Posibniki.com.uaСтатистикаКількісний аналіз та моделювання аграрних ринків 12.2. ОЦІНКА СУСПІЛЬНИХ ЦІН ДЛЯ ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ


< Попередня  Змiст  Наступна >

12.2. ОЦІНКА СУСПІЛЬНИХ ЦІН ДЛЯ ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ


За наявності достатньої кількості інформації про світові ціни на міжнародну продукцію та технології виробництва можна розрахувати суспільні ціни на ресурси шляхом оцінки граничного фізичного продукту за світових цін. Але без такої інформації можна використати шляхи оцінки. Альтернативна стратегія оцінки розпочинається з фактичних приватних цін на внутрішні ресурси та подальшого коригування цих цін на величину відхилень на ринку.

 

На практиці основним коригуванням ціни на внутрішні ресурси є поправка на величину впливу відхилень на ринку ресурсів виробництва. Решта джерел змін — впливи викривлення ціни на продукцію та заміщення ресурсів — зазвичай припускаються настільки незначними, що їх можна не враховувати. Ігнорувати вплив на ціни на продукцію має сенс у тому разі, коли структура викривлень цін на продукцію не демонструє зміщення в бік певних ресурсів . Якщо захист надається продуктовим системам, що мають різну інтенсивність використання ресурсів, то вплив викривлення одного виду продукції на ціни ресурсів буде компенсуватись протилежним впливом іншого викривлення продукції. Сукупний вплив усіх викривлень цін продукції буде незначним.

 

Якщо ціни на продукцію систематично зміщені в бік певного ресурсу, то зазвичай припускається, що вплив на ціни на ресурси дещо підсилює чисте зміщення цін на продукцію. Умова нульового прибутку показує, що пропорційні зміни витрат на ресурси, зважені на свою частку в сукупних витратах, мають дорівнювати пропорційним змінам ціни. Отже, пропорційні зміни ціни на ресурс будуть збільшувати захист цін на продукцію. Якщо, наприклад, політика систематично захищає капіталомісткі товари, то приватний рівень дохідності капіталу буде перевищувати суспільний рівень ще в більшій пропорції. Приватні ціни на деякі інші ресурси, наприклад на працю, будуть нижче своїх суспільних рівнів. Нехтування впливом заміщення ресурсів на ціни на ресурси можна обґрунтувати другими найкращими ситуаціями та результатами теореми про огинаючу: гранична відповідь на зміни у витратах на виробництво однакові незалежно від того, чи є коефіцієнти ресурси—продукція постійні чи змінні. Але, якщо зміни цін на ресурс дуже великі, то заміщення ресурсів матиме певний відчутний вплив на ціни на ресурси. Для того, щоб урахувати такі загальні обставини, потрібно мати інформацію про попит на ресурс для кожної продуктової системи. У більшості емпіричних ситуацій для того, щоб виміряти вплив заміщення ресурсів, відсутні відповідні дані. За таких обставин аналітик не має вибору, окрім як виконати аналіз чутливості, для того щоб протестувати, наскільки змінюються результати МАР у межах припущених параметрів.

 

12.2.1. Капітал

 

Оцінка суспільного рівня дохідності капіталу розпочинається з аналізу фактичних відсоткових ставок на ринку капіталу. Першою правкою цих ставок буде коригування на інфляцію. Якщо інфляція не дорівнює нулю, то заощаджувальники та фінансові посередники вимагатимуть фінансову премію на свої заощадження та позички, щоб реальна вартість цих трансакцій не погіршувалася з часом. Споживач, наприклад, не буде дуже зацікавлений заощаджувати, якщо на такі заощадження в майбутньому купуватиметься менше товарів, ніж зараз. Фактичні відсоткові ставки , таким чином, відображатимуть компенсацію інфляції, а також реальну дохідність. Реальна відсоткова ставка, iB, розраховується так:

 

Реальна відсоткова ставка,  iB

де іN — фактична відсоткова ставка; f — рівень інфляції.

 

За низьких відсоткових ставок та інфляції, реальна відсоткова ставка добре наближується простою різницею між фактичною відсотковою ставкою та рівнем інфляції, (iNf). Але таке наближення погіршується залежно від того, як зростають рівні відсоткових ставок.

 

Для того щоб отримати реальні ставки дохідності, відсоткові ставки коригуються на величину відхилень. Найпростіше відхилення (для аналітичних цілей ) є податком на капітал. Якщо податок є простим пропорційним податком зі ставкою t, то рівень дохідності інвестицій r можна оцінити з фактичних відсоткових ставок за такою формулою:

 

rr · t = iB.

 

Суспільна та приватна ставки дохідності повинні перевищувати реальну відсоткову ставку, щоб інвестор міг сплатити кредитору і державі.

 

Аналогічні розрахунки виконуються за наявності пропорційної субсидії на капітальні інвестиції (– t). Такі заходи найбільше розповсюджені у вигляді спеціальних програм кредитування секторів або субсидування відсоткових ставок, і вони впливають тільки на приватні ставки дохідності субсидованих систем. Для оцінки приватних капітальних витрат системи еквівалентна вартість субсидії в одиницях відсоткової ставки віднімається від приватної ставки дохідності, що існує в усій економіці. Процедура передбачає, що потенційний позичальник має доступ до інвестицій, що дають приватний рівень дохідності в масштабах економіки та може використовувати несубсидований кредит (не обов’язково від банків), щоб здійснити такі інвестиції. Інвестор використовуватиме субсидований кредит для передбачених урядом інвестицій, якщо тільки чиста дохідність субсидованого кредиту дорівнюватиме приватному граничному рівню дохідності несубсидованого кредиту.

 

Звичайно, відхилення на капітальному ринку будуть набагато складнішими за податок. Напевне, типовішим політичним викривленням є кількісні обмеження пропозиції капіталу або контроль відсоткових ставок. Такий контроль зазвичай пов’язаний із макроекономічними викривленнями. Найпоширенішим ринковим провалом є інституційні недосконалості, де ринки капіталу для певних регіонів або секторів ізольовані один від одного. Відсоткові ставки, що встановлюються урядом, та ринкові провали знищують зв’язок між фактичними відсотковими ставками та приватними рівнями дохідності. Натомість, ставки дохідності залежать від розподілу фінансового капіталу між інвесторами і, ймовірно, відображатимуть надлишкові прибутки, а також витрати на запозичення. Суспільний рівень дохідності може бути вищим або нижчим від приватного рівня дохідності.

 

За таких обставин необхідні інші джерела інформації про дохідність капітальних інвестицій. Одним з таких джерел є окремі дослідницькі проекти щодо дохідності інвестицій. У дослідженнях на національному рівні робляться спроби оцінювати вартість сукупного капіталу економіки. Тоді національний дохід розподіляється між працею та капіталом. Дохід від капіталу, поділений на вартість сукупного капіталу економіки, дає наближене значення рівня дохідності капіталу. Дослідження окремих секторів економіки виконують у подібний спосіб. Вартість капіталу порівнюється з доходом від капіталу, таким як прибутки плюс щорічні капітальні платежі. Порівняння таких досліджень секторів економіки може надати приблизне уявлення про приватний рівень дохідності в економіці. Співвідношення ставок орендної плати до ціни на землю сільськогосподарського призначення може підказати рівень дохідності в аграрному секторі, оскільки земля зазвичай є активом, що не знецінюється. Але такі порівняння залежать від відсутності значного спекулятивного або споживчого попиту.

 

Такі види попиту можуть спричинити те, що ціни на землю перевищуватимуть капіталізовану вартість ренти . Як і у випадку із коригуванням обмінного курсу, розрахунки дослідника можна доповнити експертною порадою від макроекономістів або інституцій, які залучені до інвестиційних проектів, наприклад, Міністерство економіки або Світовий банк.

 

Коли джерела інформації відсутні або не надійні, можна використовувати таке правило. Країни з високими доходами на душу населення зазвичай мають більший обсяг сукупного капіталу. Якщо ставки дохідності поводяться подібно між країнами, то країни з вищими доходами матимуть нижчі ставки дохідності інвестицій. Оскільки обсяг капіталу невеликий, то країни з нижчими доходами мають нереалізовані інвестиційні можливості, прибутковіші порівняно до країн з вищими доходами. Емпіричні оцінки реальних ставок дохідності зазвичай коливаються в межах 10—15 % для країн з низькими доходами, 6—10 % — для країн із середніми доходами, та 2—6 % — для країн із високими доходами. Звичайно, використання такого практичного правила дуже довільне, і за таких обставин значний наголос слід робити на результатах аналізу чутливості.

 

12.2.2. Праця

 

Найпроблемнішим моментом оцінки ринку праці є визначення різних типів праці та вибір цін приватного ринку для визначення відмінностей за статтю, віком та рівнем кваліфікації. Як тільки такий вибір зроблено, ціновий еквівалент вартості відхилень додається для розрахунку суспільних витрат на робочу силу.

 

Визначення провалів ринку праці зазвичай починається з порівняння регіональних заробітних плат протягом певного періоду часу за статтю та типом професій. Якщо зарплати подібних типів робочої сили суттєво коливаються між регіонами, або якщо зарплати змінюються не однаково протягом часу , то ринок, імовірно, фрагментований та монопсонічний. Але для обґрунтувань правок приватних цін не достатньо порівняти заробітні плати. Поперше, витрати на прожиття можуть відрізнятися між регіонами, і різниці реальної заробітної плати можуть бути набагато менші, ніж номінальної. Подруге, зарплати можуть пристосовуватись повільно між регіонами, оскільки робоча сила реагує не миттєво на зміни у відносних можливостях заробітку . Потретє, міграція від регіону до регіону є витратною справою. Якщо відносні зарплати зростають в окремому регіоні, то робоча сила в іншому регіоні може і не мігрувати до нового, більш дохідного регіону, оскільки витрати на міграцію перевищують чисті вигоди. Тому, навіть якщо ринки праці добре інтегровані, можна очікувати певну незалежність динаміки регіональних заробітних плат.

 

Якщо будьяка з цих обставин може впливати на різницю в зарплатах, то не потрібно коригувати приватні зарплати для приблизного розрахунку суспільної вартості праці. Але якщо в окремому регіоні є недосконалості ринку, то суспільні зарплати будуть знаходитись між рівнями зарплат, що існують у регіоні, з монопсонією та іншим регіоном країни. Коли монопсоністичні регіони використовують незначну частку всього ринку праці, то рівноважна заробітна плата знаходитиметься дуже близько до рівня зарплат немонопсоністичного регіону, котрий без суттєвої похибки можна використати як суспільну ціну.

 

Політичні викривлення зазвичай охоплюють законодавчо закріпленні зарплати або податки та субсидії для використання певними категоріями робочої сили. Оцінка викривлень має визначити, чи насправді діють такі регулювання. Коли ринок праці, наприклад, повністю нехтує законодавчо закріплену мінімальну заробітну плату , то приватні зарплати дорівнюють суспільній зарплаті. Обидві ціни менші за мінімальну заробітну плату. Якщо така ситуація дійсна тільки для окремих секторів, то зарплати в нерегульованих секторах можуть бути індикатором суспільної заробітної плати. Приватні ціни, що використовуються в бюджеті, змінюватимуться залежно від того, чи повинен виробник певного виду продукції дотримуватись мінімальної заробітної плати. У межах продуктової системи окремі види діяльності можуть мати таке регулювання, у той час як інші можуть і не мати; таким чином, приватні заробітні плати відрізнятимуться між різними видами діяльності.

 

Нарахування на заробітну плату, що сплачується працедавцем, потрібно розглядати за подібним сценарієм. Питання полягає в тому, чи насправді регулювання підвищило винагороду за працю, чи працедавці просто зменшили реальну зарплату і сукупний обсяг компенсації робочим залишився незмінним. Наявність дієвих регулювань потрібно асоціювати з певним рівнем безробіття. Якщо законодавчо закріплені заробітні плати асоціюються з повною зайнятістю і всі працедавці сплачують нарахування на зарплату, то можна припустити, що регулювання не має сили. У такому разі приватна вартість праці дорівнюватиме суспільній вартості (фактична зарплата плюс нарахування, що сплачується працедавцем). З іншого боку, якщо повна зайнятість спостерігається у великих секторах економіки, що не сплачують встановлені законодавчо витрати, то це дає підстави говорити, що приватні та суспільні вартості відрізняються. У регульованому секторі використовується менше робочої сили. Частка незайнятих переходить до нерегульованого сектору, що змушує зменшуватись рівень заробітної плати. Таким чином, суспільний рівень зарплат знаходиться в межах фактичних зарплат регульованих та нерегульованих секторів.

 

12.2.3. Земля

 

Земля — це унікальний ресурс , єдиний дійсно фіксований ресурс у сільському господарстві. У приміських зонах аграрний сектор може бути не єдиним користувачем землі, і на ціни та арендну плату впливатимуть альтернативні сільському господарству види використання землі. Проте у більшості випадків , єдина альтернатива використання землі в аграрному секторі — не використовувати її взагалі. В таких випадках земля діє як залишковий претендент на прибутки від аграрного виробництва.

 

Відхилення, що впливають на ціни на аграрну продукцію та неземельні ресурси, мають безпосередній вплив на земельну ренту. Якщо ціни на основні види продукції регіону зростають, то прибутки теж зростатимуть. Урештірешт, вартість землі теж зросте, оскільки виробники бажають заплатити більше за право володіти сільськогосподарською землею. Насправді, якщо сільське господраство не може впливати на ціни на інших ринках ресурсів (оскільки попит з боку аграрного сектору на працю та капітал є лише маленькою часткою сукупного попиту всієї економіки на ці ресурси), то земельна рента відображатиме всі зміни прибутковості аграрної діяльності. Тільки якщо сільськогосподарська земля знаходиться в надлишку, то вартість землі не зміниться.

 

Щоб зробити висновки щодо впливу політичних викривлень та провалів ринку на вибір сільськогосподарської діяльності, суспільне значення земельної ренти зазвичай вимірюється як вартість землі в її найприбутковішому альтернативному використанні. Якщо, наприклад, виробництво вівса — єдина альтернатива виробництву пшениці, то суспільна вартість землі для діяльності з вирощування пшениці представлена суспільними прибутками (вираховуючи землю) з виробництва вівса. Якщо виробництво пшениці не дає принаймні такого прибутку, який можна отримати від виробництва вівса, то фермери використовували б свою землю під овес.

 

Якщо вартість приватної та суспільної землі врахована у витратах на внутрішні ресурси, то значення відхилень ринкових витрат на ресурси, (K = CG ), потрібно інтерпретувати обережно. Оскільки як приватна, так і суспільна вартість землі визначаються відносно альтернативного використання, то K буде містити певний вплив політики та ринкових недосконалостей, що впливають на прибутковість альтернативних культур. Більше того, альтернативна культура може бути не одна й та сама для приватних та суспільних випадків. Друга множина впливу містить безпосередні викривлення на ринку землі. Уряд може впливати на розподіл прибутків між орендарями та власниками землі через запровадження певних політичних заходів, які впливають на величину земельної орендної плати, що сплачують орендарі. Наприклад , встановлюючи мінімальний рівень орендної плати. Якщо такі контролюючі заходи діють, то приватні земельні ренти будуть меншими за повну величину приватних прибутків.

 

Два застереження можуть змінити використання суспільних прибутків альтернативних видів діяльності як наближеного індикатора суспільної земельної ренти. Поперше, прибутки можуть містити доходи окремих ресурсів , які не оцінені в бюджеті, наприклад управлінські навички. Один вид аграрної діяльності може дати вищі прибутки за інший вид, але різницю можна пояснити різницею в управлінських навичках. Доходи землі в такому разі не дуже коливатимуться між двома системами. Подруге, системи можуть значно відрізнятись за ризикованістю, тому коливання прибутковості може бути важливим чинником вибору діяльності. Наприклад, овочі часто в середньому дають вищу дохідність, ніж основні продовольчі культури. Проте багато виробників продовжують вирощувати продовольчі культури через більшу стабільність доходів з року в рік та нижчу капітало і працемісткість. За таких обставин вартість землі не зростатиме настільки, щоб виробництво основних продовольчих культур припинилося, і на землях однакової якості вирощуватимуться різноманітні культури.

 

Якщо вважається, що чинник ризику та вимоги до менеджера суттєво відрізняються між альтернативними системами, то потрібно дослідити ці альтернативи. Розглядаючи основні продуктивні системи окремого регіону, можна безпосередньо порівняти відносні показники прибутковості альтернативних шляхів використання землі без урахування витрат на сплату земельної оренди. Побудова МАР продовжується без урахування витрат на землю, а витрати на внутрішні ресурси містять тільки витрати на працю та капітал . Системи, які не дають достатнього доходу для оплати витрат на міжнародні ресурси, працю та капітал, будуть не привабливими в довгостроковій перспективі. Але також можуть бути не привабливими і системи, що пропонують занизькі порівняно до альтернативних видів діяльності рівні прибутків.

 

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
12.4. АНАЛІЗ ЧУТЛИВОСТІ
Розділ 13. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТА ПРЕЗЕНТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ
13.2. ТРАНСФЕРТИ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ
13.3. ТРАНСФЕРТИ МІЖНАРОДНИХ РЕСУРСІВ
13.4. ТРАНСФЕРТИ РЕСУРСІВ.
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki