Роль і місце інновацій у гарантуванні соціально-економічної безпеки Інновація — це такий техніко-технологічний економічний процес, який через практичну реалізацію ідей і винаходів призводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, а у випадку, якщо вона орієнтується на економічну вигоду, на прибуток, її поява на ринку може дати додатковий дохід. Отже, інновація охоплює увесь спектр видів діяльності — від досліджень і розробок до маркетингу.
За характером суспільних цілей розрізняють такі види інновацій: а) економічні, що орієнтовані на прибуток (наприклад, виробництво ліків на експорт); б) економічні, не орієнтовані на прибуток (наприклад, економія енергії); в) спеціальні (наприклад, військові, охорона здоров’я, освіта). Інноваціям притаманні такі риси: по-перше, інновації мають циклічний характер. Циклічність виникає завдяки багатократному оберненому зв’язку, який вмонтований у механізм інноваційного процесу. Інновація — це такий техніко-економічний цикл, у якому використання результатів сфери досліджень і розробок безпосередньо викликає технічні економічні зміни, які здійснюють зворотний вплив на діяльність цієї сфери. Інновації мають свої стадії циклічного розвитку: впровадження, зростання, зрілість, занепад.
По-друге, інновації являють собою розчленований процес, тобто в економічному сенсі розпадаються не окремі ланки, які відрізняються одна від одної, і матеріалізуються у вигляді функціональних організаційних одиниць, які відокремлюються в результаті поділу праці.
По-третє, економічний і техніко-технологічний вплив інноваційного процесу почасти втілюється у створенні нових продуктів. У значно більшій мірі воно проявляється у збільшенні економічного та науково-технічного потенціалу як передумови виникнення нової техніки. Дані досліджень показують, що народногосподарський вплив конкретного інноваційного процесу можна розчленити на дві частини: приблизно 30 % потенціалу впливу проявляється на тому підприємстві, яке його реалізувало, а решта 70 % опосередковано підвищують результати інших підприємств.
По-четверте, життєвий цикл інновацій має свою структуру витрат і часу. Відмінність пропорцій визначається характером досліджуваних програм і розмірами підприємств.
По-п’яте, циклічний характер інноваційного процесу проявляється в тому, що одне покоління виробів змінюється іншим, замість спадної кривої життєвого циклу виробу маємо іншу криву, що зростає. Тим самим це характеризує зростання продуктивності праці, є результатом складної та багатосторонньої діяльності.
По-шосте, інноваційний розвиток має власні стратегії, які поділяють на: базову, стагнаційну, пасивну (псевдоінновація) та наступальну.
По-сьоме, розрізняють інновації-продукти та інновації-технології.
По-восьме, з методологічної точки зору вельми важливим є твердження, згідно з яким винахід та інновація за своїм характером індивідуальні та неповторні. А це означає, що нелегко піддається прогнозуванню інноваційний кінцевий розвиток і результат. Як явище, індивідуальне інновацію можна описати лише апостеріорно, і такий опис її механізму може служити вказівкою для інших підприємців лише тоді, коли воно містить у собі характеристики, які можна узагальнити у відповідності з призначенням інновації.
Реалізація інноваційної стратегії в системі забезпечення соціально-економічної безпеки Існують перешкоди для формування ринку інноваційної продукції в Україні. Деформованість існуючої структури корпоративних і державних інвестицій, значне скорочення внутрішнього інноваційного попиту з боку галузей високих технологій, нерозвиненість системи захисту інтелектуальної власності, збільшення фінансування наукових досліджень з боку іноземних замовників обумовлюють можливість збуту науково-технічної продукції вітчизняних розробників (на початкових етапах інноваційного циклу) іноземним фірмам. Відповідно, це значно обмежує можливості реалізації у межах країни інноваційного потенціалу вітчизняних нововведень.
Недостатній рівень фінансування науково-технічної сфери економіки держави є головною загрозою її інноваційно-технологічній безпеці. Досвід розвинутих країн показує, що оптимальним для України пороговим значенням показника фінансування витрат наукової та науково-технічної діяльності має бути 2 % від ВВП.
Нейтралізації загрози сприятиме:
1. Прийняття змін до законодавчих актів щодо оподаткування, згідно з якими розмір бази оподаткування прибутку підприємств та організацій повинен зменшуватися на суму коштів, яка була ними спрямована безпосередньо на науково-технічну та інноваційну діяльність.
2. Запровадження в практику заходів щодо:
— державного страхування можливих ризиків від інноваційної діяльності з наступним відшкодуванням інвесторам визначеної частки можливих фінансових втрат, викликаних неспроможністю інноваційних проектів за їх венчурного фінансування;
— розвитку сучасної інноваційної інфраструктури, яка б була максимально пристосована до роботи в ринкових умовах (технопарків, інноваційно-технологічних центрів тощо);
— обмеження кола пріоритетних для державного фінансування наукових напрямів тими, де ще існує відповідний інтелектуальний потенціал і науково-технологічна база, функціонують наукові школи, є досягнення світового рівня, які визначають науково-технологічне обличчя держави, її місце у світовому розподілі інтелектуальної праці;
— створення та активної діяльності фінансово-промислових груп в Україні, стимулювання інноваційного підприємництва і венчурного бізнесу (в тому числі й за рахунок малих і середніх підприємств);
— сприяння комерціалізації результатів НДДКР на внутрішньому і зовнішньому ринках;
— співпраця, що має на меті запозичення світового досвіду з організації та фінансування функціональних систем інноваційного розвитку.
З огляду на реалії сучасної глобальної конкурентної боротьби та характер інноваційної діяльності одним із ключових елементів національної стратегії економічної безпеки, справжнім імперативом регулятивної діяльності в середньо терміновій і особливо довготерміновій перспективі може і має стати венчурний бізнес зі всією супутньою інфраструктурою. Цілеспрямований розвиток венчурного інвестування є невід’ємним складником комплексу заходів щодо стимулювання інновацій у контексті вироблення національної стратегії промислової і технологічної політики, а також важливою організаційною формою розвитку міжнародної технологічної кооперації, особливо якщо враховувати масштаби сучасного світового венчурного ринку капіталів. При цьому в різних країнах світу існують свої підходи та апробовані методи підтримки венчурного бізнесу.
Реалізація стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку, що сприяють переходу економіки на інноваційний шлях розвитку економіки, передбачає вирішення низки нагальних проблем, насамперед:
— сприяння формуванню та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності: удосконалення державної інноваційної політики; створення умов для підвищення інноваційної активності промислових підприємств; сприяння посиленню інтеграції науки та виробництва з метою виробництва конкурентоспроможної продукції; сприяння впровадженню нових технологій; створення сприятливого інвестиційного клімату, залучення прямих іноземних інвестицій для розвитку нових технологій;
— забезпечення умов розвитку інститутів кредитування інноваційних підприємств, ринків довгострокового запозичення капіталу для інноваційних проектів, зокрема, фондових ринків; удосконалення системи страхування інноваційних ризиків впровадження нововведень;
— удосконалення системи податкових і правових інструментів стимулювання інноваційної діяльності;
— сприяння розвитку малого та середнього бізнесу (МСБ) у сфері інноваційної діяльності, удосконалення існуючої фінансової інфраструктури розвитку;
— сприяння розвитку інститутів захисту інтелектуальної власності; прийняття ряду нормативних актів, що регламентують питання закріплення за державою прав на результати науково-технічної діяльності, умов і порядку передачі цих прав;
— посилення інтегрованості вітчизняної науки у світову наукову систему; сприяння поступовій інтеграції вузівської та академічної науки; забезпечення підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної науки;
— сприяння розвитку сфери послуг щодо підтримки транснаціоналізації знань і трансферу технологій, менеджменту інтелектуальної та промислової власності. Інноваційна політика держави в забезпеченні соціально-економічної безпеки
Державна інноваційна політика має бути спрямована на забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробку та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх
сферах національної економіки. Для підтримки інноваційної діяльності держава може застосовувати низку фінансових, фіскальних, правових, структурних, економічних інструментів підтримки інновацій.
Серед фінансових важелів впливу держави на політику інноваційного розвитку виділяються, насамперед:
• удосконалення механізму бюджетного і позабюджетного (пайового) фінансування інноваційної діяльності за рахунок істотного збільшення частки фінансування досліджень і розробок, здатних підвищити конкурентоспроможність економіки;
• надання безпроцентних чи пільгових позичок і грантів, дотацій за рахунок державного бюджету;
• формування державного замовлення на інноваційні продукти;
• компенсація науково-дослідним установам витрат, пов’язаних з налагодженням інформаційного забезпечення;
• ініціювання створення науково-дослідницьких центрів зі змішаним (державноприватним) фінансуванням;
• забезпечення умов розвитку інститутів кредитування інноваційних підприємств, ринків довгострокового запозичення капіталу для інноваційних проектів, зокрема, фондових ринків;
• розробка системи заходів щодо залучення до фінансування інноваційних проектів коштів приватних (зокрема, венчурних) інвесторів; стимулювання участі бізнесу у підборі та комерціалізації науково-технічних результатів;
• створення регіональних консалтингових технологічних служб для фермерських та колективних господарств в агропромисловому комплексі;
• забезпечення інтеграції бюджетного фінансування прикладних наукових досліджень у систему державних та змішаних інвестицій;
• заохочення створення на конкурсній основі інноваційних та еко- інноваційних кластерів для вирішення конкретних інноваційних проблем;
• введення в дію Державного банку реконструкції та розвитку (ДБРР), який забезпечуватиме здійснення довгострокової кредитної підтримки інвестиційних та інноваційних проектів, пов’язаних із структурною перебудовою та модернізацією вітчизняної промисловості;
• удосконалення системи страхування інноваційних ризиків впровадження нововведень;
• забезпечення підтримки інвесторів за рахунок надання гарантійних заставних резервів під реальні активи;
• створення державної венчурної компанії із законодавчо закріпленими правами здійснення пільгового кредитування підприємств-інноваторів.
Серед фіскальних важелів впливу держави на політику інноваційного розвитку необхідно визначити:
• зниження ставок податку на прибуток підприємств;
• надання податкового кредиту інноваційним підприємствам;
• зменшення суми прибутку до оподаткування шляхом виключення з нього вартості досліджень чи освоєння нової технології;
• звільнення від сплати податку на прибуток, який отримано власниками майнових прав інноваційних і венчурних фірм;
• введення пільгової амортизації для інноваційних фірм;
• звільнення від оподаткування коштів комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових установ, які інвестуються у підприємства реального сектору економіки з метою створення інноваційних промислово-фінансових груп;
• внесення змін до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів і придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації, включаються до складу валових витрат підприємства (за умов запровадження вказаного положення на обмежений період переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку).
Серед інституціональних важелів впливу держави на інноваційний розвиток слід виділити:
• розробку та впровадження системи сертифікації та державних стандартів, що заохочує споживання інноваційних товарів;
• формування державної інформаційної інфраструктури, розширення доступу до інформаційних мереж і банків даних, бібліотек;
• створення загальної інформаційної мережі, яка б містила інформацію стосовно існуючих науково-технічних центрів, напрямів їх розробок і можливостей їх впровадження у виробництво;
• відновлення функціонування патентних підрозділів на виробництві, передусім, у державному секторі.
Серед регуляторних важелів впливу держави на інноваційний розвиток слід виділити:
• сприяння розвитку малого та середнього бізнесу у сфері інноваційної діяльності, удосконалення існуючої фінансової інфраструктури розвитку МСБ;
• становлення фінансових інституцій для мікрокредитування (зокрема, поширення технологій оцінки мікропозичальників) інноваційного малого бізнесу, пов’язаного із підвищеним ризиком і повільною капіталовіддачею від інвестицій у знання;
• забезпечення фінансової підтримки розвитку малого та середнього бізнесу в інноваційній сфері за рахунок спрощення системи оподаткування доходів;
• розробка механізму державного страхування інноваційних кредитів, виданих малим підприємствам, що розробляють і впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію;
• розробка методик і нормативних документів Державної податкової адміністрації з метою забезпечення використання місцевими органами влади повноважень щодо диференціації ставок місцевих податків і зборів, єдиного податку для стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності на місцях;
• створення та сприяння розвитку інфраструктури підтримки інноваційної діяльності (центрів інжинірингу, венчурного підприємництва, технопарків, бізнес-інкубаторів, інноваційно-технологічних центрів і т.п.), зокрема, для малого і середнього інноваційного підприємництва;
• забезпечення інформаційної підтримки розвитку підприємництва у інноваційній сфері.
Серед державних важелів впливу на розвиток кадрового потенціалу інноваційної сфери необхідно виділити :
• розвиток і підтримку системи освіти в країні: закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів профільного тренінгу та менеджменту;
• сприяння формуванню навичок і культури підприємництва в інноваційній сфері;
• сприяння розповсюдженню інформаційних і комунікаційних технологій у сфері державного управління.
Серед державних важелів впливу на розвиток інфраструктури інноваційної діяльності необхідно виділити:
• удосконалення законодавства щодо розвитку інститутів захисту інтелектуальної власності;
• прийняття низки нормативних актів, що регламентують питання закріплення державою прав на результати науково-технічної діяльності, умови і порядок передачі цих прав;
• посилення інтегрованості вітчизняної науки у світову наукову систему; сприяння поступовій інтеграції вузівської та академічної науки;
• сприяння розвитку лізингу наукового устаткування;
• надання брокерських послуг для впровадження технологій і забезпечення трансферту наукових знань;
• забезпечення підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної науки;
• сприяння розвитку сфери послуг щодо підтримки транснаціоналізації знань і трансферу технологій, менеджменту інтелектуальної та промислової власності;
• створення електронного банку даних інноваційних проектів та системи обліку науковотехнічних результатів по перспективних напрямах розвитку науки та техніки.
Серед державних важелів впливу на розвиток міжнародної науково-технічної кооперації у інноваційній діяльності необхідно виділити:
• стимулювання створення спільних підприємств, які виготовляють інноваційну продукцію, конкурентоспроможну на національному та світовому ринках;
• сприяння розширенню регіонального науково-виробничого співробітництва з країнамиінноваторами;
• сприяння залученню в Україну прямих іноземних інвестицій з метою виробництва інноваційної продукції ІV–V технологічних укладів шляхом поширення інформації щодо наявного в Україні та її конкретних регіонах науково-технологічного та кадрового потенціалу.
Навчальні завдання для самостійної роботи студентів
1. Дайте визначення поняття «інновація».
2. Дайте класифікацію видів інновацій.
3. Розкрийте основні риси інновацій.
4. У чому полягає сутність інноваційного клімату? Розкрийте зміст даного поняття.
5. Які існують сучасні тенденції управління інноваціями?
6. Які існують перешкоди для формування ринку інноваційної продукції в Україні?
7. Розкрийте зміст державної інноваційної політики та напрями її реалізації.
План семінарського заняття
1. Роль і місце інновацій в гарантуванні соціально-економічної безпеки.
2. Реалізація інноваційної стратегії в системі забезпечення соціально-економічної безпеки.
3. Інноваційна політика держави в забезпеченні соціально-економічної безпеки.
Теми рефератів і доповідей
Проблеми науково-технічного та інноваційного забезпечення соціально-економічної безпеки.
Науково-технічний потенціал та інноваційна безпека України.
Теоретико-методологічний аналіз інноваційної безпеки держави як об’єкта управління.
Формування інноваційної стратегії розвитку економіки України.
Економічна природа і особливості інноваційного підприємництва в транзитивній економіці.
Стратегія формування інноваційної системи України.
Макроекономічна політика підтримки формування національної інноваційної системи у контексті забезпечення економічної безпеки.
Термінологічний словник Інновація — це такий техніко-технологічний економічний процес, який через практичну реалізацію ідей і винаходів призводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, а у випадку, якщо вона орієнтується на економічну вигоду, на прибуток, її поява на ринку може дати додатковий дохід. Отже, інновація охоплює увесь спектр видів діяльності — від досліджень і розробок до маркетингу. Інноваційний клімат — це суперечність між суспільною потребою в інновації та інноваційною інертністю суспільства Інноваційно-технологічна безпека — це стан економічної системи, за якої вона здатна через реалізацію традиційних конкурентних переваг перейти до створення нових переваг у наукомістких високотехнологічних галузях.
Рекомендована література до теми
1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В. М. Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — С. 337—481.
2. Інвестиційна політика в Україні: досвід, проблеми, перспективи: Монографія / Чумаченко М. Г., Аптекар С. С., Білопольський М. Г. та ін.; Відпов. ред. М. Г. Чумаченко; АЕН України, ІЕП НАН України. — Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2003. — 292 с.
3. Інвестування української економіки: Монографія / за ред. А. І. Сухорукова. — К.: Національний інститут проблем міжнародної безпеки, 2005. — 440 с.
4. Кириленко В. І. Інвестиційна складова економічної безпеки: Монографія / В. І. Кириленко. — К.: КНЕУ, 2005. — 232 с.
5. Мунтіян В. І. Економічна безпека України / В. І. Мунтіян. — К.: Вид-во КВІЦ, 1999. — 464 с.
6. Осецький В. Л. Інвестиції та інновації: проблеми теорії і практики. Монографія / В. Л. Осецький. — К.: ІАЕ УААН. — 412 с.
7. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. Б. Є. Кваснюка. — К.—Харків: Форт, 2003. — 409 с.
