Розділ 12. ОЦІНКА СУСПІЛЬНОЇ ПРИБУТКОВОСТІ

Для міжнародних ресурсів та продукції суспільна оцінка спричиняє потребу в розрахунку еквівалентів світових цін для внутрішньої продукції та вимагає особливої уваги до впливу різниці щодо якості продукції та географічного місцерозташування. Для внутрішніх ресурсів процес суспільної оцінки розпочинається з фактичних ринкових цін, які потім коригуються на величину впливу відхилень ресурсного ринку. Оцінка інших видів впливу на ціни ресурсів – взаємодія між відхиленнями цін на продукцію та ресурси та між заміщенням ресурсів і цінами на них – часто базується на певних припущеннях. Зазвичай припускається, що такі впливи є незначними за величиною. Оскільки оцінки суспільних цін на ресурси є наближенними до справжніх значень, то аналіз чутливості наслідків змін суспільних цін на ресурси є ключовим елементом презентації результатів МАР. Змінюючи обсяги ресурсів та продукції за фактичних цін, можна змоделювати реакцію виробника (якщо така існує) на суспільні ціни на продукцію та ресурси.

12.1. ОЦІНКА СУСПІЛЬНИХ ЦІН НА МІЖНАРОДНУ ПРОДУКЦІЮ

Суспільна ціна на аграрну продукцію є ціною на кордоні, тобто ціною, за якою іноземні постачальники доставляли би продукцію на внутрішній ринок, або це ціна, яку іноземні споживачі сплачували б внутрішнім постачальникам за доставку продукції на їхні ринки. Однак якщо світові ціни мають відображати очікувані суспільні альтернативні витрати для продукції , виробленої всередині країни, то в цьому разі слід робити певні коригування. Фактичні світові ціни можуть і не відображати впливу монопольного становища на внутрішньому ринку країни. За відсутності фактичного імпорту або експорту вітчизняної продукції потрібно оцінювати еквівалентні світові ціни, котрі зазвичай отримують з фактичних світових цін. Але для того, щоб бути справжнім еквівалентом, вони мають відображати вплив міжнародних транспортних витрат і різницю щодо якості продукції. Більше того, фактичні світові ціни можуть відрізнятись від очікуваних у майбутньому цін.

12.1.1. Розрахунок світових цін

Одним із джерел даних світових цін є національна статистика щодо зовнішньоторговельної діяльності. Приблизні світові ціни (середні значення на одиницю) можна отримати діленням сукупної вартості на обсяг торгівлі (імпорту або експорту). Але викривлення даних торгівлі можуть траплятися у разі, якщо торговельні обсяги відносно невеликі, або якщо дані викривлені через неправдиву звітність підприємств з метою уникнення оподаткування чи репатріації доходів (завищене чи занижене декларування), або якщо якість іноземної продукції суттєво відрізняється від вітчизняної продукції. Інтерв’ю з представниками статистичних офісів або торговельних компаній дає змогу оцінити таку можливість. Якщо власна статистика торгівлі країни відсутня або викривлена, то оціночні світові ціни можна розрахувати за допомогою дослідження торговельних даних сусідньої країни. Ці ціни коригуються на величину витрат на міжнародне транспортування та страхування, щоб змоделювати ціну імпорту «cif» або ціну експорту «fob» для відповідної країни. Третім можливим джерелом безпосередніх світових цін є інформація про ціни з промисловості, урядових структур або міжнародних організацій. Ці групи регулярно публікують «cif» та «fob» ціни в різних місцевостях, які потім можна скоригувати, щоб відобразити будьяку різницю між міжнародними транспортними витратами та витратами на страхування між портами.

Якщо немає можливості знайти інформацію про світові ціни, можна використати альтернативну процедуру опосередкованої оцінки світових цін через усунення впливу викривляючих внутрішніх політичних заходів. Щоб розрахувати опосередковано світові ціни, потрібно розпочинати з фактичних цін на міжнародну продукцію і вже потім кількісно оцінити вплив політики, що впливає на ціноутворення. Такий процес дає наближену світову ціну, що відображає усунення викривляючих наслідків політики. Якщо говорити мовою МАР, то вимірюється J для того, щоб знайти E та F як залишки з А та В відповідно. Процедура дуже дієва, коли всі політичні трансферти легко виміряти і вони відомі. Якщо, наприклад, існує єдина викривляюча політика щодо імпортованого мінерального добрива у вигляді субсидії на рівні 20 % імпортної ціни «cif» мінерального добрива, то фактична ціна мінерального добрива становить 80 % світової ціни (розрахована як внутрішня ціна поділена на 0,8).

Така процедура складніша у випадку, коли існують кількісні торговельні обмеження або якщо трансферти передбачають комбінації політик, у тому числі квоти. Наприклад, на імпорт пшениці можна накладати 30 % мито та квоту обсягом 500 000 метричних тонн. Коригуючи фактичні внутрішні ціни — 700 гривень на тонну не можна просто розділити 700 на 1,3 та стверджувати, що приблизна світова ціна (cif у внутрішньому порту) дорівнює 538 гривнів. Квота на експорт пшениці, у разі фактичного обмеження, збільшуватиме внутрішню ціну на додаток до ціни, спричиненої тарифом. Неявна ціна в 538 грн становить верхню межу на світову ціну, але фактична світова ціна може бути набагато нижчою. За таких обставин потрібно мати «cif» та «fob» ціни на пшеницю в сусідніх країнах.

Визначення витрат на транспортування та обробку продукції являє собою потенційне ускладнення у визначенні світових цін . Ціна, яку отримує внутрішній виробник за експорт продукції на іноземні ринки (ціна франко порт fob), не дорівнює ціні, яку сплачують внутрішні споживачі за імпорт з іноземних ринків (ціна cif). Крива іноземного попиту починає відрізнятись від кривої іноземної пропозиції, як показано на рис. 12.1. Якщо країна є чистим імпортером певного виду продукції, то співвідношення внутрішніх попиту та пропозиції аналогічне тому, що зображено на рисунку кривою пропозиції S та кривою попиту D. Внутрішня ринкова ціна за умов вільної торгівлі дорівнюватиме

P_M^W _. Це і є суспільна вартість продукції. Якщо країна є чистим експортером певного виду продукції, то внутрішня крива пропозиції буде представлена S’’, а суспільна вартість становитиме меншу величину P_X^W . Якщо крива пропозиції перетинає криву пропозиції між P_M^W   та P_X^W _, як наприклад, S’, то не відбувається ніякої торгівлі. Суспільна ціна неміжнародної продукції, PD, повністю визначається внутрішнім ринком країни.

Можливі значні відмінності суспільної прибутковості, розрахованої за цінами, cif та fob означає, що місцерозташування може бути основним критерієм визначення продуктової системи. Деталізація системи як такої, що виробляє для експортних ринків, дозволяє безпосереднє оцінювання конкурентоспроможності за ціни франко порт (fob). Суспільні ціни для внутрішнього ринку потім розраховуються відніманням від ціни франко порт суспільної вартості транспортних витрат та витрат на обробку . Така процедура дає можливість скласти таблицю суспільних цін для експортної продукції. Якби внутрішні ціни зменшилися до рівня нижче за ціну, визначену ціною fob, то виробники збільшили б обсяг експорту, спричиняючи тим самим збільшення внутрішніх цін. Зростання ціни вище рівня, визначеного ціною fob, спричинило б переорієнтацію із зовнішніх на внутрішні ринки, змушуючи знижуватись внутрішні ціни. Якщо ж виробництво заміщується імпортом, то ціна cif є відповідною ціною на кордоні. Внутрішні транспортні витрат та витрати на обробку продукції додаються до ціни cif, щоб визначити суспільну вартість на внутрішньому ринку. Арбітраж (між імпортуванням та споживанням вітчизняної продукції) забезпечуватиме сталий набір суспільних цін.

Коли продукція не є міжнародною (не бере участі у зовнішньоторговельних відносинах), то суспільні криві попиту та пропозиції перетинатимуться всередині ciffob коридору. За таких обставин тільки верхню та нижню межі можна визначити як суспільну ціну. Фактична ціна визначається локальними попитом та пропозицією. Оскільки суспільні криві попиту та пропозиції невідомі, суспільна ціна продукції має певний ступінь невизначеності. Ймовірно, що такі невизначеності матимуть найвищий ступінь важливості на ізольованих ринках, оскільки різниця між визначеною cif ціною та визначеною fob ціною стає дедалі більшою залежно від віддаленості або ізольованості внутрішніх ринків.

12.1.3. Часові межі аналізу

Безпосереднє визначення часових меж аналізу являє собою другий аспект визначення суспільних цін на продукцію. Для того, щоб визначити прибутковість продуктової системи в певний заданий рік, можна використовувати фактичні ціни на внутрішньому ринку та світові ціни. Проте, з погляду політика, довгострокова прибутковість часто має важливіше значення. Щоб урахувати довгострокові взаємозв’язки політики та прибутковості, слід використовувати очікувані ціни як вимір розрахунку витрат на ресурси та доходи від реалізації продукції. Загалом фактичні ціни будуть близькими або дорівнювати очікуваним цінам, і тому відмінність очікуваних та фактичних ринкових цін більше не становитиме проблеми. Оскільки більшість світових товарних ринків мають значні розміри , то зміщення довгострокового попиту та пропозиції на світових ринках спричинятиме повільні зміни цін на продукцію, за винятком різких коливань попиту і пропозиції.

Оцінки очікуваних майбутніх цін можна отримати з моделей товарних світових ринків. Передбачування цін виконується для низки товарів міжнародними організаціями, наприклад Світовим Банком. У принципі, передбачувані ціни є фактичною ціною, скоригованою на очікувані майбутні зміни у світовому балансі попиту та пропозиції. Якщо очікується, що попит зростатиме швидшими темпами ніж пропозиція, то очікувані майбутні ціни будуть вищими за поточні. За протилежних обставин очікувані майбутні ціни знижуватимуться. Складність такої вправи полягає в тому, що передбачення можуть бути неправильними. Якщо учасники ринку довіряють прогнозам і, отже, очікуватимуть зростання майбутніх цін, то створюються стимули пошуку нових джерел постачання або замінників певної продукції. Якщо очікується, що ціни знижуватимуться, виробники будуть змушені переходити на інші види діяльності або ж заохочуватимуться нові джерела споживчого попиту. Частково через такі коригування кінцеві ринкові ціни зазвичай суттєво відрізняються від прогнозованих цін.

На багатьох аграрних ринках світові ціни зазнають впливу з боку субсидій та торговельних політик в іноземних країнах. Навіть за умови, що всі країни на світовому ринку не можуть поодинці впливати на ціну , сукупний вплив на світову ціну міг би бути суттєвим, оскільки так багато країн використовують ці інструменти. Проте, з погляду ефективності, величина такого цінового впливу не є важливою проблемою. Для окремої країни оптимальний дохід можна отримати за світових цін, незважаючи на всі недосконалості світового ринку . Таким чином світова ціна становить альтернативні витрати на продукцію для внутрішньої економіки. Вітчизняні політики можуть почуватися так, неначе політика іноземних держав не справедлива стосовно до вітчизняних виробників. У такому разі рішення встановити приватну ринкову ціну вищу за суспільну (світову) ціну, використовуючи аспекти політики іноземних країн, може мати неефективне обґрунтування. Окремий ціновий вплив субсидій та торговельної політики в іноземній країні може стати важливим аспектом, якщо очікується, що майбутні зміни політики змінять світові ціни. Наприклад, зменшення субсидування в експортуючих країнах або зменшення рівня мита в імпортуючих країнах спричинило б зростання світових цін. Оскільки передбачування часу, величини та цінового впливу зміни такої політики зазвичай здійснити неможливо, то більшість оцінок щодо очікуваних цін неявно припускають сталість аграрних політик в інших країнах.

Останнє ускладнення в розрахунку очікуваної ціни виникає через змінність світових цін, а відтак, і премії за ризик. На деяких товарних ринках світові ціни дуже коливаються з року в рік. Такі умови зазвичай характеризують залишкові ринки, де світовий експорт або імпорт (або обидва) залежать від політичних кроків однієї або кількох великих країн. Відносно незначні зміни в балансі попиту та пропозиції цих країн можуть перетворюватись на значні зміни світового ринку попиту та пропозиції. У відповідь на такі обставини, країни можуть спробувати стабілізувати внутрішні ціни шляхом чергування додатних субсидій споживачам імпортної продукції або виробникам експортної продукції. Коли коливається обсяг внутрішнього виробництва, то чистий попит з боку світових ринків або постачальників на світові ринки змінюється. Якщо багато країн переслідують таку мету стабілізації одночасно, і якщо зміна чистого попиту корелює між країнами (наприклад, коли в країнах схожі погодні умови), то нестабільність світових цін збільшується й надалі.

За наявності суттєвих цінових коливань малі країни можуть упевнитись, що довгострокові середні світові ціни є недостатнім індикатором стимулів, які надходять зі світового ринку. Якщо споживачі бажають сплачувати премію за цінову стабільність, то суспільна вартість продукції може зрости на величину податку, надходження від якого фінансують схеми внутрішньої цінової стабілізації. Такі схеми можна переслідувати різними методами (наприклад запасами) та надавати різні рівні продовольчої безпеки, залежно від обсягу запасів . Вибір премії за ризик зазвичай ґрунтується на чистих витратах оперування програми запасів.

12.1.4. Якість

Різниця в якості між продукцією на внутрішньому ринку та конкурентною продукцією зі світових ринків становить третє ускладнення для розрахунку суспільної ціни на продукцію. Премії та знижки зазвичай можна асоціювати з певними характеристиками, як наприклад, зовнішній вигляд, ступінь забруднення, харчова цінність або країнавиробник. Якщо продукція призначена на експорт, то дані про експортні ціни вже відображають якість внутрішньої продукції. Щоб знайти приблизні світові ціни для імпортної продукції, потрібно прирівняти якість продукції на світових та внутрішньому ринках. Відносні внутрішні ціни імпортованої продукції та їх місцевий аналог відображають граничну оцінку місцевих споживачів. Оскільки вподобання відрізняються між країнами, то світовий ринок може накладати різну відносну ціну на внутрішню продукцію. Але якщо торгівля на світовому ринку ведеться багатьма видами продукції різної якості, то практичним завданням є визначення фізичних характеристик внутрішньої продукції та вибір продукції порівняної якості, яка є на світовому ринку.

12.1.5. Вплив великої країни

Коли велика країна може впливати на світову ціну, то вибір відповідних суспільних цін залежить від поведінки внутрішньої пропозиції та характеристик попиту світового ринку. На рис. 12.2 розглядається випадок за великої країни-експортера.

На рис. 12.2а зображено внутрішній ринок, а на рис. 12.2б — іноземний ринок. Оскільки крива попиту іноземних ринків нахилена донизу, то крива іноземного граничного доходу також має бути нахиленою донизу. Внутрішню пропозицію на міжнародний ринок отримують шляхом оцінки різниці між внутрішнім попитом та пропозицією за різних цін. За умов конкуренції ціни пропозиції дорівнюють граничним виробничим витратам, це трапляється коли експорт дорівнює Q*. Щоб зберігати експорт на цьому рівні, уряд накладає експортний податок на рівні P* – MR*. Надходження від еспортного податку дорівнюють (P* – MR*) Q*, або АВСЕ у правій частині рисунка. За оподаткування експорту, ціна, яку отримує виробник, дорівнює MR*, а не Р*. Якщо експортний податок не використовується, конкуренція між вітчизняними виробниками приведе до рівня виробництва Q та ціни Р'. У цій ситуації дохід економіки менший, ніж може бути, оскільки граничні виробничі витрати (дорівнюють Р') перевищують граничний дохід, MR'. Але якщо виробники не отримують доходи від експортного податку, то вони будуть у кращому становищі за нерегульованої торгівлі.

У принципі, ціни з урахуванням податку потрібно використовувати для суспільної оцінки, оскільки їх використання дає максимум національного доходу. За наявності експортного податку приватні та суспільні ціни будуть рівними і обидві ціни будуть меншими за світову ціну. Для оптимального імпортного податку приватні та суспільні ціни будуть перевищувати світові ціни. Проте на практиці потрібно використовувати деталізовані емпіричні моделі поведінки товарного ринку, щоб мати можливість розрахувати світові та внутрішні ціни за умови оптимального оподаткування. Але такі моделі зазвичай просто відсутні. Частково відсутність моделей відображає недосконалість даних, але для більшості аграрної продукції оцінка ринкової влади також обмежена наявністю політичних втручань. Окремі країни можуть мати велику частку у світовій торгівлі. Якщо частка у світовій торгівлі маленька, то спроби накласти оптимальний податок може тільки призвести до зміни політики конкуруючих країн, що спричинять втрату ринкових часток країн, які використовують оподаткування, але не вплине на світові ціни. Тому в багатьох практичних ситуаціях аргументи на користь оптимального оподаткування можна ставити як обґрунтування фактичних відмінностей приватних і світових цін. Однак такі індикатори ймовірно не відображатимуть оптимальну величину відхилень.

12.1.6. Використання обмінного курсу

У деякий момент аналітику потрібно конвертувати світові ціни у внутрішню валюту. Така конвертація вимагає певного обмінного курсу. Записи в розрахунку приватної прибутковості, верхній рядок матриці, не являють труднощів. Зазвичай дослідник навіть і не має обмінного курсу в приватному бюджетуванні. Якщо певні елементи виражені в іноземній валюті, то фактичний обмінний курс, що використовується фермером або маркетинговим агентом, є коректним коефіцієнтом для конвертування. Приватні прибутки вимірюють стимули та результати. Коли політика фактично не має сили, наприклад, коли гравцями системи використовується обмінний курс паралельного ринку , а не офіційного, то не має значного підґрунтя припускати, що приватні дії зазнають впливу з боку недіючої політики. Приватні прибутки вимірюються на приватних ринках, чи то на офіційному, чи тіньовому. Тому інтерес зосереджується на тому, який використовувати обмінний курс, щоб конвертувати світові ціни у внутрішню валюту для суспільної оцінки (у другому рядку МАР). Коригування обмінних курсів на предмет впливу викривлень цін на продукцію та наслідків макроекономічної політики є складним завданням. На щастя, такі коригування не є необхідним елементом побудови МАР. Зміни обмінного курсу спричиняють зміни цін на продукцію, що, врештірешт, відображається на внутрішніх цінах на ресурси. Суспільні ціни на ресурси відображають граничну вартість продуктів — суспільна ціна продукції помножена на граничний фізичний продукт — і ці ціни змінюватимуться в рівних пропорціях, оскільки зміни обмінного курсу змінюють ціни на міжнародну продукцію в рівній пропорції. Обмінний курс подібним чином впливає на всі міжнародні продуктові системи, якщо тільки ціни на ресурси мали час для пристосування. Не однаковий вплив у результаті змін обмінного курсу трапляється в системі з неміжнародною продукцією, оскільки ціни на неміжнародні товари не зазнають безпосереднього впливу, тоді як усі витрати на ресурси змінюються . Виробники неміжнародних товарів зазнаватимуть тиску в бік зміни комбінації використання ресурсів та зменшення витрат, інакше вони будуть змушені підвищити ціни на свою продукцію та потерпати від наслідків зменшення попиту.

Ресурси та продукція, що постачаються на міжнародний ринок, зазнають не однакового впливу, коли уряд не спроможний компенсувати інфляцію змінами обмінного курсу. За таких обставин ціни на ресурси зростають швидше за знецінення обмінного курсу і, отже, швидше від зростання цін на міжнародні продукцію та ресурси. Тому в МАР потрібно коригувати приватні обмінні курси (і суспільні ціни продукції та міжнародних ресурсів). Коригування інфляції вводить поправку на минулі та прогнозовані зміни реального обмінного курсу країни (RER). RER визначає шляхом порівняння відношення зміни обмінного курсу країни до зміни оптових (споживчих) цін з аналогічним відношенням головних торговельних партнерів.

Наступний приклад демонструє процес коригування RER. Якщо в країні спостерігається інфляція 50 %, у той час як середня інфляція у головних торговельних партнерів країни тільки 5 %, то інфляційна різниця становить 43 %: (150/105 – 1) · 100 %. Обмінний курс країни прив’язаний до долара США і на початковому етапі (перед інфляційною різницею) знаходиться в рівновазі, тобто на рівні 100 одиниць вітчизняної валюти на 1 долар США. Якщо уряд підтримує фіксований обмінний курс, то реальний обмінний курс підвищиться до 70 одиниць за 1 американський долар (офіційний обмінний курс на кінець року 100/1 долар США, поділений на співвідношення індексів вітчизняного рівня інфляції до зваженого середнього рівня інфляції основних торговельних партнерів, 150/105). Якщо цей рік бере в МАР за базовий, потрібно буде скоригувати обмінний курс на 43 %, щоб оцінити рівноважний обмінний курс на кінець року. Коригуючий інфляцію ресурс дорівнюватиме 1,43, а скоригований обмінний курс на кінець року буде дорівнювати 143/1 долар США. Якщо припускається, що протягом року інфляційна різниця однакова, то середній рівень переоцінки дорівнюватиме половині 43 % і середній скоригований обмінний курс дорівнюватиме близько 122/1 долар США. Суспільні ціни на міжнародну продукцію та ресурси у вітчизняній валюті будуть на 22 % вищими від приватних цін (122/100), таким чином відображаючи інфляційний податок, що накладає викривляюча політика обмінного курсу на міжнародну продукцію.

Другий випадок, коли можна скоригувати суспільні ціни на міжнародні товари на вплив обмінного курсу, трапляється за присутності множинних режимів обмінного курсу. Такі режими містять множину офіційних курсів або, що більше поширено, офіційний курс і курс на паралельному ринку. Обмінний курс, що обирається для конвертування цін на міжнародні товари , повинен відповідати курсу, що визначає фактичний рівень цін на внутрішні ресурси. Коли офіційний обмінний курс контролюється і паралельні ринки іноземної валюти відносно малі, то офіційний обмінний курс надає відповідний стандарт. Якщо ж паралельні ринки домінують , не потрібно враховувати офіційний курс на користь курсу паралельних ринків. Насамкінець, коли курси офіційного та паралельного ринків порівнянної величини, можна використати суміш цих двох курсів. В усіх випадках аналітик повинен віднайти обмінний курс, який використовувався для генерування внутрішніх цін на міжнародні товари продуктивної системи. Наприклад, якщо дані стосовно торгівлі, що використовувались як суспільні значення, ґрунтуються на офіційному обмінному курсі, але паралельні ринки домінують в економіці, то суспільні значення для міжнародних товарів (елементи E та F у МАР) множаться на коефіцієнт співвідношення курсів паралельного ринку до офіційного.

І нарешті , коригування обмінного курсу також можуть знадобитись, щоб відобразити певні короткострокові впливи змін обмінного курсу. Вважається, що ціни на міжнародні товари зазвичай адаптуються значно швидше за ціни на внутрішні ресурси, таким чином змінюючи прибутковість. У МАР короткострокові впливи обмінного курсу враховують коригування E та F. Оскільки G не змінюється, то Н змінюється більше ніж обмінний курс. Ці розрахунки можуть вказати для існуючих систем на стимули до змін, а для нових систем (різні технології та різні регіони) — розпочати виробництво.

Для розрахунку необхідна велика кількість емпіричної інформації суспільного обмінного курсу, а саме: величина сталого дефіциту державного бюджету, величина фінансування існуючого дефіциту бюджету за рахунок зовнішніх запозичень, нахил кривих попиту та пропозиції іноземної валюти та величина захисту, що надається різноманітним товарам. Як результат, розрахунки ведуть за собою багато припущень. Інші експерти вітчизняної економіки можуть надати корисний огляд припущень та розрахунків. Вітчизняні урядові організації, наприклад міністерство фінансів або національний банк, можуть мати радників з економічних питань, котрі оцінюють економіку на агрегованому рівні. Ці особи повинні мати інформацію про інфляцію та структуру обмінних курсів офіційного та паралельного ринків. Міжнародні організації на кшталт Світового Банку та Міжнародного валютного фонду також мають експертів, які виконують подібні розрахунки.