Posibniki.com.ua Економіка Глобальна економіка Частина 1. 4.2. Новітні форми корпоративної організації і управління


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 1. 4.2. Новітні форми корпоративної організації і управління


22Проходження постмодернізаційного бар’єра визначило відновлення форм соціальної організації, появу нового покоління квазіполітичних організмів. Тут, мабуть, можна виділити дві області, що розрізняються досить помітно. Одна з них пов’язана з процесом економічної транснаціоналізації, яка різко підсилилася ще наприкінці XIX століття з виходом індустріальних активів держав за межі національної території, що спричинило появу трансна ціональних корпорацій, банків, інших аналогічних утворень, і, нарешті, оформлення контурів геоекономічного світоустрою. Інша тенденція пов’язана з формуванням у рамках постіндустріального укладу динамічної і квазіекономічної культури амбіційних корпорацій, які сьогодні виступають як дієві агенти змін і мають власне історичне цілеспрямування.

Серед основних напрямів модифікації корпоративних структур упра вління виділяють:

— перехід від вузької функціональної спеціалізації до інтеграції у складі і характері власне управлінської діяльності, в стилі управління;

— дебюрократизація, відмова від формалізації, від ієрархії, від уособлення функціональних та штабних ланок;

— скорочення кількості ієрархічних рівнів завдяки тому, що більш придатними до виживання будуть не великі централізовані компанії, а ряд середніх з гнуч кими спеціалізованими формами праці; мережі компаній;

— трансформація організаційних структур компаній з пірамідальних у пласкі з мінімальною кількістю рівнів між вищим керівництвом та безпосередніми виконавцями;

— здійснення децентралізації ряду функцій управління, перш за все, виробничих і збутових. З цією метою в межах компаній створюються напівавтономні чи автономні відділення, стратегічні бізнес-одиниці, які повністю відповідають за прибутки та збитки;

— підвищення значущості новозапровадженої діяльності, створення в межах великих компаній фірм, які зорієнтовані на виробництво і самостійне просування на ринках нових виробів і технологій, головним принципом діяльності яких є принцип «ризикованого фінансування»;

— підвищен ня статусу інформаційних і кадрових засобів інтеграції (наприклад, комбінації персоналу) у порівнянні з технократичною і структурною інтеграцією;

23— встановлення філійних форм зв’язку між самою компанією і іншими підприємствами, наприклад, шляхом утворення внутрішніх ринків;

— створення автономних груп (команд).

Отже, основні зрушення у традиційній моделі управління корпорацією можна представити в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАДИЦІЙНИХ І НОВИХ ПІДХОДІВ ДО

КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ [43, с. 60—61]

Об’єкт зміни Традиційна модель управління (Модерн) Сучасна метакорпораційна модель управління (Глобалізація)
Організація Ієрархія, бюрократія Мережі
Основний принцип організаційної діяльності Функціональна спеціалізація Переважно горизонтальна інтеграція
Критичний фактор конкурентної переваги Матеріальні і фінансові активи (капітал) Інтелектуальні активи (знання)
Організаційні структури управління Структури вертикального підпорядкування Адаптивні (органічні) структури
Персонал компанії Функціонери Потенційні ресурси (центри визначення здібностей)
Основні дійові особи Спеціалісти, професіонали Групи і, перш за все, віртуальні
Очікування персоналу Задоволення поточних потреб Якісне зростання персоналу
Керівництво Автократичність Цільова орієнтація
Стиль керівництва Авторитарний Координаційний, демократичний
Джерело влади Посадова позиція Знання
Діяльність Індивідуальна Групова
Статус ланок виробничої і організаційної структури управління Замкнені і самодостатні одиниці Певні ресурси, що є доступними для всіх
Ринки Внутрішні Глобальні
Вигідність Вартість Час
Орієнтація діяльності компаній Прибуток, підвищення ефективності виробництва Задоволення потреб конкретного споживача
Реакція на зміни середовища Реактивність Проактивність
Якість Досягнення поставленого за- Безкомпромісне досягнен

24

вдання ня можливого

Вивчення сучасних організаційних форм корпорацій та їх структур управління дозволяє констатувати той факт, що принцип різноманітності все більше набуває визнання. Пошук універсальної концепції, ідеальної структури, адаптованої до будь-якої організації, замінюється прагненням створити багатоаспектну концепцію, яка повністю відмовляється від положень ідеї оптимальної моделі.

Сам перехід до нової наукової мо делі управління, в основі якої — корпораційні інтеграційні процеси, корпораційна консолідація у вигляді стратегічних альянсів та інших союзів самих різноманітних конфігурацій, триває вже більше десятиліття.

Феномен утворення метакорпорацій є закономірним і можна сказати очікуваним результатом реалізації подібних тенденцій внаслідок переходу на глобальну стадію розвитку багатьох корпоративних структур.

Одним з на йбільш повних, на наш погляд, визначень цього поняття є концепція трьох критеріїв інтегрованої корпоративної структури, що була висунутою Я. Паппе, відповідно до якої метакорпорацією є об’єднання кількох економічних агентів (юридичних осіб, а також організацій, що не є юридичними особами), які задовольняють наступним вимогам: 1) хоча би певна частка економі чних агентів є комерційними організаціями, що оперують з метою одержання прибутку; 2) між агентами існують стійкі взаємозв’язки, більш жорсткі, ніж ринкові, що означає, що в деяких істотних аспектах все об’єднання виступає як єдине ціле;

3) існує стратегічний центр прийняття рішень, який може бути як юридичною особою, так і групою фізичних осіб — влас ників і вищих менеджерів, цей центр дістає назву центрального елемента [73, с. 38].

На основі критеріїв Паппе можна вивести перше, економікоправове визначення метакорпорації: це структура є об’єднанням кількох юридичних осіб, хоча би деякі з яких є комерційними організаціями, яке в більшості випадків власне статусом юридичної особи не вол одіє.

Можна запропонувати і інше, економічне визначення метакорпорації. У відповідності з контрактною теорією фірми це є і ринок, і фірма є альтернативними системами трансакції: при цьому, якщо на ринку основним механізмом координації є ціновий, фірма використовує систему команд. Фірма (ієрархія) та ринок (поліархія) є граничними проявами у с воєрідному континуумі, який містить множину проміжних форм, які узгоджують як

25ціновий, так і командний механізми управління. Саме ці проміжні (гібридні) форми і є метакорпораціями. Безумовно, економічне і економіко-правове визначення метакорпорації збігаються лише в загальному. Так, існує ціла низка корпорацій, які мають статус юридичної особи і при цьому використовують принцип децентралізації, внутрішнього підприємництва, внутрішніх ринків і автономії окремих підрозділів (горизонтальні ко рпорації, кругові корпорації, компанії з дивізіональною структурою), які не є метакорпораціями щодо економіко-правового визначення, проте належать до таких у розумінні економічного визначення. Навпаки, холдинги, які формально складаються з цілої низки юридичних осіб, нерідко є настільки жорстко централізованими об’єднаннями, що окремі підприємства в їх складі мають досит ь обмежену самостійність у порівнянні з підрозділами горизонтальної корпорації. В цьому разі стосовно економічного визначення вони є ієрархіями, а не метакорпораціями, але з погляду економіко-правового холдинг — один з найбільш яскравих прикладів метакорпорації.

Теоретичні підходи до аналізу метакорпорації можна розділити і щодо пріоритетних об’єктів ана лізу: 1) увага може бути спрямована на роль і місце корпорації в економічній системі, абстрагуючись від відносин на внутрішньокорпоративному рівні; 2) в основу може бути покладене вивчення внутрішніх аспектів діяльності метакорпорації. На сьогодні в світовій і вітчизняній науці склалося досить багато теоретичних концепцій метакорпорацій, що враховують саме їх внутрішню природу.

1. Значна кількість авто рів спирається на аналіз метакорпорацій як специфічних форм злиття окремих компаній. Базовою серед них вважається синергічна теорія злиттів. Існують і альтернативні теорії злиттів, проте вони менше піддаються теоретичними дослідженнями, хоча і акцентують увагу на важливому факторі функціонування будь-якої корпорації взагалі, і особливо будьякої метако рпорації, а саме: факторі диференціації інтересів різноманітних груп, які беруть участь в управлінні подібною структурою. В той же час даний підхід не пояснює причини формування саме метакорпорацій, а не просто злить компаній, зводячи їх виключно до правових обмежень.

2. Має місце і трактування метакорпорацій як альтернативних стосовно зл иття форм експансії. Саме воно полягає в основі визначення, яке було наведене вище. Так, одна з теорій пояснює становлення метакорпорацій компромісом інтересів інсайдерів та аутсайдерів в управлінні компаніями, які є залежні від центрального

263. Нарешті, новітнім підходом є теорія економічної влади, яка розробляється зарубіжними Дж. К. Гелбрейтом, Р. Мюллером і ро

27У цілому проблема економічної влади стає однією з центральних в економічній теорії. Метакорпорації концентрують різноманітні ресурси економічної влади, активно їх використовуючи. При цьому в межах подібних структур відносини влади включають чотири компоненти: 1) організаційну владу менеджменту у кожній з компаній, що входять до складу метакорпорацій; 2) владу центрального елементу над іншими складовими метакорпорації; 3) владу метакорпорації на ринку; 4) владу метакорпорації в економічній та суспільній системі в цілому. При цьому створюється специфічний владний простір, в якому центральний елемент метакорпорацїі контролює основні аспекти діяльності всіх економіч них агентів. Владний простір інтегрованої корпоративної структури можна уявити у вигляді трьох концентричних сфер (зон): А-зона циркулярних і крос-холдингів, в якій усі компанії тісно пов’язані між собою перехресною участю в капіталі і системою мультидиректоратів, які узгоджують ієрархічні та етархічні відносини власності. В-зона ієрархічних холдингів, що створюєть ся під контролем окремих компаній «ядра». С-зона, контроль над підприємствами якої засновується переважно на договорах і контролі за ресурсами. Схожою є і французька класифікація, відповідно до якої виділяється «ядро» групи, «група в широкому розумінні слова» і «сфера впливу групи». В центрі владного простору розміщено центральний елемент метакорпор ації [73, с. 42].

У процесі взаємодії метакорпорацій з зовнішнім середовищем, останні здійснюють цілий ряд функцій: по-перше, загальні функції з виробництва товарів і надання послуг, що виконуються компаніями у складі метакорпорації, по-друге, специфічні функції великого бізнесу, такі, як оптимального комбінування факторів виробництва; утворення суспільного продукту і сприяння розподіл у національного доходу; організації; інноваційна; ефективного задоволення попиту, так і латентні функції: зовнішньоекономічного представництва національної економіки; здійснення реальної економічної влади в країні. За своєю роллю в економіці країни метакорпорації є комплексним явищем. При цьому окремі компоненти ролі метакорпорацій реалізуються ними лише остільки, оскільки до їх складу вхо дять банки, промислові компанії та інші структури. Нарешті, деякі автори пов’язують розвиток метакорпорацій з прагненням світової економіки до «підвищення рівня планомірності».

28Найчастіше серед згаданих комплексних форм метакорпорацій є картелі, синдикати, трести, консорціуми, концерни, союзи, господарські асоціації, корнери, пули, франчайзинг, холдинги, віртуальні компанії, стратегічні альянси, ФПГ, комплекси, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, промислові вузли, контрактні групи, компанії з дивізіональною структурою, підприємницькі мережі.

На поточний час утворюється ціла низка принципово нових форм метак орпорацій. Деякі з них пов’язані з розвитком внутрішнього підприємництва і децентралізацією компаній (кругові корпорації, горизонтальні корпорації), інші — з розвитком Інтернет-технологій (віртуальні виробничі ланцюжки, квазіхолдинги, проектні товариства).

Серед принципово нових виділяють сітьові корпоративні структури. Саме системи мереж відображають зв’язки між елементами внутрішнього і зовнішнього середовища компані й, адже термін «мережа» в міжнародному менеджменті означає метод, що полягає у формуванні мережі з її вузлами і зв’язками задля досягнення цілей відповідно до потреб і очікувань партнерів і ділової кон’юнктури. За умов створення корпорації-мережі вихідна структура розбивається для гнучкого виконання програм на більш самостійні у г осподарському, а іноді у правовому відношенні центри (господарські одиниці, відділення, виробничі сегменти, центри прибутку). На зміну централізації приходять структури федеративного типу. Корпорації-мережі можуть бути представлені двома організаційними моделями:

1) мережа, що формується навколо великої компанії. У цьому разі компанія, що являє собою ядро мережі, збирає на вколо себе фірми меншого розміру, доручаючи їм виконання окремих видів діяльності. Велика компанія посідає домінуючі позиції у ділових операціях, будучи головним замовником, а мережа стає ієрархічною;

2) мережа компаній, близьких за масштабами. Більшість компаній, що об’єднані у мережу, є юридично незалежними, але у господарському плані підтриму ють стійкість одна одної.

Окремі види діяльності за умов створення корпорації-мережі можуть бути передані іншим структурам, які спеціалізуються, наприклад, на маркетингових дослідженнях, забезпеченні сировиною і матеріалами, підборі кадрів, післяпродажному обслуговуванні продукції однієї галузі чи групи компаній. В цілому таким чином корпорація може звільнитися від багатьох видів діяльності і сконцентр увати ресурси на пріоритетних для себе

29напрямах спеціалізації, на власних унікальних процесах. Отже стратегію формування мережі можна порівняти з методами звуження власної виробничої діяльності, коли корпорація перестає самостійно займатися якимись напрямами і передає їх зовнішнім виконавцям. Саме такий процес відповідає цілі раціональної оптимізації діяльності корпорацій на глобальному етапі їх інтернаціоналізації.

За своєю суттю створення власної корпоративної стру ктури є витратним і довготерміновим завданням, адже формування сітьової структури неможливо уявити у вигляді послідовно здійснюваних етапів. Цей процес є ітеративним, безперервним і досить тривалим. Сітьові ж корпорації не мають, як правило, часу на розвиток власної культури. Тому, в умовах становлення сітьової структури перевага віддається «імпорту культури».

Шлях до сітьової культури прокладається за допомогою глобальних зв’язків господарського простору, участі в глобальних спілках. Це, в свою чергу, обумовлює правомірність порівняння сітьової корпорації з віртуальною, коли в процесі заміни старої структури втрачаються відомі фізичні і правові характеристики компаній.

У сучасній літературі зустрічається кілька визначень віртуальної корпорації: по-перше, як віртуальні розглядаються об’єднання компаній, як і пов’язані виключно контрактними відносинами і роботою над конкретним проектом; по-друге, йдеться про спільноти компаній, що об’єднуються задля використання новітніх інформаційних технологій. Можна назвати ще кілька новітніх типів метакорпорацій. Так, введення системи банківських карт спричинило виникнення груп, до складу яких входять банки-еквай єри (бенефіціари) і банк

—емітент карток, що відіграє роль центрального елемента. В Інтернеті сьогодні створюється ще одна форма метакорпорацій — «віртуальні універсальні банки», тобто Інтернеткомпанії, які забезпечують зв’язок клієнта зі спеціалізованими банківськими інститутами і надають власне послуги.

Одним з варіантів реф ормування структури управління корпорацією може бути утворення оболонкових корпорацій, які частину бізнес-функцій, перш за все, власне виробництво продукції передають на контрактній основі стороннім підрядникам, а самі концентрують фокус активності на трансакційній складовій бізнесу. Такий підхід є достатньо новаторським і поки що характеризується наявністю серйозних недоліків, серед яких пер шочергову роль відіграють такі, як:

— конкуренція з боку власних підрядників;

— неможливість відслідкувати якість виробництва;

30— торговельна марка піддається значному ризику дублювання.

Організаційний принцип управління на основі сітізації вже певний час проходить випробування в межах великомасштабного експерименту, що виходить за межі галузі чи функціональної сфери. Результати цього експерименту дозволяють говорити як про переваги, так і про істотні недоліки сітьових принципів побудови корпорацій. Переваги полягають у:

— підвищен ні адаптивності корпорацій;

— концентрації діяльності на пріоритетних галузях спеціалізації;

— суттєвому скороченні витрат;

— низькому рівні зайнятості;

— залучені до спільної діяльності в межах мережі найкращих партнерів.

Складності, що виявляться за умов втілення сітьових принципів управління, вказують на існування певних кордонів для «безкордонних» компаній. Вони зумовлені двома п ричинами:

— сітьова організація порушує принципи управління, що склалися історично;

— процес формування сітьових корпорацій характеризується відставанням фундаментальних наукових принципів від практичного досвіду впровадження: управлінські принципи для нових компаній і організаційних структур ще не будуть достатньо апробовані і тому не можуть слугувати надійним фундаментом для розвитку даної організаційної форми.

Специфі чними слабкими місцями сітьової корпорації і сітьової структури управління можна також назвати:

— спеціалізація і концентрація, яким віддається перевага всупереч перспективності саме орієнтації на багатопланову кваліфікацію загального профілю;

— порушення сітьовою концепцією організаційних принципів сегментування і моделювання, які притаманні автаркічним організаційним одиницям, таким як «цензурне підприємство», «фабрика у фабриці», «підприємство у підприємстві»;

— надмірна залежність від кадрового складу, зростання ризиків, пов’язаних з плинністю кадрів, тощо;

— відсутність матеріальної та соціальної підтримки учасників мережі внаслідок відмови від класичних договірних форм відносин;

— загроза надмірного ускладнення, що витікає з різнорідності учасників компанії, неясності стосовно членства в ні й, відкритості мереж, динаміки самоорганізації, невизначеності в плануванні для членів мережі;

31— принципи сітьової побудови гальмують розвиток підприємницької ініціативи в структурі корпорації, тому що визначають заздалегідь «дефіцит» автаркії та мотивації.

Крім того, для сітьових структур типовою є залежність як від ринку, так і від ресурсів. Особливо зростає ресурсна залежність у зв’язку з тим, що корпорації такого типу, поряд з власними потужно стями і персоналом, використовують на договірних умовах транспортні засоби, комп’ютерну техніку і персонал інших компаній, тим самим автоматично підпорядковуючись дії зовнішніх факторів.

Реалізація принципу сітізації (віртуалізації/децентралізації) діяльності метакорпорацій таким чином призводить до розмивання кордонів між компаніями, до зникнення традиційних розмежувань між внутрішніми і зовнішніми членами ор ганізації, власними і зарубіжними ресурсами, великими і дрібними фірмами. Тобто наочним є процес, аналогічний тому, що відбувається з принципом суверенності сучасних держав (див. п. 4.3), які внаслідок реалізації повномасштабного інструментарію війн «нової хвилі», намагаються делегувати максимальну кількість функцій «стороннім» учасникам глобальної економічної системи. На нашу думку, процес розмивання ко рдонів як держав, так і корпорацій відбувається синхронно і поступово. Очевидною отже є дуалістичність цього процесу, адже ані процеси сітізації внаслідок власної витратності не можуть відбуватися без безпосереднього втручання сучасного інституту держави, ані процес десуверенізації останньої не може не супроводжуватись посиленням монопольної влади глобальних корпорацій.

Цікави м з цього приводу є порівняння реальних ринкових позицій держав та корпорацій в світі визначених тенденцій, оскільки значна кількість дослідників віддає перевагу саме останнім. Зокрема в дослідженні Андерсена «Зростання глобального потенціалу корпорацій» стверджується, що серед 100 найкрупніших макросуб’єктів на світовій економічній арені 51 представлені корпораціями і тільки 49 — суверенними держа вами. Фактично висунута теза про те, що провідні ТНК є більш великими утвореннями, ніж середні за розмірами держави. Крім того, декларувалося, що розміри ТНК швидко зростають.

На нашу ж думку, такі твердження на сьогодні є завчасними і хоча правильно зазначено про перспективний вектор транснаціоналізації, вони поки що неадекватні реаліям сьогодення.

Так, бе льгійські дослідники з Університету у Лувені та експерти сенату Бельгії проаналізували сучасні тенденції зміни розмірів

32ТНК. Першочергову увагу вони приділили тому, наскільки значними за розмірами є ТНК відносно країн світу. Вчені не ставили під сумнів твердження щодо того, що ТНК як ніколи є потужними та амбіційними інститутами. Водночас вони особливо наголосили, що економічна міць країн також модифікувалася. Під час порівняння розмірів корпорацій як господарюючих ма кросуб’єктів з розмірами країн порівняння зазвичай здійснювалося для перших

— за річними обсягом продаж, для других — за річним ВВП. Проте такий підхід, як зазначили бельгійські дослідники, був явно неадекватним. Адже ВВП тієї чи іншої країни являє собою суму вартостей, доданих кожним продуцентом, а не суму обсягів продаж всіх підпри ємств. У останньому випадку сума багатьох складових передбачала б подвійний рахунок. Обираючи такий шлях обчислення, аналітики завищують вартість продукції, що виробляється в окремій країні. На випадок запобігання некоректним розрахункам доцільно враховувати тільки додану вартість. Саме тому бельгійські вчені під час оцінки реального внеску корпорацій у національну економіку за рік врахову вали додану вартість. Альтернативний підхід передбачає врахування розмірів винагороди персоналу, прибутку до сплати податків, амортизації. Відсутність інформації по деяких корпораціях не дозволила провести розрахунки за всіма з них. Нижче наведені результати за 2000 р. по 5 ТНК (I — обсяг продаж, млн дол., II — додана вартість, млн дол., III — частка доданої вартості в обсяз і продаж, %) (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОВІДНИХ ТНК (млн дол.) [94, с. 4]

І ІІ ІІІ
General Motors 184632 42175 23
Ford 170064 46802 27
Daimler Chrysler 162384 44438 27
Royal Dutch/ Shell 149146 36294 24
British Petroleum 148062 33536 23

В середньому частка доданої вартості в обсязі продаж складає 25%. Бельгійські вчені використали цей показник для охоплених дослідженням тих ТНК, за якими була відсутня базова статистична інформація. Вони зазначили, що незважаючи на те, що такий

33підхід є достатньо спрощеним, співвідношення між доданою вартістю і обсягами продаж у великих промислових корпорацій є приблизно одного порядку.

Збір інформації по корпораціях у сфері послуг, за твердженням тих же аналітиків, був особливо складним. Розкид базових показників у них є ще вищим, ніж у промислових ТНК. У середньому вказа не співвідношення по корпораціях у сфері послуг складає 35%, що і було врахованим у бельгійському дослідженні [94, с. 4].

Для виділення найкрупніших корпорацій світу використовувалося видання «Fortune Magazine’s Global 500» за 2000 р. Дані з ВВП окремих країн було взято з публікацій МБРР. Країни та корпорації класифікувалися відповідно по ВВП і доданій вартості [94, с. 4].

Таким чином, серед лідерів було ви ділено 63 країни і 37 корпорацій. Примітним було те, що з 50 перших місць 48 належить державам і тільки два — ТНК. Економіка США, Японії і Китаю за своїми розмірами відповідно у 150, 70 і 16 разів перевищують розміри найкрупнішої корпорації. Навіть невеликі держави —

Бельгія, Швеція, Австрія — в кілька разів випереджають ТНК, що є лідером у списку. 50 ТНК, яким належать найвищі місця, дають тільки 4,5% доданої варт ості, створеної у 50 країнах-лідерах (табл.

4.4). Отже очевидною на сьогодні є явно завищена роль ТНК у світовій економіці, хоча реальним залишається той факт, що додану вартість у провідних ТНК можна порівняти з ВВП окремих держав. Так, наприклад, Exxon з п ерсоналом 95 тис. чоловік створює майже таку ж додану вартість, як і Пакистан з 141-мільйонним населенням, половина з якого є у працездатному віці.

Таблиця 4.4

ОСНОВНІ УЧАСНИКИ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ ЗА ДАНИМИ

АНАЛІЗУ ГРУПИ ДОСЛІДНИКІВ ЛУВЕНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ (млн дол.) [94, с. 4]

1 США 9900,0
2 Японія 4700,0
40 Малайзія 89,7
41 Колумбія 81,3
42 Філіппіни 74,7
43 Чилі 70,5
44 «Wal-Mart Stores» 67,7

34

45 Пакистан 61,6
46 Перу 53,5
47 Алжир 53,3
48 «Exxon» 52,6
49 Чехія 50,8

Закінчення табл. 4.4

1 США 9900,0
50 Нова Зеландія 50,0
51 Бангладеш 47,1
52 ОАЕ 46,5
53 «General Motors» 46,2
54 Угорщина 45,6
55 «Ford Motor» 45,1
56 «Mitsubishi» 44,3
57 «Mitsui» 41,3
58 Нігерія 41,1
59 «Citigroup» 39,1
60 «Itochu» 38,4
61 «DaimlerChrysler» 37,5
62 «Royal Dutch/ Shell» 37,3
63 «BP» 37,0
64 Румунія 36,7
65 «Nippon T&T» 36,1
66 Україна 35,3
67 Марокко 33,5
68 «AXA» 32,5
69 «General Electric» 32,5
70 «Sumitomo» 31,9

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.3. Функціональна специфіка і проблеми незалежного статусу держав і міжнародних організацій
Частина 1. Розділ 4 ІНСТИТУТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
3.4. Передумови, принципи і програми альтерглобалізму
3.3. Глобальні економічні парадокси: зміст і об’єктивна природа
3.2. Діапазон і характер критики глобальних економічних процесів
Розділ 3 ДУАЛІЗМ І СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki