Вибір методу розподілу витрат і калькулювання собівартості продукції визначається характером продукції, яка виробляється в організації, та процедурами її виготовлення. В зарубіжній практиці традиційно застосовують два методи: калькулювання за замовленнями і попроцесне калькулювання (або калькулювання безперервної діяльності). Калькулювання за замовленнями застосовується в ситуаціях, коли продукція виробляється за конкретним замовленням покупця, тоді як при попроцесному калькулюванні (калькулюванні безперервної діяльності) продукція (послуги) є результатом постійно повторюваної процедури або серії процедур (нафтопереробна, текстильна, металургійна, хімічна промисловість, аудиторські послуги, юридичні тощо).
Тобто, позамовна калькуляція відноситься до системи калькуляції витрат, необхідної в організаціях, де кожна одиниця або партія продукції (послуг) унікальна. У зв’язку з цим слід знати витрати кожної одиниці продукції. Таким чином, термін «замовлення» в даному випадку відноситься до кожної окремої одиниці або партії продукції. Систему позамовної калькуляції застосовують і в тих галузях, де не тільки виробляється продукція, а й надаються послуги на замовлення, наприклад, послуги аудиторських фірм, будівельні контракти тощо. В організаціях такого типу витрати повинні простежуватися до кожного окремого замовлення.
Ключовою особливістю калькулювання собівартості продукції за замовленням є те, що витрати на одне замовлення відрізняються від витрат на інше і повинні відстежуватися окремо. Відповідно в системах позамовного виробництва витрати акумулюються за окремими замовленнями. Облік витрат за замовленнями забезпечує суттєву інформацію для менеджменту, наприклад у середовищі позамовного виробництва ціни часто базуються на витратах.
Собівартість одиниці продукції кожного замовлення складається із прямо віднесених витрат матеріалів і прямої праці та накладних витрат, віднесених з використанням одного або більше чинників діяльності. Накладні витрати можуть бути віднесені із застосуванням підходу до калькулювання на основі діяльності або функціонально орієнтованих підходів, залежно від потреби в точності калькулювання собівартості продукції для окремої організації. В більшості випадків при функціонально орієнтованих підходах накладні витрати відносяться пропорційно до обсягу виробництва.
Важливим для середовища позамовного калькулювання є також використання нормативних (заздалегідь визначених) ставок накладних витрат, оскільки завершення робіт рідко збігається із завершенням фінансового року. В цьому випадку йдеться про застосування калькулювання нормальної собівартості, коли одиниці випуску оцінюються за сумою фактичних прямих матеріальних витрат, фактичних прямих витрат на оплату праці та накладних витрат, розподілених з використанням однієї або більше нормативних ставок накладних витрат. Тобто застосування нормального калькулювання означає, що фактичні накладні витрати ніколи не відносяться прямо на замовлення.
Щомісячне списання розподілених накладних витрат на собівартість виконаних замовлень відображається записом по кредиту рахунка «Накладні витрати» в дебет рахунка «Незавершене виробництво». У зв’язку з тим, що фактичні накладні витрати відображаються по дебету рахунка «Накладні витрати», залишок цього рахунка відбиває відхилення накладних витрат на даний момент часу. Якщо фактичні накладні витрати перевищують розподілення (списання) накладних витрат, відхилення характеризується як недорозподілені накладні витрати, і навпаки.
Завершення замовлення є сигналом для списання виробничих витрат. Собівартість виконаного замовлення має бути виключена з витрат незавершеного виробництва та додана до собівартості готової продукції і, нарешті, віднесена на собівартість реалізованої продукції у Звіті про прибутки й збитки (див. табл. 3.4).
|
|
|
Таблиця 3.4
|
|
|
ЗВІТ ПРО ПРИБУТОК ВИРОБНИЧОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ за _____ рік
|
|
|
(15, с. 50)
|
|
|
|
|
Дохід від реалізації
|
|
2 800000
|
|
|
Собівартість реалізованої продукції
|
500000
1 200000
|
|
|
|
Готова продукція на початок року
|
|
|
Плюс собівартість виробленої продукції
|
|
|
|
|
|
|
|
Всього продукції для реалізації
|
1700000
300000
|
1400000 |
|
|
Мінус готова продукція на кінець року
|
|
|
|
|
Валовий прибуток
|
|
1400000
|
|
|
Мінус операційні витрати
|
|
|
|
|
Витрати на збут
|
600000
|
900000
|
|
|
Адміністративні витрати
|
300000
|
|
|
Прибуток до оподаткування |
|
500000 |
|
Дані розрахунки прийнято здійснювати через складання відповідних звітів. Зокрема, спочатку готується Звіт про собівартість виробленої продукції, в якому запаси незавершеного виробництва та запаси готової продукції оцінюються за нормальною, а не фактичною собівартістю. Після виконання замовлення визначається собівартість реалізованої продукції, яка із закінченням звітного періоду показується у Звіті про собівартість реалізованої продукції. У цьому звіті теж спочатку визначається нормальна собівартість реалізованої продукції, тобто собівартість до коригування на суму відхилення накладних витрат, а після того, як відбудеться коригування, результат називається скоригованою собівартістю реалізованої продукції. Остання величина з’являється у Звіті про прибуток як витрати періоду. Під коригуванням розуміють списання накладних витрат на рахунок. «Собівартість реалізації». Зокрема , списання недорозподілених накладних витрат відображається на дебет рахунка «Собівартість реалізації » і кредит рахунка «Накладні витрати». Якби накладні витрати були надмірно розподіленими, проводка стала б зворотною.
