Posibniki.com.ua Право Правові основи управління у сфері економіки Тема 2. Принципи, функції, методи та форми державного управління у сфері економіки


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 2. Принципи, функції, методи та форми державного управління у сфері економіки


1. Принципи державного управління економікою.

2. Функції державного управління економікою.

3. Методи державного управління економікою.

4. Форми державного управління економікою.

Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування теми

Після опрацювання матеріалу цієї теми дізнаються про приндіяльності.

1. Принципи державного управління економікою

В юридичній літературі під принципами державного управління розглядають такі, що базуються на розумінні об’єктивних нах суспільно-економічного розвитку і покладені в основу діяльності органів державного управління економікою.

В основі функціонування системи державного управління економікою лежать як загальні принципи державного управління, що стосуються державного управління всіма галузями і сфе-

рами життєдіяльності суспільства, так і спеціальні принципи, характерні для управління саме економічними процесами. Крім того, доцільно виокремити специфічні принципи, що виявляються в управлінні окремими галузями чи сферами економічної діяльності.

Загальні принципи державного управління поділяють на соціально-політичні, організаційні принципи побудови апарату державного управління та організаційні принципи функціонування апарату державного управління [5].

Соціально-політичні принципи виражають найбільш загальні ознаки політичного (державного) режиму країни, характеризуючи, серед іншого, й систему державного управління. Ці принципи, як правило, закріплюються в Конституції та законах України або ж виводяться теоретично в результаті тлумачення відповідних нормативно-правових актів.

До цієї групи принципів належать: принцип демократизму, участі населення в управлінській діяльності держави, рівноправності осіб різних національностей, рівності всіх перед законом, законності, гласності і врахування громадської думки, об’єктивності, тобто врахування об’єктивних законів і закономірностей суспільного розвитку, а також реальних (матеріальних, фінансових, технічних, кадрових) можливостей держави та виконавців при виробленні та реалізації управлінських рішень [5].

Соціально-політичні принципи впливають, серед іншого, і на державне управління економікою. Так, країни з демократичним режимом, як правило, орієнтуються на розбудову ринкової економіки, забезпечують умови для реалізації громадянами своїх економічних прав, ураховують громадську думку та об’єктивні економічні закони при ухваленні найважливіших економічних рішень. Однією з необхідних передумов розбудови ринкової економіки в цих країнах є дотримання такого принципу державного управління, як рівність всіх перед законом. В економічній площині цей принцип, передусім, виявляється як рівноправність суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, що, зокрема, передбачає створення органами державного управління рівних умов розвитку всіх форм власності.

З іншого боку, країни з авторитарним режимом, наприклад Північна Корея, Куба, Іран, Бірма та ін., здебільшого вдаються до надмірного державного втручання в економіку, що нерідко межує з волюнтаризмом, часто обирають командно-адміністративну модель державного управління економікою.

Організаційні принципи побудови апарату державного управління є базою для визначення та розподілу компетенції між органами державного управління. Це такі принципи: галузевий, функціональний, територіальний [5], програмно-цільовий.

Галузевий принцип має місце, коли за певним суб’єктом управління закріплюється низка об’єктів, що здійснюють однорідну профільну діяльність, тобто певна галузь господарської діяльності. Тому такі органи управління називають галузевими (наприклад, Міністерство промислової політики України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство транспорту та зв’язку України тощо).

Функціональний принцип реалізується при створенні таких суб’єктів державного управління, за якими закріплюється одна або кілька державних функцій. Особливістю таких суб’єктів управління є те, що вони поширюють свою управлінську компетенцію із закріпленого за ними предмета відання на підприємства, установи, організації незалежно від їхньої галузевої належності, тобто незалежно від їхнього профілю (спеціалізації). Тому такі органи управління часто називають органами міжгалузевого (функціонального) управління (наприклад, Державний комітет статистики України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та ін.).

Територіальний принцип передбачає таку організацію системи органів державного управління, за якої кожен орган державного управління здійснює свої повноваження в межах чітко визначеної території. Масштаби цієї території залежать як від адміністративно-територіального поділу країни, так і від місця конкретного державного органу в державно-управлінській ієрархії. Наприклад, Кабінет Міністрів України здійснює комплексне, тобто таке, що охоплює низку галузей і сфер, управління на території всієї України, а місцеві адміністрації — в межах території областей та районів. Так само й центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети поширюють свою компетенцію в закріплених за ними галузях та сферах в масштабах всієї України, а їхні обласні управління, районні відділи — в межах відповідних адміністративнотериторіальних одиниць.

У зв’язку з цим органи державного управління, які працюють на рівні областей і районів, часто називають територіальними органами державного управління. Так, територіальними органами, підпорядкованими Державній податковій адміністрації України

на рівні областей, є обласні податкові адміністрації, а на районному рівні — податкові інспекції.

Програмно-цільовий принцип застосовується при створенні органів державного управління, уповноважених здійснювати керівництво реалізацією масштабних програм і проектів здебільшого загальнодержавного значення. Сучасним прикладом такого органу може бути Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні Євро-2012.

Організаційні принципи функціонування апарату державного управління –це група принципів, спрямована на визначення змісту діяльності конкретних органів державного управління, забезпечення дієвості управлінських процедур й ефективності управлінських рішень. Це — такі принципи: нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської праці, персональна відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність.

Нормативність діяльності означає правове регулювання діяльності органів державного управління. Відповідно до нього управлінські рішення, дії та процедури мають здійснюватися органами державного управління в межах вимог, визначених відповідними нормативними актами. Єдиноначальність означає, що орган державного управління очолює конкретна особа, яка несе персональну відповідальність за діяльність цього органу. Більшість органів державного управління економікою засновані на принципі єдиноначальності. Це, — зокрема, Міністерство економіки України, Міністерство аграрної політики України, інші міністерства, державні комітети, місцеві державні адміністрації та ін.

Колегіальність як принцип функціонування апарату державного управління передбачає обговорення важливих питань при прийнятті управлінських рішень. Цей принцип може виражатися у двох формах.

По-перше, для колективного обговорення найважливіших питань діяльності органу державного управління у його складі може утворюватися колегія. Так само для обговорення окремих спеціальних питань, розв’язання яких вимагає високого фахового рівня, можуть створюватися наукові або науково-технічні ради, інші консультативні, дорадчі органи. Їх точка зору враховується при прийнятті рішень керівниками органів державного управління.

По-друге, існує низка колегіальних органів державного управління, де рішення приймається не одноосібно як в єдиноначаль-них органах, а колективно (наприклад, Національна комісія з питань регулювання зв’язку України, Національна комісія регулювання електроенергетики України та ін.).

Принцип поділу управлінської праці зумовлений тим, що така праця складається з відносно самостійних однорідних видів, кожен з яких вимагає від державних службовців певної кваліфікації й специфічних знань, тобто управлінської спеціалізації. За цим принципом у структурі органів управління формуються організаційно оформлені колективи спеціалістів у вигляді управлінь, служб, відділів, секторів тощо, між якими певним чином розподілено частини компетенції відповідних органів.

Принцип відповідальності за прийняті рішення передбачає невідворотність персональної відповідальності посадової особи за прийняті нею помилкові рішення.

Принцип оперативної самостійності означає, що держава, нормативно закріплюючи компетенцію органу управління, надає його державним службовцям оперативний простір для самостійних дій у межах цієї компетенції, адже заздалегідь передбачити і нормативно врегулювати багатоманіття життєвих ситуацій, вирішуваних в ході перебігу державного управління, неможливо [5].

Поряд із загальними принципами в державному управлінні економікою важливе значення мають спеціальні принципи, зумовлені специфікою економіки як об’єкта державного управління. Саме вони відображають особливості державного управління в економічній сфері, впливають на його цільове спрямування та зміст. Основні із цих принципів закріплені в Конституції України, Господарському кодексі України та інших законодавчих актах.

Так, у ст. 13 Конституції України закріплено принцип забезпечення державою соціальної спрямованості економіки та захисту державою прав суб’єктів господарювання. У ст. 42 Основного Закону країни закріплено принципи захисту державою конкуренції у підприємницькій діяльності та захисту прав споживачів, контролю за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт.

Зазначені принципи знайшли своє закріплення і в ст. 6 Господарського кодексу України, де визначено принципи господарювання. До цих принципів належать:

— забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб’єктів господарювання;

— свобода підприємницької діяльності;

— вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

— обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

— захист національного товаровиробника;

— заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини.

Аналіз положень ст. 6 Господарського кодексу України свідчить, що зазначені принципи доцільніше вважати принципами державного управління економікою або принципами державної економічної політики, оскільки реалізація їх більшою мірою залежить від органів державного управління, ніж від самих суб’єктів господарювання.

Окрім зазначених у ст. 6 Господарського кодексу України принципів, з аналізу положень цього нормативно-правового акта випливає, що до принципів державного управління економікою можна також віднести закріплений у ст. 11 цього кодексу принцип прогнозування та планування економічного і соціального розвитку. Як випливає із цієї статті, основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розроблення, завдання та реалізація яких визначаються Законом України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 року.

Розроблення і реалізацію загальнодержавних програм здійснює Кабінет Міністрів України, а затверджує такі програми Верховна Рада України. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування розробляють і затверджують програми соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.

Специфічні принципи державного управління економікою зумовлені особливостями розвитку окремих галузей і сфер господарської діяльності.

Так, серед найважливіших принципів державного управління агропромисловим комплексом є принцип пріоритетності державного інвестування в цій галузі. Цей принцип випливає з аналізу положень розділу 2 Закону України «Про пріоритет-

ність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.1990 р. Ст. 5 цього Закону передбачає, що розмір державних централізованих капіталовкладень, спрямовуваних на зміцнення матеріально-технічної бази соціальної сфери села та агропромислового комплексу, має становити не менше одного відсотка від вартості валового внутрішнього продукту України. Ці капіталовкладення передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком.

До засадових принципів державного управління промисловістю слід віднести, передусім, принцип державної підтримки її провідних галузей. Такий висновок випливає з аналізу положень Законів України «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» від 12.07.2001 р., «Про державну підтримку суднобудівної промисловості України» від 23.12.1997 р. та ін., відповідно до яких літакобудування та суднобудування визнаються пріоритетними галузями економіки України, а підприємства цих галузей отримують від держави певні податкові, митні та інші фінансові пільги. Крім того, цими та іншими актами законодавства визначаються певні стимули, що їх можуть застосовувати органи виконавчої влади у процесі державного управління зазначеними галузями. Так, з метою державної підтримки суднобудування відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну підтримку суднобудівної промисловості України» Кабінету Міністрів України надано право виступати від імені держави гарантом виконання зобов’язань підприємств суднобудівної промисловості за іноземними кредитами, що надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а також зобов’язань перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами).


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3. Методи державного управління економікою
4. Форми державного управління економікою
ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ Тема 3. Організаційно-правові засади державного управління промисловістю
2. Адміністративно-правовий статус промислових підприємств та їхніх об’єднань
3. Система органів державного управління промисловістю та їхні повноваження
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)