Френка Хайнемана Найта, що була викладена в книзі «Ризик і невизначеність» (1921 р.). Ф. Найт вважав, що трансакційні витрати пов’язані із ситуаціями невизначеності в навколишньому економічному середовищі (щодо майбутніх цін, обсягів поставок конкурентів, якості товару й сировини, наявності й доступності сировини й характеристик торговельних партнерів). Фірма вибирає між витратами невизначеності (зовнішнє виробництво) і витратами внутрішньої координації виробничих процесів.
Відмітною ознакою фірми Ф. Найт уважав відносини найму й пов’язував її існування з тим, що вона сприяє кращому розподілу ризику між робітниками, які прагнуть уникати ризику, і підприємцями, які нейтрально ставляться до ризику. В обмін на стабільну оплату, застраховану від випадкових коливань, робітники погоджуються підпорядковуватися контролю підприємця.
Ф. Найт висуває поняття «обмеженої раціональності» (bounded rationality). Економічні агенти, у тому числі ті, які управляють фірмою, не мають необмежені можливості по переробці інформації про зовнішній світ і параметри ринку. Із цього погляду, фірма, де рішення ухвалюються вольовим порядком, здатна значно поліпшити процес ухвалення рішення, мінімізувати кількість управлінських помилок.
1 Marris R. A Model of the Managerial Enterprise // Quaterly Journal of Economics.
— 1963.
— № 77.
— P. 185
—209; Marris R. // The Economic Theory of Managerial Capitalism.
— L., 1966.
— P. 249
—265.
2 Jensen M.C., Meckling W.H. Theory of the firm: Managerial behavior, agency costs and ownership structure // Journal of Fi-nancial Economics. — 1976. — Vol. 3. — No. 4. — P. 305—360.
На думку Р. Коуза, можливість економії трансакційних витрат є вирішальною при виборі організаційної форми й розмірів фірми. Отже будь-яка господарська одиниця встає перед вибором: що для неї краще й дешевше — брати ці витрати на себе, купуючи необхідні товари й послуги на ринку, або ж виробляючи ті ж товари й послуги власними силами? Саме прагненням уникати витрат на укладання угод на ринку можна, на думку Р. Коуза, пояснити існування фірми, у якій розподіл ресурсів відбувається адміністративним шляхом (за допомогою наказів, а не на основі цінових сигналів). У межах фірми скорочуються витрати на здійснення пошуку, зникає необхідність повторного переукладання контрактів, ділові зв’язки набувають стабільності. Проте витрати такого адміністративного механізму координації факторів виробництва збільшуються при збільшенні розмірів фірми (втрачається керованість, збільшується бюрократизація). Таким чином, межі фірми будуть проходити там, де граничні витрати, пов’язані з використанням ринку, будуть дорівнювати граничними витратами, пов’язаними з використанням ієрархічної організації. були закладені ще в Берлі та Гардінера Міласність». У цій роботі описується корпорація, що управляється командою топ-менеджерів, що є найманими робітниками, але яким належить уся повнота інформації й влади.
Основи стейкхолдерської теорії фірми
1932 р. у монографії Адольфа Огастеса нза «Сучасна корпорація й приватна в
Стейкхолдерська теорія фірми
Авторами була сформульована відома теза про відділення власності від контролю, з якої випливало, що деконцентрація власності здатна породжувати безліч проблем і різко негативно позначатися на економічній ефективності. В умовах розпиленої акціонерної власності діяльність найманих менеджерів стає фактично безконтрольною, і вони одержують можливість дбати лише про свої особисті інтереси на шкоду інтересам акціонерів — працювати з низькою віддачею, оточувати себе предметами розкоші, невиправдано завищувати власну винагороду, вплутуватися в амбіційні збиткові проекти, перетворювати в самоціль безперервне розширення компаній, на чолі яких вони стоять, і т.д.
Розвитком цієї теорії стали дослідження Герберта Саймона в моделі «заохочення — вклад» (1952 р.) як логічної основи формування організацій. Згідно із цією моделлю кожному з потенційних учасників організації (підприємцю, найманому робітнику, споживачу) пропонується за вступ у неї деяке заохочення (виторг від продажів, заробітна плата, блага та послуги), в обмін на відповідний внесок у функціонування організації (зусилля по організації виробництва й управління, трудові витрати, плату за товари та послуги, відповідно).
Подальшу розробку названих питань продовжили М. Дженсен та У. Меклінг в опублікованій у 1976 р. статті під назвою «Теорія фірми: поведінка менеджерів, агентські витрати й структура власності». Підхід авторів до аналізу фірми базувався на її описі через контрактні взаємовідносини між власниками й менеджерами (через призму індивідуальної поведінки принципала й агента.)
Поява стейкхолдерської теорії фірми як повномасштабної, розгорнутої теорії пов’язана з публікацією в 1984 р. книги Роберта Едварда Фрімена «Стратегічний менеджмент: стейкхолдерський підхід». Згідно Е. Фрімену стейкхолдерами (потенційними отримувачами вигоди від діяльності) будь-якої фірми є: власники фірми; покупці її продукції; постачальники різного роду ресурсів; працівники фірми; місцеве співтовариство; різні широкі суспільні групи; держава. Відповідно, менеджмент фірми, що прагне довести свою соціальну відповідальність повинен вести справи так, щоб інтереси перелічених стейкхолдерів не порушувалися.
Особливий внесок у трансакційну теорію фірми був внесений О. Уільямсоном. Він уточнив трактування трансакційних витрат, як витрат, пов’язаних з функціонуванням специфічних активів, до яких відносить такого роду інвестиції, які пристосовані до взаємовідносин з певним партнером і є безповоротними.
Теорія фірми як теорія недосконалих контрактів
О. Уільямсона
Згідно з позицією О. Уільямсона фірма забезпечує надійніший захист специфічних ресурсів від «вимагання» і дозволяє їхнім власникам швидше пристосовуватися до непередбачених змін. Однак краща адаптація досягається ціною ослаблення стимулів. За виразом О.Уільямсона, якщо на ринку діють стимули «високої потужності», то у фірмі — стимули «слабкої потужності». Межі фірми проходять там, де вигоди від кращої адаптації й більшої захищеності специфічних активів урівноважуються втратами від ослаблення стимулів.
О. Уільямсон розробляє теорію фірми як теорію недосконалих контрактів (Уільямсон О. Економічні інститути капіталізму, 1985 р.). Якби контракти були досконалими, тобто договірні сторони могли б до початку інвестиційних вкладень і виробництва визначити в контракті всі можливі умови, що можуть виникнути в майбутньому на кожному етапі їх взаємин, то потреба у фірмі відпала б. Досконалі контракти замінили б фірму. Однак такого роду досконалі контракти або неможливі в принципі, або є дуже коштовними.
Якщо контракт не може врахувати всіх майбутніх умов, то виникає небезпека опортуністичної поведінки партнера. При чому чим більшим є ступінь специфічності ресурсів, тим складніше перемкнутися на іншого партнера без особливих економічних втрат.
О. Уільямсон висуває концепцію «ієрархічної фірми» на противагу підприємницькій фірмі Йозефа Алоїза Шумпетера. У Й. Шумпетера «підприємницька фірма» це особливий економічний агент, що діє через конкуренцію з боку нових товарів, нових технологій, нових джерел сировини або нових типів організації. Вона відрізняється від інших — стратегічною орієнтацією на вибір місця або об’єкта конкуренції. Метою підприємницької фірми є не максимізація прибутку через мінімізацію витрат, а пошук стратегічної переваги на основі продуктових, технологічних або організаційних інновацій. Ієрархічна фірма О. Уільямсона являє собою консервативну організацію, яка укріпилась на певній ділянці товарного ринку (галузі), й продовжує експлуатувати старі переваги шляхом інвестицій у мінімізацію витрат. ігор і економічна поведінка», у якій теорія ігор визначалася як засіб математичного моделювання явищ конкурентної економіки. В той же час перші спроби моделювання взаємодії економічних агентів були зроблені набагато раніше: спочатку у XVIII ст. при визначенні оптимальних рішень у математичному моделюванні, а потім у XIX ст. Антуаном Огюстеном Курно (1838) та Жозефом Бертраном (1883) при моделюванні взаємодії фірм на олігополістичному ринку.
Зародження теорії ігор науковці пов’язують із ім’ям
Джона фон Неймана. Перша стаття з математичної теорії ігор була ним написана у 1928 р., пізніше — у 1944 р. разом з
Оскаром Моргенштерном він видав монографію «Теорія
Теорія ігор та поведінка фірми
Ключове поняття в теорії ігор — рівновага за Нешем. Це такий набір стратегій, за яких жоден гравець, припускаючи стратегії інших гравців зафіксованими, не може поміняти стратегію так, щоб збільшити свій виграш. Автором цього визначення став математик, нобелівський лауреат з економіки Джон Неш.
Теорія ігор не пояснює причини виникнення фірми, або внутрішній механізм реалізації організаційної структури фірми. Вона виходить із того, що фірми поводяться стратегічно. Це означає, що кожна фірма, приймаючи то або інше рішення, знає, що її дії можуть вплинути на поведінку конкурента і партнера. Тому й діє відповідним чином, обмірковуючи спочатку різні результати розвитку ситуації.
У теорії ігор прийнято виокремлювати прикладну теорію ігор, яку у свою чергу розглядають у таких площинах:
1. Теорія галузевої організації (цінова, нецінова конкуренція на галузевих ринках, питання входу в галузь і виходу з неї, конкуренція й кооперація в області інновацій, питання формування контрактів, створення й функціонування спільних підприємств і стратегічних альянсів).
2. Конструювання ігор (проблеми конструювання механізмів управління, у т.ч. механізмів переговорів, аукціонів, формування угод, проблеми вибору партнерів).
Вагомість результатів, отриманих при розробці теорії ігор, підтверджує значна кількість Нобелівських премій, присуджених після 1994 р.: Райнхарду Зелтену (1994), Джону Харсаньи (1994), Джону Нешу (1994), Уільяму Вікрі (1996), Джеймсу Міррлісу (1996), Джозефу Стігліцу (2001), Джорджу Акерлофу (2001), Майклу Спенсу (2001), Роберту Ауманну (2005), Томасу Шеллінгу (2005), Леоніду Гурвіцу (2007), Еріку Маскіну (2007), Роджеру Майерсону (2012), Елвіну Роту (2012).
Зародження підходу, заснованого на знаннях, відбувалося у першій половині 1990-х рр., синхронно з формуванням ресурсного підходу [Б. Когут, У Зандер 1992 ; Ікуиро Нонака, 1994 2 ;
Підхід, заснований на знаннях
1 Kogut, B. and U. Zander (1992). Knowledge of the firm, combinative capabilities, and the replication of technology // Organi-zation Science. — № 3 .
— Р. 383
—397
2 Nonaka, I. (1994). A dynamic theory of organizational knowledge creation // Organization Science.
— № 5(1)
Дж.-К.Спендер, Р.М. Грант, 1996 ; Г. фон Крог, Й. Руус, К. Слокум, 1994 2 ]. Основою названого підходу є теза, що у межах «нової економіки» виникають фірми, для яких знання стає найбільш значущим ресурсом, і такі фірми можуть поводитися інакше, ніж фірми в «старій економіці». Звідси — концентрація уваги на впливі знань на ефективність і конкурентні переваги фірм. Знання при цьому трактуються як суб’єктивована інформація, що невіддільна від переконань індивіда й цілеспрямованої дії.
Основні положення підходу, заснованого на знаннях, запозичають з ресурсного підходу розуміння природи компетенцій і ресурсів як основи стійкої конкурентної переваги [Дж. Барни, 1996 ; Дж. Т. Махоней, 1995 ; Дж. Кристенсен, 1995 ]. Крім того, перегукуються з положеннями поведінкових теорій фірми щодо важливості пізнавальних процесів; а також положеннями еволюційної теорії фірми про центральну роль рутин як джерел стійкості й мінливості, основи формування здібностей фірми.
Згідно із цим підходом фірми існують, оскільки мають перевагу перед ринками, здатні організовувати комбінації знань, знижувати витрати комунікації і координації за допомогою створення й розвитку групової ідентичності. Крім того, саме організації засвоюють і розвивають нові знання, тим самим забезпечуючи довготривалість і стабільність взаємодій між індивідами.
Найважливішим відгалуженням підходу, заснованого на знаннях, стала концепція динамічних здібностей, основи якої були розглянуті в роботах Д. Дж. Тіса, Г. Пізано, А. Шуен, Р. Нельсона, Б. Когута, У Зандера та ін. Концепція динамічних здібностей аналізує питання формування і збереження конкурентних переваг фірми. Відповідно до неї конкурентна перевага забезпечується наявністю у фірми динамічних здібностей, тобто здібностей інтегрувати, створювати та модифікувати внутрішні та зовнішні компетенції для досягнення кращої відповідності із мінливим зовнішнім середовищем.
Більшість авторів погоджуються з тим, що одна з відмітних рис динамічних здібностей пов’язана з управлінням організаційними змінами. При цьому під організаційною здатністю до змін розуміють здатність компанії в цілому: бачити нові можливості для розвитку, усвідомлювати необхідні внутрішні зміни, успішно їх реалізовувати.
Хоча проблеми підприємця й підприємництва досліджувалися вченими, ще з робіт Й. Шумпетера та А. Маршала, аж до середини
