Розділ 20. ДО ПИТАННЯ ПРО СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

20.1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Стратегічною метою аграрної політики України має стати створення висококонкурентного аграрного виробництва і забезпечення продовольчої безпеки країни. При цьому потрібен новий концептуальний підхід до визначення продовольчої безпеки, під якою слід розуміти не тільки фізичну наявність продуктів харчування, а й рівень економічної доступності їх населенню. Продовольча безпека країни має полягати в гарантуванні постійної фізичної і економічної доступності всіх громадян до безпечних продуктів харчування відповідно до індивідуальних споживацьких преференцій з метою підтримки активної і здорової життєдіяльності. Слід також зазначити, що потрібно відходити від принципу забезпечення «раціональних норм споживання продуктів харчування». Не можна змусити людей харчуватися на рівні «раціональних норм». Ці норми для кожної людини персональні, залежать від смаків, традицій, сфери діяльності та рівня доходу. Основним напрямом досягнення стратегічного завдання аграрної політики має стати стимулювання попиту на продукти харчування шляхом підвищення доходів громадян і прямої адресної підтримки малозабезпечених верств населення, а головним критерієм його оцінки — підвищення продуктивності й ефективності сільського господарства, а також зростання добробуту сільського населення.

Пріоритетом розвитку аграрного виробництва має стати забезпечення високої конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції та продукції її переробки на внутрішньому і зовнішньому аграрних ринках. Для цього необхідно створити умови прозорої конкуренції по всьому ланцюжку товарного циклу — від сільськогосподарського виробника до кінцевого споживача продуктів харчування. Високоефективне, конкурентне, спеціалізоване сільське господарство зможе забезпечувати значні надходження до консолідованого і місцевих бюджетів, а також дозволить Україні посісти належне їй місце у світовому аграрному розподілі праці і стане важливим аргументом під час її входження у світові політичні й економічні структури.

Тому розробка стратегії розвитку сільського господарства України має також співвідноситись з її євроінтеграційними прагненнями, а також вступом до Світової організації торгівлі (СОТ). Досвід ЄС свідчить, що регулювання аграрних ринків і цінова підтримка сільського господарства не є ефективними засобами і не можуть бути прикладом для наслідування. Така підтримка не тільки не вирішує існуючих у галузі проблем, а й часто призводить до їх загострення. Сільське господарство слід розглядати як частину загальної економічної системи і його проблеми варто розв’язувати в контексті існуючих проблем економіки країни, а саме: створення необхідних умов для залучення інвестицій в економіку; стабілізація макроекономічної політики; розвиток людського капіталу, ринкової і соціальної інфраструктури.

У зв’язку з цим потрібно розмежувати аграрний бізнес і проблеми розвитку села. Аграрна політика має визначати напрями розвитку сільського господарства, підвищення конкурентоспроможності та якості аграрної продукції, підвищення родючості землі й забезпечення екологічної безпеки виробництва. Можливо, аграрна політика не повинна займатися проблемами розвитку сільських територій, які слід розглядати комплексно, із залученням не тільки Міністерства аграрної політики, а й інших міністерств (економіки, фінансів, праці і соціальних питань, освіти, охорони здоров’я, транспорту та ін.). Враховуючи актуальність, складність і комплексність цих проблем, доцільно створити окреме агентство розвитку сільських територій, яке б координувало і направляло всю цю роботу. При цьому аграрний бізнес варто розглядати як і будьякий інший бізнес. Для його розвитку потрібні чіткі, постійні правила у вигляді стабільної аграрної політики та законодавства. Йому не потрібні спеціальні пільги. Варто також зазначити, що помилкою аграрної політики підтримки сільськогосподарських виробників є орієнтація на середні показники їхньої роботи — середню врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин, середній рівень рентабельності і норми прибутку в цілому по галузі. Такий підхід в аграрній політиці можна порівняти з лікуванням хворих виходячи з середньої температури тіла пацієнтів по лікарні — усім одне лікування незалежно від діагнозу і температури. Можна тільки уявити результати такого лікування. Орієнтація на середньостатистичне сільськогосподарське підприємство означає неефективне використовування коштів державного бюджету, така підтримка не може істотно змінити становище слабких господарств, і вона, по суті, не потрібна сильним підприємствам. Тому систему підтримки аграрного виробництва слід будувати на основі диференційованого підходу з орієнтацією на перспективні підприємства. Те саме стосується і окремих галузей. Так, за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), окремі види сільськогосподарської продукції в Україні, наприклад молоко і насіння соняшнику, мають негативний ціновий трансферт, тобто ціна на ці види продукції значно нижча за світову ціну, а за іншими видами продукції, наприклад цукровим буряком і м’ясом яловичини

— вища. Тому і тут не може бути усередненого підходу. Україна повинна зайняти свою нішу в міжнародній аграрній спеціалізації, максимально збільшивши експорт сільськогосподарської продукції і продуктів харчування. Це дозволить значно підвищити ефективність використовування ресурсів у сільському господарстві, таких як земля, праця і капітал, а також дасть можливість ефективніше використовувати обмежені ресурси державного бюджету.

Державна підтримка, і до того ж суттєво потрібна саме селу, а не аграрному бізнесу, селу як соціальноекономічній структурі, основі нації, джерелу її культури й духовності. Село — це не тільки і не стільки сільське господарство. Село — це й дороги, газо і водопостачання, каналізація, зв’язок, медицина, освіта, побутове обслуговування, малий несільськогосподарський бізнес тощо. Адже в більшості своїй наше село сьогодні живе, як і тисячу років тому (за винятком електропостачання) — без централізованого газо і водопостачання, каналізації, елементарних побутових послуг, кваліфікованої медичної допомоги, сільських асфальтових доріг. Усе це особливо контрастує на фоні сільської місцевості Європи та Північної Америки, де немає різниці в умовах мешкання сільських і міських жителів. Тому саме сюди слід прямувати державні бюджетні засоби. Саме цим має визначатись державна підтримка села, а не пільгами аграрному виробництву, які осідають в кишенях бізнесменів. Наприклад, чому всі, хто займається сільським господарством, повинні платити податки в три рази менші, ніж інші підприємці, у тому числі й ті, хто працює і мешкає в селі? Було б набагато доцільніше, щоб усі платили однакові податки, але якщо прибуток інвестується в розвиток аграрного виробництва і соціальну інфраструктуру села, то він узагалі має звільнятися від податків. Адже основною проблемою сьогодні є відсутність інвестицій у сільське господарство і село загалом. Це дійсно була б підтримка села.

20.2. СТРАТЕГІЯ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Вступ України до СОТ стимулюватиме прискорення аграрної реформи, сприятиме виробленню й дотримуванню стабільної та прозорої аграрної політики. Усе це, безумовно, сприятливо позначиться на залученні іноземних і внутрішніх інвестицій у галузь. Будучи членом цієї організації, Україна зможе брати участь у виробленні загальної аграрної політики і правил міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією. Україна зможе також поліпшити перспективи сільськогосподарського зростання за допомогою скорочення неефективних витрат на неринкові заходи, і, зокрема, цінову підтримку. Нарешті, Україна матиме нагоду впливати на врегулювання суперечок і захищатиме себе від свавілля торгових партнерів¹.

Як член СОТ, Україна зможе досить суттєво підтримувати своє сільське господарство. Правила СОТ обмежують використовування лише тих заходів, які мають спотворюючий вплив на виробництво й торгівлю. Водночас ці правила передбачають використовування важелів підтримки сільського господарства, що належать до так званої «зеленої скриньки», які не підлягають скороченню і контролю з боку СОТ. Ці важелі є також найефективнішими для забезпечення стабільного довгострокового розвитку сільського господарства.

Основними критеріями, що визначають заходи «зеленої скриньки», є такі:

1. ці заходи не повинні мати спотворюючого впливу на торгівлю і виробництво або ж цей вплив має бути мінімальним і не торкатися цінової підтримки виробництва;

2. заходи слід реалізовувати через урядові бюджетні програми, а не за рахунок споживачів продуктів харчування².

Основними заходами «зеленої скриньки», що стосуються загальних послуг, є:

• наукові дослідження, у тому числі пов’язані з вивченням зовнішнього середовища і дослідницьких програм за окремими видами продукції та продуктів харчування;

• контроль і боротьба зі шкідниками та хворобами рослин і тварин, а також розробка систем їх попередження; навчання загальне і спеціальне, забезпечення навчального процесу;

• надання консультаційних послуг і організація роботи консультаційних служб;

• забезпечення передачі результатів наукових досліджень виробникам і споживачам продуктів харчування; інспекція продуктів харчування щодо їхнього впливу на здоров’я людей, безпека харчування відповідно до встановлених стандартів;

• послуги у сфері маркетингу і просування конкретних видів продуктів харчування без урахування витрат, що впливають на зниження реалізаційних цін; розвиток інфраструктури, електрифікація, будівництво доріг і інших транспортних комунікацій.

Крім цих загальних заходів, держава може також надавати послуги сільськогосподарським виробникам за допомогою інших програм. Проте ці заходи повинні відповідати двом основним критеріям, зазначеним вище. До таких заходів належать:

• створення, відповідно до норм національного законодавства, державних резервних фундацій сільськогосподарської продукції та продуктів харчування з метою забезпечення продовольчої безпеки. Закупівлю продукції до цих фондів, а також її реалізацію слід здійснювати за ринковими цінами. Варто зазначити, що під продовольчою безпекою слід розуміти не продовольчу безпеку країни, а продовольчу безпеку громадян, що не одне й те саме. Останнє означає, що продовольча безпека визначається не тільки фізичною наявністю продовольства, а й економічною доступністю громадян до продуктів харчування. Тобто кількість грошей у людей і ціни на продукти харчування повинні забезпечувати можливість придбання необхідних продуктів. При цьому споживачі, купуючи продукти харчування, виходять з особистих потреб, а не науково обґрунтованих норм живлення, про які так люблять розмірковувати урядовці (хтось вважає за краще їсти сало, а хтось овочі, хтось працює вантажником, а хтось цілий день сидить за комп’ютером). Магазини можуть бути переповнені продуктами харчування, а людина недоїдатиме, голодуватиме, тому що в неї немає грошей купити ці продукти. Тому коли наші аграрії стверджують, що ми мало виробляємо, наприклад, м’яса і тому його споживання на душу населення в Україні втричі нижче, ніж у країнах ЄС, вони повинні зрозуміти, що справа не у виробництві, в можливості населення купити м’ясо. Якщо будуть гроші у населення і воно схоче їх витрачати на м’ясо, тоді й виробництво м’яса зросте, а не навпаки;

• підтримка населення з низьким доходом через надання субсидій або талонів на придбання продуктів харчування. Це мають бути прямі адресні виплати. Продукти на такі цілі держава закуповує й реалізує за ринковими цінами;

• прямі виплати виробникам сільськогосподарської продукції на підтримку їхніх доходів, до яких належать як грошові, так і натуральні виплати;

• урядові програми страхування доходів сільськогосподарських виробників і часткової компенсації зниження їх порівняно з рівнем за попередні 3—5 років у разі неврожайних років або стихійного лиха;

• підтримка програм страхування на випадок стихійного лиха та хвороб рослин і тварин;

• підтримка програм, спрямованих на структурну перебудову, шляхом вилучення з товарного аграрного виробництва працівників передпенсійного віку або переведення працівників у несільськогосподарські сфери діяльності з відповідними грошовими компенсаціями;

• підтримка програм, спрямованих на структурну перебудову, через вилучення з товарного аграрного виробництва землі, худоби та інших виробничих ресурсів;

• платежі, пов’язані з охороною навколишнього середовища;

• платежі, пов’язані з програмами підтримки господарств, які знаходяться в регіонах з несприятливими природнокліматичними умовами для ведення сільського господарства. Такі платежі також не повинні бути пов’язаними з обсягами виробництва та цінами на продукцію.

Таким чином, у рамках обмежень СОТ щодо фінансування розвитку села існує широкий спектр заходів і програм бюджетної підтримки аграрних виробників. Загальною тенденцією розвитку аграрної політики в більшості країн—учасників СОТ є переміщення акцентів у напрямі заходів «зеленої скриньки» і скорочення «традиційних» заходів ринкової, зокрема цінової підтримки, інтервенційних закупівель і різноманітних субсидій. Наприклад, у 1986—1988 рр. в ЄС така «традиційна» підтримка становила близько 91 % загальної підтримки сільського господарства, а у 2000—2002 рр. вона скоротилася до 61 %. Ініційована в червні 2003 р. так звана Реформа Фішлера щодо Загальної аграрної політики ЕС ще відчутніше знижує «традиційну» підтримку сільського господарства. І це природно, бо економічно ЄС не зможе проводити колишню аграрну політику з урахуванням вступу нових членів до цієї організації.

20.3. ВИМІРЮВАННЯ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Для визначення впливу різних механізмів державної підтримки сільського господарства на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції і загальну продуктивність факторів використовувалась модель лонгитюдних даних (panel data model) за період з 1999 року по 2002 у розрізі 24 областей України і Автономної Республіки Крим. Однією з переваг використання моделі лонгитюдних даних є поєднання кросваріаційних змін з тимчасовими. У формалізованому вигляді модель лонгитюдних даних може бути представлена так:

де Y_it — значення дослідженого показника для іго об’ єкта (область, регіон, країна) в tй період часу; і = 1, 2, 3.... N, t = 1, 2, 3

....Т; X_іt′ = {X1іt, X2іt, X3іt….. Xkіt} — вектор порядку (k × 1), пояснюючі змінні (фактори); ε_it — похибка для іго об’єкта (область, регіон , країна) в tй період часу; і = 1, 2, 3,....N, t = 1, 2, 3…Т; α — скаляр; β_it — параметри моделі, які вимірюють часткові ефекти від зміни X_іt у період t для певного і.

Регресійні моделі лонгитюдних даних відрізняються від моделей , заснованих на тимчасових або кроссекційних рядах , тим, що мають подвійний запис інформації. Це означає, що іий запис надає інформацію в поперечному розрізі (crosssection) кросссекційного вимірювання, тоді як t визначає час . Стандартним може бути припущення для багатьох емпіричних ситуацій у постійності параметрів β_it для всіх значень i, а також t. За такого припущення модель має вигляд:

Y_it = α + β1X1іt + β2X2іt + β3X3іt + ……βkXkіt + εit,   (20.2)

де Y_it — значення залежної змінної для іго об’єкта в tй період часу; α і βj — незалежні параметри моделі ; Xjit значення jго чинника для іго об’ єкта в tй період часу; ε_it — похибка для іго об’єкта в tй період часу; і = 1, 2, 3….N; t = 1, 2, 3…T; j = 1, 2, 3…. K.

Модель такого виду можна розглядати як загальну модель лонгитюдних даних, яка фактично є регресійною моделлю в сукупності лонгитюдних даних. Специфіка цієї моделі в тому, що вона дає можливість додатково розбити похибку на кілька компонентів і, відповідно, перетворювати модель з одно і двокомпонентними похибками. Найпоширенішими є моделі з одномірними складовими похибки або з одномірними шоками (oneways error component models), тобто моделі, в яких можна виділити один окремий компонент похибки:

де µ_і — не досліджені специфічні індивідуальні ефекти, а u_it — залишкові шуми (remainder disturbances).

де Y_it — значення залежної змінної для іго об’єкта в tй період часу, X_it = {Х1_іt, X2_іt, X3_іt….. Xk_іt } — вектор порядку (k × 1) і пояснюючі змінні без константи; β = {β1β2 ….βk} — вектор невідомих параметрів з припущенням, що ефект від зміни Х є однаковим для всіх і та всіх періодів часу t; і = 1, 2, 3…. N; t = 1, 2, 3…T. Припущення, з яким середній рівень для іго об’єкта може відрізнятись від середнього рівня jго, але вони постійні для різних періодів часу, вводиться в модель за допомогою різних значень перетинів µ_і (при і = 1, 2, 3....N).

Особливість моделей з фіксованими ефектами полягає в тому, що для різних об’ єктів будуть оцінені різні значення констант µ_і, які відображають вплив чинників, що є специфічними саме для них. У той же час оцінені параметри βj будуть однаковими для всіх об’єктів і всіх періодів часу. Другою особливістю моделей лонгитюдних даних є відсутність загального перетину α, оскільки за його наявності ми зіштовхуємося з досконалою мультиколенеарністю. Якщо припустити, що µ_і можуть використовуватись як реалізація змінних від Х_{і t}, незалежних від випадкових величин із середнім α і дисперсією σ²µ, то така модель належить до класу стандартних моделей даних з випадковими ефектами (random effects models). У моделях з випадковими ефектами перетин µ_і визначають як випадкові величини, що мають нульове математичне очікування, а помилка u_it передбачається як некорельована для різних періодів часу. З таким припущенням модель з випадковими ефектами має такий вигляд:

де α — спільний перетин.

Із цього можна зробити висновок, що в моделях з фіксованим ефектом можна виділити й окремо оцінити спільний перетин. Основним тестом у моделях лонгитюдних даних, який може ви  значити можливість кореляції між індивідуальними ефектами µ_і і пояснюючими змінними X_іt, (а в результаті —визначити, яку модель краще використовувати; з фіксованими чи змінними ефектами), є тест Хаусмана. Нульовою гіпотезою є те, що кореляція між індивідуальними ефектами і пояснюючими змінними моделі відсутня. За наявності кореляції між індивідуальними ефектами µ_і і пояснюючими змінними X_іt, перевагу слід надати моделі з фіксованими ефектами, а за її відсутності — з випадковими.

За допомогою моделей лонгитюдних даних ми спробували визначити вплив окремих механізмів державної політики на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Основними механізмами здійснення державної політики підтримки сільського господарства України в період з 1999 по 2002 рік були такі:

— дотації сільськогосподарським виробникам за продані переробним підприємствам худобу і птицю в живій вазі;

— дотації сільськогосподарським виробникам за молоко і молочні продукти, продані переробним підприємствам;

— фінансування інвестиційної діяльності;

— введення в експлуатацію доріг;

— витрати на часткову компенсацію відсотків за кредити підприємствам АПК.

Для визначення впливу окремих механізмів державної підтримки на обсяги виробництва важливою є правильна специфікація виробничої функції. Матеріальні витрати, а також витрати на робочу силу (на заробітну платню і соціальні відрахування) є особливо значущими чинниками для сільськогосподарського виробництва і мають бути враховані у виробничій функції. У моделі використані дані лише великих аграрних підприємств, оскільки вони більшою мірою мали доступ до державної підтримки.

Виходячи з попередніх досліджень і специфіки моделі лонгитюдних даних, для моделювання ефективності сільськогосподарських підприємств залежно від державної підтримки виробничу функцію можна записати у такому вигляді:

Outputenter = α + β1Iaboragro_it + β2costagro_it + β3meatsubsidy _it + β4milk subsidy _it + β5innova_it + (6), + β6 roads_it + β7 credit_it + ε_it,

де і — індекс області, t — індекс часу; Outputenter — виробництво сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими підприємствами у співставних цінах 2000 року, млн грн; Iaboragro — витрати на заробітну плату і соціальні відрахування в сільськогосподарських підприємствах, тис. грн; costagro — матеріальні витрати на виробництво продукції сільського господарства, тис. грн; meatsubsidy — дотації сільськогосподарським підприємствам за худобу і птицю продану в живій вазі переробним підприємствам, тис. грн; milksubsidy — дотації сільськогосподарським виробникам за молоко і молочні продукти , продані переробним підприємствам, тис. грн; roads — введення в експлуатацію внутрішньогосподарчих доріг, км ; credit — часткова компенсація за кредити підприємствам АПК, тис. грн.

У результаті проведених розрахунків були одержані результати впливу наведених вище чинників на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах України. Для зручності і спрощення розрахунків усі змінні моделі як залежні, так і не залежні, використовуються в логарифмах. У цьому випадку одержані коефіцієнти визначають еластичність обсягів сільськогосподарського виробництва до певного фактора.

У результаті розрахунків ми зробили такі висновки:

— зростання рівня дотацій сільськогосподарським виробникам на молоко і молочні продукти, продані переробним підприємствам, на 1 % приводить до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на 0,13 %. Так, якщо у 2002 році загальна сума цих дотацій становила 337 млн грн, а обсяг виробництва — 62 106 млн грн, то за зростання суми дотацій на 1 %, тобто на 3,37 млн грн, виробництво сільськогосподарської продукції збільшується на 0,13 % або 80,7 млн грн;

— дотації сільгоспвиробникам на худобу і птицю в живій масі, продані переробним підприємствам, не дуже впливають на обсяг виробництва сільськогосподарської продукції, але мають позитивний коефіцієнт;

— витрати на введення в експлуатацію доріг не значні, але мають позитивний вплив на обсяги сільськогосподарської продукції (коефіцієнт збільшення виробництва сільгосппродукції становить 0,0008);

— зростання фінансування інновацій на 10 % приведе до зростання виробництва на 0,027 %. Фінансування інновацій здійснюється в основному за рахунок власних засобів підприємств (71,1 % у 2002 році, а в 2001 році 83,9 %), за рахунок кредитів 12,6 % і 6 % відповідно, а держава фінансувала лише, відповідно, 1,5 і 2,8 %. Незначні суми державного фінансування не дають відчутного ефекту. Більше того, якщо такі заходи проводяться за рахунок сільськогосподарських підприємств, то це тільки відволікає фінансові ресурси від основного виду діяльності — виробництва аграрної продукції.

— часткова компенсація відсотків за кредит підприємствам АПК суттєва, але має негативний ефект. Тобто збільшення компенсації відсотка за кредит, одержаний підприємствами АПК, приводить до зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Така тенденція не закономірна, оскільки кредитування має надавати позитивний ефект щодо збільшення обсягів виробництва продукції завдяки збільшенню можливостей сільгоспвиробників залучати у виробництво продуктивніші ресурси (нове насіння, техніку, добрива, корми). Поясненням негативного значення одержаних результатів за цим фактором моделі, на наш погляд, може бути те, що високоефективні сільгоспвиробники меншою мірою використовують кредити, на відміну від неефективних. Також на даний результат могли вплинути чинники, які нами не були враховані в моделі, але які мали значний вплив на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, а саме: несприятливі погодні умови, цінова нестабільність, адміністративний вплив та окремі макроекономічні чинники. Такий результат може бути пояснений також і тим, що цей напрям державної підтримки підприємств АПК ще не достатньо повно зміг себе проявити. Обсяги цієї підтримки ще не достатні для того, щоб відчутно вплинути на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Одержані результати моделі можуть стати напрямом окремого, детальнішого дослідження. Так, значний вплив таких механізмів підтримки, як дотації на молоко і молочні продукти на загальний обсяг сільськогосподарського виробництва пояснюється тим, що це виробництво в Україні перебуває на досить низькому рівні і державні дотації допомагають збільшити його за рахунок поліпшення кормової бази та умов утримання худоби. Такий механізм підтримки, як фінансування інновацій і введення нових доріг, не надав високого рівня впливу, але ці витрати мають лаговий ефект, тобто їхній результат спостерігається через певний час. Зазначені капітальні вкладення слід провадити й за рахунок держави в обсягах, достатніх для ефективного їх використовування, забезпечуючи тим самим можливість перспективного розвитку аграрних підприємств і галузі в цілому. Пільгове кредитування слід продовжувати розвивати, що в майбутньому стане одним із чинників підвищення продуктивності виробництва сільськогосподарської продукції, а також і її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Аналізуючи вплив механізмів державної підтримки на виробництво сільськогосподарської продукції аграрними підприємствами, варто зазначити, що вони мають бути спрямованими на підвищення конкурентоспроможності вітчизняної аграрної продукції, а також забезпечення продовольчої безпеки громадян шляхом підтримки сільського господарства заходами загального призначення, котрі за класифікацією СОТ належать до заходів «зеленої скриньки».

20.4. ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки, можна зазначити, що Україні потрібна стратегія розвитку села загалом та сільського господарства зокрема. Ця стратегія має базуватися на абсолютно інших підходах і принципах, ніж аграрна політика держави, що провадиться сьогодні. З одного боку, слід розмежувати проблеми розвитку села від проблем аграрного бізнесу, а з іншого — потрібен комплексний підхід до розвитку сільських територій, за якого в центрі уваги перебувала б людина, яка живе в сільській місцевості.

Сільському господарству, як і будь якому іншому виду бізнесу, необхідні стабільні й прозорі умови роботи. Держава повинна забезпечити рівні умови для всіх видів підприємницької діяльності на селі , заохочуючи , передусім , капіталовкладення. Чим більшою буде конкуренція на всьому проміжку руху товару від постачальників ресурсів, виробників до споживачів, тим краще буде і селянам, і споживачам продуктів харчування. Пріоритетом державної політики має стати стимулювання попиту на продукцію сільського господарства через підвищення доходів громадян і фінансову підтримку малозабезпечених верств населення. Фінансова підтримка АПК має орієнтуватися на його стабільний і довгостроковий розвиток, з концентрацією на заходах загального призначення.

Визначаючи стратегію розвитку аграрної політики, Україна повинна орієнтуватися на перспективу вступу в ЄС. Проте на момент цього вступу Спільна аграрна політика ЄС матиме абсолютно інший зміст, ніж сьогодні. Тому збалансована, ефективна аграрна політика України, що забезпечить високу конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції на внутрішньому і світових аграрних ринках, буде важливим позитивним аргументом у вирішенні питання її членства в ЄС, а також дозволить їй зайняти належне місце в міжнародному аграрному розподілі праці. За цих умов сільське господарство України дійсно може стати житницею і не тільки Європи, а й інших континентів, спеціалізуючись на виробництві найефективніших для умов країни видах продукції.