Міжнародні стандарти регулювання ринку цінних паперів розроблюються в основному Міжнародною організацією комісій з цінних паперів (IOSCO). Імплементація стандартів (принципів) IOSCO в національне законодавство країн, чиї регулятори ринку цінних паперів є членами цієї організації, є бажаним, але не обов’язковим. Основоположні принципи, розроблені IOSCO щодо регулювання ринку цінних паперів, будуть висвітлені далі.
На рівні ЄС обов’язковими для впровадження на національному рівні в законодавство країн-членів є Директиви ЄС. Директива — це тип законодавчого акта ЄС, який зобов’язує країни — члени ЄС впродовж зазначеного терміну вжити заходи, спрямовані на досягнення зазначених у Директиві цілей.
Ключові Директиви ЄС стосовно ринку цінних паперів, які були чинними на кінець 2014 р., такі.
1. Директива Європарламенту та Ради ЄС 2014/65/ЕС «Про ринки фінансових інструментів» (MiFID, The Markets in Financial Instruments Directive), ухвалена Європейським Парламентом 15 квітня 2014 р. та схвалена Радою ЄС 13 травня 2014 р. Ця Директива дістала назву MiFID-2 і замінила Директиву MiFID-1 (2004/39/EC), що ухвалена 2004 р. й набула чинності 2007.
Загалом Директива MіFID від 2004 р., або MіFID-1, вважалася вельми ефективною, бо сприяла розвитку інвестиційного ринку та зниженню вартості послуг на фінансовому ринку ЄС. Ця Директива регулювала надання інвестиційних послуг за операціямм з фінансовими активами, а також діяльність традиційних фондових бірж та альтернативних торгових майданчиків.
Проте від часу ухвалення MіFID-1 на ринку ЄС відбулося чимало змін, однією з яких стало посилення конкуренції між регульованим ринком, представленими біржами, та нерегульованим ринком, який в ЄС представлений багатосторонніми торговельними системами та систематичними виконавцями. Унаслідок цього значну частину угод почали укладати з використанням саме останніх. Відмінності в умовах укладання угод за допомогою регульованого ринку та альтернативних торгових систем призвели до посилення проблем захисту прав інвесторів та забезпечення нагляду за діяльністю цих ринків. Крім того, фінансова криза 2008—2009 рр. виявила низку слабких місць і прогалин у деяких положеннях MiFID-1. Тож якщо MіFID-1 багато в чому була спрямована на розвиток конкуренції та запровадження в ЄС принципу «єдиного паспорта», MIFID-2 закріплює рекомендації, розроблені на самміті Великої двадцятки у відповідь на фінансову кризу і спрямована на поліпшення захисту інвесторів, збільшення прозорості й посилення регулювання менш прозорих ланок фінансового ринку, таких як, наприклад, ринки деривативів та структурованих депозитів. MіFID-2 розширює як перелік інвестиційних послуг, здійснення яких потребує санкціонування країнами — членами ЄС, так і перелік фінансових інструментів, що підлягають регулюванню. Як і попередня директива, MіFID-2 охоп-
лює дві широкі царини: правила ведення бізнесу посередниками, які надають інвестиційні послуги, та організацію безпечної, ефективної діяльності фінансових ринків. При цьому порівняно з MіFID-1 обсяг регулювання більш деталізований і розширений.
Назагал MіFID-2 регламентує такі питання:
• порядок реєстрації й організація діяльності інвестиційних фірм;
• прозорість ринків та захист прав інвесторів;
• функціонування регульованих ринків;
• регулювання операцій та звітність на ринку товарних деривативів;
• порядок реєстрації й організація діяльності компаній, що надають послуги з розкриття звітності;
• діяльність наглядових органів.
Країни — члени ЄС зобов’язані імлементувати MiFID-2 до своїх національних законодавств упродовж наступних 24 місяців з моменту набрання нею чинності, тобто до червня 2016 р. 1 січня 2017 р. є кінцевим терміном, після якого MiFID-2 має застосовуватися в усіх країнах ЄС.
2. Директива Європарламенту та Ради ЄС 2003/71/ЕС «Про проспект, що підлягає опублікуванню при публічній пропозиції цінних паперів або їх допуску до торгів» набрала чинності 31 грудня 2003 р. і мала бути впроваджена в національне законодавство не пізніше 1 липня 2005 р. Основне завдання Директиви «Про проспект» полягає у введенні для емітентів цінних паперів в ЄС ефективного режиму «єдиного паспорта». Зокрема, через гармонізацію вимог до складання, схвалення і поширення проспекту емісії емітенти дістали можливість використовувати єдиний проспект при публічних пропозиціях і допуску до торгів на регульованому ринку на території всього ЄС після того, як цей проспект буде схвалений компетентним органом у країні реєстрації компаніїемітента. Таким чином, схвалення проспекту емісії регулятором ринку цінних паперів однієї з країн має визнаватися в усіх інших країнах — членах ЄС, які не вправі вимагати від емітента проходження додаткових дозвільних процедур.
3. Директива Європарламенту та Ради ЄС 2003/6/ЄС «Про використання інсайдерської інформації в процесі торгів і маніпулювання ринком (ринкових махінаціях)» від 28.01.2003.
4. Директива Європарламенту та Ради ЄС 2001/34/ЄС «Про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що має бути опублікована про ці цінні папери» від 28.05.2001.
