1.1. Еволюція поглядів на природу фірми.
1.2. Взаємозв’язок розміру фірми й економії на витратах.
1.3. Фірма як сукупність суперечливих інтересів.
Ключові положення
Терміни і поняття
Завдання для самоперевірки
Завдання для індивідуальної роботи
Практичні завдання
Література для поглибленого вивчення
Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете знати:
— еволюцію поглядів на природу фірми;
— сутність технологічного, стратегічного та контрактного підходу до пояснення природи фірми та визначення її меж;
— економічний зміст понять «трансакційні витрати», «витрати контролю», «субадитивність витрат», «Х-неефективність»;
— основні форми прояву економії при розширенні масштабів виробництва та причини їх виникнення;
— вплив вибору мети фірми на її ринкову поведінку;
— особливості розподілу відповідальності на фірмі між менеджерами й власниками, способи контролю за діяльністю менеджерів, а також уміти:
— визначати ефективність застосування технологічного, контрактного або стратегічного підходів до пояснення природи фірми;
— пояснювати взаємозв’язок розміру фірми й економії на витратах;
— обґрунтовувати вибір розміру фірмі на підставі співвідношення трансакційних витрат та витрат контролю;
— визначати місце прибутку в ієрархії цілей фірми;
— аналізувати мотиви поведінки економічних агентів на фірмі;
— запропонувати схему пом’якшення конфліктних ситуацій на фірмі, що виникають через протиріччя цілей економічних агентів.
1.1. Еволюція поглядів на природу фірми
Теорія фірми є одним з напрямків економічної науки, яка сьогодні найбільш динамічно розвивається. Її поява як самостійного наукового напрямку пов’язана з опублікуванням в
Підходи та концепції в теорії фірми
1937 р. відомої статті Рональда Коуза «Природа фірми», хоча основні проблеми, розглянуті в цій статті, піднімалися ще раніше.
На сучасному етапі теорія фірми характеризується співіснуванням низки окремих теорій, які як конкурують одна з одною, що так і не перетинаються між собою. Розроблений ряд теорій, у яких вивчають організаційні та поведінкові аспекти фірми, її функції у зовнішньому соціально-економічному середовищі, механізм прийняття рішень, способи постановки цілей та їх досягнення.
Подібна множинність теорій свідчить про наростаючу зацікавленість дослідників цією предметною галуззю, і в той же час про неодностайність поглядів щодо групування окремих напрямків в теорії фірми. Зупинимося на підході, згідно з яким виокремлюють наступні напрямки:
1) технологічна концепція фірми;
2) інституціональна (контрактна) концепція фірми;
3) стратегічна концепція фірми.
Технологічна концепція була історично першою спробою вивчення діяльності фірми. Цієї концепції дотримуються класична та неокласична школи. Фірма в рамках даної концепції розглядається як виробнича одиниця, що перетворює фактори виробництва на готову продукцію. Метою фірми є максимізація поточного прибутку. Для досягнення цієї мети фірми визначають оптимальний обсяг виробництва, обсяги залучення виробничих ресурсів і ціни відповідно до ринкової кон’юнктури. Питання про причини існування фірм, особливості її внутрішнього устрою не розглядаються, проте увага акцентується на поясненні того, чому в галузях існують фірми певного розміру, а концепція мінімально ефективного розміру підприємства слугує базою для пояснення розбіжностей у рівнях галузевої концентрації.
Відповідно до контрактної концепції фірма протиставляється ринку як внутрішнє виробництво зовнішньому. Фірма являє собою сукупність довгострокових відносин між різними економічними суб’єктами (працівниками, управлінцями, власниками, постачальниками й покупцями), формалізованих у вигляді різного роду явних і неявних контрактів. Ринок — сукупність взаємин, пов’язаних з короткостроковими контрактами. Необхідність укладання й забезпечення контрактів веде до виникнення двох видів витрат, пов’язаних з функціонуванням фірми: трансакційних витрат (від «трансакція» — угода, операція, контракт) і витрат контролю (організаційних витрат). Високі трансакційні витрати створюють стимули для відмови від ринкової координації на користь внутрішньофірмової. Отже основна причина, що обумовлює існування фірм — мінімізація трансакційних витрат, тобто витрат по здійсненню ділових операцій.
З точки зору стратегічного напрямку фірма — активний суб’єкт ринкових відносин. Мета життєдіяльності фірми реалізується в її стратегії, яка розуміється як свідома, цілеспрямована поведінка фірми в короткостроковому або довгостроковому періодах. Обираючи лінію стратегічної поведінки фірма враховує поведінку покупців; активно впливає на попит, формуючи параметри споживчих переваг. Стратегічна концепція фірми припускає наявність значної кількості стратегічних факторів, через які фірма може досягати своїх цілей. Серед них: ціна, якість і обсяги продукції, що випускається, схема продажів, витрати на рекламу, схема поставок ресурсів, відносини з персоналом, операції по залученню позикових засобів на фінансовому ринку, обсяги витрат на НДДКР і т.д.
Основні відмінності між наведеними напрямками проявляються насамперед у методах дослідження поведінки фірми, а також у факторах, що визначають причини її виникнення, розмір, організаційну форму; у різних підходах до оцінки цілей діяльності фірми й механізму її функціонування. Крім того, з погляду стратегічного підходу додатково вивчаються питання створення вартості фірми та її конкурентних переваг. Таким чином, кожна з теорій трактує поняття фірми по-своєму, як: виробничу одиницю, контрактне рішення, сукупність ресурсів, процес прийняття рішень та ін.
Наведене групування до певної міри є умовним. Теорія фірми з моменту своєї появи в економічній науці постійно змінюється й трансформується як під впливом зміни методів і методології дослідження, так і під впливом об’єктивних факторів загального економічного розвитку.
Розглянемо детальніше окремі теорії фірми з представлених напрямків.
Управлінські теорії, найвідомішими з яких стали теорія Вільяма Джека Баумоля і теорія Робіна Марріса стали своєрідним розвитком неокласичної теорії фірми.
Управлінські теорії як розвиток неокласичної теорії фірми
В. Баумоль вважав, що сучасна фірма управляється менеджерами — людьми, які володіють всією інформацією про справи на фірмі, і здатні визначати її мету, тобто за словами В. Баумоля — параметр, який корпорації намагаються максимізувати, і який у дійсності є не прибутком, це сукупний дохід («продажі або зростання, або інший показник добробуту менеджера»). Не зважаючи на зміну цільової настанови фірми, вчений ґрунтує свої висновки на передумовах неокласичного аналізу. Уразливість запропонованого підходу полягає в тому, що за умови нульового значення граничних витрат випуску поведінка фірми В. Баумоля нічим не відрізняється від фірми, що максимізує прибуток. А отже зникає відмінність між фірмою, якою керують менеджери, і фірмою, якою керує власник.
1 Baumol W On the Theory of Oligopoly. Economica. 1958, № 25, PP. 187-198; Baumol W On the Theory of the Expansion of the Firm // American Economic Review. — 1962. — № 52.
— P. 1078—1087.
Цей недолік концепції В. Баумоля спробував подолати Робін Марріс . Учений виходить із того, що метою менеджерів, а отже і фірми є максимізація темпів росту фірми. Цей висновок автора ґрунтується на тезі, що прибуток — це величина, яку важко контролювати власнику й відповідно оцінювати активність менеджерів, на відміну від темпів росту обсягів продажів, який проявляється досить помітно. Більш високі темпи росту досягаються за рахунок сукупного прибутку. Ця теоретична конструкція, як і попередня, носить частковий характер, оскільки за зміни вихідного набору передумов відмінність між двома типами фірм зникає. Інституціональний напрямок об’єднує різноманітні школи, що різняться між собою за своїми предметними та методологічними особливостями: контрактна теорія, теорія прав власності, теорія командного виробництва, теорія «принципал-агент», теорія корпоративної культури, теорія максимізації корисності менеджера та ін.
Інституціональні теорії фірми
Основи інституціонального підходу були закладені статтею Рональда Коуза «Природа фірми» (1937 р.), де були визначені причини існування фірми, а саме забезпечення економії трансакційних витрат при координації використання ресурсів всередині фірми у порівнянні з координацією, що забезпечується дією механізму цін, тобто ринком.
У подальшому цей напрямок був суттєво доопрацьований в 1970-х — 1980-х рр. цілим рядом дослідників (Алчіян А.А., Демсец Г.; Чен С., Дженсен М., Меклінг У. та ін.), і в першу чергу Олівером Ітоном Уільямсоном, який запровадив поняття опортуністичної (несумлінної) поведінки й створив тим самим передумови для застосування агентської моделі при вивченні фірми.
Армен Алчіян і Гарольд Демсец сутність фірми виводили з переваг кооперації, коли спільно використовуючи який-небудь ресурс у складі цілої «команди», можна досягати кращих результатів, ніж, діючи по одинці («Виробництво, інформаційні витрати й економічна організація», 1972 р.). Однак виробництво єдиною «командою» ускладнює оцінку внеску кожного учасника в загальний результат, породжуючи стимули до «ухиляння». Звідси — потреба в контролері, який уводив би подібну поведінку у тверді межі. Агент, що бере на себе за згодою з іншими учасниками функції контролера, стає власником фірми.
Розвиваючи цей підхід, Уільям Меклінг і Майкл Дженсен започаткували контрактний підхід до вивчення фірми і визначили її як «мережу контрактів» (1976 р.)
2.
Проблема фірми розуміється ними як проблема вибору оптимальної контрактної форми, що забезпечує максимальну економію на трансакційних витратах. Завдання зводиться до вироблення таких контрактів, які були б найкраще пристосовані до особливостей кожної конкретної угоди.
Хоча основоположником трансакційної теорії фірми вважається Р. Коуз, хронологічно їй передувала концепція
