Характер праці залежить від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Розрізняють поняття індивідуальної (живої) й суспільної (живої та уречевленої) праці.
Продуктивність праці тісно пов’язана з її інтенсивністю, яка характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищим є рівень інтенсивності праці, тим вищою є її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути безмежною. У зв’язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочої зміни, що забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим чинником продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм витрачання людської енергії.
Розраховують продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
тернатив і вибір раціонального трудового процесу; впровадження раціонального трудового процесу.
Етап 1. Збір первинної інформації 1. Визначити цілі та масштаби раціоналізації трудових процесів. 2. Описати виробничу систему та її елементи, у т. ч. наявний стандарт трудового процесу (поділ трудового процесу на операції та, якщо необхідно, на переходи, проходи, трудові прийоми). 3. Визначити взаємозв’язок трудових процесів у окремих виробничих системах. 4. Визначити фактори, які впливають на час виконання трудового процесу (вага деталі, довжина оброблюваної поверхні деталі, матеріали, інструмент, відстань від робочого місця до іншого кабінету та ін.). 5. Зібрати всю інформацію стосовно трудового процесу та фактичної ситуації на підприємстві з використанням відповідних інструментів і методів
Р І Ш Е Н Н Я
Етап 2. Проведення діагностики (аналізу) трудових процесів 1. Визначити склад і послідовність виконання трудових процесів за окремими операціями (при цьому кожна з них оцінюється з погляду її необхідності та раціональності виконання). 2. Подати структуру трудового процесу в графічній формі. 3. Провести класифікцію затрат часу та елементів трудового процесу. 4. Оцінити фактичні затрати часу при виконанні трудового процесу. 5. Проаналізувати виробничі можливості виконання кожної операції трудового процесу з мінімальними затратами за умови використання обладнання та інструментів, наявності раціональної системи обслуговування
Р І Ш Е Н Н Я
Етап 3. Проектування, оцінка альтернатив та вибір раціонального трудового процесу 1. Підготувати проектний(ні) варіант(и) раціонального складу трудового процесу та послідовності виконання його операцій з урахуванням найкращого поєднання факторів, які впливають на його тривалість. 2. Визначити тривалість виконання кожної операції та трудового процесу в цілому, а також розробити відповідні проектні норми часу. 3. Урахувати психофізіологічні особливості впливу операцій трудового процесу на людину та фактори виробничого середовища (наприклад, вага вантажу, темп роботи, санітарногігієнічні фактори). 4. Провести оцінку варіантів раціонального складу трудового процесу та послідовності виконання його операцій. 5. Вибрати оптимальний варіант та підготувати рішення щодо впровадження раціонального трудового процесу
Р І Ш Е Н Н Я
Етап 4. Упровадження раціонального трудового процесу 1. Підготувати та провести організаційно-технічні заходи, які дозволяють упровадити запроектований раціональний трудовий процес за операціями. 2. Організувати та провести навчання робітників запропонованих (нових) методів праці. 3. Підготувати відповідні нормативні матеріали щодо впровадження нових (або зміни) норм праці. 4. Провести планове дослідження норм часу в період освоєння. 5. Здійснити контроль результатів оновленого трудового процесу: удосконалити проектні норми часу та стандартизувати методи виконання трудового процесу
Рис. 2.6. Алгоритм раціоналізації трудових процесів
Виробіток
— це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на її виробництво:
В = Q / T, де В
— виробіток; Т
— затрати робочого часу; Q
— обсяг виробленої продукції.
Трудомісткість
— це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку):
Тр = T / Q, де Тр
— трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Tp Tp B ??? =?
100 .
100
Розрізняють такі види трудомісткості.
Технологічна трудомісткість (Т т ), що містить усі затрати праці основних робітників
— як відрядників, так і погодинників:
Т т = Т в + Т п , де Т в
— затрати праці основних робітників-відрядників; Т п
— затрати праці основних робітників-погодинників.
Трудомісткість обслуговування виробництва (Т
Об ) містить усі затрати праці допоміжних робітників.
Виробнича трудомісткість (Т
— це є всі затрати праці основних і допоміжних робітників:
Вир )
Т
Вир = Т т + Т
Об .
Трудомісткість управління виробництвом (Т у ) містить затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.
Повна трудомісткість (Т)
— це є трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:
Т = Т т +Т
Об + Т у ; або Т = Т в +Т п + Т
Об + Т у ;
або Т = Т
Вир + Т у . або Т = Т
Вир + Т у .
— затрати праці управлінського персоналу.
Схематично це представлено на рис. 2.7.
Види трудомісткості
+ =
Технологічна
Обслуговування
Виробнича =
Технологічна
Обслуговування
Виробнича + =
Технологічна
Обслуговування
Виробнича
Управління виробництвом
Повна
Рис. 2.7. Схема взаємозв’язку видів трудомісткості праці
За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткість.
Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, що розраховані згідно з діючими нормами.
Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.
Планова трудомісткість
— це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості за допомогою здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва (рис. 2.8).
Аналіз динаміки трудомісткості дозволяє виявляти резерви підвищення продуктивності праці в цілому по підприємству, технологічних етапах виробництва, окремих видах продукції. Щоб виключити вплив структурних зрушень, використовують показники питомої трудомісткості
— на 1000 грн продукції.
Види трудомісткості за характером і призначенням
НормативнаФактичнаПланова
Рис. 2.8. Класифікація видів трудомісткості продукції
де Т у
Планова трудомісткість продукції
— величина витрат праці на виготовлення виробу або виконання певного обсягу роботи, встановлена з урахуванням зниження витрат праці у плановому періоді. Планова трудомісткість визначається як різниця між трудомісткістю продукції у базисному періоді та резервами її зниження, які будуть використані у плановому періоді. Витрати праці, що входять у цей показник, обчислюються у всіх структурних підрозділах підприємства.
Розрахунок планової трудомісткості продукції включає два послідовно виконуваних етапи. На першому етапі аналізується рівень і структура фактичної трудомісткості продукції у базисному періоді. Саме у процесі цієї роботи розкриваються наявні резерви зниження витрат праці. На другому етапі розрахунків визначається зниження трудомісткості продукції у плановому періоді. Тут важливо вірно визначити ефективність заходів, які повинні забезпечити зниження витрат праці на основі використання виявлених резервів.
З урахуванням результатів аналізу намічаються організаційнотехнічні заходи, що забезпечують використання у плановому періоді наявних резервів. Потім визначається економія витрат праці від упровадження даних заходів. Економія витрат праці спочатку розраховується на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці обсягу робіт у людино-годинах; отриманий результат помножується на обсяг випуску продукції (або обсяг робіт) з моменту впровадження заходу до кінця планового періоду. При рівномірному випуску продукції розрахунок економії може бути проведений за допомогою особливого коефіцієнта. Коефіцієнт визначається як відношення кількості місяців дії заходу до загальної кількості місяців у плановому періоді (рік, півріччя, квартал). У даному випадку умовно-річна економія витрат праці на плановий випуск продукції, що отримується від здійснення наміченого заходу, помножується на даний коефіцієнт і плановий обсяг продукції.
При визначенні планової трудомісткості продукції та економії витрат праці проводяться окремі розрахунки по технологічній трудомісткості, трудомісткості обслуговування та управління виробництвом. Необхідність цього обумовлена не тільки різними способами розрахунків, а й неоднаковою залежністю, що існує між величиною цих витрат праці та обсягом виробництва продукції.
Вихідними матеріалами для розрахунку планової трудомісткості продукції слугують такі плани: обсягу випуску продукції, обсягу кооперованих поставок, організаційно-технічних заходів, впровадження нової техніки, наукової організації праці. У видо-
Розрахунок технологічної трудомісткості продукції.
Планова технологічна трудомісткість розраховується по всій продукції, включаючи нові вироби. Для порівнюваної продукції вихідними даними слугують фактичні витрати праці, досягнуті підприємством у кінці базисного періоду. Для нових виробів використовується величина витрат праці, встановлена на виготовлення першої партії з урахуванням рівня продуктивності праці у виробництві подібної продукції. Враховуються також уніфікація і повторюваність вузлів і деталей у новому виробі, необхідні витрати праці на освоєння його виробництва.
Зниження трудомісткості продукції в плановому періоді потрібно розраховувати окремо по порівнюваній продукції та всій товарній продукції, включаючи нові вироби.
При розрахунку виявляється вплив на базисну трудомісткість у плановому періоді змін: питомої ваги кооперованих поставок, обсягів випуску продукції, умов її виробництва (впровадження організаційно-технічних заходів).
Якщо у плановому періоді частка кооперованих поставок збільшується або зменшується, зрушення у технологічній трудомісткості потрібно розрахувати по тих технологічних переділах (видах робіт, виробах, вузлах, напівфабрикатах), по яких змінюються умови кооперації. У цьому випадку, коли ці зміни одночасно стосуються кількох виробів, розрахунок може здійснюватися за формулою: де Т
Т = Т б ( – 1),
Т = Т б (К – 1),
— зміна величини базисної технологічної трудомісткості одиниці продукції під впливом зміни обсягу кооперованих поставок; Т б
— базисна технологічна трудомісткість одиниці виробу або трудомісткість комплекту деталей, вузлів, напівфабрикатів, що входять у цей виріб, по технологічних переділах і видах робіт, по яких змінюється обсяг кооперованих поставок; K
— коефіцієнт зміни величини базисних витрат праці на підприємстві у зв’язку зі зміною в плановому періоді питомої ваги кооперованих поставок. Він визначається за формулою: б де у п.л , у б
п.л
100
100 у у K =, п.л
100
100 у у K =,
— питома вага кооперованих поставок у загальному обсязі продукції відповідно у плановому і базисному періодах (у %).
бувних галузях промисловості, крім того, залучаються плани проведення гірничих, лісозаготівельних та інших робіт.
Величина базисної технологічної трудомісткості виробу в цілому повинна бути скорегована на суму відповідних змін витрат праці по всіх переділах, видах робіт і т. д.
Знаючи плановий обсяг випуску даного виробу, неважко розрахувати його технологічну трудомісткість. Технологічна трудомісткість усього планового випуску продукції цеху (підприємства) визначається як сума знайдених таким чином величин технологічної трудомісткості виробництва окремих виробів. На основі отриманих даних розраховується зміна базисної технологічної трудомісткості планового випуску продукції у зв’язку зі зміною обсягів кооперації на підприємстві у плановому періоді.
Економія витрат праці за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів визначається на одиницю і весь обсяг випуску продукції. Цей розрахунок нескладний, коли заходи змінюють умови виробництва окремих видів продукції. Якщо ж змінюються умови виробництва групи виробів або всієї продукції, що випускається, то на весь її обсяг економія відноситься прямо, а на окремі види виробів побічно (наприклад, пропорційно технологічної трудомісткості). Аналогічно розраховується величина економії й по інших продуктах.
Планова технологічна трудомісткість одиниці виробу визначається як різниця між трудомісткістю базисного періоду, скоригованою з урахуванням зміни питомої ваги кооперованих поставок, і економією трудових витрат від впровадження заходів оргтехплану з урахуванням планового обсягу виробництва цього виробу. Потім встановлюється планова технологічна трудомісткість усього випуску.
Розрахунок величини планової технологічної трудомісткості виготовлення продукції може бути проведений за формою, відображеною у табл. 2.6.
Розрахунок планової трудомісткості обслуговування та управління виробництвом.
Планова трудомісткість обслуговування виробництва визначається спочатку на весь обсяг робіт планового періоду, а потім на конкретні види продукції. Вона розраховується окремо по кожному основному і допоміжному цеху.
В основних цехах і на підприємстві в цілому планові витрати праці на обслуговування виробництва відносяться на всі вироби, що враховуються у випуску товарної продукції. У допоміжних цехах і загальнозаводських службах планова трудомісткість обслуговування виробництва визначається на одиницю продукції або послуг даного цеху (служби), по яких ведеться облік витрат праці та їх списання на основне виробництво.
Т а б л и ц я2 . 6
Р
0
1 в и р і б
0
3 в и р і б
6 I I .
0
0 I I I .
2 ,
4 ,
3 ,
Т
4 ,
3 ,
1 ,
1 ,
7 I .
4
0
2
4
9
8
8
2
1
3
О Ї
Н
Ч
4
6
4
2
6
0
0
2 ,
5 ,
3 ,
Г І
6
3 ,
3 ,
1 ,
1 ,
Т е х н о л о г і ч н ат р д о м і с т к і с т ьп л а н о в о г ов и п у с к у п р о д у к ц і ї ,т и с . л ю д . г о д .
4
0
2
4
9
8
8
2
1
3
О
Л
О
7
5
0
5
5
1
0
2
7
Н
2
2
5
6
Х
Те ж, з урахуванням зміни обсягів кооперації у плановому періоді, люд.-год. за базисною трудомісткістю (гр. 4 х гр. 3) за базисною трудомісткістю, скоригованою з урахуванням зміни обсягів кооперації в пла
Е
0
0
0
5
Т
4
2
0
2
7
2
2
5
6
К
Фактична технологічна трудомісткість одиниці продукції у базисному періоді, люд.-год.
О
0
6
0
0
Н
3
8
1
8
2
4
2
1
1
У
Обсяг продукції, що випускається, у плановому періоді
Х
А
2
Р
Одиниця виміру
З
О
Р
1
А
Б
В
Г
В с ь о г оп от о в а р н і йп р о д у к ц і ї
Н о в ап р о д у к ц і я , р а з о м
П о р і в н ю в а н ап р о д у к ц і я ,р а з о м ш т .
Н а й м е н у в а н н яв и р о б і в ( п р о д у к ц і ї )
Ут о м уч и с л і : в и р і б
Ут о м уч и с л і : в и р і б
Обсяги робіт, пов’язаних з обслуговуванням виробництва, не перебувають у прямій залежності від величини випуску продукції. Тому по кожній функції обслуговування встановлюються загальні обсяги робіт, що забезпечують виконання виробничої програми, і величина їх зміни порівняно з базисним періодом. Величина цих змін залежить від збільшення (зменшення) обсягів випуску продукції, а також питомої ваги кооперованих поставок та послуг, отримуваних підприємством зі сторони.
Зміна величини витрат праці на обслуговування виробництва в плановому періоді у зв’язку зі збільшенням (зменшенням) обсягу робіт з обслуговування визначається на основі нормативних матеріалів (норм, зон обслуговування, нормативів чисельності допоміжних робітників, штатних розкладів та ін.) або даних щодо трудомісткості одиниці робіт у базисному періоді по кожній функції обслуговування.
При розрахунку зміни витрат праці на обслуговування виробництва на підприємстві враховується, по-перше, зміна обсягів випуску продукції і, по-друге, питомої ваги кооперованих поставок і послуг, одержуваних зі сторони. Відповідні розрахунки проводяться по кожному фактору окремо.
Щоб визначити величину економії витрат праці за рахунок зміни питомої ваги кооперованих поставок і послуг, одержуваних зі сторони, необхідно знати, як за рахунок цього збільшуються (зменшуються) обсяги робіт з обслуговування виробництва, що виконуються підприємством у плановому періоді, а також величини базисної трудомісткості одиниці робіт або послуг по кожній функції обслуговування виробництва. Зміна витрат праці визначається множенням цих двох величин.
Коефіцієнт приросту обсягу випуску продукції у плановому періоді порівняно з базисним визначається у звичайному порядку.
Коефіцієнт К зміни витрат праці на обслуговування виробництва в плановому періоді у зв’язку зі зміною питомої ваги кооперованих поставок і послуг, одержуваних підприємством зі сторони, визначається за формулою: де ?, ?
? ? =
100
100 K, ? ? =
100
100 K,
— питома вага послуг у загальному обсязі робіт з обслуговування виробництва, одержуваних підприємством зі сторони, відповідно у плановому і базисному періодах (у %).
Економія витрат праці з обслуговування виробництва від впровадження організаційно-технічних заходів розраховується як різниця витрат на плановий обсяг робіт до і після впровадження заходів. Отримана величина віднімається потім з базисної трудомісткості планового обсягу робіт, щоб визначити витрати праці на весь обсяг робіт з обслуговування виробництва.
Витрати праці на обслуговування виробництва у плановому періоді можуть визначатися за допомогою коефіцієнтів зміни базисних витрат праці за рахунок упровадження організаційнотехнічних заходів. Ці коефіцієнти встановлюються по кожному заходу в межах окремих функцій обслуговування виробництва.
Планові витрати праці робітників допоміжних цехів і служб можна віднести на конкретні вироби за двома схемами: а) безпосередньо на виріб, без попереднього розподілу по основних цехах, б) спочатку на основний цех пропорційно обсягам послуг, а потім на трудомісткість окремих видів продукції, аналогічно розподілу витрат праці допоміжних робітників основних цехів.
Трудомісткість управління виробництвом у плановому періоді на весь обсяг робіт і на одиницю продукції визначається аналогічно трудомісткості обслуговування виробництва.
Розрахунок планової цехової і фактичної (фабрично-заводської) повної трудомісткості продукції.
Цехова повна трудомісткість виготовлення одиниці виробу в плановому періоді визначається в основних цехах як сума технологічної трудомісткості, трудомісткості обслуговування і трудомісткості управління виробництвом.
Фабрично-заводська повна трудомісткість виготовлення одиниці виробу в плановому періоді може визначатися різними способами залежно від організації структурних підрозділів (цехів, дільниць), а також від прийнятої схеми розподілу витрат праці працівників допоміжних цехів і загальнозаводських служб:
1) якщо в основі організації цехів (ділянок) лежить предметна спеціалізація, а витрати праці працівників допоміжних цехів і служб відносяться на продукцію цих цехів, то фабрично-заводська повна трудомісткість одиниці виробу дорівнює повній цеховій трудомісткості, розрахованій із врахуванням послуг допоміжних цехів і загальнозаводських служб;
2) якщо витрати праці працівників допоміжних цехів і загальнозаводських служб прямо відносяться на виріб, без попереднього розподілу по основних цехах, фабрично-заводська повна трудомісткість одиниці виробу визначається як сума повної цехової
3) якщо в основу організації цехів (ділянок) покладено технологічну ознаку, планова повна фабрично-заводська трудомісткість продукції складається з витрат праці на виготовлення виробу всіх основних цехів (ділянок) підприємства, які беруть участь у його виробництві.
З урахуванням зниження повної фабрично-заводської трудомісткості всієї товарної (валової) продукції підприємства розраховується індекс зростання годинної продуктивності праці. На його основі може бути розрахований індекс зміни в плановому періоді річної продуктивності праці на підприємстві. Для цього необхідно використовувати індекс зміни у плановому періоді бюджету робочого часу одного працюючого.
Склад повної трудомісткості виготовлення продукції подано на рис. 2.9.
Повна трудомісткість продукції
Комплексна трудомісткість
Витрати праці у допоміжних цехах
Витрати праці в обслуговуючих господарствах
Витрати праці на управління виробництвом
Технологічна трудомісткість
Рис. 2.9. Структура повної трудомісткості виготовлення продукції
Економія від зниження трудомісткості продукції у плановому періоді в цілому по підприємству повинна підсумовуватися за факторами.
Для цього використовується єдина класифікація факторів, прийнята у галузі для планування продуктивності праці.
Економія витрат праці на підприємстві у плановому періоді по більшості факторів (підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації виробництва і праці тощо) може визначатися як сума ефективності заходів оргтехплану. По комплексних заходах віднесення економії від їх впровадження до того чи того
трудомісткості і витрат праці працівників допоміжних цехів і загальнозаводських служб, віднесених на даний виріб;
Сума економії витрат праці, отримана при розрахунку планової трудомісткості продукції за рахунок впровадження заходів оргтехплану, зміни обсягу випуску продукції, обсягу кооперованих поставок і послуг, одержуваних зі сторони, повинна відповідати загальній величині економії від зниження повної фабричнозаводської трудомісткості всього випуску продукції у плановому періоді.
Зміна трудомісткості визначається за формулами: де ?Тп
?Тп = Тп факт – Тп баз(пл) , ?Тп = Тп факт – Тп баз(пл) , ?Тп = (Тп факт : Тп баз (пл) ) · 100 – 100, ?Тп = (Тп факт : Тп баз (пл) ) · 100 – 100,
— зміна трудомісткості продукції.
У процесі дослідження трудомісткості продукції за матеріалами звітності будують аналітичні таблиці, де наводяться показники, що характеризують рівень і динаміку трудомісткості. В аналітичну таблицю включаються розрахункові показники: технологічна трудомісткість продукції; трудомісткість у розрахунку на 1000 грн продукції в нормо-годинах і людино-годинах; питома вага кожної категорії працюючих і робітників у загальній чисельності; виробіток продукції на одного працюючого, робітника, на одну відпрацьовану основним працівником людино-годину; фонд робочого часу одного середньооблікового працівника; трудомісткість обслуговування у розрахунку на 1000 грн продукції у людино-годинах; виробнича і повна трудомісткість продукції в людино-годинах і на 1000 грн продукції та ін. У таблиці наводяться дані, що характеризують відхилення розглянутих показників: планових від базових, звітних від планових, звітних від базових.
На основі даних таблиці визначаються планові та фактичні зміни трудомісткості продукції, величина, на яку вона повинна була знизитися, виконання плану.
Для встановлення причин відхилення показників трудомісткості слід визначити, за рахунок яких чинників змінювалася трудомісткість продукції і як ці зміни вплинули на зростання виробітку продукції.
На зміну трудомісткості можуть впливати різні фактори: технічні, технологічні, організаційні, соціально-економічні та ін. При глибокому аналізі їх слід враховувати, що й робиться на великих підприємствах серійного і масового виробництва.
фактору може проводитися умовно з урахуванням переважної величини ефекту.
Резюме
З метою проектування раціональної організації праці проводиться критичний аналіз структури фактичного трудового процесу, який представляє собою сукупність усіх відносин
— зв’язків, залежностей і взаємних впливів, що виникають між елементами у виробничій системі.
Практичним інструментарієм, який дозволяє повністю і водночас дуже наглядно представити трудовий процес з метою його аналізу та подальшої раціоналізації, виступає опис і моделювання трудових процесів на різних рівнях управління підприєм-ством: від макросистеми
— окремого виробничого підрозділу до мікросистеми
— окремого робочого місця. Саме від кожного окремого робочого місця та від взаємозв’язку елементів у виробничих системах різного рівня залежить рівень відповідності виробленої продукції встановленим вимогам і критеріям, а, отже, загальна конкурентоспроможність сучасного підприємства.
Раціоналізація трудових процесів досягається завдяки встановленню раціональних методів і прийомів праці, які характеризуються найменшими затратами часу, фізичними та психічними (нервовими) зусиллями та затратами енергії. Результатом застосування таких методів і прийомів є підвищення працездатності людей і продуктивності праці, якості праці, оптимальне використання обладнання, оснащення, матеріалів, енергії.
Раціоналізація трудових процесів базується на концепції безперервного вдосконалення, являє собою систему, де кожна операція або трудовий процес ретельно аналізується з метою усунення зайвих рухів, дій і прийомів. Проектується оптимальна послідовність виконання операцій з урахуванням суміщення в часі роботи різних органів тіла робітника.
Залежно від призначення, кількості об’єктів спостереження, ступеня деталізації затрат робочого часу, які вивчаються, використовуються різні методи одержання даних щодо часу. На основі аналізу вивчають зміст і структуру трудових процесів, їх взаємозв’язок. При цьому виявляються притаманні даному робочому місцю організація праці; виробничі можливості устаткування, машин, механізмів; оптимальніші кращі методи праці; кваліфікованіші виконавці.
Розраховують продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Трудомісткість як показник продуктивності праці характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку).
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.
Розрізняють такі види трудомісткості: технологічна трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробнича трудомісткість, трудомісткість управління виробництвом, повна трудомісткість. За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткість.
На зміну трудомісткості можуть впливати різні фактори: технічні, технологічні, організаційні, соціально-економічні та ін.
Терміни і поняття
— трудовий процес;
— операція;
— комплекс операцій;
— перехід;
— установлення;
— прийомом;
— комплекс прийомів;
— трудова дія;
— рух;
— елементи трудового процесу;
— етапи проведення аналізу трудових процесів;
— опис трудового процесу;
— моделювання трудових процесів;
— регламентація трудового процесу;
Інтенсивність праці є важливим чинником продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм витрачання людської енергії.
— трудомісткість;
— види трудомісткості;
— продуктивність праці;
— приріст продуктивності праці;
— виробіток.
Література для поглибленого вивчення матеріалу
1. Деминг Э. Выход из кризиса. Новая парадигма управления людьми, системами и процессами / пер. с англ.
— М. : Альпина Бизнес Бук, 2007.
— 370 с.
2. Кайзен для рабочих / Группа разработчиков издательства productivity press / пер. с англ.
— М. : Институт комплексных стратегических исследований, 2007.
— 152 с.
3. ДСТУ ISO 9004: 2001. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності.
— К. : Держстандарт України, 2001.
— 44 c.
4. Aquilano N., Chase R., Jacobs R. Production and Operations Management.
— Irvin McGraw-Hill, 2008.
— 691 p.
5. Cинго С. Изучение производственной системы Toyota / пер. с англ.
— М. : Институт комплексных стратегических исследований, 2006.
— 312 c.
