Розділ 19. МИТО НА ЕКСПОРТ НАСІННЯ СОНЯШНИКУ: ПОГЛЯД З ІНШОГО БОКУ

Насіння соняшнику (далі соняшник) є культурою, у вирощуванні якої Україна, безперечно, має відносну перевагу. Протягом останнього десятиліття в Україні зібрано близько 10—16 % обсягу всього світового врожаю соняшнику, що становить від 5 до 39 % усього світового експорту цієї продукції. Також соняшник є базовою сировиною для вітчизняного олійноекстракційного комплексу, який протягом 1999—2000 рр. займав біля 16 % усього світового ринку соняшникової олії (далі — олія ). Звичайно, якщо сільськогосподарські виробники зацікавлені у вищих внутрішніх цінах на соняшник, то переробні підприємства віддають перевагу нижчим цінам на соняшник та достатній його пропозиції на внутрішньому ринку. Як наслідок, не має нічого дивного в тому, що українські політики неодноразово зверталися до питання податку на експорт насіння соняшнику . У жовтні 1999 р. було введено 23 % податок на експорт. У липні 2001 р. цей податок був зменшений до 17 %. Потім було запропоновано додатково зменшити ставку податку, однак такі пропозиції отримати шалений опір з боку лобі переробників, які, натомість, запропонували субсидувати сільськогосподарських виробників, що компенсувало б їм втрати від занижених внутрішніх цін на соняшник.

Метою цього дослідження є, поперше, дати короткий огляд сучасного розвитку олійноекстракційного комплексу України та оцінити різні можливі варіанти політичних кроків щодо експортного мита. Наш аналіз використовує нещодавно розроблену модель часткової рівноваги (ЧР) «Регіональна модель сільськогосподарського комплексу України» (RASMU). Головним висновком дослідження є те, що субсидування вирощування соняшнику компенсувало б втрати аграрних виробників, але такий крок загалом є економічно недоцільним. Субсидування надало б також можливість переробникам соняшнику отримувати надприбутки й надалі.

19.2. СЕКТОР НАСІННЯ СОНЯШНИКУ В УКРАЇНІ

19.2.1. Вирощування соняшнику

Соняшник — одна з найважливіших культур, які вирощуються в Україні. Серед найбільших країн світу з вирощування соняшнику Україна посідає третє місце, після Аргентини та Росії (рис. 19.1). За останнє десятиліття обсяг світового виробництва соняшнику зріс у середньому з 23,5 млн т у середині 90х років минулого століття до 26,3 млн т у 2003/2004 рр. За помірного зростання, протягом 1990—2003 рр. обсяги виробництва соняшнику в Україні наслідували світову тенденцію. Як видно з рис. 19.1, обсяг виробництва зріс із 2,72 млн т у 1990 р. до 4,25 млн т у 2003 р., але для решти років він був приблизно таким самим, як у 1990 р.

Найкращі умови для вирощування соняшнику має Степова кліматична зона, і майже 90 % національного обсягу виробництва соняшнику сконцентровано у східних та південних областях, а також «у руках» великих сільськогосподарських виробників. Соняшник займає лише близько 15 % загальної посівної площі в Україні. Однак у головних областяхвиробниках соняшнику ця частка була набагато більшою (наприклад, Дніпропетровська обл. — 32 %, Донецька обл. — 42 %) і перевищувала максимально допустиму рекомендовану величину за дотримання сівозміни (20—25 %). Насправді багато виробників сіяли соняшник кожних два роки на одній і тій самій площі. Якщо така практика триватиме, то зниження врожайності , ймовірно, обмежить подальше зростання виробництва. Падіння середньої врожайності уже можна було спостерігати у 1990х роках.

Незважаючи на те, що соняшник дає менше валового доходу на 1 га, ніж озима пшениця чи ячмінь, все ж таки стверджують, що він прибутковіший, ніж інші культури. Згідно з даними ФАО, середній валовий дохід стосовно до соняшнику становить 173 дол. США/гa у 2001 та 2002 рр., порівняно зі 187 дол. США/га з озимої пшениці. Якщо від цього відняти середні змінні витрати, то валовий прибуток становив 101 дол. США/гa для соняшнику та 82 дол. США/гa для озимої пшениці. Така різниця переважно пояснюється нижчими витратами на насіння соняшнику (26 дол. США/гa — для соняшнику проти, відповідно, 55 та 50 дол. США/га — для озимої пшениці та ячменю). Чисті прибутки для соняшника та озимої пшениці склали відповідно 46 та 9,1 дол. США/гa.¹

У той час як Україна входять до трійки найбільших країнекспортерів соняшнику, світова частка України через значні коливання внутрішнього та світового врожаю була нестабільною (рис. 19.2).

На рис. 19.3 надано помісячну інформацію про український експорт та ціни на соняшник у період з 1998 по 2003 рр. Після запровадження наприкінці 1999 р. 23 %го податку внутрішня ціна стала нижчою від світової (у середньому на 16 %), однак через «дірки » у законодавстві ця різниця зникла протягом 2001 р. Зниження у 2001 р. ставки оподаткування до 17 % супроводжувалося «закриттям цих дірок» і різниця між внутрішньою та світовою цінами у 2002 р. в середньому становила 13 %.

Табл. 19.1 відображає баланси попиту та пропозиції соняшнику протягом періоду чинності податку на експорт соняшнику. Дані таблиці вказують на дві характерні тенденції. Поперше, незважаючи на експортний податок, імовірно через світову тенденцію, виробництво соняшнику мало тенденцію до зростання протягом усього періоду. Подруге, в той час як виробництво зростало, обсяги експорту коливалися навколо більшменш постійного тренду та збільшувалась вітчизняна переробка соняшнику. Це можна пояснити впливом запровадження експортного мита, що допомогло переробній галузі отримувати сировину за цінами нижчими від тих, які б існували за відсутності останнього.

19.2.2. Стислий огляд динаміки розвитку переробної галузі

Динаміка обсягу переробки насіння соняшника в Україні нагадує Uподібну криву, з незначною зміною протягом останнього десятиліття . Обсяг виробництва соняшникової олії зменшився із 0,92 млн т у 1992/93 рр. до 0,45 млн т у 1996/97, а потім знову зріс до 1,2 млн т у 2002/03 рр. У середині 1990х років для виробників та трейдерів експорт соняшнику був вигіднішим, ніж його продаж вітчизняним переробникам, які просто не здатні були конкурувати із закордонними конкурентами. Низька ефективність переробки була головною характерною особливістю вітчизняних переробників того періоду (фон КрамонТаубадель та Штріве, 1999). Завдяки застарілій технології переробки та високому рівню споживання енергії витрати на переробку коливалися від 29 до 60 дол. США/т, проти 27 дол. США/т у Західній Європі. Через нестачу обігових коштів, 80 % переробки соняшнику відбувалося за давальницькими контрактами, згідно якими переробні підприємства брали 20 % виготовленої олії як плату за переробку насіння. Переробники платили лише за 16 % соняшнику, який вони закуповували, а за решту розраховувались бартером. Тож цілком очевидно, що сільськогосподарські виробники та трейдери віддавали перевагу продажу за кордон, за гроші. Проте обсяги переробки соняшнику та виготовлення олії значно зросли після запровадження експортного мита на насіння соняшнику.

Дані табл. 19.2 свідчать , що починаючи з 1998/99 рр. і дотепер виробництво олії помірно зростало; 2001/02 рр. були винятком через низький урожай у 2001 р. Близько 50 % української олії споживається в Україні, а решта — експортується. Згідно з оцінки ФАО, фасована олія становить близько ¾ всього обсягу вітчизняного споживання рослинної олії.

З рис. 19.4 видно, що перед запровадженням 23 %го експортного мита, внутрішні ціни на соняшникову олію були значно вищими за світові. Після запровадження податку ціни на олію коливалися на рівні світових цін. Можна було спостерігати незначний імпорт олії в 1998/99 рр., але Україна була нетто експортером протягом усього періоду, що розглядається (див. табл. 19.2). Як зображено на рис. 19.4, виробництво олії відбувалося протягом вересня—травня, тобто протягом та після періоду жнив. На сьогодні переробні підприємства укладають контракти з виробниками та закуповують переважну більшість насіння соняшника починаючи з жовтня і до січня. Незалежні трейдери також беруть участь на ринку, закуповуючи соняшник у сільськогосподарських виробників або у елеваторів та продаючи його переробникам.

Нині загальна потужність переробних підприємств в Україні оцінюється в 3,9 млн т насіння соняшника. Соняшник переробляється більш ніж 200 підприємствами України, проте близько 85 % усієї рослинної олії виробляють 19 великих переробників, об’єднаних в Асоціацію українських переробників насіння соняшника «УкрОліяПром». Решта 15 % виробляється малими переробними підприємствами з малими потужностями та обсягом виробництва.

Хоча витрати на переробку в 90х роках минулого століття в Україні були значно вищі за аналогічні міжнародні показники (див. вище), вони значно зменшились з того часу. Щодо 2001/02 рр. ФAO повідомляє, що середні витрати становили 20—40 дол. США/т, що наближається до рівня витрат у Західній Європі. Звичайно, у тому разі, коли (хоча б кілька або найбільші) переробники вже можуть конкурувати за витратами, раціональність експортного мита викликає сумнів. У цьому разі податок просто забезпечує ефективним вітчизняним переробникам значні надприбутки.

Побічним продуктом виробництва олії є соняшниковий шрот (далі шрот), що використовується для харчування в тваринництві. Виробництво шроту також зросло протягом останніх років (табл. 19.3). Вміст білку в шроті становив 35—37 %, але цей шрот не вважається хорошим джерелом білка для тваринництва, як, наприклад, соєвий шрот. Розвиток птахівництва може стимулювати зростання попиту на шрот в Україні в майбутньому.

19.3. МОЖЛИВІ АРГУМЕНТИ НА КОРИСТЬ МИТА НА ЕКСПОРТ НАСІННЯ СОНЯШНИКУ

У цьому підрозділі ми намагатимемось ретельно перевірити слушність кількох аргументів на користь податку на експорт насіння соняшнику. Спочатку ми розглянемо так званий аргумент «галузімалюка», згідно з яким українська переробна галузь потребує тимчасової допомоги, щоб спромогтися залучити інвестиції та стати конкурентоспроможною. Далі проаналізуємо твердження , що Україна має певну ринкову силу/владу на світовому ринку насіння соняшнику, що дає «зелене світло» можливості встановлення оптимальної ставки експортного мита.

Не слід забувати й про третій аргумент. Деякі прибічники експортного мита стверджують, що з агрономічного погляду багато регіонів України вже виробляють забагато соняшнику, що негативно впливає на родючість землі та продуктивність галузі в довгостроковій перспективі. Таким чином, податок може зашкодити аграрним виробникам, але це — для їхньої ж користі . Незважаючи на те, що це всетаки патерналістський аргумент , цілком очевидно, що він не виправдовує оподаткування всіх без винятку виробників соняшнику в країні, ігноруючи при цьому управлінські навички. Більше того, політики повинні залишитися над питанням, чи не є надмірне виробництво соняшнику наслідком надмірного прямого чи непрямого оподаткування інших культур, що змушує сільськогосподарських виробників перевиробляти тільки ту культуру, що генерує прибутки та не зазнає втручань.

19.3.1. Аргумент на користь галузімалюка

Так званий аргумент на користь «галузімалюка» стверджує, що галузь потребує на певний період часу державної підтримки, щоб стати конкурентною на міжнародній арені. Цей аргумент використовувався, щоб виправдати промисловий протекціонізм у США та Німеччині в ХІХ столітті, і нещодавно — для політики заміщення імпорту країнами, що розвиваються. Субсидування європейської авіаційної галузі («Airbus») є іншим прикладом підтримки, яку розроблено з метою допомогти галузі з’явитися і стати конкурентоспроможною. Головна ідея аргументу «галузімалюка» є те, що вітчизняна галузь не може стати конкурентоспроможною, тому що із самого початку її витрати занадто високі, попри можливість зменшити їх та стати конкурентоспроможними в довготривалій перспективі. Цього можна досягти через економію на масштабах або усунення інших перешкод входженню в ринок (наприклад, ноухау або монопольна влада конкурентів). Потенційна конкурентоспроможність вважається достатньою для виправдання початкового захисту вітчизняної галузі, щоб допомогти їй подолати «пагорб», допоки вона сама зможе протистояти конкуренції. Початковий захист галузі може призвести до суспільних втрат у короткостроковому періоді, але припускається, що ці втрати потім будуть більш ніж компенсовані вигодами, накопиченими галуззю в довготривалій перспективі.

У цьому контексті олійноекстракційна галузь є «галуззюмалюком», і, завдяки 17 %му експортному миту на насіння соняшнику така підтримка відбувається у формі постачання сировини (соняшнику) за низькими цінами. Екстракційні заводи в Україні були неефективними й використовували не повною мірою свої переробні потужності в 1990х роках, у той час як величезну кількість насіння експортували для переробки за кордон. За таких обставин обґрунтування запровадження експортного мита звучить цілком слушно: держава підтримує галузь, що бореться, допомагає зберегти робочі місця та залишити додану вартість в Україні, та залучає іноземні інвестиції до галузі, і це практично нічого не коштує національній економіці.

У той самий час як ці аргументи дійсно є слушними, не потрібно нехтувати таким:

• Поперше, експортне мито на насіння соняшнику, насправді, завдає реальних витрат у наслідок значно менших доходів для вітчизняних виробників соняшнику. За світової ціни на рівні 250 дол. США/т, 17 %ве експортне мито означає, що виробники отримують на 42,5 дол. США/т менше, ніж за умови відсутності експортного мита. Обсяг виробленого насіння соняшнику в середньому становив 3,05 млн т за період 1998—2004 рр. (табл. 19.1). Отже, загальні річні втрати виробників соняшнику, через мито, дорівнювали приблизно 130 млн дол. США, або 700 млн грн (див. «Деталізовані результати моделювання» в підр. 4). Політики в Україні постійно наголошують на тому, що вони завзято підтримують сільськогосподарських виробників, але ситуація з експортним митом вказує на протилежне.

• Подруге, як уже зазначалося, починаючи з 2001/2002 рр. вітчизняні витрати на переробку значно зменшились порівняно із серединою 1990х років. Через те що інвестиції продовжують надходити, конкурентоспроможність олійноекстракційної галузі України буде навіть збільшуватись. «Малюк» виріс і тепер уже сам повинен триматися на ногах. Отже, якщо колись і було виправдання для підтримки галузімалюка, на сьогодні така аргументація вже є безпідставною.

Насправді, той факт, що експортне мито продовжує існувати, є класичним прикладом того, що економісти називають «гонитва за рентою» (англ. ‘rentseeking’). Підприємства, які отримують підтримку як галузьмалюк, звикають до такої підтримки та працюють так, щоб зберегти таку підтримку тривалий час після того, як вона (підтримка) перестане бути їм потрібною. Іронія цієї ситуації полягає в тому, що підтримка, яку вони отримують, так звану ренту, є дуже зручним джерелом отримання грошей, які можна використати для законного (а можливо й незаконного) переконання політиків продовжувати підтримку. Це, можливо, і є найважливішою причиною того, що економісти дуже скептично ставляться до аргументу на користь галузімалюка. Навіть у випадках, коли нібито така аргументація є економічно слушною, імовірно, що така підтримка буде використана не за призначенням.

19.3.2. Аргумент стосовно ринкової влади

Тарифи на імпорт оподатковують споживача та надають вигоду виробникам і бюджету, а експортне мито обтяжує виробників і надає вигоду споживачам та бюджету. Але спільним для імпортного та експортного мита є те, що втрати/обтяжування переважують вигоди, що призводить до чистих соціальних втрат. Однак, згідно з теорією оптимального рівня тарифу, країна, що посідає значну частку у світовій торгівлі, може збільшити свій добробут через запровадження імпортного або експортного мита (Corden, 1997). Коли імпортер запроваджує імпортне мито, внутрішні ціни підвищуються, а внутрішній попит скорочується. Якщо імпортер досить великий, то через те, що він вимагає менше від світового ринку, світові ціни зазнаватимуть зниження. Зниження в результаті цього ціни на імпорт може переважити суспільні втрати, спричинені митом, якщо ставка мита буде оберненопропорційна до еластичності світової пропозиції. У випадку великого експортера даний механізм працює навпаки, і загальний добробут максимізується за рівня експортного мита t_e, (відсоток від fob ціни), що дорівнює:

де η^w є цінова еластичність світового попиту на імпорт; s_exp — частка експортера на світовому ринку.

Якщо застосувати це до експорту українського насіння соняшнику, то s_exp, згідно з даними Ф AO, дорівнювала в середньому 16,6 % у період з 1995 р. по 2002 р. Якщо припустити, що цінова еластичність світового попиту на імпорт становить — 1,5, то оптимальний податок на експорт дорівнював би 11,1 %. Однак нестабільність урожаїв соняшнику в Україні призвела до того, що s_exp варіювала від 2,5 % у 1995 р. до 25,7 % у 1997 р. Тому в 1995 р. оптимальний податок на експорт дорівнював би 1,7 %, а в 1997 р. — 17,1 %. Очевидно, що податок, розрахований за середньої ринкової частки, буде занадто низьким у роки значного експорту та занадто високим у роки незначного експорту.

Існує проблема, як показує Warr (2001), що суспільні втрати, які походять від встановлення занадто високого «оптимального» рівня податку, перевищують суспільні вигоди, що отримуються в результаті встановлення занадто низького рівня податку. Іншими словами, отримання середнього «правильногооптимального» податку може призвести до значних соціальних втрат. Через те що обсяги виробництва українського соняшнику зазнають значних коливань і визначити їх точно можна тільки після закінчення жнив та з початком експорту, визначення оптимального експортного податку є досить проблематичним (навіть якщо ми зробимо дуже героїчне припущення стосовно того, що взагалі можна отримати абсолютно правильний прогноз інших критичних складових рівняння (19.1), а саме еластичність світового попиту на імпорт та обсяги експорту конкурентів¹). Отже, спроби застосувати оптимальний податок на експорт насіння соняшнику швидше за все призведуть до чистих суспільних втрат, ніж до вигод. Тому аргумент на користь оптимального експортного мита не є переконливим виправданням для теперішньої політики України стосовно експорту насіння соняшнику. Це особливо є актуальним у світлі того, що Україна «приречена» бути чистим імпортером соняшнику в 2004/05 рр.

19.4. ЕМПІРИЧНА ОЦІНКА МИТА НА ЕКСПОРТ НАСІННЯ СОНЯШНИКУ

19.4.1. Моделювання можливих альтернативних політичних кроків

Питання зниження або відміни експортного мита нині активно обговорюються в колах, пов’язаних з аграрною політикою України. Асоціація українських олійноекстракційних підприємств «УкрОліяПром», натомість, запропонувала запровадити виробничі субсидії сільськогосподарським виробникам, які б компенсували їм втрати від існування податку на експорт насіння². Згідно з цією пропозицією переробники мають продовжувати отримати вигоду від низьких цін на насіння соняшнику (завдяки експортному миту), у той час як виробничі субсидії гарантували б їм повне завантаження переробних потужностей завдяки підтримці сільськогосподарських виробників¹. Через те що переробні потужності значно зросли протягом останніх років (імовірно завдяки захисту через експортне мито), забезпечення достатньої пропозиції насіння соняшнику почало турбувати переробників. У разі якщо б Україна стала неттоімпортером, то для завантаження переробних потужностей олійноекстракційних заводів ціна на насіння соняшнику підскочила б із ФОБ до СІФ рівня.

У цьому розділі ми використовуємо сільськогосподарську секторальну модель (RASMU, Регіональна модель сільського господарства України, див. KUHN, 2004) для того, щоб оцінити економічні втрати та вигоди зазначених вище політичних альтернатив. Використовуючи RASMU, нами були змодельовані такі сценарії подій:

• базовий сценарій («статус кво») із 17 %им експортним податком
• сценарій I без 17 %го експортного податку;
• сценарій II із 17 %им експортним податком та субсидуванням сільськогосподарських виробників.

Результати моделювання надано в табл. 19.4. Унаслідок доступності регіональних статистичних даних RASMU була калібрована таким чином, щоб відобразити середню ситуацію в 2001 та 2002 рр.

Якщо відмінити експортне мито (сценарій I), то площа та виробництво соняшнику зростає завдяки вищим цінам виробника, у той час як виробництво олії падає через зменшення маржі (різниці між собівартістю та продажною ціною) переробника. Допоки олія експортується, внутрішня ціна на неї залишається прив’язаною до світової, а отже, незмінною. Ось чому відміна експортного мита безпосередньо не відображається на споживачах. Через те що обсяг переробки соняшнику падає, експорт соняшнику зростає, а експорт олії зменшується. Однак експорт олії залишається значним.

Якщо експортне мито залишається в силі, а аграрні виробники отримують виробничу субсидію на кожну тонну виробленого насіння соняшнику (сценарій II), то посівна площа та виробництво соняшнику реагує більш менш подібно до сценарію I; відміна експортного мита або його компенсація мають однаковий вплив на сільськогосподарських виробників. Різниця між сценаріями I та II, полягає в тому, що за сценарію ІІ пререробна галузь продовжує отримувати вигоду від штучно недорого насіння соняшнику, і, порівняно з базовим сценарієм, не спостерігається змін в обсягах виробництва та експорті олії.

Порівнюючи наслідки двох політичних альтернатив, можна зробити висновок, що сценарій II переважає сценарій I, оскільки він надає можливість отримувати додаткові вигоди сільськогосподарським виробникам і не торкається переробників. Однак до цього часу ми зовсім не враховували платників податків, тобто решту національної економіки . Дані табл. 19.5 свідчать, що бюджетні витрати за сценарію I зростають, оскільки втрачаються доходи від стягування експортного мита. Але вони (витрати) зростають набагато більше за сценарію II, щоб покрити витрати на виплати виробничої субсидії. Це зростання перевищує величину збільшених надходжень від експортного мита за сценарію II (через більші обсяги експорту соняшнику). У цілому відміна експортного мита зумовлює чисту річну суспільну вигоду в розмірі приблизно 24 млн дол. США: виробники соняшнику додатково отримують 138 млн дол. США, переробники втрачають 77 млн дол. США, а платники податків втрачають близько 36 млн дол. США.¹

Насамкінець, відміна експортного мита та виплата субсидій на кожну тонну насіння соняшнику для переробників матиме такий самий результат, як і збереження податку та виплати субсидії на кожну тонну насіння для сільськогосподарських виробників . Звичайно, переробники запропонували останню альтернативу, адже її набагато легше «продати політично», приховуючи вигоди для переробників за підтримки сільськогосподарських виробників.

RASMU також пропонує погляд на регіональний розподіл змін у добробуті. Як свідчать дані табл. 19.5, Центр та Південь України будуть мати вигоду від будьякої з розглянутих альтернатив. Південь і Захід — де соняшник вирощується, а олія виробляється в незначних обсяг — не зазнають суттєвого впливу. Однак зменшені податкові надходження до державного бюджету мають бути розподілені серед мешканців областей України, а за цим припущенням Північ і Захід втрачають за обох альтернативних сценаріїв. Однак втрати будуть більшими, якщо буде запроваджено субсидію, адже вона потребує набагато більше бюджетних витрат, ніж відміна експортного мита.

Іншим аспектом є додаткові адміністративні витрати , які можна очікувати від запровадження субсидії. Оскільки цей захід має бути спрямований на окремо взятого сільськогосподарського виробника, то бюрократичні витрати на адміністрування виплат субсидій, імовірно, невілюють будьякі соціальні вигоди порівняно з теперішнім становищем. Більше того, субсидія разом з експортним митом зробили б ринки менш прозорими, що могло б служити приводом для скарг з боку торговельних партнерівчленів СОТ.

19.4.2. Вплив на міжнародні торговельні стосунки

Швидкий вступ до СОТ — це загальноприйнята політична мета України, тож виникає питання, чи торговельний режим України відповідає вимогам СОТ? Неочікуваним виявився той факт, що експортні податки насправді не вилучена з умов СОТ, адже норми щодо цього інструменту не чітко визначені (OECD, 2003). Цьому існує кілька пояснень:

• Більшість індустріальних країн мають двосторонні або регіональні домовленості про заборону застосування експортного мита. Це означає , що дотепер не було нагальної потреби виносити це питання на порядок денний СОТ.

• Індустріалізовані країни дуже рідко домінують на світових ринках сировини, котру можна оподатковувати в розумних межах. Більше того, сільськогосподарські лобі в країнах ОЕСР не дозволили б оподатковувати експорт аграрної продукції.

• Багато країн, що розвиваються, покладаються на податок на експорт сировини, наприклад какао тощо, бо їхні фіскальні системи занадто слабкі, щоб дозволити собі адекватне оподаткування доходів чи виручки. Оскільки країнам, що розвиваються, надається багато виключень у рамках СОТ, нині немає офіційного тиску на них щодо відміни своїх експортних податків.

Отже, якби Україна була членом СОТ, то вона, імовірно, не мала б проблем щодо податку на експорт насіння соняшнику. Однак ситуація відрізняється для країн, які намагаються отримати членство в СОТ. Як зазначено у доповіді, підготовленій ОЕСР (2003), Росія нині перебуває під тиском щодо поступового зменшення або відміни податків на експорт різноманітної сировини. Схожі норми були застосовані щодо Китаю, як умова його вступу до СОТ. Тож умовою вступу України до СОТ було б розроблення плану з відміни експортного мита.

19.5. ВИСНОВКИ

За п’ять років існування мита на експорт насіння соняшника в Україні в олійноекстракційну галузь були залучені значні інвестиції. Щоправда, сільськогосподарські виробники сплачували значну частину цих інвестицій, адже вони отримували нижчі ціни на насіння соняшнику, що призводило до щорічного зменшення доходів аграрних виробників приблизно на 130 млн дол. США. Тільки зростання світових цін на соняшник допомогло запобігти проблемам, що могли б бути спричинені такими політичними кроками. Тим не менше, податок на експорт соняшнику є податком на сільськогосподарське виробництво і, як такий, суперечить неодноразовим заявам політиків в Україні про те, що допомога сільськогосподарським виробникам є головним пріоритетом у їхній роботі.

Отже, ми рекомендуємо, щоб податок на експорт насіння соняшнику був відмінений протягом наступних трьох років. Пропозиція переробників про збереження податку та надання виробничих субсидій є нераціональною альтернативою, оскільки це було б продовженням теперішньої субсидії переробникам, прихованої під виглядом допомоги аграрним виробникам, що насправді сплачувалась би платниками податків. Багато олійноекстракційних заводів в Україні, особливо «великі гравці», протягом останніх років інтенсивно інвестували в нові потужності та ефективні технології. Вони вже є конкурентоспроможними на міжнародному рівні і, що просто ідеально для них, розташовані в одному з найбільших у світі регіонів з вирощування насіння соняшнику та наближеного до міжнародних ринків. Отже, вони повинні бути в змозі стояти на своїх ногах і не отримувати допомоги від сільськогосподарських виробників та/або платників податків в Україні.