< Попередня  Змiст  Наступна >

Цілі менеджерів


Пригадаємо, Дж. Баумоль вважав, що метою фірми є максимізація сукупного доходу від продажів продукції, що веде до зниження прибутку, у порівнянні з її максимальним рівнем. Очевидно, що в такому випадку обсяг продажів буде перевищувати обсяг продажів в умовах максимізації прибутку, що вигідно, у першу чергу, керівникам компанії, тому що їхня винагорода прив’язана переважно до обсягів продажів. Зростання обсягів продажу означає більший престиж, більш високу платню, більш вигідне положення в угодах з фінансовими установами, вмотивований персонал. У той же час при максимізації виторгу фірма буде перевиробляти товар, що має сенс лише в короткостроковому періоді, або в умовах ненасиченого (і навіть дефіцитного) попиту.

Перехід від максимізації продажів до якої-небудь іншої мети, що вимагає скорочення випуску, наштовхується на дуже великі труднощі, що ставлять під загрозу положення фірми в цілому на ринку. Наслідками цього можуть бути:

— скорочення ринкової частки фірми, що може бути вкрай небажаним, особливо в умовах зростаючого попиту;

— зниженню ринкової влади фірми, внаслідок збільшення ринкової частки інших фірм;

— скороченню або втрати каналів збуту продукції, що призводить до зниження маркетингової й збутової ефективності фірми.;

— зниженню привабливості фірми для інвесторів.

Тому такий перехід здійснюється як правило тільки при надзвичайних обставинах (криза й т.д.).

Ще однією метою менеджерів може бути максимізація власного добробуту. Величина прибутку впливає на становище менеджерів через виплати премій і бонусів, або через скорочення додаткових грошових надходжень. Прямий вплив на становище менеджера здійснюють адміністративні витрати. З них оплачуються службові машини, офісна техніка, приміщення менеджерів, «престиж» роботи. Для менеджера величина прибутку та адміністративні витрати можуть слугувати економічними благами, що спрощує застосування інструментарію

кривих байдужості та бюджетних ліній, як це було при аналізі мотивів поведінки індивідуального власника.

Нехай функція корисності менеджера описується як U = f (?, С), де ? — розмір прибутку, С — розмір адміністративних витрат. Бюджетне обмеження — функція зміни прибутку від величини адміністративних витрат має перевернену U-образну форму. Спочатку збільшення адміністративних витрат стимулює менеджерів працювати краще — прибуток збільшується, потім додаткові адміністративні витрати (на так звані елементи управлінської слабини) знижують ефективність управлінської праці, а значить — і прибутку (рис. 1.5.).

Нехай функція корисності менеджера описується як U = f (?, С), де ? — розмір прибутку, С — розмір адміністративних витрат. Бюджетне обмеження — функція зміни прибутку від величини адміністративних витрат має перевернену U-образну форму. Спочатку збільшення адміністративних витрат стимулює менеджерів працювати краще — прибуток збільшується, потім додаткові адміністративні витрати (на так звані елементи управлінської слабини) знижують ефективність управлінської праці, а значить — і прибутку (рис. 1.5.). E

Прибуток

Адміністративні витрати U

0 U

1 U

2

С

1

С

2 ?

1 ?

2

Рис. 1.5. Мета менеджерів: вибір між прибутком і адміністративними видатками

Оптимальна величина адміністративних витрат при максимізації прибутку досягається в точці оптимуму функції прибутку (вершина параболи), при максимізації корисності — у точці дотику лінії бюджетного обмеження й кривої байдужності — т. Е. Отже, керівники, що максимізують корисність, завжди будуть витрачати більше на адміністративні потреби, погоджуючись з меншою величиною прибутку. У довгостроковому періоді націленість на збільшення адміністративних витрат призводить до падіння випуску.

Збіг інтересів максимізації корисності й максимізації прибутку можливий за умови, що керівник є байдужим до адміністративних витрат. Криві байдужості в цьому випадку мають вигляд горизонтальних ліній. Це можливо, у випадку, коли топ-менеджери є одночасно й власниками фірми.

У довгостроковому періоді — чим більшим є темп росту фірми, тим кращою вважається робота керівників. Прагнення до збільшення темпів росту фірми, таким чином, може розглядатися як самостійна мета менеджерів.

За умови, що зростання фірми досягається за рахунок її нерозподіленого прибутку, максимізація темпів росту фірми означатиме максимізацію нерозподіленого прибутку. Якщо фірма максимізує темпи росту, то вона буде скорочувати випуск (і збільшувати ціну) у порівнянні з умовами максимізації прибутку, тому що максимізується менша величина — нерозподілена частина прибутку (та, котра повертається у виробництво). Якщо дивідендна політика фірми не залежить від обсягу випуску, то спостерігається збіг цілей максимізації прибутку й максимізації темпів росту.

Ще однієї метою топ-менеджерів є намагання максимізувати довгостроковий прибуток фірми, що пояснюється їх прагненням зробити своє положення в тривалому періоді відносно стабільним. Це стає можливим тільки за умови збігу довгострокових інтересів менеджерів і власників-акціонерів, і вимагає врахування дисконтованої вартості грошових потоків витрат і доходів:

де ? — прибуток поточного періоду, NPV — дисконтований прибуток, r — ставка дисконту, i — період часу.

Максимізація поточного прибутку й максимізація дисконтованого прибутку (очікуваного), дадуть різні значення величини прибутку, цін, обсягів товару, що випускається, залежно від прогнозів очікуваних значень прибутку в довгостроковому періоді. Максимальна величина статичного прибутку може відрізнятися від максимальної величини динамічного прибутку — бути більшою або меншою.

Взаємини власника та менеджера

Проблема взаємин власника та керівника полягає у конфлікті їх інтересів, який проявляється у протиріччі цілей, що вимагає різного обсягу випуску й різної поведінки на ринку в цілому. У власника компанії — функція володіння, у керуючого — функція розпорядження. В результаті поділу функцій власника й топ-менеджера виникає асиметрія інформації (assymetric information): ситуація, за якої керівники краще власників поінформовані про стан справ на фірмі а отже можуть спотворювати цю інформацію для досягнення своєї мети.

Так, останнім часом одержало поширення явище «інфлятирування витрат» — перебільшення значень витрат керуючими для виправдання високих адміністративних видатків. Прикладом даної проблеми може слугувати банкрутство найбільшої енергетичної компанії Enron у грудні 2001 р., у тому числі найбільший обман у світовій корпоративній історії, коли в результаті махінацій з даними обліку генеральний директор телекомунікаційної компанії Worldcom Б. Ебберс (B. Ebbers) спотворив звітність на суму в 11 млрд дол. Серед побічно потерпілих була величезна маса стейкхолдерів, включаючи 17 тис. працівників компанії, що втратили свою роботу.

Уперше вчені заговорили про асиметрію інформації на споживчому ринку наприкінці 1960-х рр., а першою роботою в цьому напрямку стало дослідження Джорджа Акерлофа, 1970 р. Американський учений припустив, що на деяких типах ринку якість конкретного товару відомо тільки продавцеві. Такі товари Дж. Акерлоф назвав «лимонами»: їх якість не можна зрозуміти, не спробувавши. Оскільки зусилля по одержанню інформації мають свою ціну, то економічному суб’єкту буває вигідно обходитися неповною інформацією, не витрачаючись на зменшення невизначеності. Іншим важливим наслідком поділу функцій власника й топ-менеджера є прагнення власників укласти повний контракт (угода, яка передбачає всі можливі варіанти розвитку подій і регламентує дії менеджерів у різних ситуаціях) на управління інвестованим капіталом. Проте через значні витрати на його (повний контракт) опис і відстеження на практиці застосовуються неповні контракти, що регламентують лише основні моменти взаємин власників і керівників. Усе це породжує проблему, яка отримала назву агентської.

Керівники, що володіють обмеженою раціональністю, прагнуть до збільшення власного добробуту за рахунок інвесторів. Дане припущення отримало назву управлінського опортунізму (managerial opportunism). Завдання власників полягає в побудові такої системи взаємодії, яка стимулювала б топ-менеджерів до найбефективнішого управління вкладеними коштами в інтересах власників.

Останні дослідження доводять, що можливості управлінського опортунізму обмежені. У корпораціях діє цілий набір внутрішніх і зовнішніх механізмів, що дисциплінують поведінку вищого керівництва в інтересах власників. До внутрішніх механізмів відносять: участь менеджерів в акціонерному капіталі, ув’язування винагороди менеджерів зі станом справ у корпорації; контроль із боку Ради директорів корпорації; пріоритет великого акціонера в корпорації; контроль з боку кредиторів і механізмів банкрутств.

Способи контролю за діяльністю менеджерів

До зовнішніх механізмів контролю відносять: погіршення умов залучення додаткового капіталу, створення поганої репутації в очах як для нинішніх, так і майбутніх роботодавців менеджера, погроза поглинання фірми, за яким звичайно слідує зміна керівництва.

Особлива увага в економічній літературі приділяється явищу поєднання функцій керівника й власника. Вчені ввели в обіг дві гіпотези, припустивши дві моделі поведінки керівника як пайового власника: гіпотезу про конвергенцію інтересів і гіпотезу про керівників, що «обкопалися». Згідно з першою версією зменшення частки власності великого акціонера, який одночасно є керівником компанії, стимулює його до присвоєння все більшої кількості ресурсів компанії у вигляді особистих вигід. Таке прагнення менеджера-власника у випадку продажу частки компанії стороннім акціонерам спонукує їх контролювати його поведінку, що вимагає додаткових витрат. У результаті ринок оцінить таку компанію нижче, чим компанію одного власника. Зовнішні акціонери будуть підсилювати контроль над менеджеромвласником доти, поки витрати на контроль не перевищать вигід від зменшення особистого споживання керівника-власника. У ситуації, коли контроль можливий і вигідний, компанія буде коштувати більше, ніж коли контроль неможливий, однак менше, чим коли компанія належатиме одному керівнику-власнику. Таким чином, гіпотеза про конвергенцію інтересів полягає в ідеї, що чим більшою є частка великого акціонера-керівника в капіталі компанії, тим менш вигідно йому відволікати ресурси компанії на особисте споживання.

Гіпотеза про менеджерів, що «обкопалися» базується на визнанні того факту, що серед механізмів, що дисциплінують менеджмент, найефективнішим є погроза ворожого поглинання компанії. Зміст «обкопування» полягає в тому, що володіння менеджерами великої частки компанії ускладнює вороже поглинання. Якщо вони «обкопалися», тобто зуміли заволодіти досить вагомою часткою в компанії, то їх дисципліна погіршується: їм не загрожує ні втрата роботи, ні втрата соціального стану. Крім цього існують побоювання, що «обкопування» підштовхує менеджерів до надмірної обережності в прийнятті управлінських рішень, що може привести до зниження темпів розвитку компанії. Менеджери не прагнуть до пошуку прибуткових проектів, що вимагають додаткових зусиль і придбання нових знань. Вони уникають інвестицій у ризиковані наукові дослідження, незважаючи на їхній можливий потенціал, побоюючись понести особисті втрати у випадку невдачі. Існування проблеми «обкопування» вимагало пошуку різноманітних захисних засобів, до яких можуть удаватися агенти, що «обкопалися», щоб захистити себе від можливої втрати зайнятих позицій. У рамках W моделі (модель фірми з розпорошеною власністю)

— це впровадження обмежень на передачу голосів від одних акціонерів до інших; встановлення меж на максимальну кількість голосів по акціям для окремого акціонера; «золоті парашути» (gold parachutes, додаткові виплати менеджеру при його звільнення або відправлення на пенсію); «отруєні пігулки» (poison pills, випуск великої кількості привілейованих акцій, що рівносильно збільшенню сукупного боргу фірми); «білі лицарі» (white knights — створення фіктивних посад для менеджменту з голосною назвою, функції яких не впливали б на реальний хід справ на фірмі) і т.д.

У рамках В моделі (the blockholder model, корпорації, яка контролюється великими власниками) так як основний конфлікт виникає між блокхолдерами й усіма іншими власниками, то «окопуються» блокхолдеры ( найчастіше — багаті родини). Своїм завданням вони вважають залучення коштів потенційних дрібних акціонерів без втрати прав керування над діяльністю компанії. Основними інструментами такий захисної поведінки є перехресне володіння акціями; випуск акцій з нерівною кількістю голосів (порушення принципу «одна акція — один голос»); побудова пірамідальних холдингових структур із широкою основою й вузькою вершиною. Як показує досвід, пірамідальні структури або їх модифікації є найпоширенішим і діючим знаряддям «обкопування» у рамках цієї моделі.

Так як норма прибутковості, що розрахована на позичковий капітал, буде завжди відрізнятися від норми прибутковості, розрахованої на власний капітал компанії, то при порівнянні проектів з різним ступенем фінансування за рахунок власних і позикових коштів можливим стає конфлікт інтересів між кредиторами й акціонерами. Чим більшим є борг стосовно власного капіталу фірми, тим більше ризикованими стають вкладення в акції, тим більше коливання цін акцій, тим вище ризик конфлікту інтересів між акціонерами та кредиторами.

Цілі кредиторів та акціонерів

За умови, що інвестиційний проект фінансується за рахунок кредиторів та акціонерів, щоб уникнути конфлікт інтересів між ними, потрібно урівноважити їх норми прибутковості: де ТС — сукупні витрати, ? — доля кредиторів, (1 — ?) — доля акціонерів,

? — вірогідність успішної реалізації заходів (проекту), TR — сукупний виторг проекту, r — норма прибутковості.

Акціонери в першу чергу зацікавлені в одержанні стабільного й зростаючого прибутку. Частка їх акцій також має значення, тому що акціонери очікують, що в якийсь момент у майбутньому вони одержать дивіденди. Однак багато компаній, що швидко розвиваються або є прибутковими прагнуть реінвестувати свої прибутки, а не виплачувати дивіденди. Отже, вартість акцій у цьому випадку буде визначатися більшою мірою очікуваннями дивідендів у віддаленому майбутньому, а не поточними виплатами. Якщо компанія не виплачує дивіденди, але ціни на акції ростуть, то акціонер може отримати прибуток, продавши свої акції. Обов’язком менеджера є спрямування діяльності організації таким чином, щоб акціонери одержували максимально можливий прибуток.

Якщо акціонери фірми є одночасно й покупцями її продукції, то поведінка акціонерів залежить від двох факторів. З одного боку, акціонери прагнуть до збільшення дивідендів (ефект доходу). З іншого боку, як покупці даного товару вони зацікавлені у скорочення ціни, оскільки це дає можливість купити більший обсяг товару (ефект ціни). Отже, інтереси максимізації прибутку суперечать інтересам покупців. Обсяг випуску буде відрізнятися від випуску, що максимізує прибуток. Якщо ефект ціни переважає, то фірма буде виробляти занадто багато даного товару й продавати його за більш низькими цінами; якщо ефект доходу переважає, то фірма буде виробляти менше товару й продавати його за більш високими цінами.

Ключові положення

1. Існує велика різноманітність у підходів до дослідження фірми, кожний з яких концентрує увагу на одному або кількох аспектах або принципах діяльності. З точки зору технологічного підходу фірма розглядається як виробнича одиниця, що перетворює фактори виробництва на готову продукцію. Згідно контрактної концепції фірма — це взаємопереплетення інтересів різних економічних агентів: акціонерів, індивідуальних власників, управлінців, працівників, кредиторів, дебіторів. За стратегічним підходом фірма — активний суб’єкт ринкових відносин.

2. Дослідження динаміки довгострокових середніх витрат і мінімально ефективного розміру виробництва дозволяє визначити характер віддачі від росту масштабів виробництва, обґрунтовувати висновки про висоту технологічних бар’єрів входу на певний ринок і його розподіл. Розрізняють два незалежних трактування ефекту масштабу. Для однотоварного виробництва позитивний ефект масштабу характеризується зниженням середніх витрат виробництва при збільшенні загального обсягу випуску. За умови виробництва декількох товарів розглядають позитивний ефект різноманітності — скорочення середніх витрат виробництва одного товарного виду при збільшенні кількості товарних марок, що випускаються в межах однієї фірми.

3. Концепція Х-неефективності Х. Лейбенстайна пояснює причини невідповідностей у віддачі ресурсів у разі застосування тієї самої технології. Головними компоненти Х-фактора є: внутрішня та зовнішня мотивація, особливості використання ресурсів, що не надходять у ринковий оборот та ін. Витрати й виграші, обумовлені дією Х-фактора, Лейбенстайн назвав Х-неефективністю та Х-ефективністю відповідно.

4. Економічний прибуток не завжди є домінуючою метою фірми. Кожний з економічних суб’єктів вибирає фірму як спосіб досягнення цієї специфічної мети. Акціонери зацікавлені у максимізації дивідендів та оптимізації ефекту доходу й ефекту ціни; індивідуальний власник

— у максимізації корисності при виборі між грошовим доходом і часом відпочинку; метою менеджера може бути максимізація сукупного виторгу, власного добробуту, темпів росту фірми або прибутку в умовах невизначеності; кредитори та дебітори намагаються максимізувати дохід на вкладені кошти. У результаті цілі фірми коригуються у відповідності до інтересів того економічного агента, що має найбільший вплив.

5. У великих фірмах відділення власності від поточного контролю породжує конфлікт інтересів між власником і керуючим. До дисциплінуючих механізмів поведінки керівників відносять: участь менеджерів в акціонерному капіталі, пов’язування винагороди менеджерів зі станом справ у корпорації, контроль із боку Ради директорів корпорації, контроль з бокукредиторів і механізмів банкрутств, погіршення умов залучення додаткового капіталу, створення поганої репутації в очах роботодавців, погроза поглинання фірми.

Терміни і поняття

Асиметрія інформації

Витрати контролю

Економія від різноманітності

Ефект досвіду Індекс економії від масштабу Індекс економії від різноманітності

Когнітивне лідерство

Крива досвіду

Обмежена раціональність

Опортуністична поведінка

Рівновага за Нешем

Специфічні активи

Стейкхолдери

Субадитивність витрат

Трансакційні витрати

Х-ефективність

Х-неефективність Y-ефективність

Завдання для самоперевірки

1. Чим можна пояснити еволюцію поглядів на природу фірми і її основні характеристики? Чи можете Ви назвати положення, загальні для всіх підходів до вивчення фірми? У чому полягають основні розходження розглянутих теоретичних підходів?

2. Що показує технологічний підхід до фірми? У яких випадках він може використовуватися?

3. При вивченні яких питань доцільно застосовувати контрактну теорію фірми? Чи можете ви привести приклади, що підтверджують, що витрати контролю підвищуються з ростом розміру фірми? Або, навпаки, знижуються?

4. У чому цінність стратегічного підходу до аналізу діяльності фірми? У яких випадках цей підхід є найефективнішим?

5. Які Ви знаєте способи визначення ефективного масштабу виробництва?

6. Дайте визначення поняття «субадитивність витрат». Яким чином субадитивність витрат дозволяє визначити горизонтальні та вертикальні межі росту фірми?

7. Від чого залежить поведінка фірми в економічній системі? Чому фірма може переслідувати різні цілі? Які цілі акціонерів? У яких випадках ці цілі ведуть до стабілізації, а в яких

— до руйнування економічної системи?

8. Які цілі індивідуального власника фірми? Чи завжди індивідуальний власник буде витрачати максимальні зусилля на фірмі?

9. Які цілі менеджерів? У чому полягає конфлікт власників і менеджерів? Якими способами можна пом’якшити цей конфлікт? Що визначає поведінку фірми в довгостроковому періоді в умовах невизначеності?

10. Які цілі можуть переслідувати кредитори й дебітори фірми? Чи безпечно для фірми мати значні борги? Свої? Чужі?

Завдання для індивідуальної роботи

1. Поміркуйте, чи мав рацію Харві Лейбенстайн, коли висунув концепцію Х-фактору? Якщо так, то наведіть приклади прояву Х-неефективності у різних сферах економічного життя? Чи залежить прояв Х-неефективності від типу організації ринку? Свої міркування оформіть у вигляді економічного есе.

1,044,038,022,0

65,0ZMKLQ=,

05.02.06.0

8.0MKL a Q=; MKL b Q++=2/33/7;

5.00.15.0

3.0MKL c Q=;

2

4.0 2

10 2

12MKL д Q++=.

3. Функція витрат однопродуктової фірми має вигляд 2

2800)(qqС+=. Визначите, у якому

2. «Жодну мету, що переслідує фірма неможливо виокремити в чистому виді. Цілі перекривають одна одну та є взаємозалежними». Чи погоджуєтесь ви з наведеним твердженням? Свою позицію проілюструйте відомими Вам практичними ситуаціями з економічного життя.

Практичні завдання

1. Фірма з виготовлення меблів вивела таку функцію свого виробництва.

1,044,038,022,0

65,0ZMKLQ=, де L — затрати праці в годинах,

К — затрати машинного часу,

М — управлінські затрати в годинах, Z — затрати інших ресурсів.

Визначте віддачу від масштабу виробництва за умови, що фірма може достатньо гнучко змінювати витрати ресурсів. Відповідь прокоментуйте. Чи зміниться і як зміниться собівартість продукції при збільшенні виробітки?

2. Компанія, що переслідує мету диверсифікації найняла команду аналітиків для консультації з питання придбання перспективного підприємства. Розглядаються чотири підприємства, що виготовляють один й той самий продукт, але з застосуванням різної виробничої технології. Виробничі функції цих підприємств мають такий вигляд:

05.02.06.0

8.0MKL a Q=; MKL b Q++=2/33/7;

5.00.15.0

3.0MKL c Q=;

2

4.0 2

10 2

12MKL д Q++=.

Визначте найкращій варіант вибору, опираючись тільки на аналіз виробничих функцій. Відповідь обґрунтуйте.

3. Функція витрат однопродуктової фірми має вигляд 2

2800)(qqС+=. Визначите, у якому діапазоні випуску буде проявлятися позитивний ефект масштабу; негативний ефект масштабу.

4. Проаналізуйте, як буде відрізнятися поведінка фірми в порівнянні із ситуацією, коли фірма максимізує прибуток. Як можуть змінитися ціна, випуск, розподіл робочого часу, якщо: а) індивідуальний власник виснажений постійними стресами на роботі й має потребу у відпочинку для поліпшення здоров’я; б) більша частина акцій перейшла в руки молодих акціонерів, схильних до ризику; в) менеджерові видають заробітну плату акціями компанії; г) індивідуальний власник віддає перевагу негрошовим видам винагороди; д) відкрили швидко зростаючий динамічний ринок, що вимагає більших первісних вкладень капіталу; е) ефект доходу для акціонерів переважає над ефектом ціни; ж) як акціонери, так і кредитори одержують повне відшкодування вкладеного капіталу, незалежно від результатів діяльності фірми?

5. Фірма збирається фінансувати проект на 60 % за рахунок випуску облігацій. Імовірність успіху становить 2/5. Очікувані сукупні витрати: 1 млн гр. од. У випадку успіху очікуваний сукупний виторг становитиме 2 млн гр. од. а) Якою повинна бути ставка позичкового відсотка, щоб не було конфлікту інтересів акціонерів і інвесторів? б) Як зміниться необхідна величина ставки відсотка при підвищенні ймовірності успіху? в) При зменшенні частки позикового капіталу? г) Хто, на вашу думку, більш схильний до ризику — акціонери або інвестори?

Література для поглибленого вивчення

1. Авдашева С. Б. Теория организации отраслевых рынков: Учебн. [для студ. высш. учебн. зав.] / С.Б. Авдашева, Н.М. Розанова. — М.: ИЧП «Издательство Магистр», 1998. — 320 с. — Гл. 1.

2. Кабраль Л. Организация отраслевых рынков: Вводный курс / Луис М.Б. Кабраль. — Минск: ООО «Новое знание», 2003. — 356 с. — Гл. 3.

3. Капелюшников Р. И. Концентрация собственности в системе корпоративного управления: эволюция представлений // Российский журнал менеджмента. — 2006. — Т. 4. — № 1, С. 3—28.

4. Либман А. В. Теоретические аспекты агентской проблемы в корпорации. // Вестник СПбГУ. — Сер. 8. — 2005. — Вып.1. — С. 123—140.

5. Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ. — М.: Университет, 1993. — Т3. — 352 с. — С. 265—266.

6. Микроэкономика: Теория и российская практика: Учебник / Под ред. А.Г. Грязновой, А.Ю. Юданова. — 8-е изд., стер. — М.: КНОРУС, 2008. — 619 с.

7. Розанова Н. М. Эволюция взглядов на природу фирмы в западной экономической науке // Вопросы экономики. — 2002. — № 1.

— С. 50.

8. Рой Л. В. Анализ отраслевых рынков: [учебник] / Л.В. Рой, В.П. Третьяк. — М.: ИНФРА — М., 2008. — 442с. — Гл. 5.

9. Тамбовцев В. Л. Стейкхолдерская теория фирмы в свете концепции режимов собственности// Российский журнал менеджмента . –Т. 6. — № 3. — 2008. — С. 3—26

10. Тамбовцев В. Л. Стратегическая теория фирмы: состояние и возможное развитие // Российский журнал менеджмента. — Т.8. — № 1. — 2010. — С. 5—40.

11. Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. — СПб.: Эконом. школа, 1995. — Вехи экономической мысли. — Вып. 2. — 534 с.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.2.Типологія ринкових структур
2.3. Показники концентрації та ринкової влади фірм
Індекс Херфіндаля-Хіршмана
Показник дисперсії ринкових часток
Індекс Лінда
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)