Posibniki.com.uaБухгалтерський облікБухгалтерський облік в управлінні підприємствомВизначення вартості витрачених виробничих запасів


< Попередня  Змiст  Наступна >

Визначення вартості витрачених виробничих запасів


Метод ідентифікованої собівартості у системі постійного списування унаочнює табл.7.12.

Визначення вартості витрачених виробничих запасів.

Метод прямої ідентифікації

Таблиця 7.12

НАЗВА ________ «К» __________

Закінчення табл 7.12

Закінчення табл 7.12

Дата Надходження Вибуття Залишок

б) Методика обліку за середньозваженою собівартістю

б) Методика обліку за середньозваженою собівартістю

Сутність методу полягає в тому, що на підставі даних про вартість запасів на початок облікового періоду і на його кінець можна отримати достовірну інформацію про вартість обороту запасів протягом періоду.

При цьому середня вартість запасу (Всер) визначається за формулою

Всер = (Впоч + Впр) : (Кпоч + Кпр),

Всер = (Впоч + Впр) : (Кпоч + Кпр),

де Впоч — вартість запасів на початок періоду; Впр — вартість запасів, придбаних в обліковому періоді; Кпоч — кількість запасів на початок періоду; Кпр — кількість запасів, придбаних в обліковому періоді.

Для розрахунку вартості запасів за цим методом до кількості запасу на початок періоду в натуральному виразі додається кількість придбаних запасів під час першої купівлі протягом періоду, а до вартості на початок періоду — загальна вартість першої покупки. Середня величина вартості одиниці запасу дорівнює відношенню загальної вартості до загальної кількості одиниць запасу. Затрати виробничих запасів відображаються за цією середньою вартістю і наприкінці періоду включаються в загальну вартість використаних запасів або реалізованої продукції. До запасу, що залишився після витрачання, додаються кількість і загальна вартість одиниць виробничого запасу, придбаних під час наступної купівлі, і розрахунок середньої вартості одиниці повторюється.

Метод середньозваженої собівартості унаочнює табл. 7.13.

Таблиця 7.13

ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ ВИКОРИСТАНИХ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Закінчення табл. 7.13

Закінчення табл. 7.13

Дата Придбано запасів Витрачено запасів Залишок на кінець періоду

Примітка. Результати з позначкою (*) округлено.

Примітка. Результати з позначкою (*) округлено.

Оцінювання виробничих запасів за методом середньозваженої вартості ускладнюється, коли виробничі запаси і витрачаються, і надходять щодня. в) Методика обліку за методом ФІФО

У разі оцінювання виробничих запасів за методом ФІФО витрачені або продані виробничі запаси оцінюються за вартістю тих одиниць, які надійшли раніше і найдовше знаходилися на складі запасів. Метод ФІ

ФО ґрунтується на таких припущеннях: підприємство спочатку використовує запаси, закуплені раніше; грошова одиниця є стабільною протягом звітного періоду.

Цей метод унаочнює табл. 7.14.

Таблиця 7.14

ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ, ВИТРАЧЕНИХ НА ВИРО

БНИЦТВО, ЗА МЕТОДОМ ФІФО

Як видно з даних таблиці, визначена за методом ФІФО вартість витрачених виробничих запасів становить 2490 грн, а їх залишку на кінець звітного періоду — 1090 грн.

Як видно з даних таблиці, визначена за методом ФІФО вартість витрачених виробничих запасів становить 2490 грн, а їх залишку на кінець звітного періоду — 1090 грн.

г) Методика обліку за методом ЛІФО

Вартість виробничих запасів за методом ЛІФО оцінюється за собівартістю тих одиниць запасу, які найдовше знаходяться на складі, а одиниць запасу, які входять до собівартості виробленої або реалізованої продукції, — за собівартістю запасів, придбаних останніми за часом.

В основу методу покладено принцип, згідно з яким використані виробничі запаси оцінюються за вартістю тих одиниць, які придбані найпізніше, тобто у зворотному порядку надходження їх.

Метод ЛІФО унаочнює табл. 7.15.

Таблиця 7.15

ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ, ВИТРАЧЕНИХ НА ВИРО

БНИЦТВО, ЗА МЕТОДОМ ЛІФО

Закінчення табл. 7.15

Закінчення табл. 7.15

Як видно з даних таблиці, визначена за методом ЛІФО вартість витрачених виробничих запасів становить 3110 грн, а їх залишку на кінець звітного періоду — 470 грн.

Як видно з даних таблиці, визначена за методом ЛІФО вартість витрачених виробничих запасів становить 3110 грн, а їх залишку на кінець звітного періоду — 470 грн.

2. Система періодичного списування

До цієї системи вдаються підприємства, які не використовують систему постійного списування. Вважається, що її доцільно застосовувати, коли використання системи постійного списування є неможливим або небажаним.

Загальним питанням є інвентаризація матеріальних запасів.

1. Метод прямої ідентифікації

Цей метод унаочнює табл. 7.16.

Таблиця 7.16

МЕТОД ПРЯМОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

2. Метод середньозваженої оцінки

2. Метод середньозваженої оцінки

Передусім визначаються загальна кількість і сума матеріалів, які можна було б використати (або продати). Це залишок на по

чаток і придбання (табл.7.17). Потім розраховується середньозважена ціна визначених вище запасів:

3580 : 460 = 7,78 (грн).

Далі проводиться інвентаризація залишків на кінець періоду (залишок — 110 шт.) і розраховується вартість залишку за середньозваженою ціною:

110 ? 7,78 = 856 (грн).

110 ? 7,78 = 856 (грн).

Після цього визначається вартість використаних (проданих) матеріалів (товарів):

3580 – 856 = 2724 (грн).

3580 – 856 = 2724 (грн).

Загальну схему процедур наведено у табл. 7.18.

Таблиця 7.17

МАТЕРІАЛИ (ТОВАРИ), ГОТОВІ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ (ПРОДАЖУ)

Таблиця 7.18

Таблиця 7.18

РАХУНОК «МАТЕРІАЛИ (ТОВАРИ

3. Метод ФІФО

3. Метод ФІФО

Як і за попереднього методу, спочатку визначаються вартість і кількість матеріалів (товарів), які можна було б використати (продати), — 460 одиниць вартістю 3580 грн (див. табл.7.17).

Потім проводиться інвентаризація залишків, але їх оцінювання здійснюється за цінами останніх партій надходження (табл.7.19).

Таблиця 7.19

ЗАЛИШКИ НЕВИКОРИСТАНИХ МАТЕРІАЛІВ (НЕРЕАЛІЗОВАНИХ ТОВАРІВ)

ЗА ДАНИМИ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ на 31 січня 2000 р.

Після цього визначається вартість використаних (проданих)

Після цього визначається вартість використаних (проданих)

матеріалів (товарів), які слід списати: 3580 – 1090 = 2490 (грн).

4. Метод ЛІФО

Метод ЛІФО та ФІФО у разі використання системи періодичного списування матеріалів (товарів) є близькими. За методом ЛІФО спочатку потрібно оцінити залишки невикористаних матеріалів (непроданих товарів) за цінами перших партій надходження, а потім розрахувати вибуття (продаж) за цінами останніх партій.

Результати інвентаризації наведено в табл.7.20. матеріалів (товарів), які слід списати: 3580 – 1090 = 2490 (грн).

4. Метод ЛІФО

Метод ЛІФО та ФІФО у разі використання системи періодичного списування матеріалів (товарів) є близькими. За методом ЛІФО спочатку потрібно оцінити залишки невикористаних матеріалів (непроданих товарів) за цінами перших партій надходження, а потім розрахувати вибуття (продаж) за цінами останніх партій.

Результати інвентаризації наведено в табл.7.20.

Таблиця 7.20

ЗАЛИШКИ НЕВИКОРИСТАНИХ МАТЕРІАЛІВ (НЕРЕАЛІЗОВАНИХ ТОВАРІВ)

ЗА ДАНИМИ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ на 31 січня 2000 р.

Таким чином,

Таким чином,

1) залишок і надходження матеріалів — 460 одиниць вартістю

3580 грн;

2) залишок на кінець місяця невикористаних матеріалів (непроданих товарів) — 380 грн;

3) використано за місяць — 3580 – 380 = 3200 (грн).

На вартість матеріалів за обліковими цінами, відпущених на виробництво, робляться такі записи:

Дебет рахунка «Матеріальні витрати» — на загальну суму з наступним відображенням з його кредиту в дебет різних рахунків.

Наприклад:

Дебет рахунка «Виробництво» — на вартість сировини, матеріалів, призначених для виготовлення продукції.

Дебет рахунка «Допоміжні виробництва» — на вартість матеріалів, переданих для виготовлення продукції цих виробництв.

Дебет рахунка «Загальновиробничі змінні витрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання» — на вартість матеріалів, передбачених на ці потреби за кошторисом, і використані знаряддя праці.

Дебет рахунка «Загальновиробничі витрати» (сталі) — на вартість матеріалів, використаних цехами на господарські потреби.

Дебет рахунка «Адміністративні витрати» — на вартість матеріалів, використаних заводоуправлінням, та інші рахунки.

Кредит рахунка «Сировина і матеріали» або інші рахунки виробничих запасів.

Потім додатково розраховують і списують на відповідні рахунки частки транспортно-заготівельних витрат, якщо їх не можна було безпосередньо обліковувати за матеріалом.

Для цього щомісяця у бухгалтерії роблять розрахунок суми ТЗВ, що стосуються відповідної групи матеріалів. Для визначення частки ТЗВ визначають середній процент цих витрат: цінамиобліковимизамісяцьпоточнийзаматеріалівПрихідмісяцяпочатокна

ТЗВСумацінамиобліковимизамісяцяпочатокнаматеріалівЗалишокмісяцяпочатокна

ТЗВСума

Середній+=

ТЗВпроцент

Розрахована сума частки ТЗВ відображається у бухгалтерському обліку на тих рахунках, де були відображені суми затрат за обліковими цінами.

Непотрібні матеріали підприємства продають, реалізують.

У разі продажу матеріалів покупцям роблять бухгалтерський запис:

Дебет рахунка «Собівартість реалізованих запасів».

Кредит рахунка «Сировина і матеріали» або інші рахунки: «Паливо», «Запасні частини» тощо.

Втрати матеріальних цінностей через стихійне лихо відносяться на збитки:

Дебет рахунка «Надзвичайні витрати».

Кредит рахунка «Сировина і матеріали» або інші рахунки.

Особливості обліку тари і тарних матеріалів

Виробничі підприємства одержують сировину, матеріали і реалізують готову продукцію, як правило, у тарі.

У бухгалтерському обліку тара поділяється на такі види:

— тканинна мішкова — мішки, кулі тощо;

— скляна — пляшки, банки тощо;

— інша жорстка тара — папір, деревоволокнисті і деревостружкові матеріали, деревина і комбіновані матеріали на їх основі з полімерними синтетичними металевими покриттями (ящики, бочки, гофровані ящики, коробки тощо);

— металева комбінована на основі металу з полімерними синтетичними покриттями — бідони, бочки тощо).

До тарних матеріалів належать деталі, матеріали, призначені для виготовлення або ремонту тари, що використовується для пакування продукції (деталі для збирання ящиків, бочкова клепка, залізо обручне, пробка коркова і поліетиленова, ковпачки віскозні, фольга тощо).

Прийняття від постачальників нової тари, від покупців — поверненої (незаставної і заставної), від майстерень свого підприємства — виготовленої або відремонтованої, відпуск тари на сторону і у виробництво для пакування продукції, а також переміщення її на підприємстві слід оформляти типовими документами, затвердженими в установленому порядку. Облік тари проводять за такими групами:

1.Поворотна тара заставна.

2.Поворотна тара незаставна.

3.Тара, що виконує одноразовий оборот.

4.Матеріали і деталі, призначені для виготовлення і ремонту тари, використовуваної для пакування продукції.

5.Тара з-під імпортних товарів.

Облік має вестися бухгалтерією за кожною назвою та групою тари у вартісному виразі по складах і коморах, по матеріально відповідальних особах і видах тари.

Організація аналітичного обліку тари має відповідати положенням стандарту щодо обліку матеріалів на підприємствах.

Синтетичний облік тари здійснюється на активному рахунку «Виробничі запаси», субрахунок «Тара і тарні матеріали» (за фактичною собівартістю або заставною вартістю). На цьому субрахунку обліковують усі види тари, включаючи тару власного виробництва, а також матеріали і деталі, призначені для її виготовлення і ремонту (бочкова плівка, залізо обручне, деталі для складання ящиків тощо).

Фактична собівартість тари складається з усіх витрат на її заготівлю і доставляння на склад підприємства.

Для визначення ТЗВ, які включаються у собівартість використаної тари в поточному місяці та які не можна було ідентифікувати з конкретними видами тари, обчислюють процент (а) транспортно-заготівельних витрат за формулою ()

100ТЗВCтзвм++=a, де Стзв — сальдо транспортно-заготівельних витрат на початок місяця; ТЗВм — транспортно-заготівельні витрати на місяць;

ПтСт

Ст — сальдо тари на початок місяця за відпускними цінами; Пт — прихід тари у поточному місяці за відпускними цінами.

Для правильного віднесення транспортно-заготівельних витрат на собівартість окремих видів тари необхідно врахувати їх за групами тари, застосовуваними на даному підприємстві.

Затрати на виготовлення нової тари на підприємствах, які пакують у неї продукцію, обліковуються на рахунку «Затрати виробництва» (відповідний субрахунок).

Тара, призначена для постійного зберігання товарноматеріальних цінностей на складах (у коморах), у виробничих цехах, або багаторазового використання (з метою здійснення технологічного процесу виробництва — цистерни, металеві і дерев’яні діжки та ін.) обліковується на рахунках:

• «Малоцінні та дорогоцінні, але швидкозношувані предмети» — тара, яка служить до одного року незалежно від її вартості;

• «Основні засоби» — тара понад зазначений ліміт із терміном служби більш ніж один рік;

• «Інші необоротні матеріальні активи» — тара, яка служить понад один рік, але за ціною, нижчою за ліміт (межу суттєвості).

Особливості обліку вторинних матеріалів і сировини

Вторинні матеріали і сировина виробництва обліковуються на рахунку «Виробничі запаси» (субрахунок «Інші матеріали»). До них належать відходи виробництва (обрубки, обрізки, стружка тощо), невиправний брак, матеріальні цінності, одержані від списання основних засобів, що не можуть бути використані як матеріали, паливо або запасні частини на даному підприємстві (брухт, вторинна сировина), зношені шини, вторинна гума.

Матеріали, що надійшли у вигляді вторинних матеріалів виробництва — брухту, ганчірок, запасних частин від ліквідації основних засобів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, оприбутковують на основі накладних (форми №М-12 або №М-13).

Накладні виписують також при внутрішньому переміщенні матеріальних цінностей зі складу на склад або з цеху до цеху. Накладні виписують у трьох примірниках, один з яких повертають до цеху, який здав матеріали, а два після рознесення в картках аналітичного обліку передають групі складського обліку (комірникові), де їх таксують; перші примірники розкладають за номенклатурними номерами, другі — передають до відділу обліку виробництва.

Матеріальні цінності, що надійшли на склад як невиправний брак і не можуть бути використані як матеріали, паливо або запасні частини на даному підприємстві, але можуть бути продані, відображаються в дебеті рахунка «Інші матеріали».

Оперативний контроль за наявністю і рухом матеріалів на складах підприємства

Оперативний контроль за наявністю і рухом матеріалів на складах підприємства виконують працівники бухгалтерії. Вони систематично, за графіком здійснюють безпосередньо на складах, у коморах у присутності завідувача складу перевірку своєчасності й правильності оформлення первинних документів за складськими операціями, а також записів у картках складського обліку, виконаних матеріально відповідальними особами.

Перевірку записів і виведених комірником залишків по кожній операції працівник бухгалтерії підтверджує своїм підписом у відповідному рядку картки складського обліку.

Працівник бухгалтерії і комірник проводять прийняття-здачу первинних документів за реєстром.

Для уточнення фактичної наявності матеріалів, забезпечення контролю за їх зберіганням, а також за дотриманням норм запасів періодично виконується перевірка наявності матеріальних цінностей за методом суцільної або вибіркової інвентаризації.

Важливим елементом контролю є інвентаризація матеріальних цінностей і відображення в обліку її результатів.

Порядок і терміни проведення інвентаризації регламентуються Положенням з інвентаризації. Підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію залишків матеріалів не рідше як один раз на рік станом на 31 грудня. Позачергова інвентаризація здійснюється у разі зміни матеріально відповідальних осіб. Перед складанням річного звіту залишки матеріальних цінностей мають бути перевірені протягом IV кварталу.

Для проведення інвентаризації призначають робочу комісію у складі не менш як трьох осіб. При цьому обов’язково членами комісії мають бути матеріально відповідальна особа і працівники бухгалтерії.

До початку інвентаризації у бухгалтерії необхідно обробити всі прибуткові і витратні документи щодо складу.

Головний бухгалтер або його заступник інструктує інвентаризаційну комісію стосовно проведення інвентаризації. До початку інвентаризації від матеріально відповідальної особи вимагається розписка в тому, що до початку проведення інвентаризації до бухгалтерії здано всі документи, а цінності оприбутковано або списано.

Наявність цінностей визначається обов’язковим підрахуванням, зважуванням, обмірюванням (залежно від одиниць вимірювання).

Дані інвентаризації фіксуються в описах або актах. Описи складаються окремо: за місцями зберігання як належні, так і не належні підприємству, придатні і непридатні, зіпсовані, нестандартні тощо.

У процесі інвентаризації встановлюється фактична наявність цінностей, виявляються відхилення від книг обліку і причини відхилень. Інвентаризаційні описи (акти) разом із висновками робочої комісії здають до бухгалтерії для визначення кінцевих результатів. При цьому бухгалтерія складає порівняльну відомість. У ній послідовно виконуються такі розрахункові процедури:

— здійснюється взаємний залік надлишків і нестач унаслідок пересортиці;

— розраховується природна нестача (у виняткових випадках з особливого дозволу керівника виконуються уточнювальні записи. Наприклад, коли знайдено арифметичну помилку або інші неточності в роботі);

— визначаються кінцеві результати інвентаризації.

Результати інвентаризації регулюються таким чином:

• за результатами пересортиці проводиться залік нестач надлишками;

• втрати цінностей у межах установлених норм відносяться на витрати;

• за уточненими даними в системі рахунків відображаються відхилення, спричинені випадковими обставинами;

• нестачі цінностей понад норми втрат і втрати від псування (коли конкретних винуватців не встановлено) регулюються згідно з чинними положеннями про бухгалтерський облік і баланси;

• сума нестачі підлягає відшкодуванню матеріально відповідальними особами, винними в її виникненні.

На основі порівняльної відомості роблять записи: а) на суму пересортиці; б) на загальну суму нестач, псування цінностей; в) на нестачі в межах норм природних втрат; г) на нестачі понад норми природних втрат, а також від псування під час зберігання, що підлягають утриманню з винних осіб.

Сума відшкодування заподіяних втрат утримується з винних з розрахунку вартості втрачених цінностей за роздрібними цінами.

Тому різниця між собівартістю і вартістю за роздрібними цінами показується на рахунку «Доходи майбутніх періодів» і в міру відшкодування перераховується до бюджету.

Особливості обліку тварин на вирощуванні та відгодівлі

Тварини на вирощуванні та відгодівлі являють собою специфічну форму запасів сільськогосподарського виробництва. В обліку відображаються: а) тварини, придбані в інших підприємств, — молодняк і доросла худоба для відгодівлі; б) приплід молодняку продуктивної та робочої худоби, звірів і птиці;

в) худоба, прийнята від населення для продажу; г) молодняк тварин, переведений в основне стадо.

Особливості обліку товарних запасів у торгівлі

Облік надходження товарів на оптові бази і склади

Оптові підприємства одержують товари від різних постачальників — і вітчизняних, і зарубіжних. Постачальники при відвантаженні товарів виписують на адресу оптового підприємства рахунки-фактури і платіжні вимоги, до яких додаються товарно-транспортні накладні та інші супровідні документи. Залежно від виду товарів і їхніх особливостей додаються також документи, які засвідчують не тільки кількість, а й якість товарів (сертифікати відповідності або їх завірені копії та ін.).

Порядок документального оформлення надходження товарів залежить від місця їх приймання. У разі іногородніх поставок постачальник крім супровідних товарних документів виписує залізничну накладну, яка додається до вантажу. Документом, який підтверджує прийняття товарів залізницею до перевезення і відповідальність її за зберігання вантажу в дорозі, є вантажна квитанція. Розрахунково-платіжні документи через банк надсилаються оптовому підприємству.

У бухгалтерському обліку оптових підприємств надходження товарів оформляють у такому порядку.

На вартість товарів за купівельними цінами робиться запис у дебет рахунка «Товари», субрахунок №1 «Товари на складах». Якщо товари на складах обліковуються за цінами продажу, то одночасно робиться запис на суму торговельних націнок.

Таким чином, на дебеті рахунка «Товари» товари, які надійшли, відображаються за цінами продажу.

Рахунок «Торговельна націнка» є регулювальним рахунком до рахунка «Товари на складах». Його використовують для того, щоб при обліку товарів за цінами продажу одночасно знати їхню реальну (купівельну) вартість.

Оприбуткування тари під товари відображається окремим записом.

Транспортні витрати торговельних підприємств, не включені в ціну товарів, відносять на витрати обігу записом.

У разі сплати розрахунково-грошових документів постачальників і транспортних підприємств облік ведуть у порядку, визначеному вище (див. підрозд. 7.5 «Облік розрахункових операцій»).

Якщо торговельне підприємство відмовилося від сплати розрахунково-грошових документів постачальника, воно повинне повідомити його про це, прийняти товари на відповідальне зберігання і обліковувати їх на позабалансовому рахунку «Товарноматеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання» до одержання вказівок постачальника (про повернення, переадресування або реалізацію).

У тих випадках, коли під час приймання виявлено нестачу товарів, за дебетом рахунка «Товари» відображають вартість лише тих товарів, які фактично надійшли, а за кредитом рахунка «Торговельна націнка» — не всю суму торговельної знижки, зазначеної в рахунку-фактурі постачальника, а тільки ту її частину, яка стосується фактично прийнятих товарів.

У бухгалтерському обліку ці операції відображаються так:

1.На суму прийнятого до сплати рахунка постачальника за товари; ціна відпускна (договірна) (з відкиданням знижок).

2.На суму взятої на облік постачальницько-збутової знижки (вона стосується фактично одержаних товарів).

У разі нестачі товарів понад норму збитку та у випадку псування з вини транспортної організації, постачальника робиться запис у дебет рахунка «Розрахунки за претензіями», у разі вини посадових осіб під час доставки товарів — у дебет рахунка «Розрахунки з відшкодування матеріального збитку».

Порядок організації аналітичного обліку товарів на оптових базах і складах може бути порційним (обліковують кожну партію товарів, що надійшли), сортовим (товари зберігають і обліковують за сортами) та оперативно-бухгалтерським.

Матеріально відповідальні особи щодня (або в інші встановлені строки) повинні подавати до бухгалтерії товарні звіти, зазначаючи в них залишок товарів на початок дня, прибуття і витрачання товарів за день, залишок товарів на кінець дня (за кожним видом і сортом).

Особливості обліку надходження товарів і тари в роздрібній торгівлі

Товари в роздрібну торговельну мережу надходять на підставі договорів (замовлень), що укладаються з оптовими підприємствами або безпосередньо з виробниками товарів.

На відпущені товари постачальники подають до сплати розрахункові документи, до яких додають рахунки-фактури, товарнотранспортні накладні, сертифікати тощо. За цими документами роздрібні підприємства приймають товари і тару, а також перевіряють правильність цін, торгових знижок, націнок і тарифів на перевезення. Щодо товарів, яких не вистачає, оформляють відповідні акти (комерційні, приймальні), на підставі яких висувають претензії винному в нестачі (постачальникам, транспортним організаціям та ін.).

Одержують товари, як правило, матеріально відповідальні особи.

Ваговий товар, що надійшов, приймають за чистою масою (маса нетто), тобто без обліку маси тари. Тому в товарних документах окремо фіксується маса тари. Облік товарів проводять за місцями їх зберігання та матеріально відповідальними особами лише у вартісному виразі без розбиття за окремими товарами.

Натурально-вартісний облік товарів проводять, як правило, з товарами, щодо яких потрібний особливий контроль.

На кожну матеріально відповідальну особу відкривають особистий рахунок, у якому роблять записи з оприбуткування та витрачання товарів і виводять залишки на звітну дату. Кожна матеріально відповідальна особа складає в установлені строки товарний звіт, який з доданими до нього прибуткововидатковими документами (рахунки-фактури, накладні тощо) є підставою для запису за рахунками синтетичного та аналітичного обліку.

Облік наявності і руху товарів здійснюють за продажними (роздрібними) цінами на рахунку «Товари», субрахунок «Товари в роздрібній торгівлі». Оприбуткування одержаних товарів відображається записом залежно від того, за якими цінами (регульованими чи нерегульованими) вони одержані.

Якщо товари одержані за регульованими цінами, то роздрібне торговельне підприємство отримує торговельну знижку в повному розмірі у тому разі, коли воно придбаває товари безпосередньо в постачальників — виробників товару. А якщо товар у роздрібну мережу надходить через посередницьку ланку, тобто від

торговельних баз і складів, то роздрібне підприємство одержує торговельну знижку не в повному розмірі, а лише її частину, що відповідає плановим затратам і нагромадженням у даній ланці.

Решта торговельної знижки утримується на користь торговельних баз і складів. Отже, рентабельність роздрібних підприємств певною мірою залежить від ланок товаровиробничої мережі. Торговельні підприємства зацікавлені в налагодженні прямих договірних зв’язків з підприємствами-виробниками щодо постачання товарів.

Коли ж товари одержані за вільними (нерегульованими) цінами, запис у бухгалтерському обліку буде такий, як в оптовій торгівлі (з націнкою).

Якщо товари надходять у тарі багаторазового використання, то її вартість відображується записом на субрахунок «Тара під товарами».

Облік тари на роздрібних підприємствах має такі особливості.

Тару, що вивільнилася з-під товару, роздрібні підприємства мають повертати постачальникам або здавати тароприймальним чи тароремонтним підприємствам для повторного використання.

Дерев’яну тару оприбутковують і обліковують за цінами придбання. Деякі види тари (наприклад, мішки) можуть бути оприбутковані не за цінами придбання, а за цінами, встановленими для тари, що повертається.

Різницю в цінах (знижку) в момент оприбуткування відносять на дебет рахунка, інші витрати — на субрахунок.

Надходження товарів у порядку внутрішньосистемного відпуску обліковується у звичайному порядку з тією різницею, що сплачувані базам і складам своєї системи відрахування відображають за дебетом рахунка «Інші витрати», субрахунок «Відрахування, сплачувані на покриття витрат з відпуску товарів» — кореспонденції з кредитом рахунка «Інші витрати».

Методика визначення впливу господарських операцій на економіко-правовий та фінансовий стан господарства

Як було визначено вище, кожна господарська операція веде до змін економіко-правового стану господарства і може мати (або не мати) вплив на його фінансовий стан.

У табл. 7.21 наведено основні господарські факти, характерні для обліку матеріальних ресурсів, їх використання та розрахункових операцій щодо них.

Таблиця 7.21  20

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Метод амортизації основних засобів праці
7.8. Облік нематеріальних активів
ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК В УПРАВЛІННІ ЗАТРАТАМИ, ДОХОДАМИ ТА ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ 8.1. Загальна побудова обліку затрат, доходів і фінансових результатів діяльності
8.2. Облік затрат, доходів і результатів операційної діяльності
8.3. Облік затрат, доходів і результатів виробничої діяльності
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki