Posibniki.com.uaЕкономікаЕкономіка і організація агропромислових формувань7.2. Складові внутрішньогосподарських економічних відносин


< Попередня  Змiст  Наступна >

7.2. Складові внутрішньогосподарських економічних відносин


Внутрішньогосподарські економічні відносини, що функціонують у межах одного підприємства, є частиною сукупності економічних відносин суспільства. Економічний зміст обумовлює наявність спільних характеристик незалежно від сфери їх застосування. Проте є предметні характеристики, які все-таки дають підстави розглядати внутрішньогосподарські відносини як окремий вид відносин.

Внутрішньогосподарські відносини являють собою технікоорганізаційні та економічні відносини, які складаються в підприємстві між його структурними підрозділами та функціональними службами. Суб’єктами цих відносин виступають працівники апарату управління, робітники та інший персонал. 220

На сучасному етапі агропромислові формування є складними виробничими системами, які вимагають відповідної організації. Тому в більшості агропромислових формувань формуються внутрішньогосподарські служби та підрозділи. Відносини між ними будуються відповідно до виробничої та організаційної структур, які є результатом вертикального та горизонтального поділу праці і можуть формуватись незалежно від юридичної форми підприємства. Результатом вертикального поділу є розподіл функцій управління, які є органічно поєднаними з організаційновиробничою структурою підприємства.

З метою успішного функціонування агропромислового формування діяльність внутрішньогосподарських підрозділів повинна бути скоординована у часі і просторі. Здійснюється така координація за допомогою організаційно-економічних відносин, які являють собою відносини між організаційно відокремленими структурними підрозділами агропромислового формування з приводу внутрішньогосподарського обміну продукції та послуг, а також відносини щодо стимулювання ефективної діяльності підрозділів з боку керівництва (власників) агропромислового формування.

Організаційно-економічні відносини утворюють форму управління внутрішньогосподарськими підрозділами. Останні являють собою об’єкти управління. Керівники підрозділів, наділені певним обсягом повноважень та відповідальності уособлюють суб’єктів організаційно-економічних відносин.

Таким чином, складовими внутрішньогосподарських економічних відносин є відносини власності, трудові та організаційноекономічні відносини. Їх суб’єктами, відповідно, є власники підприємства, його працівники та внутрішньогосподарські структурні підрозділи. Підприємство, як юридична особа, представляє своїх власників і від їх імені виступає суб’єктом зовнішніх та внутрішніх економічних відносин.

Відносини власності є основою формування організаційноправових форм суб’єктів господарювання. До останніх згідно з Господарським кодексом України належать господарські організації (юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства), громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані відповідно до законодавства як підприємці.

Практика створення та функціонування суб’єктів господарювання в аграрному секторі показує, що в процесі реформування 221колективних та державних підприємств сфери АПК набули поширення приватні підприємства, фермерські господарства, різні види господарських товариств та сільськогосподарські виробничі кооперативи. Зміст і організаційна форма відносин власності тісно пов’язані між собою, оскільки сформовані на підставі інтересів суб’єктів права власності і забезпечують їх реалізацію.

Внутрішньогосподарські відносини власності функціонують як відносини між співвласниками підприємства з приводу спільного використання капіталу. Юридично ці відносини закріплені установчим договором або статутом, а також регулюються чинним законодавством. Підприємство, як юридична особа, уособлює своїх співвласників і виступає суб’єктом всіх інших внутрішніх і зовнішніх економічних відносин.

Трудові відносини функціонують з приводу використання робочої сили. Суб’єктами цих відносин є її власник — найманий працівник та роботодавець — власник засобів виробництва, або опосередковано керівник підприємства. Власники підприємства впливають на зміст трудових відносин через формування економічної та кадрової політики підприємства, органів управління.

Працівники підприємства є повноправними учасниками відносин, на рівні яких зберігається економіко-правова свобода суб’єкта. Як власники робочої сили вони приймають рішення щодо найбільш ефективного способу її використання, обираючи те чи інше підприємство, вид діяльності, посаду. Укладаючи трудову угоду (контракт), працівник бере на себе певні обов’язки, приймає умови праці та її оплати. Слід зазначити, що функціонування трудових відносин значною мірою обумовлюється ситуацією на ринку праці.

Внутрішня будова підприємства, що формується на підставі поділу праці, визначає місце працівника в тому чи іншому підрозділі. Таким чином, внутрішньогосподарські формування (служби, відділи, бригади, ін.) є вторинними внутрішньогосподарськими суб’єктами, сформованими в результаті поділу праці на основі об’єднання працівників підприємства певної кваліфікації чи функціональних обов’язків. Права підрозділів як суб’єктів внутрішньогосподарських відносин обмежені їх місцем у внутрішньогосподарському поділі праці, а також умовами трудових відносин, визначеними угодою чи контрактом з кожним окремим працівником. У зв’язку з цим внутрішньогосподарські формування, що на поверхні виступають як основні внутрігосподарські суб’єкти, є лише формою організації первинних суб’єктів — працівників підприємства, своєрідними посередниками між роботодавцем і працівником. 222

Такий підхід до визначення місця та ролі внутрішньогосподарських підрозділів не зменшує їх значення в процесі формування внутрішньогосподарських відносин, а лише акцентує увагу на тому, що їх діяльність повинна розглядатись виключно в рамках підприємства як юридичної особи і в контексті внутрішньогосподарського поділу праці.

Важливо зазначити, що внутрішньогосподарські формування не є самостійними економічними суб’єктами. Їх діяльність опосередкована, з одного боку, місцем та роллю у внутріньогосподарському поділі праці, а з іншого — інтересами власників та працівників підприємства. Діяльність органів управління покликана забезпечити реалізацію інтересів власника, а діяльність первинних трудових колективів ґрунтується на юридично закріплених трудових відносинах. Тому стосовно внутрішньогосподарських підрозділів можна говорити лише про розширення сфери їх самостійності, а не про самостійність як таку.

Розширення самостійності підрозділів є цілком логічним напрямом розвитку менеджменту на підприємстві. Зокрема в ринковій економіці набуло поширення управління внутрішньогосподарськими підрозділами за центрами відповідальності. Такі підходи акумулюють в собі економічні важелі активізації підприємницької ініціативи і посилення відповідальності за прийняття управлінських рішень. Слід також зауважити, що внутрішньогосподарські відносини не можуть містити в собі ринкових відносин, а внутрішньогосподарські підрозділи не можуть бути цілком самостійними суб’єктами. Хоча вплив ринку на формування стосунків між суб’єктами внутрішньогосподарських економічних відносин є істотним. Звичайно, оцінка доцільності та ефективності функціонування окремих внутрішньогосподарських підрозділів здійснюється на основі оцінки ефективності всього підприємства. Проте складовими такої оцінки, є безперечно, дослідження ефективності функціонування окремих підрозділів. Наприклад, наявність транспортного підрозділу на хлібокомбінаті оцінюється з точки зору можливості розширення мережі збуту та своєчасної доставки свіжої продукції до споживача. Але невід’ємним елементом такої оцінки є дослідження собівартості 1 км роботи автотранспорту та порівняння його з ринковою пропозицією послуг транспортних організацій.

Структурні підрозділи агропромислового формування, як вже зазначалося, не мають цілковитої свободи, адже діяльність таких підрозділів підпорядкована інтересам власника (власників) під-223приємства. Внутрішньогосподарські формування не є власниками виробленої ними продукції та послуг. Тому основний акцент повинен ставитися на економічну ефективність та вдосконалення форм матеріального стимулювання, яке є складовою системи управління підприємством. Що стосується внутрішньогосподарських трансфертних цін, які є елементом внутрішньогосподарських економічних відносин, то вони за своєю природою та принципами формування не є ринковими. Застосування останніх у розрахунках між підрозділами можна розглядати як однин з елементів побудови системи ефективності управління підприємством.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
7.4. Питання для обговорення
8.3. Напрями підвищення прибутковості виробництва
8.4. Макро- і мікроекономічні чинники ефективності дiяльностi АПФ
8.7. Завдання для самоперевірки знань
9.1. Основи функціонування ринків сільськогосподарської продукції
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki