовному надбанні людства домінуючими є дві головні цінності — індивідуальна свобода і соціальна справедливість. В умовах рабовласництва і феодалізму боротьба за досягнення цих цінностей йшла в основному в одному руслі, оскільки багатство досягалося і утримувалося за допомогою позаекономічного примусу, тобто насильства. Зараз, за умов формальної рі вності можливостей, що поширюється на володіння засобами виробництва, перебування на тому чи іншому щаблі майнових сходів визначається наявністю особистих якостей, які в свою чергу не є залежними від самого індивідууму, а виникають завдяки сліпій грі сил природи. Воно є також наслідком с оціального походження, а то і просто — долі, випадкового збігу обставин. Отже постає питання: чи можна вважати таку систему суспільним ідеалом, який відповідає віковим сподіванням людини і формує стандарти справедливості й моралі.

Якщо припустити, що світовий порядок, який склався, досягає оптимальних параметрів, то це говорить не просто про кризу цивілізації, а про кризу соціальної ста дії розвитку людства. Відомий перуанський економіст Ернандо де Сото так говорить про це в праці «Загадки капіталу»: «Капіталізм виступає як єдиний здійснений шлях розумної організації сучасного суспільства», але «…момент його найбільшого тріумфу є і моментом його кризи». Зміст кризи — нездатність «справжнього капіталізму» прижитися на світовій периферії [135, с. 52—5

3].

По-третє, глобалізація є не настільки «прямолінійною» (тобто тим процесом, що розвивається тільки в одному напрямі й не припускає «зиґзаґів» і регресів), як це уявлялося у 60-х роках XX ст.

По-четверте, стає дедалі очевиднішим і те, що, як визнає на сьогодні більшість дослідників, на відміну від різноманітних ілюзій (типу «в сесвітнього федералістського уряду») глобалізація не означає, що держави розчиняться чи втратять власний суверенітет.

Зробивши свого роду «прозорими» кордони національних держав, глобалізація вивела на авансцену загальнопланетарного

130масштабу цілу плеяду нових діючих осіб, котрі мають власні інтереси і цілі. Це й екологічні, і правозахисні рухи, і транснаціональні корпорації, і терористичні організації, впритул до окремих політичних, релігійних й інших лідерів. Іншими словами, глобалізація різко нарощує обсяг людської маси, втягнутою до міжнародних відносин, і робить традиційну ди пломатію лише одним з механізмів міжнародного спілкування, врегулювання спірних питань, політичного менеджменту.

Як наслідок, сучасна картина світу є вкрай складною у порівнянні з минулим століттям, коли на світовій арені фактично діяли лише кілька десятків національних держав і міждержавних організацій. У нових діючих осіб, особливо з урахуванням технологічного рівня розвитк у світу, з’явилися можливості реалізовувати власні вузькокорпоративні цілі, що породжує нові загрози політичного тероризму.

Саме тому очевидною стає необхідність трансформацій традиційних функцій держави в умовах нових глобальних реалій. В цьому зв’язку конче потрібно визначити характер адаптації держав, міжнародних інститутів і корпорацій до спектру викликів, які породжу ються глобалізацією, включаючи появу все більш швидких і потенційно вибухонебезпечних фінансових потоків, транснаціоналізму і посилення нерівності як на внутрішньодержавному, так і на позадержавному рівнях.

Оскільки проблема поки що не піддається розв’язанню, виникають сумніви в тому, що глобалізація насправді є магістральною і довготерміновою тенденцією розвитку світу. Іноді висуваються гіп отези, які наголошують на ймовірності виникнення нової світової економічної кризи, наслідком якого буде кінець глобалізації і перехід світу до економічної автономізації регіонів. На наш погляд, помилка, якої припускаються прибічники такої точки зору, в тому, що вони сприймають глобалізацію такою, якою її бачили у 70—80-х рр. XX ст., а са ме — як всеосяжний універсальний процес. Насправді процес розвитку є набагато складнішим. Глобалізація, підкреслимо, є лише загальним вектором світового розвитку. Елементи регресу і автономізації можна побачити також і в конкретному регіоні чи конкретному історичному періоді.

Визначена сукупність неоднозначних і суперечливих моментів протікання процесів глобальних трансформацій дозволяє говорити про наявн ість системи критики глобалізації, яка вже представлена сталими американською і європейською школами.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.3. Глобальні економічні парадокси: зміст і об’єктивна природа
3.4. Передумови, принципи і програми альтерглобалізму
Частина 1. Розділ 4 ІНСТИТУТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Частина 2. Розділ 4 ІНСТИТУТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Частина 1. 4.2. Новітні форми корпоративної організації і управління
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki