1. Структура основного капіталу АПФ?

2. Структура оборотного капіталу?

3. Особливості застави основного та оборотного капіталу?

4. Складські свідоцтва та їх використання?

5. Методики визначення показників ліквідності АПФ?

6. Коефіцієнт співвідношення позичкового та власного капіталу?

7. Основні джерела капіталу підприємства?

8. Критерії доцільності залучення позичкового капіталу?

5.8. Термінологічний словник

Активи — господарські ресурси, що контролюються підприємством та були отримані в результаті господарських операцій і повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому.

Активи основні — ресурси підприємства, термін використання яких перевищує один рік та які не можуть бути швидко трансформовані в грошові кошти.

Амортизація — поступове перенесення вартості основних засобів на вартість виробленої продукції.

Банківський кредит — один с видів кредиту, предметом якого є грошова сума (фінансові кошти). Такі кошти банк надає позичальнику за плату та на умовах повернення.

Дисконтування — процес коригування майбутніх грошових надходжень для визначення їхньої справжньої вартості, придбання короткострокових паперів за ціною, нижчою за їхню номінальну вартість.

19Договір про надання кредиту — угода, відповідно до якої одна сторона (кредитор) надає грошові кошти іншій стороні (позичальнику), а позичальник зобов’язується повернути такі кошти у встановлений строк та сплатити відсоток за користування таким кредитом.

Застава — спосіб забезпечення виконання зобов’язань боржника перед кредитором за договорами кредиту або іншими угодами. Така форма передбачає, що кредитор, у разі невиконання боржником своїх зобов’язань, має переважне право на повернення належних йому коштів з вартості заставленого об’єкта. Інвестиція — довгострокове вкладення капіталу в якесь підприємство з метою одержання прибутку.

Капітал — у бухгалтерському обліку відображає власність засновників підприємства, тобто власний капітал, чи всі активи підприємства, інвестований капітал.

Кредит — кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Кредитна установа — фінансова установа, яка, відповідно до закону, має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Кредитори — юридичні або фізичні особи, яким заборгувало дане підприємство.

Нерухоме майно — земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Угода — дія правового характеру, яка встановлює, змінює або припиняє відносини між сторонами.

Цивільно-правова угода — угода, з укладенням якої сторони встановлюють, припиняють або змінюють відносини між собою з приводу майна, майнових прав або особистих прав та інтересів.

5.9. Література

1. Дем’яненко С. І. Власність на виробничі ресурси і формування собівартості продукції в сільському господарстві. — К.: МНТУ. — 1996.

2. Дем’яненко С. І. Менеджмент аграрних підприємств. — К.: КНЕУ. — 2005.

3. Дем’яненко С. І. Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ. — 1998.

204. Рекомендації про порядок залучення та використання майна новоствореними сільськогосподарськими підприємствами. Міністерство аграрної політики України, Інститут аграрної економіки УААН. — К., 2000.

Тема 6

ПЕРСОНАЛ АГРОПРОМИСЛОВИХ ФОРМУВАНЬ

6.1. Особливості формування та використання персоналу в АПФ

У цій темі головна увага буде зосереджена на порівняльному аналізі відмінностей та спільних характеристик формування і використання персоналу в аграрних та промислових підприємствах і агропромислових формуваннях. Перш ніж зупинитися на особливостях формування персоналу, слід нагадати, які ж особливості агропромислових формувань, порівняно з вищеназваними формами господарювання. Перша і головна відмінність — це існування в агропромислових формуваннях сільськогосподарського виробництва і промислової переробки, які створюють єдиний комплекс та забезпечують отримання на основі цього синергічного ефекту. Фактично у більшості агропромислових формувань, згідно з Класифікатором видів економічної діяльності ДК009-2005 (КВЕД), здійснюється декілька видів економічної діяльності, що належать до різних галузей, наприклад, виробництво молока (Секція А. Сільське господарство, мисливство, лісове господарство // Розділ 1 Сільське господарство та пов’язані з ним послуги // Група 01.2 Тваринництво // Клас 01.21 Розведення великої рогатої худоби // Підклас 01.21.0 Одержування сирого молока корів) та виробництво молочних продуктів (Секція D. Переробна промисловість // Розділ 15 Виробництво харчових продуктів // Група 15.5 Виробництво молочних продуктів та морозива // Клас 15.51 Перероблення молока та виробництво сиру // Підклас 15.15.0 виробництво незбираного молока). Таким чином, діяльність з перероблення сільськогосподарської

21продукції не належить до сільськогосподарської діяльності, а відноситься до відповідних розділів переробної промисловості, а отже в АПФ буде представлено як промислове виробництво, так і сільськогосподарське.

Огляд видів економічної діяльності, які здійснюються АПФ, важливий для побудови системи управління персоналом, зокрема, системи оплати праці, правильного застосування нормативних актів у сфері законодавства щодо використання працівників. Зокрема, кваліфікаційні характеристики працівників сільськогосподарських підрозділів зафіксовані в «Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 2. Сільське господарство та пов’язані з ним послуги», а кваліфікаційні характеристики працівників, зайнятих в переробних виробництвах, відображені у відповідних випусках галузевого спрямування.

Таким чином, залежно від специфіки видів економічної діяльності на підприємстві може виділятися як промислововиробничий персонал, так і працівники сільськогосподарського виробництва. Наприклад, якщо це молокопереробний завод, який не має в структурі сільськогосподарських підрозділів, які займаються виробництвом молока, то виробничий персонал такого заводу буде представлено лише промислово-виробничим персоналом, у той же час на консервному заводі, який має в структурі сільськогосподарське виробництво (землі, де вирощуються овочі, фрукти, які потім переробляються на заводі) структура персоналу буде представлена як промислововиробничим персоналом, так і персоналом сфери сільськогосподарського виробництва. Важливо принагідно зазначити, що тарифні сітки для побудови системи оплати праці зазначених категорій персоналу будуть істотно відрізнятися.

Слід також зазначити, що на підприємствах за наявності соціально-культурної сфери буде наявний непромисловий персонал, представлений працівниками сфери охорони здоров’я, культури, побутових послуг.

Згідно з інструкцією зі Статистики кількості працівників, затвердженої Наказом державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286 весь персонал підприємства залежно від юридичних аспектів найму можна розподілити на такі групи: штатні працівники облікового складу, зовнішні сумісники, працюючі за угодою цивільноправового характеру. Рис. 6.1. Класифікаційні групи працівників підприємства

До облікової кількості штатних працівників відносять всіх найманих працівників, які уклали письмово трудову угоду (контракт) і виконують постійну, тимчасову або сезонну роботу, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримують заробітну плату на цьому підприємстві. Як штатні працівники, так і зовнішні сумісники залежно від терміну, на який укладено трудову угоду та характеру виконуваних робіт, можуть відноситися до постійних, тимчасових та сезонних. Ураховуючи той факт, що в агропромислових формуваннях здійснюється сільськогосподарське виробництво, яке за своєю природою має сезонний характер, значна кількість працівників у зазначених формуваннях працюють як сезонні.

Регулювання трудових відносин сезонних працівників на сьогодні визначається Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 року. Згідно із зазначеним Указом сезонними робітниками і службовцями визнаються працівники прийняті для виконання сезонних робіт. У свою чергу сезонними визнаються роботи, які відповідають таким ознакам:

231) матеріальній: у зв’язку з природними та кліматичними умовами сезонні роботи можуть виконуватися тільки протягом визначеного періоду, що не перевищує 6 місяців (сезон);

2) формальній: сезонним визнаються тільки такі роботи, що зазначені в спеціальному переліку.

Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений Постановою кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 278. Він містить наступні галузі і види робіт, які широко представлені в агропромислових формуваннях :

1) Сільське господарство. Робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні і збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур. Робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях.

2) Переробні галузі промисловості. Робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції. Робота на підприємствах цукрової галузі. Первинне виноробство.

Укладання сезонної трудової угоди на роботах, не зазначених у зазначеному списку, не допускається. Також випробний термін при прийнятті на сезонну роботу не встановлюється. Існування сезонності виробництва обумовлює сезонні коливання потреби в працівниках протягом року. Крім того, варто зупинитися на відмінностях визначення потреби промислово-виробничого персоналу агропромислового формування та працівників, які зайняті, власне, в сільськогосподарському виробництві.

Планування потреби персоналу в АПФ здійснюється на основі кількості робочих місць. Як одне робоче місце зараховуються кілька одиниць устаткування, які обслуговуються за діючими нормами одним робітником. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці та конструктивні характеристики технологічного обладнання, що дозволяють розглядати робоче місце як місце прикладання робочої сили працівників. Але варто зазначити, трудова діяльність працівника може здійснюватися як із викори- станням відповідних технічних засобів, так і без їх використання.

Робоче місце працівника характеризується наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструментів, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідної для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або установчих функцій. Облік робочих місць дозволяє визначити фактичну наявність робочих місць на окремій дільниці, у цеху, в цілому по підприємству, зайві, діючі робочі місця тощо. Джерелами інформації для обліку робочих місць на підприємстві є результати їх обстеження, дані первинного статистичного обліку, перепис устаткування, його технічні паспорти, технологічні картки, картки умов праці та інші документи. Система обліку базується на первинній інформації, яка надходить із окремих підрозділів підприємства після обстеження кожного робочого місця. На підприємстві первинним обліковим документом на робоче місце є картка обліку (рис. 6.2), форма якої є довільною та може коригуватися залежно від потреб підприємства.

Ведення карток робочих місць є добровільною справою підприємства і рішення про їх оформлення повинно прийматися керівництвом підприємства виходячи з принципу «витративигоди». Тобто ведення карток обліку робочих місць варто здійснювати у тому випадку, якщо результат перевищить витрати. Скільки витрачати, підприємство вирішує, виходячи з того, яку вигоду воно отримає.

У разі документального оформлення карток робочих місць вони складаються на всі існуючі робочі місця, а також на нові робочі місця при їх створенні одночасно з іншими технологічними та організаційними документами. За даними карток обліку робочих місць на підприємстві формується зведена відомість обліку робочих місць, форма якої за рекомендаціями міністерства праці і соціальної політики може мати наступний вигляд (рис. 6.3).

Тарифний розряд робіт	3
Найменування професії, яка необхідна на робочому місці	2
п/п робочого місця

Кількість робочих місць в окремих галузях народного господарства визначається з урахуванням галузевих ознак та особливостей виробничих процесів.

0

ТКА ОБЛІКУ

Режим роботи: з повним робочим днем — 01, з неповним робочим днем — 02, надомник — 03

9

Підприємство

____________

Цех

____________

Дільниця

____________

Робо

) _____________

Дата

____________

Робоче

№

Умови праці: нормальні — 01, важкі — 02, шкідливі

— 03

1

4

1.

_________

(число, місяц

Строк експлуатації: до 5 років — 01, 5—10 років — 02, 10—20 років — 03, більше 20 років — 04

7

18

ЗВЕДЕНІ ДАНІ ОБЛІКУ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПО ПІДПРИЄМСТВУ ____________________________________________________ (заповнюється за даними карток обліку робочих місць)

Показники	№ рядка	Одиниця вим.	Усього	У т. ч. по категоріях робітників
				промислововиробничий персонал	з нього				невиробничий персонал
робітники
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Кількість робочих місць, усього 01 Од. в т. ч За укомплектованістю Діючих 02 — « — Вакантних 03 — « — Із загальної кількості робочих місць За ступенем механізації: автоматизованих (шифр 1) 04 — « — механізованих (шифр 2) 05 — « — ручної праці (шифр 3, 4, 5) 06 — « — в т. ч. За умовами праці: нормальні 08 Важкі 09 — « — шкідливі 10 — « — За строком дії: Постійні 11 — « — сезонні 12 — « — Тимчасові 13 — « — За режимом роботи: з повним робочим днем 14 — « — з неповним робочим днем 15 — « — робочі місця надомників 16 — « — Наявність на робочих місцях устаткування, усього 17 — « — в т. ч. діюче, у ремонті 18 тис. грн підлягає установленню 19 — « — Резервне 20 — « — зайве 21 — « — Кількість устаткування за строком експлуатації: до 5 років 22 Од. 5—10 років 23 — « — 10—20 років 24 — « — більше 20 років 25 — « —

Рис. 6.3. Форма зведеної відомості обліку робочих місць на підприємстві

На виконанні робіт у сільському господарстві кількість робочих місць трактористів-машиністів, водіїв автомобілів визначається за діючими нормами обслуговування шляхом прямого рахування автомобілів, тракторів, комбайнів, інших машин, верстатів, одиниць устаткування, агрегатів при обслуговуванні (за нормами) кожної одиниці одним робітником. При обслуговуванні тварин, птахів, складних агрегатів, поточних ліній складських приміщень, заготівельних цехів, виробничих та службових приміщень кількість робочих місць визначається за передбаченими нормативами і зонами обслуговування. Кількість робочих місць, призначених для виконання технічного обслуговування та ремонту устаткування, визначається виходячи із трудомісткості усіх робіт, які виконуються по ремонту та технологічному обслуговуванню, і з річного фонду робочого часу одного виконавця.

У рослинництві кількість робочих місць визначається за нормативною трудомісткістю по видах робіт на основі технологічних карт (рис. 6.4). При цьому враховуються обсяги робіт, агротехнічні строки їх виконання та встановлені норми виробітку. Тому процес визначення потреби в працівниках на вирощуванні певної культури за періодами року є трудомістким та складним завданням. Розглянемо методологію визначення потреби працівників на вирощуванні огірків в агропромисловому формуванні, яке поряд з промисловою переробкою здійснює і виробництво цих овочів.

результат на кількість працівників обслуговуючого персоналу для цього агрегату (3,3 / 10 ? 1 = 0,33).ФРАГМЕНТ ТЕХНОЛОГІ

КУЛЬТУРА ТОМАТИ, СОРТ «ІСКОРКА» УРОЖАЙ

ПЛОЩА 100 га УРОЖАЙНІСТЬ ПО

№	Найменування робіт	Агротехнічні вимоги	Одиниці виміру	Обсяг робіт	Склад агрегату		Обслуговуючий персонал
					трактор, автомобіль, комбайн	сг машина (кількість машин в агрегаті)	механізатори	інші робітники
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1	Дискування ґрунту	на глибину 10—12 см	га	100	МТЗ-80	ЛДГ-10	1
2	Оранка ґрунту	на глибину 22 см	га	100	МТЗ-80	ПЛН-4-35	1
3	Закриття вологи	в два сліди	га	200	МТЗ-80	2-4БЗТС-1,0	1
4	Культивація зі шлейфуванням	на глибину 12—14 см	га	100	МТЗ-80	КПС-4 4БЗСС-1,0	1
5	Внесення ґрунтового гербіциду		га	100	ЮМЗ-6Л	ПОУ	1
6	Передпосадочна культивація	на глибину 12—14 см	га	100	МТЗ-80	КПС-4 4БЗСС-1,0	1

Рис. 6.4. Форма технологічної

ЧНОЇ КАРТИ НІСТЬ ОСНОВНОЇ ПРОДУКЦІЇ 250 ц/гаБІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ ц/га карти в рослинництві Кількість робочих місць керівників, спеціалістів та службовців в агропромислових формуваннях визначається за затвердженими нормативами чисельності та іншими нормативами праці. У разі відсутності відповідних нормативів кількість робочих місць для цієї категорії працівників визначається за затвердженим штатним розписом і дорівнює кількості зайнятих працівників у найбільшу зміну.

При багатозмінній роботі у сільськогосподарських підрозділах і промислових цехах створюються виробничі підрозділи (бригади, ланки) для яких розробляються змінні графіки роботи. Як правило, застосовується робота у дві зміни, наприклад з 6 до 15 години та з 16 до 24 години. Час початку та закінчення робочої зміни є компетенцією керівництва підприємства, проте це рішення вимагає обов’язкового погодження з профспілковою організацією підприємства. Закріплення часу початку та закінчення робочої зміни знаходить своє відображення у внутрішньому нормативному документі підприємства — Розпорядку робочого дня, який затверджується Наказом по підприємству.

Сезонність сільськогосподарського виробництва, а отже необхідність подовження робочої зміни в найбільш напружені періоди виконання робіт вимагає застосування в сільськогосподарських підрозділах агропромислових формувань як багатозмінної роботи, так і підсумкового обліку робочого часу. Нормативно-правове регулювання застосування підсумованого обліку робочого часу здійснюється відповідно до «Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу» затверджених Наказом № 138 Міністерства праці та соціальної політики від 19.06.2006 року.

Підсумований облік робочого часу запроваджується на діючих підприємствах, на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або тижнева тривалість робочого часу. Підсумований облік робочого часу запроваджується на підприємстві роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності це питання відповідно до ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» може бути врегульовано колективною угодою.

При підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності можуть бути передбачені в колективній угоді. Графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин, передбаченого ст. 50 та 51 КЗпП.

Виходячи з виробничих потреб, роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації або в колективній угоді може встановлювати для працівників, працюючих за підсумованим обліком робочого часу, тривалість роботи до 12 годин робочого часу на зміну.

Обліковий період установлюється в колективній угоді підприємства. Він охоплює робочий час і години роботи у вихідні і святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді.

Рекомендаціями передбачено можливість самостійного встановлення підприємством тривалості облікового періоду (декада, місяць, квартал, півріччя, рік, від початку веснянопольових робіт до закінчення осінньо-польових робіт). Проте як свідчить практика, саме в період від початку веснянопольових робіт до закінчення осінньо-польових робіт у сільськогосподарських підприємствах спостерігається пік максимального навантаження, тому доцільно запроваджувати обліковий період тривалістю календарний рік при застосуванні підсумованого обліку робочого часу.

Час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно з табелем обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період.

При підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується згідно зі ст. 106 КЗпП. Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду.

Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

Підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Облік робочого часу по кожному працівнику має провадитись наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду. Норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого робочого дня) з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів — до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину. З точки зору економічної ефективності, підприємству доцільно запроваджувати підсумований облік робочого часу. Це дозволяє отримати такі переваги:

1) зменшити витрати на оплату праці, оскільки якщо працівник протягом робочого тижня при встановленні підсумованого обліку робочого часу тривалістю місяць, відпрацював 44 години, 4 години не вважаються надурочними роботами і їх оплата здійснюється за загальними підставами (не в подвійному розмірі як передбачено для надурочних робіт);

2) покрити додаткову потребу в робочій силі у напружені періоди виконання робіт штатними працівниками без залучення робочої сили зі сторони;

3) оперативно покрити потребу в робочій силі, оскільки залучення працівників у кожному випадку до надурочних робіт може здійснюватися лише за умови підписання Наказу керівника підприємства про виконання надурочних робіт у конкретній ситуації.