7.1. Відмивання грошей через банківську систему та виявлення їх

НЕОБХІДНІСТЬ БОРОТЬБИ З «БРУДНИМИ» ГРОШИМА

Наприкінці ХХ століття в результаті еволюційного розвитку світової економіки виникла якісно нова економічна система глобального масштабу. На роль беззаперечного світового лідеру економічної глобалізації претендує фінансова сфера. Обсяги фінансових операцій значно зросли й нині в десятки разів перевершують обсяги товарообігу. За умов фінансової глобалізації посилилася ринкова орієнтація банків, зріс вплив нових учасників фінансових ринків — пенсійних, інвестиційних, хеджфондів, страхових компаній, брокерських фірм тощо. Зрештою фінансова глобалізація сприяла як виникненню нових можливостей для банків, так і посилила ризики в їхній діяльності.

Глобалізація супроводжується дерегулюванням банківської діяльності й лібералізацією фінансових ринків. Дерегулювання призводить до того, що зникають інституціональні розмежування між банківською та фінансовою діяльністю. Лібералізація фінансових ринків супроводжується скасуванням різноманітних обмежень , зокрема обмежень щодо виходу нерезидентів на національні ринки. Формується міжнародний банківський бізнес, який розширює простір роботи банків по всьому світу. Ці процеси сприяють, з одного боку, консолідації фінансових інститутів, з іншого, — підвищують транскордонні можливості мобільності капіталів.

Міжнародне переміщення капіталів здебільшого зорієнтоване на короткострокову перспективу, що вможливлює швидку зміну напрямів руху грошових потоків за зміни умов у тій чи іншій країні. За умов фінансової глобалізації такий перерозподіл фінансових ресурсів, як правило, призводить до того, що фінансові інститути перестають бути суто національними регуляторами економічного зростання й перетворюються на потужний засіб економічного та політичного впливу одних країн на інші, знижується рівень захищеності національної банківської системи через проникнення в останню нерезидентів із сумнівною репутацією та включення до грошових потоків грошей, джерела виникнення яких є сумнівними в правовому плані.

Отже, глобалізаційні явища‚ важливим складником яких є стрімка інтенсифікація руху капіталів у світових масштабах‚ дерегуляція та лібералізація фінансових ринків активізують проблему «брудних» грошей, їх відмивання та протидії цьому явищу. Зараз можна стверджувати, що відмивання грошей вийшло за межі окремих держав і стало міжнародною проблемою.

Питання протидії відмиванню доходів, отриманих злочинним шляхом, та використанню банківської системи з метою легалізації «брудних» грошей є нагальною проблемою для України з огляду на те, що відмивання «брудних» грошей створює реальну загрозу її економічному, соціальному та політичному зростанню (скорочення податкових надходжень, розширення тіньової економіки, дестабілізація діяльності банків та інших фінансових посередників, що може спричинити банківську кризу, тощо). Розв’язання її сприятиме зміцненню позитивного іміджу України щодо забезпечення необхідних умов для подальшого розвитку національної економіки.

Питання‚ пов’язані із тим, як визначити «брудність» грошей‚ з’ясувати «забруднення»‚ відстежувати їхній рух‚ встановити факти спроб легалізації, визначити міру відповідальності банків тощо є складними в методологічному й практичному аспектах. Брудні капітали в режимі відмивання дуже рухливі‚ а характер пересування мають здебільшого транскордонний.

СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ «БРУДНИХ» ГРОШЕЙ

Уперше питання щодо відмивання грошей виникло у 30—40х роках минулого століття в контексті протиправного обороту наркотиків ¹. Торговці наркотиками мали на меті перетворити отриманні від продажу грошові купюри, як правило дрібного номіналу, на легітимні банківські рахунки, цінні папери або інші активи. За сучасних умов термін «брудні» доходи охоплює значно ширше коло різновидів кримінальної діяльності.

Характерною ознакою «брудних» грошей є те, що вони утворюються не випадково, а внаслідок умисних дій чи свідомого наміру. Навряд чи можна уявити отримання цих грошей через легковажність або непоміркованість.

У теорії та практиці міжнародної протидії легалізації брудних грошей головний акцент ставлять на кримінальному походженні цих грошей. Водночас стосовно практики легітимації грошей на передній план виходить факт радше детінізації‚ ніж декриміналізації. Відповідно, під «брудними» грошима розуміють доходи від незаконної діяльності, незаконних угод та інших дій (або бездіяльності), що мають незаконний характер.

«Брудні» гроші — це капітали й доходи, отриманні внаслідок свідомого здійснення заборонених законом видів діяльності, незаконних угод та інших дій або бездіяльності, що мають незаконний або злочинний характер.

«Брудні» гроші — це гроші, отриманні в результаті здійснення злочинів або незаконної діяльності, тобто незаконний бізнес породжує свою якість грошей — незаконну природу походження їх, тобто «брудність». Ціна цього бруду — в ціні їх відмивання, в можливості легалізації цих злочинних доходів. Якщо сферою, де переважно утворюються «брудні» гроші, є нефінасовий сектор економіки, то легалізація фактично завжди відбувається через фінансову, і першою чергою банківську, систему.

Серед джерел виникнення «брудних» грошей у світовій практиці виділяють такі: торгівля наркотиками‚ несанкціонованою зброєю‚ людьми, будьяка контрабанда‚ яка є антизаконною в принципі. В цьому ряду також доходи‚ отримані шляхом шахрайства‚ рекету‚ здирництва, хабарництва. Зрештою елементарно вкрадені гроші теж є брудними‚ адже отримані в незаконний спосіб.

Найпроблемнішим для міжнародної координації протидії відмиванню доходів, отриманих незаконним шляхом, є «податковий комплекс». Низка країн, серед яких слід назвати Швейцарію, Австрію, Італію, Україну та інші, не визнають гроші, отриманні за рахунок ухилення від сплати податків як «брудні». Інші країни, яких, до речі, більшість, визнали своїм законодавством «брудну» природу грошей, отриманих шляхом ухилення від сплати податків, тим самим визнали їхнє кримінальне підґрунтя. Міжнародні установи не розробили єдиного загального списку кримінальних злочинів, що становлять основу, або джерела «брудних» грошей, тож у цьому контексті марно посилатися на єдині вимоги, бо кожна країна окремо для себе визначає такий список.

«Брудні» гроші можна класифікувати за різними ознаками.

За місцем походження їх прийнято поділяти на гроші, отримані всередині країни, та еміграційні гроші, тобто створені за межами країни, а також ті, що проходять трансакцією через іноземну країну, або які вливаються в національну економіку у вигляді іноземних інвестицій. За формою виникнення їх поділяють на реальні гроші незаконного походження та фіктивні гроші. Під останнім прийнято розуміти утворення та випуск у платіжний оборот фіктивних грошових коштів та інших платіжних, гарантійних та боргових засобів шляхом використання паперових, пластикових чи електронних фінансових інструментів, випущених (емітованих) в оборот за допомогою банківських електронних мереж зв’язку або в інший спосіб. Прикладом може бути випуск фіктивних чеків, дружніх чи бронзових (фіктивних) векселів тощо.

За формою утворення «брудні» гроші поділяють на такі, що постійно виникають, та разові. За формою існування вони можуть бути товарними цінностями, у грошовій формі та у формі цінних паперів. За сферою функціонування вирізняють гроші, що обслуговують нелегальну економіку, псевдоекономічну діяльність та особисте споживання, а також тероризм.

ПОНЯТТЯ ТА СТАДІЇ ВІДМИВАННЯ ГРОШЕЙ

Назагал відмивання брудних грошей (money laundering) — це процес приховування сумнівних джерел виникнення та/або призначення грошових коштів та надання їм законного характеру появи в суспільстві, тобто — це процес перетворення доходу, отриманого незаконним шляхом, на зовнішньо законний дохід.

У вітчизняному законодавстві Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» визначено, що до легалізації (відмивання) доходів належать дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, розташування, переміщення, а також набуття, володіння або використання коштів або іншого майна за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.

З іншого боку , аналізуючи міжнародні угоди й нормативнозаконодавчі акти, доходимо висновку, що питання стосовно відмивання грошей слід розглядати з позицій вичерпності способів легалізації «брудних» грошей.

Відмивання грошей — це методи та процедури, за допомогою яких незаконно отримані грошові кошти переводять в інші види активів для приховування джерел справжнього походження їх, справжніх власників чи інших ознак, що викривають ознаки порушення законодавства.

У світовій практиці до відмивання грошей прийнято відносити діяльність, яка передбачає:

— приховування існування або джерела доходу, отриманого від злочинної діяльності;

— свідоме надання допомоги кримінальній структурі з переміщення грошових коштів або іншого майна, що є доходом від злочинної діяльності.

В основу всіх методів і засобів відмивання грошей покладено модель,яка вже стала класичною—так звану «трифазну-модель» (рис. 7.1).

Указані три стадії можуть здійснюватися одночасно або частково накладатися одна на одну. Це залежить від наявного механізму легалізації й вимог, що їх висуває злочинна організація до процесу відмивання грошей.

Якщо стисло схарактеризувати сутність кожної стадії, можна зазначити таке.

Перша стадія — розміщення грошових коштів (Placement) — це процес фізичного введення великої кількості готівкових грошей, отриманих від злочинної діяльності, у фінансовобанківську сферу. Відбувається зміна форми грошей, або перетворення основної маси готівки на безготівкову форму шляхом внесків до банків (конвертація валюти в депозити на рахунки або через посередницьку фінансову установу), об’єднання цієї готівки з доходами від законного бізнесу або розміщення готівки у закладах, які активно працюють з готівкою, наприклад ресторанах, магазинах (передусім у великих супермаркетах), казино, туристичних та страхових компаніях, компаніях з торгівлі нерухомістю тощо. Якщо до цього не вдалося запобігти виникненню «брудних грошей, то стадія розміщення є конче важливою й ефективною з огляду на можливості протидії відмиванню грошей. Причому на перше місце виходить застосування ефективних регулятивних та наглядових правил для фінансової системи.

Друга стадія — розпорошення (Layering) — відчуження незаконних капіталів від їхнього джерела шляхом розділу на окремі частини й здійснення комплексу складних фінансових операцій з метою приховування справжньої природи грошей. У цій фазі «брудні» гроші переміщуються і проникають у міжнародну банківську сферу: переказ грошей з одного рахунка на інший шляхом серії операцій, головна мета яких — ускладнення моніторингу переміщення їх та внеможливлення визначення первинного власника засобів. При цьому з метою маскування «слідів» грошей (шляхів руху фінансових коштів) використовують анонімність рахунків і банківську таємницю, а також змішування «законних» та «незаконних» прибутків. Схеми з приховування джерела грошей використовують не лише для приховування джерел коштів, а й навіть більшою мірою для приховування їхнього власника.

Третя стадія — інтеграція (Integration) — забезпечення легітимності капіталів, отриманих злочинним шляхом . Подальше переміщення легалізованих капіталів до первинного власника засобів або на рахунки потрібних, як правило підставних, організацій, фірм, осіб у вигляді позик, кредитів, оплати за послуги тощо.

Знайти «сліди» грошей можна лише на перших двох етапах описаної моделі, коли фінансові установи документують проникнення готівки у фінансову систему.

Система інститутів, діяльність яких спрямована на запобігання легалізації (відмиванню) «брудних» капіталів, є різноманітною й охоплює як національні, так і міжнародні установи фінансового та нефінансового типу. Вирішальною у виявленні випадків легалізації незаконних грошей є стадія переміщення їх. Тому головна роль у протидії відмиванню «брудних» грошей належить фінансовій системі взагалі та банківській зокрема, оскільки:

- по-перше, саме банки, порівняно з іншими фінансовими посередниками, здійснюють широкий спектр операцій із грошовими коштами;

- по-друге, проникнення у банківську систему злочинних капіталів призводить до підвищення ризиків діяльності не лише окремої банківської установи, а й усієї системи загалом. Фактично можна стверджувати, що знижується її ділова репутація;

- по-третє, без розв’язання питань ефективної боротьби з проникненням «брудних» капіталів до банків неможливо підвищити якісний рівень банківської системи , здобути довіру до неї з боку клієнтури й інвесторів і, зрештою, посилити роль банків у забезпеченні сталого зростання економіки.

Аналіз світового досвіду відмивання капіталів дає змогу вирізнити деякі «традиційні» канали легалізації злочинних доходів. Узагальнюючи їх, ми виокремлюємо п’ять напрямів:

1. проведення операцій із готівкою;
2. проведення операцій за банківськими рахунками;
3. отримання та надання кредитів у грошовій формі;
4. операції із цінними паперами;
5. міжнародні розрахункові та валютні операції. Використання того чи того каналу залежить від стадії процесу відмивання грошей. На першій стадії — розміщення зазвичай використовують такі методи, як операції з готівкою: депонування, фізичне переміщення, електронні перекази грошей тощо. Готівка може використовуватися також для переказу за кордон або для придбання товарів високої культурної цінності (товари мистецтва тощо), які потім продають за банківський чек. Здійснення електронних переказів доволі часто відбувається через небанківські платіжні системи.

У перебігу другої стадії використовують такі операції, як переказ депонованої грошової суми, конвертацію депонованих грошових коштів у різноманітні фінансові інструменти (як банківські, так і в інструменти ринку цінних паперів), перепродаж грошовокредитних інструментів, інвестиції в нерухомість та легальний бізнес тощо. Типовим напрямом цієї стадії є використання компаній, які зареєстровані в офшорних зонах, де зберігають банківську анонімність та банківську таємницю. Дуже часто управляючими або повіреними особами таких компаній виступають місцеві адвокати. За розпорошення грошей також використовують фіктивні компанії та незаконну банківську систему.

Ознаками фіктивних компаній і фіктивних юридичних осіб є фактична відсутність головного офісу компанії за місцем реєстрації (фірма існує лише на папері), відсутність реклами, розташування в регіоні, де заявлений бізнес як основний не може приносити значних прибутків , або ж у даному регіоні існують певні преференції, відсутність явної комерційної діяльності тощо.

Упродовж стадії інтеграції використовують доволі широке коло операцій і технік , головним завданням яких є повернення «брудних » грошей до банківської системи під виглядом чесно зароблених грошей. Незаконні, або «брудні» кошти повертаються шляхом банківських позик, операцій із цінними паперами.

МЕТОДИ ВІДМИВАННЯ КОШТІВ ЧЕРЕЗ БАНКІВСЬКУ СИСТЕМУ

З метою відмивання грошей у банківському секторі економіки використовують багато різних методів:

— структуринг;

— смарфінг;

— контрабанду готівки;

— депонування грошей на банківських рахунках;

— обмін дрібних банкнот на купюри значно більшого номіналу;

— гарантії за позичками;

— переказ грошей на зарубіжний банківський рахунок або рахунок цінних паперів;

— використання колективних або транзитних рахунків;

— використання кореспондентських відносин між банками;

— встановлення контролю над банківськими установами.

Структуринг (техніка дроблення внесків) — здійснення платежів невеликими сумами на один банківський рахунок. У значній частині країн законодавством передбачене обов’язкове інформування фінансовими установами центрального Уповноваженого органу щодо операцій на суму, яка перевищує встановлену межу операцій із готівкою. За використання цього методу значна сума «брудних» грошей розбивається на дрібні суми, які безпосередньо депонують у банку на суму, трохи меншу за встановлений законом поріг. Це знімає обов’язок із суб’єкта первинного фінансового моніторингу щодо необхідності заповнювати й повідомляти Уповноважений орган про операції, що є об’єктом обов’язкового моніторингу. Потім гроші переводять на інший рахунок, часто в іншій країні. Отже, регулярна поява грошових переказів на круглу суму може бути ознакою структурованих валютних операцій із підставними особами. Це один із найпоширеніших методів відмивання.

Інший метод — «смарфінг» (від англ. «smurf» — гном, гремлін) — перетворення готівкових грошей на фінансові інструменти. Відмивання відбувається шляхом уникнення «документарного сліду» через перекази, перетворення грошей на банківські чеки та інші платіжні документи, облігації, цінні папери на пред’явника тощо. Для відмивання грошей залучають значну кількість людей («смарфів»), які й здійснюють таке розміщення. Ще одним різновидом «смарфінгу» є купівля товару за досить високими цінами в одному місці та перепродаж в іншому , але за значно нижчими цінами. Навіть попри очевидні збитки, саме в такий спосіб можна швидко відмити значні суми грошей. Наголосимо, що відмивання грошей взагалі доволі дорога послуга. Останнім часом використання грошей для закупівлі товарів із подальшим продажем за низькою ціною стає одним із найпоширеніших способів «відмивання» грошей.

Контрабанда готівки як і раніше залишається поширеним інструментом у разі розміщення грошей. Незважаючи на ризик, привабливим аспектом цього методу є те, що в разі успішної його реалізації відбувається повний розрив зв’язків між грошима та їхнім походженням.

Депонування грошей на банківських рахунках. Упродовж стислого часу електронні перекази грошей провадять із різних місць, переважно в одній країні, на один банківський рахунок. Після накопичення на ньому відповідної суми гроші переводять до «фінансової гавані» — місця в країні зі слабкими фінансоворегулятивними правилами.

Ще один спосіб, застосовуваний при розміщенні готівки, — через «альтернативну» банківську систему. Ця система відома як «підпільні банки» (Азія), обмінні будинки (Латинська Америка) або системи «хавала» (арабський світ) та «ханді» (Індія, Пакистан). Ці системи існують кілька століть, вони заміняють традиційні банківські, мають «відділення» у країнах «Заходу», де переважно й отримують гроші, які треба відмити.

У деяких країнах (наприклад , Афганістан, Іран) нелегальна банківська система розвинена до рівня, який перевершує офіційну. Існування їх зумовлене низкою історичних, етнічних, соціальних та культурних чинників. Широка міграція певних етнічних груп зробила цю систему інтернаціональною, що підвищило її роль у відмиванні грошей. Більшість нелегальних систем не використовують фізичною переміщення готівки, а базуються на певній системі символів, пов’язаних зі структурою системи, яку використовують замість певної суми готівки. Ці системи є радше засобом компенсації за рахунок здійснення пов’язаних трансакцій, реальні розрахунки зведено до мінімума. Посередник, яким може бути фінансова організація або звичайний комерсант, укладає договір із відповідною компанією в іншій країні. Обидві сторони мають клієнтів, охочих отримати кошти в іншій країні, й після стягування комісійних обидва посередники погоджують суми, які можуть бути надані їхнім клієнтам і врівноважують їхні рахунки в певні терміни, наприклад раз на місяць.

Експерти вважають, що обсяг послуг з переказу капіталів з метою відмивання визначити важко, оскільки їх широко використовують і для законних операцій.

Механізм гарантії позики також є методом, застосовуваним у деяких країнах для контрабанди готівки й у подальшому — для надання легітимності «брудним» грошам. За цим методом кошти, отримані від незаконної діяльності, перевозять або переказують до іншої країни. Найчастіше країнами, в які вивозять «брудні» гроші, є офшорні країни й території із пільговим режимом оподаткування, де зберігається таємниця вкладу. Потім гроші переказують до банку іншої країни на депозитний рахунок. Як правило, в таких переказах задіяний не один банк, а кілька. І вже цей депозит використовується як забезпечення або гарантія для отримання банківської позики, яку переказують до країни походження «брудних» грошей. Цей метод не лише надає відмитим грошам вигляду справжньої позики, а й часто супроводжується наданням податкових пільг. Гроші стають законними і повертаються в легальний обіг. У такому разі важко визначити джерело справжнього походження їх та власника.

Ознакою того, що кредит було використано для відмивання грошей, також є несподіване погашення «проблемного» кредиту, як і погашення кредиту, виданого третій стороні.

Використання кореспондентських відносин між банками пов’язане з переказом незаконних сум у банкикореспонденти і створенням видимості міжбанківського переказу. Такий метод дає змогу злочинцям переміщати особливо великі суми шляхом створення документів, що вуалюють істинну сутність операцій.

Переказ грошей на зарубіжний банківський рахунок або рахунок цінних паперів здійснюється шляхом проведення різноманітних фінансових угод із використанням таких інструментів, як переказ телеграфом або електронним способом, чеки, акредитиви, векселі тощо.

Використання транзитних рахунків, передовсім вкладів до запитання, відкритих в американських фінансових установах іноземними банками або компаніями. Іноземний банк переводить всі внески і чеки своєї клієнтури (як правило, індивідуальних вкладників або підприємств, розташованих за межами країни) на єдиний рахунок, який він відкриває в місцевому банку. Іноземні клієнти мають право підпису за цим рахунком і можуть здійснювати нормальні міжнародні банківські операції. Численні банки, котрі пропонують цей тип рахунків, як правило, не перевіряли особу деяких своїх клієнтів і не надавали інформацій про них, що могло б завадити відмиванню капіталів. За використання колективних рахунків основною ознакою використання їх для відмивання грошей є надходження грошей на рахунок ізза кордону, з рахунків, які на перший погляд жодним чином не пов’язані між собою в країні походження. При цьому здійснюють електроні перекази грошей із різних місць, переважно в одній країні, на один банківський рахунок. Після накопичення на ньому певної суми гроші зазвичай переводять до країни зі слабкими регуляторними правилами.

Встановлення контролю над банківськими установами — це метод, який використовують для встановлення контролю над діями співробітників банків, і досить часто першою чергою над інсайдерами. Посадова особа отримує інформацію, яку в подальшому використовує для збагачення. Крім того, співробітник банку може свідомо та добровільно сприяти розміщенню, розшаруванню й інтеграції «брудних» грошей, не доповівши уповноваженому органу про підозрілу фінансову операцію¹.

Слід зазначити, що всі механізми відмивання грошей є дорогими й потребують значних витрат для тих, хто виконує такі операції. За оцінками фінансових експертів Інституту юридичних досліджень (Велика Британія, Лондон), плата за відмивання грошей може досягати 30% від суми, що відмивається.