Протидія легалізації незаконних капіталів, як було доведено вище, перетворилася сьогодні на принципово важливу міжнародну проблему. Легалізація «брудних» грошей виступає як явище із наддержавним характером і, відповідно, одним із ключових елементів запобігання та виявлення відмивання «брудних» грошей є необхідність організації ефективної міжнародної співпраці.
Важливість міжнародної співпраці у цій сфері, крім того, полягає у тому, що схеми відмивання грошей певною мірою користуються відкритістю кордонів та інтеграцією фінансових ринків, і водночас активно використовують відмінності правових систем різних країн для уникнення відповідальності. Глобалізація процесів у світовій економіці неминуче веде до зростання злочинів транснаціонального масштабу. Постає питання узгодженості банківської конфіденційності та необхідності розкриття інформації, зокрема перед іншими країнами.
МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ В БОРОТЬБІ З ВІДМИВАННЯМ ГРОШЕЙ
Міжнародна співпраця має стати й уже стала одним із ключових елементів запобігання та виявлення відмивання «брудних» грошей. Вона базується на двосторонніх та колективних заходах.
На двосторонньому рівні співпраця може здійснюватися шляхом укладання угод між країнами з окремих питань протидії відмиванню «брудних» грошей, наприклад щодо запобігання відпливу капіталів.
Ширший спектр дії (як за кількістю учасників, так і за обсягом і глибиною заходів) мають колективні заходи багатьох країн.
Вони здійснюються на глобальному й регіональному рівнях у двох формах: шляхом приєднання до багатосторонніх угод і конвенцій та шляхом участі в діяльності спеціалізованих організацій. Реалізуються вони у формі міжнародних правових норм у даній сфері, що встановлюються міжнародними організаціями.
Залежно від сфери дії слід виокремлювати (1) глобальні (або загальні), (2) спеціалізовані та (3) регіональні правові норми.
Заходи, що розробляються на глобальному рівні, найчастіше мають рекомендаційний та/або превентивний характер , сфера застосування їх поширюється, як правило, на всі країни. До спеціалізованих належать ті заходи, що розробляються та впроваджуються профільними міжнародними організаціями. На відміну від загальних заходів, вони є обов’язковими до виконання тими країнами, які є членами цих організацій. Поряд із цим розробляються регіональні заходи, сфера впливу яких поширюється на низку об ’єднаних, інтегрованих в єдиний союз країн та є обов’ язковими до виконання цими країнами. Окремі країни можуть навіть не мати власної законодавчої бази у сфері протидії відмиванню грошей, як, наприклад, Австрія. Інструментом реалізації загальних, спеціалізованих та регіональних заходів виступають міжнародні конвенції, резолюції, принципи міжнародних організацій.
Іншим шляхом реалізації міжнародного регулювання та співпраці у сфері протидії легалізації «брудних» грошей є, як ми вже зазначали, інституціоналізація міжнародних відносин. Міжнародні інститути співпраці в цій сфері можна, на наш погляд, об’ єднати у дві групи: універсальні та спеціалізовані.
Серед універсальних інститутів ми вирізняємо глобальні: — ООН, МВФ, Базельський комітет та регіональні установи — Європейський Союз. Країни, як правило, мають ратифікувати заходи, що затверджуються цими глобальними інститутами міжнародного регулювання, тим самим підтримати їхні зусилля із протидії відмиванню грошей.
Реалізація колективних заходів відбувається також шляхом участі країни в діяльності спеціалізованих інститутів, які, своєю чергою, поділяються на кілька типів: загальні, регіональні та функціональні.
Загальні інститути є нормотвірними органами, які об’єднують експертів з правових, фінансових та правоохоронних питань з метою реалізації реформ національних законодавств та нормативноправової бази режимів протидії відмиванню «брудних» грошей. Рішення, ухвалюванні цими організаціями, визнаються на рівні глобальних інститутів, з якими спеціальні інститути тісним чином співпрацюють на засадах паритетності.
До органів, що відіграють важливу роль у боротьбі з відмиванням грошей, також належать інститути, котрі, як правило, формуються за регіональним принципом або з урахуванням спеціального призначення організацій.
Регіональні установи створюються для якомога точнішого врахування особливостей функціонування певних країн і територій, які позначаються на заходах з протидії відмиванню грошей. За функціональним призначенням вони наближаються до загальних інститутів: мають ідентичні об’єкти впливу, але обмежену територію впливу. Виникнення загальних інституцій зумовлене процесами глобалізації, а регіональних — розширенням регіональної співпраці й економічної інтеграції країн, що розвиваються.
З метою координації роботи органів фінансового моніторингу різних фінансових секторів із регулятивними органами та міжнародними фінансовими установами створюються функціональні , міжнародні інститути, які визначають норми та процедури протидії відмиванню грошей ( ПВГ) для різних учасників фінансового ринку, наприклад: Міжнародна асоціація органів страхового нагляду, Міжнародна організація комісій з цінних паперів.
У системі розглянутих заходів ключова роль належить інституалізації міжнародних зусиль для протидії процесам відмивання «брудних» грошей, а угоди між окремими країнами слугують додатковою, допоміжною складовою в межах глобальних зусиль.
На глобальному рівні провідними нормативнотвірними органами з проблеми ПВГ виступають: ООН, Базельський комітет з банківського нагляду, Європейський Союз, Спеціальна група з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ФATФ), група «Еґмонт». Розглянемо основні положення з міжнародного регулювання протидії відмиванню грошей, розроблені цими установами.
РОЛЬ ООН У ПРОТИДІЇ ВІДМИВАННЮ ГРОШЕЙ
Організація Об’єднаних Націй (ООН) виявилася першою міжнародною організацією, яка вдалася до серйозних заходів для боротьби з відмиванням грошей у глобальному вимірі. Участь ООН у цьому процесі є важливою, бо вона є наймасовішою організацією. Крім того, в окремих випадках Рада Безпеки ООН може наказати країні вжити обов’язкових заходів незалежно від будьяких інших заходів, участі або неучасті країни у спеціальних організаціях. Наприклад, країна є членом ООН, але не приєдналася до ФАТФ, проте певні резолюції Ради Безпеки ООН з питань протидії відмиванню грошей або фінансування тероризму є для неї обов’язковими до виконання.
Основними інструментами ООН у сфері протидії відмиванню грошей є: 1) Віденська конвенція; 2) Палермська конвенція; 3)Глобальна програма боротьби з відмиванням грошей.
У 1988 році було прийнято Конвенцію ООН «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин », яка дістала назву «Віденської конвенції». Її значення полягає в тому, що в ній хоча й не застосовано термін «відмивання грошей », проте вперше на глобальному рівні описано концепцію цього поняття. Важливість Конвенції полягає й у тому, що вона вимагає від країн кваліфікувати як кримінальний злочин придбання, володіння або використання майна, якщо відомо, що на момент отримання воно походить від зайняття наркобізнесом. Окрім того, Віденська конвенція вперше визнає за необхідне становлення глобального механізму взаємної допомоги, який раніше був переважно механізмом двосторонніх договорів. Утім, Віденська конвенція хибує на звуження предикативних джерел відмивання грошей лише до наркобізнесу , а також, на відсутність механізму примусового забезпечення її виконання.
Для ведення повноцінної боротьби з відмиванням «брудних» грошей необхідно було розробити цілісний механізм міжнародної співпраці, який би охоплював би велику кількість країн і містив достатньо важелів. З цією метою 2000 року ООН ухвалила Палермську конвенцію, яка за змістом, значенням та механізмом упровадження є угодою глобального масштабу. Вона передбачає:
1. Визнати відмивання грошей серйозним злочином, який передбачає кримінальне покарання, та враховувати як предикативні всі серйозні правопорушення, здійснювані як у межах, так і поза межами юрисдикції країни її громадянами, тобто визнання транснаціонального характеру злочину.
2. Встановити режим регулювання з метою запобігання та виявлення будьяких видів відмивання грошей, які передбачають ідентифікацію особи клієнта, ведення звітності та надання інформації стосовно підозрілих угод.
3. Забезпечити співпрацю та обмін інформацією як на національному, так і на міжнародному рівні, розглянути доцільність створення спеціального органу, який займався питаннями протидії відмиванню «брудних» грошей.
4. Сприяти міжнародній співпраці.
На разі не всі країничлени ООН ратифікували цю конвенцію. Україна підписала Палермську Конвенцію та протоколи до неї грудня 2000 року.
Поряд із конвенціями ООН реалізує «Глобальну програму боротьби з відмиванням грошей», яка має на меті надання ресурсів для інформаційної й консультативної підтримки при розбудові або вдосконаленні режиму ПВГ у країні. Вона являє собою програму наукових досліджень та надання експертних консультацій і рекомендацій, проведення навчання з метою підвищення ефективності міжнародних заходів боротьби з відмиванням грошей. Основними напрямами програми є: сприяння створенню правової бази на підставі типових законів; розроблення інституціональної бази, зокрема підрозділів фінансової розвідки; забезпечення навчання, в тому числі для фінансового сектору; сприяння реалізації регіонального підходу до розв’язання проблем; встановлення та підтримання стратегічних відносин з іншими організаціями; створення інформаційної бази даних та аналіз її.
БАЗЕЛЬСЬКИЙ КОМІТЕТ У СИСТЕМІ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ ВІДМИВАННЮ «БРУДНИХ» ГРОШЕЙ
Наступною міжнародною установою, яка зробила вагомий внесок у формування концепції та принципів протидії відмиванню грошей, слід назвати, на наш погляд, Базельський комітет. Ця установа регулює відносини саме у сфері банківської діяльності, що є свідченням актуальності даної проблеми для банківської теорії та практики.
Основними документами Базельського комітету, які стосуються питань протидії відмиванню грошей, є: Декларація «Про запобігання використання банківської системи в цілях відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом» («Декларація про запобігання», 1988 року); програма «Знай свого клієнта» та «Принципи ефективного банківського нагляду». У «Декларації про запобігання» описано основні принципи та процедури, які має запровадити керівництво банку з метою сприяння боротьбі з відмиванням грошей у банківській системі. Сенс Декларації можна звести до чотирьох положень:
- належна ідентифікація особи клієнта;
- застосування високих етичних норм і дотримання законів;
- співпраця з правоохоронними органами;
- правила та процедури дотримання вимог декларації.
Передусім банки мають вжити відповідних заходів для встановлення реальної особи всіх клієнтів. Подруге, банки не мають пропонувати свої послуги або брати активної участі в проведенні операцій, якщо є підозри у відмиванні грошей. Потретє, банки мають всебічно співпрацювати з правоохоронними органами в межах національного законодавства. Почетверте, банки обов’язково мають прийняти офіційні регламенти, які відповідатимуть вимогам Декларації.
Центральні банки внесли кілька пропозицій, які назагал ґрунтуються на етичних нормах, щодо необхідності розроблення міжнародних принципів усунення розбіжностей у режимах банківського нагляду країнучасниць Базельського комітету. Ці пропозиції спонукають керівників банків до вжиття ефективних заходів щодо дотримання зазначених положень. Утім «Декларація про запобігання» не є обов’язковим юридичним документом, тож прийняття до виконання її положень залежить від юридичної практики й законодавства конкретної країни.
